Навчання дітей декоративно-тематичному малюванню

План
І. Теоретична частина
1.1 Ознайомлення учнів з видами декоративного малюнку
1.2 Зображувальні види декору
1.3 Стилізація природних форм
1.4 Народний орнамент
ІІ. Практична частина
2.1 Робота над створенням орнаменту
Література

І. Теоретична частина
1.1 Ознайомлення учнів з видами декоративного малюнку
Щоб успішно навчити дітей декоративно-тематичного малювання в школі, правильно розвивати в них образне мислення і творчі здібності, учитель має розуміти особливості дитячого малюнку.
Декоративне мистецтво нерозривно пов’язане з виробництвом матеріальних благ. Адже ткацтво, килимарство, керамічно-фаянсова і фарфорова промисловість, будівельна справа повинні насамперед задовольняти не тільки матеріальні, а й естетичні потреби людини. Декоративні сюжети можна побачити на килимах, рушниках, тарелях, панно, тощо.
Учні на уроках праці, образотворчого мистецтва, а також на позакласних уроках, гуртках учать різні види і техніки виконання декоративних малюнків, складають різноманітні композиції.
Є такі види декоративного малювання
карбування;
різьблення;
аплікація;
оздоблення;
розпис;
вишивка.
Декоративно-прикладне мистецтво по своєму походженню — мистецтво народне народ створює речі, народ знаходить їм потрібну форму і вираження, народ зберігає знайдену в них красу і усі свої досягнення передає нам у спадщину. У творах декоративно-прикладного мистецтва ми бачимо мудрість народу, його характер, уклад життя. У них вкладена душа народу, його почуття і його представлення про краще життя. Тому вони мають таке величезне пізнавальне значення. Археологи по речах визначають історичну епоху, суспільні відносини, природні і соціальні умови, матеріальні і технічні можливості, народні вірування і традиції, спосіб життя, заняття, інтереси і смаки людей, їхнє відношення до навколишнього. Речі роблять великий виховний вплив. Вивчення творів декоративно-прикладного мистецтва, їхніх художніх особливостей і засобів створення виховує дбайливе відношення до речей, повага до національного надбання і національної культури, до творчої праці людей, підвищує наш культурний рівень.
Творець корисної речі прагне наділити її естетичними якостями. Таке естетичне перетворення прикладних речей здійснюється декором, тобто прикрасою форми і її поверхонь за допомогою спеціальної художньої обробки. Аналіз судин різного призначення переконує нас у досконалості їхньої форми, а разом з тим виявляє їхню художню виразність. Естетичні якості матеріалу, кольорово-пластичні властивості форми й інші зовнішні ознаки викликають у пам’яті почуттєві образи пережитих явищ дійсності, утягують річ у навколишню її природне і суспільне середовище, зв’язуючи її з предметним світом, збуджуючи цими зв’язками в людини гаму різноманітних почуттів. Річ стає не тільки матеріально корисної, але і духовно значимої.
Річ стає почуттєво стала перед нами людською психологією». Створена руками умільця, вона несе на собі відбиток багатогранної людської особистості, її матеріальних і духовних нестатків, а тому здобуває значення художнього твору.
1.2 Зображувальні види декору
До специфічних образотворчих видів декору відносяться сюжетне зображення, символічне зображення й орнамент.
Сюжетне зображення — це малюнок на поверхні предмета, що зображує якесь визначене явище, подію, конкретної чи людину річ. Художня виразність самої форми предмета здатна викликати естетичні почуття, емоції, наприклад почуття радості. Конкретне зображення додає цьому почуттю усвідомленість, скажемо, радість від краси росіянки білоствольної берізки, що художник органічно ввів у декор предмета.
Символічне зображення — це умовний образ, що позначає яке-небудь поняття, ідею, явище. У вузькому змісті символ з’являється у виді умовного знака, наприклад п’ятикутної зірки, чи у виді монограми — сплетення перших букв імені і прізвища. До символічних зображень належать емблеми, герби, знаки (поштові і фабричні, грошові знаки, медалі й ордена). Дуже часто в них використовується алегорія — іносказання.
Емблема являє собою узагальнене зображення визначених предметів, наприклад серпа і молота, що символізують союз робітників і селян. Емблема виражає конкретні поняття. Вона може стати знаком держави, міста, роду, тобто гербом.
Алегорія на відміну від емблеми через конкретний образ виражає абстрактні поняття, такі, як «воля», «слава», «перемога», «Родіна» і т.п.
Символічні зображення говорять про широке коло суспільних явищ, зрозумілих людям різних національностей і країн. Але в силу переваги в символах розумового початку їхній вплив носить менш емоційний характер, чим сюжетні мотиви.
Орнамент — це візерунок, заснований на повторі і чергуванні складових його елементів. Орнамент може зображувати конкретні форми — листочки, квіти, комах, птахів — з досить великим наближенням до натури і менш конкретні, узагальнені і навіть абстрактні форми — прямокутники, трикутники, кола, ромби та інші фігури.
Основним джерелом створення орнаменту завжди була природа. На шкурках змій, гусениць, звірів, крилах птахів і метеликів, на рослинах і плодах природа «намалювала» чудесні візерунки, відкривши людині нескінченна безліч орнаментальних форм, колірних відтінків, красу і багатство їхніх сполучень, цілісність і строгу співпідпорядкованість всіх елементів. Людина, зачарована красою і казковою розмаїтістю природи, насолоджувався, уважно вивчав цю красу, прагнув використовувати закономірності, Що Лежать у її основі, і створював нові орнаментальні форми, щоб ними прикрасити речі і свій побут.
Орнамент може компонуватися з одного чи декількох декоративних чи елементів фігур. Так, орнаменти, що прикрашають гжельський глечик, складені з візерунка дна (один елемент — листочок), візерунка тулова (стеблинки, квіткові голівки, листи і завитки), візерунка горлечка (листочок, фігурні дужки і дві крапки). Як видно, смужка першого візерунка виникає в результаті повтору одного декоративного елемента, у другому візерунку ритмічно організована безліч елементів, а третій візерунок будується на основі повтору однієї групи, складеної з чотирьох елементів.
Таку компактну цілісну групу декоративних елементів, що своїм повтором створює орнамент, називають декоративною ланкою.
Асиметричні декоративні елементи і ланки додають орнаменту динамічність, приклад тому візерунок, що прикрашає тулово гжельского глечика безупинний хвилеподібний рух цього візерунка підкреслює округлість об’ємної форми й оживляє строгість її симетричного силуету. Виникле протиріччя між динамікою тулова і статичним положенням глечика художник усуває симетрією декоративного елемента і декоративної ланки, з яких будуються візерунки дна і горлечка.
Декоративні елементи і ланки часто зображують предмети навколишньої людини середовища і художньо виражають відношення до них самої людини.
Сюжетні, символічні зображення й орнаменти своїми ритмами, симетрією, контрастами підвищують емоційну виразність речей, красу їхньої форми, єдність їхнього зовнішнього вигляду і змісту.

1.3 Стилізація природних форм
У школі на уроках образотворчого мистецтва, ми ознайомилися з деякими видами декоративно — прикладного мистецтва, в основі якого лежить створення побутових предметів і оздоблення їх розписом, різьбленням, фарбуванням, тощо.
Мотиви для створення різних декоративних тенденцій, орнаментів і візерунків. Народні умільці беруть із оточуючого середовища. Вони творчо переробляють реальні форми предметів на основі місцевих і національних традицій. У результаті переробки реальних мотивів дістають узагальнене площинне зображення, виконане у певному стилі. Стилізований образ того чи іншого предмета зберігає тільки найхарактерніші ознаки, усі деталі виконуються умовно. Особливу увагу художники приділяють добору матеріалу для виробів.
Реальний предмет, який є основою стилізації, називається мотивом. Один або кілька мотивів, поєднаних у декоративній композиції, називаються візерунком. Візерунок або група візерунків, створені кілька разів у певному ритмі, спорюють орнамент.
Різноманітні по кольору і формі мотиви рослинного і тваринного світу, предмети побуту і сама людина є нескінченним джерелом творчості для всіх народів у всі часи.
Початковий етап стилізації природних форм декоративні — це замальовки, етюди які учні виконують під час екскурсії. В них вони повинні передати найбільш характерні риси.
На уроці учні продовжують роботу над образом по пам’яті, узагальнюючи форму. Стилізацію замальовки в плоскі декоративні композиції краще всього виконувати техніками графіки чи в техніці аплікація. Учитель нагадує учням про різні завдання, які стоять перед художниками станкового і декоративного мистецтва.
Стилізація пейзажних мотивів в декоративні, потребує попереднього вивчення навколишнього середовища, уміння узагальнювати природні мотиви, починаючи із дерева і закінчуючи такими складними явищами як річка чи небо. При виконанні практичних вправ учні орієнтуються на ритмічну, врівноважену організацію композиційних елементів, на гармонійність кольорових відношень. Слід пояснити учням, що стилізуючи предмети натюрморту в декоративну композицію, можна міняти розміри предметів, їх колір, тональні відношення.
Найбільш складним об’єктом стилізації в декоративному мистецтві є людина, потрібно пам’ятати що образ людини повинен бути завжди пізнаванним, а узагальнення його форм може бути до конкретних границь.
Стилізація форм застосовується у різних видох декоративної побудови різьбленні, вишивці, розписі і інших. Стилізувавши ту чи іншу природну форму учень може скласти з неї декоративні композиції, поєднуючи різні елементи. Також у стилізації можна робити тільки декілька ліній, які є контурами предмету, але по цих лініях має бути видно який предмет хотів зобразити учень.
Стилізація — це спрощення форми. Будь яку природну форму можна стилізувати надавши їй декоративного образу. Особливо це застосовується під час малювання учнями керамічних іграшок, аплікації, ліногравюрі, вишивці, різьбленні, карбуванні і в іншому. Стилізовану форму легше малювати тим учням, яким важко дається малювання, адже стилізуючи предмет вони не малюють його деталі, а узагальнюють їх. Іноді це може бути одна — дві лінії, а іноді просто штрих. Але щоб стилізувати предмет вчитель має пояснити як це потрібно зробити, які лінії можна забрати, а які лишити. При стилізації предмету (рослина, тварина, предмети побуту) потрібно пам’ятати, що стилізований предмет з першого погляду можна впізнати, здогадатись що це за предмет у навколишньому середовищі. Також на слід забувати що ліній у стилізованому предметі має бути як найменше.
Одразу предмет стилізувати не можна, слід зробити декілька пошуків. Вчитель повинен слідкувати за процесом роботи учнів, допомагати їм з підбором природної форми для стилізації, адже чим складніша природна форма тим важче її стилізувати, також вчитель повинен продемонструвати учням на дошці як стилізується предмет, які лінії забираються, а які залишаються. Кожен пошук стилізованої форми учитель пояснює учням.
Щоб дітям було легше стилізувати учитель повинен завчасно розробити декілька пошуків стилізації форми (плакат на дошці), по ньому діти вже можуть зрозуміти що таке стилізація. Типові помилки учнів вчитель узагальнює і пояснює всьому класу, закінчені малюнки він аналізує разом з учнями, допомагає їм помітити свої помилки. Стилізують учні і колір. Стилізованими мають бути як форма так і колір. При стилізації кольору слід слідкувати за тим щоб композиція не була тільки з холодних або з теплих кольорів, хоча такий варіант допускається, наприклад коли стилізація виконана холодним тоном то предмет буде здаватись гнітючим, стомлюючим якщо тільки теплими то навпаки — яскравим радісним, полум’яним.
Отже стилізація потребує попереднього вивчення предмету навколишнього середовища в якому цей предмет знаходиться. Вчитель повинен дати можливість учням організувати, спростити свої дитячі враження, подбати щоб діти повністю віддалися творчій праці. Також при побудові будь — якої композиції слід враховувати такі критерії побудови як ритм, симетрія, асиметрія, психологічні дії кольору.
Ритм — один із основних засобів упорядкування різних елементів і форм. Важливою ознакою ритму є повтор елементів форми та інтервалів між ними.
Ритмічні повторення можуть бути рівномірними, зменшуватись або збільшуватись. Організуюча роль ритму в композиції тим активніша чим сильніший вияв закономірності. Ритм буває ледь помітний, а може бути провідний у композиції. У ритму, як такого є класифікації (порядок) метричний, ритмічний. Найпростіший метричний являє собою повторення різних форм та інтервалів та має три схеми рішення
1. повторення рівних форм через рівні інтервали;
2. повторення рівних форм інтервалам в яких є границя слідуючої форми;
3. радіальні ритми, як різновид.
Для ритмічних порядків характерне закономірне, послідовне зростання, або зменшення форм, або інтервалів, що відображаються чотирма основними схемами
1. чергування рівних елементів з інтервалами що зменшуються;
2. елементи форми збільшуються або зменшуються, а інтервал незмінний;
3. збільшуються або зменшуються елементи форми то інтервали між ними;
4. елементи форми та інтервали між ними збільшуються або зменшуються при радіальному розташуванні.
Симетрія — одна з найяскравіших властивостей композиції. Це стан форми і засіб за допомогою якого організовується форма.
Один з принципів організації елементів заснований на правильному (дзеркальному) їх розміщенню навколо загального центру або вісі та переданому статичному етапі композиції.
Слово симетрія (від грецького) означає співрозмірність. Симетрія широко використовується в архітектурі, зображувальному мистецтві. Принцип протилежний симетричному принципу організації композиції, називається асиметричним (динамічним). Асиметрія — це розміщення, поєднання елементів при якому вісь симетрії відсутня. В асиметричній композиції, яка вона не була виразно, принцип організації форми виявляться не так чітко. Добре знайдена симетрична форма сприймається легко і відразу. Гармонія асиметрії розкривається поступово і повільно.
Психологічна дія кольору. Колір — це властивість тіл викликати те або інше зорове відчуття у відповідності із спектральним складом світла що відбивається ними. Світлі кольори стимулюють, збуджують, радують. Темні — гальмують, пригнічують, засмучують. Психологічна дія кольору різноманітна, розрізняють пряму дію його, здатність викликати в нас відчуття тепла і холоду, почуття смутку або веселості, вторинна дія пов’язана з суб’єктивними або об’єктивними асоціаціями, що виникають від дії кольору. Однак є група відносно загальних вражень, що з’являється внаслідок ефективних і суб’єктивних асоціацій.
Червоний колір — колір полум’я, вогнища. Він ніби наступає, пригнічує інші кольори. Він активний, збуджуючий, енергійний, активізує людину.
Оранжевий — суб’єктивно нагадує тепло, а об’єктивно вогонь, або захід сонця. Це тонізуючий, діючий в тому ж напрямку що й червоний, але слабше. В деяких випадках оранжевий втомлює більш ніж червоний.
Жовтий — самий світлий в спектрі — тонізуючий, фізіологічно менш стомлюючий. Створює ті ж відчуття що й червоний, але в меншій мірі.
Зелений — самий звичний для органів зору. Фізіологічно оптимальний, колір природи. Заспокоює, підвищує працездатність.
Блакитний — заспокоює. Знижує напругу.
Синій — сприяє загальмуванню функцій фізіологічних систем людини. Він вважається самим холодним із кольорів і завдяки цій властивості часто обирається як фон для проти поставлення деталям що мають інтенсивний тепловий окрас.
Фіолетовий — поєднання синього і червоного кольорів. Викликає гнітючу дію на нервову систему.
Психофізіологічний аспект сприйняття кольору нерозривно поєднаний з соціально-культурними і естетичними аспектами. Колір та поєднання кольорів сприймається людиною в залежності від просторового розташування кольорової плями від її форми і фактури, від настрою і культурного рівня та інших факторів. На людину психологічно та естетично діють не окремі кольори а їх поєднання. Міра такої дії залежить від співвідношення кольорів по всім їх характеристикам світлість, контраст., нюанс, активність пасивність.

1.4 Народний орнамент
Багато добутків народних майстрів виявляють собою зразки справжнього мистецтва, у яких форма, декор і зміст знаходяться в нерозривній єдності. Народ століттями відбирав у природі зроблені форми, радісні сполучення квітів, стилізував їх і створював нові, дивуючи і радуючи своєю винахідливістю і смаком.
Особливо цікаві для нас розпису майстрів Хохломи, Городця, Димкова, Гжелі, вологодські візерунки російського мережива і набійки, орнаменти курського килима, узбецької кераміки, української мальовки. Вони красиві, повні оптимістичного світовідчування, добре виражають форму і можуть бути використані в роботі з дітьми з метою виховання художнього смаку, любові до рідної природи, до народу і його мистецтву і, звичайно, для розвитку технічних і композиційних умінь і навичок.
Хохломський розпис. Ім’ям стародавнього торгового села в Горьковської області стала називатися розпис дерев’яного посуду і меблів. Виточена на токарському чи верстаті вирізана ножем з чи липи берези річ ретельно покривається найтоншим шаром глини («вапи»). Просушена «поваплена» річ, багаторазово покрита оліфою, фарбується сріблистим алюмінієвим порошком, по якому потім наноситься розпис олійними фарбами, головним чином чорної і червоний як найбільш жаростійкими. Розписану річ знову кілька разів оліфят і сушать у печі, після чого срібло дає золотавий відтінок, а червоні візерунки ще більш полум’яніють на золотому і чорному тлі, тому Хохлому називають «золотий» і «полум’яної».
Хохломський розпис являє собою рослинний орнамент, складений зі стебел, листів, квітів і ягід, називаних «травичкою» і «кудриною».
Хохломський розпис виконується кистю від руки без попереднього малюнка, з маху. При цьому кисть ставиться поверхні, що перпендикулярно прикрашається, унаслідок чого вдається дуже швидко і точно нанести округлі контури квітів, листів і завитків. Останні елементи легко зображуються навіть дітьми дошкільного віку прикладанням (примакуванням) кисті, насиченою фарбою, до папера і розчерком, тобто одним рухом кисті з різним натиском на неї. Ці прості технічні і композиційні прийоми майстрів Хохломи, будучи творчо використані в роботі з дітьми, збагатять їхньої можливості в створенні дуже цікавих і виразних візерунків.
Городецький розпис. Оригінальні вироби майстрів Городця прядки, луб’яні короби, дитячі меблі, іграшки, декоративні панно. Тими ж прийомами кистьового махового листа на кришках столів, на спинках і сидіннях стільчиків, табуреток-скриньок, коней-качалок зображуються великі «розани» (яблука), квіти шипшини й інших рослин, зібраних у букет, чи гірлянду вінок. Їх яскраві червоні, рожеві, сині, блакитні і зелені фарби різко виділяються на золотавому чи іншім кольоровому полі виробу, додаючи йому радісний, святковий вид. Часто для посилення контрастності між тлом і візерунком останній обводять білою фарбою, а пелюстки і листи гілок оживляють білими штрихами-«оживкою», що наносять кінцем кисті. Традиційна городецький розпис зображує різні жанрові сцени з життя городян чаювання, застілля, гулянка, що гарцюють коней і вершників, птахів з розпущеними хвостами і т.д. Побутові картини доповнюються пишними квітами і гілками, що заповнюють вільні місця. Усі композиції мають парадний, показний характер, основні персонажі зображуються що позують.
Гжельський розпис. Орнамент російського керамічного посуду дуже близький до орнаментації дерев’яних виробів Хохломи і Городця. Він також виконується кистю і також зображує квіти; в основі керамічного розпису лежить подібна ж хвиляста лінія-стеблинка, що утворить квіткову стрічку, що підкреслює границю чи форми виділяє головні частини її. Але особливості матеріалу, техніки випалу і традицій наклали своєрідний відбиток на весь розпис.
Розпис гжельського посуду відрізняється насамперед іншою формою декоративних елементів, що зображують польові квіти, злаки і садові квіти — троянди, айстри, гвоздики й ін. Вони наносяться синьою фарбою — кобальтом по білому чи тлу золотом по синьому тлу виробу. Стеблинки квітів, вусики і завитки малюють кінцем кисті тонкими лініями, що згинаються, а листи і квіткові голівки — усією кистю з різною силою натиску, що утворить окремі вільно покладені мазки. Часто темно-синій колір розпису збагачується блиском тонких золотих ліній, що зображують жилки чи листів окреслюють границі пелюстків квітки.
Курський килим. Килимарство в Курській області виникло за давніх часів. У кращих своїх добутках, барвистий, гармонічний і зроблених, народ виразив своє поетичне відношення до рідної природи. Їхні композиції прості і разом з тим різноманітні найчастіше в середині чорного чи синього полючи килима розташовується чи вінок пишний букет, складений із троянд, маків і незабудок; їх яскраві світлі кольори контрастують з темним тлом і підкреслюють значення середини. У ще більшому ступені сприяє посиленню ролі букета як головного елемента композиції широка квіткова облямівка, що обрамляє середину. Для плавного з’єднання середини й облямівки часто розміщають по кутах вільного полючи невеликі букетики. Іноді в композиціях середина різко відокремлюється від облямівки широкою смугою вільного полючи, в інших же випадках великі квіти, рівномірно покриваючи усі поле килима, роблять однаково значущу всю його поверхню. Контраст насичених квітів декоративних елементів — червоного, вишневого, рожевого і зеленого з темним і холодним тлом — оживляє поверхня; ритмічний повтор контрастних груп «запалює» ведучі ланки орнаментального мотиву, створюючи визначений емоційний настрой; конкретність об’ємної форми й узагальненість зображення підсилюють гармонію і виразність добутку.
Курські майстри, крім квіткових композицій, створюють і тематичні, дитячі, у яких зображуються улюблені дітьми тваринні і казкові персонажі. Їх розташовують або в середині килима й оточують квітковою облямівкою, або вільно по всій поверхні, природно вплітаючи в орнаментальний лад композиції як її декоративні елементи.

ІІ. Практична частина
2.1 Робота над створенням орнаменту
Досконалість форми часто настільки повно виражає красу предмета, що він не має потребу в декорі. Якщо ж виникає необхідність у посиленні естетичного впливу предмета, то вирішують, що декорувати (усю чи форму якийсь її елемент) і як декорувати.
Витончена форма східного кумгана, що складається з різномасштабних частин, має потребу в збірному декоруванні всієї поверхні. Навпроти, у компактній формі невеликого приосадкуватого молочаря знадобиться виділити тільки головну частину — тулово, що здійснюється волошково-синім розписом. Призначення предмета й особливості його форми визначають форму і зміст декору.
Декоративні елементи для орнаменту найчастіше знаходять у природі у виді листів, квітів, плодів, тварин, а також серед предметів і форм, створених руками людини, його творчою уявою, фантазією. Обрана для орнаменту форма проходить складний процес перетворення, у результаті чого вона звільняється від усього зайвого, випадкового, щоб стати виразним декоративним елементом. Першочерговою стороною цього процесу є вибір найбільш характерного зразка з групи родинних форм, що відбиває закономірності всіх частин даної натури. Цей добір характерного необхідний для створення такого декоративного мотиву, що зміг би безпосередньо викликати в людини приємні почуття й асоціації. Якщо порівняти кілька натуральних колосків жита, можна побачити в кожнім ті самі елементи тонке стебло, вузькі довгі перегортаючи, овальні золотаві зерна, по черзі розташовані в колоссі і покриті тонкими лусочками з довгими тендітними вусиками. Всі однойменні частини рослин мають майже однакову форму. Але разом з цим кожну рослину має свої особливості в одного — гнучке довге стебло, в іншого — короткий; листи правильні, що плавно згинаються і неправильні, плямисті, ламкі; колосся довгий з великими зернами і короткий із дрібними зернами. Добір потрібного зводиться до виявлення і зображення такої рослини, у якому сильніше і повніше, ніж в інші, виражені основні позитивні властивості колось жита і закономірності їхньої форми.
Не всякий предмет, що прикрашається, його форма, матеріал і зображувально-технічні засоби дозволяють відтворити як декоративний елемент відібраний натурний зразок як він є. Тому іншою стороною процесу перетворення декоративного елемента є його звільнення від несуттєвих частин і чи ознак таких, котрі не можна зобразити на даній поверхні, у даному матеріалі і даними технічними засобами. Образ не тільки звільняють від випадкового і несуттєвого, але і збагачують такими частинами й ознаками, що дозволяють усунути виникаючий конфлікт між відібраним для зображення зразком і предметом, що прикрашається, (його формою і формою предмета, формою і технічними засобами відтворення). Така зміна форми зразка заради підпорядкування його предмету, що прикрашається, називають стилізацією культури.
Зображувально-технічні засоби також стилізують форму предмета. Наприклад, написаний кистю і фарбами колосся жита може бути ілюзорно живим, але зроблений за допомогою чи трафарету плакатним пером, він буде сплощеним і умовним.
Різні умови сприйняття вимагають різного ступеня перетворення предметної форми. Так, зображення, що призначається для розглядання на великій відстані, робиться в перебільшеному розмірі, з дуже чіткими контурами, в узагальненому виді, без дрібних деталей. Навпроти, зображення, розглянуте поблизу, може бути невеликого розміру, із проробленими деталями.
Форма і композиція орнаменту повинні відтіняти форму і призначення предмета, що прикрашається.
При складанні орнаменту випливає велика увага звертати на співпідпорядкованість декоративних елементів. В орнаментальній композиції головні елементи виділяють розміром, яскравим кольором і центральним розташуванням. Другорядні елементи, доповнюючи головні й відтіняючи їхній ведучу роль і значення, повинні пластично з’єднатися з ними в цілісний організм. Головну роль в орнаменті ґрат моста грає щит із зображенням п’ятикутної зірки і монумента Волі, іншої ж фігури обрамляють центральну групу і розширюють її значеннєве значення. В орнаменті ґрат пандусів головні декоративні елементи представляють снопи жита, а елементи, що здійснюють зв’язок між ними, — серпи; у декорі гжельської вази такими елементами стали колосся і листи.

Література
1. Г.Г. Виноградова Изобразительное искусство. Москва. «Просвещение» 1990.
2. С.П. Свид, В.І. Процов. Художні техніки. «Радянська школа», Київ, 1977.
3. Сензюк П.К. Композиция в декоративном искусстве. Альбом. К., Рад. шк. 1988 — 78с.
4. Г.Я. Якутович. Изобразительное искусство. Москва. «Просвещение», 1988.
5. О.К. Макаренко „Декоративне мистецтво”. Харків, „Ранок”, 1992.
6. П.К. Ямовий Навчальне малювання. Львів, „Обрій”, 1998 — 156 с.
7. Смирнова К.Л. Уроки изобразительного искусства. Киев, М.П. ”Элисс», 1991.
8. Бережнюк А.О. Рисование. Минск, «Полиня», 1989 — 87 с.
9. Корж „Образотворче мистецтво», Київ, 1998.
10. Ковальов „Методика викладання декоративного мистецтва”, Київ, 1999.
11. Костерин Н.Р. Учебное рисование. Киев, 1998.
12. Полякова А.І., Божко М.К. Образотворче мистецтво. Харків, 2002.
13. Кузин В.С. Основы обучения изобразительному искусству. Москва, 1989.
14. Нефедова З.А. Организация урока. Киев, 2002.

«