Геніальна творчість видатного російського композитора Модеста Петровича Мусоргського

Зміст
Вступ
Служитель народу
Висновок
Список литературы

Вступ
Крест на себя наложил я, — говорил великий композитор, — и с поднятой головой бодро и весело пойду против всяких к святой, сильной, праведной цели, к настоящему искусству, любящему человека, живущему его отрадой, его горем и страдой». Це шляхетне прагнення втілилося у творчості Мусоргського, у його геніальних народних музичних драмах, у його романсах і піснях, що правдиво відобразили життя російського народу. Творчість автора «Бориса Годунова» по праву відноситься нами до самим дорогоцінним завоюванням світової культури. Всенародне визнання стало найвищою оцінкою творчої спадщини геніального російського композитора-демократа. Його ім’я включене в список імен великих діячів минулого.
Історичний відбір різноманітних прийомів і принципів стилістики привів до формування цілого ряду канонізованих її типів, до яких у першу чергу відносяться жанрові форми сюїти, сонати, симфонії, варіації. Велику роль у цьому зіграло історично поступове освоєння системи стильових понять і категорій, а так само прагнення до новацій.

Служитель народу
«Искусство есть средство для беседы с людьми, а не цель»
М.П. Мусоргский.
Модест Петрович Мусоргський народився 16 березня 1839 року в селі Карево, Торопецького повіту Псковської губернії. У селі, де протекли його дитячі роки, він близько стикнувся з народним життям і народним мистецтвом. Ці перші враження залишилися незгладимими й вплинули на всю творчу діяльність композитора.
Незважаючи на видатні успіхи хлопчика, батьки визначили його, у тринадцятилітньому віці, у школу гвардійських підпрапорщиків, де він пробув чотири роки. Закінчивши школу, юнак надійшов на службу в Преображенський полк. Пройшло небагато часу, і молодий офіцер немов переродився, перетворившись у допитливого, вимогливого художника.
Величезну роль у цьому переродженні зіграли нові знайомства в 1856 році Мусоргський зустрівся з Даргомижським, в 1857 — з Кюі й Балакірєвим. Останній став для юнака вчителем і другом.
На довгі роки Мусоргський залишився тісно пов’язаним з балакіревським кружком, відомим в історії російського мистецтва під ім’ям «Могутньою купою». У кружок входили також композитори Римський-Корсаков, Бородін, Кюі й музичний критик Стасов. Це творча співдружність жагуче й переконано боролася за реалістичне мистецтво, перейнята передовими демократичними ідеями. Вони продовжили справу Глинки й Даргомижського. Досить сказати, що в цей час було створено багато що з його кращих пісень і романсів, а також і безсмертна опера «Борис Годунов».
Сміливе новаторство Мусоргського виявилося, насамперед, у самому відборі тем і сюжетів. Уперше в жанрі камерної вокальної музики з’явилася реалістична розповідь про народне життя, уперше з’явився новий герой — російський селянин, обкреслений композитором з любов’ю й гарячим співчуттям. Новим була й музична мова Мусоргського. Композитор чуйно вслухувався в російську народну пісню, у російську народну мову й перетворював ці враження у своїй незвичайній своєрідній і виразній музичній мові.
В 1868 р., його захопив новий творчий задум — композитор пише оперу «Одруження» (по Гоголю). «Одруження» зіграла важливу роль у творчому розвитку Мусоргського, працюючи над нею, він опанував майстерністю виразного речитативу, що є засобом реалістичної характеристики діючих осіб. І хоча оперу він не закінчив, все ж таки це дуже допомогло композиторові при здійсненні його наступних оперних задумів. Першим з них була опера «Борис Годунов», почата Мусоргським у 1868 р.
Думка про створення опери «Бориса Годунова» підказав його друг — професор В. Нікольський. Увагу композитора привернула одна з найбільш трагічних епох російської історії. Перед його поглядом виникло безліч образів — то історичних, то вигаданих, але завжди обкреслених однаково реалістично. Мусоргський гаряче зацікавився цим сюжетом і з жаром прийнявся за роботу. Протягом півтора місяців він написав перший акт, потім робота тривала з тим же підйомом і захопленням. У міру написання, уривки з опери виконувалися в колі близьких товаришів-музикантів, викликаючи серед них бурхливі захвати й схвалення. «Радость, восхищение, любование были всеобщими», — згадує учасник цих вечорів Стасов.
Нарешті, в 1870 році опера була закінчена й представлена на розгляд дирекції імператорських театрів. Комісія з восьми чоловік, у числі яких був тільки один росіянин, забракувала «Бориса Годунова», пославшись на відсутність в опері жіночих партій. «Засмучений і скривджений Мусоргський взяв свою партитуру назад, але, подумавши, зважився піддати її ґрунтовним переробкам і доповненням. Задумані були — польський акт у двох картинах і картина «Під Кромами», — пише у своїй «Літописі» Римський-Корсаков.
У лютому 1873 року в Маріїнськім театрі з більшим успіхом виконувалися уривки з «Бориса Годунова» (у тому числі й сцена в корчмі). Нарешті, 24 січня 1874 року в тім же театрі відбулася прем’єра геніального добутку Мусоргського. Опера зробила на публіку величезне враження. Були, зрозуміло, і недруги, що зустріли її в багнети, але замовчати успіх композитора вони вже не могли. Особливо захоплено прийняла оперу молодь «. свіжим своїм незіпсованим почуттям вона розуміла, що велика художня сила створила й вручає народу нашому новий, дивовижний народний добуток, і раділа, і тріумфувала. Двадцять вистав пройшли з наповненим театром, не раз юрба молодих людей розспівувала вночі, на вулиці, підходячи до Ливарного мосту й збираючись переходити на Виборзьку сторону, хор «величання боярина народом» і інші хори», — писав Стасов.
На першій сторінці рукопису своєї опери Мусоргський написав «Я разумею народ, как великую личность, одушевленную единой идеей. Это моя задача. Я попытался разрешить ее в опере». Композитор виконав свої наміри у жодній з попередніх опер народ не був зображений так реалістично, так глибоко й багатосторонньо. Правда, шлях у цьому напрямку був перед зазначений Глинкою — без народних хорів «Івана Сусаніна» важко уявити собі появу «Бориса Годунова». Але Мусоргський значно розширив глинкінські завоювання. Глинка у своїх народних хорах не ставить перед собою завдання створення окремих індивідуальних образів. Його хори сприймаються тому як узагальнене вираження кращих рис російського народу полум’яної любові до батьківщини, мужності й стійкості. Мусоргський вносить у масові сцени риси реалістичної портретності. Однієї-двох реплік йому досить, щоб не тільки намалювати портрет тієї або іншої особи, але й виразити його відношення до подій, що відбуваються. Всі його масові сцени відрізняються яскравими народностями музичної мови,». яка глибоко-правдива російська мова у всіх цих Митюх, Фомок, Єпіфанів, Юродівих, Іваничів, Афімій, Корчмарок, хлопчиськ-паливод і десятків безіменних особистостей!» — справедливо відзначає Стасов.
Мусоргський досяг такої правдивості тому, що близько знав і гаряче любив російський народ, по глибині психологічного аналізу, розкриття найтонших рухів душі не уступає ні Толстому, ні Достоєвському, а по вмінню відтворити образи історії дорівнює Сурикову. Добутку, з такою силою що розкриває трагедію особистості й народу, не було у світовому оперному мистецтві. Прав був історик Костомаров, коли, прослухавши «Бориса Годунова», викликнув «Так, от це так сторінка історії!»
Основний задум Мусоргського розкривається в зіставленні масових хорових сцен. Народні сцени — найважливіша частина музики «Бориса Годунова». Мусоргський виступає в них сміливим новатором ніхто ще до нього не малював народ у такому багатстві життєвих типів, ніхто не малював з такою велетенською силою картини народного руху.
Для кожного з них Мусоргський знаходить свою особливу мову, свої характерні інтонації, і це дає можливість створення музично-сценічних образів, дивних по своїй правдивості, точно вихоплених з живої дійсності.
З особливою повнотою й силою реалістичного втілення намальований Мусоргським образ Бориса Годунова, глибоко життєвий, показаний у всьому різноманітті його щиросердечних якостей. У Бориса є позитивні риси — він розумний, він ніжний батько, він по-своєму піклується про благо держави. Але ніщо не може врятувати Бориса від каяття совісті його мучить спогад про вбитого царевича Дмитра, його переслідують кошмари, що доходять до божевільного марення. З величезною силою малює Мусоргський боротьбу цих почуттів у душі Бориса, його трагічну збентеженість, що наростає від однієї дії до іншого.
В осуді сваволі й самого принципу царської влади, у звеличуванні волелюбного російського народу — основна ідея опери Мусоргського. Неважко знайти в цьому зв’язок з демократичними устремліннями 60-х років, неважко зрозуміти щирий зміст замилування передової студентської молоді оперою Мусоргського, про що так барвисто розповідав Стасов.
Мусоргський поставив перед собою сутужніше завдання створення народної музичної драми й вирішив її як сміливий новатор. Ще задовго до початку роботи над «Борисом Годуновим» він чітко усвідомив свої музично-драматичні ідеали. «Хотелось бы мне вот чего, — писал он одному из друзей, — чтобы мои действующие лица говорили на сцене, как говорят живые люди». Прагнення до глибокої правдивості й життєвості втілення визначило характер народної музичної драми «Борис Годунов». Весь досвід, що нагромадився в роботі над романсами й піснями, операми «Саламбо» і «Одруження», був творчо осмислений і застосований тут із ще більшою сміливістю й самостійністю. Величезне значення мало для Мусоргського вивчення російської народної пісні, у якій і ховаються джерела глибоко національної мови «Бориса Годунова».
Мусоргський болісно сприйняв несправедливий критичний відгук про «Бориса Годунова», що виходив від його друга й товариша Кюі. Вага несподіваного удару збільшувалася протиріччями, що виявилися тоді в балакіревському гурткові. Лише незмінно дружнє ставлення Стасова підтримувало його в ці важкі роки, коли йому довелося пережити й ряд особистих негод хворобу, втрату близьких людей, матеріальну незабезпеченість. Все це сприяло розвитку песимістичних настроїв, що відбилися в деяких творах того часу, особливо таких, як вокальні цикли «Пісні й танці смерті» і «Без сонця». Однак песимістичні настрої не могли заглушити прагнення до повнокровної, повному суспільної значимості творчості. Про це говорять опери «Сорочинська ярмарка» і «Хованщина», фортепіанна сюїта «Картинки з виставки».
Останні роки Мусоргського були дуже важкими — здоров’я його катастрофічно погіршувалося. Хворий і змучений, Мусоргський був поміщений друзями у військовий шпиталь, де 28 березня 1881 р. і помер у віці 42 р.
Мусоргський належить до числа композиторів, які не тільки усвідомлювали свої ідейно — естетичні принципи, але й висловлювали їх з повною ясністю й визначеністю. Він жадав від кожного музиканта насамперед життєвої правди, вимагав беззавітного служіння народу «Прошло время писать на досуге всего себя подай людям — вот что теперь надо в искусстве».
Що стосується композитора, то він не тільки визначає стиль всієї музики як її загальна відмінна якість, але може й сам виступати як персона музичної стилістики. Здається, що простіше всього це здійснюється в живописі, де існує навіть спеціальний жанр автопортрет, де художник може зобразити себе також і на фоні пейзажу або де-небудь непримітно в групі людей. Мусоргський затверджує, що в темі «Прогулянки» з «Картинок з виставки» зображений він сам.
Істота його мистецтва справді народна. У ньому висловлені російське горе й радість, гаряча любов до свого народу й безмежна віра в його сили. Справді, ніхто з попередніх композиторів не створив таке разюче різноманіття народних типів, втілених з таким приголомшливим реалізмом. По яскравості побутових замальовок, по майстерності психологічних характеристик Мусоргського можна зрівняти з художниками-передвижниками, особливо такими, як Перов і Рєпін. На це звернув увагу ще Стасов у своїй відомій статті «Перов і Мусоргський».
Його філософські й естетичні погляди, розуміння російської історії й душі російської людини, образ музичного мислення, насамперед гармонійного й оркестрового, — все це повинне бути й буде об’єктом пильної уваги всіх, хто дорожить історією й долею вітчизняної культури й безсумнівно, що для збагнення загадок, які таяться в житті й творчості композитора, необхідно вивчати джерела його життя й творчості. Його внесок у скарбницю вселюдської культури величезний і по достоїнству оцінений цивілізованим суспільством.

Висновок
Порівнюючи із сухою розповіддю з Історії, де Борис Годунов був душогуб, акула свого часу — окрім вбитого царевича було пролито не мало крові простого люду коли він пробирався до влади. Але Мусоргський у своїй опері зміг передати почуття, і батьківські до свого сина, і почуття до народу. Апостол Павло казав, що Бог дав людині наглядача — це совість. Ми бачимо як він страждає за свої вчинки, його розчарування — вже досяг того що прагнув, а задоволення в душі нема. Мусоргський показав, що він не був зовсім бездушною людиною і що його теж мучить совість за свої вчинки. Це тягар кожної людини яке б вона місце не займала в житті. Мені сподобалась професіонально підібрана музика, яка гармонійно зливається з грою акторів. Гра акторів і музикантів змогли передати атмосферу того часу, бо іноді забувалось, що позаду знаходиться зала.

Список литературы
1. И. Мартынов. Лекция. Москва — Ленинград 1951 г.
2. Н. Новиков. У истоков великой музыки. Лениздат 1989 г.
3. Е.В. Назайкинский. Стиль и жанр в музыке. Москва 2003 г.

«