Фредерік Шопен — життя та творчість

План

Введение
1. Юний геній
2. Добровільне вигнання Ф. Шопена
3. Паризький етап життя і творчості відомого композитора
4. Ф. Шопен — віртуоз-імпровізатор
5. Поруч із Жорж Санд
6. Останні роки великого композитора
Список використаної літератури

Введение
Шопен (Chopin) Фридерік (повн. Фридерік Францишек (у французькому варіанті Фредерік Франсуа) (1 березня 1810, Желязова Воля, Польща — 17 жовтня 1849, Париж), польський композитор і піаніст.
Музиці Шопена властиві ліризм, тонкість у передачі різних настроїв; його твори відрізняються широтою національно-фольклорних і жанрових зв’язків. Шопен по-новому витлумачив багато жанрів відродив на романтичній основі прелюдію, створив фортепіанну баладу, опоетизував і драматизував танці — мазурку, полонез, вальс; перетворив скерцо в самостійний добуток. Збагатив гармонію й фортепіанну фактуру; сполучив класичність форми з мелодійним багатством і фантазією. Його заслуги 2 концерти (1829, 1830), 3 сонати (1828-1844), фантазія (1841), 4 балади (1835-1842), 4 скерцо (1832-1842), експромти, ноктюрни, етюди й інші добутки для фортепіано; пісні. У його фортепіанному виконанні глибина й щирість почуттів сполучалися з добірністю, технічною досконалістю.

1. Юний геній
Народився Ф. Шопен в змішаній французько-польській родині; рідною мовою Шопена була польська. В 1816-1822 рр. навчався грі на фортепіано у Войцеха Живного (1756-1842), чиє викладання ґрунтувалося на музиці І.С. Баха й віденських класиків. Очевидно, тоді ж відбулося перше знайомство майбутнього композитора з італійським бельканто. Неповторний мелодійний стиль Шопена складався під сукупним впливом Моцарта, польської національної музики, зокрема, салонних п’єс його старших сучасників М.К. Огиньского, М. Шимановської і інших, а також італійської опери. Перші композиторські досвіди Шопена (два полонези) відносяться до 1817 р. З 1819 р. він виступає як піаніст у варшавських аристократичних салонах. В 1822 р. почав займатися приватно у провідного польського композитора Ю. Ельснера. В 1823 р. Шопен поступив у Варшавський ліцей, незадовго до закінчення якого опублікував свій перший опус — Рондо c-moll (1825 р).
У безперервній творчій праці міцніла майстерність композитора, через глибоке, багато в чому ще інтуїтивне засвоєння традицій відбувався процес і поступове очищення від нашарувань різного роду впливів, відбувалися пошуки свого музичного стилю. Його ґрунтові зв’язки проявлялися переважно в області малих форм. До кінця ж 1820-х років Шопен створює ряд великих концертних добутків Фантазію на польські теми 13 і Rondo a la Krakowiak, написані в 1828 році; в 1829 — 1830 роках з’являються обидва концерти для фортепіано з оркестром — f-moll і e-moll.
Різнобічний розвиток, тонкий розум і шляхетність характеру, невимушена добірність манер надавали вигляду Шопена рідку привабливість.
Коли в 1826 році Шопен поступив у Варшавську консерваторію, внутрішньо, духовно він уже був підготовлений до сприйняття широких явищ культури, до їх тверезої й розумної оцінки. Освічена особистість Миколи Шопена, великі зв’язки із прогресивними колами польського суспільства залучали в його будинок численних представників передової польської інтелігенції — письменників, вчених, музикантів, художників.
В 1826-1829 рр. Шопен учився в класі Ельснера у варшавській Головній школі музики. До цього періоду відносяться Варіації на тему дуету з опери Моцарта Дон Жуан» для фортепіано з оркестром твір 2, Перша соната твір 4 і ряд п’єс.
Із закінченням консерваторії Шопен вступає в нову смугу артистичної й творчої діяльності. Про нього починають уже судити не тільки як про видатного піаніста й імпровізатора, але і як про автора цікавих і оригінальних здобутків.
При закінченні консерваторії Шопен був офіційно визнаний гідним характеристики «музичний геній».
На початку 1829 року після закінчення Головної школи музики Шопен з декількома друзями виїхав з Варшави, направляючись у Відень.
Рекомендаційні листи від Ельснера до представників музичного світу Відня допомогли молодому піаністові ввійти в артистичні кола міста й розбудити своєю грою живий інтерес. За власними словами Шопена, його приймали як віртуоза першого рангу, ставили поруч із Мошелесом, Герцом, Калькбреннером — найбільш популярними піаністами перших десятиліть XIX століття.
Спонукуваний новими віденськими друзями, Шопен вирішує оголосити свій концерт.11 серпня 1829 р. в імператорському оперному театрі відбулася музична «академія», на якій він виступив з Варіаціями op.2, імпровізаціями на тему з опери французького композитора Буальдя¢є «Біла дама» і на польську тему «Хміль». Про цей концерт Шопен повідомляє рідним у Варшаву «Коли я з’явився на сцені, мене зустріли оплесками, і після виконання кожної варіації були такі оплески, що я не чув tutti оркестру. Після закінчення так аплодували, що мені довелося вийти другий раз і поклонитися». На долю імпровізацій випав ще більший успіх. «… Хміль, — пише Шопен, — … наелектризував незвичну до таких мотивів публіку. Мої партерні шпигуни запевняють, що на ослонах прямо підстрибували».
Другий концерт, який Шопен дав через тиждень, пройшов із ще більшим успіхом. У доброзичливій рецензії після другого концерту говорилося «Це парубок, який йде своїм шляхом і досягає успіхів на цьому шляху, незважаючи на те, що його прийоми й манера гри, так само як і прийоми письма, значно відрізняються від загальноприйнятих форм концертантів. Відмінність ця полягає в тому, що прагнення створювати музику помітно переважає в нього над прагненням подобатися…»
При поверненні з Відня Шопен побував у Празі й Дрездені. Окрилений артистичними перемогами, освіжений враженнями цікавої подорожі, Шопен на початку вересня повернувся у Варшаву.
2. Добровільне вигнання Ф. Шопена
Ніщо зовнішнє, здавалося б, не затримувало Шопена у Варшаві, проте з місяця на місяць він відкладав день від’їзду. Він почував і розумів, що насувалося щось серйозне й тривожне. У напруженій політичній атмосфері Польщі назрівали важливі події оживилася діяльність польських патріотів, які готовили повстання проти царату, одночасно підсилилися репресії поліцейської влади. У цій небезпечній обстановці Шопену важко було залишити батьківщину, рідних, близьких. Пригноблений похмурими передчуттями, він ділиться ними зі своїм другом Титусом Войцеховським «… немає в мене сил призначити день [від’їзду] ; мені представляється, що я їду, щоб назавжди забути про дім; мені представляється, що я їду, щоб умерти, — а як, мабуть, гірко вмирати на чужині, не там, де жив. Як жахливо мені буде бачити в смертного ложа замість рідних байдужого лікаря або слугу».
Все-таки день від’їзду наближався.11 жовтня відбувся прощальний концерт, на якому Шопен виконав Фантазію на польські теми й новий концерт e-moll. І тільки через три тижні, 2 листопада Шопен зважився покинути Варшаву. Напередодні, на вечорі, влаштованому друзями, Шопену піднесли срібний кубок з польською землею; його він повинен був зберігати в знак вірності своїй батьківщині.
Наприкінці листопада 1830 року разом зі своїм другом Титусом Войцеховським Шопен удруге приїхав у Відень.
Шопен правильно оцінював обстановку, яка створилася. Колишня зацікавленість молодим талантом змінилася холодною чемністю й байдужістю. Поводження впливових музикантів — байдужність одних, острах конкуренції з боку інших — не залишало місця ілюзіям. Шопену не вдалося дійти згоди з видавцями, як не вдалося домогтися організації своїх концертів. Тільки у квітні 1831 року він у числі інших музикантів взяв участь у публічному концерті, а в червні того ж року виконав концерт e-moll на одній з музичних академій.
Шопен вирішує їхати в Париж. Але не просто було поляку одержати візу на в’їзд у Францію. Після довгих турбот вдалося домогтися паспорта в Лондон «проїздом через Париж».
20 липня зі своїм приятелем поляком Кумельским він виїхав з Відня, направляючись через Мюнхен і Штутгарт у Париж.
Про розгром польської революції й здачі Варшави Шопен довідався, перебуваючи в Штутгарті. Сторінки його щоденника, його листи повні самого бурхливого й похмурого розпачу. Біль, тривога, гнів знаходять вихід у його творчості, народжуючи здобутки, у яких драматизм шопенівського генія вперше розкрився у всій своїй глибині. Важка скорбота прелюдій a-moll, шалена патетика прелюдії d-moll, «революційний» етюд c-moll запам’ятали перелом, який відбувся у творчій свідомості Шопена. Мрійлива юнацька ліричність відступила перед трагізмом нових образів. Тема Батьківщини відтепер стає провідною творчою темою Шопена.

3. Паризький етап життя і творчості відомого композитора
Польська революція як би проклала якусь грань між двома великими періодами творчої біографії Шопена. Варшава — безхмарна юність, окриленість, райдужні надії. Париж — швидко зростаюча духовна зрілість, майстерність, завоювання вершин композиторського мистецтва, життя з усіма його драматичними контрастами. Катастрофа революції в Польщі, і гоніння й реакція, які пішли слід за нею, назавжди відрізали Шопену шлях на батьківщину. Восени 1831 року він приїхав у Париж, де залишався до кінця своїх днів.
Вирваний з патріархальної сімейної обстановки, позбавлений звичного дружнього середовища, він відразу потрапив у вир паризького життя. Але міцність моральних підвалин, проникливість і гострота розуму допомогли молодому музикантові розглянути за оманною привабливістю картину різких соціальних протиріч. Проходить усього два з невеликим місяця від дня приїзду, і Шопен ділиться своїми першими враженнями «Я добрався сюди досить благополучно (але дорого) — і задоволений тим, що тут знайшов; тут перші у світі музиканти й перша у світі опера. Я знайомий з Россіні — Керубіні, Паером і т.д. і т.д… Але я нічого Тобі не написав про враження, що справило на мене після Штутгарта й Страсбурга це велике місто. Тут найбільша розкіш, найбільше свинство, найбільша чеснота, найбільша порочність… лементу, гамору, гуркоту й бруду більше, ніж можеш собі уявити. У цьому мурашнику губишся, і це зручно в тому розумінні, що ніхто не цікавиться тим, як хто живе». В іншому листі, написаному незабаром після цього, тверезість суджень і оцінок ще визначальніші. «Скільки змін, скільки нещасть… мене вітер загнав сюди… Париж — це все що хочеш можеш веселитися, нудьгувати, сміятися, плакати, робити все, що Тобі завгодно, і ніхто на Тебе не гляне, тому що тут тисячі тих, хто робить те ж саме, — і кожний по-своєму. Я не знаю, чи є де-небудь більше піаністів, ніж у Парижі, не знаю, чи є де-небудь більше ослів і більше віртуозів, чим отут». Із захватом і разом з неприхованою іронією описуючи в цьому ж листі виконання «Севільского цирюльника», неуявну розкіш постановок опер Мейєрбаха, Шопен зауважує «Однак Ти повинен знати, що я не одурів і не маює наміру бути обдуреним».
За допомогою впливового музиканта, диригента й композитора Ф. Паера, до якого Шопен мав рекомендаційний лист від Мальфатті, зав’язалися знайомства й зв’язки з багатьма знаменитостями музичного світу, у тому числі з Россіні, Керубіині, молодим Листом, зіркою тодішніх піаністів Ф.В. Калькбреннером (1785 — 1849). Шопен був приголомшений манерою його гри й бездоганною технікою. Він навіть готовий був прийняти пропозицію Калькбреннера вдосконалюватися під його керівництвом протягом трьох років, однак застережливі листи від рідних і Ельснера вдержали Шопена.
Калькьбреннер допоміг Шопену в організації першого публічного концерту й спеціально для цього випадку написав полонез для шести фортепіано. Концерт відбувся 26 лютого 1832 року. Крім вищезгаданого полонезу, який «дуетом» виконували Шопен і Калькбреннер у супроводі інших чотирьох фортепіано, Шопен грав свій концерт f-moll і Варіації на тему Моцарта. Ліст прийшов у захват від гри й здобутків польського музиканта. Згодом він згадував про шопеновском дебют «… оплески, що зростали з подвоєною силою, здавалося, ніяк не могли досить виразити наш ентузіазм перед особою цього таланта, що, поряд із щасливими нововведеннями свого мистецтва, відкрив собою нову фазу в розвитку поетичного почуття».
Ентузіазм публіки, єдність високих оцінок преси привернули загальну увагу до нового молодого таланта. Дорого оплачувані уроки звільнили Шопена від матеріальної незручності, яку він відчував спочатку. Завжди скромний у відношенні до самого себе, він писав «Я ввійшов у вище суспільство, обертаюся серед послів, князів, міністрів і сам не знаю, яким чудом це трапилося, тому що сам я туди не ліз… мені присвячують свої твори люди з великим ім’ям перш, ніж я їм… учні Консерваторії, учні Мошелеса, Герца, Калькбреннера, словом, завершені артисти, беруть у мене уроки, ставлять моє ім’я поруч із ім’ям Фільда, — словом, якби я був ще глупішим, то думав би, що досяг вершини своєї кар’єри».
4. Ф. Шопен — віртуоз-імпровізатор
Із самого початку артистичного життя Шопен зачаровував оригінальністю всього свого музичного вигляду. Віртуозно-технічна сторона його гри була бездоганна, при тому у шопенівському виконавстві, як і у творчості, не було нічого розрахованого на зовнішній ефект. Це не був і «вивірений», академічно-холодний стиль, представлений Калькбреннером і його школою. Найсильніша якість Шопена-піаніста таїлася в рідкій красі звуку, у найтоншій звуковій палітрі; з її допомогою він розкривав безмежну гаму поетичних нюансів. Шопен-виконавець був невіддільний від Шопена-композитора. І розпещений Париж, який важко було здивувати віртуозністю, схилився перед зачаруванням слов’янських мелодій і незрівнянною поезією, що виливали звуки його музики. За словами Ліста, музика й гра Шопена викликали «почуття замилування, трепету, боязкості, що охоплює серце поблизу надприродних істот, поблизу тих, кого не можеш розгадати, зрозуміти, обійняти».
З особливим ладом його натхненних образів сполучалася своєрідність виконавської манери, незрівнянне шопенівське rubato.
На батьківщині друзі композитора, учитель Ельснер, рідні дивилися на нього як на генія, покликаного розкрити світу красу душі польського народу, через мистецтво прославити його історію, розбудити участь до його трагічної долі. Виходячи із цього, вони знаходили, що фортепіанна музика й камерні форми творчості не відповідають важливості поставленої мети. Тільки монументальне мистецтво, опера здатні втілити великі ідеї. Ще у Відні Шопен одержав листа від відомого польського поета Стефана Вітвицького (1802 — 1847) із закликом направити увагу на створення національної опери. «Ти неодмінно повинен бути творцем польської опери; я глибоко переконаний, що Ти можеш ним стати й, що як польський національний композитор відкриєш для свого таланта незмірно багате поле діяльності, на якому покриєш себе нев’янучою славою… Наслідування залиши іншим… будь самобутнім, національним. Може, спочатку й не всі зрозуміють Тебе, але завзятість і просування на раз вибраному поприщі забезпечать Тобі пам’ять нащадків».
Шопен не гірше всіх розумів значення місії польського митця. Але у виборі й визначенні шляхів творчості їхні позиції різко розходилися. Інтуїція генія і ясний розум підказували Шопену правильність вибраного для себе поля діяльності. Істинний митець рідко помиляється. І вже близьке майбутнє доводило правоту Шопена. Стійка слава, яка швидко прийшла, переконала тих, хто у цьому сумнівався. З листа батька в Париж, з повідомлень друзів родині Шопена у Варшаву стає відомим, що Шопен не тільки перший піаніст Парижа, але й високо цінний композитор. Його ноктюрни й мазурки, уже вдруге видані в Лейпцизі, розпродаються протягом декількох днів.
Серйозність, значущість змісту шопенівських творів одержували щиру оцінку чуйних музикантів. В 1836 році в статті про фортепіанні концерти Шопена Р. Шуман, який уважно стежив за його художньою еволюцією, проникливо відзначив внутрішнє споріднення Шопена й Бетховена, чудово розкрив революційно-патріотичний зміст шопенівських добутків.
Перші роки в Парижу для Шопена — час широкого знайомства й засвоєння багатобічних явищ європейської музичної культури. Тут італійська й французька опери, мистецтво співу, представлене першокласними італійськими й французькими співаками, вищі досягнення сучасного піанізму, віртуозної скрипкової школи й т.д.
Великий духовний вплив робив спілкування з видатними людьми епохи — представниками мистецтва, літератури. Під широким впливом яскравих зустрічей, сильних вражень міцніє інтелект Шопена, зріє його майстерність, зростає глибина й розмаїтість музичних ідей, але в центрі як і раніше стоїть тема Батьківщини.
На початку творча робота полягала переважно в обробці творів, написаних до Парижа; над завершенням початих або втіленням раніше задуманих добутків. У цей період у музиці Шопена переважали невеликі фортепіанні п’єси ліричні мініатюри, танцювальні жанри; написана і видана перша серія етюдів op.10, деякі прелюдії. З добутків великих форм створена балада g-moll і скерцо h-moll.
Середина 30-х років знаменна поруч творчо цікавих і радісних зустрічей, сильних, але сумних, в остаточному підсумку, переживань. Навесні 1834 року Шопен зі своїм паризьким другом, німецьким піаністом і композитором Ф. Гіллером (1811 — 1885), їздив на музичний фестиваль в Аахен, де зустрівся з Мендельсоном, а потім вони здійснили спільну подорож по Рейну, відвідали Дюссельдорф. У Карлсбаді (Карлови Вари) Шопен побачився з батьками. Ця перша і єдина зустріч на чужині принесла обопільну, велику радість.
Тоді ж по дорозі назад у Париж Шопен у Лейпцизі вперше особисто зустрівся з Робертом Шуманом, а в наступному 1836 році восени вдруге відвідав Шумана в Лейпцизі, багато йому грав, знайомив з новими творами. Про цей пам’ятний день Шуман повідомив в «Новій музичній газеті» «Шопен був один день у Лейпцизі. Він привіз із собою нові божественні етюди, ноктюрни, мазурки, нову баладу й ін. Він грав багато й незабутньо».
5. Поруч із Жорж Санд
З родиною графів Водзиньских Шопена зв’язували ще варшавські роки. Улітку 1835 року, у Дрездені, куди Шопен потрапив, вертаючись у Париж, він зустрів графиню Водзиньську і її доньку Марію. Із часів варшавського знайомства Марія Водзиньська перетворилася в привабливу кокетливу дівчину, яка мала багато шанувальників. Вона не була позбавлена розуму й здатностей і в рамках світського аматорства займалася живописом, співала й грала на роялі, складала невеликі фортепіанні п’єски.
Спаленіле почуття до Марії глибоко захопило Шопена. Очевидно, його любов не залишалася безмовною, і їхня захопленість незабаром перестала бути таємницею для рідних і навколишніх. Улітку 1836 року Шопен спеціально приїхав у Дрезден, щоб зробити Марії пропозицію про одруження. Але, коли Шопен повернувся в Париж, тон листів від Водзиньських помітно змінився. Потім листи стали приходити усе рідше й рідше, а до кінця 1837 року Шопен сам припинив цю переписку.
Серед причин, які перешкодили бажаному Шопену шлюбу, найбільш імовірні дослідники вважають станові забобони польської знаті. В епістолярній спадщині Шопена немає даних, по яких можна було судити про його відношення до цієї події. Лише знайдений після смерті композитора згорток з листами Водзиньських і зроблений на ньому рукою Шопена напис «моє горе» говорить про глибину переживань.
Перенесений удар, очевидно, змусив Шопена багато про що задуматися, багато чого переглянути й заново переоцінити. Внутрішня криза, яка відбувається, або перелом зовні майже ніяк не виявлялася, але, безсумнівно, відмова від деяких ілюзій молодості, зречення від уявлень, викликаних патріархальним середовищем і вихованням, створили ґрунт, на якому міг виникнути вільний союз Шопена з Жорж Санд.
Велика французька письменниця Жорж Санд (1804 — 1876) була однією з передових жінок свого часу. Демократично й радикально настроєна, вона сміло підняла боротьбу за право жінок на рівність, на волю почуття. Спочатку велика любов Шопена до Жорж Санд викликала у ньому радісну наснагу, створювала яскраві творчі імпульси, але з роками перетворилася в джерело глибоких щиросердечних страждань, які прискорили смерть композитора.
Восени 1838 року Шопен і Жорж Санд із її дітьми почали велику подорож на острів Майорку й оселилися в головному його місті Пальмі. Шопен упоєний любов’ю, життям, природою. Але це тривало недовго. Його тендітний організм, ослаблений безперестанним творчим горінням, важко переносив безладдя, відсутність необхідних умов. Саме з такими обставинами довелося зштовхнутися на Майорці. До цього додалася сильна застуда.
Змушені покинути Пальму, Шопен і Жорж Санд із дітьми переселилися в старий і занедбаний картезіанський монастир. Його похмуро-таємнича краса болісно розбурхувала уяву. З переселенням у відлучений від міста монастир виникло багато нових труднощів, які збільшують важке душевне й фізичне самопочуття Шопена. Навесні довелося спішно покинути Майорку й направитися назад, у Францію.
На якийсь час Шопен і Жорж Санд зупинилися в Марселі, а літо провели в маєтку письменниці Ноані. Тут здоров’я Шопена відновилося, і восени 1839 року вони повернулися в Париж.
Незважаючи на всі безладдя життя на Майорке, у тому числі й довга відсутність фортепіано, творчий портфель Шопена неабияк поповнився циклом із двадцяти чотирьох прелюдій, другою баладою F-dur, полонезом op.40, третім скерцо cis-moll.
У Ноане Шопен закінчив сонату b-moll і деякі інші твори.
Цей недовгий період у житті Шопена приносить радість сімейного життя. Відносини з Жорж Санд здаються довговічними, любов і дружба — міцними й надійними. Час проходить у безперестанній праці, розмірено, впорядковано. Перед відкритою аудиторією Шопен виступає мало, цурається великої естради й гучної юрби концертного залу. Йому здається, що його художні задуми не доходять до різнопланової аудиторії й залишаються незрозумілими. Проте його рідкі концерти перетворювалися в справжню подію музичного життя Парижа.
Роки з кінця 30-х і до другої половини 40-х років — самі плідні у творчому житті композитора. Це пора найвищого творчого цвітіння, час створення найглибших і значних добутків другої, третьої й четвертої балад, сонат b-moll і h-moll; фантазії f-moll, кращих полонезів, у тому числі полонезу-фантазії; другого, третього й четвертого скерцо й багатьох інших шедеврів. У зрілих творах Шопен повністю звільняється від деякого нальоту салонності, які були присутніми в окремих концертних п’єсах раннього періоду.
У цю, здавалося, би, найбільш щасливу пору життя вторгаються важкі для композитора випробування. Навесні 1842 року вмер від туберкульозу найближчий друг Шопена Ян Матушиньский. Навесні 1844 року помер батько композитора. Приїзд любої сестри Людвікі трохи полегшив його горе.
Людвіка принесла із собою як би часточку рідної країни, родини, дому. З її від’їздом настрій Шопена все частіше захмарюється. Тугу за батьківщиною поглиблює назріваюча драма відносин з Жорж Санд. Поки вона залишається таємницею для навколишніх. Лише зрідка в листах до рідних, в окремо кинутих фразах прориваються схований біль і критичне відношення Шопена, не приймаючого багато чого в родині Жорж Санд.
Хворобливість і крайня душевна ранимість Шопена перебували в кричущому протиріччі із владною натурою Жорж Санд, до цього додавалися глибокі внутрішні розбіжності, розходження в моральних і життєвих підвалинах.
6. Останні роки великого композитора
Останні роки Шопена, за його власними словами, смертельно пораненого своєю прихильністю, — найсумніші в його житті. Очевидно лише байдужність до самого себе схилила його до поїздки в Англію зі згубним для здоров’я кліматом і способом життя, до якого змушувало положення прославленого артиста, який концертує.
Навесні 1848 року Шопен приїхав у Лондон. Відразу його захлиснула штовханина світського життя з обов’язковими щоденними візитами, присутністю на званих обідах, прийомах, раутах. Тут також доводилося давати уроки й виступати у великосвітських салонах. Порожнеча такого життя — важкий тягар для хворого Шопена. «Ніяк не звикну, — пише він, — до лондонської атмосфери, — і все це життя, з його візитами, званими вечорами, дуже мене обтяжує».
Після декількох виступів у Лондоні за запрошенням своїх учениць, «милих шотландок», Шопен направився в Шотландію. «Я тут насолоджуюся (фізично) цілковитим спокоєм і прекрасними шотландськими піснями», — пише він.
28 серпня відбувся його перший концерт у Манчестері, через якийсь час у Глазго, потім на початку жовтня в Единбурзі, а 31 жовтня Шопен повернувся в Лондон. Знесилений хворобою, але спонукуваний патріотичним почуттям, він виступив на щорічному польському балі, влаштованому 16 листопада 1848 року. Це була остання поява Шопена перед публікою.
Наприкінці листопада Шопен повернувся в Париж. Останній рік життя був повільним вгасанням. Останню радість Шопену доставив приїзд сестри Людвікі, які невідлучно залишалася поруч ним до самого кінця.
У ніч із 16 на 17 жовтня Шопена не стало. «Навіть сама стоїчна античність не знала приклада більше прекрасної смерті… «, — писав Гжимала незабаром після його кончини.
В урочистих похоронах взяли участь кращі артисти Парижа. Був виконаний Реквієм Моцарта, у якому партії соло співали Віардо й Лабланш. Спеціально був оркестрований і виконаний похоронний марш Шопена, а один з видних французьких органістів проникливо зіграв на органі прелюдії Шопена — h-moll і e-moll. У могилу Шопена висипали жменю польської землі з кубка, піднесеного друзями при прощанні його з батьківщиною.
Серце Шопена було перевезено у Варшаву й зберігалося в костьолі св. Хреста. Під час фашистської навали польські патріоти сховали дорогоцінну посудину. Після звільнення Польщі Радянською Армією в 1945 році в день річниці смерті Шопена його серце було повернуто рідній країні.
Шопен обмежив свою творчість рамками фортепіанної музики. Для інших інструментів ним написано всього кілька творів тріо для фортепіано, скрипки й віолончелі; полонез op.3 і дует для фортепіано й віолончелі; соната для віолончелі; соната для віолончелі, ряд пісень для голосу. Але в межах однієї тільки фортепіанної творчості Шопен досяг висот і художньої багатогранності, яких інші композитори домагалися роботою над багатьма видами інструментальної музики в різних областях музичного мистецтва.
Шопенівські балади й сонати, скерцо й фантазія — подібно великим органним творам І.С. Баха — своєрідні симфонії, а якась двохформна прелюдія або мазурка по глибині задуму й вираженого почуття переростає в велику поему, хвилюючу драму.
Основою виразності музики Шопена є мелодія. По рідкому мелодійному дару Шопена можна зрівняти тільки з Моцартом і Чайковським. Шопен є одним з найбільших мелодистів світу, найбільшим новатором, творцем оригінальних музичних жанрів і форм.
Творчість Шопена — це величезний світ незвичайної краси. Слухаючи його забуваєш про те, що слухаєш усього один інструмент — фортепіано. Перед тобою відкриваються безмежні простори, розкриваються вікна в невідомі далечіні, повні таємниць і пригод. І дуже хочеться, щоб цей новий, знову відкритий світ, не залишав тебе вже ніколи.

Список використаної літератури
1. Бас Л. Розповіді про композиторів. — К. Муз. Україна, 1964. — 181 с.;
2. Васина-Гроссман В. Книга о музыке и великих музыкантах. — М., 1999;
3. История мировой культуры (мировых цивилизаций).3-е доп. и перер. изд. — Ростов н/Д изд-во «Феникс», 2004. — 544 с.;
4. Калинина Е. Мировая художественная культура. — М., 2000;
5. Ушакова С. Великие композиторы справочник школьника. — М. Литера +, 2008. — 96с.;
6. Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона в 82 тт. и 4 доп. тт. — М. Терра, 2001 г. — 40 726 стр.

«