Інтеграція України до ЄС. Шляхи і перспективи розвитку

Зміст
Вступ…………………………………………………………………………
Розділ І. Сучасний стан розвитку ЄС та передумови інтеграції України в європейській економічний простір……………………..

1.1. Європейська інтеграція на сучасному етапі……………………………
1.2. Нормативно – правова база відносин України з ЄС…………………..
1.3. Гармонізація українського законодавства з європейським………..

Розділ ІІ. Аналіз зовнішньоекономічних відносин України з ЄС……………………………………………………………………………..

2.1. Зовнішня торгівля України з країнами ЄС…………………………………
2.2. Товарна структура експорту та імпорту України………………………..
2.3. Програми Європейського Союзу для України…………………………
2.4. Інвестиційна діяльність ЄС в Україні………………………………………

Розділ ІІІ. Перспективи співробітництва України з ЄС, та шляхи його прискорення……………………………………………….

3.1. Проблеми у відносинах України з ЄС………………………………………
3.2. Шляхи прискорення входження України до ЄС………………………….

Висновки……………………………………………………………………
Список літератури………………………………………………………..

Додатки………………………………………………………………………

Вступ
Актуальність теми даної випускної роботи полягає в тому, що об`єктивна необхідність вимагає поступового , але неухильного включення економіки України до системи міжнародного поділу праці (МПП) , світових інтеграційних процесів. Нинішня ситуація характеризується глобальною трансформацією усіх країн світу до нового якісного стану , нового типу цивілізації третього тисячоліття .
В майбутньому велике значення буде мати інтеграція України в Європу. Україна широким фронтом виходить на західноєвропейський соціально-економічний простір.
Таким чином самостійність України зовсім не означає її самоізоляції на міжнародній арені.
Сучасні тенденції світового розвитку ставлять перед Україною нові проблеми та потребують від неї активної участі в їх рішенні.
Характерною рисою сучасного світового соціально-економічного розвитку є бурхлива динаміка інтеграційних процесів у світі та Європі зокрема. При цьому навіть ті країни, які не входять до складу інтеграційних об’єднань, неминуче відчувають на собі їх відчутний вплив. На європейському континенті таким інтеграційним угрупованням є Європейський Союз, розширення якого приведе до того, що за 3-5 років Україна матиме з Євросоюзом спільний кордон. Це відкриє нові можливості для поглиблення співпраці, та водночас і змусить відповідати на нові виклики.
В даній роботі викладені найголовніші міркування й аргументи на користь європейської інтеграції України та пропозиції щодо наступних першочергових ініціатив з боку нашої країни.
Метою випускної роботи є вивчення, аналіз економічної співпраці України з країнами Західної Європи та інтеграція України до ЄС.
У роботі відповідно до даної мети поставлені наступні задачі
· розкрити основні напрями співпраці і шляхи інтеграції України до ЄС;
· дати характеристику сучасного стану зовнішньоторгівельного обороту України з країнами ЄС;
· проаналізувати динаміку розвитку зовнішньоторгівельних зв’язків;
· Намітити основні шляхи, дати рекомендації щодо вдосконалення економічної співпраці, визначити першочергові цілі на шляху інтеграції України до ЄС.
Об’єктом дослідження є сукупність зв’язків (торгових, інвестиційних, фінансових) між Україною і країнами Західної Європи.
Предметом дослідження є процес взаємодії суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України і країн ЄС.
Теоретичною і методологічною основою роботи послужили закони і нормативні акти, публікації друковані, періодичні видання.
Під час написання даної випускної роботи мною було опрацьовано багато літератури (друковані публікації, періодичні видання, закони і т.ін.) і серед неї виділяються такі видання як “Віче”, “Економіка України”, “Політика і час”, збірник документів “Україна на міжнародній арені” та ін., в яких зібраний і надрукований цікавий та корисний матеріал статистичні відомості стосовно зовнішньоекономічних стосунків України з країнами ЄС, глибокий аналіз цих відомостей, детально переглянуті проблеми і перспективи розвитку стосунків Україна – ЄС. Також необхідно відмітити таких авторів, як І. Бураковський, Г. Немиря, О. Павлюк, В. Маштабей , в статтях яких детально проаналізована нормативно-правова база стосунків Україна-ЄС, визначено чим ЄС привабливий для України і чим Україна приваблива для ЄС як економічний партнер, намічено основні заходи щодо подальшої інтеграції України в ЄС. Але також треба зауважити на тому, що на даний час замало друкується статистичних даних щодо економічних зв’язків України з країнами Західної Європи, відсутні монографії, присвячені проблемі інтеграції України в Європу.
Структурно робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списка літератури і додатків.
Розділ І. Сучасний стан розвитку ЄС та передумови інтеграції України в європейський економічний простір.

1.1. Європейська інтеграція на сучасному етапі.

Розходження в рівнях економічного розвитку країн ЄС і в ступені їхнього бажання брати участь в інтегрованих областях привели ще в 80-і роки до появи ідеї Європи концентричних кіл» і Європи з “змінюваною геометрією», і надалі обговорювалися і розвивалися. Однак найбільшу актуальність вони придбали тоді, коли встало питання про приєднання до ЄС Центральної і Східної Європи (ЦCЄ).
На сесії Європейської ради в Копенгагені в червні 1993 р. було прийняте рішення про те, що держави, які мають статус асоційованих членів ЦСЄ, що побажають ввійти в ЄС, зможуть зробити це, як тільки будуть мати змогу виконати відповідні вимоги. [22]
Найбільше наполегливо за якнайшвидше включення центрально- і східноєвропейських країн у ЄС ратує Німеччина, що швидко розширює свій вплив у цих країнах і активно освоює їхні ринки. Обґрунтовуючи свою позицію, вона аргументує її життєвою необхідністю поширення на цей регіон зони стабільності, що існує в Західній Європі. Про те ж говорять і висновки групи вчених з ряду європейських країн, що за завданням КЄС аналізували, що відбуваються в Східній Європі за перетворення. Експерти із сіми наукових інститутів, у тому числі з німецького суспільства по зовнішній політиці, прийшли до висновку, що нестабільним країнам у східній частині континенту, якщо їх вчасно не прийняти в ЄС, можуть знадобитися надзвичайні заходи допомоги в мільярди доларів, крім того, може відбутися новий розкол між Сходом і Заходом, супроводжуваний погрозою посилення націоналістичних тенденцій по обидва боки і виникнення етнічних і ідеологічних конфліктів.
Ця точка зору широко поширена й у німецьких засобах масової інформації. «Поетапна інтеграція в західне економічне співтовариство» і, нарешті, членство провідних реформи країн Східної, Центральної і Південно-Східної Європи являє собою єдину можливість створення там надійного укладу ринкової економіки і демократії».
Багато європейських політиків вважають, що сам Європейський Союз одержить від розширення своїх границь у східному напрямку гарантію від економічного колапсу і встановлення в цій зоні авторитарних режимів, що з’явилися би погрозою не тільки безпосередньо ряду європейських політиків, а й більшій рівновазі усередині самого союзу, насамперед з огляду на зростаючу силу Німеччини. Це особливо важливо, оскільки франко-германський тандем останнім часом починає давати збої. Крім того, таким шляхом не тільки Німеччина, але й інші країни-члени ЄС закріпили б свій вплив у цій частині Європи, хоча вже зараз 50 % торгівлі центрально- і східноєвропейських країн приходиться на країни Заходу. У зв’язку з цим варто мати на увазі, що, по розрахунках західних економістів, Центральна Європа незабаром може перетворитися в одну з найбільш швидко розвиваючихся частин континенту. [24]
До числа активних прихильників розширення ЄС на схід відноситься і колишній президент Європейського банку реконструкції і розвитку Жак Атталі, у свій час він неодноразово заявляв, що Європа складається не з дванадцяти, а із сорока держав. Він вважає, що навіть у 2001 р. буде вже занадто пізно включати їх у ЄС. І якщо це не відбудеться в потрібний момент, то «Захід стане головним винуватцем катастрофи демократії на Сході». У своїй книзі «Європи», що вийшла в 1994 р., Ж.Атталі висловлюється за те, щоб Європейський Союз став федерацією і поширився на весь континент.
Свій погляд на проблему розширення ЄС висловив і Жак Делор. Ще будучи головою КЄС, Делор заявив, що «границі об’єднаної Європи проходять по границях Радянського Союзу, а це значить, що до об’єднаної Європи можуть належати Польща, Чеська Республіка, Угорщина, Словаччина, Словенія, Болгарія, Румунія, Албанія, Кіпр і Мальта». Він додав «Не можна забувати про три балтійські держави, а потім, якщо в колишній Югославії знову запанує світ, чому би не включити Боснію, Хорватію, Македонію і те, що тепер стало союзом Сербії і Чорногорії. У Європейського союзу немає вибору, і «інтеграція є єдиним способом який дає можливість вижити в цьому новому світі, повному небезпеки, але також і надій».
Що стосується європейських держав, що входили раніше до складу Радянського Союзу, як, наприклад, Україна, Білорусія і Молдавія, то члени ЄС не виключають і їхнього прийняття, правда в дуже віддаленому майбутньому і тільки за умови створення в них справді демократичної системи й успішного реформування економіки. [25]
Однак практично всі члени Європейського Союзу солідарні в тому, що Росія ні при яких умовах не зможе ввійти в їхнє число. Це, утім, не виключає, на їхню думку, створення системи угод про співробітництво в самих різних областях між ЄС і РФ. Як писав у газеті «Монд» міністр закордонних справ Франції А. Жюппе, прийняти Росію в Європейський союз означало б «убити європейське будівництво». Він підкреслив, що «Велика Європа, безумовно, буде великою, але не включить у себе весь європейський континент і його середземноморське обведення».
Розширення ЄС на схід, безумовно, торкнеться інтересів Росії, і наслідки можуть бути для неї дуже неоднозначними, особливо в перехідний період. Воно буде ще більше сприяти переорієнтації економіки ЦСЄ на ринку ЄС і зробить східно- і центральноєвропейські ринки недоступними для російських товарів, незважаючи на вже підписані торгові угоди між Росією і ЄС.
Що стосується країн Центральної і Східної Європи, то вони і самі активно прагнуть стати повноправними членами Європейського Союзу. Президент Польщі заявив Э. Балладюру під час перебування останнього прем’єр-міністром Франції «Якщо ми не приєднаємося вчасно до Заходу, Схід знову поглине нас». Польща й Угорщина ще в квітні 1994 р. офіційно звернулися з проханням про приєднання до ЄС. Чеська Республіка — наприкінці 1995 р. [24]
Держави Центральної Європи затверджують, що вони в такій же мірі готові до вступу в ЄС, у якій у минулому були готові Греція, чи Іспанія, чи Португалія в момент звертання з проханням про прийом. Як вважає ряд західних економістів, Польща, Угорщина і Чехія поки ще не готові приєднатися до ЄС. Однак вони не далекі від того, щоб відповідати пред’явленим умовам. До цього не готов ще сам Європейський Союз. І основною перешкодою є те, що нові претенденти на членство в ЄС — це бідні країни. Якщо розширення ЄС за рахунок прийому трьох країн ЄАСТ піднімає середній рівень ВВП на душу населення в Європейському Союзі, то його розширення за рахунок прийому трьох країн Центральної Європи знизить його, навіть якщо економічний підйом, що почався, продовжиться. Вони обов’язково будуть конкурувати з країнами Південної Європи й Ірландією за доступ до структурних фондів ЄС, змушуючи інші країни-учасниці збільшувати свої внески в бюджет союзу. Товари, що вони експортують , відносяться до категорій, що торкають інтересів країн-членів ЄС. Мова йде про сталь, хімічну і сільськогосподарчу продукцію. Вступивши в ЄС, вони, безсумнівно, використають у своїх інтересах і на шкоду іншим членам захисні положення цих галузей, особливо загальної с/г політики.
Виходячи з розумінь захисту власних інтересів, країни-члени ЄС поки що тримають своїх східних сусідів на відстані, ведучи з ними принизливий торг про діл кожного з них на ринку ЄС і висновків угод про висилку іммігрантів.
Як вважають у країнах Центральної і Східної Європи, ситуація нагадує скоріше нову «залізну завісу» у Європі, цього разу економічну, І він опускається усупереч всім угодам про їхнє асоційоване членство в ЄС, митним послабленням і підкреслюване постійно Брюсселем бажання прийняти ці країни в ЄС. [23]
Самі завзяті заперечення проти зм’якшення протекціоністських мір ЄС у відношенні країн Східної Європи висуває Португалія, до неї приєднується Бельгія. Однак навіть найбільше сприятливо влаштовані стосовно розширення ЄС країни, такі як Франція й особливо Німеччина, вважають, що ринки ЄС повинні відкриватися для країн ЦСЄ не відразу, а поступово. Вже їхніх представників стали запрошувати на сесії ради ЄС на рівні міністрів закордонних справ і глав держав. Зокрема, вони були запрошені на зустріч на вищому рівні в Ессені 9-10 грудня 1994 р., де були визначені рамки загальної стратегії ЄС і орієнтири на майбутнє, що передбачають установлення багатобічного діалогу. Це дозволяє вже зараз прилучити представників держав-кандидатів на вступ у ЄС до найбільш важливих сфер європейського будівництва. У травні 1994 р. країни ЦСЄ одержали статус асоційованих партнерів у ЗЄС. Пройшли переговори між Європейським союзом і країнами Балтії про створення зони вільної торгівлі, що допоможе їм підготуватися до наступного приєднання до ЄС.
Європейська інтеграція — це магіст­ральний напрям розвитку континенту, який визначить як ситуацію в самій Європі в третьому тисячолітті, так і її місце у світі. Від часу свого заснування 1957 року Європейський Союз посту­пово перетворився на один з найпо­тужніших фінансово-економічних і по­літичних центрів світу, ключовий ком­понент новостворюваної архітектури європейської безпеки, ядро системи європейських цінностей і стандартів.
Європейська інтеграція і членство в Європейському Союзі є стратегічною метою України тому, що це є найкращим способом реалізації національних інтересів, побудови економічно розвинутої і демократичної держави, зміцнення позицій у світовій системі міжнародних відносин.
Для України європейська інтеграція — це шлях модернізації економіки, подолання технологічної відсталості, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, створення нових робочих місць, підвищення конкурентної спро­можності вітчизняного товаровироб­ника, вихід на світові ринки, насам­перед на ринок ЄС. [21]
Сьогодні Європейський Союз зай­має провідні позиції у світовому гос­подарстві. На його частку припадає 41,4 % світового товарного експорту та 39,8 % імпорту, 42,8 % сагового експорту та 41,9 % імпорту послуг. Тому для будь-якої країни співробітництво з Євро­пейським Союзом означає можливість отримати істотні економічні здобутки, які, зрештою, сприятимуть економічному зростанню та підвищенню життєвого рівня населення. При цьому слід зазначити, що таке співробітництво вигідне всім сторонам. Думка про те, що виграш одного партнера означає втрати іншого, є хибною. [10]
Ось чому, враховуючи особливості сучасного стану економіки України, можна навести цілу низку аргументів на користь розвитку співпраці з ЄС
1. Економічний потенціал ЄС та динаміка його розвитку дають мож­ливість дійти висновку про те, що Європейський Союз являє собою великий ринок збуту виробів та дже­рело задоволення потреб України в найрізноманітніших споживчих та інвестиційних товарах. До того ж торгівля з ЄС є важливим джерелом надходження вільно конвертованої валюти, дозволяє обмежувати бартер, масштаби якого сьогодні загрожують економічній безпеці країни.
2. Співробітництво України з Євро­пейським Союзом необхідне для технологічного оновлення українського виробництва. Виробничі технології українських підприємств відстають від тих, що їх використовують передові європейські країни, Україна не має капіталу, необхідного для модернізації наявних та створення нових сучасних підприємств. А без модернізації ус­падкованих від СРСР виробничих структур Україна навряд чи може сподіватися вийти на траєкторію стійкого економічного розвитку та подолати зростаюче відставання від економічно розвинутих країн, які виз­начають напрями та масштаби дина­міки світової економіки. Іншими сло­вами, йдеться про створення вироб­ничо-технологічного укладу, порівнян­ного з європейським.
3. Протягом десятиліть українські підприємства були фактично відрізані від світового ринку. Тому їх вихід на європейський ринок має велике зна­чення як джерело досвіду та практичних вмінь конкурувати з виробниками інших країн, розробляти та реалізовувати стратегію виробничо-комерційної діяльності, зорієнтованої на світову кон’юнктуру відповідних ринків. При цьому слід окремо зазначити, що вміння успішно діяти на міжнародних ринках веде до підвищення рівня та якості задоволення потреб національних споживачів.
4. Розвиток співробітництва з ЄС сприятиме повнішому використанню потенціалу України як транзитної держави, що означає збільшення надходжень від експорту транспортних послуг та розвиток відповідних галузей промисловості.
5. Однією з тенденцій сучасного промислового розвитку є формування виробничо-комерційних ланцюгів, учасниками яких є фірми та підпри­ємства різних країн. Інтеграція укра­їнських виробників у такі ланцюги дасть змогу виходити на нові перспективні ринки збуту, раціоналізувати власне виробництво, гнучкіше реагувати на зміни міжнародної економічної кон’юн­ктури, забезпечувати стабільний роз­виток відповідних виробництв.
6. Європейський Союз — це неви­черпне джерело досвіду функціонування ринкової соціально зорієнтованої економіки та державного регулювання економічних процесів. Очевидно, саме тут Україна може отримати знання щодо розробки та реалізації антимонопольної політики та здійснення контролю за концентрацією економічної діяльності, регулюванням фондового ринку, полі­тики в галузі зайнятості тощо,
7. Розвиток співробітництва з ЄС неминуче означає необхідність запро­ваджувати відповідні правила та стан­дарти вироблення та реалізації еко­номічної політики, поведінки первинних економічних агентів. А це, в свою чергу, сприятиме формуванню прозорого середовища виробничо-комерційної діяльності на національному ринку, що має надзвичайно велике значення для України.
8. Розвиток міжнародного співробітництва в цілому та економічних зв’язків з ЄС зокрема безпосередньо впливає на більш раціональний розподіл ре­сурсів, підвищення ефективності еко­номічних процесів, тобто має позитивні наслідки в довготерміновому плані.
9. Саме на європейському фінан­совому ринку, який сьогодні є най­більшим у світі, Україна може мобі­лізувати кошти, необхідні для забез­печення макроекономічної стабільності, диверсифікуючи тим самим джерела зовнішніх запозичень.
Слід окремо зазначити, що сьогодні основні товарні потоки ЄС сконцент­ровані в межах самого союзу. На ринок ЄС припадає 62,7 % сукупного товар­ного експорту та 63,1 % імпорту. Іншими словами, ЄС сьогодні характеризується одним з найвищих рівнів внутрішньорегіональної торгівлі. А це означає, що вихід на внутрішній ринок Євро­пейського Союзу великою мірою визна­чатиметься саме якісним рівнем спів­робітництва України з цим інтегра­ційним угрупованням. [3]
Разом з тим було б помилкою замовчувати або применшувати склад­ність процесу європейської інтеграції. Зрозуміло, що він буде тривалим і непростим. Серед іншого, інтеграція в Європу означає зростання відкритості національної економіки та конкуренції з боку фірм ЄС. При цьому неминучі досить болючі наслідки для окремих секторів, виробництв і навіть регіонів. Проте потенційні здобутки і переваги європейської інтеграції перевищують можливі втрати й ризики. Це було переконливо доведено попереднім досвідом всіх без винятку європейських країн, у тому числі тих, рівень еконо­мічного розвитку яких був нижчий від середнього від Португалії на заході до Польщі та країн Балтії на сході, від Ірландії на півночі до Греції на півдні. Про це хронологічно свідчить досвід першої (Данія, Ірландія, Велика Бри­танія, 1973), другої (Греція, 1981, Іспанія, Португалія, 1986), третьої (Австрія, Швеція, Фінляндія, 1995) та сучасної (Польща, Угорщина, Чеська Республіка, Естонія, Словенія, Словаччина, Мальта, Кіпр, Латвія, Литва, Румунія, Болгарія) фаз розширення Європейського Союзу. [25]
Економічно-торговельні відносини з ЄС — це потенційний шанс, яким треба вміти скористатися, розрізняючи наявні можливості і виправдану обережність від невиправданого оптимізму і попу­лістських страхів.
Основними політичними вигодами послідовної європейської інтеграції є зміцнення стабільності демократичної політичної системи та ЇЇ інститутів, модернізація правового поля і забез­печення прозорості національного законодавства, поглиблення культури демократії і повага до прав людини тощо. Європейська інтеграція також означає зміцнення національної без­пеки та безпеки громадян, адже вона виключає застосування сили як методу вирішення залагоджування супереч­ностей, сприяє стабільності у відно­синах з усіма сусідами. В цьому кон­тексті успішне просування України шляхом європейської інтеграції може наблизити до Європи і Росію, зміцнить українсько-російські взаємини, що відповідає національним інтересам обох країн.
Як повноправний учасник побудови об’єднаної Європи, а в майбутньому — член Європейського Союзу, Україна зможе впливати на вироблення відпо­відних рішень і, таким чином, на процеси, що відбуваються на євро­пейському континенті — перебуваючи осторонь, Україна не матиме ані еко­номічних, ані політичних ресурсів для такого впливу і може перетворитися радше на слабкий об’єкт, ніж активний суб’єкт європейської політики. Мож­ливою альтернативою європейській інтеграції є поступова маргіналізація України, її економічна недорозвинутість, політична нестабільність і поява нових загроз національній безпеці. Геополітична невизначеність зробить Україну надто вразливою для зов­нішнього тиску. Після початку роз­ширення Європейського Союзу на схід та внаслідок активної участі в ньому всіх без винятку західних сусідів України опинитися поза цим процесом озна­чатиме самоусунення від загальноєв­ропейських процесів і небезпеку ізо­ляції. В такому разі ціна неінтеграціі може виявитися набагато вищою від ціни інтеграції.
1.2. Нормативно-правова база відносин України з ЄС.
Фактично від початків унезалежнення Україна будувала свою зовнішню політику і — в ширшому розумінні — свою незалежність на «поверненні до Єв­ропи». Україна стала першою країною на теренах СНД, що уклала Угоду про партнерство і співробітництво з Євро­пейським Союзом (16 червня 1994 р.), де було визначено правовий механізм взаємодії між двома сторонами. У 1994-1996 роках ЄС ухвалив Спільну позицію щодо України (28 листопада 1994 р.) і План дій (6 грудня 1996 р.), які вис­ловлювали підтримку незалежності, територіальної цілісності, демокра­тичних політичних та економічних перетворень в Україні та її інтеграції до світової економіки, 1 березня 1998 року Угода про партнерство і співробітництво набула чинності, незабаром 11 червня 1998 р. Указом Президента України було затверджено «Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу», розраховану на період до 2007 року. Набуття Україною повноправного членс­тва в Європейському Союзі було про­голошено стратегічною метою, а отри­мання статусу асоційованого члена ЄС — головним зовнішньополітичним пріо­ритетом України у середньотерміновому вимірі. [18]
У 1998-1999 роках було сформовано інституційну базу співпраці згідно з Угодою про партнерство і співробіт­ництво (УПС) і проведено перші засі­дання Ради (8-9 червня 1998 р.) і Комітету (5 листопада 1998 р.) з питань співробітництва між Україною та ЄС, відповідних підкомітетів, а також перше робоче засідання Комітету парламент­ського співробітництва (ЗО листопада — 1 грудня 1998 р.). Регулярні консультації між Україною і «Трійкою» ЄС та саміти Україна — ЄС стали нормою двосто­ронніх взаємин, все це відображено у Таблиці 1.3.
Таблиця 1.3.
Розвиток стосунків Україна – ЄС
базові стратегічні нормативно-організаційні документи.

На відміну від інших центрально-східноєвропейських країн, які мають з Європейським Союзом угоди про асоційоване членство, а більшість з них уже розпочали безпосередні перегово­ри про вступ до нього, в УПС прямо не йдеться про перспективи приєднання України до ЄС. Не визначено перс­пективи набуття Україною повноправ­ного членства в Європейському Союзі і в Спільній стратегії ЄС щодо України. ухваленій на Гельсінському саміті Євросоюзу 11 грудня 1999 року. Разом з тим у цьому документі Європейський Союз вперше визнав «європейські прагнення України» і привітав її «проєвропейський вибір». Ухвалюючи Спільну стратегію щодо України, роз­раховану на чотирирічний термін, Європейська Рада визнала, що успішна та стабільна Україна якнайліпше від­повідає інтересам Європейського Союзу, було, зокрема, підкреслено, що повне виконання Угоди про партнерство і співробітництво е передумовою успішної інтеграції України в економіку Європи та допоможе Україні утвердити свою європейську ідентичність.
Таким чином, незважаючи на те, що Спільна стратегія засвідчила політичну неготовність Європейського Союзу до розгляду на цьому етапі питання про майбутні перспективи України щодо членства в ЄС, вона запропонувала нові сфери і можливості для поглиблення співпраці, які, за умови їх відповідного використання, відкриють Україні двері до Європейського Союзу. [19]
Очевидно, що сучасні слабкі євроінтеграційні позиції України та її невід­повідність політичним і економічним критеріям для вступу до ЄС є зако­номірним результатом непослідовності і зволікання у здійсненні реформ- Роки тупцювання на місці залишили Україну позаду тих країн Центральної і Східної Європи, які наполегливо здійснювали складні ринкові перетворення. Доміну­вання «декларативної» і брак «імплементаційно’і» культури в органах вико­навчої влади, слабка інституційна і функціональна закріпленість пріори­тетності політики європейської інтег­рації у повсякденній діяльності Уряду, неефективні механізми міжвідомчої координації і моніторингу виконання ухвалених рішень, низький рівень фахової підготовки і знань державних службовців навіть вищої ланки того, що стосується європейськоїї інтеграції, негативно впливають на реалізацію Угоди про партнерство і співробітництво та Стратегії інтеграції до ЄС.
Успіхи української дипломатії і заслужене визнання позитивної ролі України в підтриманні регіональної безпеки виявилися недостатніми, аби компенсувати брак структурних реформ всередині країни. Не можна вважати серйозним аргументом пояснення розриву між намірами і деклараціями, з одного боку, та їх імплементацією, з другого, передовсім у сфері європеїзації українського законодавства, лише тяганиною парламентських процедур чи, тим паче , «неконструктивною опози­ційністю» Верховної Ради.
1.3. Гармонізація Українського законодавства з Європейським.
Адаптація законодавства України до законодавства ЄС полягає у зближенні із сучасною європейською системою права, що забезпечить розвиток полі­тичної, підприємницької, соціальної, культурної активності громадян України, економічний розвиток держави у рамках ЄС І сприятиме поступовому зростанню добробуту громадян, приведенню його до рівня, що склався у державах — членах ЄС.
Адаптація законодавства України передбачає реформування її правової системи та поступове приведення у відповідність із європейськими стан­дартами і охоплює приватне, митне, трудове, фінансове, податкове зако­нодавство, законодавство про інтелек­туальну власність, охорону праці, охорону життя та здоров’я, навколишнє природне середовище, захист прав споживачів, технічні правила і стандарти, транспорт, а також інші галузі, визначені Угодою про партнерство та співробітництво. Важ­ливим чинником реформування правової системи України слід вважати участь України у конвенціях Ради Європи, які встановлюють спільні для цієї організації та ЄС стандарти.
Етапами правової адаптації є ім­плементація Угоди про партнерство та співробітництво, укладання галузевих угод, приведення чинного законодавства України у відповідність із стандартами ЄС, створення механізму приведення проектів актів законодавства України у відповідність із нормами ЄС. [25]
Євроінтеграція має стати першочерговим пріоритетом для всіх гілок і рівнів влади в Україні, Під цим кутом зору послідовне здійснення адміністративної реформи має містити чітку реалізацію цієї пріоритетності і забезпечити відповідні зміни в структурі міністерств і відомств та механізмах міжвідомчої координації. Досвід інших центрально- і східноєвропейських країн свідчить, що доцільним є запровадження посади Спеціального уповноваженого Уряду з питань європейської інтеграції у ранзі міністра, наділеного необхідними повноваженнями з координації зусиль усіх органів виконавчої влади щодо співпраці з ЄС.
Для більш плідної координації ді­яльності Уряду та Верховної Ради варто було б створити в парламенті спеціальний Комітет з питань євро­пейської інтеграції. Така новація логічно відбивала б стратегічність напряму європейської інтеграції, сприяла б більшій симетричності міжпарламент­ських контактів і ефективнішому пар­ламентському контролю за процесом європейської інтеграції, надто ж у напряму гармонізації законодавства України із законодавством ЄС. Комітет у закордонних справах також мав би відстежувати питання європейської інтеграції, але це не було б його основною функцією. Такий розподіл компетенції існує практично в усіх парламентах країн-кандидатів на вступ до ЄС. У цілому Верховна Рада, як інститут, що прямо представляє гро­мадян України, могла б відігравати помітнішу роль у заохоченні кращого розуміння і підтримки суспільством процесу європейської інтеграції. [26]
Реалізація європейського вибору вимагає не тільки політичної волі, а й відповідним чином підготовлених кадрів державних службовців, причому не тільки в центральних відомствах, ай на регіональному і місцевому рівнях, Загальна програма перепідготовки і навчання має забезпечити необхідні знання і навички щодо розуміння цілей інтеграції і Європейського Союзу, його основних інституцій і процесу ухвалення рішень, вміння вести переговори, використовувати європейські інформаційні ресурси, покращення володіння однією з основних європейських мов. Спеціальні програми перепідготовки службовців за секторами мають супро­воджувати і дещо випереджати процес гармонізації законодавства та імп­лементації УПС. На державному рівні необхідно визначити політику перепід­готовки і навчання, Її конкретні цілі, провести аналіз потреб і наявних ресурсів, оцінити зміст і вплив навчаль­них курсів, врахувати механізми моти­вації державних службовців щодо участі у навчальних програмах і програмах перепідготовки. На порядку денному має бути вдосконалення і посилення інс­титуцій, що пропонують курси з питань європейської інтеграції, а також прис­корення запровадження відповідної спеціалізації у рамках навчальних програм університетів та інститутів, як це передбачається Стратегією інтег­рації України до Європейського Союзу. Має бути створена і підтримуватися база даних з питань європейської інтеграції. [10]
Особливу увагу слід приділити проблемі імплементації. Найближчим часом має бути проведена інвен­таризація виконання Стратегії інтеграції і відповідних постанов Уряду, імпле­ментації УПС. Підготовка і видання Білої книги з питань європейської інтеграції України може стати надзвичайно важливим кроком у цьому напрямі. Цілком неадекватною сучасним потре­бам є якість експертно-наукових роз­робок про європейську інтеграцію України. На порядку денному стоїть розробка і дискусія щодо можливих сценаріїв «входження в Європу» у світлі Копенгагенських критеріїв. Для того, щоб успішно імпортувати успіхи інших країн і уникнути запозичення їх помилок, треба приділити особливу увагу дослідженню досвіду європей­ської інтеграції країн-кандидатів на вступ до ЄС, що перебувають на різній стадії готовності. При цьому важливо пам’ятати, що такий аналіз завжди має підтримувати і стимулювати відповідні дії, а не бути просто ще однією аналі­тичною вправою.
Європейська інтеграція має стати не тільки пріоритетом для всіх владних структур, а й свідомим вибором сус­пільства в цілому, 3 огляду на це оче­видною є потреба в широкомасштабній інформаційно — просвітницькій програмі, завдяки якій суспільство значно поліп­шило б знання про природу і сутність європейської інтеграції, специфіку функціонування ЄС тощо. Це положення міститься в Стратегії інтеграції, але поки що не виконується. Ініціатива тут має належати Уряду, який повинен підтримувати постійний діалог із суспільством стосовно реалізації своєї європейської політики. Варто запо­чаткувати постійно діючий форум для представників неурядових організацій. на якому вони мали б можливість консультуватися і дискутувати з уря­довими структурами і політиками. Це, до речі, допоможе Україні краще пред­ставляти себе як сильного партнера і повноправного учасника процесу єв­ропейської інтеграції. Якщо ми хочемо, щоб нас саме такими сприймали І відповідно поводились, треба бути го­товими на рівних дискутувати з приводу всіх поточних проблем євроінтеграції, а не тільки тих, що стосуються відносин України з ЄС. [11]
Україні також варто подбати про подолання необізнаності Європи про Україну, з цією метою Уряду варто розробити спеціальну програму «про­сування» України в ЄС та всіляко сприяти налагодженню й розвиткові широких зв’язків з країнами-членами ЄС.
Також варто не тільки запитувати, що Європейський Союз може дати Україні, а й шукати пере­конливі аргументи того, що Україна мо­же дати Європейському Союзу. Чим упевненіше ми відповідатимемо на ці запитання, тим переконливіше будемо виглядати і діяти.
В висновку до цього розділу можна зазначити, що європейська інтеграція — це магіст­ральний напрям розвитку континенту, який визначить як ситуацію в самій Європі в третьому тисячолітті, так і її місце у світі. Європейська інтеграція і членство в Європейському Союзі є стратегічною метою України тому, що це є найкращим способом реалізації національних інтересів, побудови економічно розвинутої і демократичної держави, зміцнення позицій у світовій системі міжнародних відносин. Для України європейська інтеграція — це шлях модернізації економіки, подолання технологічної відсталості, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, створення нових робочих місць, підвищення конкурентної спро­можності вітчизняного товаровироб­ника, вихід на світові ринки, насам­перед на ринок ЄС.
Розділ ІІ. Аналіз зовнішньоекономічних відносин України з ЄС.
2.1. Зовнішня торгівля України з країнами ЄС.
Торгово-економічна співпраця України з Німеччиною.
З моменту проголошення незалежності Україна почала вживати енергійні заходи по встановленню і розвитку зовнішньої торгівлі з Німеччиною. З огляду на економічний розвиток Німеччини, її потен­ціал, на її місце серед інших розвинутих країн Заходу торговельно-економічні відносини з нею, безумовно, мають пріоритетне значення.
У галузі зовнішньої торгівлі Німеччина була і залишається одним з найважливіших партнерів України, на неї припадає близько 7% загального обороту нашої держави. За підсумками 1999 р. Україна увійшла до десятки головних торгових партнерів Німеччини у Центральній та Східній Європі й впевнено посідає друге місце після Російської Федерації. Досягнутий рівень взаємної торгівлі ( 2 млрд. дол) є найвищим за весь час існування незалежної Української держави, хоча й досить скромним порівняно із загальними обсягами німецької зовнішньої торгівлі, де наша частка становить лише 0,2 %.
У структурі торгівельного обороту спостерiгається від’ємне сальдо взаємної торгівлі, яке на жаль, набуло хронічного характеру (рис. 1) аналогічною, проблемою стикаються й інші країни з перехідною економікою. Варто зауважити, що серед 27 держав ЦСЄ та СНД тільки три (Росія, Словенія, Словаччина) спромоглися досягти позитивного торговельного балансу з Німеччиною. [8]
Фактично у 1995 рр. щорічний обсяг торгівлі між Україною Німеччиною становив близько 669 млн дол, у якому експортна частка України була близько 228 мільйонів. Такий обсяг експорту взагалом характерний для невеликої країни, що розвивається, проте за своєю товарною структурою він був подібний до експорту високорозвинутих країн. У 1993 році 50 відсотків українського експорту становили промислові вироби ма­шинобудівне устаткування і одяг.

Рис. 1. Динаміка зовнішньої торгівлі між Україною і Німеччиною.

У 1996 році особливо збіль­шився німецький імпорт з України — на 20 % (до 325 мільйонів дол.), а німецький експорт до України зріс всього на 11 % (до 910 мільйонів доларів). Навіть після цього Німеччина все ще зберігала позитивне сальдо у розмірі 584 мільйонів дол. імпорт з України лише на третину покривав експорт з Німеччини.
У 1996 р. збільшення обсягів зов­нішньо-торговельного обороту між нашими двома країнами відбувалося завдяки прискореному зростанню українських поставок на німецький ринок на фоні призупинення росту нашого імпорту. [1]
Досягнуті внаслідок лібералізації української зовнішньої торгівлі та стабілізації на внутрішньому валютному ринку позитивні тенденції в українсько-німецькому товарообміні набули нової динаміки у 1997 р.У 1997 році товарообіг між Україною й Німеччиною порівняно з 1996 роком збільшився на 24 відсотки, український експорт — на 25,9%, імпорт — на 21,4%.
Незважаючи на таке збільшення, німецько — українській товарообмiн за умов незначної вихідної бази розви­валися у дуже вузьких рамках.
У 1998 році спостерігалася тенденція паритетного збільшення як імпорту так i експорту. В 1999 році український експорт виріс в порівнянні з 1998 роком на 10 %. Таким чином спостерігається позитивна тенденція .
Питома вага України у зовнішній торгівлі Німеччини складає зараз майже 0,2 відсотка. Головним чином з України до Німеччини експортуються товари промислового сектора, їх питома вага у структурі експорту складає близько 90 відсотків. Провідне місце загального українського експорту посідають текстильні вироби і одяг , виготовлені переважно із давальницької сировини (33%), друге — вироби фармацевтичної та хімічної промисловості (13%), а також вироби з заліза та сталі (13%) (рис 2,3). На вироби харчової промисловості припадає 8,5%. У німецькому експорті до України також переважають товари промислового сектора з питомою вагою близько 90%.
Рис. 2. Структура товарного імпорту України з Німеччини.
Перше місце посідають машини (27%), друге — транспортні засоби (12%), далі —сировина та вироби хімічної й фармацевтичної промисловості (10%), електротехнічні вироби (10%) і текстиль (9%) На продукти харчової про­мисловості припадає 10% . [15]
На сьогодні Україна стала одним з найбільших торгівельних
Рис. 3. Структура товарного експорту України в Німеччину.
партнерів Німеччини у придбанні продукції машинобуду­вання і поставок текстильних та деревообробних виробів.
На жаль, значно скоротився імпорт інвестиційних товарів, зокрема обладнання для підприємств легкої та харчової промисловості, металообробних верстатів, виіробів точної механіки, що, зрозуміло, не сприяє поновленню основних виробничих фондів в Україні На цьому тлі залишаються значними обсяги так званого некритичного імпорту. Тільки тютюнових виробів, алкогольних напоїв та пива було ввезено у 1999 р. майже на 10 млн. марок, що свідчить про необхідність подальшого вдосконалений державної митно-тарифної політики.
Для забезпечення німецького екс­порту до України через гарантії фірми «Гермес» щорічно створюється фонд розміром у 300 мільйонів німецьких марок. Передумовою надання гарантій є відповідні гарантії уряду України.
Однак слід зважити на те, що становлення економічних і торговельних зв’язків між нашими державами відбуваєть­ся у складних умовах стагнації внутрішньої кон’юнктури Німеччини., особливо у іі західних землях, та загальної кри­зи господарства України. Тому налагодження ефективних комерційних і виробничих зв’язків між фірмами і устано­вами, підприємствами і підприємцями, створення СП ,тор­говельних представництв потребує наявності відповідних умов для співробітництва, підписання необхідних договорів та угод, міжнародних контактів різних рівнів. [3]
Торгівля між Україною та Німеччиною перебуває на переломному етапі товарообмін зазнає значних змін. але, як уявляється, поки що не виникла така його структура, яка була б взаємовигідною для національних економік обох сторін і відповідала їх потенційним можливостям.
Головною задачею зовнішньоторгівельної політики України є подолання негативного сальдо торгового балансу України з Німеччиною, а також збільшення частини готових виробів в у структурі українського експорту.
Наявність негативного сальдо у зовнішньоторгівельному обороті України з Німеччиною свідчить про те, що українські товари в цей час менш конкурентоздатні в порівнянні з продукцією німецьких виробників. За останнім часом активізувалася робота по сертифікації української продукції, впровадженню нових технологій, організації спільних виробництв. Реалізація цих і інших заходів вплине істотний чином на підвищення конкурентоздатності українських товарів і прискоренню термінів їх просування на ринки Німеччини.
Аналізуючи динаміку зміни стану зовнішньої торгівлі України і Німеччини, можна констатувати, що є перспективи для їх подальшого розвитку. Основою цього є поглиблення зовнішньоекономічних зв’язків, здійснюване не тільки на міжурядовому рівні але і окремими підприємствами України і Німеччини.
Торгово-економічна співпраця України з Італією.
Італія є другим піcля Германії торговим партнером України у Европі.
Відмітною особливістю італьяно-українських торгових відносин є динамізм зовнішньоторгівельного обороту.
На початковому етапі торгівлі між Італією і Україною спостерігалося значне перевищення обсягів українського експорту над імпортом, і в 1994 р. величина сальдо товарообігу між країнами становила 80 млн. (рис. 4). Надалі ця величина поменшала і в 1997 р. становила $12.9 млн. Вирівнювання структури торгівлі вдалося забезпечити за рахунок скорочення питомої ваги української продукції низької технологічної переробки, що поставляється до Італії, і збільшенням частки готової продукції. Так, якщо в 1994 р. питому вагу чорних металів, що продаються Україною і виробів з них становив 47,9 % від всього експорту в Італію, то в 1997 р. 13,0 %. Нарівні з цим обсяг українського експорту одягу і взуття збільшився більш ніж у 10 разів .
Організація спільних україно-італійських підприємств сприяла і зміні структури українського імпорту. Так, для спільного виробництва сучасного взуття було потрібне збільшення обсягу постачання в Україну шкіряної сировини з $106,1 тис. в 1994 р. до 510,4 млн. в 1997 р. Одночасно з цим збільшилася закупівля Україною і обладнання для легкої промисловості.
У 1998 році об’єм товарообороту досяг 769 мільярдів доларів США. Причому 60 % склав експорт з України в Італію і 40 % експорт італійських товарів. [5]
Італійці купують в Україні напівфабрикати металургійної промисловості, вироби хімічного виробництва, металолом, машинобудівну продукцію, агропромислові товари, товари легкої промисловості меблі, взуття, одяг і т.д. і природно те, що Італія дуже зацікавлена в українських природних ресурсах (рис. 5,6).

Рис. 4. Динаміка товарообігу між Україною та Італією.
Рис. 5. Структура товарного імпорту України з Італії.

Збільшення обсягів українського експорту по ряду товарів, особливо взуття і одягу, є результатом роботи спільних україно-італійських підприємств.

Рис. 6. Структура товарного експорту України в Італію.

Необхідність розширення зовнішньої торгівлі між Італією і Україною обумовлюється і тим, що обидві держави в недостатній мірі можуть забезпечити свої потреби в таких первинних енергоносіях. як нафта, природний газ. Італія з вирішенням цієї проблеми зіткнулася давно і накопичений нею досвід по диверсифікації постачальників енергетичної сировини може бути вельми корисний і для України. [3]

Торгово-економічна співпраця України з Австрією.
Наявність певних негативних тенденцій у зовнішній торгівлі Австрії з країнами-членами ЄС була однією з головних причин збільшення об’єму експортно-імпортних операцій з державами Східної і Центральної Європи, в тому числі і з Україною.
З 1994 по 1995 р. товарообіг між Україною і Австрією зріс майже на одну третину при значному його позитивному сальдо на користь України (рис. 7). Україна збільшила об’єми закупівлі з Австрії алкогольних і безалкогольних напоїв, лікарських засобів виробів з чорних металів.
У 1995-1997 рр. намітилася тенденція збільшення товарообігу двох країн, але сальдо торгового балансу було негативне.
У кінці 1999 року почався спад цього динамічного розвитку, який ще більше посилився в 2000 році. У 1999 році обсяг експорту з України в Австрію становив 134 млн. дол., обсяг імпорту з Австрії становив 257 млн. амерiканських доларів.
У товарах, які експортуються з України, переважає передусім сировина, причому його частина в загальному об’ємі в останні роки меншає. Збільшується обсяг імпорту таких груп товарів, як оброблені товари, машини і автомобілі, а також інші товари. Австрія закуповує в Україні передусім залізняк, телекомунікаційні прилади, залізо і сталь, деревину спортивні обладнання і одяг. У 1999 р. Україна продала Австрії чорних металів на суму $2,74, а закупила вироби з них на $28,34 . [16]
Майже половина австрійського експорту в Україну приходиться на машини і автомобілі. Основні продукти експорту в Україну прилади телекомунікації, медикаменти, обладнання, паперові вироби, транспортні кошти, вироби з металу, офісне обладнання і комп’ютерна техніка.

Рис. 7. Динаміка зовнішньої торгівлі між Україною і Австрією (млн.дол.)

На проведених у Києві, Львові, Дніпропетровську, Одесі бізнесі-форумах австрійцям вдалося налагодити ділові зв’язки з більш ніж 600 українськими партнерами. Така активність сприяє не тільки збільшенню обсягу експорту української продукції (оскільки в ході цих переговорів вдалося з’ясувати потреби австрійської сторони), але і усуненню негативного сальдо, що є в торгівлі України з Австрією.
Торгово-економічна співпраця України з Великобританією.
Через консерватизм окремих урядових і ділових кіл Великобританії, країна не в повну міру використовує потенційні можливості країн Східної і Центральної Європи, в тому числі і України, для подальшою розвитку взаємовигідних торгових відносин.
До цього часу торгові відносини між Україною і Великобританією знаходяться в положенні пошуку раціональних шляхів проведення експортно-імпортних операцій. Результатом такого положення з’явилися нестійкі об’єми зовнішньої торгівлі.
На початковому етапі товарообіг між країнами не перевищував $100 млн., і тільки в 1994 р. вдалося подолати цей рубіж. У цей же період спостерігалося незначне позитивне значення сальдо українського товарообіг.
Проведені ділові зустрічі урядових делегації і підприємців обох країн в 1995 і 1996 рр. сприяли збільшенню обсягу експорту в Великобританію з $ 48 млн. 1995-м до $164 млн. в1996-м. Щорічний приріст товарообіг становив біля 15-20 % . Але при цьому імпорт збільшувався більш високими темпами (більш ніж у п’ять разів в порівнянні в попереднім роком). Це призвело до негативного значення сальдо українського товарообігу з Британією у 1997 (рис. 8).
Істотну питому вагу в структурі товарів, що експортуються Україною, займали чорні метали. Надалі, в зв’язку з введенням відповідних обмежень з боку ЄС, їх частка в 1996 р. скоротилася до 16,3 % від загального обсягу українського експорту в цю країну . Дана тенденція збереглася і в період 1997 р. — I півріччя 1998 р., коли частка продажу Україною чорних металів знаходилася в межах 10 % від усього українського експорту в цю країну.

Рис. 8. Динаміка торгового обороту між Україною і Великобританією, (млн. дол.).
Великобританія імпортує, насамперед, сировину, а також продукцію металлопромисловості, стальні труби, вироби трубопрокатної промисловості. [9]
Попитом в Великобританії користується українське олійне сім’я. в основному, соняшника, добрива (в 1998 р. об’єм постачання їх різко поменшав), вата і текстильна сировина. Сталася деяка стабілізація в об’ємах продуктів неорганічної хімії, що поставляються Україною (на рівні 7 % від усього українського експорту в Великобританію). Нарівні з цим перелік товарів, що експортуються Україною в Великобританію, досить вузький навіть в порівнянні з їх імпортом. Стан зовнішньої торгівлі між Україною і Великобританією поки незадовільний. У зв’язку з цим робляться практичні заходи по створенню умов для її пожвавлення.
Торгово-економічна співпраця України з Францією.
Торговий баланс між Україною і Францією є несбалансирований. Його динаміка весь час погіршується. Так, перемістившись з 1992 по 1999 рік з 94 на 63 позицію по обсягах імпорту французької продукції, Україна за той же час опустилася з 58 на 71 місце по обсягах експорту у Францію. Обсязі експорту морозило (чергувалися підйоми і падіння), він ні разу не зміг досягнути рівня 1992 року, а негативне сальдо, що утворилося в 1994 році весь час зростало (рис. 9).

Рис. 9. Динаміка зовнішньоторгівельного обігу між Україною і Францією, (млн. дол.).
Як багатообіцяючий факт, можна вва­жати зміну структури експорту товарів України у бік зростання у ньому частки продукції промисловості та. продуктів пере­робка сільгосппродукції. Як пока­зує аналіз, основні можливості — українського експорту пов’язуються з продукцією української хімічної промисловості (капролактам, поліхлорвінил, добрива), металургії (для реекспорту в треті країни), деревообробної промисловості (в основному деревна сировина), продукції сільського господарства (олійними культурам), а також організацією спільних виробництв одягу, його напівфабрикатів та їх подальшим вивезенням до Франції та третіх країн. [3]
2.2. Товарна структура експорту та імпорту України до країн ЄС.
Безумовно, вже сьогодні країни ЄС перетворились на важливого партнера України у розвитку економічних зв’язків. Про це, зокрема, свідчать дані статистики, які показують значне збільшення-торговельного обороту між ними в останні роки.
Протягом всього пострадян­ського періоду Україна переживала, як це добре відомо, безперервне щорічне падіння ВВП. У 2000 року ВВП України склав 37 % від рівня 1992 року та 30 % від рівня 1990 р. Випуск промислової продукції становив 1999 р. 42% від рівня 1990 р. Серед 25 трансформаційних економік це унікальний випадок за десятирічний період спостережень (1989 -1999 р. р.).
Однак на такому тлі зовніш­ньоторговельні стосунки країни з ЄС відзначалися неабияким ди­намізмом. Український експорт до цих вимогливих ринків протягом 7 років (1992—1999 р.р.) зростав щороку більш як на десять відсотків, деколи сягаючи навіть 16 % зростання (рис. 10). Це безперечна ознака досить швидкої переорієнтації експортного сектору та зовнішньої торгівлі України на Захід. Частка ЄС у зовнішній торгівлі України з 1992 року постійно зрос­тала й досягла у 1999 році майже 17 % загального експорту України та близько 23 % загального імпорту . [10]
Проте і сьогодні всі країни ЄС, разом узяті, “важать” для України у зовнішній торгівлі десь утричі менше порівняно з однією лише Росією. Причому ця “вага” досить нерівномірна, якщо розглядати її у розрізі окремих країн (рис. 11). Так, на дві країни — Німеччину та Італію припадає приблизно половина як експорту, так й імпорту України стосовно країн Західної Європи. А це означає, що для більшості держав — членів Євросоюзу Україна все ще лишається в економічному сенсі terra incognita.

Рис. 10. Зовнішня торгівля України з країнами ЄС.
Крім того, слід звернути увагу на те, що український імпорт з регіону ЄС лише приблизно на 60 % покривається укра­їнським експортом. [8]
Так що існує нега­тивне сальдо взаємної торгівлі у розмірі понад 1 млрд. дол. США. Це не тільки підтверджує низьку конкурентоспро­можність українського експорту на ринках ЄС, але ще також і те, що європейські країни розглядають Україну переважно як ринок збуту для власних товарів.
До цього варто додати вже традиційні для зовнішньої торгівлі України “хвороби”, і зокрема, структура експорту, орієнтована і на товари з низьким ступенем переробки, що їх виготовляють у низько динамічних секторах світової економіки, стосовно яких в ЄС
Рис. 11. Частка окремих країн у товарообороті України з країнами Західної Європи.
застосовують протекційні заходи (вироби чорної металургії, тек­стильної промисловості, продукція сіль­ського господарства). Це також спотворена структура імпорту, де в останні роки високотехнологічні засоби виробництва замінювалися ввезенням готових спо­живчих товарів, випуск яких існує або має би бути налагоджений безпосередньо в Україні. Отже, чимало торговельно-економічних відносин з ЄС нераціональні й не відповідають довгостроковим пот­ребам економіки України. [13]
Однак існує ціла низка проблем торговельних стосунках України з країнами ЄС. Головними з них видаються наступні
· Хронічна дефіцитність торгівлі
· Відсутність помітних зрушень у товарній структурі
· Обмеження щодо подальшого нарощування експорту
· Проблеми імпорту
Хронічна дефіцитність торгівлі.
Дані графіку свідчать, що негативне сальдо України у торгівлі з ЄС постійно зростало впродовж 1994 — 1998 років, зменшившись лише 1999 року порівняно з 1998 р. на 600 млн дол. Зменшення торгівельного дефіциту 1999 р. стало і наслідком фінансової кризи в Україні, що призвела, зокрема, до відчут­ного знецінення української грив­ні, а відтак — до відносного подо­рожчання імпорту в умовах нестійкої платоспроможності українських імпортерів.
Слід зазначити, що торговельний дефіцит з розвиненими країнами — нормальна річ для трансформа­ційних економік, адже його можна компенсувати надлишком на решті ринків; торговельні дефіциті спричинені, як правило, по­силеним імпортом так званих «ін­вестиційних товарів» — машин, устаткування тощо, необхідних для модернізації виробництва. За логі­кою системної трансформації краї­на, використавши цей імпорт за при­значенням, здатна згодом ком­пенсувати тимчасовий торговельний дефіцит. На жаль, Україна досі недостатньо використовувала цю можливість. [3]
Відсутність помітних зрушень у товарній структурі.
Зростання обсягів торгівлі з ЄС було досягнуто без будь-яких істотних зрушень у товарній структурі. Відкриття європейських ринків Україна використала для наро­щування експорту тих продуктів, які вже у минулому мали досить високі експортні квоти, спираючись на технологічну базу і а ноу-хау ра­дянських часів. З-поміж експортної палітри металургії та хімії Україна експортувала до Європи надто вузький асортимент простих виробів з невеликими ступенем обробки. Отже, зростання обсягів продажу цих капіталоємних товарів у ЄС було досягнуто не завдяки нарощуванню їхнього виробництва, а лише через переорієнтацію поставок з внут­рішнього ринку та ринків колишн­ього СРСР на решту світу .
Головні носії експортного буму України до ЄС — це металургія (чорні та кольорові метали й вироби з них), одяг, продукція основної хімії та овочі. Саме за рахунок цих продуктів експорт України зростав щороку двозначними темпами. Стру­ктурні зрушення в структурі імпорті полягали у зростанні питомої ваги перероблених продуктів харчування;
натомість імпорт машин та устат­кування — певна річ, через поглиб­лення загальної економічної кризи — відчутно скорочувався.
Саме остання тенденція й стала на заваді широкому використанню імпорту на цілі модернізації. Лише у гнучких галузях промисловості — харчовій та легкій — останнім часом можна спостерігати ознаки пожвав­лення виробництва, зокрема через використання на підприємствах імпортованих інвестиційних товарів.
Решта ж галузей досі на змогла опа­нувати сучасні технології. Скепсис європейських партнерів щодо здійснення інвестицій у важку промисл­овість України пов’язаний з добре відомими хронічними валами пі­дприємницького клімату в країні -неусталеністю законодавства, поши­ренням корупції та втручанням державних органів в діяльність компаній. Внаслідок цього неспри­ятливі зрушення в галузевій структурі промисловості на користь енер­гоємних виробництв тільки закрі­пилися. [16]
Обмеження щодо подальшого нарощування експорту.
Структурні вади, притаманні українській промисловості, у свою чергу ускладнюють подальше наро­щування обсягів експорту України до ЄС та, власне, підводять експорт­ний потенціал до межі вичерпання. Одним з головних структурних викривлень є в цьому плані так званий імпортний компонент в екс­порті. Традиційний український експорт є надто енергоємним. Відтак, Україна неспроможна експор­тувати свої традиційні товари без збільшення (або принаймні збере­ження незмінним) імпорту енерго­носіїв. Високий ступінь концентра­ції експорту (коли обмежена кіль­кість товарних груп або товарів мають високу питому вагу у за­гальному обсязі) змушує країну продовжувати енергетичний імпорт. Звідси виникає замкнене коло, що далося взнаки вже 1999 року скоро­чення енергоімпорту призвело до падіння обсягів випуску в металургії, а це, серед іншого, спричинило істо­тне падіння обсягів експорту мета­лів.
Інше глибинне структурне ви­кривлення звернуло на себе увагу завдяки поширенню антидемпінгових процесів проти українського експор­ту. У січні 2000 року експерти ОЕСР звинуватили українських та росій­ських виробників сталі у недотри­манні міжнародних стандартів бух­галтерського обліку та свідомому заниженні цін збуту на ринках США та ЄС. Попри вкрай низьку ефек­тивність виробництва (витрати на виробництво однієї тони сталі в Росії та Україні становлять в середньому 19,5 години проти 4,1 години в краї­нах ОЕСР) обидві країни «спромоглися» пропонувати сталь влас­ного виробництва за цінами суттєво нижчими за такі, що відповідають т.зв. домінуючим ринковим умовам (prevailing market conditions), а відтак вважаються прийнятними на між­народному ринку сталі. Свідоме , заниження цін є безперечним пору­шенням узгоджених правил торгівлі та засад міжнародної конкуренції. Зрозуміло, що ці дії дають підстави для запровадження проти поруш­ників антидемпінгових розслідувань. [4]
Погляд на чинники, що умож­ливили такий несприятливий для України перебіг подій, недвозначно свідчить про їхній зв’язок з глибин­ними структурними викривленнями, притаманними теперішній системі господарювання в Україні. Недо­тримання міжнародних стандартів обліку стало можливим завдяки втечі підприємств у взаємну забор­гованість, використанням грошових сурогатів та бартеру у розрахунках та «заощадженню» коштів шляхом невиплати заробітної плати праців­никам. Якщо українські виробники досягають низької собівартості своєї продукції саме завдяки цим особ­ливостям, то так звана абсолютна конкурентоспроможність чорних металів на ринку ЄС відразу стає сумнівною. За таких умов, крім того, неможливо з’ясувати, чи є рівень цін, за якими йдуть розрахунки на українському внутрішньому ринку, економічно виправданим. Часто навіть і самі ціни не піддаються відстеженню. Ясно одне за існу­вання системи неплатежів та барте­ру прозорості, а відтак справжнього використання конкурентних переваг України у торгівлі з ЄС бути не може. Що довше в Україні існувати­муть означені викривлення, то важче буде країні аргументовано спросто­вувати закиди в демпінгу через пору­шення міжнародних стандартів обліку. Найбільш уразливими при цьому залишатимуться саме чутливі товари (зокрема метали), частка яких складає майже 60 % експорту України до ЄС. [10]

Проблеми імпорту.
Можливості України збільшувати закупівлю вкрай необхідних інвес­тиційних товарів з ЄС обмежується подорожчанням імпорту через зне­цінення національної валюти, що відбулося внаслідок фінансової кризи вересня — грудня 1998 р. Помісячні обсяги імпорту товарів з країн «решти світу» починаючи з вересня 1998 року, були помітно меншими, ніж у відповідні місяці торік. По лютий 1999 року включно Україна так і не спро­моглася відновити минулорічний обсяг імпортних надходжень зі світових ринків поза межами СНД.
З огляду на зазначені вище структурні вали українського госпо­дарства стає зрозумілим, що Украї­на повинна будь-що вдосконалити товарну структуру імпорту — зберегти в ньому наукоємкі товари та ско­ротити справді некритичний імпорт готового продовольства, автомобілів т.ін. Наразі в країні, не в останню чергу завдяки вже згадуваному пристосуванню гнучких виробництв харчової та легкої промисловості, виникла сприятлива кон’юнктура для конкуренції вітчизняних вироб­ників з імпортними поставками.
2.3. Програми Європейського союзу для України.

Програма ТАСІС.
Найвищої оцінки й уваги заслуговує допомога з боку ЄС у формі різних програм, найбільш значимими з який є ТАСІС. Субсидії направляються, насамперед, для надання технічної допомоги, передачі ноу-хау, консультацій, що йдуть на підготовку кадрів у керуванні, бізнесі, енергетику, транспортній і фінансовій службі.
У липні 1999 р. Комісія передала в Європарламент доповідь про проміжні підсумки реалізації програми ТАСІС. Це перше повномасштабне дослідження подібного роду за весь період існування ТАСІС, тобто з 1991 р. по дійсний час. Основна мета доповіді — інформувати Європейський Парламент і держави-члени про ефективність програми, різних її механізмах і впливі на хід реформ у країнах партнерах. [17]
Для підготовки доповіді була сформована спеціальна робоча група, що збирала, обробляла й аналізувала величезну кількість даних. Інформацією служили звіти незалежних експертів по моніторингу програми ТАСІС. Доповідь нараховує більш 70 сторінок тексту і близько 1000 сторінок різних додатків. При підготовці доповіді автори прагнули з’ясувати, чи відповідає програма ТАСИС установленим критеріям, тобто актуальність, ефективність, вплив на хід ринкових реформ і політичних перетворень у країнах партнерах, відкритість і ін. Експерти прийшли до наступних висновків
1. Форма технічного сприяння програми ТАСИС була і є єдино розумною і реальною формою надання підтримки новим державам. Ці країни продовжують мати потребу в широких інвестиціях, і пріоритети в реалізації фінансування лежать у сфері створення ринкової інфраструктури і формування демократичного суспільства. Одним з нових напрямків програми стали так називані «проекти СОТ», покликані сприяти інтеграції нових незалежних держав у світову економічну систему.
2. Невдачі і перешкоди на шляху реалізації ТАСІС порозуміваються низькою швидкістю реагування на потреби країн-партнерів, відсутністю стратегічного планування, відсутністю досвіду роботи експертів і консультантів у країнах перехідного періоду, мовний бар’єр довгий час гальмували процес повномасштабної діяльності ТАСІС. У свою чергу бюро ТАСІС скаржиться на слабку інформаційну підтримку з боку керівних структур країн-партнерів.
3. На основі проведених досліджень і численних опитувань представників урядових структур і інших сфер, що впливають на прийняття політичних рішень у країнах-партнерах, автори доповіді прийшли до висновку, що вплив ТАСІС на процес прийняття рішень в Україні був особливо відчутний на початковому етапі реалізації програми. В останні роки він знизився, що порозумівається наступними причинами відсутністю активного діалогу між керівництвом ЄС і урядами, а також складністю доступу до матеріалів і документів, що відображають процес прийняття рішень у країнах-партнерах.
4. Дослідження показало, що найбільша віддача спостерігалася при реалізації проектів за участю нових інститутів, що розраховують на придбання нових навичок і досвіду в таких областях як міграційна політика, митна служба, розвиток центрів підтримки малих і середніх підприємств, комерційні і центральні банки, служба зайнятість і ін.
5. Автори доповіді відзначили також те, що програма ТАСІС сприяла росту «національних кадрів», тобто розвитку в країнах-партнерах навичок і досвіду в області консалтингової діяльності і передачі ноу-хау.
У цілому були зроблені наступні висновки
° ТАСІС вніс істотний вклад у процес створення демократичних інститутів і формування ринкових відносин в Україні.
° Ефективність ТАСІС стримує безліч недоліків планування і реалізації, зокрема, вимогами до системи фінансової звітності. Останнє пояснюється необхідністю строго контролювати витрати бюджетних засобів ЄС.
° Висновок – виявляти більше «гнучкості» у даному питанні і вирішувати питання розподілу коштів по проектах згідно конкретних умовам.
Спеціальна делегація, що складається з членів Європарламенту, що відвідала Україну з ознайомлювальним візитом, склала наступний звіт про діяльність і ефективність бюро ТАСІС в Україні. У ньому були зазначені слабкі сторони діяльності ТАСІС, необхідні інновації в її роботі, важливість врахування специфіки регіону, збільшення фінансування безпосередньо об’єктів проекту. Були зроблені наступні зауваження
° Організацію і керування програмою ТАСІС варто розосередити і спростити, а процес затвердження проектів і виділення коштів – прискорити.
° Більше залучати місцевих партнерів до підготовки і реалізації проектів.
° Варто розширити коло повноважень місцевих бюро ТАСІС, що могли б координувати роботу європейських і українських партнерів ТАСІС, здійснювати моніторинг по регіонах і місцевих проектах.
° Місцеві бюро ТАСІС могли б служити інформаційною базою, опорним пунктом для представництва ЄС в Україні, представників держав-членів ЄС, західних кампаній, що виявляють ділову зацікавленість до даного регіону.
° Важливо домогтися рівнобіжної взаємодії проектів, що могло б сприяти реалізації одночасно декількох великих проектів тим самим, підвищити концентрацію зусиль і зняти частину адміністративних витрат.
° Необхідно більш чітко визначити коло обов’язків консультантів, робота яких оплачується з бюджету ТАСІС. А також у більшому ступені залучати до роботи місцевих партнерів. По загальній думці, не менш важливо проводити моніторинг проектів і після їхнього фінансування ТАСІС.
° Необхідно переглянути одне з правил ТАСІС, відповідно до якого лише до 15 % фінансування направляються на устаткування. Що недостатньо в багатьох випадках, оскільки регіональна інфраструктура не розвинута і вимагає великих технічних потужностей. [10]

Програма Іногейт.

14-16 травня 1999 р. в Брюсселі відбулися 4-і по рахунку засідання робочої групи по програмі Іногейт. Програма Іногейт — міждержавна програма постачання нафти і газу в Європу. Була розроблена в рамках програми ТАСІС для сприяння країнам СНД, що потерпають від наслідків енергетичної кризи. Вона почала діяти в 1995 р., відповідно до рішення Ради Міністрів ЄС, прийнятому на листопадовій сесії в Брюсселі.
Програмою передбачається створення системи нафто- і газопроводів, що зв’язувала б між собою країни колишнього Союзу і держави Західної Європи. [1]
Одночасно буде зважуватися задача постачання енергоресурсами країн СНД, крім того, експортери з Закавказзя і Середньої Азії одержують великі можливості виходу на західні ринки. Програма Іногейт розглядається як підготовчий етап для переходу до широкомасштабних інвестицій з боку приватних кампаній і міжнародних фінансових організацій. У робочу групу увійшли представники ведучих нафтових кампаній. Серед проектів Іногейт — підготовка будівництва нафто- і газопроводів, що прямо зв’яжуть республіки Середньої Азії і з республіками Закавказзя через Каспійське море експорт енергоресурсів із Середньої Азії і Каспійського басейну в країни Західної Європи. Сприяння по програмі Іногейт буде надаватися і країнам-експортерам, і транзитним країнам, у тому числі Вірменії. Азербайджану, Білорусії, Грузії, Казахстану, Молдові, Таджикистану, Туркменістану, Узбекистану й Україні. У доповненні до цього Болгарії, Росії, Румунії і Туреччині наданий статус оглядача. У засіданні робочої групи брали участь, крім зазначених країн, представники Всесвітнього Банку, ЕБРР, Міжнародного агентства по енергетиці, Секретаріату Європейської енергетичної хартії й інших фінансових і міжурядових організацій.
Крім програм комерційної чи освітньої користі, ЄС проводить ряд програм гуманітарного напрямку, ціль яких допомогти людям, які опинились в тяжких умовах внаслідок конфліктів або природніх катаклізмів. [22]
2.4. Інвестиційна діяльність ЄС в Україні.
В галузі іноземного інвестування країни ЄС значною мірою займають вичікувальну позицію. Лише три країни на середину 1999 р. мали вкладення капітал в українську економіку в сумі понад 100 млн. дол. США Німеччина — $ 165,9 млн. або 10,0 % всіх іноземних інвестицій і Україну, Нідерланди -$ 160,2 млн. (9,7%) Великобританія — $ 130,9 млн. (7,9%). При цьому, наприклад, інвестиції провідного партнера — Німеччини — порівняно з кінцем 1997 р. навіть зменшилися на 17 млн. дол. Практично немає великих інвестицій у виробничий сектор, що значне обмежує реальне значення таких ка­піталовкладень для української економіки.
На практиці оцінка внесків сторін інвестиційного співробітництва є досить складної і не має однозначних рішень. По-перше, при оцінці в конвертованій валюті й оцінці в українській валюті можуть бути отримані різні співвідношення внесків сторін. По-друге, використання світових цін і цін українського ринку також веде до неоднозначних результатів. При цьому кожна сторона зацікавлена збільшити свій внесок у спільне підприємство. [10]
Нижче в таблиці показані обсяги інвестицій країн ЄС в галузі економіки України, так і інвестиції України в пріоритетні галузі економіки європейських країн світу. Для більшого розуміння стану інвестиційного клімату й обстановки на Україні узятий розрахунковий період 1-ої половини 2000 року.
Таблиця 2.4.
Прямі Інвестиції ЄС в Україну і з України по галузях економіки (тис. дол. США)

Обсяг прямих інвестицій ЄС в Україну на 01.07.00
Обсяг прямих інвестицій ЄС з України на 01.07.00

Харчова промисловість
503082.10
14.47

Внутрішня торгівля
389130.13
813.93

Машинобудування і металообробка
336048.42
8152.82

Фінанси, кредит, страхування, пенсійне забезпечення
197741.10
4287.97

Хімічна промисловість
131523.62
3992.55

Охорона здоров’я, фізична культура і соціальне забезпечення
115285.10
17173.33

Будівництво
88634.65
11200.57

Транспорт
75303.19
61765.10

Промисловість будівельних матеріалів
70814.70
36.12

Сільське господарство
55917.56
0.49

Зв’язок
49959.48
—

Загальна комерційна діяльність
46887.68
—

Деревообробна і целюлозо-паперова промисловість
46524.45
—

Виробничі види побутового обслуговування населення
46123.65
4.17

Кольорова металургія
37073.34
1336.15

Легка промисловість
35376.00
26.05

Паливна промисловість
35000.17
3684.81

Чорна металургія
33135.25
4704.73

Зовнішня торгівля
20419.56
380.96

Тут і далі приведені галузі економіки України, у підприємства яких здійснені інвестиції.
Основними формами залучення інвестицій були грошові внески — 56.4 млн. дол. (69.8 % вкладеного обсягу) і внески у формі спонукуваної і нерухомості — 37.6 млн. дол. (27.3 %).
Капітал нерезидентів зменшився на 18.5 млн. доларів США. Найбільші обсяги інвестицій вкладені нерезидентами з Нідерландів — 49.7 млн. дол. , Німеччини — 35.0 млн. дол., З’єднаного Королівства — 28.3 млн. дол. , Ліхтенштейну — 17.5 млн. дол. Найбільший інтерес в інвесторів щодо вкладення капіталу у викликають такі галузі економіки України як харчова промисловість — 98.1 млн. дол. (20.4 % у загальний обсяг), внутрішня торгівля — 57.1 млн. дол. (15.8 %), машинобудування і металообробка – 56.9 млн. дол. (13.6 %), фінанси, кредит, страхування, пенсійне забезпечення — 39.7 млн. дол. (8.0 %), хімічна промисловість — 41.5 млн. дол. (5.3 %). [13]
Зрозуміло, що міри, необхідні в умовах реформування української промисловості, мають потребу в технічній, науково-практичній і матеріальній підтримці, що далеко не завжди можливо в умовах економічної кризи. Тому важливим кроком у даному напрямку є залучення і захист інвестицій у цю сферу. Відповідні повноваження і компетенція Співтовариства і держав-членів дають можливість установити сприятливий клімат для внутрішніх і іноземних інвестицій шляхом створення умов для їхнього захисту, руху капіталу, а також обміну інформацією про можливості інвестування. З цією метою між державами-членами й Україною при необхідності підписуються угоди про залучення і захист інвестицій, виключенні подвійного оподатковування, формуванні стабільної і незалежної законодавчої бази й умов в області підприємницької діяльності, а також про обмін інформацією, про закони, положення й адміністративну практику в області інвестицій взагалі і зокрема, під час проведення торгових ярмарків, виставок, торгових тижнів і інших заходів. [3]
Як відомо, основна умова співробітництва, особливо міжнародного, — відкритість дій сторін, що є запорукою здорових відносин на основі взаєморозуміння. Особливо це торкається підприємницької діяльності, де відсоток ризику залежить від ступеня відкритості, публічності спільної діяльності. З цією метою Україна і ЄС створюють умови для відкритого і конкурентноздатного підписання контрактів на товари і послуги, у тому числі шляхом проведення так званих тендерів.
Особливо проблема збільшення інвестицій і розвитку торгівлі стосується гірничодобувної промисловості і сировинних ресурсів. Складність її очевидна, оскільки необхідно організаційно точно забезпечити цю область співробітництва. Тут важливі не тільки обмін інформацією про розвиток гірничодобувної промисловості, кольорової металургії (хоча без відкритості, вірогідності інформації в цій області неможливий її розвиток взагалі), але і розробка правових основ співробітництва, причому на основах взаємовигідності. [25]

В висновку до цього розділу можна сказати, що безумовно, вже сьогодні країни ЄС перетворились на важливого партнера України у розвитку економічних зв’язків. Про це, зокрема, свідчать дані статистики, які показують значне збільшення торговельного обороту між ними в останні роки. Зовніш­ньоторговельні стосунки країни з ЄС відзначаються неабияким ди­намізмом. Український експорт до цих вимогливих ринків протягом 7 років (1992—1999 р.р.) зростав щороку більш як на десять відсотків, деколи сягаючи навіть 16 % зростання. Це безперечна ознака досить швидкої переорієнтації експортного сектору та зовнішньої торгівлі України на Захід. Однак існує ціла низка проблем торговельних стосунках України з країнами ЄС.
В галузі іноземного інвестування країни ЄС значною мірою займають вичікувальну позицію. Особливо проблема збільшення інвестицій і розвитку торгівлі стосується гірничодобувної промисловості і сировинних ресурсів.
Розділ ІІІ. Перспективи співробітництва України з ЕС, та шляхи його прискорення.

3.1. Проблеми у відносинах України і ЄС.

На відміну від інших центрально-східноєвропейських країн, які мають з Європейським Союзом угоди про асоційоване членство, а більшість з них уже розпочали безпосередні перегово­ри про вступ до нього, в Угоді про партнерство і співробітництво прямо не йдеться про перспективи приєднання України до ЄС. Не визначено перс­пективи набуття Україною повноправ­ного членства в Європейському Союзі і в Спільній стратегії ЄС щодо України. ухваленій на Гельсінському саміті Євросоюзу 11 грудня 1999 року. Разом з тим у цьому документі Європейський Союз вперше визнав «європейські прагнення України» і привітав її “проєвропейський вибір». Ухвалюючи Спільну стратегію щодо України, роз­раховану на чотирирічний термін, Європейська Рада визнала, що успішна та стабільна Україна якнайліпше від­повідає інтересам Європейського Союзу, було, зокрема, підкреслено, що повне виконання Угоди про партнерство і співробітництво є передумовою успішної інтеграції України в економіку Європи та допоможе Україні утвердити свою європейську ідентичність. [26]
Таким чином, незважаючи на те, що Спільна стратегія засвідчила політичну неготовність Європейського Союзу до розгляду на цьому етапі питання про майбутні перспективи України щодо членства в ЄС, вона запропонувала нові сфери і можливості для поглиблення співпраці, які, за умови їх відповідного використання, відкриють Україні двері до Європейського Союзу.
Очевидно, що сучасні слабкі євроінтеграційні позиції України та її невід­повідність політичним і економічним критеріям для вступу до ЄС є зако­номірним результатом непослідовності і зволікання у здійсненні реформ — роки тупцювання на місці залишили Україну позаду тих країн Центральної і Східної Європи, які наполегливо здійснювали складні ринкові перетворення. Доміну­вання «декларативної» і брак «імплементаційної» культури в органах вико­навчої влади, слабка інституційна і функціональна закріпленість пріори­тетності політики європейської інтег­рації у повсякденній діяльності Уряду, неефективні механізми міжвідомчої координації і моніторингу виконання ухвалених рішень, низький рівень фахової підготовки і знань державних службовців навіть вищої ланки того, що стосується європейської інтеграції, негативно впливають на реалізацію Угоди про партнерство і співробітництво та Стратегії інтеграції до ЄС.
Успіхи української дипломатії і заслужене визнання позитивної ролі України в підтриманні регіональної безпеки виявилися недостатніми, аби компенсувати брак структурних реформ всередині країни. Не можна вважати серйозним аргументом пояснення розриву між намірами і деклараціями, з одного боку, та їх імплементацією, з другого, передовсім у сфері європеїзації українського законодавства, лише тяганиною парламентських процедур чи, тим паче , «неконструктивною опози­ційністю» Верховної Ради. [27]
Корпоративна закритість системи державного управління, високий рівень корупції, слабкість демократичних інституцій і нерозвиненість громадян­ського суспільства, утиски свободи преси, політичні проблеми, що викли­кали критику Ради Європи, відсутність стабільного національного консенсусу з ключових питань внутрішнього розвитку і зовнішньої політики утворюють вкрай негативне тло для відносин України з ЄС і загрожують перетворити Україну на країну-аутсайдера.
Подібні загрози і непевності є і в сфері економіки. Наявне правове поле й інституційна інфраструктура не створюють достатньої безпеки для інвесторів і кредиторів, сприяють виникненню торговельних суперечок і обмежують потенціал регіонального економічного співробітництва.
Основними формами співробітницт­ва України та Європейського Союзу сьогодні є технічна допомога, торгівля та інвестиційна діяльність. За обсягами технічної допомоги з боку ЄС Україна займає друге після Росії місце серед колишніх радянським республік. Го­ловними пріоритетами такої допомоги, що здійснюється в межах програми ТАСІС є ядерна безпека та захист довкілля, реструктуризація державних підприємств, розвиток приватного сектора. Це показує приведена нижче Таблиця 3.1.
Таблиця 3.1.

Програми та шляхи економічного співробітництва ЄС з Україною.

Стосовно торгівлі, то в 2000 році на частку ЄС припадало 18 % зовніш­ньоторгівельного обороту України (16,1 % товарного експорту та 19,8 % імпорту). Сьогодні ЄС є найбільшим торговельним партнером України після колишніх радянських республік. Товарна структура торгівлі України з ЄС подібна до структури торгівлі ЄС з іншими країнами СНД (за винятком Росії, враховуючи її традиційну спеціалізацію на експорті сировинних товарів — нафти та газу). В експорті України до ЄС переважають вироби з низьким сту­пенем обробки, тоді як машин та транспортного обладнання Україна продає надто мало. Імпорт з ЄС пред­ставлений переважно промисловими товарами, машинами та транспортним обладнанням.
Водночас питома вага України в зовнішньоторговельному обороті ЄС незначна на її частку припадає лише 0,42 % загальної торгівлі ЄС. Обсяги прямих іноземних інвестицій країн ЄС в Україну також дуже малі як порівняно з іншими країнами Центральної та Східної Європи, так і враховуючи потреби України в капіталовкладеннях, і не мають істотного значення для національної економіки. Ця ситуація пояснюється високим рівнем ризи­кованості операцій на ринку України, що робить її малозначущим і непри­вабливим економічним партнером та інвестиційним ринком для Європей­ського Союзу. [21]
Таким чином, сучасний стан еко­номічних відносин між Україною та ЄС можна назвати «торговельною моделлю співробітництва». Її характерною рисою є те, що структура зовнішньої торгівлі України визначається порівняльними перевагами, що сформувалися ще тоді, коли Україна була частиною радян­ського економічного комплексу. Така ситуація виникла внаслідок цілої низки об’єктивних та суб’єктивних причин, а саме
1. В Україні тільки розгортається процес визначення того, які фірми та товари мають формувати зовнішньо­торговельний профіль країни в середньо- та довготерміновому періодах.
2. Економічна криза гальмує вихід на світовий ринок в цілому та європейський зокрема і утвердження на них потен­ційно конкурентоспроможних україн­ських підприємств. До того ж нагро­мадження взаємної заборгованості між підприємствами перешкоджає розвитку нормальної кооперації, без чого не­можливо забезпечити випуск кінцевої продукції. Слід ще окремо відзначити, що саме економічна криза є причиною того, що Україна не може (за невеликим винятком) повністю використати квоти, встановлені ЄС на ввезення українських товарів.
3. Інтеграція України в європейську економіку значною мірою гальмується структурою виробництва, успадкованою від СРСР, у минулому Україна спеці­алізувалася переважно на випуску проміжної промислової продукції, тоді як виробництво кінцевих товарів зна­ходилося за межами республіки.
4. Архаїчна структура промисловості України залишається практично без змін. У ній традиційно переважають матеріало- та енергомісткі виробництва, наприклад, важке машинобудування, хімічна та будівельна промисловість, виробництво сільськогосподарської техніки та тракторів тощо. Високо-технологічні виробництва сьогодні не визначають промисловий профіль країни. Ось чому значна частина ук­раїнських виробів малоконкуренто-спроможні або й зовсім неконкурен­тоспроможні на світових ринках.
5. Європейський ринок досить на­сичений товарами з низьким ступенем обробки, промисловими товарами споживчого призначення та сільсько­господарською продукцією. А саме ці товари сьогодні становлять основну частку українського експорту. Наси­ченість ринку ЄС виробами тради­ційного машинобудування, що їх випус­кає вітчизняна промисловість, означає, що утвердження України на ринку ЄС як виробника складної продукції об’єк­тивно вимагає активізації інноваційного процесу в країні.
б. Українським експортерам ще явно бракує досвіду діяльності на зовнішніх ринках. Часто-густо міжнародне співробітництво гальмується недостатньою підтримкою виробників з боку відпо­відних міністерств та відомств. До того ж можна назвати численні випадки, коли Україна втрачала вигідні можливості внаслідок неефективної системи вироблення та реалізації економічної політики в цілому.
3.2. Шляхи прискорення входження України до ЄС.

У зв’язку з викладеними фактами можна сфор­мулювати і основні завдання зовнішньо­економічної політики України у відно­синах з країнами ЄС
1. Якомога повніша реалізація у відносинах з ЄС та його країнами-членами загальних принципів торговельно-еко­номічного співробітництва, викладених в Гельсінському Заключному акті Наради з питань безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ), Паризькій хартії для нової Європи, документах Мадридської та Віденської нарад НБСЄ, Бонської Кон­ференції НБСЄ з економічного спів­робітництва, у Гельсінському документі НБСЄ “Виклик змін”, Європейській енергетичній хартії, Декларації Люцернської конференції (квітень 1993 р.), а також зафіксованих в Угоді про парт­нерство і співробітництво між Євро­пейськими співтовариствами та їх дер­жавами-членами і Україною від 14 червня 1994 року. Тимчасовій угоді про торгівлю та питання, пов’язані з торгівлею, між країнами західноі Європи і Україною 1 червня 1995 року.
2. Своєчасне і комплексне здійснення економічних та політичних заходів, що є необхідними для початку переговорів з країнами Західної Європи щодо створення в перспективі в їх відносинах зони вільної торгівлі.
З. Здобуття послідовної підтримки з боку ЄС та його країн-членів у питанні якнайшвидшого приєднання України до Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ) /Світової організації торгівлі (СОТ), одержання якнайширшого доступу до Загальної системи преференцій з країнами Західної Європи, грунтуючись на визнанні України країною з перехідною економікою.
4. Вирішення питань, пов’язаних з можливістю приєднання України до окремих європейських програм інтег­раційного характеру, насамперед у сферах енергетики, транспорту, науки і техніки, інформатики, сільського господарства,
окремих галузей промисловості, охорон» навколишнього середовища, освіти.
5. Забезпечення безперешкодного недискримінаційного доступу основних експортних товарів і послуг України на ринки країн — членів ЄС.
6. Здобуття стабільної фінансової підтримки і технічної допомоги для успішного проведення ринкових пере­творень в економіці України, насамперед якомога більш динамічних і безболісних структурних зрушень і формування міжнародно-конкурентоспроможної економіки.
Питання про можливе набуття ста­тусу асоційованого члена ЄС має розглядатися в майбутньому не як самостійне завдання, а як можливий альтернативний варіант розвитку відносин з країнами Західної Європи залежно від досягнутих результатів адаптації до вимог ЄС і ефективності розвитку відносин в рамках СНД. [26]
Безумовно, було б невиправданим ставити всі ці завдання одночасно, оскільки у цьому разі навряд чи вдасться виконати хоча б одне із них. Отже, необхідно виділити окремі етапи розвитку взаємних економічних відносин. Таких якісно різних етапів можна визначити, принаймні, три.
Перший етап створення передумов для розвитку співробітництва, в який Україна вступила в 1994 році. На цьому етапі головна увага має бути зосереджена на таких проблемах.
Насамперед слід вирішити завдання успішного проведення внутрішніх еко­номічних перетворень в Україні з метою створення ринкового середовища, здатного до взаємовигідного співробітництва з ЄС та його країнами-членами та інтеграції в європейські економічні структури.
Необхідно також створити органі­заційні макроекономічні передумови для майбутнього включення в європейські економічні структури (насамперед зао­хотити створення здатних до масштабної міжнародної кооперації великих фірм, фінансово-промислових груп).
Ще одним завданням початкового етапу є гармонізація законодавства України, що регулює зовнішньоекономічні відносини та створює для них загальне економічне середовище, до вимог системи ГАТТ/СОТ і початку пристосування до вимог гар­монізованого та уніфікованого законо­давства ЄС. [27]
Важливе значення має визначення пріоритетних галузей і секторів укра­їнської економіки, що володіють або можуть володіти конкурентними пере­вагами у європейській економіці, динамічне нарощування їх експортного потенціалу, в тому числі за рахунок залучення кредитів та прямих інвестицій з країн—членів ЄС.
Паралельно з цим потрібен розвиток договірних відносин з країнами Західної Європи, виборювання більш вільного доступу на його єдиний ринок, в тому числі шляхом отримання відповідних квот стосовно певних екс­портних товарів, імпорт яких до з країн Західної Європи обмежується, одержання доступу до так званої Загальної системи преференцій Європейських співтовариств від 1971 року.
Слід опрацювати питання про мож­ливість вибіркового підключення до тих проектів європейського співробітництва та інтеграції, де Україна вже сьогодні здатна дотримуватись жорстких міжнародних вимог і стандартів й використання такого підключення з метою апробації конкрет­них механізмів взаємодії України з євро­пейськими економічними структурами.
Нарешті, слід подбати про найбільш раціональне використання фінансової допомоги ЄС з метою подолання тим­часових ускладнень з платіжним балансом України, забезпечення критичного ім­порту, реальної макроекономічної ста­білізації на основі переходу до розвитку виробництва, створення інституційної основи ринкової економіки та динамізації прогресивних структурних зрушень. [1]
Лише ефективне вирішення основних завдань першого етапу зробить право­мірною постановку нових, більш складних завдань на другому етапі — етапі при­скореної адаптації і початку входження в європейські економічні структури, що може зайняти 6-10 років. Головним змістом другого етапу має стати
прискорений вихід і закріплення на спільному з країн Західної Європи українських ви­робників товарів і послуг у пріоритетних міжнародно-спеціалізованих сферах і секторах української економіки;
· істотне розширення і поглиблення процесу вибіркового входження України в європейські економічні структури, на­самперед через розвиток великих інтер­націоналізованих фірм, фінансово-промислових груп, і створення тим самим передумов для майбутньої комплексної інтеграції в європейські економічні структури в цілому;
· значна диверсифікація форм еко­номічної і науково-технічної взаємодії з особливою увагою на розвиток стійких і комплексних форм міжнародної науково-технічної і виробничої кооперації;
· за умови досягнення принципової зго­ди ЄС на створення в перспективі з Україною зони вільної торгівлі — про­ведення переговорів з країнами ЄС і досягнення комплексної угоди щодо поступового створення зони вільної торгівлі, що передбачала б повне скасування мита та аналогічних податків і зборів, кількісних та будь-яких інших адміністративних обмежень на шляху вільного переміщення товарів і послуг, застосування наці­онального режиму внутрішнього оподат­кування до товарів і послуг іншої сторони;
· прийняття гармонізованих правил щодо регулювання взаємних економічних та науково-технічних стосунків; до­сягнення приблизної адекватності законів України та країн Західної Європи у таких сферах митне законодавство, законодавство про ком­панії, банківську справу, бухгалтерський облік компаній та податки, інтелектуальну власність, охорону праці, фінансові послуги, правила конкуренції, державні закупки, охорону здоров’я та життя людей, тварин і рослин, навколишнє середовище, захист прав споживачів, непряме оподаткування, технічні правила і стандарти, законодавство та норматив­ні правила стосовно ядерної енергії, транспорт;
· поступове створення передумов для подальшої лібералізації економічних зв’язків — у сфері переміщення капіталів та робочої сили з підвищенням ступеня координації зовнішньоекономічної та загальноекономічної політики.
Нарешті, на третьому етапі — етапі комплексної інтеграції в європейські економічні структури (його можлива тривалість — 10-20 років) можна було б вирішити найбільш складні проблеми інтеграції економіки України в цілому в європейські економічні структури. [21]
Слід зазначити, що конкретний зміст цього віддаленого етапу зараз визначити непросто він буде значною мірою залежати від результатів попередніх етапів і за­гального геополітичного становища в європейському та євразійському регіонах в майбутньому.
Оцінюючи перспективи економічного співробітництва України і ЄС та його країн-членів, слід особливу увагу приділити двом ключовим проблемам.
Перспективи економічної взаємодії України з ЄС та його країнами-членами залежать насамперед від раціональності експортної політики України відносно цього регіону. Це має бути ядром всієї зовнішньоекономічної політики країни. Щоб бути ефективною, вона має буду­ватися на принципі селективного розвитку на базі використання конкурентних переваг, якими володіє економіка України сьогодні і реально може володіти в майбутньому, з урахуванням специфічних потреб і вимог єдиного європейського ринку.
В результаті реалізації експортної політики має відбутися суттєве збільшення питомої ваги країн Західної Європи в експорті України — з нинішніх 11 % до, принаймні, 18-20 % в 2005р. [20]
Причому на початку цю проблему доведеться вирішувати в несприятливих умовах відсутності чітко вираженої довгострокової профілізації українського експорту на основі міжнародної спе­ціалізації виробництва і стійких ніш на єдиному ринку ЄС. За таких умов головним завданням буде забезпечення швидкої реакції на поточні наявні можливості збільшення експорту. При цьому українські виробники експортних поварів і послуг мають змогу спиратись на істотно менший рівень оплати праці в країні, що створює передумови для політики цінової конкуренції по технічно нескладних виробах та окремих технологічних опе­раціях з підвищеним рівнем трудомісткості в переробній промисловості, включаючи лету ( в тому числі на основі переробки давальницької сировини), деревообробну промисловість, збирання електронних та електротехнічних виробів з імпортних комплектуючих, окремі види виробниц­тва в чорній і кольоровій металургії. Передумовою використання цих мож­ливостей є, однак, врегулювання з країнами Західної Європи питань, пов’язаних із необгрунтованим в численних випадках застосуванням до України антидемпінгових процедур.
Важливим напрямом експортної по­літики на першому етапі має бути роз­ширення або якісний розвиток тих обмежених “плацдармів” на ринку країн Західної Європи, які було завойовано в минулі роки.
З метою нарощування експорту в країни ЄС на першому етапі певну роль можуть відіграти створені на території України підприємства за участю інвесторів з країн Західної Європи. Це особливо стосується галузей переробної промисловості.
В подальшому буде закладено основи селективного розвитку виробничо-екс­портного потенціалу України на дов­гострокову перспективу. При цьому досягнуто стійкої міжнародної кон­курентоспроможності по окремих видах виробництва товарів і послуг, де Україна володіє або володітиме в недалекій перспективі конкурентними перевагами.
Стратегія виходу на ринки країн Західної Європи має поєднувати сировинний напрям (при досягненні якомога більш високого ступеня переробки вихідної сировини) з напрямом проникнення на ринки про­дукції з високим ступенем обробки на основі ретельно проведеної діагностики конкурентоспроможності українських товарів і послуг на ринку країн ЄС. [26]
Важливим перспективним завданням має стати вихід на ринки країн ЄС з принципово новими виробами в галузі ракетної та авіаційної техніки (особливо виробництва важких транспортних літаків), середнього та великого машинобу­дування, приладобудування, окремих виробництв електронної та електро­технічної промисловості, виробництва зварювальної апаратури. Разом з тим є можливості закріпитися на єдиному ринку країн ЄС як постачальника певного класу судів, сільськогосподарських машин. Важливою, якщо не вирішальною, передумовою для цього буде використання технологічного потенціалу підприємств ВПК як тих, що перепрофілюються, так і діючих.
Пріоритетним напрямом реалізації експортного потенціалу України у від­носинах з країнами ЄС повинно стати перетворення у провідні експортоорієнтовані галузі виробництв, безпосередньо пов’язаних з реалізацією науково-тех­нічних досягнень, де Україна має без­умовний пріоритет (порошкова ме­талургія, надтверді і високоякісні ма­теріали із заданими властивостями). [27]
Досить серйозні можливості існу­ватимуть для значного розширення експорту послуг, насамперед науково-технічних, інжинирингових, туристичних (особливо за рахунок включення в європейську туристську систему таких регіонів, як Карпатський та Крим), транспортно-експедиційних. Повинно відбутися істотне збільшення обсягів продажу ліцензій на запатентовані технічні рішення і ноу-хау, насамперед у тих сферах, де Україна не має реальних можливостей їх використання у власному виробництві або таке використання недостатньо ефективне.
Разом з пріоритетною увагою щодо ефективної експортної політики необхід­но зосередитись і на прогресуючому впровадженні в практику взаємних еко­номічних відносин їх найбільш сучасних форм, що ведуть до тісної взаємодії економічних потенціалів України і країн ЄС. Тут насамперед мова йде про розвиток міжнародної промислової і науково-технічної кооперації.
Звичайно, за нинішніх умов основні потенційні можливості для розвитку кооперації України з країнами Західної Європи можуть концентруватися лише в досить обмеженій кількості галузей науково-технічного співробітництва. Головним завданням стосовно науково-технічної кооперації України з країнами Західної Європи є підключення України до робіт, що виконуються в рамках програми науково-технічної інтеграції у галузі високих технологій “ЕВРІКА” і міжнародних науково-технічних програм ЄС, спрямованих на вирішення фундаментальних науково-технічних проблем і досягнення на цій основі якісно нового рівня виробничого потенціалу, участь у створенні і роботі міжнародних дослідницьких центрів. [10]
При цьому необхідно враховувати той факт, що в ЄС останнім часом у галузі науково-технічної політики спостері­гається тенденція до більшого урахування потреб ринку і до орієнтації на можливості практичного застосування наукових розробок. В зв’язку з цим важливим напрямом співробітництва України з країнами Західної Європи може бути встановлення кооперативних зв’язків як з відомими фірмами і науковими центрами, так і з невеликими та середніми компаніями, в тому числі “венчурними”, що займаються питаннями розробки окремих передових технологій та їх швидким впровадженням у виробництво. Проте на перших фазах налагодження такої взаємодії можливе лише вибіркове застосування моделі науково-виробничої кооперації, при якій сфера виробництва буде представлена головним чином фірмами з країн Західної Європи.
На жаль, розвиток промислової коо­перації, яким би привабливим він не виглядав як альтернатива розірваним виробничим зв’язкам з державами ко­лишнього СРСР, за нинішніх умов не матиме інтенсивного характеру через значний загальний технологічний розрив та недосконалість господарського ме­ханізму в Україні. Хоча навіть за цих умов значно більші можливості для такого співробітництва могли би створити на території України технопарки і технополіси, про які було багато розмов і майже нічого не зроблено на практиці. Проте інтенсивне розгортання в окремих пріоритетних сферах науково-виробничої кооперації, при якій в процес спів­робітництва будуть значно ширше за­лучатися і конкурентоспроможні ви­робничі підприємства України, раціо­нально розглядати як перспективне завдання, вирішення якого дуже тісно пов’язане з формуванням в Україні міжнародно-конкурентоспроможного сектора економіки. Тільки це дасть змогу підприємствам і фірмам України утвер­дитись як надійні партнери по кооперації і увійти у великі інтернаціональні ви­робничі та науково-виробничі системи.
Механізм реалізації зовнішньоеко­номічної політики України стосовно ЄС та його країн-членів має охоплювати комплекс договірно-правових інструментів як багатостороннього, так і двосто­роннього характеру, включаючи договори про взаємний захист і заохочення інвес­тицій, про запобігання подвійному опо­даткуванню, про допомогу у правових питаннях, про захист інтелектуальної власності, стосовно розвитку співро­бітництва у сферах науково-технічної, сільськогосподарської, енергетичної, промислової політики, політики розвитку транспорту і зв’язку, охорони нав­колишнього середовища, співробітництва в галузі інформації. [24]
Іншим важливим блоком цього ме­ханізму повинна бути належна інс-титуційна основа співробітництва. Вона має включати не лише міждержавні макроекономічні структури (Раду з питань співробітництва та Комітет з питань співробітництва, що складається від­повідно до Угоди про партнерство і співробітництво з членів Ради Євро­пейського союзу та з членів Комісії ЄС, з одного боку, та членів Уряду України — з іншого), але й низку, так би мовити, секторальних органів для налагодження ефективного співробітництва з окремих напрямів.
Більше того, такий механізм навряд чи буде дійовим без мережі спільних інсти­туцій, створених на основі приватного права спільних торгових палат, спільних комітетів та асоціацій ділового спів­робітництва України та країн – членів ЄС, торгових домів України в провідних країнах Західної Європи, які займалися б просуванням на відповідні ринки українських товарів і послуг, міжнародних фінансово-промислових груп, в яких з боку ЄС могли би виступати відомі банківські структури, фінансові та інвестиційні установи країн-членів ЄС. [26]
Нарешті, будь-які проекти розвитку взаємного співробітництва України з ЄС та його країнами-членами будуть лише добрими побажаннями, якщо не буде знайдено реальних джерел фінансування заходів з налагодження такої взаємодії, зі структурної адаптації економіки України до вимог ЄС. Такі джерела не варто шукати лише на поверхні, наприклад в активізації вже існуючих потоків фінансової і технічної допомоги країн країнами Західної Європи та ЕС в цілому. Хоча й тут є невикористані резерви. Так, Україні варто було б прагнути до налагодження тісних ділових стосунків з кредитно-фінансовими установами типу Європейського інвестиційного банку, який, до речі, вже надавав кредити для струк­турної перебудови економіки ряду країн Центрально-Східної Європи.
Але найбільші можливості криються в сфері потенційних приватних інституційних інвесторів, що вимагає від нас прийняття заходів стосовно створення в Україні сприятливих умов для діяльності філій та представництв банків країн Західної Європи з наданням їм повною мірою національного режиму, стимулювання створення в Україні за участю капіталу країн країнами Західні Європи спільних банків, а також небанківських фінансових установ — страхових компаній, інвестиційних і взаємних фондів тощо, зокрема через можливе створення спе­ціальних (вільних) економічних зон.
Певну роль у залученні зовнішніх ресурсів може відіграти і розвиток системи портфельного інвестування з країн Західної Європи, зокрема через випуск акцій та інших фінансових інструментів (зобов’язань), що можуть поширюватись на території ЄС під гарантії найбільш відомих банківських та небанківських фінансових установ.
Проте марно сподіватися, що проблеми фінансування можна вирішити насамперед за рахунок зовнішніх джерел. Основну увагу слід приділити розвитку кон­курентоспроможного і потужного внутрішнього фінансового сектора з пер­спективою транснаціоналізації провідних українських комерційних банків і по­ширення їх діяльності на регіон ЄС, насамперед у зв’язку з реалізацією спільних економічних програм України та Євро­пейського союзу і його країн-членів. [27]
Безумовно, підхід до організації “прориву України в Європу” має бути обов’язково комплексним. Окремі, навіть самі собою дуже важливі, заходи (як, наприклад, укладення міждержавних договорів з ряду питань) навряд чи здатні принести істотні досягнення. Без сис­темних конкретних перетворень вони здатні лише імітувати певну активність України в згаданому напрямі. Майбутнє покаже, чи здатна Україна піти далі міжнародне-правових декларацій у від­носинах з ЄС і створити справді ефек­тивний і взаємовигідний механізм еко­номічної співпраці.
В висновку к цьому розділу треба сказати, що перспективи економічної взаємодії України з ЄС та його країнами-членами залежать насамперед від раціональності експортної політики України відносно цього регіону. Стратегія виходу на ринки країн ЄС має поєднувати сировинний напрям з напрямом проникнення на ринки про­дукції з високим ступенем обробки на основі ретельно проведеної діагностики конкурентоспроможності українських товарів і послуг на ринку країн ЄС. Важливим перспективним завданням має стати вихід на ринки країн ЄС з принципово новими виробами в галузі ракетної та авіаційної техніки, середнього та великого машинобу­дування, приладобудування, окремих виробництв електронної та електро­технічної промисловості, виробництва зварювальної апаратури. А також впровадження і розвиток середньо- і довгострокових програм інтеграції України в ЄС.
Висновки
У ході написання випускної роботи ознайомився з сучасним станом зовнішньоекономічних зв’язків України із країнами ЄС, проаналізував стан і динаміку розвитку товарообігу з цими країнами, розкрив проблеми, перешкоджаючі розвитку співпраці, збільшенню об’ємів торгівлі.
Виявив, що європейська інтеграція — це магіст­ральний напрям розвитку континенту, який визначить як ситуацію в самій Європі в третьому тисячолітті, так і її місце у світі. Європейська інтеграція і членство в Європейському Союзі є стратегічною метою України тому, що це є найкращим способом реалізації національних інтересів, побудови економічно розвинутої і демократичної держави, зміцнення позицій у світовій системі міжнародних відносин. Для України європейська інтеграція — це шлях модернізації економіки, подолання технологічної відсталості, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, створення нових робочих місць, підвищення конкурентної спро­можності вітчизняного товаровироб­ника, вихід на світові ринки, насам­перед на ринок ЄС. Основними політичними вигодами послідовної європейської інтеграції є зміцнення стабільності демократичної політичної системи та ЇЇ інститутів, модернізація правового поля і забез­печення прозорості національного законодавства, поглиблення культури демократії і повага до прав людини тощо.
У роботі дані рекомендації по подальшому розвитку співпраці, підвищення ефективності співпраці в різних областях економіки, визначені першочергові цілі на шляху інтеграції України в ЄС.
Формування зовнішньоекономічних зв’язків і інтеграційних процесів потягло за собою виникнення, пов’язаних з цим процесом, багаточисельних проблем, подолання яких потрібно для подальшого успішного функціонування зв’язків Україна – ЄС і конструктивному діалогу між ними.
В даному розрізі можна виділити слідуючі ключеві проблеми розвитку зв’язків України з країнами ЄС, які потребують першочергового рішення
1. Подолання негативно вліяючих зовнішніх факторів, тобто господарського кризису, політичної та соціальної нестабільності.
2. Поліпшення якісних характеристик вітчизняних товарів
— наращування обсягів та перехід в категорію класифіцируючих товарів;
— пресічення обігу сурогатів та незаконної діяльності.
3. Підвищення ролі держави, для чого потрібно
— створення державної довгострокової концепції та політики дій в галузі відновлення зовнішніх зв’язків та його регулювання;
— формування согласованої системи державного регулювання;
— прискорене создання регулятивної інфраструктури та правової бази.
4. Підвищення якості продукції та надання товарного виду.
5. Зниження рівня інфляції в українській економіці.
Знаходження нових ринків збуту для українських товарів. Консультації з цього приводу з представниками кількох країн-членів ЄС свідчать , зокрема , про їх принципову готовність у межах політичних та економічних реалій сприяти зменшенню митних та інших зборів на продукцїю , що експортується з України до ЄС та розширення існуючих квот по групі так званих «чутливих товарів» сталі , текстилю , ядерних товарів та сільгосппродукції.Ці країни підтримують раціональне і прагматичне ставлення України до її інтеграції у західноєвропейські структури .

Список літератури

1. Сiденко В.Р. Прорив в Європу // Політика і час, 1999, № 8.
2. Крупп Г. Якщо процес реформ триватиме // Політика і час, 1999, № 12.
3. Секаров М. Торговельнi вiдносини України з країнами ЕС// Український промисловець, 2000, № 7.
4. Гаврилюк Л. Бельгійська економічна місія в Україну // Посередник, 1999.17.05.
5. Курочкін Л. Італія і Україна — взаємний інтерес // Посередник , 1999.31.05.
6. Майко Л. Без іcтотних проривiв // Віче, 1999, № 6.
7. Олійник П. Швеція вважає Україну пріоритетним партнером // Урядовий кур’єр, 1999.16.03.
8. Педос М. Торгові партнери України , К., 1998.
9. Економіка зарубіжних країн ; К. Либідь, 1996.
10. Україна — Європейський Союз зовнішньоекономічна діяльність і перспективи співробітництва ; К., 1998.
11. Орієнтир, інформаційний додаток. // Урядовий кур»єр, 1998,
№ 10.
12. Розміщення продуктивних сил ; К. Вища школа, 1998.
13. Спецвыпуск. Внешняя торговля // Бизнес, 2000, №15.
14. Соціально-економічна географія України , Львів Світ, 1997.
15. Економіка України у 1998 році. Документи. К., 1999.
16. Все про зовнішньоекономічну діяльність // Діло, 2000, № 1-2.
17. Україна на роздоріжжі. За редакцією Л. Хоффманна; К. Фенікс, 2000.
18. Україна на міжнародній арені. Збірник документів. В 2-х томах, К., 1996-1997, т.I.
19. Бутейко А. Наше майбутнє – наш вибір. // Віче, 2001, № 3.
20. Маштабей В. Курс на інтеграцію. // Віче, 2000, № 8.
21. Бураковський І., Немиря Г., Павлюк О. Україна і Європейська інтеграція // Економіка України, 2000, № 4.
22. Европейский союз – ваш сосед. Брюссель-Люксембург. 1995.
23. Бжезинский З. Великая шахматная доска // Международные отношения, 1999, № 10.
24. Иванов И. Расширение Евросоюза сценарий, проблемы, последствия // МЭиМО, 2000, №9.
25. Поздняков Э., Ганжа С. Новые страны на пороге Европейского союза // МНИМО, 1999, № 3.
26. Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу // Урядовий Кур’єр, 1998 р. 18 червня.
27. Указ Президента України Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу (із змінами, внесеними згідно з Указом Президента № 587/2000 від 12.04.2000) // Урядовий кур’єр, 2000 р. 16 липня.
ДОДАТОК 1
УКРАЇНА-ЄС хронологія двосторонніх відносин
1991 рік
2 грудня
Декларація ЄС щодо України.
Відзначено демократичний характер Всеукраїнського референдуму.
Заклик до України підтримувати з ЄС відкритий і конструктивний діалог, спрямований на забезпечення виконання всіх колишніх зобов’язань СРСР.
1992 рік
11 лютого
Протокол згоди між ЄС і новими незалежними державами про реалізацію програм технічної допомоги.
6 квітня
Директива КЄС до Ради Міністрів ЄС’ про започаткування переговорів щодо укладення угод про співробітництво з Білоруссю, Казахстаном, Росією, Україною.
14 вересня
Зустріч Президента України Л.Кравчука з Президентом Комісії Європейських Співтовариств Ж.Делором. Перша зустріч Україна — ЄС на найвищому рівні.

1993 рік
23-24 березня, 8-9 липня, 25-26 листопада
Переговори щодо Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС.
5 травня
Підписано Угоду між Європейськими Співтовариствами та Україною про торгівлю текстильними виробами.
Жовтень
Відкриття представництва Комісії Європейських Співтова­риств в Україні.
1994 рік
9-11 березня
Візит Трійки ЄС до Києва. Зустрічі з Президентом України Головою ВР України.
Перше засідання Україна — Трійка ЄС на рівні Міністрів закордонних справ. Надалі такі засідання відбувались регулярно двічі на рік.
14 червня
Підписано Угоду про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС.
31 жовтня
Спеціальна резолюція Ради Міністрів ЄС щодо України.
10 листопада
Верховна Рада України ратифікувала Угоду про партнерство і
співробітництво між Україною та ЄС.
28 листопада
Рішення Ради Міністрів ЄС про спільну позицію щодо України.
1995 рік
24 березня
Перше засідання Спільного комітету Україна — ЄС. Розглянуто питання міжгалузевої співпраці України з Європейським Союзом.
1 червня
Зустріч Президента України Л.Кучми з Президентом Європейської Комісії Ж.Сантером. Підписання Тимчасової угоди про торгівлю та питання, пов’язані з торгівлею між Україною та ЄС.
Липень
Створено Представництво України при Європейських Спів­товариствах.
1996 рік
6-7 травня
Засідання Спільного комітету Україна — ЄС. Обговорено стан ратифікації УПС, питання надання Україні статусу країни з перехідною економікою.
Червень
Європейський Союз визнав за Україною статус країни з перехідною економікою.
12-13 вересня
Візит члена Європейської Комісії X. Ван ден Брука до Києва. Підписання індикативної програми ТАСІС для України на 1996-1999 роки та Фінансового протоколу про спільний план дій ЄС/«Великої сімки» стосовно реструктуризації української енергетичної галузі.
6 грудня
Прийняття Радою Міністрів ЄС Плану дій щодо України. Висловлено готовність розвивати і посилювати політичні й економічні відносини з Україною.
1997 рік
5 лютого
У ході засідання Україна-Трійка ЄС на рівні Міністрів закор­донних справ обговорено шляхи імплементації Плану дій, можливість відкриття у Києві центру документації ЄС.
17-18 квітня
Засідання Спільного комітету Україна — ЄС. Обговорено проблеми торговельно-економічного співро­бітництва.
15 липня
Підписано Угоду між Європейським Співтовариством по вугіллю та сталі та Урядом України про торгівлю сталели­варними виробами.
5 вересня
Перший саміт Україна — ЄС (Київ). Підтвердив європейський вибір України. Обговорено наявні проблеми в договірно-правовій сфері, розглянуто шляхи економічного співробітництва. Одностороннє введення Україною безвізового режиму для власників дипломатичних паспортів країн-членів ЄС.
1998 рік
24 лютого
Створено Українську частину Ради з питань співробітництва між Україною та ЄС.
1 березня
Набуття чинності Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС.
8-9 червня
Перше засідання Ради з питань співробітництва між Україною та ЄС.
України офіційно заявила про прагнення набути статусу асоційованого членства в ЄС.
Схвалено Правила процедури Ряди співробітництва, прийнято
Спільну робочу програму «імплементації УПС на 1998-1999 роки.
11 червня
Указом Президента України № 615 затверджено Стратегію
інтеграції України до ЄС.
12 червня
Постанова Кабінету Міністрів України № 852 про запровадження
механізму адаптації законодавства України до ЄС.
26 липня
На виконання Указу Президента України «Про заходи щодо вдосконалення нормотворчої діяльності органів виконавчої влади», створено Центр перекладів актів Європейського права.
Серпень-вересень
Місія Спеціального представника уряду України по столицях
країн-членів ЄС.
16 жовтня
Другий саміт Україна — ЄС (Відень).
Обговорено подальші можливості співробітництва в галузі
зовнішньої політики та політики безпеки.
Стан відносин Україна-ЄС охарактеризовано як «стратегічне та унікальне партнерство».
5 листопада
Перше засідання Комітету з питань співробітництва.
Засновано шість підкомітетів
— з питань торгівлі та інвестицій;
— з фінансових, економічних питань та статистики;
— з енергетики, ядерних питань та навколишнього середовища;
— з митного, прикордонного співробітництва, боротьби з «від­миванням» грошей і наркобізнесом;
— з транспорту, телекомунікацій, науки та технологій, освіти та навчання;
— з вугілля, сталі, гірничої промисловості та сировинних матеріалів.
11-12 грудня
Віденський саміт ЄС.
Прийнято рішення про розробку Спільної стратегії ЄС щодо України.
Грудень
Розпочав роботу Парламентський комітет з питань співробіт­ництва Украіна – ЄС.
1999 рік
26-27 квітня
Друге засідання Ради з питань співробітництва між Україною та ЄС.
Розглянуто економічні аспекти двосторонніх відносин. Відзначено успішність реалізації Спільної робочої про­грами з імплементації УПС.
3-4 червня
Кельнський саміт ЄС.
ЄС визнав досягнення якісно нового рівня у стосунках з Україною.
23 липня
Третій саміт Україна — ЄС (Київ).
ЄС визнав успіхи курсу України на Інтеграцію до ЄС. ЄС підтвердив намір сприяти вступу України до СОТ. Початок роботи щодо запровадження зони вільної торгівлі між Україною та ЄС.
16 серпня
Постановою Кабінету Міністрів України № 1496 затверджено Концепцію адаптації законодавства України до законодавства ЄС.
23 вересня
У ході засідання Україна — Трійка ЄС на рівні Міністрів закор­донних справ ЄС відзначив важливість проєвропейського вибору України, наголосив на повазі до європейського курсу України і ознайомив з основними положеннями Спільної стратегії ЄС щодо України.
6 грудня
Зустріч Президента України Л.Кучми з Президентом Європейської Комісії Р.Проді.
10 грудня
Ухвалення Спільної стратегії ЄС щодо України на Гельсінському саміті ЄС.
2000 рік
25 січня
У ході засідання Україна — Трійка ЄС на рівні Міністрів закордонних справ головуючою в ЄС Португалією українській стороні передано Робочий план реалізації Спільної стратегії ЄС щодо України.
23 травня
Третє засідання Ради з питань співробітництва між Україною та ЄС.
ДОДАТОК 2
УГОДИ МІЖ УКРАЇНОЮ І ЄС
У відносинах між Україною і ЄС діють такі угоди
— Угода між Європейськими Співтовариствами та Україною про торгівлю текстильними виробами (підписана 5.05.93);
— Угода між Урядом України і Комісією Європейських Співтовариств про зас­нування представництва Комісії Європейських Співтовариств України та про його привілеї та імунітети (підписана 17.09.93);
— Угода між Урядом України і Комісією Європейських Співтовариств про ство­рення Контактної групи з вугілля та сталі (підписана 08.06.94);
— Угода про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами (підписана 14.06.94);
— Угода між Європейським Співтовариством з вугілля та сталі та Урядом України про торгівлю сталеливарними виробами (підписана 15.07.97);
— Угода про співробітництво між Кабінетом Міністрів України та Єв­ропейським Співтовариством з атомної енергії в галузі керованого термо­ядерного синтезу (підписана 23.07.99);
— Угода про співробітництво між Кабінетом Міністрів України та Європейським Співтовариством з атомної енергії в галузі ядерної безпеки (підписана 23.07.99).
Розглядаються проекти таких угод
— Угода про науково-технічне співробітництво між Україною та ЄС;
— Угода про співробітництво між Європейським Співтовариством з атом­ної енергії і Кабінетом Міністрів України щодо мирного використання ядер­ної енергії, включаючи торгівлю ядерними матеріалами.

«