Світові ринки зброї та військового спорядження

УКООПСПІЛКА
ЛЬВІВСЬКА КОМЕРЦІЙНА АКАДЕМІЯ
кафедра маркетингу
РЕФЕРАТ
на тему
“Світовий ринок зброї та військового
спорядження”

Виконала
студентка 381 групи
факультету МЕВ
Данкова Н.О.
Перевірив
Яхвак Д.М.

ЛЬВІВ — 2004

ЗМІСТ
1. Характерні риси світового ринку зброї
2. Аналіз попиту і пропозиції на світовому ринку зброї
3. Основні фактори, що впливають на світовий ринок зброї
Список використаної літератури

ХАРАКТЕРНІ РИСИ СВІТОВОГО РИНКУ ЗБРОЇ
Торгівля зброєю е широко визнаним чинником міжнародних відносин. Будучи одним з аспектів зовнішньої діяльності держави, ця сфера завжди привертала підви­щену увагу світового співтовариства, потенційних конкурентів і покупців, експер­тів-політологів, підприємців і приватних осіб. Частка експорту озброєнь і послуг вій­ськового призначення у світовому експорті, за різними оцінками, становить від 1,5% до 2 %. Тільки за останні 10 років, згідно з даними Стокгольмського міжнародного інституту досліджень проблем миру (SIPRI), через світовий ринок озброєння та військової техніки (ОВТ) пройшло продукції на загальну суму 296 млрд. дол. Цим видом діяльності займаються близько 50 країн-експортерів і 120 імпортерів. При цьому слід зазначити, що левова частка світової торгівлі зброєю концентрується в руках вузько­го кола експортерів і покупців. Так, на 10 основних країн-експортерів припадає бли­зько 90% усіх продажів, а на 30 основних країн-імпортерів — близько 85% закупівель озброєння і військової техніки у світі.
Особливістю сучасного світового ринку озброєння є те, що, на відміну від попе­реднього десятиріччя, він характеризується не стратегічною, а більшою мірою комер­ційною конкуренцією. Політичні фактори, які домінували на ринку озброєння а 70— 80-і роки, поступаються місцем ринковим, змінюються традиційні уявлення про тор­гівлю зброєю як про міждержавний імпорт (експорт) в основному великих систем ОВТ. Ця форма торгівлі вже не домінує, вона дедалі частіше витісняється новими.
На відміну від багатьох критичних груп товарів, виробництво яких може й не розгорта­тися в самій країні, національне військове виробництво організовується завжди. Зброя ж є й залишатиметься в доступній для огляду перспективі матеріальною запорукою націо­нальної безпеки держав за наявності потенційно конфліктного міжнародного оточення.
Контроль за рухом товарів і технологій військового призначення, а також реєст­рація експортно-імпортних операцій є досить складними. Це, у першу чергу, пов’язано з переданням озброєнь, яке сторони з політичних інтересів та мірку­вань далеко не завжди бажають афішувати. Особливо це стосується відносин з так званими проблемними» країнами або учасниками збройних конфліктів, до яких сві­товим співтовариством вжито обмежувальних санкцій чи ембарго.
Політичні наміри доповнюються й чисто меркантильними міркуваннями торгів­ля зброєю — справа досить прибуткова, а її постачання всупереч заборонам дає ще більший зиск. Внаслідок цього існують легальний «білий» ринок озброєнь, «чорний» нелегальний та ринок «сірої» торгівлі, коли офіційних міжнародних заборон не існує, але країна-експортер з певних міркувань не бажає здійснювати торговельні операції за схемою «поставщик — кінцевий користувач» або декларувати їх на державному рівні.
Розробка нових зразків озброєння, шо задовольняють запити покупців з одного боку, обмежується інтересами власної безпеки, а з іншого — високий рівень складно­щів, значна частка унікальних зразків викликають необхідність встановлення тісних контактів заздалегідь, до початку виробництва товару, тобто вже на стадії проектування та розробки техніко-економічних параметрів. Постачання складних видів тех­ніки вимагає встановлення між продавцем та покупцем тривалих відносин, які не припиняються й після поставки виробів у зв’язку з монтажем, налагодженням та вве­денням в експлуатацій, а також технічним обслуговуванням у процесі експлуатації (навчання персоналу тощо).
Важливою особливістю безпосередніх зв’язків при поставках складних видів техніки е те, що вони, не обмежуючись відносинами між експортером-виробником та імпортером-покупцем, тягнуть за собою запровадження цілої системи зв’язків між фірмами, що беруть участь у комплектації таких поставок, тобто між субпоставщиками. При цьому генеральний підрядчик організовує комплектації і несе відпо­відальність перед покупцем за її своєчасність та якість. Таким чином, між усіма фірмами, що беруть участь у цьому процесі, повинні встановлюватися тісні, постій­ні й тривалі коопераційні зв’язки, причому ще на стадії науково-дослідних та про­ектних робіт.
Наявність прямих зв’язків між різними фірмами дозволяє одночасно налагодити тісніші контакти з ринком, краще вивчати попит покупців, скоріше пристосовувати власні виробничі програми до вимог конкретного споживача за умов гострої конкурен­ції. На ринку зброї не існує будь-яких квот і незважаючи на величезну відмінність у цінах виробників, ніким і ніколи не запроваджувалися антидемпінгові заходи, що є усталеною практикою ГАТТ/СОТ на ринках звичайних товарів. Провідна роль держа­ви у воєнній сфері вносить специфіку в механізм ціноутворення. Існує монополія — єдиним споживачем виступає держава. Йде боротьба за весь ринок певного товару, або конкуренція відсутня зовсім, тому ціни тут монополістичні та олігополістичні. Во­ни зростають при скороченні попиту. Вартість виробів постійно підвищується.
АНАЛІЗ ПОПИТУ І ПРОПОЗИЦІЇ НА СВІТОВОМУ РИНКУ ЗБРОЇ
Ринок продукції військово технічного призначення (озброєння, військова техніка та майно, технології військового та подвійного призначення, послуги військово-технічного призначення) є складовою частиною світового ринку товарів і послуг. Цей ринок, як і цивільний, може існувати за умови взаємодії попиту і пропозиції. Результатом сукупного військового попиту та сукупної військової пропозиції є створення та підтримка воєнної могутності держави. Необхідність її самозахисту та існування була і залишається першопричиною виробництво зброї у великих розмірах. Значний вплив на цей ринок має науково-технічний прогрес, який створює, з одного боку, нові воєнні потреби, а з іншого – нові можливості їх задоволення.
Нині цей ринок практично поділений між США та європейськими країнами (Англія, Франція, ФРН, та ін.), Росією, Китаєм. Але починають з’являтися нові військово-промислові держави – Ізраїль, Індія, Тайвань, Туреччина, Бразилія, Аргентина, Іран. Власні проекти окремих бойових засобів і незначне виробництво налагодили Єгипет, Південна Корея, Пакистан.

Експортери основних видів звичайного озброєння, млн. дол. США в постійних цінах 1990 року [8, с. 30]
Таблиця 1

Ранг
Постачальники
1995
1996
1997
1998
1999
1995-1999

1995-1999
1994-1998

1
1
США
9188
9307
11433
13073
10442
53443

2
2
Росія
3339
3581
2831
1752
3125
14628

3
3
Франція
812
1989
3389
3840
1701
11731

4
4
Великобританія
1206
1520
2460
1079
1078
7343

5
5
Німеччина
1465
1413
682
1191
1334
6085

6
7
Нідерланди
365
397
559
589
329
2239

7
6
Китай
837
730
347
219
79
2212

8
8
Україна
176
218
618
607
429
2048

9
9
Італія
305
384
408
335
533
1965

10
11
Канада
426
189
172
140
168
1095

11
12
Ізраїль
212
274
266
162
144
1058

12
10
Іспанія
96
83
624
185
43
1031

13
14
Білорусь
24
129
508
58
38
757

14
15
Швеція
186
150
42
117
157
652

15
19
Австралія
20
14
317
3
298
652

16
16
Бельгія
298
145
89
23
28
583

17
13
Чеська Республіка
187
161
28
21
124
521

18
17
Молдова
—
—
378
—
—
378

19
20
Швейцарія
76
125
65
31
58
355

20
18
Польща
187
49
20
1
51
308

21
23
Словаччина
85
48
49
8
—
190

22
46
Казахстан
24
9
—
2
155
190

23
31
Болгарія
2
17
3
40
89
151

24
21
Норвегія
54
9
58
2
—
123

25
25
Сінгапур
2
—
76
42
1
121

26
38
Індонезія
32
—
11
—
66
109

27
29
Південна Африка
18
33
9
31
14
105

28
26
Греція
—
30
52
21
1
104

29
28
Південна Корея
25
20
27
30
—
102

30
24
Бразилія
40
28
28
3
—
99

Всього
19994
21292
25715
23718
20606
111325

Найбільш активними у пошуках постачальників зброї виявилися країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону, в якому складається новий баланс сил.
Сучасна ситуація на світовому ринку озброєнь значною мірою визначається діями США і Росії, а також активними діями Європейського військово-промислового комплексу.
США контролюють 50% – 60% світового ринку озброєнь, а на Близькому Сході – до 70%. США ще з початку 90-х років вдалося помітно розширити свою присутність на всіх регіональних ринках озброєння і військової техніки (ОВТ). Їх питома вага в поставках зброї державам Центральної, Південної, Південно-Східної Азії і Далекого Сходу досягла приблизно 34%. На латиноамериканському ринку озброєнь частка США склала 25%. На ринках Близького та Середнього Сходу частка зросла до 47%. На африканському військовому ринку часта США також зросла і на даний момент становить 3,7%.
Серед головних об’єктивних причин посилення впливу США можна вважати розпад СРСР та ліквідацію Організації Варшавського Договору, що послабили експортний потенціал цих держав переважно через порушення колишніх зв’язків і роботу на загальний ринок озброєнь відповідно до санкції ООН, закриття для пострадянських країн-постачальників ОВТ ринків зброї Лівії, Іраку та Югославії, а також складне фінансово-економічне становище ряду держав, що орієнтувалися на радянську зброю.
Імпортери основних видів звичайного озброєння, млн. дол. США в постійних цінах 1990 року [8, с.32]
Таблиця 2

Ранг
Імпортери
1995
1996
1997
1998
1999
1995-1999

1995-1999
1994-1998

1
1
Тайвань
1223
1391
5201
4415
1706
13936

2
2
Саудівська Аравія
973
1728
2770
2529
1231
9231

3
3
Туреччина
1370
1146
968
1843
1134
6461

4
5
Південна Корея
1562
1574
738
892
1245
6011

5
4
Єгипет
1688
941
903
461
748
4741

6
7
Індія
945
1021
1565
540
566
4637

7
8
Японія
847
533
594
1280
1089
4343

8
6
Греція
869
270
829
1490
633
4091

9
14
Китай
437
1095
609
165
1688
3994

10
9
ОАЕ
448
558
777
895
595
3268

11
13
Ізраїль
281
73
49
1298
1205
2903

12
11
Пакистан
278
552
640
564
839
2873

13
12
Кувейт
684
1254
437
221
126
2722

14
16
Малайзія
1015
51
567
25
916
2574

15
17
Фінляндія
162
566
396
568
821
2513

16
10
Таїланд
611
615
924
59
185
2394

17
18
Сінгапур
244
548
132
653
163
1740

18
22
Швейцарія
106
199
400
459
508
1672

19
15
США
384
356
621
138
111
1610

20
21
Бразилія
235
483
445
180
221
1564

21
19
Іспанія
363
434
211
91
289
1388

22
20
Індонезія
359
541
113
105
213
1331

23
24
Чилі
546
215
123
127
177
1188

24
26
Катар
15
58
553
391
117
1134

25
25
Італія
187
241
552
4
—
984

26
23
Іран
248
505
48
91
67
959

27
32
Великобританія
93
216
92
370
155
926

28
34
В’єтнам
270
242
92
162
154
920

29
40
Казахстан
162
229
166
—
259
816

30
35
Норвегія
99
195
182
164
170
810

Всього
19984
21292
25715
23718
20606
111325

Новим аспектом завоювання ринків США є продаж надлишків озброєнь за заниженими цінами або безкоштовна їх передача тій чи іншій країні для посилення свого впливу в регіоні. Такий підхід сприяє недопущенню проникнення конкурентів на традиційні американські ринки і додатково зв’язує військову інфраструктуру імпортерів системою взаємних послуг.
На протязі 1997-1999 рр. з’явилася тенденція до зміни товарної структури експорту і імпорту, а саме почала знижуватись частка озброєнь і військової техніки для військово-повітряних сил при одночасному зростанні сегменту морських озброєнь. Це викликано тим, що більшість конфліктних зон розташовано в районах островів і морських проток. Відносна безлюдність цих територій, відсутність на ній економічної інфраструктури одночасно з високим стратегічним і економічним значенням даних пунктів підвищує виникнення там збройних конфліктів. Це означає, що ринок військово-морських озброєнь буде зростати.
Але найбільш перспективний ринок озброєння Південно-Східної Азії виявився замороженим в результаті фінансово-економічної кризи в регіоні. Хоча базові передумови активізації імпорту країнами зберігається, наприклад, зростання військової могутності Китаю, що вимагає повністю замінити застаріле озброєння, але протягом двох-трьох років великомасштабні закупки мало ймовірні.
Але в довгостроковій перспективі існує ймовірність того, що почнеться антизахідна політика і почнеться пошук альтернативних шляхів закупівлі озброєння. Тому зараз країни європейського військово-промислового комплексу прагнуть випускати конкурентний по відношенню ДО США, Росії та України товар, зберегти робочі місця і високотехнологічні підприємства, шляхом створення нових концернів.
Нині представники урядів шести провідних країн Західної Європи – Великобританії, Франції, ФРН, Італії, Іспанії та Швеції – досягли взаєморозуміння в питаннях необхідності об’єднання зусиль для повної ліквідації конкуренції на ринках озброєнь і реструктуризації існуючих військових програм в “Єдину європейську оборонну ініціативу” (ЄОІ). Дана ініціатива орієнтована на розробку єдиної європейської оборонної стратегії на основі міждержавних угод і серії відомчих актів для удосконалення схеми інформаційного й технологічного обміну між державами-учасникаси військово-технічного співробітництва.
Україна ж, яка після отримання незалежності вийшла на ринки ОВТ, за оцінка експертів, у 1999 р. посіла 8 місце серед країн-експортерів (таблиця 1), налагодила стійке військово-технічне співробітництво з біль ніж 50-ма країнами світу. На данний момент Україна ще не має достатньо досвіду роботи на специфічному ринку ОВТ і економічне становище в країні не сприяє розвитку. Але Україна має хороший потенціал. Його оцінка засвідчує, що військово-промисловий комплекс країни може поставляти продукції на експорт на суму 8-10 млрд. дол. США.
ОСНОВНІ ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА СВІТОВИЙ РИНОК ЗБРОЇ
Кожне виробниче підприємство, що представляє свою продукцію на світовому ринку зброї, функціонує в певному середовищі. Це середовище можна поділити на дві частини на першу впливають неконтрольовані фактори, а на другу – контрольовані.
Неконтрольовані фактори — це елементи, що впливають на діяльність органі­зації і не можуть управлятися нею.
До неконтрольованих факторів, які мають домінуючий вплив на продукцію військово-технічної промисловості (ВТП), належать
· політичні (стабільність політичної системи в країні, захист інвестицій власних та іноземних підприємців);
· соціально-економічні (життєвий рівень і споживча спроможність окремих про­шарків суспільства, демографічні процеси, які в них відбуваються, а також особливо­сті та стан фінансової системи, інфляційні процеси);
· правові (включаючи законодавчі та нормативні документи);
· науково-технічні (врахування яких дає перевагу тим підприємствам, які швидко втілюють у життя досягнення науково-технічного прогресу);
· культурні.
Оскільки перелічені фактори є надто динамічними і не перебувають у сфері без­посереднього впливу підприємств, то за їх змінами необхідно стежити з особливою увагою.
Контрольованими факторами управляють організації. Деякими з цих факторів управляє вище керівництво. Основними елементами, якими управляє служба маркетингу, є вибір цільових ринків, цілей мар­кетингу, його організація та структура.
Ядром комплексних маркетингових досліджень е оцінка ринкової кон’юнктури, під якою в широкому розумінні мається на увазі комплекс реальних умов та факторів, які впливають на функціонування (структуру, динаміку, співвідношення попиту та про­позиції на товари ВТП тощо) в певний момент часу та за певних географічних умов. Безперервні коливання, які є наслідком взаємовідносин попиту та пропозиції, постій­не порушення і стихійний механізм тимчасового відновлення ринкової рівноваги, ха­рактерний для конкуренції спосіб пристосування пропозиції до попиту, чинники, що впливають на фактичну ринкову ціну, складають головний зміст кон’юнктури товар­ного ринку.
Вивчення та прогнозування кон’юнктури продукції ВТП потребують ретельного аналізу основних кон’юнктуроутворюючих факторів — якісних та кількісних. Основні виявлені фактори, що зумовлюють кон’юнктуру ринку озброєння та військової техніки (ОВТ), можна умовно поділити на три групи військово-політичного, економічного та військового характеру.
До факторів військово-політичного характеру належать
v військово-політична розстановка сил в окремих регіонах і в світі в цілому (вій­ськові блоки, міжблокове протистояння, торговельне ембарго);
v наявність військових конфліктів і конфліктних ситуацій, їх гострота та локалі­зація;
v присутність абсолютного військового лідера та ймовірність змін його позицій на ринку;
v обсяги коштів (та їх динаміка), що виділяються розвинутими країнами на про­грами безкоштовної поставки озброєння іноземним державам;
v політичні, економічні та правові аспекти державного регулювання військово-технічного співробітництва (ВТС) у різних країнах;
v обсяги воєнних бюджетів країн світу.
Фактори економічного характеру включають
o світові обсяги виробництва продукції ВТП у вартісному та кількісному показниках;
o загальноекономічний стан головних імпортерів (експортерів) ОВТ;
o науково-технічний потенціал країн-суб’єктів ВТС;
o обсяги власного військового виробництва в країнах «третього світу»;
o запаси продукції військово-технічного призначення на складах виробників;
o стан і перспектива розвитку галузей економіки, пов’язаних з виробництвом ОВТ;
o структура виробництва продукції ВТП за видами;
o наявність великих програм з виробництва ОВТ;
o обсяги та динаміка товарообороту продукції ВТП, експорт, імпорт, сальдо;
o географія розподілу світового експорту (імпорту) ОВТ;
o товарні структури експорту (імпорту) продукції ВТП, індекси експортних та імпортних цін, довідкові ціни;
o частина експорту у виробництві, імпорті та споживанні продукції ВТП;
o платоспроможність та види розрахунків між партнерами за військові постав­ки;
o присутність на ринку монопольного продавця;
o курси валют, показники рівня інфляції, ризики.
До факторів військового характеру належать
Ø наявність проектів з модернізації ОВТ;
Ø циклічність модернізації та заміщення продукції ВТП, що перебуває на озбро­єнні;
Ø наявність програм закупівлі нових ОВТ або таких, що були на озброєнні інших країн;
Ø наявність програм власного виробництва продукції ВТП у країнах «третього світу» за ліцензіями з допомогою іноземних партнерів;
Ø конверсійні процеси а ОПК країн-виробників продукції ВТП;
Ø рішення щодо сумісності продукції ВТП різних країн і військових блоків;
Ø стан та кількість ОВТ, що є на озброєнні країн у різних регіонах світу;
Ø плани щодо скорочення або збільшення збройних сил;
Ø імовірність виникнення ОВТ нового покоління.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Бегма В. Україна на світовому ринку озброєння // Економіст. – 2001 — №2
2. Бегма В. Світовий ринок озброєння та особливості маркетингу продукції військово-технічного призначення // Економіка України. – 2000 — №6, черв.
3. Бегма В. Позиция Украины на рынке вооружения стран Центральной и Восточной Европы // Обзор украинского рынка. – 2000 — №2
4. Брыль Р. “Черно-серые” будни (Об экспорте оружия Украиной) // Украинская Инвестиционная Газета. – 2002 – 22 окт.
5. Згурець С. Прощавай, зброє! Експорт української зброї // Контракти. – 2003 — №12, берез.
6. Мировая торговля оружием // БИКИ. – 2001 – 8 февр.
7. Поставки американского оружия странам Ближнего и Среднего Востока // БИКИ. – 2003 — №46
8. Стріха С. Сучасний стан і тенденції розвитку світового ринку озброєння та військової техніки // Економіст. – 2002 — №1
9. Украина – надежный партнер в оружейном бизнесе // Обзор украинского рынка. – 2002 — №6

«