Аналіз сучасного стану економічної співпраці України з західноєвропейськими державами і розробка шляхів її поширення

Міністерство освіти України
Дніпропетровський Державний університет.
факультет міжнародної економіки
Кафедра міжнародних економічних відносин і бізнесу
Звіт
з преддипломної практики
на тему
« Аналіз сучасного стану економічної співпраці України з західноєвропейськими державами і розробка шляхів її поширення»

Керівник
Однорог В.В

Виконав
Студент групи
ВВ-95-1
Літюк В.В
Дніпропетровськ 2000
Зміст
Вступ……………………………………………………………………………….2

Розділ 1
Необхідність розширення економічної співпраці України з країнами Західної Європи на сучасному етапі. ……………………………4
Розділ 2
Аналіз торгово-економічної України співпраці з країнами Західної Європи…………………………………………………………………………..….7
2.1 Торгово-економічна співпраця України з Німеччиною…………………..16
2.2 Торгово-економічна співпраця України з Італією………………………….22
2.3 Торгово-економічна співпраця України з Австрією……………………….26
2.4 Торгово-економічна співпраця України з Великобританією………………29
2.5 Торгово-економічна співпраця України з Францією………………………32
Розділ 3
Перспективи співпраці………………………………………………………….34
Висновок ……………………………………………………………………………………..45
Вступ
Об`єктивна необхідність вимагає поступового , але неухильного включення економіки України до системи міжнародного поділу праці (МПП) , світових інтеграційних процесів. Нинішня ситуація характеризується глобальною трансформацією усіх країн світу до нового якісного стану , нового типу цивілізації третього тисячоліття .
В майбутньому велике значення буде мати інтеграція України в Європу. Україна широким фронтом виходить на західноєвропейський соціально-економічний простір.
Таким чином самостійність України зовсім не означає її самоізоляції на міжнародній арені.
Сучасні тенденції світового розвитку ставлять перед Україною нові проблеми та потребують від неї активної участі в їх рішенні.
Метою дипломної роботи є вивчення, аналіз економічної співпраці України з країнами Західної Європи.
У роботі відповідно до даної мети поставлені наступні задачі
· розкрити основні напрями співпраці
· дати характеристику сучасного стану зовнішньоторгівельного обороту України з країнами Західної Європи
· проаналізувати динаміку розвитку зовнішньоторгівельних зв’язків
· Намітити основні шляхи, дати рекомендації по вдосконаленню економічної співпраці.
Об’єктом дослідження є сукупність зв’язків (торгових, інвестиційних, фінансових) між Україною і країнами Західної Європи.
Предметом дослідження є процес взаємодії суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України і країн Західної Європи.
Теоретичною і методологічною основою роботи послужили закони і нормативні акти, публікації друковані, періодичні видання.
Розділ 1
Необхідність розширення економічної співпраці України з країнами Західної Європи на сучасному етапі.
Західна Європа є одним з головних тор­говельних партнерів України, Експорт до ЄС становив 1998 р. понад $3,3 млрд., імпорт — $2,1 млрд. Цей показник спіівмірний з підсумками зовнішньоторговельних операцій України з країнами СНД. Але якщо негатив в обмінах із СНД обумовлений імпортом енергоносіїв, то європейський негатив є резуль­татом недоліків нашої зовніш­ньоторговельної політики в цілому, а конкретно — пасивністю експортного сектора, його неготовністю працю­вати за конкретних умов, пере­вантаженістю експорту бартерними операціями, неадекватним менедж­ментом.
Західні політики і науковці,так і засоби масової ін­формації звертають увагу на те, що, виборовши свій дер­жавний суверенітет, Україна все ще не здобула повної еко­номічної незалежності. «Формально суверенна, але еконо­мічно піддається тиску» — така влучна характеристика до­сить часто з’являється на шпальтах видань.
Серед пріоритетів України має бути активізація зовнішньої торгівлі.
Європейський капітал в Українi приваблюють певна політична ста­більність і відносна соціальна злагода порівняно з іншими регіонами пострадянського простору. Неабияке значення мають наявність досить розвинутої інфраструктури, квалі­фікованих кадрів, хороша науково-технічна база, великий внутрішній ринок і, що важливо,Україна знаходиться поруч з Західною Європою, куди Європейські компанії могли б збувати свою продукцію, особливо тих підприємств, які пов’язані з відповiдними галузями в Україні давніми усталеними зв’яз­ками та укладеними контрактами.
Але існують труднощі, з якими зустрічаються бізнесмени на українській землі. Перше, з чим вони зустрічаються — митні бар’єри на шляху їх продукції в нашу країну. Причому навіть тієї, яка в Україні не проiзводиться.
Багато проблем виникає і в самій країні.Наприклад, бюрократичні бар’єри при відкритті представництва або підприємства, що вимагають оформлення десятків нікому не потрібних паперів, а потім довгого очікування візи на них з дозволом, що створює родючий грунт для зловживань чиновників.
Проте, і це переборне. А самої серйозною причиною головного болю бізнесменів було і залишається відсутність стабільної правової бази. Адже не секрет, що закони, що регламентують підприємницьку діяльність і стягування податків, дуже часто зазнають значних змін, розібратися в яких часто не можуть і місцеві бізнесмени…
Тому, відмічаючи бажання і готовність Европейськiих бізнесменів працювати в Україні, хочу відмітити обережність багатьох. Думаю, що всі побоювання зникнуть, якщо власті створять чіткі довгострокові правила гри, які забезпечать безпеку бізнесу, а також чітке і прозоре правове поле для діяльності підприємців…
Україна перебуває в стадії становлення ринкових відносин і наладки свого економічного механізму.
Бізнесу необхідна упевненість. На жаль, її не може гарантувати ні сьогоднішня законодавча база, ні система оподаткування, ні закони, регулююча інвестиції. Причому ситуація міняється дуже часто.
Багато хто з європейських компаній , вже навіть розробили основні підходи в певних областях. Однак без чітких правил гри вони не зможуть працювати і вкладати гроші в Україну. Без цих правил сюди не прийдуть довгострокові інвестиції, які створять і робочі місця, і забезпечать перспективи розвитку економіки. І в результаті — стабільніше і передбачуване майбутнє України.

Постійні

Інвестиційні

Епізодичні

Гуманітарні

Зовнішні зв’язки України.
Засвідчуючім підтримку державної незалежності України, розвиваючи з нами економічний діалог, країни Західної Європи разом з тим неодмінно підкреслюють,що поглиблення партнерських сто­сунків значною мірою залежатиме від ефективності економічних реформ в Україні й створення сприятливого клімату для іноземних інвестицій, У цьому контексті нам обов’язково слід надавати всілякого сприяння тим компаніям, банкам, які вже виявляють інтерес до України й здобули у світі високий авторитет. Це стане запорукою приходу в Україну приватного капіталу.
Розділ 2
Аналіз торгово-економічної співпраці України з країнами Західної Європи.
Безумовно, вже сьогодні країни Західної Европи перетворилось на важливого партнера України у розвитку економічних зв’язків. Про це, зокрема, свідчать дані статистики, які показують значне збільшення-торговельного обороту між ними в останні роки.
Протягом всього пострадян­ського періоду Україна переживала, як це добре відомо, безперервне щорічне падіння ВВП. У 1998 року ВВП України склав 37% від рівня 1992 року та 30% від рівня 1990 р. Випуск промислової продукції становив 1998 р. 42% від рівня 1990 р. Серед 25 трансформаційних економік це унікальний випадок за десятирічний період спостережень (1989-1998).
Однак на такому тлі зовніш­ньоторговельні стосунки країни з ЄС відзначалися неабияким ди­намізмом. Український експорт до цих вимогливих ринків протягом 7 років (1992—1998) зростав щороку більш як на десять відсотків, деколи сягаючи навіть 16-% зростання (рис 1). Це безперечна ознака досить швидкої переорієнтації експортного сектору та зовнішньої торгівлі України на Захід. Частка ЄС у зовнішній торгівлі України з 1992 року постійно зрос­тала й досягла у 1998 році майже 17% загального експорту України та близько 23% загального імпорту .
Проте і сьогодні всі країни ЄС, разом узяті, “важать” для України у зовнішній торгівлі десь утричі менше порівняно з однією лише Росією. Причому ця “вага” досить нерівномірна, якщо розглядати її у розрізі окремих країн (рис 2). Так, на дві країни — Німеччину та Італію припадає приблизно половина як експорту, так й імпорту України стосовно країн Західної Європи. А це означає, що для більшості держав —

Рис 1

Рис 2
членів Євросоюзу Україна все ще лишається в економічному сенсі terra incognita.
Крім того, слід звернути увагу на те, що український імпорт з регіону ЄС лише приблизно на 60% покривається укра­їнським експортом. Так що існує нега­тивне сальдо взаємної торгівлі у розмірі понад 1 млрд. дол. США. Це не тільки підтверджує низьку конкурентоспро­можність українського експорту на ринках ЄС, але ще також і те, що європейські країни розглядають Україну переважно як ринок збуту для власних товарів.
До цього варто додати вже традиційні для зовнішньої торгівлі України “хвороби”. і зокрема, структура експорту, орієнтована і на товари з низьким ступенем переробки, що їх виготовляють у низько динамічних секторах світової економіки, стосовно яких в ЄС застосовують протекційні заходи (вироби чорної металургії, тек­стильної промисловості, продукція сіль­ського господарства). Це також спотворена структура імпорту, де в останні роки високотехнологічні засоби виробництва замінювалися ввезенням готових спо­живчих товарів, випуск яких існує або має би бути налагоджений безпосередньо в Україні. Отже, чимало торговельно-економічних відносин з ЄС нерацюнальн й не відповідають довгостроковим пот­ребам економіки України.
В галузі іноземного інвестування країни ЄС значною мірою займають вичікувальну позицію. Лише три країни на середину 1997 р. мали вкладення капітал в українську економіку в сумі понад 100 млн дол. США Німеччина — $ 165,9 млн або 10,0% всіх іноземних інвестицій і Україну, Нідерланди -$ 160,2 млн. (9,7%) Великобританія — $ 130,9 млн. (7,9%). При цьому, наприклад, інвестиції провідного партнера — Німеччини — порівняно з кінцем 1996 р. навіть зменшилися на 17млн. дол. Практично немає великих інвестицій у виробничий сектор, що значне обмежує реальне значення таких ка­піталовкладень для української економіки
Однак існує ціла низка проблем торговельних стосунках України з країнами ЄС. Головними з них видаються наступні
· Хронічна дефіцитність торгівлі
· Відсутність помітних зрушень у товарній структурі
· Обмеження щодо подальшого нарощування експорту
· Проблеми імпорту
Хронічна дефіцитність торгівлі
Дані графіку 1 свідчать, що негативне сальдо України у торгівлі з ЄС постійно зростало впродовж 1994 — 1997 років, зменшившись лише 1998 року порівняно з 1997 р. на 600 млн дол. Зменшення торго-вельного дефіциту 1998 р. стало і наслідком фінансової кризи в Україні, що призвела, зокрема, до відчут­ного знецінення української грив­ні, а відтак — до відносного подо­рожчання імпорту в умовах нестійкої платоспроможності українських імпортерів.
Слід зазначити, що торговельний дефіцит з розвиненими країнами — нормальна річ для трансформа­ційних економік, адже його можна компенсувати надлишком на решті ринків; торговельні ддефіциті спричинені, як правило, по­силеним імпортом так званих ін­вестиційних товарів» — машин, устаткування тощо, необхідних для модернізації виробництва. За логі­кою системної трансформації краї­на, використавши цей імпорт за при­значенням, здатна згодом ком­пенсувати тимчасовий торговельний дефіцит. На жаль, Україна досі недостатньо використовувала цю можливість .
Відсутність помітних зрушень у товарній структурі
Зростання обсягів торгівлі з ЄС було досягнуто без будь-яких істот-
них зрушень у товарній структурі. Відкриття європейських ринків Україна використала для наро­щування експорту тих продуктів, які вже у минулому мали досить високі експортні квоти, спираючись на технологічну базу і а ноу-хау ра­дянських часів. З-поміж експортної палітри металургії та хімії Україна експортувала до Європи надто вузький асортимент простих виробів з невеликими ступенем обробки. Отже, зростання обсягів продажу цих капіталоємних товарів у ЄС було досягнуто не завдяки нарощуванню їхнього виробництва, а лише через переорієнтацію поставок з внут­рішнього ринку та ринків колишн­ього СРСР на решту світу .
Головні носії експортного буму України до ЄС — це металургія (чорні та кольорові метали й вироби з них), одяг, продукція основної хімії та овочі. Саме за рахунок цих продуктів експорт України зростав щороку двозначними темпами. Стру­ктурні зрушення в структурі імпорті полягали у зростанні питомої ваги перероблених продуктів харчування;
натомість імпорт машин та устат­кування — певна річ, через поглиб­лення загальної економічної кризи — відчутно скорочувався.
Саме остання тенденція й стала на заваді широкому використанню імпорту на цілі модернізації. Лише у гнучких галузях промисловості -харчовій та легкій — останнім часом можна спостерігати ознаки пожвав­лення виробництва, зокрема через використання на підприємствах
імпортованих інвестиційних товарів.
Решта ж галузей досі на змогла опа­нувати сучасні технології. Скепсис європейських партнерів щодо здійснення інвестицій у важку промисл­овість України пов’язаний з добре відомими хронічними валами пі­дприємницького клімату в країні -неусталеністю законодавства, поши­ренням корупції та втручанням державних органів в діяльність компаній. Внаслідок цього неспри­ятливі зрушення в галузевій структурі промисловості на користь енер­гоємних виробництв тільки закрі­пилися.
Обмеження щодо подальшого нарощування експорту
Структурні вади, притаманні українській промисловості, у свою чергу ускладнюють подальше наро­щування обсягів експорту України до ЄС та, власне, підводять експорт­ний потенціал до межі вичерпання. Одним з головних структурних викривлень є в цьому плані так званий імпортний компонент в екс­порті. Традиційний український експорт є надто енергоємним. Відтак, Україна неспроможна експор­тувати свої традиційні товари без збільшення (або принаймні збере­ження незмінним) імпорту енерго­носіїв. Високий ступінь концентра­ції експорту (коли обмежена кіль­кість товарних груп або товарів мають високу питому вагу у за­гальному обсязі) змушує країну продовжувати енергетичний імпорт. Звідси виникає замкнене коло, що далося взнаки вже 1998 року скоро­чення енергоімпорту призвело до падіння обсягів випуску в металургії, а це, серед іншого, спричинило істо­тне падіння обсягів експорту мета­лів.
Інше глибинне структурне ви­кривлення звернуло на себе увагу завдяки поширенню антидемпінгових процесів проти українського експор­ту. У січні 1999 року експерти ОЕСР звинуватили українських та росій­ських виробників сталі у недотри­манні міжнародних стандартів бух­галтерського обліку та свідомому заниженні цін збуту на ринках США та ЄС. Попри вкрай низьку ефек­тивність виробництва (витрати на виробництво однієї тони сталі в Росії та Україні становлять в середньому 19,5 години проти 4,1 години в краї­нах ОЕСР) обидві країни «спромоглися» пропонувати сталь влас­ного виробництва за цінами суттєво нижчими за такі, що відповідають т.зв. домінуючим ринковим умовам (prevailing market conditions), а відтак вважаються прийнятними на між­народному ринку сталі. Свідоме , заниження цін є безперечним пору­шенням узгоджених правил торгівлі та засад міжнародної конкуренції. Зрозуміло, що ці дії дають підстави для запровадження проти поруш­ників антидемпінгових розслідувань.
Погляд на чинники, що умож­ливили такий несприятливий для України перебіг подій, недвозначно свідчить про їхній зв’язок з глибин­ними структурними викривленнями, притаманними теперішній системі господарювання в Україні. Недо­тримання міжнародних стандартів обліку стало можливим завдяки втечі підприємств у взаємну забор­гованість, використанням грошових сурогатів та бартеру у розрахунках та «заощадженню» коштів шляхом невиплати заробітної плати праців­никам. Якщо українські виробники досягають низької собівартості своєї продукції саме завдяки цим особ­ливостям, то так звана абсолютна конкурентоспроможність чорних металів на ринку ЄС відразу стає сумнівною. За таких умов, крім того, неможливо з’ясувати, чи є рівень цін, за якими йдуть розрахунки на українському внутрішньому ринку, економічно виправданим. Часто навіть і самі ціни не піддаються відстеженню. Ясно одне за існу­вання системи неплатежів та барте­ру прозорості, а відтак справжнього використання конкурентних переваг України у торгівлі з ЄС бути не може. Що довше в Україні існувати­муть означені викривлення, то важче буде країні аргументовано спросто­вувати закиди в демпінгу через пору­шення міжнародних стандартів обліку. Найбільш уразливими при цьому залишатимуться саме чутливі товари (зокрема метали), частка яких складає майже 60% експорту України до ЄС.

Проблеми імпорту
Можливості України збільшувати закупівлю вкрай необхідних інвес­тиційних товарів з ЄС обмежується подорожчанням імпорту через зне­цінення національної валюти, що відбулося внаслідок фінансової кризи вересня — грудня 1998 р. Помісячні обсяги імпорту товарів з країн «решти світу» починаючи з вересня 1998 року, були помітно меншими, ніж у відповідні місяці торік. По лютий 1999 року включно Україна так і не спро­моглася відновити минулорічний обсяг імпортних надходжень зі світових ринків поза межами СНД.
З огляду на зазначені вище структурні вали українського госпо­дарства стає зрозумілим, що Украї­на повинна будь-що вдосконалити товарну структуру імпорту — зберегти в ньому наукоємкі товари та ско­ротити справді некритичний імпорт готового продовольства, автомобілів т.ін. Наразі в країні, не в останню чергу завдяки вже згадуваному пристосуванню гнучких виробництв харчової та легкої промисловості, виникла сприятлива кон’юнктура для конкуренції вітчизняних вироб­ників з імпортними поставками.

2.1 Торгово-економічна співпраця України з Німеччиною.
З моменту проголошення незалежності Україна почала вживати енергійні заходи по встановленню і розвитку зовнішньої торгівлі з Німеччиною. З огляду на економічний розвиток Німеччини, її потен­ціал, на її місце серед інших розвинутих країн Заходу торговельно-економічні відносини з нею, безумовно, мають пріоритетне значення.
У галузі зовнішньої торгівлі Німеччина була і залишається одним з найважливіших партнерів України, на неї припадає близько 7% загального обороту нашої держави. За підсумками 1998 р. Україна увійшла до десятки головних торгових партнерів Німеччини у Центральній та Східній Європі й впевнено посідає друге місце піісля Російської Федерації. Досягнутий рівень взаємної торгівлі ( 2 млрд.дол) є найвищим за весь час існування незалежної Української держави, хоча й досить скромним порівняно із загальними обсягами німецької зовнішньої торгівлі, де наша частка становить лише 0,2 %.
У структурі торгівельного обороту спостерiгається від’ємне сальдо взаємної торгівлі, яке на жаль, набуло хронічного характеру (рис 3) аналогічною, проблемою стикаються й інші країни з перехідною економікою. Варто зауважити, що серед 27 держав ЦСЄ та СНД тільки три (Росія, Словенія, Словаччина) спромоглися досягти позитивного торговельного балансу з Німеччиною.
Фактично у 1994 рр. щорічний обсяг торгівлі між Україною Німеччиною становив близько 669 млн дол, у якому експортна частка України була близько 228 мільйонів. Такий обсяг експорту взагалом характерний для невеликої країни, що розвивається, проте за своєю товарною структурою він був подібний до експорту високорозвинутих країн. У 1993 році 50 відсотків українського експорту становили промислові вироби ма­шинобудівне устаткування і одяг.

Рис 3
У 1995 році особливо збіль­шився німецький імпорт з України — на 20 % (до 325 мільйонів дол), а німецький експорт до України зріс всього на 11 % (до 910 мільйонів доларів). Навіть після цього Німеччина все ще зберігала позитивне сальдо у розмірі 584 мільйонів дол. Імпорт з України лише на третину покривав експорт з Німеччини.
У 1995 р. збільшення обсягів зов­нішньо-торговельного обороту між нашими двома країнами відбувалося завдяки прискореному зростанню українських поставок на німецький ринок на фоні призупинення росту нашого імпорту.
Досягнуті внаслідок лібералізації української зовнішньої торгівлі та стабілізації на внутрішньому валютному ринку позитивні тенденції в українсько-німецькому товарообміні набули нової динаміки у 1996 р.У 1996 року товарооборот між Україною й Німеччиною порівняно з 1995 роком збільшився на 24 відсотки, український експорт — на 25,9%, імпорт — на 21,4%.
Незважаючи на таке збільшення, німєцько — українській товарообмiн за умов незначної вихідної бази розви­валися у дуже вузьких рамках.
У 1997 році спостерігалася тенденція паритетного збільшення як імпорту так i експорту. В 1998 Український експорт виріс в порівнянні з 1997 роком на 10%. Таким чином спостерігається позитивна тенденція .
Питома вага України у зовнішній торгівлі Німеччини складає зараз майже 0,2 відсотка. Головним чином з України до Німеччини експортуються товари промислового сектора, їх питома вага у структурі експорту складає близько 90 відсотків. Провідне місце загального українського експорту посідають текстильні вироби і одяг , виготовлені переважно із давальницької сировини (33%), друге — вироби фармацевтичної та хімічної промисловості (13%), а також вироби з заліза та сталі (13%) (рис 4,5). На вироби харчової промисловості припадає 8,5%. У німецькому експорті до України також переважають товари промислового сектора з питомою вагою близько 90%.
Рис 4
Рис 5
Перше місце посідають машини (27%), друге — транспортні засоби (12%), далі —сировина та вироби хімічної й фармацевтичної промисловості (10%), електротехнічні вироби (10%) і текстиль (9%) На продукти харчової про­мисловості припадає 10% .
На сьогодні Україна стала одним з найбільших торгових партнерів Німеччини у придбанні продукції машинобуду­вання і поставок текстильних та деревообробних виробів.
На жаль, значно скоротився імпорт інвестиційних товарів, зокрема обладнання для підприємств легкої та харчової промисловості, металообробних верстатів, виіробів точної механіки, що, зрозуміло, не сприяє поновленню основних виробничих фондів в Україні На цьому тлі залишаються значними обсяги так званого некритичного імпорту. Тільки тютюнових виробів, алкогольних напоїв та пива було ввезено у 1998 Р. майже на 10 млн. марок, що свідчить про необхідність подальшого вдосконалений державної митно-тарифної політики.
Для забезпечення німецького екс­порту до України через гарантії фірми «Гермес» щорічно створюється фонд розміром у 300 мільйонів німецьких марок. Передумовою надання гарантій є відповідні гарантії уряду України.
Однак слід зважити на те, що становлення економічних і торговельних зв’язків між нашими державами відбуваєть­ся у складних умовах стагнації внутрішньої кон’юнктури Німеччини., особливо у іі західних землях, та загальної кри­зи господарства України. Тому налагодження ефективних комерційних і виробничих зв’язків між фірмами і устано­вами, підприємствами і підприємцями, створення СП ,тор­говельних представництв потребує наявності відповідних умов для співробітництва, підписання необхідних договорів та угод, міжнародних контактів різних рівнів.
Торгівля між Україною та Німеччиною перебуває на переломному етапі товарообмін зазнає значних змін. але, як уявляється, поки що не виникла така його структура, яка була б взаємовигідною для національних економік обох сторін і відповідала їх потенційним можливостям.
Головною задачею зовнішньоторгівельної політики України є подолання негативного сальдо торгового балансу України з Німеччиною, а також збільшення частини готових виробів в у структурі українського експорту.
Наявність негативного сальдо у зовнішньоторгівельному обороті України з Німеччиною свідчить про те, що українські товари в цей час менш конкурентоздатні в порівнянні з продукцією німецьких виробників. За останнім часом активізувалася робота по сертифікації української продукції, впровадженню нових технологій, організації спільних виробництв. Реалізація цих і інших заходів вплине істотний чином на підвищення конкурентоздатності українських товарів і прискоренню термінів їх просування на ринки Німеччини.
Аналізуючи динаміку зміни стану зовнішньої торгівлі України і Німеччини, можна констатувати, що є перспективи для їх подальшого розвитку. Основою цього є поглиблення зовнішньоекономічних зв’язків, здійснюване не тільки на міжурядовому рівні але і окремими підприємствами України і Німеччини.

2.2 Торгово-економічна співпраця України з Італією.

Італія є другим піcля Германії торговим партнером України у Европі.
Відмітною особливістю італьяно-українських торгових відносин є динамізм зовнішньоторгівельного обороту.
На початковому етапі торгівлі між Італією і Україною спостерігалося значне перевищення обсягів українського експорту над імпортом, і в 1994 р. величина сальдо товарообороту між країнами становила 80 млн (рис 6). Надалі ця величина поменшала і в 1996 р. становила $12.9 млн. Вирівнювання структури торгівлі вдалося забезпечити за рахунок скорочення питомої ваги української продукції низької технологічної переробки, що поставляється до Італію, і збільшенням частки готової продукції. Так, якщо в 1994 р. питому вагу чорних металів, що продаються Україною і виробів з них становив 47,9% від всього експорту в Італію, то в 1996 р. 13,0%. Нарівні з цим обсяг українського експорту одягу і взуття збільшився більш ніж у 10 разів .
Організація спільних україно-італійських підприємств сприяла і зміні структури українського імпорту. Так, для спільного виробництва сучасного взуття було потрібне збільшення обсягу постачання в Україну шкіряної сировини з $106,1 тис. в 1994 р. до 510,4 млн. в 1996 р. Одночасно з цим збільшилася закупівля Україною і обладнання для легкої промисловості.
. У 1997 році об’єм товарообороту досяг 769 мільярди доларів США. Причому 60% склав експорт з України в Італію і 40% експорт італійських товарів.
Італійці купують в Україні напівфабрикати металургійної промисловості, вироби хімічного виробництва, металолом, машинобудівну продукцію, агропромислові товари, товари легкої промисловості меблі, взуття, одяг і т.д. і природно те, що Італія дуже зацікавлена в українських природних ресурсах (рис 7,8).

Рис 6
Рис 7
Рис 8
Збільшення обсягів українського експорту по ряду товарів, особливо взуття і одягу, є результатом роботи спільних україно-італійських підприємств.
Необхідність розширення зовнішньої торгівлі між Італією і Україною обумовлюється і тим, що обидві держави в недостатній мірі можуть забезпечити свої потреби в таких первинних енергоносіях. як нафта, природний газ. Італія з вирішенням цієї проблеми зіткнулася давно і накопичений нею досвід по диверсифікації постачальників енергетичної сировини може бути вельми корисний і для України.

2.3 Торгово-економічна співпраця України з Австрією.
Наявність певних негативних тенденцій у зовнішній торгівлі Австрії з країнами-членами ЄС була однією з головних причин збільшення об’єму експортно-імпортних операцій з державами Східної і Центральної Європи, в тому числі і з Україною.
З 1993 по 1994 р. товарооборот між Україною і Австрією зріс майже на одну третину при значному його позитивному сальдо на користь України (рис 9). Україна збільшила об’єми закупівлі з Австрії алкогольних і безалкогольних напоїв, лікарських засобів виробів з чорних металів.
У 1995-1997 рр. намітилася тенденція збільшення товарообороту двох країн.Але сальдо торгового балансу було негативне.
У кінці 1998 року почався спад цього динамічного_ розвитку, який ще більше посилився в 1999 році. У 1998 році обсяг експорту з України в Австрію становив 134 млн..дол, обсяг імпорту з Австрії становив 257 млн..амерiканських. доларів.
У товарах, які експортуються з України, переважає передусім сировина, причому його частина в загальному об’ємі в останні роки меншає. Збільшується обсяг імпорту таких груп товарів, як оброблені товари, машини і автомобілі, а також інші товари. Австрія закуповує в Україні передусім залізняк, телекомунікаційні прилади, залізо і сталь, деревину спортивні обладнання і одяг. У 1998 р. Україна продала Австрії чорних металів на суму $2,74., а закупила вироби з них на $28,34 .
Майже половина австрійського експорту в Україну доводиться на машини і автомобілі. Основні продукти експорту в Україну прилади телекомунікації, медикаменти, обладнання, паперові вироби, транспортні кошти, вироби з металу, офісне обладнання і комп’ютерна техніка.

Рис 9
На проведених у Києві, Львові, Дніпропетровську, Одесі бізнесі-форумах австрійцям вдалося налагодити ділові зв’язки з більш ніж 600 українськими партнерами. Така активність сприяє не тільки збільшенню обсягу експорту української продукції (оскільки в ході цих переговорів вдалося з’ясувати потреби австрійської сторони), але і усуненню негативного сальдо, що є в торгівлі України з Австрією..

2.4 Торгово-економічна співпраця України з Великобританією.
Через консерватизм окремих урядових і ділових кіл Великобританії країна не в повну міру використовує потенційні можливості країн Східної і Центральної Європи, в тому числі і України, для подальшою розвитку взаємовигідних торгових відносин
До цього часу торгові відносини між Україною і Великобританією знаходяться в положенні пошуку раціональних шляхів проведення експортно-імпортних операцій. Результатом такого положення з’явилися нестійкі об’єми зовнішньої торгівлі.
На початковому етапі товарооборот між країнами не перевищував $100 млн, і тільки в 1994 р. вдалося подолати цей рубіж. У цей же період спостерігалося незначне позитивне значення сальдо українського товарообороту.
Проведені ділові зустрічі урядових делегації і підприємців обох країн в 1994 і 1995 рр. сприяли збільшенню обсягу експорту в Великобританію з $ 48 млн. 1994-м до $164 млн. в1995 м. Щорічний приріст товарообороту становив біля 15-20% . Але при цьому імпорт збільшувався більш високими темпами (більш ніж у п’ять разів в порівнянні в попереднім роком). Це привело до негативного значення сальдо українського товарообороту з Британією. у 1997.
Істотна питома вага в структурі товарів, що експортуються Україною, займали чорні метали. Надалі, в зв’язку з введенням відповідних обмежень з боку ЄС, їх частка в 1995 р. скоротилася до 16,3% від загального обсягу українського експорту в цю країну (. Дана тенденція збереглася і в період 1996 р. — I півріччя 1997 р., коли частка продажу Україною чорних металів знаходилася в межах 10% від усього українського експорту в цю країну.

Рис 10
Велика Британія імпортує, насамперед, сировину, а також продукцію металлопромисловості, стальні труби, вироби трубопрокатної промисловості..
Попитом в Великобританії користується українське олійне сім’я. в основному, соняшника, добрива (в 1997 р. об’єм постачання їх різко поменшав), вата і текстильна сировина. Сталася деяка стабілізація в об’ємах продуктів неорганічної хімії, що поставляються Україною (на рівні 7% від усього українського експорту в Великобританії). Нарівні з цим перелік товарів, що експортуються Україною в Великобританію, досить вузький навіть в порівнянні з їх імпортом.
Стан зовнішньої торгівлі між Україною і Великобританією поки незадовільний. У зв’язку з цим робляться практичні заходи по створенню умов для її пожвавлення.

2.5 Торгово-економічна співпраця України з Францією.
Торговий баланс між Україною і Францією е несбалансирований. Його динаміка весь час погіршується. Так, перемістившись з 1992 по 1998 рік з 94 на 63 позицію по обсягах імпорту французької продукції, Україна за той же час опустилася з 58 на 71 місце по обсягах експорту у Францію. Обсязі експорту морозило (чергувалися підйоми і падіння), він ні разу не зміг досягнути рівня 1992 року, а негативне сальдо, що утворилося в 1994 році весь час зростало (рис 11).
Як багатообіцяючий факт, можна вва­жати зміну структури експорту товарів України у бік зростання у ньому частки продукції промисловості та. продуктів пере­робка сільгосппродукції. Як пока­зує аналіз, основні можливості — українського експорту пов’язуються з продукцією української хімічної промисловості ( капролактам, полихлорвинил, добрива), металургії ( для реекспорту в треті країни), деревообробної промисловості ( в основному деревна сировина), продукції сільського господарства( олійними культурам), а також організацією спільних виробництв одягу, його напівфабрикатів та їх подальшим вивезенням до Франції та третіх країн.

Рис 11
Розділ 3
Перспективи співпраці.
У зв’язку з викладеними фактами можна сфор­мулювати і основні завдання зовнішньо­економічної політики України у відно­синах з країнами Західні Європи.
1. Якомога повніша реалізація у відносинах з ЄС та його країнами-членами загальних принципів торговельно-еко­номічного співробітництва, викладених в Гельсінському Заключному акті Наради з питань безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ), Паризькій хартії для нової Європи, документах Мадридської та Віденської нарад НБСЄ, Бонської Кон­ференції НБСЄ з економічного спів­робітництва, у Гельсінському документі НБСЄ “Виклик змін”, Європейській енергетичній хартії, Декларації Люцер-нської конференції (квітень 1993 р.), а також зафіксованих в Угоді про парт­нерство і співробітництво між Євро­пейськими співтовариствами та їх дер­жавами-членами і Україною від 14 червня 1994 року. Тимчасовій угоді про торгівлю та питання, пов’язані з торгівлею, між країнами західноі Європи і Україною 1червня 1995 року.
2. Своєчасне і комплексне здійснення економічних та політичних заходів, що є необхідними для початку переговорів з країнами Західної Європи щодо створення в перспективі в їх відносинах зони вільної торгівлі.
З- Здобуття послідовної підтримки з боку ЄС та його країн-членів у питанні якнайшвидшого приєднання України до Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ) /Світової організації торгівлі (СОТ), одержання якнайширшого доступу до Загальної системи преференцій з країнами Західної Європи, грунтуючись на визнанні України країною з перехідною економікою.
4. Вирішення питань, пов’язаних з можливістю приєднання України до окремих європейських програм інтег­раційного характеру, насамперед у сферах енергетики, транспорту, науки і техніки, інформатики, сільського господарства,
окремих галузей промисловості, охорон» навколишнього середовища, освіти.
5. Забезпечення безперешкодного недискримінаційного доступу основних експортних товарів і послуг України на ринки з країнами Західної Європи.
6. Здобуття стабільної фінансової підтримки і технічної допомоги для успішного проведення ринкових пере­творень в економіці України, насамперед якомога більш динамічних і безболісних структурних зрушень і формування міжнародно-конкурентоспроможноі економіки.
Питання про можливе набуття ста­тусу асоційованого члена Є.С (за межами 2000 р.) має розглядатися в майбутньому не як самостійне завдання, а як можливий альтернативний варіант розвитку відносин з з країнами Західної Європи залежно від досягнутих результатів адаптації до вимог ЄС і ефективності розвитку відносин в рамках СНД.
Безумовно, було б невиправданим ставити всі ці завдання одночасно, оскільки у цьому разі навряд чи вдасться виконати хоча б одне із них. Отже, необхідно виділити окремі етапи розвитку взаємних економічних відносин. Таких якісно різних етапів можна визначити, принаймні, три.
Перший етап створення передумов для розвитку співробітництва, в який Україна вступила в 1994 році. На цьому етапі головна увага має бути зосереджена на таких проблемах.
Насамперед слід вирішити завдання успішного проведення внутрішніх еко­номічних перетворень в Україні з метою створення ринкового середовища, здатного до взаємовигідного співробітництва з ЄС та його країнами-членами та інтеграції в європейські економічні структури.
Необхідно також створити органі­заційні макроекономічні передумови для майбутнього включення в європейські економічні структури (насамперед зао­хотити створення здатних до масштабної міжнародної кооперації великих фірм, фінансово-промислових груп).
Ще одним завданням початкового етапу є гармонізація законодавства України, що регулює зовнішньоекономічні відносини та створює для них загальне економічне
середовище, до вимог системи ГАТТ/СОТ і початку пристосування до вимог гар­монізованого та уніфікованого законо­давства ЄС.
Важливе значення має визначення пріоритетних галузей і секторів укра­їнської економіки, що володіють або можуть володіти конкурентними пере­вагами у світовій і європейській економіці, динамічне нарощування їх експортного потенціалу, в тому числі за рахунок залучення кредитів та прямих інвестицій з країн—членів ЄС.
Паралельно з цим потрібен розвиток договірних відносин з країнами Західної Європи, виборювання більш вільного доступу на його єдиний ринок, в тому числі шляхом отримання відповідних квот стосовно певних екс­портних товарів, імпорт яких до з країн Західної Європи обмежується, одержання доступу до так званої Загальної системи преференцій Європейських співтовариств від 1971 року.
Слід опрацювати питання про мож­ливість вибіркового підключення до тих проектів європейського співробітництва та інтеграції, де Україна вже сьогодні здатна дотримуватись жорстких міжнародних вимог і стандартів й використання такого підключення з метою апробації конкрет­них механізмів взаємодії України з євро­пейськими економічними структурами.
Нарешті, слід подбати про найбільш раціональне використання фінансової допомоги ЄС з метою подолання тим­часових ускладнень з платіжним балансом України, забезпечення критичного ім­порту, реальної макроекономічної ста­білізації на основі переходу до розвитку виробництва, створення інституційної основи ринкової економіки та динамізації прогресивних структурних зрушень.
Лише ефективне вирішення основних завдань першого етапу зробить право­мірною постановку нових, більш складних завдань на другому етапі — етапі при­скореної адаптації і початку входження в європейські економічні структури, що може зайняти 6-10 років. Головним змістом другого етапу має стати
прискорений вихід і закріплення на спільному з країн Західної Європи українських ви­робників товарів і послуг у пріоритетних міжнародно-спеціалізованих сферах і секторах української економіки;
· істотне розширення і поглиблення процесу вибіркового входження України в європейські економічні структури, на­самперед через розвиток великих інтер­націоналізованих фірм, фінансово- промислових груп, і створення тим самим передумов для майбутньої комплексної інтеграції в європейські економічні структури в цілому;
· значна диверсифікація форм еко­номічної і науково-технічної взаємодії з особливою увагою на розвиток стійких і комплексних форм міжнародної науково-технічної і виробничої кооперації;
· за умови досягнення принципової зго­ди ЄС на створення в перспективі з Україною зони вільної торгівлі — про­ведення переговорів з з країнами Західної Європи і досягнення комплексної угоди щодо поступового створення зони вільної торгівлі, що передбачала б повне скасування мита та аналогічних податків і зборів, кількісних та будь-яких інших адміністративних обмежень на шляху вільного переміщення товарів і послуг, застосування наці­онального режиму внутрішнього оподат­кування до товарів і послуг іншої сторони;
· прийняття гармонізованих правил щодо регулювання взаємних економічних та науково-технічних стосунків; до­сягнення приблизної адекватності законів України та країн Західної Європи у таких сферах митне законодавство, законодавство про ком­панії, банківську справу, бухгалтерський облік компаній та податки, інтелектуальну власність, охорону праці, фінансові послуги, правила конкуренції, державні закупки, охорону здоров’я та життя людей, тварин і рослин, навколишнє середовище, захист прав споживачів, непряме оподаткування, технічні правила і стандарти, законодавство та норматив­ні правила стосовно ядерної енергії, транспорт;
· поступове створення передумов для подальшої лібералізації економічних зв’язків — у сфері переміщення капіталів та робочої сили з підвищенням ступеня координації зовнішньоекономічної та загальноекономічної політики.
24Нарешті, на третьому етапі — етапі комплексної інтеграції в європейські економічні структури (його можлива тривалість — 10-20 років) можна було б вирішити найбільш складні проблеми інтеграції економіки України в цілому в європейські економічні структури. Ці структури, однак, на наш погляд, не є тотожними інтеграційним структурам ЄС
останні виступатимуть своєрідним ін­теграційним ядром загальноєвропейських економічних структур.
Слід зазначити, що конкретний зміст цього віддаленого етапу зараз визначити непросто він буде значною мірою залежати від результатів попередніх етапів і за­гального геополітичного становища в європейському та євразійському регіонах в майбутньому.
Оцінюючи перспективи економічного співробітництва України і ЄС та його країн-членів, слід особливу увагу приділити двом ключовим проблемам.
Перспективи економічної взаємодії України з ЄС та його країнами-членами залежать насамперед від раціональності експортної політики України відносно цього регіону. Це має бути ядром всієї зовнішньоекономічної політики країни-Щоб бути ефективною, вона має буду­ватися на принципі селективного розвитку на базі використання конкурентних переваг, якими володіє економіка України сьогодні і реально може володіти в майбутньому, з урахуванням специфічних потреб і вимог єдиного європейського ринку.
В результаті реалізації експортної політики має відбутися суттєве збільшення питомої ваги кран Західної Європи в експорті України — з нинішніх 11% до, принаймні, 18-20% в 2005р.
Причому на початку цю проблему доведеться вирішувати в несприятливих умовах відсутності чітко вираженої довгострокової профілізації українського експорту на основі міжнародної спе­ціалізації виробництва і стійких ніш на єдиному ринку ЄС. За таких умов головним завданням буде забезпечення швидкої реакції на поточні наявні можливості збільшення експорту. При цьому уукраїнські виробники експортних поварів і послуг мають змогу спиратись на істотно менший рівень оплати праці в країні, що створює передумови для політики цінової конкуренції по технічно нескладних виробах та окремих технологічних опе­раціях з підвищеним рівнем трудомісткості в переробній промисловості, включаючи лету ( в тому числі на основі переробки давальницької сировини), деревообробну промисловість, збирання електронних та електротехнічних виробів з імпортних комплектуючих, окремі види виробниц­тва в чорній і кольоровій металургії. Передумовою використання цих мож­ливостей є, однак, врегулювання з країнами Західної Європи питань, пов’язаних із необгрунтованим в численних випадках застосуванням до України антидемпінгових процедур.
Важливим напрямом експортної по­літики на першому етапі має бути роз­ширення або якісний розвиток тих обмежених “плацдармів” на ринку країн Західної Європи, які було завойовано в минулі роки.
З метою нарощування експорту в країни ЄС на першому етапі певну роль можуть відіграти створені на території України підприємства за участю інвесторів з країн Західної Європи. Це особливо стосується галузей переробної промисловості.
В подальшому буде закладено основи селективного розвитку виробничо-екс­портного потенціалу України на дов­гострокову перспективу. При цьому досягнуто стійкої міжнародної кон­курентоспроможності по окремих видах виробництва товарів і послуг, де Україна володіє або володітиме в недалекій перспективі конкурентними перевагами.
Стратегія виходу на ринки країнами Західної Європи має поєднувати сировинний напрям (при досягненні якомога більш високого ступеня переробки вихідної сировини) з напрямом проникнення на ринки про­дукції з високим ступенем обробки на основі ретельно проведеної діагностики конкурентоспроможності українських товарів і послуг на ринку країнами Західної Європи.
Важливим перспективним завданням має стати вихід на ринки країн ЄС з принципово новими виробами в галузі ракетної та авіаційної техніки (особливо
виробництва важких транспортних літаків), середнього та прсцизного машинобу­дування, приладобудування, окремих виробництв електронної та електро­технічної промисловості, виробництва зварювальної апаратури. Разом з тим є можливості закріпитися на єдиному ринку країн Західної Європи як постачальника певного класу судів, сільськогосподарських машин. Важливою, якщо не вирішальною, передумовою для цього буде використання технологічного потенціалу підприємств ВПК як тих, що перепрофілюктся, так і діючих.
Пріоритетним напрямом реалізації експортного потенціалу України у від­носинах з країнами ЄС повинно стати перетворення у провідні експортоорієнтовані галузі виробництв, безпосередньо пов’язаних з реалізацією науково-тех­нічних досягнень, де Україна має без­умовний пріоритет (порошкова ме­талургія, надтверді і високоякісні ма­теріали із заданими властивостями).
Досить серйозні можливості існу­ватимуть для значного розширення експорту послуг, насамперед науково-технічних, інжинирингових, туристичних (особливо за рахунок включення в європейську туристську систему таких регіонів, як Карпатський та Крим), транспортно-експедиційних. Повинно відбутися істотне збільшення обсягів продажу ліцензій на запатентовані технічні рішення і ноу-хау, насамперед у тих сферах, де Україна не має реальних можливостей їх використання у власному виробництві або таке використання недостатньо ефективне.
Разом з пріоритетною увагою щодо ефективної експортної політики необхід­но зосередитись і на прогресуючому впровадженні в практику взаємних еко­номічних відносин їх найбільш сучасних форм, що ведуть до тісної взаємодії економічних потенціалів України і країн ЄС. Тут насамперед мова йде про розвиток міжнародної промислової і науково-технічної кооперації.
Звичайно, за нинішніх умов основні потенційні можливості для розвитку кооперації України з країнами Західної Європи можуть концентруватися лише в досить обмеженій
25кількості галузей науково-технічного співробітництва. Головним завданням стосовно науково-технічної кооперації України з країнами Західної Європи є підключення України до робіт, що виконуються в рамках програми науково-технічної інтеграції у галузі високих технологій “ЕВРІКА” і таких міжнародних науково-технічних програм ЄС, як ЕСПРЇТ, БРЇТЕ, БАП та інші, спрямованих на вирішення фундаментальних науково-технічних проблем і досягнення на цій основі якісно нового рівня виробничого потенціалу, участь у створенні і роботі міжнародних дослідницьких центрів.
При цьому необхідно враховувати той факт, що в ЄС останнім часом у галузі науково-технічної політики спостері­гається тенденція до більшого урахування потреб ринку і до орієнтації на можливості практичного застосування наукових розробок. В зв’язку з цим важливим напрямом співробітництва України з краінами Західної Європи може бути встановлення кооперативних зв’язків як з відомими фірмами і науковими центрами, так і з невеликими та середніми компаніями, в тому числі “венчурними”, що займаються питаннями розробки окремих передових технологій та їх швидким впровадженням у виробництво. Проте на перших фазах налагодження такої взаємодії можливе лише вибіркове застосування моделі науково-виробничої кооперації, при якій сфера виробництва буде представлена головним чином фірмами з країн Західної Європи.
На жаль, розвиток промислової коо­перації, яким би привабливим він не виглядав як альтернатива розірваним виробничим зв’язкам з державами ко­лишнього СРСР, за нинішніх умов не матиме інтенсивного характеру через значний загальний технологічний розрив та недосконалість господарського ме­ханізму в Україні. Хоча навіть за цих умов значно більші можливості для такого співробітництва могли би створити на території України технопарки і тех-нополіси, про які було багато розмов і майже нічого не зроблено на практиці. Проте інтенсивне розгортання в окремих пріоритетних сферах науково-виробничої
26кооперації, при якій в процес спів­робітництва будуть значно ширше за­лучатися і конкурентоспроможні ви­робничі підприємства України, раціо­нально розглядати як перспективне завдання, вирішення якого дуже тісно пов’язане з формуванням в Україні міжнародно-конкурентоспроможного сектора економіки. Тільки це дасть змогу підприємствам і фірмам України утвер­дитись як надійні партнери по кооперації і увійти у великі інтернаціональні ви­робничі та науково-виробничі системи.
Механізм реалізації зовнішньоеко­номічної політики України стосовно ЄС та його країн-членів має охоплювати комплекс договірно-правових інструментів як багатостороннього, так і двосто­роннього характеру, включаючи договори про взаємний захист і заохочення інвес­тицій, про запобігання подвійному опо­даткуванню, про допомогу у правових питаннях, про захист інтелектуальної власності, стосовно розвитку співро­бітництва у сферах науково-технічної, сільськогосподарської, енергетичної, промислової політики, політики розвитку транспорту і зв’язку, охорони нав­колишнього середовища, співробітництва в галузі інформації.
Іншим важливим блоком цього ме­ханізму повинна бути належна інс-титуційна основа співробітництва. Вона має включати не лише міждержавні макроекономічні структури (Раду з питань співробітництва та Комітет з питань співробітництва, що складається від­повідно до Угоди про партнерство і співробітництво з членів Ради Євро­пейського союзу та з членів Комісії ЄС, з одного боку, та членів Уряду України -з іншого), але й низку, так би мовити, секторальних органів для налагодження ефективного співробітництва з окремих напрямів.
Більше того, такий механізм навряд чи буде дійовим без мережі спільних інсти­туцій, створених на основі приватного права спільних торгових палат, спільних комітетів та асоціацій ділового спів­робітництва України та країн Західної Європи, торгових домів України в провідних країнах Західної Європи, які
займалися б просуванням на відповідні ринки українських товарів і послуг, міжнародних фіналсово-нромиоіових груп, в яких з боку ЄС могли би виступати відомі банківські структури, фінансові та інвестиційні установи країн-членів ЄС.
Нарешті, будь-які проекти розвитку взаємного співробітництва України з ЄС та його країнами-членами будуть лише добрими побажаннями, якщо не буде знайдено реальних джерел фінансування заходів з налагодження такої взаємодії, зі структурної адаптації економіки України до вимог ЄС. Такі джерела не варто шукати лише на поверхні, наприклад в активізації вже існуючих потоків фінансової і технічної допомоги країн країнами Західної Європи та ЕС в цілому. Хоча й тут є невикористані резерви. Так, Україні варто було б прагнути до налагодження тісних ділових стосунків з кредитно-фінансовими установами типу Європейського інвестиційного банку, який, до речі, вже надавав кредити для струк­турної перебудови економіки ряду країн Центрально-Східної Європи.
Але найбільші можливості криються в сфері потенційних приватних інституційних інвесторів, що вимагає від нас прийняття заходів стосовно створення в Україні сприятливих умов для діяльності філій та представництв банків країн Західної Європи з наданням їм повною мірою національного режиму, стимулювання створення в Україні за участю капіталу країн країнами Західні Європи спільних банків, а також небанківських фінансових установ — страхових компаній, інвестиційних і взаємних фондів тощо, зокрема через можливе створення спе­ціальних (вільних) економічних зон.
Певну роль у залученні зовнішніх ресурсів може відіграти і розвиток системи портфельного інвестування з країн Західної Європи, зокрема через випуск акцій та інших фінансових інструментів (зобов’язань), що можуть поширюватись на території ЄС під гарантії найбільш відомих банківських та небанківських фінансових установ.
Проте марно сподіватися, що проблеми фінансування можна вирішити насамперед за рахунок зовнішніх джерел. Основну увагу слід приділити розвитку кон­курентоспроможного і потужного внут-
рішнього фінансового сектора з пер­спективою транснаціопалізації провідних українських комерційних банків і по­ширення їх діяльності на регіон ЄС, насамперед у зв’язку з реалізацією спільних економічних програм України та Євро­пейського союзу і його країн-членів.
Безумовно, підхід до організації “прориву України в Європу” має бути обов’язково комплексним. Окремі, навіть самі собою дуже важливі, заходи (як, наприклад, укладення міждержавних договорів з ряду питань) навряд чи здатні принести істотні досягнення. Без сис­темних конкретних перетворень вони здатні лише імітувати певну активність України в згаданому напрямі. Майбутнє покаже, чи здатна Україна піти далі міжнародне-правових декларацій у від­носинах з ЄС і створити справді ефек­тивний і взаємовигідний механізм еко­номічної співпраці.

Висновок
У ході проходження практики ознайомився з сучасним станом зовнішньоекономічних зв’язків України із західноєвропейськими країнами, проаналізував стан і динаміку розвитку товарообороту з цими країнами, розкрив проблеми, перешкоджаючі розвитку співпраці, збільшенню об’ємів торгівлі.
У роботі дані рекомендації по подальшому розвитку співпраці, підвищення ефективності співпраці в різних областях економіки.
Формування зовнішньоекономічних зв’язків потягло за собою виникненню, пов’язаних з цим процесом, багаточисельних проблем, преодоління яких потрібно для подальшого успішного функціонування зовнішніх зв’язків.
В даному розрізі можна виділити слідуючі ключеві проблеми розвитку
зв’язків України з краінами Західноі Європи, які потребують першочергового рішення.
1. Преодління негативно вліяючих зовнішніх факторів, тобто господарського кризису, політичної та соціальної нестабільності.
2. Поліпшення якісних характеристик вітчизняних товарів
— наращування обсягів та перехід в категорію класифіцируючих товарів
— пресічення обігу сурогатів та незаконної діяльност
3. Підвищення ролі держави, для чого потрібно
створення державної довгострокової концепції та політики дій в галузі
відновлення зовнішніх зв’язків та його регулювання, фрмування согласованої системи державного регулювання, прискорене создання регулятивної інфраструктури та правової бази.
4. Підвищення якості продукції та надання товарного виду
5. Зниження рівня інфляції в українській економіці
Знаходження нових ринків збуту для українських товарівУкраїна не є самотньою у своїх намаганнях вирішувати нагальні завдання економічних відносин з краінами Західноі Європи . Консультації з цього приводу з представниками кількох країн-членів ЄС свідчать , зокрема , про їх принципову готовність у межах політичних та економічних реалій сприяти зменшенню митних та інших зборів на продукцїю , що експортується з України до ЄС та розширення існуючих квот по групі так званих «чутливих товарів» сталі , текстилю , ядерних товарів та сільгосппродукції.Ці країни підтримують раціональне і прагматичне ставлення України до її інтеграції у
західноєвропейські структури .

Список використаної літератури

1. Політика і час 1997 № 8 Сiденко В.Р «Прорив в Європу»
2. Політика і час 1996 № 12 Крупп Г. “ Якщо процес реформ триватиме”
3. Український промисловець 1999 № 7 Секаркв “Торговельнi вiдносини України з країнами ЕС”
4. Посередник 17.05.1999 Гаврилюк Л. “Бельгійська економічна місія в Україну”
5. Посередник 31.051999 Курочкін Л. «Італія і Україна- Взаємний інтерес ”
6. Вече №6 1998 Майко“Без іcтотних проривiв”
7. Урядовий кур’єр 16.03.1999 Олійник «Швеція вважає Україну пріоритетним партнером”
8. Педос М “ Торгові партнери України ” Киів 1998
9 Економіка зарубіжних країн ; Київ «Либідь» 1996
10 Политическа экономия — словарь;Москва политиздат 1979
11 «Україна — Європейський Союз зовнішньоекономічна діяльність і перспективи співробітництва» ;Київ 1995
12 Орієнтир, інформаційний додаток. Урядовий кур»єр. 10.98
13 Розміщення продуктивних сил — К. Вища школа, 1997
14 Спецвыпуск.Внешняя торговля. Бизнес №15 20 апреля 1998 года
15 Соціально-економічна географія України .Львов. «Світ». 1995
16 Економіка України у 1997 році. Документи.
17 Все про зовнішньоекономічну діяльність . Діло 1-2.1998

«