Особливості стратегічного управління інноваційною діяльністю на підприємстві

Зміст
Вступ
1. Інноваційний процес та його стадії
2. Суть та особливості управління інноваційними процесами на підприємстві
Висновки
Список використаної літератури

Вступ
Актуальність теми. Стрімкий розвиток науково-технічного прогресу, що відбувається на світовому ринку, має свій особливий вплив на сутність усіх економічних процесів на підприємстві. Перехід української економіки до ринкових умов функціонування супроводжується зростаючим науково-технічним і технологічним відставанням від індустріально розвинених країн, але вітчизняний народно-господарчий комплекс має для розвитку достатній науковий і технічний потенціал. Один із основних недоліків у розвитку інноваційної сфери підприємств полягає у відсутності ефективної методики управління зазначеними процесами, що відповідала б національним особливостям та забезпечувала ефективний розвиток інноваційного потенціалу підприємства. Ефективна дієва система управління інноваційною діяльністю необхідна не тільки для суб’єктів господарської діяльності, що тільки створюються, але, перш за все, для вже діючих.
Важливість інноваційного розвитку для сучасної економіки України переоцінити неможливо. Адже саме завдяки інноваціям повинно бути досягнуто економічне зростання вже в найближчій перспективі.
Метою дослідження є розробка системи стратегічного управління інноваційною діяльністю на підприємстві. Відповідно з поставленою метою були сформовані наступні завдання
аналіз інноваційної діяльності на підприємствах України;
аналіз принципів та стратегії управління інноваційною діяльністю на підприємстві;
характеристика методики оцінки ефективності інноваційної діяльності компанії;
дослідити та оцінити процес впровадження стратегічного управління інноваційною діяльністю.

1. Інноваційний процес та його стадії
У сучасній ринковій економіці найважливішою складовою частиною економічного управління діяльністю підприємства, яка визначає конкурентоздатність, є інноваційний менеджмент.
Сам термін інноваційний менеджмент» означає визначення організаційно-економічних методів і форм управління всіма стадіями і видами інноваційних процесів на рівні не тільки первинних господарюючих суб’єктів (фірм, компаній, корпорацій), але й інших ланок економіки, галузей, регіонів, народного господарства у цілому.
Інноваційний менеджмент — один з напрямків стратегічного управління, що здійснюється на вищому рівні організації. Його ціллю є визначення основних напрямків науково-технічної та виробничої діяльності організації. І те перш за все розробка та впровадження нової продукції та технології (інноваційна діяльність), модернізація та удосконалення випущеної продукції та технологи, подальший розвиток виробництва традиційних видів продукції і зняття з виробництва застарілої продукції. Основна увага в інноваційному менеджменті надається розробці стратеги інновацій і заходів, спрямованих на їх реалізацію, тому саме розробці та впровадженню нових товарів, технологій приділяється основна увага. Вони визначають пріоритетні напрямки стратегії організації і її подальший розвиток [10, с.58].
Якщо у загальному вигляді процес управління трактувати як «методи впливу суб’єкта управління на об’єкт управління за допомогою прямих і зворотних зв’язків в умовах впливу дестабілізуючих факторів зовнішнього і внутрішнього середовища з метою досягнення запланованого результату» [32], а «менеджмент — як науку про найбільш раціональну організацію й управління трудовим колективом з метою одержання запланованого ефекту» [32], то можна дати такі визначення поняттю «інноваційний менеджмент».
«Інноваційний менеджмент» — це сукупність визначених організаційно-економічних методів і форм управління всіма стадіями і видами інноваційних процесів підприємств і об’єднань з максимальною ефективністю.
Деякі автори [12, 13] помилково порівнюють інноваційний менеджмент з одним з напрямків стратегічного управління на вищому рівні менеджменту компанії, тим самим істотно звужуючи сферу його використання.
Основною метою інноваційного менеджменту є забезпечення найбільш ефективних шляхів реалізації інноваційної стратегії фірми (компанії) на окремих етапах її розвитку. У процесі досягнення цієї мети механізми менеджменту спрямовано на рішення таких найважливіших задач
1. Забезпечення високих темпів розвитку підприємства, її конкурентоздатності за рахунок ефективної інноваційної діяльності.
2. Забезпечення максимізації доходів (прибутків) від інноваційної діяльності.
3. Забезпечення мінімізації ризиків при комерціалізації нововведень.
4. Збереження фінансової стійкості і платоспроможності підприємства при проведенні інноваційної діяльності.
5. Пошук шляхів прискорення реалізації інноваційних проектів. Усі перераховані задачі взаємозалежні і дуже важливі, однак серед них є пріоритетна — забезпечення високих темпів економічного розвитку підприємства, конкурентоздатності при достатній її фінансовій стійкості у процесі цього розвитку, а не максимізації доходу (прибутку) від інноваційної діяльності, як стверджується в багатьох публікаціях [4, с.328].
Інноваційним процесом називають підготовку і поступове здійснення інноваційних змін. Результатом цього процесу є інновація як реалізована, використана зміна.
В загальному вигляді інноваційний процес складається з трьох стадій — підготовчої, виробничої і ринкової, кожна з яких містить окремі етапи.
Підготовча стадія [7, с.356]
На початку інноваційного процесу проводяться науково-дослідні роботи (НДР.), які можна розглядати як наукову підготовку виробництва. НДР виконуються в науково-дослідних підрозділах підприємства, в науково-дослідних інститутах, науково-технічних організаціях промисловості, інжинірингових компаніях, вищих учбових закладах, некомерційних організаціях персоналом високої наукової кваліфікації.
Першим етапом інноваційного процесу є фундаментальні науково-дослідні роботи (НДР.) — це базис всіх інноваційних процесів, генератор ідей, джерело нових знань. Вони направлені на
живлення новими ідеями різних областей науки;
виявлення, вивчення і систематизацію об’єктивних явищ і закономірностей.
Фундаментальні дослідження можуть бути теоретичними і пошуковими.
Фінансування фундаментальних НДР здійснюється в основному з державного бюджету на безповоротній основі (за державними науково-технічними програмами) на умовах конкурсу.
На другому етапі інноваційного процесу проводяться прикладні НДР, які мають на меті
дослідження областей найефективнішого додатку результатів фундаментальних досліджень;
висунення науково-технічних ідей про матеріалізацію наявних теоретичних знань і відкриттів;
вивчення найраціональніших шляхів використовування технічних рішень в певних областях;
оцінку їх технічної здійсненності;
прогнозування шляхів розвитку науки і техніки і т.д.
На основі прикладних досліджень розробляються технічні завдання на проектування, технічні умови, інструкції, стандарти, нормативи, забезпечуючі можливості створення конкретних продуктів, виробів.
При вкладенні засобів в проведення прикладних НДР виникає ризик втрат (ризикоінвестиції).
Прикладні дослідження фінансуються як за рахунок засобів державного бюджету, так і за рахунок засобів окремих замовників.
Третім етапом інноваційного процесу є проведення дослідно-конструкторських робіт (ДКР), які є процесом практичного втілення ідеї в технічну документацію і досвідчений прототип нового продукту, матеріалу, технології.
Основні етапи ДКР наступні
розробка конструкторської документації;
ескізно-технічне проектування, створення і випробування дослідної установки;
виробництво і випробування досвідченої партії продукції;
розробка технологічного регламенту;
визначення техніко-економічних показників технології, що розробляється [3, с.240].
В процесі ДКР обов’язково доповнюються технологічними, організаційними, будівельними розробками і проектами.
ДКР проводяться як в спеціалізованих лабораторіях вузів, в КБ, державних наукових центрах, галузевих НДІ, на досвідчених заводах, в науково-виробничих об’єднаннях (НВО), так і в науково-виробничих підрозділах крупних промислових організацій.
ДКР — самі капіталомісткі розробки, фінансування яких приблизно на 95% здійснюється власними засобами промислових організацій. Інвестиції в ДКР мають ризиковий характер.
Результатами інноваційної діяльності, отриманих на етапах НІОКР, є нові науково-технічні знання, розповсюдження яких відбувається шляхом трансферу знань.
Трансфер знань здійснюється в одній з двох форм
Комерціалізація — це елемент трансферу, при якому споживач (покупець) виплачує винагороду власнику технології в розмірах, визначуваних взаємоузгодженими договірними умовами.
Дифузія науково-технічних знань є некомерційним елементом трансферу науково-технічних досягнень.
Якщо розроблену новину збираються упроваджувати у виробництво на підприємстві, то наступає четвертий етап інноваційного процесу — підготовка виробництва, яка передбачає конструкторську підготовку виробництва, метою якої є проектування і створення дослідного зразка майбутньої новини, його випробування і відробіток принципових технічних рішень; технологічну підготовку виробництва, в ході якої створюється матеріальна база випуску новин; організаційну підготовку виробництва, яка викликана необхідністю проведення ряду підготовчих заходів щодо перебудови виробничих процесів.
В підготовці виробництва беруть участь практично всі служби підприємства. При підготовці виробництва потрібні крупні інвестиції, які продовжують носити ризиковий характер [1, с.370].
Всі вищеназвані етапи інноваційного процесу називаються підготовчими, в процесі яких формують новину (матеріал, виріб, технологію), його якість, технічний рівень, прогресивність.
Виробнича стадія [7, с.356]
П’ятий етап інноваційного процесу полягає в освоєнні виробництва, яке включає
запуск у виробництво настановної серії;
проведення кваліфікаційних випробувань виробів настановної серії;
маркетингове тестування виробів;
доробку і коректування технологічної і іншої документації.
На шостому етапі інноваційного процесу після завершення робіт по підготовці виробництва відбувається вихід підприємства на потужність і виробництво створеної продукції відповідно до портфеля замовлень.
Основним джерелом фінансування є власні, позикові і привернуті засоби підприємств. Якщо створені новини дозволяють організувати виробництво нової продукції, що не має зарубіжних аналогів або заміщаючі імпортні товари, то держава бере часткову участь у фінансуванні цих робіт.
Ринкова стадія [7, с.356]
Сьомий етап інноваційного процесу полягає в розповсюдженні (реалізації) інновації на ринку відповідно до фаз життєвих циклів. Результат даного етапу — формування споживацького ринку для інновації. Витрати на організацію виробництва і збуту звичайно набагато перевищують витрати на пошук рішення.
Восьмий етап інноваційного процесу — це споживання або експлуатація інновації замовником. Включає роботи по сервісному обслуговуванню, відновленню і утилізації інновації. Результатом даного етапу є задоволення існуючих потреб і формування нових.
Повністю всі вказані етапи інноваційний процес проходить, як правило, тільки у разі крупних якісних інноваційних змін.
2. Суть та особливості управління інноваційними процесами на підприємстві
Інноваційна політика забезпечує реалізацію стратегічних цілей підприємства з врахуванням його наявних і потенційних ресурсних можливостей та з огляду на ринкову ситуацію. Вона спрямована на досягнення цілей підприємства і створення механізмів їх реалізації. Щоб вирішити ці завдання вона повинна, по-перше, носити стратегічний характер; по-друге, бути нерозривно пов’язаною з ринково ситуацією; по-третє, враховувати ресурсні можливості підприємства; по-четверте, ґрунтуватись на системному і цілеспрямованому підході до її формування; по-п’яте, забезпечувати неперервність і комплексність інноваційної діяльності підприємства, охоплення нею всіх внутрішніх елементів; по-шосте, забезпечувати нерозривність інноваційної політики і сучасних досягнень науково-технічного прогресу.
Інноваційна політика є частиною загальної політики підприємства, яка регламентує взаємодію науково-технічної, виробничої та економічної діяльності при реалізації нововведень. Управління цією взаємодією має здійснюватися на основі певних норм і правил, які охоплюють організаційні та правові процедури, розвиток функціональних напрямів діяльності підприємства; основні фактори та механізм реалізації інновацій; механізм коригування напрямів інноваційної діяльності [5, с24].
Управління інноваційною діяльністю охоплює стратегічні та оперативні аспекти і має бути, з одного боку, націлене на створення або оперативне залучення інновацій, які забезпечуватимуть збереження і зміцнення ринкових позицій підприємства у тривалій перспективі, а з іншого — на систематичну й цілеспрямовану діяльність із вдосконалення існуючих технологій, прийомів і способів виконання роботи, завдяки яким життя інновацій подовжується.
Стратегічне управління інноваційною діяльністю націлене на реалізацію масштабних інноваційних проектів та визначає основні напрями в науково-технічної і виробничої діяльності підприємства у сферах розроблення і впровадження нової продукції, залучення у виробничу діяльність нових ресурсів і технологій, освоєння нових методів організації виробництва. Для реалізації цих завдань необхідно розробляти плани і програми інноваційної діяльності; здійснювати обґрунтування проектів створення нових продуктів; розробляти ефективні організаційні форми управління; керувати ресурсним забезпеченням інноваційних програм та проектів. Плани і програми інноваційної діяльності складають на основі ретельного вивчення таких чинників зовнішнього середовища, як економічні, науково-технологічні, демографічні, екологічні, рівень конкуренції в галузі тощо. Водночас оцінюють реальні можливості підприємства щодо інвестування інноваційних проектів, оскільки їх реалізація передбачає значні інвестиції, пов’язані із зміною техніко-технологічної бази.
Оперативне управління інноваційною діяльністю підприємства полягає у складанні календарних планів-графіків виконання робіт і контролюванні їх виконанні; вивченні економічних, організаційно-управлінських, соціально-психологічних факторів, що впливають на здатність фірми здійснювати інноваційну діяльність; розробленні ефективних форм організації інноваційної діяльності. Воно передбачає розроблення системи стимулювання з метою заохочення ініціативи, участі в інноваційних змінах, обговоренні проблем, що виникають у процесів провадження інновації тощо. Ефективна система стимулювання інноваційної діяльності забезпечує зміщення акцентів у системі мотивації персоналу від простої соціалізації і прагнення задовольнити матеріальні процеси — до реалізації власних здібностей через участь у проекті, здобуття визнання завдяки його успішному впровадженню тощо. Активне залучення до інноваційної діяльності працівників підприємства підвищує потенціал його розвитку, створює нові інноваційні можливості, оскільки упровадження нових ідей здійснюється не під тиском вищого керівництва, а на основі розуміння можливості і за безпосередньої участі у генеруванні ідей та створенні нового всім персоналом [15, с.569].
До стратегічних аспектів управління інноваційною діяльністю підприємств роздрібної торгівлі віднесемо залучення нових (вітчизняних) джерел постачання товарів; освоєння нових методів організації праці та формування торгово-технологічного процесу; пропонування споживачам товарів із покращеними властивостями (без ГМО, екологічно безпечних тощо). Відповідно оперативними аспектами управління інноваційною діяльністю підприємств роздрібної торгівлі є оперативне планування структури роздрібного товарообороту; розробка системи стимулювання збуту; розробка системи стимулювання інновацій.
Стратегічні аспекти управління інноваційною діяльністю закладів ресторанного господарства передбачають розробку і впровадження нового продукту (страв, послуг); залучення нових продовольчих ресурсів і сировини; освоєння нових методів організації праці у всіх підсистемах закладу ресторанного господарства. До оперативних аспектів управління інноваційною діяльністю закладів ресторанного господарства віднесемо оперативне календарне планування виробничо-торговельної діяльності закладу ресторанного господарства; розробку системи залучення споживачів продукції закладу в умовах падіння купівельної спроможності населення; розробку системи стимулювання.
В Україні до початку економічної кризи об’єктом управління у закладах ресторанного господарства був стабільний виробничий процес та стабільний торгово-технологічний процес у підприємствах роздрібної торгівлі. Інноваційні процеси в цей період мали короткостроковий локальний характер. Однак нові економічні умови, що склалися сьогодні, вимагають інтенсивної інноваційної діяльності, підвищення уваги до ефективної організації досліджень і розробок, організації нововведень, зниження інноваційних ризиків. У діяльності організації на всіх стадіях життєвого циклу продукції поєднуються стабільний та інноваційний процеси. Вони взаємодоповнюють один одного стабільний процес визначає інноваційні завдання, а результати інноваційної діяльності реалізуються у стабільному процесі діяльності [12, с.3-26].
Формування ефективних організаційних форм управління інноваціями підвищує чутливість підприємства до змін і його здатність гнучко переналагоджуватися, реагуючи на сигнали зовнішнього середовища. Такі структурні утворення можуть бути вкраплені у звичайну механістичну структуру і бути постійними центрами ініціювання змін; можуть утворюватися спонтанно у формі внутрішнього підприємництва чи формуватися у вигляді організаційних штабів. Вибір організаційних форм реалізації нововведень залежать від ступеня мінливості ринку, на якому працює фірма за високої мінливості використовують адаптивні структури (проектна і матрична), за низької — спеціальні підрозділи, які працюють на перспективу, або штаби, коли інноваційний проект вступає у стадію реалізації.
Управління інноваційною діяльністю є невід’ємною частиною виробничо-господарської діяльності підприємства, яка несе в собі імпульс розвитку, ґрунтуючись на нових підходах до вирішення звичних виробничих завдань. Оптимальне поєднання виробничої та інноваційної діяльності дає змогу не лише постійно вдосконалювати виробничий процес і продукцію, а й діяти на випередження, виявляти нові перспективні напрями чи форми бізнесу, диверсифікувати діяльність з метою задоволення нових суспільних потреб.

Висновки
Зміст основних висновків та рекомендацій зводиться до такого
1. Обґрунтовано поняття, пов’язані з плануванням розвитку інноваційної діяльності, а саме “інноваційна стратегія”, “стратегія інноваційної діяльності”, “стратегія управління інноваційною діяльністю”. Визначення сутності та ролі стратегічного управління інноваційною діяльністю в розвитку сучасної економічної системи України відбувалося на основі розгляду динаміки ринкових відносин відповідно до стратегічної мети євроінтеграції.
2. Оцінка сучасного стану стратегічного управління, показала, що більшість підприємств не приділяють особливої уваги власним інноваційним стратегіям. Для вирішення окремих питань цієї проблеми було вдосконалено механізм функціонування інноваційного менеджменту в структурі стратегічного управління за допомогою побудови механізму його реалізації, що встановлює динамічну відповідність між інноваційним та іншими напрямками діяльності підприємства і дозволяє таким чином підвищити ієрархічний статус інноваційного менеджменту.
3. Доведено, що при вирішенні задачі оцінки ефективності загальної стратегії необхідно враховувати рівень інноваційності підприємства, виходячи з відповідності його перспективного розвитку наявному інноваційному потенціалу та приймаючи до уваги особливості розробленої моделі, яка, на відміну від критеріїв ефективності загальної стратегії підприємства, що визначаються станом та факторами розвитку зовнішнього середовища, зорієнтована власне на стан підприємства у зовнішньому середовищі.

Список використаної літератури
1. Ансофф І. Нова корпоративна стратегія. — СПб Пітер, 2009. — 370с.
2. Ансофф І. Стратегічне управління. — М. Економіка, 2003. — 40с.
3. Барінов В.А. Економіка фірми Стратегічне планування. Навчальний посібник. — М. КноРус, 2005. — 240с.
4. Веснін В.Р. Стратегічне управління. — М. ТК Велбі / Проспект, 2006. — 328с.
5. Вінокуров В.А. Організація стратегічного управління на підприємстві. — М. Центр економіки та маркетингу, 2006. — 24с.
6. Віханський О.С. Стратегічне управління. — М. Економіст, 2006. — 296с.
7. Глущенко І.І. Стратегічне управлінн інноваційною діяльністю. — Вид-во ТОО НЦП «Крила», 2006. — 356с.
8. Гусєв Ю.В. Стратегія розвитку підприємства — СПб. Вид-во СПбУЭФ, 2002. — 240с.
9. Єфремов В.С. Стратегія бізнесу. — М. Фінпрес, 2006. — 37с.
10. Книш М.І., Пучков В.В., Тютіков Ю.П. Стратегічне управління корпораціями. — СПб. Культ-інформ-прес, 2002. — 58с.
11. Стратегічне управління Посібник. А.Л. Гапоненко, А.П. Панкрухін, Москва Омега-Л, 2004 — 69с.
12. Орлов А.І., Орлова Л.А. Сучасні підходи до управління інноваціями та інвестиціями // Економіка XXI століття. — 2002. — № 12. — С.3-26.
13. Покропівний С. Інноваційний менеджмент у ринковій системі господарювання // Економіка України. — 1995. — №2. — С.34-37
14. Твісс Б. Управління науково-технічними нововведеннями. Скор. пер. з англ., А.Г. Медведєва — М. Економіка, 1998 р. — 147с.
15. Тичинський А.В. Управління інноваційною діяльністю компаній сучасні підходи, алгоритми, досвід. — Таганрог ТРТУ, 2006. — 569с.

«