Закономірності виникнення держави і права

Міністерство освіти і науки України
Національний авіаційний університет
Юридичний інститут
Інститут післядипломного навчання
Курсова робота
З навчальної дисципліни Теорія держави і права»
на тему «Закономірності виникнення держави і права»
Київ 2011

Зміст
Вступ
І. Виникнення держави та права
Передумови виникнення держави та права
Причини та закономірності виникнення держави та права
ІІ. Шляхи виникнення держави та формування права у різних народів
Східний (азіатський) шлях виникнення держави
Західний шлях виникнення держави
ІІІ. Основні теорії виникнення держави та права
Теорія виникнення держави
Теорії виникнення права
Висновок
Література
Вступ
Минуле державно-правових інститутів завжди відігравало помітну роль у соціальній та національній свідомості народу. Його призначення полягало в тому, щоб розуміти сучасне та передбачити майбутнє. Історичне поле завжди було серйозним об’єктом наукового пізнання юристів. Багато історичних досліджень стало фундаментом побудови та розвитку серйозних теоретичних концепцій в науці права і держави. Наука, необхідним рівнем якої є теорія, починається там, де людський розум починає оволодівати закономірностями, які притаманні розвитку предмета пізнання.
Питання про походження і сутність держави і права займає одне з центральних місць у науці. Проблеми виникнення, природи, сутності держави і права, їх функціонування ролі і значення в житті суспільства, державно-правової дійсності й тенденцій її розвитку, політико-правових процесів і їх відображення у свідомості людей відносяться до числа найскладніших і ключових. Правильне розуміння того, як, у силу яких причин виникли держава і право, їх природа, сутність, призначення — ттеоретичне осмислення й усвідомлення їх проблем — необхідна умова наукового управління суспільними процесами. Саме життя висунуло теорію держави і права до числа фундаментальних наук.
Серед теоретиків держави і права ніколи не було раніше і в даний час немає не тільки єдності, але навіть спільності поглядів у відношенні процесу походження держави і права. При розгляді даного питання ніхто, як правило, не бере під сумнів такі, наприклад, загальновідомі історичні факти, що першими державно-правовими системами в Стародавній Греції, Єгипті, Римі й інших країнах були рабовласницькі держава і право. Ніхто не заперечує того факту, що на території нинішньої України, Росії, Польщі, Німеччини і ряду інших країн ніколи не було рабства. Історично першими тут виникали не рабовласницькі, а феодальні держава і право. Не заперечуються і багато інших історичних фактів, що стосуються походження держави і права. Однак цього не можна сказати про усі випадки, коли мова йде про причини, умови, природу і характерні особливості походження держави і права. Над єдністю чи спільністю думок тут переважає різнобій. Закономірності предмета пізнання доступні тільки за умови історичного підходу до фактів, тобто теорія держави і права як наукове знання за своєю глибокою природою є історичною.
Історичний досвід розвитку держави та права спрацьовує на майбутнє, оскільки в цьому досвіді втілюються закономірності розвитку складних суспільно-політичних юридичних явищ. Слід взяти до уваги й те, що будь-які зміни в державі та в юридичних законах мають передумовами їх попереднє усвідомлення людьми, тобто ці зміни відображають перш за все в людському їх розумінні, у ставленні людей до соціально-політичного та юридичного їх оточення. Це ставлення складається з врахування не лише сучасного, але й минулого. Юридична дійсність завжди формується через людське усвідомлення. Йдеться тут водночас про історичну дійсність, минулий розвиток держави та права, який впливає на їх сучасний і майбутній стан. Минуле утримує в собі той рішучий потенціал, який нерідко визначає актуальні зміни в державі і законодавстві.

І. Виникнення держави та права
Передумови виникнення держави та права
Пізнання виникнення держави і права варто починати з питання про походження держави — чи завжди в історії людського суспільства існував цей соціальний інститут, чи він з’явився на певному етапі розвитку суспільства.
Людство пройшло у своєму розвитку ряд етапів. Кожний з який відрізнявся визначеним рівнем і характером суспільних відносин культурних, економічних, релігійних. Самим великим, найбільш тривалим етапом у житті людського суспільства були часи, коли не існувало держави і права в сучасному розумінні слова. Цей період охоплює перше тисячоріччя від появи людини на землі, до виникнення класових суспільств і держав. У науці за ним закріплена назва первісного чи суспільства общинно-родового ладу.
Перші держави на Землі виникли приблизно 5-6 тис. років тому і, як правило, у долинах рік (Ніл, Тигр, Євфрат, Янцзи, Інд) [3, 32]. Саме в цих місцевостях склалися найбільш сприятливі умови для землеробства. Потім процес державотворення поширився по середземноморському басейні і далі.
Первісна людина займалася полюванням, рибальством, збиранням плодів і коренів рослин, тобто присвоєнням продуктів природи. Для цього вона використовувала примітивні знаряддя праці, що виготовлялися з природних матеріалів. Економіка цього суспільства була заснована на суспільній власності. При цьому неухильно дотримувалися двох правил усе, що здобувалось, надходило до загального кошика і усе здане перерозподілялося, кожен одержував певну частку. На інших засадах первісне суспільство просто не могло існувати, воно було б приречене на вимирання. Протягом багатьох століть і тисячоліть економіка носила привласнюючий характер. Продуктивність праці була вкрай низькою. Природно, що в таких умовах не могли виникнути ні приватна власність, ні експлуатація. Це було суспільство економічно рівних, але рівних у бідності людей. Поступовий і досить повільний розвиток економіки йшов по двох зв’язаних між собою напрямах удосконалення знарядь праці та удосконалення способів, прийомів і організації праці.
Склад первісного суспільства характеризується своїм поділом на роди та племена, йому ще не властиве відокремлення особи як індивіда, а нерозвинутість свідомості не дозволяє окремому роду, племені чи індивіду адекватно усвідомлювати ті можливості, що складаються у процесі розвитку суспільства. Тобто як поділ первісного суспільства на роди, не відокремленість індивіда з роду, так і усвідомлення обставин життя лише поколінням, підводить до висновку щодо існування права як соціального права, яке має характер звичаїв, стихійно формується, належить роду як цілому і усвідомлюється членами роду тільки як необхідність певної поведінки у відповідних обставинах. Це так зване ”примітивне”, ”традиційне» право родового устрою суспільства.
Виникнення держави з’явилося закономірним наслідком процесу переходу суспільства від збирання, занять полюванням і рибальством, тобто від господарства, що привласнює, у господарству виробляючому — скотарству і плужному землеробству. Питання про те, чому люди перейшли до виробляючої економіці, залишається дотепер нез’ясованим. Одні вчені зв’язують це зі збільшенням народонаселення і скороченням в міру розвитку людського населення продукту для споживання, що дається природою [4, 36], інші припускають, що людина випадково знайшла цей спосіб стійкого одержання їжі. Можливо, що головною причиною був інтелектуальний фактор — для чого ж людина має розум, як не для того, щоб знаходити більш вигідні рішення складних проблем? З розвитком родових відносин міжродове право трансформується у внутрішньородове, тобто права роду по відношенню один до одного. Але це все ще звичаєве право.
Розвиток держави як самостійної ідеологічної сили суспільства привів до відділення права у формі письмових законів від безпосередньо матеріального життя, перетворення звичаєвого права у загальнообов’язкове, здійснення якого забезпечувалося методами фізичного та економічного примусу [17, 26].
Економічні передумови державотворення надзвичайно важливі, але не тільки вони визначили перехід суспільства до державності. Людина — істота суспільна і тому їй приходиться мати справу, займаючись виробничою діяльністю, не тільки з засобами виробництва, але і волею-неволею вступати у відносини з одноплемінниками. Можна припустити, що хліборобу, скотарю, реміснику чи торговцю, чітко чи на рівні підсвідомості, але прийшло розуміння того, що йому більш вигідна наявність безпечних умов діяльності.
Оскільки органи керування первісного суспільства не справлялися з цією роллю, те поступово на зміну їм стали формуватися органи державної влади, що взяли на себе забезпечення безпеки людей всередині людського співтовариства і, зокрема, врегулювання спірних взаємин з одноплемінниками. У такий спосіб усвідомлюється корисність надродової влади, що є вище приватного і родового інтересу. До регулювання внутрішніх відносин таборів людської популяції додається необхідність регулювання відносин із сусідніми співтовариствами людей. У ті далекі часи конфлікти між племенами найчастіше зважувалися у формі військової протидії. Давно помічено, і, до речі, це використовується дотепер у багатьох народів, що ідея зовнішньої погрози сприяє інтеграції і зімкненню суспільства, одночасно зміцнюється влада як засіб ефективної боротьби з зовнішньою погрозою. Війни, таким чином, ініціювали процеси становлення державного ладу.
Пануючою формою ідеології в первісну епоху була язичеська релігія, тобто поклоніння багатьом богам і духам. Поступово стала відбуватися свого роду ієрархія богів, тобто серед безлічі і безлічі богів якому-небудь з них виділявся на роль головного. Багато учених вважають, що релігія консолідувала древнє суспільство, сприяючи об’єднанню розрізнених племен у єдину соціально-політичну спільність — народ. Більш того, вважається, що виникнення монорелигії в тих чи інших народностей є показник формування в них держави [4, 38].
В.І. Гойман-Червонюк, досліджуючи питання про походження держави, звернув увагу на психологічні передумови до цього [1, 17-18]. Економічні умови, що змінилися, формують новий духовний вигляд людей, виникає новий тип самосвідомості. На початковому етапі розвитку суспільства поступово і поки лише в дуже невеликій мері людьми починають усвідомлюватися загальні інтереси. Надзвичайно сприяє усвідомленню таких інтересів військова навала і необхідності захисту. Виникає розуміння, що ці загальні інтереси більше комусь реалізувати, крім як централізованій структурі, що здійснює координацію різних сторін життя суспільства. У розвитому суспільстві загальна мета усвідомлюється як правова мета, тобто розвиток і забезпечення права, у тому числі контроль і керування владою, що здійснює примус.
Причини та закономірності виникнення держави та права
Необхідність виникнення держави здебільше пов’язується із виникнення у суспільстві нерівності серед його членів, його диференціацію на певні соціальні верстви (класи, страти), зміною форми і характеру зв’язків між ними та суспільством, якісними змінами у суспільному виробництві, свідомості людей тощо.
З розвитком знарядь праці, тобто продуктивних сил (приблизно V тисячоліття до н. е.), виникли умови для створення надлишкового продукту, його обміну, приватної власності. В результаті з’явилися групи людей, наділених можливостями привласнювати продукцію, створену іншими групами людей. Між цими групами постійно виникали суперечності, конфлікти. Виникнення держави обумовлено потребою суспільства зберегти свою цілісність за його розшарування на нерівні за своїм соціальним становищем верстви, в здійсненні ефективного соціального управління за умов збільшення населення, заміни безпосередніх родоплеменних зв’язків населення, заміни безпосередніх родоплеменних зв’язків на опосередковані продуктами виробництва, що є проявом ускладнення суспільного життя.
Існування загрози втратити не лише продукти своєї праці, а й життя, змусила людей до такої організації співжиття, яка б не тільки захистила їх фізично, але сприяла узгодженню, захисту різноманітних їхніх інтересів, які з плином часу постійно розширювалися. Це зумовило виникнення інституту держави, яка взяла на себе функції організації внутрішнього життя за допомогою загальнообов’язкових норм, правил поведінки, механізмів їх впровадження, а також захисту своїх громадян від зовнішніх сил. Держава стала єдиною формою організації суспільного життя.
Отже, загальними причинами виникнення держави стали
1. три великі поділи праці
— відокремлення скотарства від землеробства;
— відокремлення ремесла від землеробства;
— відокремлення торгівлі від виробництва;
2. поява надлишкового продукту, патріархальної сім’ї, приватної власності та майнової нерівності;
3. утворення класів як великих груп людей з протилежними інтересами й виникнення між класових конфліктів;
4. неспроможність суспільної влади первісного ладу врегулювати класові суперечності та конфлікти та виникнення публічної влади.
Всі ці зміни в розвитку суспільства призводять до необхідності у черговому поділі суспільної праці на матеріальну та ідеологічну, а також остаточного виокремлення зі сфери матеріального виробництва прошарку населення, який за своїми якостями та здібностями був би спроможний адекватно осмислити закономірності розвитку суспільства, збереження його цілісності та нормальних умов функціонування [17, 25]. Етап поділу суспільної праці призводить до розшарування суспільства на два угруповання, рівних за джерелом виникнення функцій, закономірностей розвитку. Розкриваючи ці причини, треба наголосити, що економіка первісного ладу прогресувала з подальшим вдосконаленням знарядь праці. Щодо розподілу, то потрібно мати на увазі виділення скотарства, відокремлення ремесел від землеробства і появу купців, зайнятих обміном. За нових економічних умов одна сім’я мала змогу не лише забезпечити себе засобами існування, але й мати надлишковий продукт, який зосереджувався в руках старійшин, військових начальників. Важливу роль відіграли також майнова міжродова, а потім і внутрішньовидова нерівність, з’являється приватна власність, класи, групи людей, які займають протилежне місце у суспільстві.
У кожному окремому суспільстві виникнення держави обумовлюється причинами, які в свою чергу, залежать від особливостей існування попереднього стану суспільства (географічних, кліматичних, етнічних, виробничих щодо). Правила поведінки первісного суспільства ґрунтувалися на колективістських принципах. Вони носили характер мононорм, єдиних, нерозділених правил поведінки. В них сполучалися звичаї, традиції, обряди, норми первісної релігії, міфологія, первісна мораль. Це пояснюється тим, що свідомість первісної людини, її життєдіяльність не була достатньо структурованою. Ці мононорми відрізнялися змістом (спрямованим на виживання людей як біологічного виду і їхню подальшу соціалізацію), способами регулювання (табу, зобов’язання, дозволи), формами вираження (міфологія, традиції, звичаї, ритуали, обряди), процедурами (наприклад, розгляд спорів) і санкціями (як реальними, так і “надприродними”).
Звичаї, як основна форма вираження мононорм становили найраціональніші варіанти поводження людей у соціально значущих ситуаціях, які склались стихійно і в результаті багаторазового повторення увійшли у звичку. Звичаї підтримувалися не тільки суспільною думкою, але й авторитетом предків, усілякими табу. Велике значення мали також численні міфи і сказання, що відбивають зразки належного і забороненого поводження. Усі ці норми виражали колективістські начала первісному суспільстві, в якому окрема особистість узагалі не мислилася у відриві від роду.
З поступовим переходом від економіки, що привласнює, до відтворюючої підвищується ефективність індивідуальної праці, поступово змінюється вся система суспільних відносин, становище людини в суспільстві. Безроздільна залежність особистості від суспільства втрачає колишнє значення. Їй на зміну приходять відносини взаємної залежності членів суспільства, в яких дуже важливий компроміс. Розвиваються товарообмінні відносини, в яких має бути забезпечений еквівалентний обмін. Зіткнення при цьому різних (іноді протилежних) інтересів викликає необхідність їхнього узгодження. Забезпечення компромісу інтересів можливе через наділення сторін взаємопов’язаними правами й обов’язками, що набувають загальнообов’язкового характеру. У класовому суспільстві звичаї вже не в змозі забезпечити порядок і стабільність у суспільстві й регулювати економіку через те, що вони були недостатньо забезпечені. Спочатку правителі ранніх держав продовжували забезпечення цих звичаїв, формально закріплюючи їх в письмових джерелах звичаєвого права, але поступово їх зміст переорієнтувався на інтереси панівного класу. У міру посилення публічної влади і відокремлення державного апарату від суспільства основна маса населення усувається від формування змісту правових розпоряджень. Це стає прерогативою осіб, що здійснюють управління суспільством. На відміну від звичаїв, правові норми фіксуються в письмовій формі, закріплюють чітко визначені дозволи, зобов’язання, обмеження і заборони. Змінюється порядок забезпечення їхньої дії якщо раніше контроль за їх виконанням покладався на суспільство в цілому, то зараз це покладається на відповідні органи держави. Суперечки вирішує спеціалізований орган — суд. У цілому ж виникнення права — явище позитивне, адже саме право було і є найбільш ефективним регулятором суспільних відносин, засобом розв’язання соціальних конфліктів і протиріч. Отже, виникнення права об’єктивно обумовлене становленням класового суспільства, необхідністю регулювання відтворюючого господарства через наділення суб’єктів права ми та обов’язками.
З розвитком суспільства поступово усвідомлювалася важливість успішного управління, керівництва, відбувалася його спеціалізація, а та обставина, що особи, які здійснюють управління, накопичують відповідний досвід, приводила до довічного виконання громадських обов’язків. Чимале значення в закріпленні таких порядків мала і релігія. У ранньокласовій державі відбувається подальше виокремлення знаті, присвоєння громадських посад через передачу цих посад від батьків до дітей і головним чином на цій основі збагачення певних суспільних груп.
Виникнення юридичного права пов’язане з утворенням держави як форми організації суспільства, механізму забезпечення його сталого існування і розвитку. Як виникнення держави пов’язане з утворенням класів, тобто поділом членів суспільства відповідно до наявної власності, а з іншого боку, їх об’єднанням за територією, а не за родовими і племінними зв’язками, так і виникнення юридичного права пов’язане з необхідністю зберігання цілісності суспільства і здійснення державної влади, визначенням сфери незалежності, непідвладності свободи членів суспільства.
Право як особлива система юридичних норм і пов’язаних з ними правових відносин виникає в історії суспільства в силу тих же причин і умов, що й держава.

ІІ. Шляхи виникнення держави та формування права у різних народів

Східний (азіатський) шлях виникнення держави
держава право східний західний
Найдревніші держави виникли близько 5 тисяч років тому в долинах великих рік Нілу, Тигру і Євфрату, Інду, Гангу, Янцзи та ін., тобто в зонах поливного землеробства, що дозволило за рахунок підвищення врожайності різко — у десятки разів — підвищити продуктивність праці. Саме там уперше були створені умови для виникнення державності з’явилася матеріальна можливість мати нічого не виробляючий, але необхідний для успішного розвитку суспільства апарат керування. Поливне землеробство вимагало величезних по обсязі робіт будівництво каналів, дамб, водопідйомників і інших іригаційних споруджень, підтримки їх у робочому стані, розширенні іригаційної мережі і т.п. Усе це визначало насамперед необхідність об’єднання громад під єдиним початком централізованого керування, оскільки обсяг суспільних робіт істотно перевищував можливості окремих родоплемінних утворень. Разом з тим усе це обумовило збереження сільськогосподарських громад і відповідно суспільної форми власності на основний засіб виробництва — землю. У цей час поряд з розвитком економіки відбуваються і соціальні зміни. Оскільки, як і колись, усе зроблене усуспільнюється, а потім перерозподіляється, і цей перерозподіл здійснюється вождями і старійшинами (до яких пізніше приєднуються служителі культу), те саме в їхніх руках осідає суспільне надбання. Виникають родоплемінна знать і таке соціальне явище, як ”влада-власність”, суть якого в праві розпоряджатися суспільною власністю в силу перебування на визначеній посаді (залишаючи посаду, людина втрачає цю ”власність”). Поряд з цим у зв’язку зі спеціалізацією керування і підвищенням його ролі поступово збільшується частка родоплеменої знаті при розподілі суспільного продукту. Керувати стає вигідним. А оскільки поряд із залежністю усіх від вождів і старійшин ”за посадою» з’являється й економічна залежність, що продовжує існувати, ”виборність» цих осіб стає усе більш формальною. Це приводить до подальшого закріплення посад за визначеними особами, а потім і виявленню спадкування посад [3, 35-46].
Таким чином, східний (чи азіатський) шлях формування державності відрізняється насамперед тим, що політичне панування виникло на основі відправлення якої-небудь суспільної функції, суспільної посади. У рамках громади основним призначенням влади ставало і керування особливими резервними фондами, у яких концентрувалася велика частина суспільного надлишкового продукту. Це привело до виділення всередині громади особливої групи посадових осіб, які виконують функції общинних адміністраторів, скарбників, контролерів і т.п. Нерідко адміністративні функції сполучалися з культовими, що додавало їм особливий авторитет. Маючи зі свого положення ряд вигод і переваг, общинні адміністратори виявлялися зацікавленими в закріпленні за собою цього статусу, прагнули зробити свої посади спадкоємними. У тій мері, у якій їм це вдавалося, общинне ”чиновництво” поступово перетворювалося в привілейований замкнутий соціальний прошарок — найважливіший елемент апарата, що складається, державної влади. Отже, однієї з головних передумов як державотворення, так і утворення класів ”по східному типі”, було використання пануючими шарами і групами сформованого апарата керування, контролю над економічними, політичними і військовими функціями.
Поступово, у міру росту масштабів кооперації колективної трудової діяльності, що зародилося ще в родоплеменных колективах ”зачатки державної влади» перетворюються в органи керування і панування над сумами громад, що у залежності від широти економічних цілей складаються в мікро — чи макродержаві, поєднувані силоміць централізованою владою. У цих регіонах вона здобуває деспотичний характер. У результаті виникає структура, подібна з пірамідою нагорі (замість вождя) — необмежений монарх, деспот; нижче (замість ради старійшин і вождів) — його найближчі радники, візири; далі — чиновники більш низького рангу і т.д., а в підставі піраміди — сільськогосподарські громади, які поступово втратили родовий характер. Основний засіб виробництва — земля — формально знаходиться у власності громад, і общинники вважаються вільними, однак фактично, реально все стало державною власністю, включаючи особистість і життя всіх поданих, котрі виявилися в безроздільній владі держави, уособленого в бюрократично-чиновницькому апараті на чолі з абсолютних монархом.
Східні держави в деяких своїх рисах істотно відрізнялися друг від друга. В одних, як у Китаї, рабство носило домашній, сімейний характер. В інших, як у Єгипті, було багато рабів, що поряд з общинниками вносили значний вклад в економіку, у тому числі й у державний сектор економіки.
Разом з тим усі східні держави мали багато загального в головному. Всі вони були абсолютними монархіями, деспотіями; в основі їхньої економіки лежала державна форма власності на основні засоби виробництва (”влада-власність”), а приватна власність мала другорядне значення.
Східний шлях виникнення держави являв собою плавний перехід, переростання первісного, родоплеменого суспільства в державу. Основними причинами появи держави тут були потреба в здійсненні масштабних іригаційних робіт у зв’язку з розвитком поливного землеробства; необхідність об’єднання в цих цілях значних мас людей і великих територій; необхідність єдиного, централізованого керівництва цими масами. [12, 81]
Африканські держави формувалися в основному по тому ж ”сценарію”, однак дослідники вказують на деякі особливості ранніх держав Африки, що відрізняють їх від держав ”східної деспотії” верховна влада була не спадкоємної, а вибірно-спадкоємною, система керування будувалася на геронтократичному принципі для нижніх рівнів, на аристократичному (мерітократичном) — для більш високих. Крім того, правителі ранніх держав Африки були пов’язані системою обмежень у пересуванні, у контактах з населенням, що випливало з представлень про їхню сакральність; у прийнятті найважливіших рішень, тому що існувала відома противага їхньої влади в особі ради з представників родової знаті [3, 113].

Західний шлях виникнення держави
На відміну від східного шляху, що мав універсальний характер, західний шлях був явищем свого роду унікальним, скоріше, виключенням із загального правила. Однак треба мати на увазі, що саме західне суспільство стало ”локомотивом історії”, саме європейські держави в короткий історичний термін обігнали значно раніш виниклі східні та у вирішальній ступені випередили весь хід людського прогресу.
Ведучим державотворчим фактором на території Європи був класовий поділ суспільства. У свою чергу, це обумовлювалося тим, що тут на стадії протодержави, формою якого була ”військова демократія”, відбувалося інтенсивне формування приватної власності на землю, а також на інші засоби виробництва худобу, рабів.
У найбільш чистому виді це можна спостерігати на прикладі Древніх Афін, де держава розвивалася, частиною перетворивши органи родового ладу, частиною витісняючи їх шляхом упровадження нових органів, замінивши їх поступово державними органами влади. Місце ”збройного народу” займає збройна ”публічна влада”, яка вже не збігається із суспільством, відчужена від нього і готова виступити проти народу.
Уже на ранньому етапі розкладання общинного ладу спостерігається економічна нерівність в аристократів (героїв, базилевсів) земельних наділів, худоби і рабів більше, ніж у рядових общинників [3, 343]. В міру розвитку приватної власності росте вплив економічно сильної групи, що прагне послабити роль народних зборів, базилевсу (який є воєначальником, верховним жрецем, верховним суддею) і передати владу своїм представникам, у кінцевому рахунку найбільш багаті власники і почали займати відповідальні державні посади — панування родової знаті був ліквідоване.
Отже, для генезису Афінської держави характерно те, що приватна власність була базою, фундаментом для утворення влади імущих класів. У свою чергу, це дозволило їм опанувати інститутами публічної влади і використовувати їх для захисту своїх інтересів. Афіни нерідко називаються класичною формою виникнення державності.
У Древній Спарті особливості виникнення держави були обумовлені іншими обставинами спартанська громада завоювала сусідні території, населення яких стало общинними (а не приватними) рабами-ілотами, чисельність яких багаторазово перевищувала чисельність спартанців. Необхідність керувати ними і тримати в покорі зажадала створення нових органів влади, нового апарата. Ці та деякі інші обставини привели до того, що Спарта стала аристократичною республікою з дуже твердими, навіть терористичними методами керування і збереженими значними пережитками первіснообщинного ладу [12, 64].
В Римі процес формування класів і держави в силу ряду причин гальмувався та перехідний до держави період розтяглася на сторіччя. В боротьбі між двома групами вільних членів римського родоплеміного суспільства, що тривала 200 років, плебеї виривали у патриціїв одну поступку за іншою. В результаті цих перемог громадська організація Рима стала мати значну демократичність. Приміром, затвердилася рівноправність усіх вільних громадян, закріпився принцип, відповідно до якого всякий громадянин був одночасно і хліборобом, і воїном. Усе це сповільнювало розвиток майнової і соціальної нерівності в середовищі вільних громадян і формування приватної власності, як важливого фактора класоутворення.
Положення якісно змінилося лише в кінці II ст. до н. е., коли почалося масове обезземелювання селян-общинників, а переможні війни привели до величезного припливу рабів. Зрештою, необхідність зменшувати зіткнення різних соціальних груп неосяжної імперії й утримувати в покорі підвладні і залежні експлуатовані народи привела в II ст. до н. е. до створення могутньої державної машини.
Трохи іншим шляхом йшло створення Франкської держави. Германські племена довгий час служили постачальниками рабів для могутнього сусіда — Рима. Якщо, саме положення Греції і Рима сприяло прискореному ламанню патріархального ладу, то ці ж природні умови в Німеччині до визначеного моменту створювали можливості для деякого розвитку продуктивних сил у рамках родового суспільства, тоді як рабовласництво, у тому виді, як воно існувало в Середземномор’ї, було економічно невигідним. Тому там майнова диференціація і соціальне розшарування привели поступово до формування протофеодального суспільства.
Завоювання германцями значних територій Римської імперії, з одного боку, із всією очевидністю показало нездатність родоплеменого ладу забезпечити панування на них, а це підштовхнуло утворення держави раннєфеодального типу. З іншого боку, це завоювання зруйнувало рабовласницькі порядки і прискорило перехід до феодалізму на землі інколи могутньої Римської імперії.
Даний приклад виникнення феодальної держави з первіснообщинного ладу не є чимось винятковим. Таким шляхом йшов розвиток і багатьох інших держав на території Європи (у Древній Русі, Ірландії та ін.).

ІІІ. Основні теорії виникнення держави та права
Теорія виникнення держави
У світі завжди існувало й існує безліч різних теорій, що пояснюють процес виникнення і розвитку держави і права. Це цілком природно і зрозуміло, тому що кожна з них відбиває різні погляди і судження різних груп, шарів, націй, інших соціальних спільнот на даний процес, або — погляди і судження однієї і тієї ж соціальної спільності на різні аспекти даного процесу.
Питання про походження чи виникнення держави можна розглядати з двох позицій. По-перше, як в умовах родового суспільства зародилась держава. По-друге, яким чином останніми століттями і в сучасний період можливі нові державні утворення. Це друге питання практично відомо історії, оскільки збереглися письмові джерела, в яких викладені причини й умови виникнення таких держав.
Більш складніше з виясненням першого питання, оскільки дуже мало збереглося письмових першоджерел про ці факти, а в багатьох випадках вони не збереглись. В зв’язку з цим, а також з інших причин, в науці виникло декілька теорій про історичне походження держави і права теологічна, патріархальна, договірна, органічна, теорія насильства (підкорення), самовизначення націй і народів, соціально-економічна (марксистська) тощо.
Теологічна теорія (Фома Аквінський) базується на ідеї божественного державотворення з метою реалізації загального блага. Вона обґрунтовує панування духовної влади над світською владою, церкви над державою. Кожній людині пропонується упокоритися перед волею Бога, який встановив державну владу, підкоритися тій влади, що санкціонована церквою. Теологічна теорія пронизана ідеєю вічності і непорушності держави. Звідси випливає твердження про необхідність збереження в незмінному виді всіх існуючих у суспільстві державно-правових інститутів. У теологічній теорії важко знайти елементи, прийнятні для сучасного світського трактування походження держави. Її раціональним зерном можна вважати ідею про твердження порядку, як загального блага в державі. Правда, такий порядок, відповідно до цієї теорії, створюється за допомогою божественної сили, що виключає активність особистості [7, 7].
Патріархальна теорія (Аристотель, Р. Філмер, Н.К. Михайлівський, М.Н. Покровський). Відповідно до цієї теорії держава відбулася з патріархальної родини, в результаті її розростання родина — сукупність родин (селище) — сукупність селищ (держава). Аристотель називав людину політичною твариною, яка вступає у відносини з людьми з метою виживання. Звідси відбувається утворення родин. Розвиток цих родин у результаті розмноження приводить до утворення селищ, їхні об’єднання створюють державу. Таким чином, держава з’являється як результат сімейних взаємин, а влада монарха трактується як продовження влади батька (патріарха) у родині, що носить ”батьківський» характер. У наш час ця теорія не може бути сприйнята, однак її деякі елементи, насамперед роль родини в становленні державності, повинні враховуватися.
Договірна (природно-правова) теорія (Г. Гроций, Б. Спиноза, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж. — Ж. Руссо, Я. Козельский, М. Радищев, І. Кант). Дана теорія ґрунтується на ідеї походження держави в результаті угоди (договору), як акта розумної волі людей. Об’єднання людей у єдиний державний союз розглядається як природна вимога збереження людського роду і забезпечення справедливості, волі і порядку. В основу теорії природного права покладена теза про те, що державі передував природний стан людей. Воно представлялося авторам теорії неоднозначно. Гоббс вважав, що в природному стані відбувається ”війна всіх проти всіх” [10, 62]. Руссо, навпаки, малював райдужну картину волі і рівності. Однак усі вони розглядали державу, як продукт людської діяльності і прагнення людей до виживання. Домовившись про державотворення, люди або передають правителю частину своїх природжених прав, щоб потім одержати їх з його рук (один варіант трактування походження держави), або домовляються про збереження своїх природних прав (інший варіант). У будь-якому випадку передбачається забезпечення прав і свобод особи в рамках держави.
Зрозуміло, об’єктивні причини виникнення держави не можна пояснити тільки договором. Їх значно більше. Разом з тим договір відіграє значну роль у створенні ряду держав, у практиці їхнього державного будівництва. Так, Конституцією США закріплений договір між народами, що знаходяться в складі держави, і визначенні його мети твердження правосуддя, охорона внутрішнього спокою, організація спільної оборони, сприяння загальному добробуту.
Своєрідну теорію походження держави і права створив найбільший представник німецької класичної філософії Гегель. Він стверджував, в основі всіх явищ природи і суспільства, а, отже, держави і права, лежить абсолютний духовний й розумний початок — ”абсолютна ідея”. На думку Гегеля, воля держави є щось об’єктивне, саме по собі розумний початок, незалежне у своїй підставі від визнання волі окремих осіб. Будучи об’єктивним ідеалістом, Гегель виводив державу і право з абсолютної ідеї, з вимог розуму. Він заперечував тезу прихильників договірної теорії про те, що держава створена людьми для забезпечення й охорони свободи особи і власності.
На думку Гегеля, ”держава не страхова установа, вона не служить окремим особам і не може бути їх утвором. Держава є вища форма реалізації моральності» [6, 46-47]. Вона не служить нічим інтересам, а є абсолютною самоціллю. Інакше кажучи, держава не служить, а панує, вона не засіб, а ціль, ціль у собі, вища з усіх цілей. Держава має вище право у відношенні особистості, а вищий обов’язок останньої — бути гідним членом держави. Гегель відкидає народний суверенітет як підставу держави та ідею демократії, яка випливає з його. Верховна влада, на думку Гегеля, не може виражати інтереси народу, тому що народ не тільки не знає, чого хоче ”розумна воля”, але не знає навіть того, чого хоче він сам. У його навчанні держава зображується як утілення вищих моральних цінностей, він створює справжній культ держави, підкоряючи йому людину цілком.
Органічна теорія, яку розробив Г. Спенсер, ототожнює процес виникнення і функціонування держави з біологічним організмом. Представлення про державу як про своєрідну подобу людському організму сформульовані ще давньогрецькими мислителями. Герберт Спенсер у XIX ст. розвив цю думку, заявивши, що держава — це суспільний організм, що складається з окремих людей, подібно тому, як живий організм складається з кліток. Відповідно до його теорії, держава, як і всяке живе тіло, базується на диференціації і спеціалізації. Диференціація означає, що держава спочатку виникає як найпростіша політична реальність і в процесі свого становлення ускладнюється, розростається. Цей процес завершується загибеллю держави в результаті її старіння. Спеціалізація припускає, що формування держави супроводжується об’єднанням індивідів у групи-органи, кожна з який здійснює визначену, тільки їй властиву функцію. У результаті складається система органів держави. І все це відбувається як в живому організмі, частині якого спеціалізуються на визначеній функції в системі цілого.
Таке представлення про державу здається, на перший погляд, наївним і ненауковим, однак і тут є раціональне зерно. Воно виражається у визнанні зв’язків законів громадського життя і законів природи розумінні того, що людина стає істотою суспільною, будучи вже біологічно сформованим індивідом з волею і свідомістю. Іншими словами, людина спочатку є утвором природи, потім — членом суспільства, а потім — громадянином держави. Позитивним можна назвати обґрунтування диференціації (розподіл на класи) і інтеграції громадського життя (об’єднання людей у державу) [7, 8].
Психологічна теорія — представниками цієї теорії, що виникла також у ХІХ ст. були Г. Тард, Л.И. Петражицкий і ін. Вони пояснили появу держави проявом властивостей людської психіки потребою підкорятися, наслідуванням, свідомістю залежності від еліти первісного суспільства, свідомістю справедливості визначених варіантів дії і відносин і т. і. Природно, що соціальні закономірності реалізуються через людське поводження, діяльність. Тому властивості людської психіки впливають на реалізацію цих закономірностей. Але, з одного боку, цей вплив не є вирішальним, а з іншого боку — сама людська психіка формується під впливом відповідних економічних, соціальних і інших зовнішніх умов. Тому саме ці умови і повинні враховуватися в першу чергу. [11, 6].
Теорія насильства (Є. Дюринг, Л. Гумплович, К. Каутский) пояснює виникнення держави, як результат воєн, насильницького підпорядкування одними людьми інших (у Є. Дюринга — частини суспільства іншою частиною, у Л. Гумпловича і К. Каутского — одного племені іншим). Вони заперечують внутрішні соціально-економічні причини походження держави. Усі державно-правові інститути, що існують у суспільстві, виводяться ними з голого насильства. Насильство лежить і в основі виникнення приватної власності. Державна влада, на думку Л. Гумпловича, виникає з фізичної сили, з панування племені, що спочатку фізично переважає над іншим плем’ям, а потім перетворюється в панування класу.
К. Каутский підкреслював, що тільки там, де є насильство, виникає розподіл на класи. Цей розподіл на класи виникає не внаслідок внутрішнього процесу, а в результаті захоплення однією громадою іншої. У підсумку виникає одне об’єднання з двох громад, одна — панує, інша — гнітить.
Тільки теорією насильства не можна пояснити походження держави. Однак ряд ідей, що складають теорію насильства, заслуговують на увагу. Історичний досвід свідчить, що завоювання одних народів іншими було реальним фактом існування державності протягом довгого часу (наприклад, Золота Орда). Елементи насильства супроводжують утворення будь-якої держави (римського, древньогерманського, Київської Русі). Насильство — боротьба між Північчю і рабовласницьким Півднем — зіграло визначену роль в утворенні США [16, 23].
Матеріалістична (класова) теорія (К. Маркс, Ф. Енгельс, В.І. Ленін) базується на тезі про економічні причини (наявність приватної власності) виникнення держави, які породили розкол суспільства на класи з протилежними інтересами.К. Маркс писав, що держава є ”орган панування, орган гноблення одного класу іншим”.В.І. Ленін називав державу ”машиною для підтримки панування одного класу над іншим» [20]. У їхньому трактуванні держава забезпечує переважні інтереси економічно пануючого класу за допомогою спеціальних засобів підпорядкування і керування. Якщо Є. Дюринг, Л. Гумплович в основу виникнення держави поклали фактори внутрішнього чи зовнішнього насильства, то К. Маркс, Ф. Енгельс, В.І. Ленін керувалися положенням, що держава — не сила, нав’язана ззовні, а результат внутрішнього розвитку суспільства.
Ця теорія має чимало достоїнств. Економічний фактор, покладений у підставу становлення держави, здатний краще пояснити суспільні явища, чим інші фактори — психологічні, біологічні, моральні, етнічні, хоча і вони повинні враховуватися. Класовий підхід дає можливості для аналізу виникнення держави, для визначення сутності держави.
Однак він не є єдиним і пріоритетної для всіх часів і народів. Надмірний акцент на ролі класів і класовій боротьбі у виникненні держави привів прихильників цієї теорії до ряду міфологічних висновків. Держава з’являлася тимчасовим явищем, що виникло разом з виникненням класів. Вважалося, що держава відімре разом з відмиранням класів і установиться суспільство комуністичного самоврядування. Недооцінювався ідеологічний фактор (свідомість), що, поряд з матеріалістичним (буття), відіграє істотну роль.
Технократична теорія походження держави і права (Михайлевський) стверджує, що вони є результатом розвитку техніки і обумовленою необхідністю регулювання відносин між людиною і технікою [11, 7].
У даний час створення держав здійснюється у результаті реалізації права націй на самовизначення або окремих регіонів на політичне самовизначення.

Теорії виникнення права
Виникнення права — це складний і багатоаспектний процес. Різноманітність теорій, які намагаються пояснити характер змін у соціальному житті при переході від природного до державно-правового стану суспільства, умови і причини виникнення права, обумовлена суттєвими розбіжностями у світогляді авторів теорій, різним розумінням самої сутності і призначення права, виливом відповідної історичної епохи, відсутністю і неможливістю абсолютного знання з даної проблеми. Але всі концепції мають певну пізнавальну цінність і сприяють відновленню більш достовірної картини генезису права.
За теологічною теорією (Ф. Аквінський, Ж. Марітен, XII ст.) право було створено Богом і дароване людині через пророка чи правителя. Воно виражає волю Бога, вищий розум, добро і справедливість. Фома Аквінський підкреслював, що світ заснований на ієрархії форм (божественної, духовної, матеріальної), на чолі якої стоїть Бог. Підпорядкування існує і в системі законів — вічних, природних, людських, божественних. Теологічна теорія відповідала релігійній ідеології, яка панувала в епоху середньовіччя, виправдовувала дії правителів, оскільки право є божественним за природою і не може бути результатом волі і бажань людей. Раціональні дослідження питань про походження права обмежувались рамками віри.
Представники теорії природного права (Конфуцій, Арістотель, Цицерон, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж. — Ж. Руссо та ін., XVII-XVIII ст.) вважали, що природне право на відміну від позитивного (встановленого з волі держави) виникає як закон доброчесності, як право справедливого розуму. Природне право належить людині від народження, однак будь-які закони (навіть закони природи) потребують гарантій. Тому люди відмовились від можливості самостійно захищати свої права і домовились утворити державу, яка має право видавати закони і супроводжувати їх санкціями. В теорії природного права домінує антропологічне пояснення причин виникнення права. Вона дозволяла оцінювати чинне право з позицій справедливості і розумності, закликала до його змін у разі невідповідності природним правам, але висновки стосовно вічності права у зв’язку з обумовленістю його природою людини не можна вважати науково обґрунтованими.
Історична школа (Г. Гюго, К. Савіньї, Г. Пухта, XIX ст.) відстоювала тезу про те, що право виникає спонтанно, як мова народу. Воно виростає з національного духу, народної свідомості і набуває специфічного характеру, притаманного тільки певному народові в найбільш ранній період його історії. Тому право виключає всі фактори випадкового, повільного походження. Законодавча діяльність — заключна стадія утворення права, законодавці тільки виражають у юридичній формі те, що диктує народний дух. Право не має універсального характеру, його інститути слід вивчати в контексті конкретного часу, місця, особливостей національного духу того чи іншого народу. Прихильники історичної школи права правильно стверджували, що право — об’єктивне історичне явище, обумовлене етнокультурними факторами, і водночас вони перебільшували значення суспільної свідомості, відхиляли абстрактні методи оцінки права, не давали однозначної відповіді на питання про те, що слід розуміти під «народним духом», який проявляється у звичаях.
Психологічна теорія (Л. Петражицький, Т. Тард, XIX ст.) пов’язувала витоки права з різними проявами людської психіки (індивідуальної або колективної). Серед них — потреба у покоренні, почуття наслідування, бажання і вірування, вольові імпульси, пристосування як спосіб вирішення соціальних суперечностей і т. ін.Л. Петражицький, зокрема, зводив право до правових емоцій імперативно-атрибутивного характеру. Правові переживання він поділяв на два види переживання позитивного права (уявлення про те, що норма — результат зовнішнього рішення) і переживання інтуїтивного, автономного права, не пов’язаного з позитивним. Інтуїтивне право — абсолютне, а позитивне — відносне. Законодавство є тільки «проекцією» правових переживань, «фантазмом» психіки. Віддаючи перевагу в процесі виникнення права психологічним чинникам, ця теорія не враховувала впливу на нього інших об’єктивних факторів. Проте слід визнати позитивний внесок психологічної теорії у вчення про формування правосвідомості.
Марксистська теорія (К. Маркс, Ф. Енгельс, XIX ст.) спиралася на історико-матеріалістичне вчення про суспільство і суспільний розвиток. Генезис права пов’язувався з класовою боротьбою. Панівний у суспільстві клас змінює звичаї на свою користь, пристосовує їх до своїх потреб, а в разі необхідності цілеспрямовано створює нові закони, в яких виражається його воля. Право є знаряддям створення жорстких рамок діяльності для пригніченого класу. Як і інші форми свідомості, воно виникає і розвивається відповідно до змін в економічній структурі суспільства. Саме спосіб виробництва матеріальних благ детермінує загальний характер політичного, правового, соціального, духовного життя людини. Оцінюючи цю теорію, слід наголосити, що дійсно економічні фактори зіграли значну роль у походженні права, але вони не є єдиною причиною, яка породила правові явища в історії людства. Крім того, в праві часто-густо виражена не тільки воля панівного класу, а й загальна воля людей, які живуть у суспільстві.
Теорія примирення (Г. Берман, Е. Аннерс) пояснювала походження права необхідністю упорядкування відносин між родами. Вона виходила з того, що в розв’язанні конфліктів між родами було зацікавлене все первісне суспільство. Договори про примирення спочатку в усній, символічній формі укладалися за допомогою народних зборів, ради старійшин. З часом такі договори через повторення ситуацій однорідного характеру поступово переросли в правила, юридичні норми (право примирення). Ця теорія, хоча й заснована на історичних фактах, але є однобічною, оскільки право виникло не тільки для примирення родів, а й для регулювання різних сторін життєдіяльності суспільства, захисту особистих і загальних інтересів його членів.

Висновок
Розглядаючи основні закономірності виникнення держави і права можна зробити висновок у тому, що будь-яка держава, разом з рішенням класових завдань у суспільстві, виконує і загальнолюдську місію без якої не може існувати жодне суспільство. З точки зору сучасних уявлень процес історичного розвитку держави і права полягає в поступовому перетворенні держави на один із складових елементів громадянського суспільства, що матиме на меті упорядкування та регулювання суспільних відносин, перетворення людини на найвищу соціальну цінність. Загальнолюдське призначення держави полягає в тому, щоб допомогти суспільству подолати протиріччя, знайти сторони згоди і співпраці різних верств населення, громадських сил. Держава виступає і як організація політичної влади суспільства. Держава офіційно встановлює право, забезпечує його виконання. Право ж, висловлюючи державну волю, регулює суспільні відносини, воно провадить в життя політику держави, регулює поведінку людей в державі, має загальнообов’язковий характер. Не держава створює і надає особистості права, а людина сама їх має від народження і обов’язок держави — визнавати і здійснювати ці права. Громадянське суспільство тісно пов’язане як з державою, так і з правом. Держава покликана створювати найоптимальніші умови для розвитку громадянського суспільства, не втручатись у сферу реалізації приватних інтересів, а розвинене громадянське суспільство, у свою чергу, є соціальною базою демократичної, правової соціальної держави. Досягненню цієї мети мають сприяти реформи політичної і правової системи У політичній сфері необхідно поглиблення форм участі громадян в управлінні справами держави й суспільства; вдосконалення державного апарату з точки зору чіткого визначення та розмежування повноважень; підвищення активності громадських організацій; розширення гласності. Здійснення вищезгаданих завдань сприятиме побудові держави, де права і свободи людини будуть не лише проголошені, а й гарантовані; де верховенство матиме справедливе право, а держава та особа стануть рівноправними учасниками суспільних відносин. Демократичні держави спираються на право, вище призначення якого це визнання, дотримання і захист прав і свобод людини і громадянина. Право є системою загальнообов’язкових юридичних норм, які виражають інтереси суспільства. Така держава відповідає високому рівню розвитку демократії, характеризується гласністю, багатопартійністю, вільними виборами, поділом влади, верховенством закону, охороною прав і свобод особистості, наявністю незалежного суду. Сьогодні українська громадськість потребує демократичної держави, в якій забезпечувалися б права і свободи, вона прагне брати участь у здійсненні влади, можливості відстоювати і пропагувати свої погляди й переконання, вимагає свободу слова й преси і т.п. На нинішньому етапі політичного й соціально-економічного розвитку України необхідно підвищувати рівень державно-правової свідомості, як частини самосвідомості народу. Без глибокого осмислення минулого неможливо розбудовувати молоду державу. Правова держава, до побудови якої ми прагнемо, виступає найдосконалішою формою організації і функціонування державної влади. Розвиток правової держави невіддільний від становлення прав людини, які власне і виступили тією ключовою категорією, навколо якої розвивались головні її характеристики. Лише правова держава може виступати як об’єктивний виразник інтересів внутрішньо неоднорідного і суперечливого громадянського суспільства.

Література
1. Гойман Г.І. — Червонюк В.И. Очерк теории государства и права. М., 1996.
2. Загальна теорія держави і права. — К., Юрінком Інтер, 2000.
3. История древнего мира Ранняя древность. Т.1 — М., 1989.
4. Кашанина Т.В. Происхождение государства и права. М., Юристъ, 1999.
5. Колодій Л.Ю., Олейніков А.М. Основи держави і права. — К., 1995.
6. Корельский В.М., Перевалов В.Д. Теория государства и права. М., 1997.
7. Котюк В.О. Основи держави і права. — К., 1994
8. Лукашева Е.А. Право. Мораль. Личность. — М., Наука, 1986.
9. Марченко М.Н. Загальна теорія держави і права. — К., 1996.
10. Механический материализм Томаса Гоббса. М., 1991.
11. Михайленко О. Основи держави і права. — К., Femina, 1995.
12. Общая теория государства и права. Под ред.В. В. Лазарева. — М., 2000
13. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. / Харків 2001
14. Теория государства и права / Под ред. С.С. Алексеева. — М., 1985.
15. Теорія держави і права / Під ред.В. В. Копєйчикова. — К., 1995.
16. Терлюк І.Я. Історія держави і права України. — К., Атіка, 1999.
17. Тихомиров Ю.А. Публичное право. — М., 1995.
18. Черниловский З.М. Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. М., 1996.

«