Судовий експерт: його права обов’язки відповідальність

Навчально-науково-виробничий комплекс Академія інтелектуальної власності» МОН
Інститут інтелектуальної власності і права
Факультет підготовки фахівців
реферат з дисципліни «Основи судової експертизи об’єктів інтелектуальної власності»
на тему
«СУДОВИЙ ЕКСПЕРТ. ЙОГО ПРАВА, ОБОВ’ЯЗКИ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ»
Київ-2007

Зміст
1. Поняття судової експертизи.
2. Юридично-правовий статус судового експерта.
3. Особи, які не можуть бути судовими експертами. Відвід та самовідвід судового експерта.
4. Права судового експерта.
5. Обов’язки судового експерта.
6. Що заборонено судовому експертові.
7. Відповідальність судового експерта
— дисциплінарна;
— матеріальна;
— кримінальна.
8. Висновок судового експерта.
9. Література.

Експерти державних судово-експертних установ керуються поняттям судової експертизи, визначеним ст. 1 Закону України “Про судову експертизу” “Судова експертиза – це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що знаходиться у провадженні органів дізнання, досудового і судового слідства”.
З точки зору практики, можна сказати, що судова експертиза — це відмінний від інших специфічний різновид експертиз, що має особливий статус. Її подібність до експертиз у інших сферах людської діяльності полягає у тому, що вона, по суті, є дослідженням, заснованим на використанні спеціальних знань. Водночас далеко не будь-яке дослідження, засноване на використанні спеціальних знань, може називатися судовою експертизою, оскільки такі експертизи здійснюються у ході судового дослідження з цивільних, господарських або кримінальних справ, справ про адміністративні правопорушення.
Судова експертиза завжди призначається судом і проводиться особливим суб’єктом – судовим експертом, який набуває процесуального статусу у силу юридичного факту – ухвали суду або постанови слідчого.
Слово «експерт» походить від латинського слова «expertus» (досвідчений, обізнаний) і в даний час означає компетент­ну в якій-небудь галузі знань і/чи практичної діяльності особу, яка має певний юридичний статус. Тобто, «експерт» — видове поняття стосовно до родового по­няття «спеціаліст».
Європейська континентальна доктрина визначає правове становище експерта як помічника судді, англо-американська — як свідка. Вітчизняне законо­давство визначає юридичний статус екс­перта як самостійного суб’єкта процесу, який має власний обсяг процесуальних прав та обов’язків, що відрізняють його від інших суб’єктів процесуальної діяль­ності.
Відмінною рисою такого суб’єкта про­цесу є об’єктивна незаінтересованість в кінцевому вирішенні справи, що обумов­лено його функцією подання суду особливого доказу — експертного висновку. Спе­цифічним також є те, що експерт зазда­легідь (а priori) не має доказової інфор­мації — він добуває її в ході спеціального дослідження за допомогою своїх спе­ціальних знань.
Правовий статус експерта підпоряд­кований меті процесу і складається з його компетенції, визначеної процесуальними обов’язками і правами, а також правови­ки гарантіями належної реалізації ним своїх прав та обов’язків і його незалеж­ності. Оскільки експерт не є стороною (учасником) процесу та не має особистої юридичної заінтересованості у вирішенні справи, його участь в процесі обумовлена не якимись правами, а головним обов’яз­ком – дати об’єктивний висновок з поставлених перед ним питань.
У ст. 10 та 11 Закону України «Про судову експертизу» (далі – Закон) визначається, які особи можуть бути судовими експертами, а які – ні.
Зокрема, ст. 10 Закону визначає, що «Судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, як мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності».
Цією ж статтею визначено, що до проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому Законом.
Статтею 7 Закону передбачено, що судово-експертна діяльність може здійснюватися на підприємницьких засадах, а також за разовими договорами. Однак органи дізнання, досудового слідства і суди зобов’язані доручати проведення судових експертиз переважно фахівцям, внесеним до Реєстру, згідно із статтею 9 Закону України «Про судову експертизу».
Проте, проведення експертизи за разовими договорами може мати місце лише у випадках, коли провести її в іншому порядку неможливо.
Права та обов’язки судового експерта особа набуває з моменту отримання відповідної кваліфікації судового експерта з відповідної спеціальності.
Атестацію з метою присвоєння кваліфікації судового експерта фахівців, які не є працівниками державних спеціалізованих установ проводить Центральна експертно-кваліфікаційна комісія при Міністерстві юстиції України.
Стаття 9 Закону запроваджує Державний Реєстр атестованих судових експертів, у якому реєструються атестовані судові експерти. Ведення цього Реєстру покладається на Міністерство юстиції України. Мінюст в галузі судової експертизи є організуючим та координуючим органом підпорядкованих науково-дослідних інститутів судових експертиз, до компетенції якого не належать призначення та проведення судових експертиз, а також надання правової оцінки діям судових експертів. Оцінку доказам, зокрема проведеній експертизі, відповідно до чинного законодавства дає суд, прокурор та слідчий.
Законодавство, зокрема Закони України „Про адвокатуру”, „Про судову експертизу”, „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” та Положення про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених) (далі – Положення), не містить прямої заборони щодо сумісництва вищевикладених видів діяльності.
Ст. ж 11 Закону, на відміну від ст. 10 містить визначення осіб, які не можуть бути судовими експертами. Зокрема, це такі особи, «що визнані у встановленому законом порядку недієздатними, а також особи, які мають судимість.
Інші обставини, що забороняють участь особи як експерта в судочинстві, передбачаються процесуальним законодавством».
Так, стаття 31 Господарського процесуального кодексу зазначає, що сторони і прокурор, який бере участь в судовому процесі, мають право заявити відвід судовому експерту у разі, якщо
§ він особисто, прямо чи побічно заінтересований в результаті розгляду справи;
§ якщо він є родичем осіб, які беруть участь в судовому процесі;
§ з мотивів його некомпетентності.
Цивільний процесуальний кодекс встановлює наступні підстави для відводу експерта
§ якщо він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи (п. 2 ст. 20 ЦПК);
§ якщо є інші обставини, які викликають сумнів в його об’єктивності та неупередженості (п. 2 ст. 20 ЦПК);
§ якщо він перебував або перебуває в службовій або іншій залежності від осіб, які беруть участь у справі (п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦПК).
Кримінально-процесуальний кодекс, Кодекс адміністративного судочинства та Закон України «Про виконавче провадження» також вказують на право учасників процесу заявити відвід експерту з причин його заінтересованості в результаті розгляду справи або за наявності інших обставин, що викликають сумнів у його неупередженості.
Які ж саме права та обов’язки має судовий експерт?
Обов’язки та права судового експерта визначені Законом, Кримінально-процесуальним кодексом, Цивільно-процесуальним кодексом, Господарсько-процесуальним кодексом, Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз про призначення та проведення судових експертиз та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз (далі – Інструкція).
Загальні для усіх видів судочинства права та обов’язки судових експертів встановлені Законом та Інструкцією, яка затверджена наказом Міністра юстиції України 08.10.98 № 53/5.
Відповідно до ст. 12 Закону та ст. 77 КПК України на експерта покладаються такі обов’язки
· узяти до виконання доручену йому експертизу;
· повідомити в письмовій формі особу або орган, які призначили експертизу, про неможливість її проведення, якщо поставлене питання виходить за межі компетенції експерта (спеціаліста) або якщо надані йому матеріали недостатні для вирішення поставленого запитання, а витребувані додаткові матеріали не були одержані;
· з’явитися за викликом особи або органу, які призначили експертизу, для допиту з приводу проведеної експертизи або для повідомлення про неможливість її проведення;
· заявити самовідвід за наявності передбачених законом обставин;
· з дозволу особи або органу, які призначили експертизу, проводити дослідження в присутності підозрюваного, обвинуваченого, підсудного чи сторін у цивільних та господарських справах;
· на вимогу органу дізнання, слідчого, прокурора, судді, суду дати пояснення даного ним висновку.
Експерт не повинен давати висновки з питань, що виходять за межі його компетенції. У таких випадках, а також, коли недостатньо наданих експерту для проведення судової експертизи даних, експерт має в письмовій формі повідомити слідчого або суд про неможливість зробити висновок.
Згідно зі ст. 13 Закону експерт має право
· ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються предмета судової експертизи, і подавати клопотання про надання додаткових матеріалів;
· вказувати у висновку експерта на виявлені в ході проведення судової експертизи факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені питання;
· з дозволу особи або органу, які призначили судову експертизу, бути присутнім під час проведення слідчих чи судових дій і заявляти клопотання, що стосуються предмета судової експертизи;
· подавати скарги на дії особи, у провадженні якої перебуває справа, якщо ці дії порушують права судового експерта;
· одержувати винагороду за проведення судової експертизи, якщо її виконання не є службовим завданням;
· проводити на договірних засадах експертні дослідження з питань, що становлять інтерес для юридичних і фізичних осіб, з урахуванням обмежень, передбачених законом.
Решта прав, як і зазначено у Законі, визначається процесуальним законодавством, а саме ст. 77 КПК України. Так, експерт має право
· з дозволу особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або суду бути присутнім при провадженні допитів та інших слідчих дій і задавати особам, що допитуються, запитання, які стосуються експертизи,
· на забезпечення безпеки за наявності відповідних підстав.
Слід зазначити, що Закон, цивільне й кримінально-процесуальне законодавство та відомчі нормативно-правові акти наділяють експерта досить широким колом прав, спрямованих на виконання його основного обов’язку – дати об’єктивний висновок по суті справи, що досліджується. Серед них – і право на експертну ініціативу, тобто право вказувати у висновку експертизи на факти, що мають значення для справи, про які йому не були поставлені питання, а також право ставити їх самостійно, або об’єднати питання, що по суті дублюють одне одне, та викласти їх у редакції, яка є більш раціональною.
Як визначено у п. 2.3. Інструкції, експерту забороняється
· проводити експертизу без письмової вказівки керівника експертної установи (її структурного підрозділу), за винятком експертиз, доручених йому безпосередньо після слідчого огляду, в якому він брав участь як спеціаліст, а також експертиз, які проводяться під час судового розгляду.
· самостійно збирати матеріали, які підлягають дослідженню, а також вибирати вихідні дані для проведення експертизи, якщо вони відображені у наданих йому матеріалах неоднозначно.
· розголошувати без дозволу прокурора, слідчого, особи, яка провадить дізнання, дані попереднього слідства чи дізнання.
· вступати в контакти, не передбачені порядком проведення експертизи, з будь-якими особами, якщо такі особи прямо чи побічно стосуються експертизи.
· зберігати кримінальні, цивільні та господарські справи, а також речові докази й документи, що є об’єктами експертизи, поза службовим приміщенням.
Експерт складає висновок експертизи від свого імені і несе особисту відповідальність за його правдивість. За надання заздалегідь неправдивого висновку, за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків, а також за розголошення без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка провадить дізнання, даних попереднього слідства чи дізнання експерт несе кримінальну відповідальність за статтями 384 – 387 КК України.
За злісне ухилення від явки до органів дізнання та попереднього слідства або суду експерт несе відповідальність за статтями Кодексу України про адміністративні правопорушення.
За допущені порушення при проведенні експертизи, що не призвели до кримінальної чи адміністративної відповідальності, штатний співробітник експертної установи може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності, а позаштатний – звільнений з посади позаштатного експерта.
Відповідно до ст. 14 Закону, у передбачених законодавством випадках, експерт може бути притягнутий до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.
Загальні підстави для дисциплінарної відповідальності експертів встановлені законодавством України про працю. Крім того, відповідно до Положення про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів (Додаток № 2 до наказу Міністра юстиції України від 15.07.1997 р. № 285/7-А «Про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів»), за порушення вимог Закону, інших пунктів законодавства України, що регламентують судово-експертну діяльність, до судового експерта можуть бути застосовані такі види дисциплінарної відповідальності
· попередження;
· зупинення дії свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта;
· анулювання свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта;
· зниження кваліфікаційного класу судового експерта.
Підставами для притягнення до дисциплінарної відповідальності можуть бути подання Мінюсту та його органів на місцях чи повідомлення керівників або заступників керівників державних органів, інших організацій або громадян; подання голови Експертно-кваліфікаційної комісії експертної установи; повідомлення в засобах масової інформації.
Матеріальну відповідальність експерт несе за правилами, встановленими цивільним законодавством. Адміністративну – за злісне ухилення від явки в суд, в органи досудового слідства чи дізнання відповідно до ч. 2 статті 185-3 («злісне ухилення експерта від явки в суд — тягне за собою накладення штрафу від шести до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян») або за статтею 185-4 («злісне ухилення експерта від явки до органів досудового слідства або дізнання – тягне за собою накладення штрафу від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян») Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Кримінальна відповідальність експертів передбачена ст. 384, ч. 1 ст. 385 та ч. 1 ст. 387 КК України, відповідно, за
1) дачу завідомо неправдивого висновку;
2) відмову від дачі висновку без поважних причин;
3) за розголошення даних досудового слідства або дізнання, якщо експерт був попереджений в установленому законом порядку про обов’язок не розголошувати ці дані.
Так, згідно зі ст. 384 завідомо неправдивий висновок експерта під час провадження дізнання, досудового слідства, здійснення виконавчого провадження або проведення розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України або в суді, карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.
Ч. 1. ст. 385 визначає, що відмова експерта без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків у суді або під час провадження досудового слідства, здійснення виконавчого провадження, розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України чи дізнання карається штрафом від п’ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.
І, відповідно до ст. 387 розголошення без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка провадила дізнання чи досудове слідство, даних досудового слідства чи дізнання особою, попередженою в установленому законом порядку про обов’язок не розголошувати такі дані карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років.
У останньому випадку експерта можна притягнути до кримінальної відповідальності тільки за умови документально оформленого попередження про нерозголошення.
Отже, повнота, правильність, обґрунтованість та правдивість висновку експерта, а також його незалежність та збереження конфіденційності забезпечуються цілим рядом процесуальних норм та так званою «клятвою експерта» — попередженням про те, що він несе кримінальну відповідальність за дачу за відомо неправдивого висновку і відмовлення без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків, а також можливістю призначення повторної судової експертизи. Гарантії незалежності судового експерта та правильності його висновку викладені в ст. 4 Закону, згідно з якою
«Незалежність судового експерта та правильність його висновку забезпечуються
§ процесуальним порядком призначення судового експерта;
§ забороною під загрозою передбаченої законом відповідальності втручатися будь-кому в проведення судової експертизи;
§ існуванням установ судових експертиз, незалежних від органів дізнання досудового та судового слідства;
§ створенням необхідних умов для діяльності судового експерта, його матеріальним і соціальним забезпеченням;
§ кримінальною відповідальністю судового експерта за дачу свідомо неправдивого висновку та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків;
§ можливістю призначення повторної судової експертизи;
§ присутністю учасників процесу в передбачених законом випадках під час проведення судової експертизи».
Положення цієї статті доповнюється ст. 12 Інструкції «Експерт складне висновок екс­пертизи від свого імені і несе особисту відповідальність за його правдивість. За надання завідомо неправдивого висновку, за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків, а також за розголошення без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка провадить дізнання, даних попереднього слідства чи дізнання експерт несе кримінальну відповідальність за статтями КК України».
У той же час, суд зобов’язаний провести ретельну перевірку й оцінку проведе­ного експертом спеціального дослідження, у ході якої мають з’ясовуватися наступні питання
§ чи враховані усі вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи;
§ чи не було обставин, що виключали б участь даного експерта в розглянутій справі;
§ компетентність експерта, і чи не вийшов він за межі своїх повноважень;
§ повнота відповідей на поставлені питання та їхня відповідність іншим фактичним даним;
§ відповідність між дослідницькою частиною і заключним висновком.

Література

1. Господарський процесуальний кодекс України (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, N 6, ст. 56 з сайту ВР України.
2. Закон України «Про судову експертизу» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, N 28, ст. 232 з сайту ВР України.
3. Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз N 53/5 від 08.10.98 з сайту ВР України.
4. І. Кириченко. Експертний висновок як джерело доказів у судових спорах про порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності. Право України. — № 11, 2002.
5. Кириченко І. А. Судова експертиза об’єктів права інтелектуальної власності. Навчальний посібник. – К. Ін-т інтел. власн. і права, 2007.
6. Кодекс України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради Української РСР (ВВР) 1984, додаток до N 51, ст.1122) з сайту ВР України.
7. Кримінальний Кодекс України (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 25-26, ст. 131) з сайту ВР України.
8. Міністерство юстиції України. Питання розгляду звернень громадян у сфері судової експертизи. Стаття з офіційного сайту.
9. Н. Мещерякова «ПОВНА НЕСУМІСНІСТЬ підстави заявити відвід експерту». Стаття з журналу «Правовий тиждень» № 5 від 31 серпня 2006 р.
10. О. Дорошенко. Роль спеціальних знань у проведенні судової експертизи об’єктів інтелектуальної власності. – Право України. — № 5, 2006.
11. Цивільний Процесуальний Кодекс України (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, N 40-41, 42, ст. 492) з сайту ВР України.

«