Основи інтелектуальної власності
ББК 67.9 (4УКР)304
Д96 УДК 347.78 (477)
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів, лист № 1/11 — 2300 від 09.06.2003 р.
Рецензенти
В.В. Колосков, к.ю.н., професор кафедри Національної академії прикордонних військ України ім. Богдана Хмельницького;
P.O. Стефанчук, к.ю.н., доцент, завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін Хмельницького інституту регіонального управління і права.
Драпак Г., Скиба М.
Д96 Основи інтелектуальної власності Навчальний посібник. —
Хмельницький ТУП, 2003. — 135 с. ISBN 966-7789-43-8
В посібнику розглядаються основні поняття інтелектуальної власності, умови надання правової охорони об’єктам авторського права, суміжних прав і прав промислової власності, механізм передачі прав іншій особі та здійснення правового захисту на ці об’єкти. Наводиться тлумачний словник основних термінів з інтелектуальної власності.
Призначено для студентів та магістрантів вузів, а також може бути корисно аспірантам, науковим працівникам, інженерам та усім, хто цікавиться питаннями правового захисту об’єктів інтелектуальної власності.
ББК 67.9 (4УКР)304
ISBN 966-7789-43-8 © Драпак Г., Скиба М., 2003
© ТУП, оригінал-макет, 2003
Присвячується 40-річчю з дня заснування Технологічного Університету Поділля
ПЕРЕДМОВА
Напевне нікого не треба особливо переконувати, що інтелектуальна діяльність притаманна виключно людині. Адже вся історія людства є найкращим тому свідченням. А локомотивом прогресу, як сьогодні визнають усі, є конкуренція. Саме вона споконвічно надихала людство не зупинятися на досягнутому, постійно вдосконалюватись, шукати і створювати нове, невпинно рухаючись уперед. І цілком логічним на цьому тлі виглядає потреба у захисті інтересів творців нового.
Тому, з метою ознайомлення майбутніх керівників держави з основами положеннями проблеми захисту різних об’єктів інтелектуальної власності авторами і пропонується ця книга. Наш посібник складається з п’яти розділів. У першому розглядаються основні поняття інтелектуальної власності. Другий — присвячено особливостям захисту об’єктів авторського права та суміжних прав. У третьому розділі увагу надано правовій охороні об’єктів промислової власності. У четвертому подаються відомості про особливості передачі прав на об’єкти інтелектуальної власності. Забезпечення прав на об’єкти інтелектуальної власності аналізується у п’ятому розділі. Також у посібнику подано тлумачення найбільш вживаних термінів, визначень і понять стосовно інтелектуальної власності.
Потреба у створенні подібної роботи викликана декількома чинниками. По-перше, відсутністю широкодоступних сучасних україномовних посібників з цього питання, а також останніми змінами у законодавстві України стосовно інтелектуальної власності. По-друге, бажанням заповнити прогалину у правовій культурі технічної еліти з цього питання. Адже не секрет, що незнання своїх прав суттєво звужує потенційні можливості членів суспільства. Крім того, у останні роки в Україні значно підвищився інтерес до проблеми захисту різних об’єктів інтелектуальної власності, що пояснюється активними інтеграційними процесами у державі.
Автори висловлюють щиру подяку рецензентам роботи професору кафедри Національної академії Прикордонних військ України, ім. Богдана Хмельницького, к.ю.н. Валерію Васильовичу Колоскову та завідувачу кафедри цивільно-правових дисциплін Хмельницького інституту регіонального управління та права, к.ю.н., доц. Стефанчуку Руслану Олексійовичу за їх детальне ознайомлення з роботою а також доброзичливу критику, що багато у чому сприяла покращенню тексту посібника. Ми також вдячні редактору книги за ряд внесених вдосконалень до тексту рукопису.
Особливу вдячність автори висловлюють Заслуженому працівнику освіти України, дійсному члену Міжнародної академії Інформатизації, академіку Академії інженерних наук України та Української технологічної академії, д.т.н., професору Сіліну Радоміру Івановичу за допомогу у підготовці рукопису, цінні поради та підтримку.
Усі зауваження, пропозиції та рекомендації щодо покращення викладеного матеріалу, автори з вдячністю приймуть. Ваші побажання просимо надсилати за адресою Технологічний університет Поділля, вул. Інститутська, 11, м. Хмельницький, 29016. Г. Драпаку і М. Скибі або E-mail drapak@beta.tup.km.ua.
Людина з новою ідеєю — всього лише дивак,
поки ідея не переможе»
Марк Твен
ВСТУП
Загальновизнано, що усі без винятку в Україні прагнуть підвищення стандарту життя суспільства. І так само усі визнають, що зростання його якості можливо лише за умов поліпшення економічної ситуації в країні. Світовий досвід останніх років дещо змінив уявлення про можливі шляхи розвитку людства. Якщо раніше вважалося, що провідна роль у зростанні економіки держав належить природним ресурсам, то зараз, як стверджують експерти ООН, на передній план виступає інтелектуальний потенціал нації [6]. Практика процвітаючих вітчизняних і закордонних фірм свідчить, що сьогодні добитися справжнього і довготривалого успіху можливо лише за рахунок використання новітніх технологій. А в умовах жорсткої конкуренції необхідно цивілізовано захистити свої надбання. І робити це можливо лише за допомогою чинного законодавства. Творцями нового виступають особистості, які, на превеликий жаль, як правило, мало обізнані з особливостями правового захисту своєї праці. Це пояснюється рядом об’єктивних причин. По-перше, на теренах колишнього Союзу інтелектуальний продукт ніколи не був товаром. Крім того, в суспільстві ніколи не культивувався Божий принцип «Не вкради» стосовно об’єктів інтелектуальної діяльності. І найголовніше, стрімкий темп входження нашої молодої країни у світове співтовариство потребує постійного і кропіткого навчання її громадян основам захисту інтелектуальної власності та всебічного поширення знань про неї. Наше завтра — це членство у Європейському Союзі (СС) та інших європейських та євроатлантичних структурах, вступ до Світової організації торгівлі (СОТ) тощо. З цього приводу дуже влучно висловився посол Королівства Іспанія в Україні Луіс Гомес де Аранда і Вільєн. В інтерв’ю журналу «Академія» за 2002 рік, він побажав молодим українцям «Зберігайте почуття гідності, пам’ятайте про власну унікальність, перестаньте комплексувати і набирайтесь досвіду. Не відкидайте своїх традицій і культури, а на їх базі інтегруйте Україну до європейського співтовариства». І однією з цеглинок у будові майбутньої України, України європейської — інтелектуальна власність.
Сьогодні наша держава тільки розпочала свій шлях до громадянського суспільства, тому так важливо підвищити рівень правових знань пересічних українців, зокрема технічної та творчої інтелігенції стосовно інтелектуальної власності. Нажаль, рівень правових знань з цих питань у науковців, інженерного корпусу, не говорячи вже про звичайних громадян, взагалі не витримує ніякої критики. Однак, перебуваючи у світовому співтоваристві, ми не можемо обходити традиції, що склалися у цивілізованому світі. Як кажуть у нас, «до чужого монастиря із своїм статутом не ходять».
Тому такою слушною видається нам ідея навчання нашої молоді винахідництву і її широке ознайомлення з проблемами захисту інтелектуальної власності [19]. Ми вважаємо, що вища школа не повинна стояти осторонь цих гострих проблем, котрі постали перед нашою молодою країною. Виходячи з цих міркувань, автори і пропонують цей посібник.
Взагалі поняття «власність» дуже широке і притаманне юридичним, економічним та іншим категоріям. Особливості його застосування в інженерній (частково юридичній) і економічній практиці ми і спробуємо розглянути у цьому посібнику. З економічної точки зору поняття «власність» характеризується поняттями нематеріальних та матеріальних активів. Поняття матеріальних активів, на наш погляд, очевидне і не вимагає ніяких додаткових роз’яснень. Інша справа з розумінням поняття нематеріальних активів. Давайте спочатку розглянемо, що ж відноситься до останніх. За даними Інституту інтелектуальної власності і права до нематеріальних активів належать [ЗО]
1.Право власності на винахід. Воно засвідчується патентом. Об’єктом винаходу може бути продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослини і тварини), спосіб тощо.
2.Право власності на корисну модель, яке також засвідчується патентом. Об’єктом корисної моделі може бути конструктивне виконання пристрою.
3.Право власності на промисловий зразок. І це право засвідчується патентом. Об’єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначено для задоволення естетичних та ергономічних потреб споживачів продукції.
4.Право власності на знаки для товарів і послуг. На відміну від попередніх право власності на знаки для товарів і послуг засвідчується свідоцтвом. Об’єктом права власності на знак можуть бути словесні, зображувальні, об’ємні та інші позначення або їх комбінації, виконані у будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів.
5.Право власності на сорт рослин. Право власності на сорт засвідчується патентом. Патент на сорт засвідчує авторство на сорт і
виключне право на його використання. Перелік родів і видів рослин, на сорти яких видаються патенти, визначається Кабінетом Міністрів України.
6. Право власності на фірмове найменування. Кожна юридична особа має своє власне найменування. Право і обов’язки господарських організацій пов’язані з користуванням фірмовим найменуванням, виробничими марками і товарними знаками, що визначаються діючим законодавством.
7. Право власності на програми для ЕОМ. Право на публікування, відтворювання, розповсюдження та інші дії по введенню в господарський обіг сукупності даних та команд, що призначені для функціонування ЕОМ та інших комп’ютерних пристроїв з метою отримання певного результату.
8. Право власності на базу даних. Право на публікування, відтворювання, розповсюджування та інші дії по введенню у господарський обіг сукупності даних (статей, розрахунків тощо), котрі систематизовані для пошуку і обробки за допомогою ЕОМ.
9. Право власності на науково-технічну інформацію. Об’єктом науково-технічної інформації можуть бути результати науково-технічних, виробничих робіт та іншої науково-технічної діяльності, що зафіксовані у формі, яка забезпечує їх відтворення, використання та поширення.
Стрімкій розвиток науки та техніки в останні роки постійно породжує нові продукти інтелектуальної власності. Сьогодні, окрім відомих об’єктів, до інтелектуальної власності в світі також відносять біотехнології, топографії інтегральних мікросхем тощо. Крім того, до інтелектуальної власності належать та інші об’єкти. Наприклад, ті, що захищаються Законом України «Про авторські і суміжні права». Як правило, — це твори мистецтва, літератури тощо. Поговоримо про це трохи згодом. Отож до справи, і хай нам допоможе Всевишній!
«Людський геній є джерелом усіх витворів мистецтва та винаходів. Ці витвори є гарантією жаття, гідного людини. Обов’язок держави — забезпечити надійну охорону всіх видів мистецтв і винаходів»
Арпад Богш
РОЗДІЛ І ЩО ТАКЕ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
1.1. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
У самому широкому розумінні інтелектуальна власність — це законодавчо закріплені права на результати інтелектуальної діяльності людини у різних сферах суспільного життя. До прийняття законів з охорони інтелектуальної власності, країни світу, поступово розв’язуючи певні внутрішні і зовнішні проблеми, йшли кожна своїм індивідуальним шляхом. Узагальнюючи ці задачі можна сказати, що основними з них є
— бажання економічного та соціального розвитку власної країни;
— стимулювання своїх громадян до творчості, розповсюдження та використання результатів інтелектуального надбання людства;
— потреба у юридичному визнанні майнових та немайнових прав авторів творів та доступу до них власного суспільства.
Витвір людського генію, наприклад, такий як ідея музичного твору або винаходу, не може, на відміну від матеріальних речей, гарантувати від їх використання сторонніми особами лише через те, що хтось інший вже володіє ними. Після того як щось створене людським інтелектом стало відомо громадськості, творець вже не в змозі самостійно контролювати його використання. Саме це і є головним у законодавстві стосовно інтелектуальної власності [27, 28].
Взагалі законодавство в області інтелектуальної власності намагається забезпечити інтереси авторів творів та інших творців інтелектуальних надбань та послуг, надаючи їм певні, обмежені у часі права, котрі дозволяють останнім контролювати використання своїх творів. Причому ці права відносяться не до матеріальних об’єктів, в котрих може втіюлватися результат творчої праці, а до самого породження людського розуму як такого, тобто до самої ідеї об’єкта захисту. Саме останнє і є найважче контролювати творцю або особі, яка представляє його інтереси, коли ідеї автора не є об’єктом правової охорони.
За багаторічною світовою традицією, інтелектуальна власність поділяється на авторське право та промислову власність.
Авторське право надає авторам та іншим творцям інтелектуальних творів в галузі літератури, музики або мистецтва певні права, що дають останнім право дозволяти або забороняти протягом певного обмеженого у часі періоду ті або інші види використання власних творів. В широкому сенсі авторське право включає в себе положення про охорону авторського права в точному змісті цього слова, а також охорону так званих «суміжних прав».
Промислова власність передбачає охорону винаходів за допомогою патентів, захист певних комерційних інтересів за допомогою законодавства на товарний знак і торгову назву, а також законодавства з охорони промислових зразків тощо. Крім того, у поняття промислової власності входить боротьба проти недобросовісної конкуренції.
Конвенція, яка затверджена Всесвітньою організацію інтелектуальної власності (ВОІВ) проголошує, що інтелектуальна власність об’єднує у собі права, що стосуються [20]
1) літературних, художніх і наукових творів;
2)виступів виконавців, фонограм і програм ефірного мовлення;
3)винаходів в усіх сферах людської діяльності;
4)наукових відкриттів;
5)промислових зразків;
6)товарних знаків, знаків обслуговування і торгових назв і позначень;
7)запобігання недобросовісної конкуренції;
8)усіх інших прав, що є результатами інтелектуальної діяльності у промисловій, науковій, літературній або художній галузях.
Види творів, що згадані у пункті 1, регулюються авторським правом. Права, котрі даються у пункті 2, зазвичай звуться суміжними правами, тобто правами в області суміжними з авторськими. Види діяльності, наведені у пунктах 3, 5, 6 є об’єктами охорони промислової власності. Сюди ж, згідно Паризької конвенції про охорону промислової власності, можна віднести і пункт 7. Промислова власність, як правило, включає винаходи та промислові зразки. У документах ВОІВ пропонується таке найпростіше визначення винахід є новим рішенням технічної проблеми, а промислові зразки є творінням в області естетики, що визначає зовнішній вигляд виробу. Крім того, до промислової власності відносять товарні знаки, знаки обслуговування, торгові назви і позначення, включаючи показники походження товару і назву місця походження, а також боротьбу проти недобросовісної конкуренції.
Об’єкти, що згадуються у пункті 4 — наукові відкриття — не можуть бути віднесеними ні до одної з двох сфер інтелектуальної власності. Взагалі, у світі існує думка, що наукові відкриття зовсім не повинні згадуватись серед різних форм інтелектуальної власності, тому що ні один національний закон або міжнародна угода не надає прав власності на наукові відкриття. Женевська угода по міжнародній реєстрації наукових відкриттів (1978 р.) визначає наукове відкриття як «визнання явищ властивостей або законів матеріального всесвіту, не визнаних раніше і тих, що піддаюся перевірці» [20]. Винахід — це нове рішення конкретних технічних проблем. Такі рішення, природно, мають грунтуватися на властивостях або законах матеріального світу, бо інакше їх було б неможливо впровадити за допомогою технічних засобів. Однак ці закони або властивості не обов’язково мають входити до категорії «не визнаних раніше». Винаходи знаходять нове застосування або нове технічне використання таких властивостей і законів незалежно від того, визнані вони чи ні.
1.2. ПРО АВТОРСЬКІ І СУМІЖНІ ПРАВА
Авторське право має відношення до художніх творів (поезія, романи, музика, живопис, кінофільми тощо). У більшості європейських мов використовується не англійський термін (copyright — копі-райт), що у буквальному перекладі означає — право на виготовлення копій. У терміні «копірайт» власне наголос робиться на основну дію, яка по відношенню до літературних або інших художніх творів може виконуватись лише самим автором або з його дозволу. Мова тут іде про тиражування літературного або інших творів, таких, як книга, картина, скульптура, фотографія або кінофільм тощо. У терміні ж «авторське право» за головне взято особистість автора художнього твору, чим підкреслюється той факт, що у законодавстві багатьох країн визнається, що автор має певні правові повноваження по відношенню до свого твору, наприклад, перешкоджати його викривленому відтворенню, яке може бути зроблено лише виключно самим автором або з його волу. У той самий час інші права, такі, як право на виготовлення прим.рників, можуть здійснюватись іншими особами, наприклад, видавцем, який отримав для цього ліцензію від автора
Суміжні права означають права, суміжні з авторським правом. Зазвичай вважається, що існує три різновиди суміжних прав [14]
· права виконавців на їх виконання;
· права виробників фонограм та відеограм на їх фонограми і відеограми;
· права організацій ефірного мовлення на їх радіо- і телепрограми.
Захист інтересів авторів складається не тільки із запобігання не-дозволеного використання їхніх творів. У кінцевому підсумку їх твори саме і призначені для того, щоб бути доведеними до широкого загалу. Різні категорії творів доводяться до загального відома різними методами. Наприклад, видавець відтворює рукопис літературного твору у кінцевому вигляді, не додаючи нічого до того, що було створено автором. Інтереси книговидавців охороняються на основі прав, переуступ-лених їм авторами або ліцензією, що придбана в останніх.
Дещо інша ситуація має місце з драматичними або музичними творами. У процесі їх доведення для загального відома такі твори повинні виконуватись або декламуватись виконавцями. У цих випадках, при індивідуальному трактуванні твору слід також враховувати необхідність охорони інтересів і самих виконавців.
Розвиток техніки звукозапису і можливість відносно легкого відтворення записів зробили необхідним також забезпечення юридичного захисту прав виробників фонограм. Широка доступність на ринку все більш ефективних записуючих пристроїв викликала до життя постійно зростаючу, і зараз досягнувши світового масштабу, проблему піратства у цій галузі. Більш того, звукозаписи часто використовуються організаціями ефірного мовлення, і, хоча з одного боку, таке використання і забезпечує рекламу для різних видів звукозапису та їх виробників, з іншого — вони стали невід’ємною складовою частиною щоденних програм організацій ефірного мовлення. 1 як наслідок цього, точнісінько так, як і виконавці, виробники цієї продукції також бажають захистити свої власні інтереси. Тому виробники фонограм розпочали боротьбу проти недозволеного тиражування записаних ними фонограм, а також за винагороду при їх використанні в ефірі різними студіями тощо.
І нарешті, організації ефірного мовлення також мають певні інтереси стосовно власних програм, і бажають перешкодити їх недозво-леній ретрансляції іншими компаніями.
Важливо пам’ятати, що під охорону підпадають форми висловлювання ідей автора, а не самі ідеї. Наприклад, якщо автор друкує у вигляді журнальної статті короткий виклад власних ідей, як збудувати певний пристрій, це не може завадити третій стороні використати ці ідеї для створення такого пристрою. Однак авторське право захищає автора від розповсюдження примірників його статті без дозволу автора. Що стосується самого пристрою, то на нього не розповсюджується охорона в зв’язку з авторським правом, але воно може бути захищено в інший спосіб, наприклад, як винахід — об’єктом промислової власності. Головне тут те, що ідеї як такі не охороняються авторським правом. Якщо хто-небудь оприлюднив власні ідеї, наприклад, у ході публічної лекції, але не має відповідного патенту або не захистив їх авторським свідоцтвом, то у нього немає жодних шансів та засобів запобігти іншим її використанню. Однак, після того як ідея була втілена у матеріальній формі, виникає авторське право на слова, музикальні ноти, малюнки тощо, у формі яких ця ідея втілена. Тому для того, щоб підпадати під охорону згідно з авторським правом, твір має бути оригінальним.
Остаточна фіксація твору у матеріальній формі, наприклад, написання, друк, фотографія, звуко- або відеозапис, скульптура, архітектура, живопис, відтворення у графічній формі тощо зовсім не є обов’язковою передумовою для її охорони. Однак деякі країни, в основному ті, у яких прийнята англо-американська юридична система, вимагають тієї або іншої фіксації твору до того як йому буде надана правова охорона, роблячи це з міркувань використання такої форми як доказ на випадок судового позиву.
Охорона об’єктів авторського права зовсім не залежить від якості або цінності твору. Твір буде охоронятися незалежно від того чи вважається він бестселером, чи невдалим. Охорона також не залежить від мети створення твору, тому що можливе використання твору не має відношення до надання йому охорони.
При умові порушення прав передбачаються санкції. Будь-яке недозволене використання твору, який охороняється авторським правом, у тих випадках, коли такий дозвіл вимагається згідно закону, є порушенням авторських прав. Наприклад, відтворення, публічне виконання, передача в ефір або будь-яке інше повідомлення для загального відома, проведене без дозволу, переробка у будь-яку іншу форму без дозволу автора, плагіат тощо, є порушенням авторських прав, що тягне за собою певні юридичні санкції до порушника. Для компенсації збитків, нанесених в результаті такого порушення, у законі передбачаються відповідні санкції. У залежності від серйозності порушення санкції можуть бути адміністративними, цивільними чи кримінальними [8].
І, нарешті, є загальновизнаним, що комплекс прерогатив, котрі складають авторське право, повинен бути визнаним і таким, що охороняється протягом життя автора. Після його смерті, у принципі охорона продовжується протягом, як правило, 70 років. Вважається, що такий термін визначає справедливий баланс між підтриманням матеріальних прав автора та потребами суспільства мати доступ до великих досягнень культури. По закінченні терміну охорони твір стає загальним надбанням людства і може використовуватись без спеціального дозволу.
1.3. ПРО ПРОМИСЛОВУ ВЛАСНІСТЬ
1.3.1 Патенти на винаходи
Винахід — це ідея, що робить можливим практичне розв ‘яза-ння конкретної технічної проблеми у різних галузях. Як правило, винаходи охороняються патентами, які звуться — «патенти на винахід». Більшість країн світу, як, до речі і Україна, надають правову охорону винаходам за допомогою патентів. Хоча є декілька країн, у яких використовуються і інші форми захисту винаходів, наприклад, авторське свідоцтво.
Основна мета світової патентної системи — забезпечення прогресу у різних галузях промислових технологій. З цією метою передбачено заохочення авторів технічних удосконалень та сприяння розкриттю останніх для загального блага. Це, безперечно краще, ніж таємне використання винаходів. Будь-яка особа, яка удосконалила той або інший оригінальний виріб чи спосіб його виготовлення, нову речовину тощо, може, після розкриття всіх деталей Патентному відомству своєї чи іншої країни, одержати певний набір виключних прав на обмежений час. По закінченню цього періоду винахід входить до загальнолюдської технічної скарбниці. Потреба надання виключних прав автору обґрунтовується дуже просто. Адже, якщо б винахідник не розробив і не розкрив свій винахід, то ніхто так і не зміг би скористатися ним як на момент виникнення, так і у будь-який час після цього і усе могло б взагалі залишитись невідомим. Крім того, надання монопольних прав активно сприяє впровадженню корисних новацій, тому що це надійний шлях здобуття матеріальної винагороди заявником. У результаті використання винаходу самостійно останній одержує матеріальні переваги перед конкурентами або дістає зиск завдяки дозволу на використання винаходу, що надається третій особі за ліцензійною угодою [20].
Не всі винаходи є патентоспроможними. У більшості випадків Закон передбачає, що для того, щоб бути патентоспроможним, винахід повинен бути новим, мати винахідницький рівень і можливість промислового використання. Ці три вимоги відомі як умови патентоспроможності.
Зазвичай у світі розрізняються винаходи виробу та способу. Винахід нового сплаву є прикладом винаходу виробу. Винахід способу одержання нового сплаву є прикладом винаходу способу. Відповідно і патенти мають назву «патент на пристрій» або «виріб і патент на спосіб».
Охорона, що надається патентом на винахід, означає, що будь-хто з бажаючих використати винахід має спочатку одержати дозвіл на таке використання від особи, яка є власником патенту, тобто патенто-власника. Використання запатентованого винаходу без такого дозволу власника є протизаконним. Строк охорони, шо надається патентом обмежений і у більшості країн складає 20 років після дати подачі заявки на його одержання [14].
Права, що надаються патентом, визначаються патентним законодавством країни, яка його видала. Ці права, називаються виключними правами на використання винаходу і, як правило, означають
— у випадку патенту на пристрій — право виготовлення, використання, продажу і імпортування виробу, котрий містить у собі винахід;
— у випадку патенту на спосіб — право використовувати спосіб, який включає винахід, а також право виготовляти, використовувати, продавати і імпортувати вироби, котрі були виготовлені за допомогою цього способу.
Як вже згадувалось, особа, яка використовує запатентований винахід без дозволу патентовласника, чинить протиправні дії. Однак, з цього правила існують певні винятки. Патентне законодавство більшості країн, і України також, передбачає випадки, у яких запатентований винахід може бути використаний і без згоди патентовласника. Наприклад, не вважається протиправним використання винаходу від імені держави особою, яка діє в інтересах суспільства на основі так званої примусової ліцензії. Примусова ліцензія є дозволом на використання винаходу, що видається уповноваженою на це урядовою установою. У нашій країні — це Державний департамент інтелектуальної власності. Як правило, такі дії передбачається законом у виключних випадках. За законодавством України це запроваджується тільки тоді, коли юридична особа, яка бажає використати запатентований винахід, не в змозі дістати прямий дозвіл патентовласника. Умови видачі примусових ліцензій докладно регулюються законодавством країн, де видали патент на цей винахід. Так постанова про видачу примусової ліцензії, як правило, включає обов’язкову вказівку про винагороду для патентовласника [10]. Однак слід пам’ятати, що такі постанови можуть заперечуватись патентовласником у судовому порядку.
1.3.2. Корисні моделі
Іншою формою охорони винаходів є реєстрація та видача патентів на корисну модель. Вислів корисна модель використовується для назви певних видів винаходів. У більшості національних законодавств, і українського також, у цю категорію включаються винаходи в області механіки [10]. Об’єктами корисних моделей є пристрої та пристосування.
Корисні моделі, як правило, відрізняються від винаходів, на які видаються звичайні патенти, за такими трьома параметрами
— рівнем проведеної експертизи (проводиться лише формальна експертиза, в ході якої встановлюється належність зазначеного у заявці об’єкта до переліку об’єктів, які можуть бути визнані корисною моделлю, і відповідність заявки та її оформлення встановленим вимогам);
— максимальний термін охорони, передбачений законом для корисної моделі, значно менший ніж у випадку винаходу;
— мито за видачу та підтримання чинності корисної моделі, як правило, також менше ніж для винаходу.
Більше того, у деяких країнах також існують певні розходження в процедурі надання охорони корисної моделі. Дана процедура займає звичайно менше часу і простіша ніж у випадку патенту на винахід. Останнє, деколи, робить цей вид охоронного документа досить привабливим для використання за обмежені фінансові можливості і потребі прискорення впровадження винаходу.
Корисні моделі покликані заохочувати винахідників до більш активного використання власних знань та вмінь винахідників у справі вдосконалення виробництва. Крім того, така схема прискореного надання правової охорони винаходам дуже корисна у процесі пошуку інвесторів. Адже кошти, що вкладаються в розробку і охорону технічних рішень, які задовольняють критеріям патентоспроможності, швидше обертаються і приносять більше дивідендів, що не може не цікавити потенційних інвесторів. Причому вартість такої охорони значно менша, а процедура звичайно простіша і коротша ніж у випадку з патентами на винахід. Як наслідок, корисні моделі являють значний інтерес для малого та середнього бізнесу і є дієвим інструментом розвитку економіки країн, що розвиваються [20].
Слід зауважити ще один з аспектів використання охорони винаходів у вигляді патентів на корисну модель. Деякі винаходи просто не відповідають усім вимогам патентоспроможності, наприклад, не мають відповідного винахідницького рівня. У такому випадку корисна модель стає компромісним рішенням. Однак треба бути свідомим того, що, з іншого боку, система звичайних патентів не застосовується до незначних технічних удосконалень і тим самим не девальвується.
1.4. ПРО ПРОМИСЛОВІ ЗРАЗКИ
У самому широкому плані промисловий зразок може бути визначений як орнаментальне або естетичне зовнішнє оформлення конкретного виробу. Орнаментальне зовнішнє оформлення може включати у себе форму і (або) орнамент і (або) колір виробу. Крім того, це орнаментальне або естетичне оформлення має бути приємним для погляду. Виріб повинен легко піддаватися промисловому тиражуванню. Звідси і назва «промисловий зразок». Якщо цей останній критерій не задовольняється, об’єкт кваліфікується як твір мистецтва, і підпадає під охорону за законом про авторські права, а не про промислову власність.
У відповідності до законодавства ряду країн, для того щоб підпадати під охорону, промисловий зразок має бути новим; за законами інших країн, він має бути оригінальним тощо. В Україні промисловий зразок підпадає під охорону, якщо він відповідає умовам патентоспроможності, тобто — є новим і промислово придатним.
Промислові зразки, за звичай, охороняються від недозволеного виготовлення виробів або їх імітації. Термін охорони у різних країнах різний і складає від 5 до 15 років. В Україні промисловий зразок охороняється протягом 10 років [9].
У світовій практиці документ, що засвідчує охорону промислового зразка, може зватися свідоцтвом про реєстрацію або патентом. В останньому випадку до слова «патент» завжди має додаватися вислів «на промисловий зразок» [20]. В Україні промисловий зразок також охороняється патентом.
З розквітом мистецтва дизайну за останні кілька років в світі все більше намагаються поєднати «красиве та корисне». Тобто, намагаються щоб функціональність виробів поєднувалась з їх приємним зовнішнім виглядом. Як наслідок цього — фірми-виготовлювачі збільшують витрати на дизайнерські розробки. Відповідно охорону результатів творчої праці дизайнерів забезпечують шляхом реєстрації відповідних промислових зразків. Слід підкреслити, що ігнорування роботою дизайнерів обходяться фірмі дуже дорого.
1.5. ПРО ТОВАРНІ ЗНАКИ, ФІРМОВІ НАЗВИ І ЗАЗНАЧЕННЯ ПОХОДЖЕННЯ ТОВАРУ
1.5.1. Товарні знаки
Ідея товарного знаку не є новою. Вже протягом багатьох сторіч купці та промисловці мітять свої вироби спеціальними знаками, що відрізняють їх від продукції конкурентів. Однак протягом тривалого часу використання товарних знаків було обмежено лише деякими видами товарів, що продавалися далеко від тих місць, де вони були виготовлені. Більша частина товарів споживалась на місці і не потребувала таких знаків. Сучасні товарні знаки, тобто ті знаки, які ми бачимо сьогодні, вперше з’явились у XVIII столітті у результаті розширення міжнародних зв’язків та прийняття законів, які гарантували свободу торгів лі [20]. Подальше швидке зростання внутрішньої і міжнародної торгівлі об’єктивно потребувало більш широкого використання товарних знаків як засобу ідентифікації і взнавання товарів в інтересах і виробників, і торгівців, і споживачів.
Після закінчення Другої світової війни безпрецедентне зростання міжнародної торгівлі призвело до ще більшого використання товарних знаків на всіх континентах і всіх видах економічної діяльності. Сьогодні ми практично стикаємось з ними всюди, починаючи з реклами товарів, у всіх засобах масової інформації і закінчуючи прилавками магазинів.
1.5.1.1 Функції товарних знаків
Використання товарних знаків має на меті одночасне виконання декількох завдань. З точки зору потенційного покупця, товарний знак має допомогти йому прийняти рішення про придбання цього чи іншого товару. Тобто, потенційний покупець, що потребує товару з певними якостями чи іншими характеристиками, повинен мати чіткий дороговказ. Таким чином, першою з функцій товарного знаку є передача споживачеві інформації про виробника і його товар.
Другою функцією товарного знака є власне можливість виробнику упізнати свою продукцію серед інших аналогічних товарів після того, як вони перейшли у володіння третіх осіб, наприклад, магазинів.
Третя функція товарного знаку — допомога державним органам, що відповідають за контроль якості або інші характеристики товарів.
Однак, у сфері торгівлі обертаються не тільки товари але й послуги. Останні надаються транспортними та страховими компаніями, бюро подорожей та екскурсій, рекламними агенціями тощо. Підприємства сфери послуг, наприклад, готелі, ресторани, авіалінії, агенції з прокату автомобілів, хімчистки тощо, відповідно використовують «знаки обслуговування», які фактично є їх візитною карткою.
1.5.1.2. Значення товарних знаків для економіки
Сьогодні товарні знаки широко використовуються практично в усьому світі. У країнах, що розвиваються, і промислово розвинутих, країнах з ринковою і плановою економікою, всюди вони відіграють важливу роль в маркетингу і торгівлі. У товарних знаках однаково зацікавлені ті, хто пропонує товари та послуги на ринок, тобто виробники, дистриб’ютори, оптовики та роздрібна торгівля, а також споживачі та державні органи і вся економіка країни в цілому [14].
Товарний знак дозволяє фірмі, що його використовує, звернути увагу потенційних покупців на існування власного товару. Крім того, він сприяє приверненню уваги споживачів до виробів, що марковані певним товарним знаком. Після того, як покупець познайомиться з товаром, настільки добре, щоб відрізняти його від інших аналогічних виробів на ринку, знак стає потужною зброєю. Адже він дозволяє споживачеві, що віддає йому перевагу, оперативно відшуковувати потрібний товар. Відповідно, можна стверджувати, що одним з основних аспектів, що забезпечив фірмі високу репутацію, є її товарний знак. Основною цінністю товарного знаку є асоціації між власником товарного знаку і виробом. Це стимулює попит на відповідні товари, дозволяючи їм успішно конкурувати на ринку з аналогічними. Після того як товарний знак завоював добру репутацію в своїй країні, товару стає значно легше проникати на нові ринки. Тим самим стимулюється експорт вітчизняних товарів, що додатково наповнює бюджет і сприяє покращенню життєвого рівня населення країни.
Використання товарних знаків супроводжується також значними і різноманітними перевагами для споживачів. Застосування знаків дозволяє ознайомити покупців з товарами і послугами, запропонованими на ринку, і допомагає їм швидше орієнтуватися відносно походження товару. Крім того, як вже згадувалось, товарний знак суттєво спрощує споживачеві вибір між аналогічними товарами та послугами. Усі ці фактори є великим стимулом конкуренції. У кінцевому підсумку це активно сприяє розширенню асортименту товарів, зменшенню їх ціни та підвищенню якості, від чого усі тільки виграють.
Ефективна система товарних знаків також сприяє захисту споживачів від різних форм недобросовісної торгівлі. Так, наприклад, законодавством забороняється використання знаків, що вводять в оману, або можуть бути сплутані з іншими знаками. У багатьох країнах світу взагалі відсутнє законодавство з охорони прав споживачів, а у тих з них, де таке законодавство існує, споживачі, як правило, не можуть забезпечити охорону своїх прав. У цих випадках законодавче поле по товарних знаках є єдиним дієвим засобом судового захисту прав споживачів.
Товарні знаки корисні державним органам, котрі відповідають за перевірку якості та інших характеристик товарів та послуг. Товарні знаки можуть допомогти їм, наприклад, упізнати товари та послуги, що не відповідають вимогам закону та нормативних документів. Крім того, полегшується робота експертів з виявлення товарів за результатами скарг. І, нарешті, реєстрація товарних знаків є корисним джерелом статистичної і економічної інформації для державних органів.
Тобто, кожна країна зацікавлена у створенні ефективно працюючої системи, яка забезпечує надійну охорону товарних знаків. Бо її використання у повній мірі задовольняє законні інтереси споживачів і держави. Таким чином, товарні знаки вносять свій посильний вклад в економічний розвиток країни [7].
Однак не слід забувати, що не сам товарний знак створює якість, а саме якісний товар через товарний знак впливає на свідомість споживача, створюючи популярність відповідному бренду.
1.5.2. Фірмова назва
Фірмова назва включає у себе назву, терміни або найменування [14]. Це потрібно для впізнання фірми, її ділової діяльності. Крім того, фірмові назви допомагають відрізнити фірму від інших виробників подібних товарів. Товарні знаки, як відомо, відрізняють товари та послуги одного виробника від іншого, а відповідно найменування фірми ідентифікує усі підприємства незалежно від товарів та послуг, що реалізуються ними на ринку. Одночасно фірмова назва є символом її репутації та реноме. Таким чином, фірмова назва є цінним активом, а також джерелом корисної інформації для споживачів. Тобто охорона найменувань, у рівній мірі відповідає як інтересам виробників, так і споживачів. Бо усі зацікавлені в тому, щоб були передбачені правові інструменти, якими можна запобігати використанню фірмової назви способами, що можуть ввести в оману або призвести до їх змішування.
Фірмові назви є об’єктом охорони за законодавством більшості країн [20], однак правові режими, що регулюють їх використання, змінюються в широких межах від країни до країни. Як правило, вони визначаються комбінацією положень цивільного і торгового законодавств, а також законів, які регулюють діяльність компаній, використання товарних знаків і (або) законів у галузі недобросовісної конкуренції і (або) спеціальних законів по фірмовому найменуванню. У багатьох країнах передбачена система реєстрації фірмових назв, хоча між ними є значні відмінності за територіальним принципом, охоплення території, а також з точки зору правових наслідків реєстрації.
1.5.3. Зазначення походження товару
В українському законодавстві [12], термін зазначення походження товару є складним, комплексним поняттям. По суті воно складається з двох інших термінів, а саме простого і комплексного зазначення походження товару. Просте зазначення походження товару, під яким розуміють будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару (наприклад, «Зроблено в Україні»). Кваліфіковане зазначення походження товару, у свою чергу, також є складним поняттям і включає у себе ще два терміни, а саме назву місця походження товару та географічне зазначення походження товару. Перший термін означає назву географічного місця, яка вживається як позначення у назві товару, що походить із зазначеного географічного місця та має особливі властивості, виключно або головним чином зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами або поєднанням цих природних умов з характерним для даного географічного місця людським фактором; наприклад, «Бордо», «Шабсь-ке», «Торчин продукт» тощо. Географічне зазначення походження товару, а саме назва географічного місця, яка вживається як позначення у назві товару, що походить із цього географічного місця та має певні якості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов і людського фактора, наприклад, «Тульський самовар»; «Українська з перцем», «Подільський смак», «Львівське пиво» тощо.
Назва місця походження товару і географічне зазначення походження товару визначають джерело або походження виробу, або послуги, для яких вони використовуються. Географічне зазначення походження товару, однак, виконує ще одну функцію. У той час, як назва місця походження товару визначає лише джерело походження виробу, географічне зазначення походження товару додатково вказує на характерні якості товару, які визначаються географічним районом його походження, що фігурує у назві. Більш того, будь-який вираз або знак, що вказує прямо або опосередковано на географічне місце походження виробу, може також слугувати як вказівка походження. Назва місця походження товару завжди є географічною назвою, як правило, — це назва країни, регіону походження товару, хоча, у деяких випадках, воно може служити вказівкою на конкретний географічний район без згадки його імені.
Правове визнання і охорона назви місця походження товару та географічного зазначення походження товару являє загальний інтерес, тому що вони передають споживачам важливу інформацію про географічне походження товарів та послуг. І, крім того, у опосередкованій формі повідомляють про притаманну товару традиційно високу якість і певні специфічні характеристики. Географічне зазначення походження товару додатково допомагають споживачеві з прийняттям рішення про придбання тих або інших товарів і часто є потужним засобом впливу на це рішення. Неправильне або неправомірне використання географічної вказівки може вводити споживачів в оману відносно географічного місця походження товару чи послуги, що у деяких випадках наносить їм значних збитків [6].
Більше того, підприємство, яке неправомірно використовує географічну вказівку, може не тільки ввести суспільство в оману, але й дістати неправомірну перевагу над конкурентом, включаючи тих, хто справді працює у тому географічному районі, котрий фігурує у вказівці. Це неприпустимо, бо може призвести до втрати фірмою частини або усіх своїх клієнтів, а також свого доброго імені. Тому фірмова назва має бути надійно законодавчо захищена від подібних дій недобросовісних конкурентів. Прикладом до вищезгаданого може послужити скандал, що розгорівся ще за радянських часів при спробі поставляти на світовий ринок «Советское шампанское». Адже відомо, що здавна назва «Шампанське» асоціюється тільки з французькою провінцією Шампань.
1.6. НЕДОБРОСОВІСНА КОНКУРЕНЦІЯ
Захист від недобросовісної конкуренції вже більше століття вважається частиною системи охорони промислової власності. її визнання у такій якості було вперше зроблене ще у 1900 році на Брюссельській дипломатичній конференції [28] і в подальшому розвинуто при перегляді Паризької конвенції з охорони промислової власності, коли в текст Конвенції була внесена стаття 101315, яка у своєму первісному варіанті зазначала «Громадяни країн, що приєдналися до Конвенції (статті 2 і 3), користуються у всіх країнах Союзу охороною, наданої власним громадянам проти недобросовісної конкуренції». Після змін, внесених на наступних конференціях Конвенції, текст Стокгольмського акту (1967 р.) Паризької конвенції включає такі вимоги [20]
1. Країни Союзу зобов’язані забезпечити громадянам країн, котрі приймають участь у Союзі, ефективний захист від недобросовісної конкуренції.
2. Актом недобросовісної конкуренції вважається будь-який акт конкуренції, що суперечить чесним звичаям у промислових і торгових справах.
3. Зокрема, підлягають забороні
— усі дії, здатні будь-яким чином викликати змішування по відношенню до підприємств, продуктів промислової або торгової діяльності конкурента;
— помилкові твердження під час здійснення комерційної діяльності, здатні дискредитувати підприємство або продукти, промислову чи торгову діяльність конкурента;
— вказівки або твердження, використання котрих при здійсненні комерційної діяльності можуть ввести суспільство в оману щодо характеру, способу виготовлення, властивостей, придатності до застосування або кількості товару.
У коментарі до Типового закону для країн, що розвиваються, по товарних знаках, найменуванням фірм і недобросовісній конкуренції наступні 12 видів діяльності віднесені до недобросовісної конкуренції
— підкуп покупців конкурента з метою залучення їх на свою сторону як покупців;
— промислове шпигунство чи підкуп службовців конкурента з метою розвідування ділової або комерційної таємниці;
— використання чи розкриття без дозволу зведеного технічного «ноу-хау» конкурента;
— підштовхування службовців конкурента до порушення договорів з найму чи до звільнення з роботи в конкурента;
— погроза на адресу конкурентів подати позов за порушення патенту чи товарного знаку, якщо така погроза робиться недобросовісно з метою скорочення товарного обігу конкурента і для перешкоди конкуренції;
— бойкотування торгівлі для перешкоди конкуренції або її запобігання;
— демпінг, тобто продаж нижче собівартості, з метою перешкодити конкуренції, якщо демпінг призводить саме до такого наслідку;
— створення враження, що пропонуються незвичайно сприятливі умови покупки, якщо це не відповідає дійсності;
— рабське копіювання товарів, послуг, реклами і інших характеристик комерційної діяльності конкурента;
— заохочення конкурента до невиконання контракту чи використання такого для своєї мети;
— реклама, що містить порівняння з товарами чи послугами конкурента;
— порушення положень законів, що не мають прямого відношення до конкуренції, з метою одержання шляхом такого порушення несумлінної переваги над іншими конкурентами.
Зазвичай права промислової власності, закріплюються, наприклад, у патентах і одержуються шляхом подачі відповідної заявки до патентного відомства. Такі дії наділяють патентовласника виключними правами по відношенню до об’єкта охорони. У той самий час захист від несумлінної конкуренції ґрунтується не на наданні прав, а на твердому переконанні суспільства, що дії, які йдуть врозріз із загальноприйнятою чесною комерційною практикою і неприпустимими. Однак, чесна гра на ринку не може забезпечуватись виключно шляхом охорони прав промислової власності. У світі існує широке коло недобросовісних дій, таких, які виникають через рекламу, що вводить в оману споживача або через порушення комерційної таємниці тощо. Усі ці конкретні дії зазвичай, не розглядається законами в галузі охорони промислової власності.
У деяких випадках недобросовісної конкуренції простежується зв’язок між цими двома видами охорони. Наприклад, у багатьох країнах взагалі заборонено використання товарних знаків, які не були зареєстровані [6]. Це вважається протиправним на підставі загальних принципів в галузі охорони проти недобросовісної конкуренції. У ряді країн таке недозволене використання відоме як видавання одного товару за інший. Приклад такого роду можна знайти і в галузі винахідницької діяльності. Наприклад, якщо винахід не розкривається і не розглядається комерційною таємницею, здійснення третьою стороною визначених дій по відношенню до цієї комерційної таємниці заборонено і трактується як протиправне. Більш того, здійснення визначених дій по відношенню до винаходу, що не був обнародуваний і не запатентований або у відношенні якого термін патенту вже минув, у ряді особливих випадків також може трактуватися як протиправне, наприклад, при його «рабській імітації»».
Розв’язання питання, що с недобросовісним чи нечесним, у значній мірі визначається економічними і соціальними реаліями у конкретному місці й у конкретний момент часу. Законодавство у галузі недобросовісної конкуренції залежить від мінливих обставин і реалій сьогодення. З одного боку, воно може визначити міцні правові рамки, а з іншого боку — досить гнучку норму для формулювання і застосування заходів. Законодавство може коректуватися у світлі конкретних та постійно мінливих соціальних і економічних умов у тій чи іншій країні. Крім того, воно може служити ефективним засобом боротьби проти визначених законодавством видів недобросовісних дій, що створюють проблеми в галузі торгівлі.
Контрольні питання
1. Сформулюйте, як Ви розумієте поняття інтелектуальна власність ?
2. З якою метою захищаються об’єкти інтелектуальної власності?
3. Що є об’єктами охорони авторського права ?
4. Дайте визначення поняття «суміжні права».
5. Що об’єднує промислова власність ?
6. Які об’єкти можуть охоронятися, як промисловий зразок ?
7. Що таке товарний знак і які функції він виконує ?
8. Як розуміти, що таке фірмова назва ?
9. З якою метою використовуються географічні вказівки ?
10.Недобросовісна конкуренція що це таке ?
«Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом… »
Конституція України, cm. 54.
РОЗДІЛ 2
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН
ЩОДО ОБ’ЄКТІВ АВТОРСЬКОГО ПРАВА ТА
СУМІЖНИХ ПРАВ
Соціально-економічний рівень розвитку виробництва і культури суспільства у цілому значною мірою залежать від ефективності творчої діяльності його громадян. Та врешті-решт інтелектуальний підхід до повсякденної роботи і є тою рушійною силою, що створює умови для розвитку усієї цивілізації. Кожна людина за своєю природою схильна до творчості, вона завжди у пошуку. Проте, у силу різних обставин, рівень творчої діяльності особистостей неоднаковий. Тому так важливо створити в державі умови для розвитку творчих натур. Слід щиро визнати, що сьогодні наша Батьківщина переживає не кращі свої часи. Не кращі вони і для творчості. Однак невмирущий геній народу неможливо зупинити. Тому відрадно, що в Конституції України [1] проголошується, що громадянам нашої держави гарантується свобода літературної, художньої, наукової та технічної творчості.
Творчість, як вже говорилося, властива будь-якій діяльності людини. За своєю цілеспрямованістю творчість можна умовно поділити на два основні види духовну і науково-технічну. У результаті творчої діяльності людини народжується щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю. Відповідно при цьому виникають обставини, що характеризуються сукупністю трьох основних факторів об’єктів, суб’єктів та відносин.
Під об’єктами тут будемо розуміти предмети, які народжуються у результаті творчої діяльності і можуть належати їх авторам або за певних обставин привласнюватись у вигляді нематеріальних та матеріальних активів іншими особами; суб’єктами, тобто носіями відносин -юридичні та фізичні особи, які привласнюють, володіють і розпоряджаються цими активами.
Відповідно, відносини — сукупність взаємодій між юридичними та фізичними особами з приводу приналежності їм певних речей та інших активів.
Тобто питання творчості неподільно пов’язано з поняттям власності. В даному випадку інтелектуальної власності. У світі координацією усіх питань, пов’язаних з інтелектуальною власністю, опікується ВОІВ [28]. ВОІВ є впливовою міжнародною організацією, покликаною стимулювати використання і охорону витворів людського розуму. Усі ці твори без виключення є інтелектуальною власністю. Вони розсувають кордони науки та техніки і збагачують світ мистецтва. Завдяки своєї діяльності ВОІВ відіграє важливу роль у підвищенні рівня життя і покращенні використання благ цивілізації, а також у створенні реального багатства націй. Вона є однією з 16 спеціалізованих установ системи Організації Об’єднаних Націй, яка об’єднує 177 країн. ВОІВ здійснює адміністративні функції за 21 міжнародним договором, що стосуються різних аспектів охорони інтелектуальної власності. До речі, Україна є членом цієї організації з 1970 року.
Історично склалося так, що в світі інтелектуальна власність традиційно розгалужується на авторське право і промислову власність.
Розглянемо спочатку більш докладно перший з цих об’єктів.
2.1. АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Розвиток творчості є процесом природним і не визнає ніяких штучно побудованих рамок та обмежень. Однак, права авторів, поширювачів інформації і звичайно країн їх проживання мають якось захищатись від піратства і несанкціонованого тиражування оригінальних творів. Адже, як свідчить світова практика, податки від об’єктів захисту інтелектуальної власності сягають у середньому 4-7 % від валового національного продукту [32]. Тому тіньові дії у цій сфері дуже дорого обходяться суспільству. Крім того, для подальшого стимулювання творчості людству потрібна гарантія справедливого матеріального і морального заохочення творців нового і прекрасного. З цією метою у світі створена система такої правової охорони у вигляді різноманітних міжнародних угод і конвенцій. Відповідно і в Україні діє спеціальне правове поле, яке захищає і оберігає ці права [8]. У грудні 1993 р. Верховною Радою України було вперше прийнято Закон України «Про авторське право і суміжні права» Пізніше в його тексті відбулися певні зміни і доповнення, внесені Законами України від 28.02.1995 р. за № 75/95-ВР від 16.07.1999 p. № 998-XIV. Сьогодні цей Закон викладено у новій редакції (Від 11.07. 2001 р. № 2627-ІП — далі, Закон).
Це створило умови вільного і цивілізованого доступу українців до світових і національних культурних і наукових цінностей, а також гарантує нашому народу підвищення якості життя в подальшому.
У відповідності до цього Закону охороняються особисті немай-нові і майнові права авторів та їх правонаступників в Україні. Вказані права пов’язані із створенням та використанням творів науки, літератури та мистецтва (авторське право), а також прав виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення (суміжні права).
Що стосується авторського права, то статтею 3 Закону за громадянами України авторське право визнається і в тих випадках, коли їхні твори випущені в світ або знаходяться в будь-якій об’єктивній формі на території будь-якої іноземної держави. Проте цю норму не слід розуміти так, що авторські права громадянина України захищаються і в тій країні, де твір уперше випущений у світ або знаходиться в будь-якій об’єктивній формі. Ця стаття лише проголошує норму, за якою авторські права громадянина України визнаються на території України, і в тих випадках, коли твір випущений у світ уперше або знаходиться в об’єктивній формі на території іноземної держави. Отже, зазначена стаття ніякою мірою не обмежує і не розширює територіального принципу дії авторського права. Тож питання захисту авторських прав громадян України на території іноземних держав актуальне й сьогодні. Зазначені права на території інших держав захищаються лише на основі двосторонніх договорів або міжнародних конвенцій. У решті випадків твори громадян України можуть використовуватися на території іноземних держав без спеціального на те дозволу і без виплати авторської винагороди. Те саме стосується і прав іноземних громадян в Україні. Звідси один дуже істотний висновок — авторське право діє лише в межах України, тобто мас територіальний характер.
Особа, яка створила літературний, музичний, науковий, художній чи інший твір, який охороняється авторським правом в Україні або іншій країні, в усьому світі вважається його автором [14].
Безпосереднім авторам творів, які охороняються авторським правом в Україні, а також їхнім спадкоємцям надаються певні права. Вони стають в Україні власниками виключного права на особисте використання твору або на надання права на його використання іншим особам на погоджених умовах. Відповідно власник може вільно приймати рішення щодо використання свого твору. Автор твору може дозволити чи заборонити
— під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом;
— відтворення творів;
— публічне виконання і публічне сповіщення творів;
— публічну демонстрацію і публічний показ;
— будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення;
— переклади творів;
— переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;
— включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;
— розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору;
— подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором;
— здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп’ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп’ютер;
— імпорт примірників творів. Цей перелік не є вичерпним.
Відповідно до Закону твір охороняється авторським правом з моменту його створення. Тому, в принципі, немає необхідності виконувати будь-які додаткові формальності, пов’язані з його реєстрацією або депонуванням як обов’язкові умови для одержання правової охорони. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати так охорони авторського права, який вміщується на кожному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі — ©, імені (найменування) особи, яка володіє авторським правом, і року першої публікації твору. Однак при виникненні спорів за договорами, які зачіпають майнові права автора твору, останній у будь-який час (протягом терміну охорони авторського права) може його зареєструвати в офіційних державних реєстрах. В Україні реєстрацією творів уповноважено займатися Державний департамент інтелектуальної власності, що діє у складі Міністерства освіти і науки [31].
Автор чи власник авторського права може захищати свої права на твір в адміністративному та судовому порядку, наполягаючи на огляді приміщень з метою виявлення слідів виробництва чи збереження незаконно виготовлених «піратських» копій з оригіналу твору, що охороняється авторським правом. Власник може домогтися судової заборони на таку діяльність і вимагати компенсації збитків, завданих у результаті втрати матеріальної вигоди, і визнання авторства.
Слід підкреслити, що, згідно згаданого Закону, охороняються не самі ідеї, як такі, а лише спосіб їхнього вираження, наприклад, у вигляді літературного твору, комп’ютерної програми тощо. Тобто автор не може заборонити використання, приміром літературного сюжету, іншим поетам і письменникам, як це сталося, наприклад, з сюжетом знаменитого «‘Піноккіо», що згодом ожив в усім відомій казці про Бураті-но, і таких прикладів можна навести безліч. Подібна практика на міжнародному рівні діє вже давно, і наша молода країна, приєднавшись до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів тим самим просто визнала закони цивілізованого світу. Бернська конвенція захищає права авторів. Цю Конвенцію, прийняту ще у 1886 p., неодноразово переглядали та доповнювали. Основна мета цих заходів — врахування впливу нових технологій на рівень наданої охорони. Адміністративні функції Конвенції на міждержавному рівні здійснює ВОІВ [20].
В останні десятиліття області авторського права і суміжних прав дуже розширилися внаслідок впровадження досягнень науки і техніки. Остане зокрема, дозволило розробити нові способи поширення творів за допомогою таких засобів глобальної комунікації, як супутниковий зв’язок і компакт-диски. Зовсім недавно з’явилася можливість поширення творів через Internet, що створило в області авторського права нові проблеми. ВОІВ приймає саму активну участь у міжнародній дискусії, що не припиняється, з питань розробки нових норм охорони авторського права в киберпросторі. Організація виконує адміністративні функції Договору ВОІВ з авторського права і Договору ВОІВ по виконавцям і власникам фонограм (більш відомих під загальною назвою «Договори ВОІВ по Internet»). У зазначених договорах містяться міжнародні норми, направлені на запобігання несанкціонованого доступу до творчої продукції в Internet і інших цифрових мережах і її незаконному використанню [28].
Потрібно особливо наголосити, що згідно Закону [8] в Україні охорона щодо авторських прав не поширюється на будь-яку ідею, процедуру, метод, процес, концепцію, відкриття, винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг, раціоналізаторську пропозицію, звичайні дані, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі тощо. Правова охорона за авторським правом надається лише на обмежене коло об’єктів, чітко визначених в розділі II статті 8 Закону. До числа творів, що охоплюються авторським правом, відносяться такі літературні твори, як романи, поеми, п’єси, довідкові видання, газети, а також комп’ютерні програми, бази даних; фільми, музичні і хореографічні твори та такі твори образотворчого мистецтва, як картини, малюнки, фотографії і скульптури; твори архітектури, а також рекламний живопис, географічні карти і креслення.
Авторське право — це право, що належить автору оригінального твору, який він створив. Воно об’єднує дві основні групи прав майнові і особисті немайнові права автора.
Майнові права — це виключне право на використання твору, дозвіл або заборону використання твору іншими особами тощо.
Особисті немайнові права включають право автора вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо; забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом; вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання; вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.
Обидві групи прав належать автору, що може здійснювати їх. Реалізація прав означає, що він може використовувати твір сам, може надавати будь-кому дозвіл на використання свого твору чи може заборонити іншим особам використовувати цей твір. Загальний принцип авторського права полягає в тому, що твори, які ним охороняються, не можуть використовуватися без дозволу правовласника не залежно від його громадянства. Однак, у національних законах про авторське право передбачені деякі виключення з цього правила. Наприклад, в Україні у статтях 21-23 Закону передбачене вільне використання творів у вигляді цитат, але з обов’язковим посиланням на першоджерело. Крім того, вільно відтворювати один примірник твору без згоди авторів можуть архіви, бібліотеки, а також навчальні заклади виключно з навчальною метою, а не з метою одержання прибутку. У принципі, у світі охорона, що надається авторським правом, як правило, діє протягом життя автора і 70 років по його смерті. В Україні є певні особливості застосування цього правила, пов’язані з нашим тоталітарним минулим (див. п. 6 ст. 28 «Строк дії авторського права»). Встановлені у такий спосіб терміни охорони надають авторам і їх спадкоємцям можливість одержувати економічну вигоду протягом розумного періоду часу. У рамках авторського права також передбачена охорона особистих немайнових прав, зокрема права вимагати визнання авторства тощо.
Усі ці правові аспекти, про які згадувалось више, зазначені в міжнародних конвенціях, учасниками яких у даний час с більшість країн і в тому числі і Україна. Загальновизнано, що до моменту приєднання держави-члени повинні мати національне законодавство, що відповідає міжнародним стандартам. Тобто, як Ви бачите, наше прагнення входження до світового співтовариства реалізується на конкретних справах як, наприклад, у сфері законодавства про авторське право і суміжні права.
Багато творів мистецтва і культури, що охороняються авторським правом (наприклад, друковані видання, звукозаписи, фільми тощо), необхідно донести до масового споживача, зокрема засобами зв’язку, а для цього вимагаються значні кошти. Тому часто автори за відповідну винагороду продають права на свої твори окремим особам чи компаніям, які мають усе необхідне для збуту і поширення художньої продукції. Винагорода може здійснюватися у формі одноразового (паушального) платежу, або відрахувань за колений проданий примірник чи кожне використання твору (роялті), або комбінованих платежів [21].
Майнові права можуть також бути передані або уступлені автором або іншою особою, що має авторське право, іншій особі, на основі видачі ліцензії цій особі на використання твору. Розмір і порядок виплати авторської винагороди за створення і використання твору встановлюються у авторському договорі або у договорах, що укладаються за дорученням суб’єктів авторського права організаціями колективного управління з особами, які використовують твори. Відступлення авторського права і видача ліцензії оформляються авторським договором. Особисті немайнові права автора ніяк не можуть бути передані іншим особам. До речі, до особистих немайнових прав автора належить пра во [8]
1) вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо;
2) забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом;
3) вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання;
4) вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.
2.2. СУМІЖНІ ПРАВА
У той час, як права, надані авторським правом, застосовуються до авторів, суміжні права стосуються інших категорій правовласників, а саме виконавців, виробників фонограм, виробників відеограм і організацій мовлення та правонаступників цих суб’єктів [8]. Охорона суміжних прав здійснюється без шкоди охороні творів авторським правом. За останні роки в області суміжних прав відбувся стрімкий розвиток. Сьогодні суміжні права сформувалися навколо творів, які охороняються авторським правом і надають аналогічну, але найчастіше більш обмежену за обсягом охорону. За термінами майнові права виконавців охороняються протягом 50 років після першої фіксації виконання або постановки твору. Особисті немайнові права виконавців охороняються безстроково. Права виробників фонограм і відеограм охороняються протягом 50 років після першого опублікування фонограми (відеограми) або їх першого звукозапису (відеозапису), а якщо її не було опубліковано протягом зазначеного часу, то протягом 50 років після першого звукозапису (відеозапису). Організації мовлення користуються наданими цим Законом правами протягом 50 років від дати першого публічного виходу передачі.
Суміжні права — це права, що належать виконавцям, виробникам фонограм, виробникам відеограм, спадкоємцям цих суб’єктів та особам, яким на законних підставах передано суміжні майнові права, а також організаціям мовлення та їх правонаступникам [14].
Об’єктами суміжних прав, незалежно від призначення, змісту, оцінки, способу і форми вираження, є
— виконання літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів;
— фонограми, відеограми;
— передачі (програми) організацій мовлення.
Суміжне право виникає внаслідок факту виконання твору, виробництва фонограми, виробництва відеограми, оприлюднення передачі організації мовлення. Для виникнення і здійснення суміжних прав не вимагається виконання будь-яких формальностей. Суміжні права іноземних юридичних і фізичних осіб охороняються відповідно до міжнародних договорів України.
Суміжні права відрізняються від авторського права тим, що вони належать власникам, які вважаються посередниками при виготовленні, записі та поширенні творів. Зв’язок з авторським правом викликаний тими обставинами, що три категорії власників суміжних прав є допоміжними ланками у процесі інтелектуальної творчості, оскільки вони сприяють авторам у оприлюдненні власних творів для світової громадськості. Так музикант виконує музичний твір, написаний композитором; актор грає роль у п’єсі, написаній драматургом; виробники фонограм записують і розповсюджують пісні і музику, написані композиторами, що виконуються музикантами і співаками; організації ефірного мовлення завдяки своїм станціям доносять ці твори і фонограми до численних радіослухачів і телеглядачів.
Виникнення і здійснення суміжних прав також не потребує виконання будь-яких формальностей. Виробники фонограм, виробники відеограм і виконавці для сповіщення про свої права можуть на всіх примірниках фонограм або їх упаковках використовувати знак охорони суміжних прав, який складається з латинської літери Р у колі ®, імені (найменування) особи, що має суміжні права, і зазначення року першої публікації фонограми [20]. Прикладом може бути напис на компакт-диску ® Музична біржа, 1997.
На міжнародному рівні суміжні права надаються відповідно до Римської конвенції з охорони інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення, більш відомої як «Римська конвенція». Ця Конвенція була прийнята у 1961 р. із тих пір жодного разу не переглядалася. Адміністративні функції цієї Конвенції виконують спільно -Організація Об’єднаних Націй з питань творів, науки і культури (ЮНЕСКО), Міжнародна організація праці (МОП) та ВОІВ. Угода з торгових аспектів прав інтелектуальної власності 1994 р. (Угода ТРІПВ) [21], адміністративні функції якого здійснює Всесвітня торгова організація (ВТО), також включає положення з міжнародної охорони авторських і суміжних прав.
Суб’єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами особисто або через свого повіреного чи скористатися послугами організацій колективного управління. На жаль, на практиці у багатьох авторів і власників творчої продукції не має достатніх засобів для захисту своїх майнових прав в адміністративному чи судовому порядку. Це особливо стає актуальним сьогодні, коли їх виконання та розповсюдження за допомогою різноманітних сучасних засобів дістає усе більш широкого розповсюдження. Тому, у багатьох країнах з’явилися і поширюються організації та товариства з колективного керування такими правами. Ці товариства, які спираються на значний досвід в адміністративній та юридичній діяльності, здатні надавати своїм членам послуги із збору, керування і розподілу винагороди, отриманої за міжнародне використання творів будь-кого з авторів або осіб, яким належать суміжні права. Організації створені з метою управління майновими правами авторів та інших осіб, які мають авторське право і суміжні права діють на колективній основі і не мають права займатися комерційною діяльністю. Тому, коли автору важко проконтролювати виконання угоди та перевірити правильність нарахування винагороди, що йому по праву належить доцільно скористатися послугами подібних товариств, передавши їм певні з своїх майнових прав. В Україні на державному рівні цим займається вже згадуване державне Агентство з авторських і суміжних прав, розміщене у Києві, та інші організації. У Росії — Російське авторське товариство тощо. Наприклад, Санкт-Петербурзьке Агентство Copyright Service надає посередницькі послуги і є представником «Музыкального Издательства СОЮЗ» по північному заходу Росії [32]. Воно володіє виключними правами на музичні твори 116 авторів та їх спадкоємців, які включені до каталогу видавництва. Серед них М. Дунаєвський, В. Захаров, А. Макаревич, І. Ма-лінін, К. Меладзе, Р. Паулс, А. Цой та багато інших відомих виконавців та авторів, які передали Агентству свої права на частину або усі свої твори. У ФРН основними товариствами з колективного управління авторськими правами — «ГЕМА» та «БИЛЬД-КУНСТ», у США -«СЕСАК», «АСКАП», «Бі-Ем-Ай» та «ВАГА» тощо. Членство у цих організаціях відкрито для усіх осіб, які є власниками авторських та суміжних прав. Заявлені членами організацій твори, як правило, складають так званий «національний» та «місцевий» репертуар.
Твори іноземних авторів, на відміну від попереднього відносяться до міжнародного репертуару, яким, за звичай, опікуються зарубіжні організації колективного управління.
На основі одержаних повноважень організації, надають користувачам творів та об’єктів суміжних прав відповідні ліцензії. Усі можливі майнові претензії осіб, які мають авторське право і суміжні права, до користувачів щодо використання ліцензій розглядаються організаціями, які надали ці ліцензії. Крім того, організації мають право резервувати на своєму рахунку суми винагороди, що надійшла їм від користувачів і не запитувалась власником твору або його спадкоємцем. Пра-вовласникам авторських і суміжних прав слід пам’ятати таке. Згідно Закону, після трьох років з моменту надходження на рахунок організації такі суми можуть бути використані ними для чергових виплат або спрямовані на інші цілі, передбачені їх статутами, у інтересах осіб, які мають авторське право і суміжні права. Зважаючи на велику актуальність цього питання у Законі спеціально передбачено цілий розділ IV «Управління майновими правами суб’єктів авторського права і суміжних прав».
Контрольні питання
1. Як Ви гадаєте, на які основні види можна поділити творчість людини за її цілеспрямованістю ?
2. Яка з організацій ООН опікується питаннями інтелектуальної власності ?
3. Який з Законів регламентує в Україні усі питання, пов’язані з авторським правом ?
4. Чи захищаються права письменника на твір, виданий в Україні у інших країнах світу ?
5. Які дії можуть бути виконані з твором тільки з дозволу автора?
6. Яким чином можна відрізнити опублікований твір, що захищається авторським правом ?
7. Як Ви гадаєте, чи захищає авторське право на ідею твору ?
8. Назвіть і прокоментуйте основні види прав, що надаються авторським правом.
9. Роялті, що це таке ?
10. Що охороняється суміжним правом ?
11. Чи в усіх випадках фонограмі (відеограмі) буде надано в Україні правовий захист ?
12. Як позначаються твори, що мають захист, як об’єкти суміжного права?
13. До кого має звернутися власник авторських чи суміжних прав в разі їх порушення?
35
«Видача патентів на винахід підтримує горіння геніїв, додаючи в його вогонь паливо приватної зацікавленості».
Авраам Лінкольн
РОЗДІЛ З
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН ЩОДО ОБ’ЄКТІВ ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ
Напевно усі добре пам’ятають пригоди підприємливого янкі при дворі короля Артура, блискуче розказані людству Марком Твеном. Його першим державним заходом стало заснування патентного відомства. Завдяки сміливим крокам він до невпізнанності змінив королівство. «…Країна без патентів та без твердих законів, що захищають права винахідників, подібна раку, який може рухатись тільки вбік і назад», стверджував його устами автор.
Дійсно, захист прав винахідників без патентування винаходів не можливий. Тільки патент гарантує його власнику виключне право на використання результатів власної творчої праці. Тож здається, що простіше працюй, патентуй, впроваджуй і рахуй гроші. Однак, на практиці все набагато складніше. Багаторічний досвід винахідництва свідчить, що практичне впровадження мають не більше 5 % усіх запатентованих винаходів і ще менше технічних рішень взагалі патентуються їх авторами. Цьому є одне просте пояснення. Не всі з них знають, як це робити, хоча і є блискучими фахівцями у своїй справі
3.1. ДЕЩО З ІСТОРІЇ ВИНАХІДНИЦТВА
Світова історія винахідництва сягає сивої давнини. Технічні засоби первісної людини — камінь та гілка поступово вдосконалювались. Археологами відкриті різного роду доісторичні кам’яні пастки, що використовувались для ловлі здобичі. Згодом окрім пасток та замаскованих ям з’явились аркани, стріли, списи, вогонь тощо [3].
Відомо, що близько 2200 років тому правив Єгиптом Птоломій Філадельський — військовоначальник знаменитого Олександра Македонського. У місті Олександрії, у його розкішному палаці гостей зустрічав «залізний слуга». У нього були голова, руки, ноги, як в справжньої людини. Він кланявся гостям, супроводжував їх, відкриваючи двері багаточисленних кімнат. Джерелом руху була звичайнісінька гиря, що рухалась у нього в середині. На жаль, до нас не дійшли подробиці будови цих механізмів та ім’я того давнього талановитого винахідника.
Історія винахідництва знає різні сторони життя. Були вони і трагічними, і комічними, а в більшості повчальними.
У XVII сторіччі талановиті швейцарські винахідники батько Пьєр-Жак Дро та його син Анрі Дро виготовили та з успіхом демонстрували в Мадриді та Парижі людиноподібних ляльок, що рухались. Посилений інтерес у глядачів викликала лялька «писець». Вона умочала гусяче перо в чорнильницю, двічі струшувала його і після невеликої паузи починала писати справжнього листа. Окрім цього вона ворушила головою і поводила очима. Всі рухи лялька отримувала від пружинного механізму, що приводився у дію кулачковим пристроєм. Однак інквізиція, звинувативши винахідників у відьмарстві кинула їх до в’язниці, де вони і загинули. Згодом на честь сім’ї Дро людиноподібні механізми дістали назву андроїдів.
Гріх сміятися над почуттями патріотизму, але погодьтесь, що дії знаменитого Луї Пастера викликають добру посмішку. Він замислив взяти реванш за поразку Франції у франко-пруській війні 1870 р. у дещо незвичайний спосіб. Отриманий ним патент № 91941 на виробництво пива кращого від німецького дійсно дозволив деякий час французьким пивоварам утримувати першість у цій суперечці.
Зовсім інша історія трапилась у XX столітті з винахідником синтетичного палива португальським інженером Вікенте і Аматом. Відмовившись поділитися своїми секретами з конкурентами, він втратив все майно і, під кінець, оббреханий злостивцями, потрапив за грати на 18 років. Але енергійний винахідник не здався. Умовивши директора, побудував у в’язниці міні-завод, який дозволив постачати дешевим паливом усіх бажаючих. Цей іграшковий заводик приніс чималі дивіденди підприємливому адміністратору в’язниці. Так, завдяки своїм знанням та невмирущому оптимізму через 7 років винахідник опинився на волі.
Гортаючи книгу з життя винахідників, не можливо обминути таку її сторінку, як промислове шпигунство. У відомій праці Ж. Берзье «Промышленный шпионаж» наводяться різні повчальні приклади. XV століття до нашої ери. Овіяне романтизмом кохання китайської принцеси до індуського юнака спричинило до розповсюдження секрету природного шовку. Закохана принцеса таємно вивезла шовковичних хробачків у квітах, що прикрашали її розкішний капелюх і подарувала їх любому. Так світ дізнався про секрет китайського шовку, а принцеса, нажаль, навіки втратила коханого.
Інша відома історія теж більше схожа на детектив. Вона пов’язана з викраденням секретів китайського фарфору і відноситься вже до XVIII століття нашої ери. Французький єзуїт зумів таємно відвідати закрите місто Цзиндечень і описав технологічні секрети в листах до знаменитого Реомюра. У свою чергу англійський шпигун Томас Бриян викрав секрет китайського фарфору у французів.
У захоплюючій книзі винахідництва є ще одна сторінка, пов’язана з історичною справедливістю.
На питання, хто винахідник громовідводу, навіть не задумуючись, пересічний школяр відповість Бенжамін Франклін. Але давайте звернемось до історії.
В одному з давніх єгипетських храмів біля входу були зведені високі башти. У каналах цих башт розташовані якісь дивні щогли, списані ієрогліфами. Яке ж було здивування вчених, що розшифрували написи. Ще б пак! Адже там було написано «Ось високий пілон бога Едау; двійко щогл стоїть на своєму місці, щоб розтинати громовицю в небесах». Отже, метод відводу блискавки був відомий єгиптянам ще за часів будівництва пірамід. Та людство забуло первісні знання. У книзі про Китай, що з’явилась в 1688 році, мандрівник, вчений-монах Габрієл де Магелан (не сплутуйте з Фердінандом Магелланом) оповів про дивні речі «на кожному розі тамтешніх будинків знаходяться роги, повернуті до неба і прикрашені драконами. Жала цих чудовиськ висунуті до неба. Крізь них проходить металевий стрижень, нижній кінець якого заховано у землю». Однак мало минути ще 62 роки доки Франклін висловив подібну гіпотезу, а тільки через 2 роки після цього французький природознавець Дюпон реалізував цю ідею в Парижі.
А як Ви гадаєте, хто винайшов фонограф? Відповідь також відома — звичайно геніальний Томас Едісон. Але чи так це насправді? Жив у Парижі один відомий у колах богеми талановитий літератор, шансоньє і художник Шарль Кро. У свої 25 років на всесвітній виставці в Парижі у 1867 р. він продемонстрував власноручно розроблений і виготовлений автоматичний телеграф. А у 27-літньому віці, ця непересічна особа видала наукові праці «Загальне рішення проблеми кольорової фотографії» та вдумайтесь тільки — «Огляд можливих зв’язків з планетами». У ЗО років Шарль Кро почав свою дослідницьку роботу з слухового сприйняття, що увійшла до його фундаментальної праці «Принципи механіки мозку». І нарешті у 35 років Кро подав до Академії наук Франції опис апарата для запису і відтворення людського голосу, який назвав «палефоном». Це сталося в квітні 1877 року, а вже у жовтні того самого року в одному популярному журналі було опубліковано докладний опис цього винаходу. До того ж апарат було перейменовано більш благозвучно в «фонограф». А 10 грудня 1877 р. Томас Едісон одержав перший патент США на «Вдосконалення інструменту для контролю та відтворення звуків». А далі рух подій прискорюється. 11 грудня в журналі «Rappel» з’являється замітка про апарат Кро. 17 грудня Едісон подає до Парижської академії заявку на фонограф і 15 січня 1878 року отримує патент, і дивні речі у Французькій академії наук забули про раніше подану заявку Кро, а він сам з вражаючою байдужістю поступається своєю першістю
Є подібні приклади і у вітчизняній історії. Взяти хоча б відомого українського фізика, подолянина Івана Пулюя. Саме йому належить першість у відкритті невідомих катодних х-променів. Про це свідчить видана ним у 1884 р. брошура «Сяюча електронна матерія і четвертий стан речовини». Однак не потурбувавшись про утвердження свого авторства вчений поділився ідеєю з відомим сьогодні Вільгельмом Конрадом Рентгеном. А останній, якось «випадково забувши» першовідкривача в січні 1886 р виголосив публічну лекцію «Про невідомі промені», подавши інформацію до тижневика «Pressc». He зважаючи на те, що в тогочасній пресі багато писалося про пріоритет І. Пулюя, в 1901 р. першу в світі Нобелівську премію все ж отримав В.Рентген.
Як бачите, саме життя підказало необхідність захисту прав винахідників. Найдавніший приклад захисту прав в галузі винахідництва навів давньогрецький історик Філарк. У грецькій колонії Сібаріус існував звичай. Кухарю, що виготовляв нову популярну страву, надавалось виключне право на її приготування протягом одного року. У часи середньовіччя право авторства оберігалось привілеями, які надавались винахіднику коронованими особами.
Уперше в світовій практиці акт по захисту прав винахідників було прийнято в Великій Британії в 1623 р. під назвою «Статус про монополії». Але закріпити це право надавав можливість тільки патент. У США законопроект про патенти за англійським зразком був прийнятий в 1790 році, у Франції- 1791. У деяких князівствах Німеччини патентні закони з’явились після 1815 року, а в Росії — 1870 році [20].
Вперше в Україні патентна система започаткована Указом Президента від 18.09. 1992 р. у вигляді «Тимчасового положення про охорону об’єктів промислової власності і раціоналізаторських пропозицій в Україні» № 479/92.
3.2. ВИНАХОДИ ТА КОРИСНІ МОДЕЛІ В УКРАЇНІ
Взагалі, як Ви знаєте, винахідництво притаманно людству з незапам’ятних часів. Однак офіційно перший патент на винахід був виданий тільки у 1449 р. І сталося це у Англії, коли король Генріх VI дарував Джону Уітнаму переважне право на виробництво кольорового скла. Через два століття у цій же країні було створене і перше в світі патентне відомство. Незабаром у 1623 р. там був прийнятий «Статус про монополії», який справедливо вважається першим патентним законом у світовій практиці [20]. Уявляєте яке глибоке коріння?! Тож не дивно, що англійці так цінують свої традиції. Наша Україна відлічує лише свої перші десятиліття, як самостійна, незалежна країна. Тому очевидно, що нам треба буде ще довго працювати, створюючи власні добрі звичаї у захисті винахідників.
Перший український патент одержав Сергій Ященко на винахід «Антифрикційний матеріал для поверхонь, які труться». Однак досить історії.
На законодавчому рівні [10] винахід трактується, як технологічне (технічне) рішення, що відповідає умовам патентоздатності (новизні, винахідницькому рівню і промисловій придатності). Про ці нюанси поговоримо дещо пізніше. А зараз спробуємо дещо пояснити сухе юридичне визначення.
У принципі кожне технічне рішення перш ніж стати патентом проходить декілька певних, умовних стадій розвитку. Спочатку, з’являється технічна проблема, яка вимагає розв’язання. Для її вирішення проводиться ознайомлення з аналогічними рішеннями, що вже відомі людству. Згодом, на основі аналізу цих рішень (або без нього) відбувається пошук оптимального розв’язку поставленої задачі. І вже завершальним етапом є підготовка матеріалів заявки на гаданий винахід та їх розгляд компетентним державним органом, а вже потім видає від імені держави охоронного документа. Звичайно, наведений алгоритм не вичерпує усіх можливих шляхів розв’язку проблеми. Однак, мабуть ні у кого не виникає сумніву, що народження ідеї винаходу супроводжується творчістю. Тобто, термін «винахід» принагідно, у першому наближенні, можна потрактувати як результат творчої роботи людини (автора або винахідника) у будь-якій галузі діяльності суспільства, виконаної з метою розв’язання технічних чи технологічних проблем
Законодавчо усі питання, пов’язані з одержанням та використанням права власності на винаходи та корисні моделі в Україні, регулюються Законом України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (далі Закон) від 15.12. 1993 р. № 3687-ХІІ (із змінами і доповненнями, внесеними Законом України ( від 1.06. 2000 р. № 1771-III) і викладеним у новій редакції від 10.01. 2002 р. № 2921 -III).
В Україні патентами засвідчуються право на винахід та корисну модель (KM).
В Україні існує два різновиди патенту на винахід. Патент на винахід, що видається за результатами кваліфікаційної експертизи заявки на винахід. Та деклараційний патент на винахід, що видається за результатами формальної експертизи та експертизи на локальну новизну заявки на винахід. Про їх особливості ми ще поговоримо.
Право на KM засвідчується деклараційним патентом на KM. Останній видається за результатами формальної експертизи заявки на корисну модель.
Словосполучення KM вимагає деякого пояснення. По суті — це просто назва, що застосовується до певних технічних рішень, а саме -до рішень у галузі механіки. Тому об’єкти КМ у законодавстві і описуються як конструктивне виконання пристрою.
Тлумачення термінів видів експертиз (кваліфікаційна, формальна) та новизни (локальна) наведено у термінологічному словнику, що подано у цьому посібнику.
Крім того, існують ще так звані секретні та службові винаходи або KM. Тлумачення цих термінів також наведено у термінологічному словнику.
Права власника патенту носять абсолютний, винятковий характер і обмежені у часі і територією тої держави, у якій його видано. Абсолютна природа прав патентовласника визначається тим, що усі інші громадяни цієї держави мають утримуватись від використання патенту без дозволу патентовласника. Виключний характер патентних прав обумовлюється тим, що у одній державі право власності на патент може належати тільки одному патентовласнику. Сфера дії цієї норми, однак обмежена національними кордонами. На один і той самий винахід, (КМ) у різних країнах може бути видано патент різним особам (це передбачено статтею 4 Паризької конвенції по охороні промислової власності). Звичайно володіти патентом па правах співвласності одночасно можуть і декілька осіб, наприклад, співавтори. Принцип строко-вості випливає з того, що права, які надає патент, діють протягом певного часу, після вичерпання якого патент передається у суспільну власність і будь-яка особа може ним скористатися. Тобто слід пам’ятати, що патент України на винахід, (KM) діє тільки на території України.
3.2.1. Умови надання правової охорони винаходу та корисній моделі
Згідно з чинним законодавством, правова охорона надається винаходу (KM), який не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та відповідає умовам патентоспроможності.
Будь-яке рішення задачі, що заявляється як винахід, повинно стосуватися одного з таких об’єктів [2]
— продукту (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослини і тварини);
— способу (метод виготовлення продукту, параметри цього процесу тощо);
— застосування раніше відомого продукту чи способу за новим призначенням.
Пристрій — машина, механізм, прилад, деталь, вузол або сукупність взаємопов’язаних деталей та вузлів.
Речовина — штучно створена сукупність взаємозв’язаних інгредієнтів, індивідуальні хімічні сполуки, об’єкти генетичної інженерії, композиції та продукти ядерного перетворення.
Штам — спадково однорідні культури мікроорганізмів, що продукують корисні речовини або використовуються безпосередньо.
Спосіб — процес виконання дій над матеріальним об’єктом або об’єктами за допомогою інших матеріальних об’єктів.
Як вже згадувалось, об’єктом KM може бути виключно конструктивне виконання пристрою [16].
Законом також визначено, які результати творчої діяльності людини не визнаються винаходами. До них належать
— відкриття, наукові теорії та математичні методи;
— методи організації та управління господарством;
— плани, умовні позначення, розклади, правила;
— методи виконання розумових операцій;
— комп’ютерні програми; <
— результати художнього конструювання;
— топографії інтегральних мікросхем;
— сорти рослин і породи тварин тощо.
3.2.2. Умови патентоздатності винаходу та корисної моделі
Як відомо [10], однією з трьох основних компонентів надання правової охорони винаходу є його патентоздатність. Закон визначає три основні вимоги, яким повинен відповідати патентоздатний винахід
—бути новим;
—мати винахідницький рівень;
— бути промислово придатним.
KM відповідає умовам патентоздатності, якщо вона є новою і промислово придатною.
Винахід (KM) визначається новим, якщо він не є частиною рівня техніки.
Винахід має винахідницький рівень, якщо він для спеціаліста явно не випливає з рівня техніки.
Рівень техніки визначається за всіма джерелами інформації, загальнодоступними в Україні та в зарубіжних країнах відомих до дати подачі заявки на винахід (KM).
Винахід чи KM визнається промислово придатними, якщо вони можуть бути використані в промисловості, сільському господарстві, охороні здоров’я та інших галузях суспільного виробництва.
Офіційні формулювання досить специфічні. Спробуємо перекласти їх загальнодоступною мовою. Отже перша ознака винаходу -НОВИЗНА.
У книзі В.И.Речицького «Профессия ~ изобретатель» наводиться такий приклад. Під час ремонту залізничних колій, коли виготовляються секції, робітникам доводиться переміщувати рейки значної довжини. Звичайно, що перекочувати їх було б набагато легше ніж переносити. Але котити некруглий предмет теж не так просто. На практиці кантують довгі рейки кілька чоловік одночасно підчіплюючи їх в різних точках спеціальними важелями. Саме одночасно, бо варто комусь «піймати ґаву», як важіль виривається з рук і може наробити біди. Проблема була настільки серйозна, що Міністерство транспортного будівництва колишнього Союзу включило її в збірник тем для винахідників та раціоналізаторів. Ідея українського інженера В.П. Богаєнка надзвичайно проста. Винахідник запропонував чотири магнітні вкладиші у вигляді сегментів, що приєднуючись до рейки, створюючи таким чином своєрідні катки. При цьому зовнішня поверхня сегментів виготовляється з немагнітного матеріалу, щоб металеве сміття не заважало перекочуванню. Пропозиція винахідника, що захищена авторським свідоцтвом № 742514 цілком могла б залишитися на рівні рацпропозиції.
Згідно з Указом Президента України «Про тимчасове положення про правову охорону об’єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні» від 18.09. 1992 р. № 479/92 для подання рацпропозиції цілком достатньо, щоб технічне рішення було невідоме на той час на підприємстві, де воно розглядається. Тобто для подачі рацпропозиції достатньо забезпечити так звану локальну новизну. У цьому випадку достатньо, щоб ідея удосконалення в принципі не була на конкретному підприємстві або установі. Новизна ж винаходу повинна мати світовий рівень, іншими словами, вона має бути невідомою у всьому світі.
Новизна запропонованого технічного рішення при розгляді винаходу перевіряється шляхом його порівняння з усіма раніше відомими у світі рішеннями аналогічних задач.
Ступінь новизни технічного розв’язку задачі буває різною і визначається вона суттєвістю відмінностей. В одному випадку заміна металевого корпусу приладу на пластмасовий без зміни конструкції приладу та корпусу — не суттєво. В іншому, як наприклад, з ідеєю перекочування рейок, зміна матеріалів зовнішньої поверхні котків на немагнітний — суттєво, бо впливає на кінцевий результат поставленої задачі — полегшує перекочування.
Або інший приклад. У мало відомій фірмі «Брати Флер» працював садівник на прізвище Маньє. Він вирощував пальми в діжках на продаж. Складності з деревом для діжок штовхнули винахідливого садівника на винахід залізобетону. Для нас в цій історії цікаво ще й друге. Винахідник з’єднав разом дві відомі ознаки цементний розчин і металевий каркас. Саме невідоме об’єднання відомих ознак дозволило народитися суттєвій ознаці, що характеризує новий винахід.
До речі, простий садівник був далеко не таким простаком і розбирався у тонкощах патентознавства. Це дозволило Жозефу Моньє у 1867 р. одержати патент на «Переносні діжки для квітів із заліза і цементного розчину».
Третій випадок наявності у технічному рішенні суттєвих ознак може проілюструвати винахід телеграфного апарата Морзе. Ознаки, що характеризували винахід, на той час були невідомі.
До речі, Морзе так і не одержав патенту. Його обійшов спритний та безсоромний Уітсон. От що значить вчасно не подати заявку на винахід.
Наступна ознака — ВИНАХІДНИЦЬКИЙ РІВЕНЬ. В офіційному тлумаченні попереднього і цього означення є поняття «рівень техніки». Визначення рівня техніки, тобто формування уявлення про сучасний ступінь розвитку техніки та знань про неї неможливе без ознайомлення з усіма видами загальнодоступної інформації, звичайно, не усієї, а тільки тої її частини, що стосується технічного рішення, яке заявляється. При цьому повинні враховуватись усі джерела як в Україні, так і за її межами. Докладний перелік цих джерел наведено у Законі. Тому коментувати його зайве. Краще знову звернімося до прикладів.
Загальновідомі досягнення патонівців у галузі зварювання. Ось один з їх винаходів, — а. с. № 1590700 «Спосіб зварювання». Поперед-ньо розігріті деталі з’єднуються ударом. Признатися, дещо незвичайний ракурс.
Або інший. Усім відомі змішувачі рідини, що оснащені різного роду мішалками. Винахідник Ю. Семенів запропонував змішувати рідину гумовими кишками з надітими на них пружинами. Весь секрет винаходу у тому, що приєднані до однієї пневмомагістралі шланги при проходженні ними стисненого повітря розгойдуються на дні бака немов тюльпани під вітром, змішуючи при цьому рідину (а.с. № 1497297).
А от ще. Харків’янин В. Маловичко з колегами з інституту залізничного транспорту запропонували метод розвантаження злежаного сипкого матеріалу з закритих вагонів (а.с. № 1616844). До того ж вони розробили елементарно простий пристрій, що дозволяє подати стиснуте повітря з магістралі вантажного потягу. Струмінь повітря певної сили направляється назустріч потоку матеріалу, що висипається і курява вмить розвантажує вагон, не давши Вам довго попчихати. Отож тепер стає більш зрозумілим визначення винахідницького рівня. Справді, спеціаліст, як казав Козьма Прутков «… подібний флюсу, розвивається в один бік», іншими словами, фахівець знає, як не можеш. Завдання винахідника — подолати цей психологічний тягар і запропонувати нетрадиційне рішення.
І, нарешті, остання ознака винаходу — ПРОМИСЛОВА ПРИДАТНІСТЬ. Загальновідомий випадок, коли Т. Едісону рекомендували в співробітники молодого винахідника, що, як стверджували, стояв на порозі створення універсального розчинника. Знаменитий винахідник задав кандидату всього два запитання. — Ваша рідина розчиняє усе? — Буквально все! — А ви винайшли посудину, де її тримати? -Ще ні. У роботі молодому чоловікові відмовили. У запасниках Держпатенту колишнього Союзу поховано багато «геніальних» винаходів. Експерт А. Кисельов наводить приклад настирливого «винахідника», що впливав на експертизу за допомогою парткомісії ЦК КПРС [15]. Ось формула заявки «титана», подамо її мовою оригіналу. «Устройство, притягивающее шаровую молнию к свиноферме, содержащее большие-пребольшие аккумуляторы, отличающееся тем, что с целью повышения весогабаритных характеристик свиней оно содержит соединенный последовательно с аккумуляторами лазер, направляющий луч на грозовую тучу, и модулятор луча, обеспечивающий его интенсивность, пропорционально отношению
Nd2/hl, где N — число свиней на ферме;
d расстояние до тучи;
h, 1 — длина и ширина свинарника.»
Злободенно, чи не правда. А головне — сміливо. Ось так. Виявляється, що таких горе-винахідників вдосталь було в різні часи і в різних країнах. Журнал «Техника молодежи» [15] розповів про подібні курйози ще за часів царської Росії. «Винахідники» завели тяганину з благодійним фондом, що відмовився фінансувати їх розробки. Наведемо для прикладу деякі з цих «геніальних творінь»
«Железный шар, служащий летательным аппаратом и одновременно гидравлическим прессом».
«Сигнальный прибор, прикрепленный к поясу купальщика и служащий для нахождения этого купальщика после того, как последний утонул».
«Coxa-плуг, инкубатор для цыплят и умывальник имени Х.С. Ле-денцова».
Тепер, хочеться вірити, Вам став більш зрозумілим термін «ПРОМИСЛОВА ПРИДАТНІСТЬ».
З наведених прикладів зрозуміло, що об’єктами винаходів можуть бути пристрій та спосіб. Окрім них до об’єктів винаходу відносяться речовина, штам мікроорганізму, культури клітин рослин та тварин, а також застосування пристрою, способу, речовини, штаму за новим призначенням. У подальшому розглянемо перші два з об’єктів більш докладно.
Об’єктом корисної моделі може бути тільки конструктивне використання пристрою.
Як Ви напевно помітили, кожен винахід присвячено вирішенню якоїсь технічної задачі. Тому і рішення цієї задачі має бути технічним. Саме рішення, а не його постановка. У практиці експертизи, на жаль, зустрічаються приклади зворотного. Під час будівництва Київського метрополітену було помічено, що при проходженні деяких ділянок кесонним способом швидко руйнується кріплення тюбінгів. Залучені вчені встановили, що причина руйнацій — мікроорганізми, які знаходяться в вологонасиченому грунті. І тоді з’явилась оригінальна пропозиція використати ці мікроорганізми для цементації ґрунтів. На жаль, у заявці не було вказано конкретних шляхів рішення поставленої задачі, а наводилась лише її постановка.
Ще на одну особливість хотілося б звернути Вашу увагу. А саме на технічне рішення поставленої задачі. Наприклад, підвищення продуктивності праці досить актуальна задача. Вирішити її можна різними шляхами. Один з них — використання раціональної форми оплати праці робітникам. Це надзвичайно ефективний метод і він призводить до розв’язання поставленого завдання. Та, на жаль, ці заходи не є технічними.
Отже ми з Вами вже познайомились з вимогами патентоздатнос-ті винаходу і KM. І все ж слід пам’ятати, що задоволення умови патен-тоздатності — є в Україні достатньою, але не необхідною умовою правової охорони цих об’єктів. Дуже важливим чинником, який довершує формування правової цілісності об’єктів — вимога їх відповідності суспільним інтересам, принципам гуманізму та моралі. Останнє у повній мірі гармонує з історичними традиціями і менталітетом українського народу.
За загальновизнаними правилами право власності винахідника засвідчується патентом. Строк дії патенту обраховується від дня подачі заявки і становить для винаходу — двадцять років, корисної моделі -десять. Якщо власник патенту на корисну модель після закінчення терміну його дії схоче продовжити чинність патенту, то за його клопотанням до Установи, остання може це зробити, але на строк, що не перевищує три роки [10]. Слід пам’ятати, що в Україні також діє ще, так званий, деклараційний патент на винахід. Підставою для видачі якого є формальна експертиза заявки та перевірка локальної новизни запропонованого технічного рішення по Україні. Деклараційний патент видається терміном на шість років, після чого він має бути підданий експертизі по суті або скасований. Однак це стосується тільки майнових прав власника, авторські права автора деклараційного патенту закріплені за ним навічно. Патент на корисну модель також є деклараційним. Він видається на підставі проведення формальної експертизи матеріалів заявки на KM. Звертаємо Вашу увагу, що деклараційний патент на KM видається під відповідальність власника без гарантій чинності патенту.
3.2.3. Право на одержання патенту
Заявку на видачу патенту може подати винахідник або його спадкоємець, роботодавець або правонаступник винахідника чи роботодавця. Для позначення усіх цих осіб можна використати один термін -заявник. За дорученням заявника заявку може подати представник у справах інтелектуальної власності (патентний повірений) або інша довірена особа.
Громадяни та юридичні особи, що проживають чи мають постійне місце проживання в Російській Федерації та Республіці Білорусь, згідно з угодами про співробітництво у сфері охорони промислової власності між урядом України та урядами цих держав, мають право подавати заявки безпосередньо до установи особисто або через патентних повірених [2].
Винахідником визнається фізична особа, творчою працею якої створено винахід. Авторство юридичних осіб Законом не визнається.
Закон чітко відокремлює винахідника від інших осіб, які надавали йому лише технічну, організаційну, матеріальну та юридичну або допомогу у проведенні дослідницької роботи та виготовленні технічної документації.
Якщо у створенні винаходу брали участь декілька фізичних осіб, всі вони визнаються винахідниками, а порядок користування правами, що їм належать, визначається угодою між ними.
Право авторства є особистим немайновим правом і належить винахіднику. Воно є невідчужуваним не передається іншим особам та охороняється безстроково. Це право не переходить до правонаступника, на відміну від майнових прав, засвідчених патентом.
Винахід, створений за дорученням роботодавця або у зв’язку з виконанням винахідником службових обов’язків кваліфікується як службовий винахід.
Якщо заявка на винахід подана роботодавцем, йому належить право на одержання патенту за умови, що трудовим договором (контрактом) між винахідником та роботодавцем не передбачено інше.
Роботодавець може скористатись правом на подання заявки лише протягом чотирьох місяців від дати одержання письмового повідомлення від винахідника про створення ним винаходу.
Якщо роботодавець не подає заявку до Установи у визначений Законом строк, право на одержання патенту переходить до винахідника.
3.2.4. Процедура подання заявки на винахід
Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 543 від 22.05. 2001 р. заявник за подання заявки на один винахід сплачує збір у розмірі 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (для KM складає 0,3 неоподатковуваних мінімумів), а для іноземних осіб відповідно — 100 доларів США за винахід і 60 доларів США за KM.
Якщо заявка подається на групу винаходів, збір сплачується у розмірі 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (для KM -0,3) і додатково за кожний винахід більше одного — 0,1 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (для KM — 0,05), а для іноземних осіб — відповідно 100 та 40 доларів США (для KM — 60 та 10 доларів США).
Якщо заявник має пільги щодо сплати збору, підставою для її надання є копія документа, який підтверджує пільгу. Категорії громадян України, яким надаються пільги щодо сплати зборів, вказані у Положенні про порядок сплати зборів за дії, пов’язані з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 22.05.2001 р. № 543.
Дата подання заявки встановлюється за датою одержання Установою матеріалів заявки, що викладаються українською мовою, та заяви. Форми заяв на видачу патентів на винахід та KM дещо відрізняються. Як правило, матеріали заявки принаймні мають містити [10]
— заяву про видачу патенту на винахід з проведенням кваліфікаційної експертизи чи деклараційного патенту на винахід (корисну модель);
— опис винаходу (корисної моделі);
— формулу винаходу (корисної моделі);
— креслення (якщо на них є посилання в описі);
— реферат.
Якщо опис викладено іноземною мовою, то для збереження дати пріоритету заявки його переклад на українську мову повинен надійти до Установи протягом двох місяців від дати подання заявки.
Після встановлення дати пріоритету заявнику надсилається повідомлення, в якому вказується дата подання заявки та її реєстраційний номер. У подальшому, під час листування з Установою, заявник повинен посилатись на реєстраційний номер заявки.
Пріоритет — це першість у поданні заявки, і він, як правило, встановлюється за датою подання до Установи правильно оформленої заявки.
Якщо заявка на видачу патенту на такий самий винахід іноземним заявником була подана спочатку до патентної Установи однієї з держав-учасниць Паризької конвенції з охорони промислової власності, заявник має право скористатись правом конвенційного пріоритету. Це означає, що протягом 12-ти місяців від дати подання заявки заявник може подати заявку в Україні, зазначивши у заяві, що має намір скористатись правом конвенційного пріоритету, вказавши дату подання та реєстраційний номер попередньої заявки, державу, в якій вона була подана. Заяву необхідно надіслати протягом 3-х місяців від дати подання заявки до Установи. У цей же термін подається завірена копія заявки, за якою встановлюється пріоритет, та її переклад на українську мову.
Згідно з вимогами Закону для громадян України існує певний порядок подачі заявок на винахід та КМ до патентних відомств інших держав. До подання заявки на одержання охоронного документа на винахід (KM) іншої держави, в тому числі міжнародної заявки, громадяни України зобов’язані подати заявку до національної Установи. Крім того, заявник одночасно з цим повинен також повідомити Установу про наміри здійснити іноземне патентування. У разі, якщо заборона на іноземне патентування не надійшла протягом 3 місяців від дати надходження цього повідомлення до Установи, заявка на одержання іноземного патенту на винахід (МК) може бути подана в патентний орган іноземної держави. В необхідних випадках Установа може дозволити іноземне патентування і раніше зазначеного терміну. У противному випадку, за клопотанням Установи, іноземний патент може бути скасовано, а заявник може понести адміністративне чи кримінальне покарання. Такі жорсткі дії пояснюються просто. Україна, як і кожна цивілізована держава, має захищати свої економічні інтереси.
Однак перше ніж подати заявку на винахід або КМ до Установи, слід уважно ознайомитись з рівнем техніки, вибрати аналоги та прототип. З цією метою проводиться, так званий, патентний пошук [3]. Вивчення матеріалів вимагає значного напруження. Адже сьогодні у світі щоріч но з’являється більше 4 млн публікацій з питань науки та техніки, щохвилини публікується близько 2 тис. друкованих аркушів наукових текстів, кожні 1,5…2 хвилини пропонується нове технічне рішення, щогодини реєструється понад 40 винаходів. Як бачите, плавати у цьому «інформаційному океані» без належної мапи та лоції справа безнадійна. Видатний український вчений, академік С.Вавилов у 1947 р, писав «Як дійсно отримати до рук потрібну книгу? Сучасний читач знаходиться перед Гімалаями бібліотек в положенні золотошукача, якому потрібно відшукати крихту золота в піщаній безмежності».
Але перше, ніж розпочати мову про методику пошуку потрібної інформації давайте спочатку ознайомимось з її видами. Загальновідомо, що всю технічну інформацію можна поділити на науково-технічну та патентну. У свою чергу до науково-технічної відносяться книги, наукові статті, депоновані рукописи, звіти про проведені науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, дисертації тощо.
Патентну інформацію можна поділити на нерозглянуті заявки, акцептовані заявки та видані охоронні документи.
Основну допомогу у пошуку потрібної науково-технічної літератури можуть надати різноманітні бібліографічні покажчики. Характер покажчика визначається його тематикою, метою і завданням, читацьким призначенням, структурою, ступенем повноти та об’ємом літератури, що цитується. Як приклад універсального бібліографічного покажчика можна навести покажчик «Книжная летопись». Галузеві покажчики об’єднують літературу з широкої галузі знань (техніки, економіки тощо). Наприклад, «Новости технической литературы». Покажчик, що включають літературу тільки з однієї теми, питання або предмета, звуться тематичними. Наприклад, «Средства автоматизации вспомогательных операций и контроля шитья на швейных машинах».
За своєю метою покажчики поділяються на рекомендовані та інформаційні. Інформаційні надають можливість відшукати літературу з певної теми. Вони інформують про існування друкованих праць, але не допомагають вибрати кращу, тому більш придатні для фахівців, що вже достатньо глибоко ознайомлені з суттю питання. Приклади такого покажчика — «Книжковий літопис» або «Книжная летопись».
Рекомендовані покажчики не тільки виконують суто інформаційні функції, але й дозволяють підібрати потрібну літературу. Останні призначені переважно для людей, що тільки розпочинають роботу над певною темою і тому більш зручні для студентів. Однак слід пам’ятати, що до всіх рекомендованих покажчиків література включається вибірково. Найбільш повний з усіх доступних покажчиків -«Книжковий літопис».
За способом характеристики інформації покажчики поділяються на бібліографічні та анотовані. Перші включають тільки необхідні бібліографічні дані. В інших, крім бібліографії, подають ще й короткий (анотований) зміст видання. Інколи бібліографічний опис доповнюється рефератом. Це так звані реферативні видання. З галузевих бібліографічних покажчиків найбільшу цікавість являють реферативні журнали та серії «Експрес-інформації» з певних галузей знань. В останніх розміщується інформація у вигляді розширених рефератів з зарубіжних джерел, що в деяких випадках позбавляє читача потреби звернення до іншомовних першоджерел. Однак, при користуванні цими виданнями слід враховувати деякий їх рекламний характер. Особливо бажано бути обачним щодо інформації, запозиченої з популярних видань.
І все ж необхідно пам’ятати, що книжкова та журнальна продукція найбільш неповоротка. Пояснюється це просто, бо від задуму до публікування проходить чимало часу. Особливу роль в підвищенні ефективності творчості відіграє патентна інформація, як найбільш оперативна, лаконічна та організована. До речі, як показує практика, патентна інформація в науково-технічних джерелах висвітлюється всього на 5…30 %.
Патентна інформація сконцентрована в таких джерелах вже згаданих галузевих реферативних журналах; Бюлетнях Державного департаменту інтелектуальної власності України — «Промислова власність» та іншомовних виданнях, наприклад російських «Изобретения за рубежом», що видаються з різних галузей, — «Открытия, изобретения и товарные знаки»(з 1992 р. там подається інформація про винаходи, що запатентовані в Росії) [33]; Фондах повних описів авторських свідоцтв та патентів на винаходи і корисні моделі.
Здається і з цим розібрались. Але спочатку трішки історії [15]. Одна з провідних аерокосмічних фірм вирішила запатентувати в іншій країні спосіб герметизації ракет. Співробітники фірми ще раз перешерстили усі патенти на цю тему. Чисто! Фірма підготувала документи, внесла мито та відправила заявку. Прийшла відмова. Коли розібрались -це вже відомо. Накинулись на фахівців, що робили пошук. Чисто — наполягають ті. Адже патент був захований в класі «Труни». Передбачити цього ніхто не міг.
Фірма пережила значні фінансові витрати. Співробітники, як кажуть, намотали на вуса ще один неординарний метод маскування.
1 от знову, ця ж фірма у тій же країні готується запатентувати фал, за який тримається космонавт при перебуванні в космосі. По фалу іде переговорний кабель, що з’єднує космонавта з кораблем. Родзинкою винаходу було рішення, яке дозволяло фалу входити в корпус не порушуючи герметичність ракети. Експерти понесли підготовлені документи шефу.
— «Труни» дивились? — жартома запитав керівник. Усі посміхнулись. — Подивіться! Стали переглядати цей клас і знаходять патент на герметичну труну з телефоном всередині. З точнісінько такім пристроєм, який хотіла патентувати фірма.
Наведений випадок досить рідкий. Нечесних патентів обмаль і рано чи пізно вони вилучаються з світового фонду.
Потік нових патентів на винаходи і корисні моделі групується за певними ознаками. Кожна новинка осідає у спеціально відведеній для неї комірчині. Цю систему, що навела порядок в патентному морі назвали МПК — міжнародна патентна класифікація [28].
Основні галузі технічної діяльності, що увійшли до МПК, поділені на 8 розділів
Л — Задоволення життєвих потреб людини;
В — Різні технологічні процеси;
С — Хімія та металургія;
D — Текстиль та папір;
Е — Будівництво;
F — Прикладна механіка, освітлення та опалення, двигуни та насоси, зброя і боєприпаси;
G — Технічна фізика;
Н — Електрика.
Кожен розділ може вміщувати 99 класів, що, у свою чергу поділяються на підкласи, які позначаються великими латинськими літерами.
Підкласи розділяються на групи, що позначаються, як правило, непарними цифрами. Групи діляться на підгрупи і позначаються парними цифрами. Спробуємо розібратися. І у цьому нам допоможе чудова книга. Багатотомний вказівник МПК. До речі, з 1 січня 2000 р. діє сьома редакція МПК, що відрізняється від шостої редакції більшою кількістю груп та підгруп. Попередня шоста редакція діяла з 1995 р.
Розглянемо викладене на конкретних прикладах. Припустимо, МПК A43D 111 /00. Розшифруємо його А — розділ, як Вам вже відомо, задоволення життєвих потреб людини, 43- клас (А43 — взуттєве виробництво), D — підклас (A43D — способи та пристрої для виготовлення взуття), 111- група і 00 — підгрупа (111/00 — автоматичні пристрої). В цілому під згаданим кодом МПК об’єднуються всі автоматизовані пристрої взуттєвого виробництва. Або МПК В65Н і/00 об’єднує всі пристрої та способи для орієнтованого розміщення тонких, плоских ще й гнучких деталей в касетах.
Таким чином, скориставшись МПК можна розшукати потрібну інформацію про будь-які винаходи, що відносяться до певної тематики. Однак слід зазначити, що системою МПК користуються далеко не всі країни. Деякі мають свою власну національну систему патентної класифікації (НПК), як, наприклад, Канада, Велика Британія або США.
Такий вид пошуку, пов’язаний з певним тематичним направленням носить відповідну назву-тематичний.
Є ще один шлях пошуку. Його використовують, коли Вам відомо номер охоронного документа і країна патентування. Такій вид пошуку -нумераційний. Потрібну інформацію розшукують за допомогою нумераційних вказівників, де номери охоронних документів розташовуються у порядку їх зростання. Звідси ми знайдемо клас МПК (НПК) і знову зможемо продовжити тематичний пошук.
Існує ще, так званий, іменний або фірмовий пошук. Коли шукають документи, що належать конкретній особі або фірмі. У більшості випадків цей вид пошуку зустрічається як один з етапів тематичного пошуку.
1 нарешті, пошук патентів-аналогів. Цей вид пошуку має на меті виявлення серед охоронних документів різних країн патентів, що отримано на один і той самий винахід. Це пов’язано, як правило, з експортно-імпортними операціями.
Патентний пошук прийнято розпочинати з конкретизації задачі [3]. У залежності від характеру завдання визначають вид пошуку, перелік країн, його ретроспективу (глибину) та список документів (авторські свідоцтва чи патенти). Безпосередньо пошук потрібної інформації провадиться на основі попереднього визначення МІЖ або за номером. Для пошуку патентної інформації, у більшості випадків обираються індустріально розвинені країни світу такі як Японія, ФРН, США, Велика Британія, Франція, у нас ще й колишній Союз. Крім того, пошук ведуть також по тій країні, де ця галузь техніки розвинена найбільше.
Ретроспектива пошуку залежить від його мети. Так, на стадії планування розробки доцільно вивчити описи винаходів за останні 7… 10 років, при проведенні патентних досліджень перед початком розробки конкретної теми — 10… 15 років, при дослідженні патентоспроможності технічних рішень, а також при подачі заявки на винахід -50 років. У випадку перевірки технічного рішення на патентну чистоту -за строк дії патенту на винахід, що, як правило складає 20 років у більшості країні світу. Для корисної моделі, як пам’ятаєте, життєвий цикл вимірюється 10 роками. Слід вважати, що не у всіх країнах є такий вид охорони технічного рішення, як корисна модель.
3.2.5. Експертиза заявки
Експертиза заявки на винахід проводиться Установою відповідно до Закону і встановлених на його основі правил.
В Україні установлена система так званої «відстроченої» експертизи розгляду заявок на видачу патентів на винаходи [ЗО]. Суть цієї системи полягає в тому, що діловодство за заявкою складається з двох етапів
— експертизи за формальними ознаками, що закінчується публікацією відомостей про заявки на винаходи, які прийняті до розгляду, в офіційному бюлетені Установи «Промислова власність»;
— експертизи заявленого винаходу по суті.
Експертизу заявки на винахід за формальними ознаками ще називають попередньою [2, 16]. Вона проводиться без спеціального клопотання заявника протягом двох місяців від дати подання заявки до Установи.
У ході проведення такої експертизи перевіряється наявність необхідних документів та дотримання встановлених вимог до їх оформлення. Розглядається питання щодо відповідності заявленого об’єкта умовам надання правової охорони.
На етапі експертизи за формальними ознаками заявка на винахід (KM) може бути відхилена за таких причин
— винахід (КМ) не відповідає умовам надання правової охорони;
— заявник винаходу (KM) вчасно не подав відповідь на запит експертизи (згідно Закону цей строк складає два місяці від дати одержання заявником повідомлення Установи);
— матеріали, надіслані заявником винаходу (КМ) у відповідь на запит Установи, не містять необхідних виправлень та уточнень;
— додаткові або виправлені матеріали, а також мотивоване клопотання про продовження строку відповіді, надійшли пізніше двох місяців від дати одержання заявником винаходу (KM) повідомлення Установи;
— прийнято рішення про можливість проведення експертизи по суті для винаходу, а клопотання щодо її проведення не подано протягом трьох років від дати подання заявки.
Якщо заявка на винахід (KM) пройшла експертизу за формальними ознаками, заявнику надсилається повідомлення.
Якщо Установа приймає рішення щодо відхилення заявки на винахід (КМ), то повідомлення про це надсилається заявнику.
Якщо заявка на винахід пройшла експертизу за формальними ознаками, заявнику надсилається повідомлення про можливість проведення експертизи заявки на винахід по суті.
У будь-який час до дати одержання рішення про видачу патенту заявник має право відкликати заявку на винахід (KM).
За клопотанням заявника або будь-якої іншої зацікавленої особи проводиться експертиза заявки на винахід по суті. Заявник може подати таке клопотання протягом трьох років від дати подання заявки до Установи. Будь-яка зацікавлена особа може подати клопотання про проведення експертизи по суті після публікації відомостей про заявку, яка прийнята до розгляду, в офіційному бюлетені, але не пізніше трьох років від дати її подання. До клопотання додається документ про сплату збору за проведення експертизи по суті [2].
Експертиза заявки на винахід по суті включає такі етапи
— перевірка формули винаходу;
— перевірка винаходу на відповідність умовам патентоспроможності.
Установа може вимагати від заявника додаткові матеріали, без яких проведення експертизи по суті неможливе, і за цих обставин заявник повинен подати їх протягом двох місяців від дати одержання відповідного запиту.
Якщо експертиза визнає, що додаткові матеріали виходять за межі розкритої у поданій заявці суті винаходу, вони не враховуються.
Якщо за результатами експертизи буде встановлено, що заявлений винахід відповідає умовам патентоспроможності, Установа виносить рішення про видачу патенту, котре надсилається заявнику. У іншому випадку Установа виносить рішення про відмову у видачі патенту і заявнику надсилається рішення про відхилення заявки.
На підставі рішення про видачу патенту на винахід та за наявності документа про сплату збору Установа публікує в офіційному бюлетені відомості про видачу патенту [14].
3.2.6. Іноземне патентування винаходів та корисних моделей
В умовах входження України до світового економічного простору інтенсивно змінюється характер відносин, пов’язаних з інтелектуальною власністю. Зокрема, якщо раніше у нас права на результати інтелектуальної діяльності членів суспільства мала держава з усіма наслідками, що з цього витікає, то тепер в Україні їх власником став справжній автор, який і має опікуватись щодо правової охорони і використання свого дитя на ринку.
Світова практика охорони прав об’єктів інтелектуальної, зокрема, промислової власності, збудована на приватному інтересі вселяє надію на їх раціональне використання. Термін «патент» сьогодні асоціюється з виключними правами на об’єкт промислової власності, який діє в межах певної країни [23]. У виробничій сфері — виключне право на виробництво запатентованого об’єкта, а для торгівлі, на введення його у комерційний оборот. Тобто узагальнюючи, основну мету правової охорони винаходів та KM можна сформулювати як захист від несанкціонованого доступу до матеріальної вигоди від їх використання. Але ми вже згадували, що патент має чітко визначені національні границі і на території інших держав не захищає свого власника. Та торгівля, як знають усі, не відає обмежень і кордонів. Тому і був введений світовий інститут патентування винаходів та КМ у інших країнах, щоб була можливість захищати інтереси їх власників в усьому світі.
Процедура патентування винаходів та КМ у інших державах проводиться їх власниками з певною метою [18]. По-перше, захистити свої інтереси при експортуванні продукції. По-друге, захистити їх на чужих територіях як об’єкт власних науково-технічних досягнень. По-третє, для захоплення нових і розширення існуючих ринків збуту своєї продукції. І, нарешті, для всебічного сприяння міжнародному співробітництву у науково-технічній, промисловій, комерційній сферах тощо. Останнє стосується спільних підприємств, міжнародного науково-технічного співробітництва тощо.
Патентуванню об’єктів передує кропітка і цілеспрямована робота по глибокому вивченню ринку товару, вибору країн патентування, прогнозуванню можливих майбутніх збитків та прибутків, джерел фінансування, потрібних для проведення патентування, рекламних компаній тощо.
Особливої актуальності сьогодні набирають питання охорони інтелектуальної власності, створеної під час міжнародного науково-технічного співробітництва та роботи спільних підприємств. Правовою основою для такого регулювання мають бути конкретні договори, розроблені з врахуванням підписаних Україною міжнародних угод щодо науково-технічного співробітництва. Однак основна стратегія одержання охорони має базуватися на трьох китах
— функціональному — видом правової охорони на певний об’єкт (винахід, КМ, «ноу-хау» тощо), строки та систему патентування, яку доцільно використовувати;
— географічному — вибором країн, де доцільно дістати правову охорону об’єкту;
— фінансовому — пошуку коштів для проведення заходів з патентування (сплата мита, підтримання чинності патенту тощо).
Вибір виду правової охорони у свою чергу залежить від
— об’єкта правової охорони;
— особливостей національного законодавства країн патентування.
Слід зважати, що не у всіх державах KM підлягають правовій охороні [16]. Однак все ж існує велика кількість країн, де вони охороняються (Австрія, Болгарія, Бразилія, Венесуела, В’єтнам, Іспанія, Італія, Китай, Корея, Німеччина, Об’єднані Арабські Емірати, Перу, Польща, Португалія, Сомалі, Тайвань, Уругвай, Угорщина, Філіппіни, Фінляндія, Чехія, Чилі, Югославія, Японія, а також пострадянські держави, окрім Грузії).
Також при патентуванні об’єктів слід враховувати, що вибравши як об’єкт KM, заявник, як правило, витратить менше коштів і часу. Крім того, до питання захисту власних інтересів можна підходити комплексно. Це особливо важливо при експортних поставках і продажі ліцензії. У таких випадках, як правило, стараються максимально захистити власний продукт. Тому, окрім самого об’єкта, реєструють, наприклад, ще й товарний знак, дизайн виробу захищають патентом на промисловий зразок тощо.
Щодо системи патентування, то тут заявник власне має сам її обирати. Як правило, ці роботи виконуються за допомогою патентних повірених, акредитованих у державі патентування. Якщо потрібно запатентувати винахід або KM лише у декількох державах, то доцільно подати заявки до патентних відомств у кожній з цих держав. Цей шлях не найкращий, бо пов’язаний із значними збитками в коштах і часі. Адже слід оплачувати послуги патентних повірених у кожній з цих країн. Однак крім традиційної схеми, існують і інші процедури [23]. Наприклад, заявки можна подати згідно з
— Договором про патентну кооперацію (РСТ);
— вимогами Європейської патентної конвенції (ЄПК).
Згідно з першим варіантом — подачею заявки у відповідності до Договору РСТ, передбачається наявність двох фаз міжнародної та національної.
Міжнародна фаза включає подання міжнародної заявки, проведения пошуку та міжнародну публікацію. Крім того, за бажанням заявника може додатково проводитись попередня міжнародна експертиза заявки. Національна фаза — це процедура розгляду міжнародних заявок національними патентними установами країн, де проводиться патентування.
До недоліків цієї системи слід віднести відносно високу вартість послуг. А також неможливість змінити середньоскладений список країн патентування в процесі роботи над проектом, що на практиці трапляється досить часто. Тому нею доцільно користуватися лише при необхідності патентування об’єкта не менше ніж у чотирьох-п’яти країнах. Це дозволяє, як показує досвід провідних фірм світу, знизити витрати порівняно з традиційною схемою патентування.
Патентування за процедурою ЄПК дозволяє отримати патент, який буде чинним на територіях країн, вказаних у заяві. Процедура патентування за цією схемою не з дешевих і може порівнюватись хіба що з вартістю 4…5 окремих охоронних документів. Однак вона має і свої переваги. Згідно до вимог ЄПК, подається лише одна заявка, однією мовою, і через одного патентного повіреного, а патентна грамота одночасно захищає об’єкт у декількох країнах-учасницях ЄПК.
Крім згаданих, процедура патентування може також проводитись за системами, що передбачаються іншими регіональними угодами, наприклад, Євразійською патентною конвенцією, Африканською організацією інтелектуальної власності тощо.
Отже слід зважати, що процедура патентування об’єктів промислової власності в іноземних державах є досить складною і вимагає значних коштів. Тому рішення про його проведення слід приймати лише на підставі проведення глибокого і всебічного аналізу ринку, власних можливостей і звичайно серйозних підстав. Серед останніх вирішальним може бути гарантія експортних поставок продукції або продаж ліцензії.
Контрольні питання
1. Чому потрібно захищати права винахідників?
2. Що таке винахід і чим він відрізняється від корисної моделі KM?
3. При яких умовах винаходу (KM) надається правова охорона?
4. Які умови патентоспроможності винаходу?
5. Як Ви розумієте ознаку «новизна» винаходу (KM)?
6. Що відноситься до об’єктів винаходу?
7. Що таке промислова придатність?
8. Які об’єкти не визнаються винаходами?
9. Що таке пріоритет винаходу і як він встановлюється?
10. Хто має право на одержання патенту на винахід або KM?
11. Хто визнається автором винаходу (KM)?
12. Яка процедура подачі заявки на винахід (KM)?
13. З чого складається заявка на видачу патенту на винахід (KM)?
14. Де шукати інформацію про технічні новинки?
15. ЩотакеМКВ?
16. Скільки основних розділів включає в себе МКВ та як вони позначаються?
17. Яка організація проводить експертизу заявок на винахід (KM)?
18. Які види експертизи бувають?
19. З якою метою винаходи та KM патентуються закордоном?
20.Як обрати правильну стратегію зарубіжного патентування?
21.Які види міжнародних заявок Вам відомі, зупиніться на їх особливостях.
3.3. ПРАВОВА ОХОРОНА ПРОМИСЛОВИХ ЗРАЗКІВ
Правова охорона промислових зразків тісно пов’язана з індустріалізацією промисловості та виникненням технологій масового виробництва. Вже у кінці XVII століття у провідних європейських державах майже одночасно з’явилися закони, що надавали правову охорону виробам текстильної промисловості та їх художньому оформленню. Поступово правовий захист естетичного оформлення промислової продукції розповсюдився і на інші її види. Сьогодні під промисловим зразком розуміють результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання, а саме у тій її частині, яка візуально проявляється у зовнішньому вигляді виробу і характеризує його декоративне та естетичне вирішення, що в міжнародній практиці називається англійським словом «дизайн»[9].
Головна цінність дизайнерських рішень виробів масового виробництва у тому, що вони поліпшують продаж останніх. Загальновідомо, що ринок характеризується гострою конкуренцією між виробниками аналогічних товарів, і не останню роль у цьому відіграє їх зовнішній вигляд. Тож дуже часто саме дизайнерські рішення виробів є вирішальним фактором у боротьбі за покупця. Перевага, яку віддає виробник тому чи іншому малюнку або кольору тканини, тій або іншій формі посуду тощо, обумовлена прагненням задовольнити вибагливі і різноманітні смаки покупців.
Промисловий зразок є одним із об’єктів промислової власності, якому в Україні згідно Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» від 15.12. 1993 р. № 3688-ХІІ, із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 21.12. 2000 р. № 2188-Ш та від 10.01. 2002 р. № 2921-Ш надається правова охорона.
Відносини, що виникають у зв’язку з набуттям і здійсненням права власності на промисловий зразок в Україні, регулюються цим Законом, а також міжнародними договорами, учасницею яких є Україна. Так, на сьогодні Україною підписано Паризьку конвенцію про охорону промислової власності, Гаазьку угоду про міжнародне депонування промислових зразків та інші документи.
Право на промисловий зразок охороняється державою і засвідчується патентом.
Патент видається під відповідальність його власника без гарантії його чинності.
Строк дії патенту на промисловий зразок становить 10 років від дати подання заявки до Укрпатенту (Державне підприємство «Український інститут промислової власності» Міністерства освіти і науки України, далі — Установа). Він може бути продовжений Установою, за поданням клопотання власника, але не більш ніж на 5 років.
Права, що випливають з патенту на промисловий зразок, діють від дати публікації відомостей в офіційному бюлетені Установи «Промислова власність» про його видачу [24].
Патент України на промисловий зразок діє тільки на території України.
3.3.1. Умови надання правової охорони промисловому зразку
Правова охорона в Україні надається промисловому зразку, який не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та відповідає умовам патентоспроможності.
Об’єктом промислового зразка, якому надається правова охорона, може бути форма, малюнок чи розфарбування або поєднання кольорів, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення його естетичних та ергономічних потреб.
Це дозволяє трактувати об’єкт правової охорони промислового зразка не у вигляді будови виробу або продукту, а як зображення, яке застосовується або відтворюється в таких виробах або продуктах.
Промисловий зразок є орнаментальним (декоративним) аспектом виробу, який диктується виключно його призначенням [9].
Промислові зразки можуть бути об’ємними (моделі), площинними (малюнки) або комбінованими.
— Об’ємні промислові зразки являють собою композицію, в основі якої покладена розвинута об’ємно-просторова структура (наприклад, зовнішній вигляд меблів, сільськогосподарської машини, люстри тощо).
— Площинні промислові зразки являють собою композицію, в основі якої покладено двомірне лінійно-графічне співвідношення елементів, яке не може бути сприйнято візуально як об’ємне (конфігурація, орнамент), наприклад, зовнішній вигляд килиму, хустки, тканини тощо.
— Комбіновані промислові зразки характеризуються загальними ознаками, що властиві об’ємним і площинним зразкам (наприклад, зовнішній вигляд інформаційного табло, виставочної конструкції (композиції), посуду, на якому зображено малюнок, взуття, будівельної оздоблювальної плити, друкарські шрифти тощо).
Не можуть одержати правову охорону в Україні
— об’єкти архітектури, крім малих архітектурних форм (телефонних будок, кіосків, палаток), промислові, гідротехнічні та інші стаціонарні споруди;
— друкована продукція як така (зміст текстової частини друкованої продукції не патентується. Однак конфігурація шрифту може бути об’єктом охорони);
— об’єкти нестійкої форми, що відтворюються з рідких, газоподібних, сипких або їм подібних речовин тощо.
Такі об’єкти, в основному, призначені для використання в фонтанах, атракціонах та інших об’єктах садово-паркових і видовищно-масових споруд. Естетичне враження від використання таких рішень обумовлено гідродинамічними, кольорооптичними, світлодинамічни-ми і кінематичними ефектами. Візуально зафіксувати і адекватно відтворити новий зовнішній вид виробу, що виникає від їх використання, непросто. Естетична цінність таких рішень полягає саме у їх унікальності.
Обсяг правової охорони, що надається патентом, визначається сукупністю суттєвих ознак промислового зразка, зображених на фотографіях виробу (макета, малюнка). Тлумачення ознак повинно провадитись тільки у межах опису промислового зразка. Докладніше про це поговоримо дещо пізніше. А зараз наведемо тільки деякі визначення.
— Макет — це просторове відтворення виробу в умовному матеріалі, який дає найбільш повне уявлення про зовнішній вигляд виробу.
— Малюнок — це зображення виробу, яке виконується за допомогою графічних засобів.
— Фотографія — це документ, який містить основну інформацію про промисловий зразок і дозволяє визначити обсяг його правової охорони.
Фотографія повинна давати повне, детальне уявлення про зовнішній вигляд виробу, яке дає змогу виявити його суттєві ознаки. Однак фотографія загального вигляду може і не відображати усі суттєві ознаки, якщо невірно вибрані ракурс, фон чи присутні бліки, тіні, сторонні предмети тощо.
3.3.2. Умови патентоспроможності промислового зразка
Згідно з законодавством, промисловий зразок буде відповідати умовам патентоспроможності, якщо він є новим і промислово придатним [9].
У тексті Закону промисловий зразок визнається новим, якщо сукупність його суттєвих ознак не стала загальнодоступною у світі до дати подання заявки до Установи або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету.
Спробуємо розтлумачити ці заплутані юридичні визначення. Розглянемо для прикладу нове авто, що припало Вам до душі. Мабуть очевидно, що усі без виключення транспорті засоби на нашій планеті можна віднести до об’єктів промислової власності. Отож поринемо у віртуальний світ, де можна робити усе, що заманеться. Покладемо на операційний стіл Ваше улюблене авто, візьмемо до рук скальпель і перетворимося на мить у хірургів. Розріжемо капот і дістанемося до силового агрегату — двигуна. З погляду інтелектуальної власності він мабуть буде належати до об’єктів, що захищаються винаходами і корисними моделями, чи не так? Теж можна стверджувати і про ходову частину, і про усі без винятку електричні агрегати машини тощо. «Лейбо-чка» з назвою фірми виробника або моделі автомобіля, наприклад «BMV» або «Slavuta» буде відноситися до об’єктів, що захищаються законодавством про товарні знаки. А от те, що заграло на потаємних струнах Вашої душі і серця — її зовнішній вигляд, форма очей-фар, які так привітно всміхалися та підморгували, і буде об’єктом промислового зразка. Тобто, образно кажучи, те, що всередині автомобіля — стосується винахідництва, а зовнішній вигляд, дизайнерські рішення — сфера охорони промислових зразків. Відповідно і суттєві ознаки також стосуються художньо-конструкторських рішень виробу. Вони характеризують його композиційні особливості і впливають на процес формування зовнішнього вигляду виробу. Істотність ознаки промислового зразка визначається її участю у створенні зорового образу виробу, що дозволяє безпомилково виділити його з ряду аналогічних.
Несуттєві ознаки не впливають на формування зорового образу об’єкта. Звичайно, поділ ознак за суттєвістю досить умовний. Залежно від характеру об’єкта, мети дизайнерського рішення тощо однієї і тої самої ознаки можуть вважатися суттєвими або ні.
Як правило, суттєві ознаки промислового зразка в сукупності розташовуються у певній послідовності [14]
— образне рішення об’єкта;
— склад і кількість основних композиційних елементів;
— форма виробу чи (і) його частини (об’ємна характеристика, обрис, силует);
— взаємне розміщення елементів (композиційне або компонувальне рішення);
— пластичне рішення об’єкта або його елементів;
— колористичне рішення;
— декоративне рішення;
— матеріал.
Пояснити термін «промислова придатність промислового зразка» в принципі не складно. Якщо певний об’єкт не можна відтворити промисловим способом, тобто його не можливо тиражувати за допомогою технологій масового виробництва, то такий виріб скоріше за все є витвором мистецтва і підпадає під охорону, як об’єкт авторського права.
Крім того, у процесі встановлення новизни промислового зразка береться до уваги зміст усіх заявок, які раніше надійшли до Установи.
Промисловий зразок, на який вимагається правова охорона, повинен бути новим по відношенню до інших зразків, створених в усіх інших частинах світу, причому без будь-якого обмеження у часі і методів розкриття. Як відомо, для цього застосовуються будь-які доступні візуальні або словесні засоби.
Однак, що це за правило, якщо воно не має винятків. Тому передбачено виняток або спеціальний випадок розкриття інформації, який не впливає на новизну промислового зразка.
По-перше, якщо таке розкриття відбувається протягом визначеного періоду часу — шести місяців до дати подання заявки до Установи або. якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету.
По-друге, виняток стосується розкриття промислового зразка
— власником на офіційних або офіційно визнаних виставках;
— власником під час проведення експериментів, подання в друкованих виданнях або у працях наукових конференцій;
— без дозволу власника шляхом недобросовісного використання, порушення конфіденційності тощо.
3.3.3. Право на одержання патенту на промисловий зразок
Право на одержання патенту на промисловий зразок мають громадяни чи юридичні особи України або іноземних держав та їх правонаступники. Зокрема, право на одержання патенту на промисловий зразок мають
— автор або його правонаступник;
— роботодавець автора або його правонаступник.
Автором результату творчої праці у галузі художнього конструювання, тобто промислового зразка, завжди буде вважатися фізична особа незалежно від її віку. Це може бути громадянин України, іноземна особа, особа без громадянства [9].
Власником патенту на промисловий зразок можуть бути громадяни, юридичні особи України або іноземних держав та їх правонаступники. Автором промислового зразка може бути тільки фізична особа або особи. Юридична особа може бути тільки власником патенту на промисловий зразок і ні за яких умов чи обставин не може визнаватися його автором.
Право на одержання патенту має як автор, так і його правонаступники — будь-які громадяни і юридичні особи, яким автор передав право на результати творчої праці. Такими правонаступниками можуть бути спадкоємці або інші особи, до яких право авторів переходить за договором або за заповітом.
Автору промислового зразки належить право авторства, котре є невідчужуваним особистим правом і охороняється безстроково.
Відносини між авторами визначаються угодою між ними.
Зупинимося ще на деяких аспектах авторського права стосовно патентів на промисловий зразок, що лишній раз доводить тісний зв’язок між ними.
При переході права автора на одержання патенту до інших осіб у всіх випадках за автором залишаються його особисті немайнові права. Правонаступництво повинно бути засвідчено відповідним документом.
Особисті немайнові права — це право авторства, право на ім’я (спеціальну назву), право на подання заявки на одержання патенту на промисловий зразок.
Авторів, які створили промисловий зразок спільною творчою працею, називають співавторами. Співавтори мають рівні права на одержання патенту, якщо інше не передбачено угодою між ними. Співавторство має місце лише тоді, коли воно набуває творчого характеру. Надання технічної допомоги автору іншими особами не є співавторством (наприклад, консультації, здійснення розрахунків, виготовлення моделей, креслярські роботи тощо).
Склад авторів може бути змінений Установою за спільним клопотанням осіб, зазначених у заявці як автори, та особою (особами), яку (яких) пропонується включити або вилучити із числа авторів.
Відносини між авторами визначаються угодою між ними [14].
При переході майнового права автора на одержання патенту до інших осіб в усіх випадках за автором залишаються його особисті немайнові права. Правонаступництво повинно бути засвідчено відповідним документом.
Право на одержання патенту має роботодавець або його правонаступник, якщо промисловий зразок створено у зв’язку з виконанням службових обов’язків або конкретного завдання, яке одержано робітником від роботодавця.
До обов’язків автора промислового зразка входить інформування свого роботодавця у вигляді письмового повідомлення про досягнутий ним результат творчої праці з описом, що розкриває суть промислового зразка настільки ясно і повно, що робить можливим його використання.
Роботодавець зобов’язаний укласти письмовий договір з автором промислового зразка про винагороду і за його умовами видати йому винагороду відповідно до економічної цінності об’єкта промислового зразка та іншої вигоди, одержаної роботодавцем від промислового зразка.
Спори між автором та його роботодавцем щодо умов одержання винагороди та її розміру розв’язуються у судовому порядку.
Право на одержання патенту переходить до автора, якщо протягом чотирьох місяців від дати одержання повідомлення про створений ним промисловий зразок роботодавець не подасть заявки до Установи.
Право на одержання патенту на промисловий зразок, створений роздільною працею, належить заявнику, заявка якого має більш ранню дату подання до Установи або, якщо заявлено пріоритет, більш ранню дату пріоритету, за умови, що вказана заявка не вважається відкликаною, не відкликана або не відхилена.
3.3.4. Порядок оформлення та подання заявки на промисловий зразок
Охорона прав на промисловий зразок не надається автоматично. Для її отримання особа, яка бажає одержати патент і має на це право, повинна подати до Установи правильно оформлену заявку на видачу патенту на промисловий зразок [24].
Заявку складають відповідно до Правил розгляду заявки на промисловий зразок, затверджених наказом Міністерства освіти і науки України від 18.02. 2002 р. №110.
За подання заявки та видачу патенту, підтримання його чинності, продовження строку дії патенту тощо сплачуються збори. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 543 від 22 05 2001р., заявник за подання заявки на промисловий зразок сплачує збір у розмірі 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Сума збору, яку необхідно сплатити за подання заявки на видачу патенту на промисловий зразок, залежить від кількості заявлених варіантів. Якщо заявка на промисловий зразок містить від 2 до 10 варіантів, Вам необхідно буде додатково за кожний варіант сплатити збір у розмірі 0,1 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Заявка — це сукупність документів, необхідних для видачі патенту.
Заявка повинна розкривати суть промислового зразка досить ясно і повно, щоб його зміг здійснити фахівець у відповідній галузі.
Заявник — це громадянин або юридична особа, яка подала заявку на видачу патенту на промисловий зразок.
— Право на подання заявки має автор, роботодавець або їх правонаступник.
За дорученням заявника заявку може бути подано через представника у справах інтелектуальної власності (патентного повіреного).
— Іноземні особи та особи без громадянства мають рівні з особами України права, передбачені Законом та відповідно до міжнародних договорів чи на основі принципу взаємності.
— Іноземні особи та інші особи, що проживають чи мають постійне місцезнаходження поза межами України, повинні подавати заявку через патентного повіреного України.
Заявка повинна містити
— заяву про видачу патенту з обов’язковим зазначенням прізви ща автора (співавторів), заявника (заявників), а також їх адреси;
— комплект фотографій з зображенням виробу (його макета, малюнка), що дають повне уявлення про зовнішній вигляд виробу;
— опис промислового зразка;
— креслення, схему, карту (якщо необхідно);
— документ, що підтверджує сплату збору за подання заявки;
— інші документи, що додаються до заявки. Заявка складається українською мовою.
Заявка має стосуватися тільки одного промислового зразка, але може одночасно містити і його варіанти. Поняття «один промисловий зразок» застосовується як до одного виробу, так і до комплекту, певного набору виробів наприклад, меблевий гарнітур, сервіз тощо.
Один виріб — цілий виріб, наприклад, автомобіль або його частина, наприклад, бампер, фара, малюнок протектора.
Частину виробу може бути заявлено, якщо вона може виконувати самостійну функцію, має завершену композицію, призначена для застосування і може бути використана у цілому ряді виробів.
Варіантами промислового зразка може бути зовнішній вигляд виробів, які відносяться до однієї функціональної групи; до одного класу Міжнародної класифікації промислових зразків (МКПЗ) [28]; подібні за сукупністю ознак і мають відмінності в несуттєвих ознаках; які сприймаються візуально, як, наприклад, декілька стільців, що відрізняються один від одного фактурою, кольором декоративної оббивки тканини тощо.
МКПЗ було вперше запроваджено у жовтні 1968 р. після підписання країнами учасницями Паризької конвенції з охорони промислової власності відповідної угоди, що відбулося на Дипломатичній конференції у м. Локарно (Швейцарія) [20]. У світовій практиці ця угода більше відома як Локарнська Угода. Сьогодні діє вже сьома редакція МКПЗ. Взагалі ідея міжнародної реєстрації промислових зразків не нова. Вперше її висловили ще у 1911 р. під час проведення Вашингтонської дипломатичної конференції.
Структура МКПЗ постійно вдосконалюється. На сьогодні перелік класів становить 31 конкретизовану позицію (наприклад, Клас 1 -харчі. Клас 17 — музичні інструменти тощо) Та ще додатково введений Клас 99 — різне. До цього класу віднесено, усі інші види виробів, які не увійшли до решти розділів 31 класу, що становить суттєву зручність. Адже поки певний вид виробів не сформовано, його все ж можна заявляти.
У 1997 р. Установою вперше в Україні було видано українською мовою покажчик МКПЗ. Україномовний варіант МКПЗ є перекладом з англійського автентичного тексту Локарнської класифікації. Він складається з тексту Локарнської Угоди, та інших міжнародних нормативних документів стосовно промислових зразків; переліку Класів; алфавітного переліку назв зразків та переліку назв зразків за класами.
Для встановлення дати подання заявки Установа перевіряє відповідність матеріалів заявки встановленим вимогам. Заявка відповідає цим вимогам, якщо вона містить принаймні такі матеріали
— клопотання у довільній формі про видачу патенту, викладене українською мовою;
— відомості про заявника та його адресу, викладені українською мовою;
— зображення виробу, що дає уявлення про його зовнішній вигляд;
— частину, яка зовнішньо нагадує опис промислового зразка, викладену українською або іншою мовою.
Пріоритет заявки або просто пріоритет — це першість у поданні заявки.
Датою пріоритету вважається дата подання заявки до Установи чи відповідного органу держави-учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності, за якою заявлено пріоритет.
Якщо заявка на видачу патенту на промисловий зразок була подана спочатку в будь-якій іншій державі-учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності або показана на офіційних або офіційно визнаних виставках у цих же країнах, то заявник може скористатися правом пріоритету.
Це означає, що протягом шести місяців від цих дат заявник може подати заявнику в Україні або будь-якої іншій державі-учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності із збереженням дати попередньо поданої заявки або дати початку проведення виставки.
3.3.5. Експертиза заявки
Для того, щоб визначити, чи можливо на промисловий зразок, що заявляється, видати патент, експертний орган Установи проводить експертизу на відповідність вимогам, викладеним у Законі України «Про охорону прав на промислові зразки» [9] та у Правилах розгляду заявки на промисловий зразок. В Україні, як і в більшості держав, система експертизи передбачає формальну експертизу заявки на промисловий зразок.
Мета формальної експертизи
— встановити дату подання заявки;
— перевірити належність промислового зразка, що заявляється, до об’єктів, яким надається правова охорона;
— встановити дату пріоритету;
— перевірити відповідність промислового зразка, що заявляється, вимозі єдності;
— перевірити правильність оформлення всіх документів, що входять до складу заявки, на відповідність вимогам Правил.
З метою виключення видачі охоронного документа на тотожний промисловий зразок під час проведення експертизи заявки на промисловий зразок здійснюється перегляд усіх заявок на промисловий зразок, які надійшли до Установи до дати подання заявки, що розглядається.
Заявник має право з власної ініціативи за клопотанням (до дати одержання рішення про видачу патенту або про відхилення заявки) вносити до заявки виправлення і уточнення та надавати додаткові матеріали. До клопотання обов’язково має додаватися документ про сплату збору у розмірі 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Крім того, заявник має право ознайомитись з усіма матеріалами, зазначеними в запиті або рішенні Установи. Копії патентних матеріалів, на вимогу заявника, мають бути надіслані йому Установою протягом одного місяця.
За результатами експертизи виносяться рішення про видачу патенту або рішення про відхилення заявки.
Якщо заявка відповідає встановленим вимогам та документ про сплату збору за подання заявки оформлений правильно, Установа надсилає заявнику рішення про видачу патенту.
Контрольні питання
1. Які з об’єктів промислової власності підпадають під правову охорону як промислові Зразки (ПЗ)?
2. Чим засвідчується право на ПЗ і які терміни його охорони?
3. Що може бути об’єктом ПЗ?
4. Коли ПЗ відповідає умовам патентоспроможності?
5. Що відносять до суттєвих ознак ПЗ?
6. У яких випадках розкриття інформації про ПЗ не порочить його новизни ?
7. Хто має право на одержання охоронного документу на ПЗ?
8. Кого визнають автором ПЗ і які права він набуває?
9. Хто може являтись власником патенту ПЗ?
10. Чи має сплачуватись грошовий збір при подачі заявки на ПЗ?
11. З яких документів має складатися заявка на ПЗ?
12. Який порядок подання заявок на ПЗ?
13. ЩотакеМЗПЗ?
14. Який вид експертизи передбачено при розгляді заявки на ПЗ?
3.4. ПРАВОВА ОХОРОНА ТОВАРНИХ ЗНАКІВ
3.4.1. Знаки для товарів та послуг
Історично так склалося, що люди здавна використовували спеціальні знаки та тавра, які витискали на глиняному посуді, випалювали на тілі власних тварин тощо. Метою цих дій було позначити власність на вироби, худобу…[20]. Наявність такої відзнаки відігравало вирішальну роль в спорах на ринку, кому належність товар, або при суперечці між сусідами з приводу власності табуна, і в інших життєвих ситуаціях. Коли ж між покупцем і виробником з’явився посередник — купець, який інколи завозив товар дуже далеко від місця його виробництва, то такий знак ставав ще й своєрідною гарантією його якості. Адже репутація окремих майстрів була досить різною. Покупець звичайно віддавав перевагу перевіреним товарам, виготовлених відомими йому майстрами, які розпізнавав за знайомим тавром.
Якщо на ринку одночасно опинялось декілька однотипних виробів різних майстрів, між ними обов’язково виникала конкуренція. І це було дуже добре, хоча будь-який товар і в ті давні часи вже був орієнтований на покупців з різним рівнем доходів. Однак кожен виробник безперечно прикладав максимум зусиль для підвищення якості та зменшення собівартості власної продукції. Це в кінцевому результаті призвело до розподілу праці і виникнення ремісничих цехів. Поступово в цехах та купецьких гільдіях індивідуальні печатки замінювались цеховим тавром або печаткою гільдії. Пізніше на зміну цехам прийшли мануфактури, які продовжили традицію постановки тавра на товарах, що випускалися.
Еволюційно в свідомості людей з’явилась і поступово зростала повага до товаровиробника, що продукував якісні вироби та до його тавра. Відповідно інтереси торговельного та промислового підприємництва вимагали законодавчого захисту власника тавра. Поява першого таврування товарів, з метою юридичного захисту результатів творчої праці на Заході відноситься до кінця середніх віків. Тавро ставилось і на митниці, виконуючи функцію своєрідної гербової марки, що засвідчувало про сплату мита.
Поступово позначення, що проставлялось на товарі у вигляді тавра, сприймалось покупцями як обов’язковий атрибут приналежності виготовлювача до певного ремісничого цеху або гільдії купців. Крім того, ця позначка одночасно відігравала і роль своєрідного знака якості.
По мірі перетворення дрібного кустарного виробництва у велике і поступового утвердження капіталістичних відносин відбулося формування національних ринків. В подальшому, у зв’язку із широким впровадженням машин виникло масове виробництво товарів. Це у свою чергу, сприяло бурхливому розвитку торгівлі і загостренню конкурентної боротьби. Для цього періоду розвитку суспільства характерне зростання ролі товарного знака в двох його основних проявах. З одного боку, як засобу індивідуалізації товарів, а з іншого — як інструменту реклами. На думку сучасних вчених-економістів, товарні знаки з’явились у той період, коли економічна система, базуючись на принципах конкуренції, вже не могла без них обійтись.
Сьогодні знак для товарів і послуг — це позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб.
Здавна відомо, що аналогічні конкуруючі товари зовні розрізняються лише своїми товарними знаками. До їх основних функцій сьогодні відносяться
— індивідуалізуюча, яка полягає в тому, що знак забезпечує необхідну відмінність однорідних товарів (послуг) різних виробників, дозволяючи розпізнавати і запам’ятовувати за зовнішніми ознаками товари (послуги), які випускаються конкретним підприємством;
— гарантійна, яка полягає в тому, що знак виступає гарантом якості товару, відомого споживачам;
— рекламна, яка полягає в тому, що на основі психологічного впливу на споживача забезпечується стійкий інтерес до певного товару, який маркується знаком, та його виробника, що забезпечує таку популярність, тобто знак є неодмінним елементом реклами, за допомогою якої встановлюється зв’язок товару з його виробником.
Крім того, знак виконує й інші допоміжні функції, в тому числі стимулюючу, психологічну, виховну.
3.4.2. Правова охорона знака в Україні
Право на знак охороняється державою і засвідчується свідоцтвом.
Усі питання, пов’язані з одержанням та використанням права власності на знак в Україні, регулюються Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» Закону, введеним у дію Постановою Верховної Ради України від 23.12.93 р. № 3771-XII [7] та міжнародними договорами, учасницею яких є Україна.
На сьогодні Україна підписала Паризьку конвенцію про охорону промислової власності, та ряд інших міжнародних договорів щодо знаків, а саме [14]
— Мадридську угоду про міжнародну реєстрацію знака (25.12.91 p.);
— Договір про закони щодо товарних знаків (01.08.96 p.);
— Найробській договір про охорону Олімпійського символу, (13.03.98 p.).
Правова охорона знака в Україні може бути одержана лише через його реєстрацію у Укрпатенті.
Свідоцтво є офіційним охоронним документом, що видається від імені держави уповноваженим на це патентним відомством України. Свідоцтво засвідчує право власності на знак. Строк дії свідоцтва становить 10 років і продовжується, за клопотанням власника свідоцтва, щоразу на 10 років. Кількість продовжень не обмежується.
Свідоцтво України діє лише на території України. Які дані містить свідоцтво?
Для того, щоб одержати свідоцтво на знак, слід подати до Науково-дослідного центру патентної експертизи заявку, оформлену згідно з «Правилами складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг».
Для позначення товарного знаку, що охороняється, використовується символ — ®, що проставляється праворуч від нього. При необхідності позначення товарного знака, що знаходиться на реєстрації використовують інший символ — ™ [26].
3.4.3. Умови надання правової охорони знака
Правова охорона в Україні надається знаку, який не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони [7].
Об’єктом знака можуть бути словесні, зображувальні, об’ємні та інші позначення або їх комбінації, причому вони можуть бути зареєстровані як у чорно-білому, так і в кольоровому виконанні або поєднанні кольорів.
Під словесним знаком розуміють позначення, яке має вигляд слова (слів) або сполучення літер, що мають словесний характер. Такі знаки набувають все більшого поширення, оскільки вони мають ряд переваг перед іншими знаками. Ці знаки легше запам’ятовуються, простіше відтворюються, їх зручно рекламувати, особливо по радіо і телебаченню.
Зображувальний знак має вигляд зображення конкретного характеру або композиції ліній, плям, фігур будь-яких форм і кольорів на площині. Наприклад, орнаменти та символи, зображення тварин, птахів, стилізовані зображення всіляких предметів, іноді з включенням літерних елементів.
Об’ємний знак представляє собою композицію у вигляді фігур (ліній) або їх комбінацій у трьох вимірах. Прикладом такого знака є фігурне мило, оригінальний вид упаковки, флакона, пляшки, коробки для цигарок та ін.
Комбінований знак має вигляд комбінації елементів різноманітного характеру найчастіше — це словесно-зображувальні композиції.
Інші об’єкти знаків. До інших об’єктів знака можуть бути віднесені звукові, світлові, світлозвукові та інші позначення.
В міжнародній практиці, поряд з розподілом знаків за формою їх зображення, розрізняють індивідуальні і колективні знаки.
Індивідуальний знак — це позначення, зареєстроване на ім’я окремої юридичної або фізичної особи, яка займається підприємницькою діяльністю.
Колективний — це знак спілки, господарської асоціації або іншого добровільного об’єднання підприємств (далі Об’єднання), призначений для позначення товарів, які ними випускаються або реалізуються, які мають спільні якісні або інші загальні характеристики. Колективний знак повинен відповідати усім вимогам, які пред’являються до індивідуальних знаків. При цьому колективний знак є об’єктом виключного права Об’єднання, а не права кожного підприємства, що входить до його складу. Підприємства-учасники об’єднання можуть використовувати колективний знак як єдиний засіб для позначення товарів або використовувати його поряд зі своїм індивідуальним товарним знаком.
Об’єднання, як власник колективного знака, має право контролю за його використанням. Умови використання колективного знака повинні відображатися в спеціальному правовому документі, що називається статутом колективного знака.
За ступенем відомості знаки поділяють на звичайні та загальновідомі.
Звичайний знак — це будь-яке нове оригінальне позначення товарів (послуг), яке відповідає усім умовам надання правової охорони. Зокрема, необхідною умовою його охорони є державна реєстрація позначення.
Загальновідомим знаком визнається таке позначення, яке відоме широкому колу споживачів завдяки його використанню для позначення певних товарів. Згідно із статтями Паризької конвенції у державах-учасницях Паризької конвенції таким знакам надається правова охорона без реєстрації у національних відомствах.
Не можуть одержати правову охорону позначення, які зображують
— державні герби, прапори та емблеми;
— офіційні назви держав;
— емблеми, скорочення або повні найменування міжнародних, міждержавних організацій;
— офіційні контрольні, гарантійні та пробірні клейма, печатки;
— нагороди та інші відзнаки.
Однак позначення, згадані вище, можуть бути включені до знака як елементи, що не охороняються, якщо на це є згода відповідного компетентного органу або їх власників.
Згідно зі спеціальною угодою вилучений з реєстру знаків також «червоний хрест». Вилучений з реєстру товарних знаків і олімпійський символ згідно з Найробським договором про охорону олімпійського символу [20].
Також не можуть одержати правову охорону позначення, які
— не мають розрізняльної здатності;
— є загальновживаними як позначення товарів і послуг певного виду;
— вказують на вид, якість, кількість, властивості, призначення, цінність товарів і послуг, а також на місце і час виготовлення чи збуту товарів або надання послуг;
— є загальновживаними символами і термінами;
— є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару (послуги) або особи, яка виготовляє товар (надає послугу);
— є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати з знаками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім’я іншої особи;
— є загальновідомими знаками;
— є фірмовими найменуваннями, що відомі в Україні і належать іншим особам;
— є сертифікаційними знаками.
Тотожними прийнято називати однакові позначення.
Схожими прийнято називати такі позначення, які, незважаючи на різні складові елементи, створюють однакові зорові враження (або фонетично близькі до словесних знаків), а у випадку реєстрації можуть викликати у споживачів сумніви щодо виробника товару.
Сертифікаційними знаками є знаки, які служать лише як посилання на відповідність якості товарів або послуг певним стандартам.
Прізвища, імена, псевдоніми та похідні від них, портрети і факсиміле відомих в Україні людей не реєструються як знаки без їх згоди [14]. Назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва або цитати і персонажі з них чи їх фрагменти не реєструються як знаки без згоди власників авторського права або їх правонаступників.
Позначення не має розрізняльної здатності, якщо воно належить до
— позначень, які складаються лише з однієї літери, цифри, лінії, простої геометричної фігури, що не мають характерного графічного виконання;
— реалістичних зображень товарів, якщо знак заявляється на реєстрацію як знак для позначення цих товарів;
— тривимірних об’єктів, форма яких зумовлена виключно функціональним позначенням;
— загальновживаних скорочень;
— позначень, які тривалий час використовувались в Україні кількома виробниками як знаки для товарів, що мають спільну якість або інші спільні характеристики.
До загальновживаних символів, крім тих, які пов’язані з певною діяльністю, належать також умовні позначення, що використовуються в науці та техніці, позначення хімічних елементів, математичних символів, наприклад, такого символу, як інтеграл.
До цієї групи також належать позбавлені оригінальності позначення, в яких за основу беруть зображення предмета, характерного для даної галузі господарства. Наприклад, для швейної промисловості -зображення голки з ниткою або предметів одягу, фігури людини; для машинобудування — зображення шестірні, для конструкторського бюро — зображення циркуля тощо, оскільки такі позначення через частоту використання не можуть індивідуалізувати товар і його виробника, легко можуть бути сплутані споживачами і практично не відрізняються один від одного.
Загальновживані символи і терміни є перешкодою для реєстрації знака лише у тому випадку, коли знак заявляється для товарів, що належать до тієї ж галузі, що й загальновживані символи і терміни
3.4.4. Право на одержання свідоцтва на знак
Право на одержання свідоцтва на знак має будь-яка особа, об’єднання осіб або їх правонаступники [7].
Заявка на видачу свідоцтва на знак може бути подана особисто заявником або через представника у справах інтелектуальної власності (патентного повіреного) чи іншу довірену особу.
Іноземні громадяни і юридичні особи, які постійно проживають чи перебувають за межами України, реалізують свої права лише через патентних повірених, зареєстрованих в Установі відповідно до «Положення про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених)», затвердженого Кабінетом Міністрів України 10.08.94 р. № 545, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.97 р. № 938.
Громадяни і юридичні особи, які постійно проживають чи перебувають в Російській Федерації, Республіці Білорусь, Грузії відповідно до угод про співробітництво у сфері охорони промислової власності між Урядом України та урядами цих держав можуть реалізовувати свої права як особисто, так і через патентних повірених.
3.4.5. Порядок оформлення та подання заявки на знак
Заявка повинна стосуватися одного знака (вимога єдності). Заявка складається українською мовою і повинна містити -заяву про реєстрацію знака, підписану заявником або його довіреною особою;
— зображення позначення, що заявляється;
— перелік товарів і послуг, для яких заявник просить зареєструвати знак, згрупованих за міжнародною класифікацією товарів та послуг (МКТП);
-документ про сплату збору за подання заявки, оформлений згідно з вимогами «Положення про порядок сплати зборів за дії, пов’язані з охороною прав на винаходи, корисні моделі, промислові зразки і знаки для товарів і послуг»;
-довіреність патентному повіреному або іншій довіреній особі при необхідності;
-інші необхідні додаткові документи.
Усі вищеназвані документи надсилаються до Установи для проведення державної експертизи.
3.4.6. Експертиза заявки
Експертиза заявки означає процес дослідження матеріалів заявки та самого позначення на відповідність вимогам, викладеним у Законі та Правилах, з метою реєстрації позначення як знака [26].
Експертиза заявки складається з таких етапів
— встановлення дати подання заявки;
— експертиза заявки за формальними ознаками;
— експертиза заявки по суті;
— прийняття рішення про видачу свідоцтва або про відхилення заявки.
Після встановлення дати подання заявки та за наявності документа про сплату відповідного збору Установа проводить експертизу заявки за формальними ознаками.
Формальна експертиза встановлює відповідність матеріалів поданої заявки встановленим вимогам та обсяг прав, що заявляються заявником.
Якщо під час перевірки буде встановлено, що заявка не відповідає встановленим вимогам, заявнику надсилається повідомлення про необхідність уточнення або виправлення матеріалів заявки впродовж двомісячного строку від дати одержання заявником зазначеного повідомлення.
Експертиза заявки по суті полягає в тому, що Установа перевіряє, чи може заявлене на реєстрацію позначення бути знаком, чи не знаходиться воно у конфлікті з уже діючими знаками, чи має заявлене позначення розрізняльну здатність, чи не суперечить воно суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі, тобто чи відповідає це позначення умовам надання правової охорони.
Результатом проведення експертизи заявки по суті є прийняття Відомством одного з двох рішень
— про реєстрацію знака;
— про відхилення заявки.
Якщо встановлено, що заявлене на реєстрацію позначення не відповідає умовам надання правової охорони для всього переліку товарів і послуг або його частини, Установа виносить рішення про відхилення заявки.
За умови позитивного рішення про реєстрацію знака проводиться державна реєстрація знака та видача відповідного свідоцтва.
3.4.7. Міжнародна класифікація товарів та послуг
Розвиток світової торгівлі призвів до посилення ролі товарних знаків. Тому для узагальнення вимог світовим товариством були створені єдині правила ідентифікації товарів та послуг. З цією метою вперше у 1935 р. була розроблена Міжнародна класифікація товарів та послуг (МКТП) [28]. Система МКТП неодноразово переглядалась і вдосконалювалась. Сьогодні діє вже сьома її редакція. Перший офіційний переклад МКТП українською мовою здійснено у 1997 р. на основі автентичного англійського тексту Ніццької Класифікації. Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів та послуг для реєстрації знаків була укладена 15 червня 1957 р. і налічує сьогодні 14 статей. МКТП являє собою загальновизначену структуру класів товарів та послуг, яка складається з 42 класів, з них товари поділяються на 34 класи, а послуги — на 8 класів. Товари об’єднані у класи за видами матеріалів, з яких вони виготовлені, а також за їх функціональним призначенням або галузевому призначенню.
Назви товарів чи послуг, що фігурують у заголовках класів, є загальними назвами, що стосуються галузей, до яких належить товар чи послуга. Тому для уточнення класифікації кожного окремого товару чи окремої послуги слід користуватися абетковим переліком. Абетковий перелік містить заголовки класів для товарів та послуг. Крім того, там наведено перелік класів з пояснювальними примітками. Абетковий перелік подано у вигляді двох однакових чотириколонкових таблиць на кожній сторінці. Для кожного товару чи послуги в таблицях вказано відповідно по колонках
— номер класу, до якого належить товар чи послуга;
— порядковий номер назви товару чи послуги в абетковому переліку кожної з мовних версій Класифікації (U — української, Е — англійської, F — французької);
— назву товару чи послуги українською, англійською та французькою мовами;
— базовий номер назви товару чи послуги.
Перелік найменування товарів та послуг в межах класу можна вважати визначником змісту класів, тобто переліком умовних рубрик класів. Цей перелік являє собою повний переклад найменувань товарів та послуг, що подані в абетковому переліку товарів і послуг (АПТП) до тексту в оригіналі. Наприклад, до класу 07 відносяться машини і верстати; двигуни (крім призначених для наземного транспорту), а до класу 12 — транспортні засоби; засоби переміщення по землі, по воді, повітрям. В пояснювальних примітках до класу 07, вказано, що до цього класу зокрема належать деталі двигунів та електричні чистильні машини і апарати. Стосовно класу 12, у пояснювальних примітках говориться, що зокрема до нього належать двигуни до транспортних засобів; з’єднувачі та передавачі до транспортних засобів; транспортні засоби на повітряній подушці. Так наприклад, на сторінці 109 — Двигуни велосипедні — віднесені до класу 12 і мають порядковий номер Д 0032. А двигуни внутрішнього згорання (Антидетонатори для палива) віднесені до класу 01, і мають порядковий номер Д 0033. Двигуни до наземних транспортних засобів, відповідно — класу 12 і мають номер Д 0034. Двигуни до човнів — клас 07, Д 0035, двигуни судові — клас 07, Д 0037 тощо.
Слід зауважити, що в українській редакції АПТП загальний термін, віднесений до певного класу, може також зустрічатися і в інших класах. З іншими особливостями користування АПТП та МКТП можна познайомитись при безпосередній роботі з ними.
Контрольні питання
1. Які історичні корені появи товарних знаків (ТЗ)?
2. Що сьогодні визнається ТЗ і які функції він виконує?
3. Чим засвідчується право на ТЗ?
4. Де діє охорона на ТЗ, зареєстровані в Україні?
5. Що може бути об’єктом ТЗ в Україні?
6. Які позначення не підлягають реєстрації як ТЗ?
7. Що таке пріоритет ТЗ?
8. Як оформляється опис на ТЗ?
9. Хто може подавати заявку на ТЗ?
10. Якою мовою складається заявка на ТЗ, і що вона має містити?
11. Які етапи проходить заявка на ТЗ при проведенні експертизи?
12. Що таке МКТП?
«Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності.»
Конституція України, cm. 54.
РОЗДІЛ 4
ПЕРЕДАЧА ПРАВ НА ОБ’ЄКТИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
Історія і сучасність неупереджено свідчать, що факт надання авторам об’єктів інтелектуальної власності юридичних прав, які захищають їх майнові інтереси безумовно відігравав і постійно відіграє важливу роль у розвитку людства. Використання приватної зацікавленості на тлі конкурентної боротьби, що особливо загострилася у останні роки, сьогодні, є оптимальним вирішенням проблеми подальшого зростання добробуту і рівня життя цивілізації. У передових країнах будь-який законодавчий акт у сфері інтелектуальної власності у першу чергу спрямований на захист прав власника, що надаються йому відповідним охоронним документом. Законодавчо закріплюючи за автором та його правонаступником виключні права держава одночасно приймає на себе зобов’язання з забезпечення їх виконання. При цьому виключні права власників об’єктів інтелектуальної власності дозволяють проводити певні дії, що посилюють їх особисту зацікавленість у зиску від їх використання. Наприклад, власник може передавати свої виключні права на об’єкт інтелектуальної власності, які йому належать будь-якій іншій особі, у визначений законодавством спосіб.
Досвід світової організації торгівлі яскраво засвідчив потребу гнучкого регулювання правових відносин у царині інтелектуальної власності. З метою всебічного стимулювання використання технічних новинок, створення нових літературних творів тощо держави мають створювати максимально сприятливі економічні умови для їх творців. Одним з визначальних чинників цього процесу є можливість передачі економічних прав, що надаються власникам об’єктів інтелектуальної власності у інші руки [22].
Це одночасно сприяє матеріальній зацікавленості авторів і стимулює їх до подальших творчих пошуків. Для виробників, які знаходяться у ринкових умовах — це надійний шлях до впровадження технічних та технологічних новинок, які дозволяють збільшувати їхні прибутки від продажу нової, удосконаленої продукції. Поряд з цим виграє і пересічний споживач, котрий постійно одержує товари поліпшеної якості, з розширеними функціональними можливостями, підвищеної надійності, а також споживаючи нові твори мистецтва, літератури тощо. Причому, на практиці, передача прав проводиться як у повному обсязі, так і частково. Порядок передачі виключних прав регулюється відповідним законодавством певної країни, де така передача відбувається. Однак звертаємо Вашу увагу на те, що тут йдеться лише про виключні економічні права на об’єкти інтелектуальної власності.
Різні об’єкти можуть бути відчужені у будь-який спосіб, наприклад, продажем, даруванням тощо. Правовою формою передачі права є договір про передачу права власності на певний об’єкт інтелектуальної власності. Такий договір засвідчує передачу власником своїх майнових прав, будь-якій іншій фізичній чи юридичній особі. Можливість такої передачі випливає з виключного права власника певного об’єкта інтелектуальної власності. Тобто цим положенням охоплюються усі об’єкти промислової власності, а також авторського права і суміжних прав. При цьому особа, яка дістала права на об’єкт інтелектуальної власності у результаті вищезазначених дій стає правонаступником попереднього власника. Виключні економічні права попереднього власника відповідно скасовуються, якщо договором про уступку цих прав обумовлено їх передачу у повному обсязі, або обмежуються, чи виникають інші юридичні колізії. Усі особливості передачі прав обов’язково мають обумовлюватися у договорі, що складається письмово, і обов’язково підписується обома сторонами.
Слід пам’ятати, що будь-який об’єкт інтелектуальної власності є таким самим товаром, як і будівлі, технологічне устаткування, автомобілі або продукти харчування. Крім того, необхідно враховувати, що кожен з об’єктів інтелектуальної власності має свій життєвий цикл. Пригадайте, адже, Вам відомо, що дія майнових прав на ці об’єкти обмежена певним терміном. Авторські права діють протягом усього життя автора і 70 років по його смерті [8]. Дія суміжних прав обмежується 50 роками з моменту першого оприлюднення твору [8]. Для патентів цикл відраховується від дати подачі заявки і становить на винахід — 20 років, на KM — 10 років, для деклараційного патенту на винахід — 6 років [10], для промислового зразка — 10 років і може бути продовжена, але не більше ніж на 5 років [9]. Для свідоцтва на товарний знак — 10 років від дати подачі заявки і також може продовжуватись. Таке продовження щоразу відбувається на 10 років [7]. Безперечно, що продовження терміну дії охоронного документа відбувається не автоматично. Воно вимагає клопотання з боку власника до відповідної Установи тієї країни або до тих міждержавних об’єднань, де був зареєстрований відповідний об’єкт. Крім того, такі дії звичайно супроводжується сплатою певного мита. Звідси випливає, що об’єкти інтелектуальної власності, як і дівиця не повинні засиджуватись. Адже ці об’єкти представляють певний комерційний інтерес тільки протягом свого життєвого циклу. І очевидно, що чим менше часу залишається до кінця дії правової охорони об’єкта, тим менше рентабельність операції з передачі цих прав.
Особливо звертаємо Вашу увагу на той факт, що на будь-який об’єкт інтелектуальної власності можуть передаватися тільки майнові права (виключні економічні права), особисті, не-майнові права (так звані права авторства) ніколи не передаються і не успадковуються і охороняються довічно.
Як правило, існує три шляхи, якими може піти автор або його правонаступники, щоб донести твір до уваги споживачів, винахід до виробництва тощо [21]. Він може продати твір або винахід, яким володіє, або продати ліцензію на його використання, чи передати свої виключні права на основі договору про передачу права власності на певний об’єкт інтелектуальної власності. Звичайно це не є обов’язковим. Автор може і сам продукувати власний винахід або видавати роман тощо, наприклад, створивши для цього товариство з обмеженою відповідальністю.
Питання продажу об’єктів інтелектуальної власності, у принципі, ніби зрозуміло. Хоча ці дії і не є такими простими, як може здатися на перший погляд. Вони вимагають надзвичайно серйозної підготовки, а також зваженого підходу до вибору потенційного покупця, часу продажу тощо. У цьому випадку автор або його правонаступник чи спадкоємець, як правило, виходять із власних економічних інтересів. Вони можуть продати свої виключні майнові права на об’єкт, яким володіють (винахід, музичний чи художній твір тощо) іншій фізичній або юридичній особі. За автором, як Ви пам’ятаєте, залишається лише право на авторське ім’я, яке ніколи не підлягає відчуженню. Ілюстрацією до сказаного може послужити, наприклад, будь-яка книга, де на титульній сторінці вказано ім’я автора твору, а знак авторського права © стоїть проти назви видавництва, яке видало даний твір. Це означає, що автор продав або передав в якійсь інший спосіб свої виключні майнові права на власний твір видавництву. І тепер воно опікується долею цього твору, його розповсюдженням тощо. А за автором збереглось право на авторське ім’я та одержання відповідної винагороди, розмір якої обумовлюється в угоді між автором і видавництвом.
Слід пам’ятати, що при передачі (відчуженні) прав власності на об’єкт інтелектуальної власності шляхом їх продажу колишній власник не може залишити за собою будь-якого права на його використання чи встановлювати будь-які строкові або територіальні обмеження прав, що повністю переходять до правонаступника. Тому приймати рішення про продаж власних прав слід дуже обачно, попередньо зваживши усі можливі наслідки такого кроку, порадившись з фахівцями юристами тощо. Адже існують і інші види поступки майнових прав на об’єкти інтелектуальної власності.
4.1. ПЕРЕДАЧА ПРАВ НА ОБ’ЄКТИ АВТОРСЬКОГО ПРАВА ТА СУМІЖНИХ ПРАВ
Передача (відчуження) майнових прав суб’єктів авторського права відбувається на основі авторського договору повністю чи частково. Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому чітко виписані. У противному випадку, майнові права, що не зазначені у авторському договорі як такі, що відчужуються, вважаються не переданими [22].
Існує два види авторського договору. Перший стосується передачі виключного права на використання твору. За другим передаються лише невиключні права на використання твору.
За авторським договором про передачу виключного права на використання твору автор чи інша особа, яка має виключне авторське право, передає право використовувати твір певним способом і у встановлених межах тільки одній особі, якій ці права передаються, і надає цій особі право дозволяти або забороняти подібне використання твору іншим особам. При цьому за особою, яка передає виключне право на використання твору, залишається право на використання цього твору лише у частині прав, що не передаються.
За авторським договором про передачу невиключного права на використання твору автор або власник авторського права передає іншій особі право використовувати твір певним способом і у встановлених межах. При цьому за особою, яка передає невиключне право, зберігається право на використання твору і на передачу невиключного права на використання цього твору ще й іншим особам.
Стосовно суб’єктів суміжних прав. Виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів виконуваних творів та інших суб’єктів авторського права. Виробники фонограм, виробники відеограм повинні дотримуватися прав суб’єктів авторського права і виконавців. Організації мовлення також повинні дотримуватися прав суб’єктів авторського права, виконавців, виробників фонограм (відеограм).
Майнові права виконавців можуть передаватися (відчужуватися) іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання виконань, розмір і порядок виплати винагороди, строк дії договору і використання виконань, територія, на яку розповсюджуються передані права тощо.
Майнові права виробників фонограм і виробників відеограм також можуть передаватися (відчужуватися) іншим особам на підставі договору, у якому визначаються спосіб використання фонограми (відеограми), розмір і порядок виплати винагороди, строк дії договору, строк використання фонограми (відеограми), територія, на яку розповсюджуються передані права тощо.
Майнові права організації мовлення можуть передаватися (відчужуватися) іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб і строк використання програми мовлення, розмір і порядок виплати винагороди, територія, на яку розповсюджуються передані права тощо.
Визначені договором ставки винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України.
4.2. ПЕРЕДАЧА ПРАВ НА ОБ’ЄКТИ ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ
Одним з найбільш розповсюджених видів передачі прав власності на об’єкти промислової власності є так звана ліцензійна процедура.
Ліцензії бувають добровільними і примусовими. Добровільна ліцензія має місце, коли власник з власної волі передає свої майнові права іншій фізичній або юридичній особі. Примусова ліцензія застосовується, як правило, у дуже обмежених випадках, і неодмінно супроводжується обов’язковою виплатою грошової компенсації автору. Слід бути свідомим того, що на практиці примусова ліцензія є певним обмеженням прав власника. Тому порядок її надання регулюється законодавством і може реалізовуватись тільки двома шляхами адміністративним або судовим [21].
Адміністративний порядок застосовується, якщо цього вимагає суспільна зацікавленість або інтереси національної безпеки країни. Тоді Кабінет Міністрів України має право, без згоди власника, передати право на використання об’єкта промислової власності будь-якій іншій юридичній особі. Передача цих прав має відбуватися на умовах невиключної ліцензії.
У судовому порядку примусову ліцензію може бути надано за заявою зацікавленої сторони. Такі дії можуть мати місце, лише коли власник чи його правонаступник зовсім не використовували або у недостатній мірі використовували об’єкт промислової власності в Україні протягом трьох років після видачі патенту. Крім того, ці ж дії можуть бути застосовані і у випадку, коли використання патенту на винахід чи KM було припинено на термін більш ніж як три роки [10]. Як бачите, створити та захистити власну ідею патентом — це тільки пів справи, головне тут — забезпечити її плідне використання протягом усього життєвого циклу патенту. Звичайно, як і кожного судового рішення, примусової ліцензії ще треба домогтися, а для цього слід забезпечити виконання цілої низки певних вимог, що обумовлені у законодавстві.
Отже повернемося до ліцензій. Як ми вже бачили, ліцензії бувають невиключні і виключні. Іншими словами, вид ліцензії зумовлюється обсягом тих прав, що передаються іншій особі за ліцензійною угодою.
За юридичною термінологією, під час передачі виключних майнових прав за ліцензійною угодою особи, котрі сучасниками цієї угоди дістають певні специфічні назви. Так, власник виключних прав, що їх передає іншій особі, надалі іменується ліцензіаром, а особа, якій ці права передаються, зветься ліцензіатом.
Виключна ліцензія передбачає передачу ліцензіаром власних виключних майнових прав на певний об’єкт інтелектуальної власності у повному обсязі [14]. Це означає для об’єктів
— патентів на винахід (KM)
За договором про виключну ліцензію ліцензіар передає право на використання винаходу (KM) ліцензіату у певному обсязі, залишаючи за собою право використовувати винахід (КМ) у частині, що не передається ліцензіату. При цьому ліцензіар не має права надавати ліцензії на використання винаходу (KM) іншій особі на цій же території в обсязі наданих ліцензіату прав [10].
Ліцензійний договір вважаються дійсним, якщо він укладений у письмовій формі і підписаний сторонами. Зазначена угода набирає чинності стосовно будь-якої іншої особи лише після її реєстрації у Установі, а саме з дати публікації відомостей про це у офіційному бюлетені та внесення їх до Реєстру. За внесення зазначених відомостей до Реєстру та змін до них за ініціативою сторін договору сплачуються збори.
Крім того, в угоді за виключною ліцензією ліцензіар може обмежити права ліцензіата стосовно
— строку дії угоди (який може бути рівним або меншим за строк дії патенту);
— території (конкретним підприємством, областю, країною тощо);
— виду використання (тільки продаж об’єкта або тільки його виробництво тощо;
— патентів на промисловий зразок
Договір про передачу права власності на промисловий зразок також здійснюється на основі ліцензійної угоди, складеної у письмовій формі, котра набирає чинності після підписання її сторонами і реєстрації в Установі. Чинність договору для будь-якої іншої особи, як і у попередньому випадку відраховується від дати публікації відомостей про це у офіційному бюлетені та внесення їх до Реєстру, за що також сплачуються збори [9];
— свідоцтва на товарний знак
Власник свідоцтва має право видати ліцензію будь-якій особі на використання знака на підставі ліцензійної угоди. Ліцензійна угода має містити умову про те, що якість товарів і послуг, виготовлених чи наданих за цією угодою, не буде нижчою від якості товарів і послуг власника свідоцтва і, що останній здійснюватиме контроль за виконанням цієї умови.
Власник свідоцтва має право проставляти поряд із знаком попереджувальне маркування, яке вказує на те, що цей знак зареєстровано в Україні. Крім того, власник свідоцтва, який здійснює посередницьку діяльність, має право на основі угоди з виробником товарів або особою, що надає послуги, використовувати свій знак поряд із знаком зазначених осіб, а також замість їх знака [7].
Як і для інших об’єктів ліцензійна угода набирає чинності за таких саме умов, що і в попередніх випадках.
За невиключною ліцензією ліцензіар надає ліцензіату дозвіл на певне використання об’єкта інтелектуальної власності. При цьому він зберігає за собою право власного використання об’єкта видачі ліцензій на цей самий об’єкт.
У законодавстві України підкреслено деякі особливості використання невиключної ліцензії щодо деяких об’єктів інтелектуальної власності.
При укладанні ліцензійної угоди на використання винаходу (KM) ліцензіар передає право ліцензіату, залишаючи за собою право надання ліцензій іншим особам, включаючи право надання ліцензій іншим особам.
Ліцензійні, що дістав виключні права на певний об’єкт інтелектуальної власності має право на видачу так званого субліцен-зійного договору іншій особі звичайно у обсязі наданих ліцензіату прав.
У цьому випадку правовідносини між ліцензіаром та ліцензіатом зберігаються. Просто субліцензіат не вступає у безпосередні відносини з ліцензіаром. Усю відповідальність перед ліцензіаром за виконання субліцензійної угоди у цьому випадку переймає на себе ліцензіат. Економічна доцільність субліцензійної угоди полягає в тому, що таким чином задовольняється потреба у попиті на товари та послуги на території дії угоди, якщо ліцензіат не взмозі задовольнити їх сам. Обсяг прав, які надаються субліцензіату, визначаються обсягом прав, які одержав би ліцензіат за виключною ліцензію, і звичайно не можуть їх перевищувати. Найчастіше такі угоди укладаються стосовно винаходів (КМ) та товарного знака [9].
Окрім безпосередньої передачі прав на об’єкт інтелектуальної власності відома, ще одна форма передачі права власності. Це так звана передача прав власності на певний об’єкт у співвласність [14]. Тобто за згодою власника одна або декілька осіб можуть стати новими співвласниками, наприклад, патенту на винахід або свідоцтва на товарний знак тощо. Для цього власник охоронного документа має укласти з майбутнім співвласником (співвласниками) відповідну угоду про передачу права власності у співвласність. Заяву на реєстрацію такої угоди в Установі подає власник охоронного документа. Окрім зазначених дій передбачена зміна складу співвласників охоронного документа. У цьому випадку можуть виникнути дві ситуації. При першій, частина співвласників охоронного документа можуть відмовитись від свого права власності на користь інших його співвласників. У другому варіанті, частина співвласників охоронного документа можуть відмовитись від своєї частки власності на користь сторонніх осіб. Як у першому, так і у другому варіанті укладається відповідна угода між старими та новими співвласниками охоронного документа, яка підписується ними. Заява на зміну власників у цих випадках подається від імені усіх співвласників. Однак підписуються такі заяви тільки тими із співвласників, хто відмовився від своїх прав або передає їх. Після реєстрації угоди усі нові співвласники охоронних документів мають рівні права на його використання. Взаємовідносини між ними регламентуються спеціальною угодою. Якщо така угода не укладена, жоден з співвласників не може самостійно, без згоди інших співвласників чинити будь-які юридичні дії, пов’язані з передачею власних прав іншій особі або видачею ліцензії.
У світовій практиці існує ще одна схема відступу прав на деякі види об’єктів інтелектуальної власності. Так останніми десятиліттями у країнах з розвиненою економікою значного поширення одержав продаж товарів, послуг та технологій на умовах франчайзингу (від англ. franchising). Поняття «франчайзинг» у спеціальній юридичній літературі трактують по-різному.
Наприклад, у англо-російському тлумачному словнику з інтелектуальної власності І. Дахна [4] поняття «франчиза» (від англ. franchise) визначається як «спеціальна пільга на виконання певних дій, яка надається громадянам та корпораціям з боку уряду, і яка не належить усім як «загальне право».
У США під франчизою розуміють переважне право на використання товарного знака або інших емблем чи символів включно з дизайном і логотипом та іншими матеріалами ідентифікації, а також методів реклами і завойовування суспільного визнання. Крім того, до неї американці відносять і патенти та «ноу-хау», а також методи ведення бізнесу, що становлять комерційну таємницю, стиль і способи оформлення інтер’єру. Окрім цього, на їхню думку, до неї слід віднести ще й устаткування та пристосування, а також стандартні господарські процедури, що обов’язково використовуються при здійснення процесу або використанні устаткування. Однак, слід зауважити, що усі перераховані об’єкти попередньо мають бути захищені законом про авторське право або пройти реєстрацією торгової марки, дизайну, винаходу чи бути захищеним у будь-який інший спосіб.
У трактуванні Французької федерації франчайзингу франчиза -це співпраця підприємства, що надає послуги для одного або кількох підприємств, у результаті якої ці підприємства користуються товарним знаком (знаком обслуговування), вивіскою і особливо «ноу-хау» шляхом однакової експлуатації, під контролем підприємства, що є власником цих об’єктів промислової власності [6].
У розумінні Британської асоціації франчайзингу франчиза є -контрольною ліцензією, що видається власником об’єкта інтелектуальної власності (наприклад, товарного знака) іншій особі. Ця ліцензія дозволяє або навіть більше того, зобов’язує особу, яка отримала права на використання згаданого об’єкта займатися (у період дії цієї угоди) визначеним у ній бізнесом, використовуючи при цьому специфічне найменування, що належить власнику, або асоціюється з ним. Окрім того, вона надає право власнику здійснювати контроль протягом усього періоду дії ліцензії за якістю ведення бізнесу, що є предметом цієї угоди. Окрім прав ця угода також накладає на її учасників і певні зобов’язання. Так власник об’єкта інтелектуальної власності зобов’язаний надавати партнеру по угоді обов’язкову допомогу у процесі ведення бізнесу стосовно управління персоналом, організації продажу тощо. Особа, яка дістала ці права, у свою чергу зобов’язана акуратно виконувати усі вимоги, обумовлені у цій угоді і регулярно вносити оплату на рахунок власника об’єкта інтелектуальної власності, яким вона користується [20].
Узагальнюючи вищенаведену інформацію можна запропонувати таке визначення цих понять.
Франчайзингова угода — це договір між поставником продуктів або послуг, чи власником товарного знака або автором художнього твору, які користуються великою популярністю. При цьому той хто дістає права (франчайзі) приймає на себе зобов’язання торгівлі продукцією або надання послуг під ім’ям франчайзера (того, кому належать продукти або послуги), зберігаючи при цьому рівень їх якості.
Франчайзі (від англ. franruchisee) — енергійний бізнесмен, підприємець, менеджер. Термін франчайзер також походить від англ. «franchisor», що означає організатор справ, власник генеральної ліцензії [4].
Поточна діяльність франчайзі є цілком самостійною але його підприємство функціонує не як відокремлений об’єкт, а діє як частина єдиного комплексу, об’єднаного франчайзером, котрий є власником нематеріальних активів підприємства, що належить згідно франчайзин-гової угоди франчайзі.
Слід визнати, що згадані нематеріальні активи, а по-іншому, інтелектуальна власність, і є тою причиною, з якої сотні тисяч підприємців — франчайзі погоджуються сплачувати за право користування схемою франчайзера навіть у тих випадках, коли вони досконально знають усі її деталі. Інтелектуальна власність у цьому випадку може охоплювати широке коло об’єктів від об’єктів промислової власності аж до об’єктів авторського права. При всій їх різноманітності вони обов’язково мають бути захищені певним охоронним документом чи режимом комерційної таємниці, саме тому, що вони мають судовий захист. Тому потенційні франчайзі і змушені укладати договір власності за плату. Цим вони забезпечують собі, і власному бізнесу надійну перевагу і гарантію стабільного існування та подальшого зростання. Для прикладу можна згадати хоча б широковідому у всьому світі мережу ресторанів швидкого харчування «MaCdonal’s», що поступово входять і в наше життя. Або компанію з випуску безалкогольних напоїв «Соса-Cola», яка вже вклала у економіку України значні суми, що обраховуються сотнями млн доларів і найближчим часом планує до заводів у Львові і Броварах (Київська область) додати ще один у Дніпропетровську. На український ринок прийшла і російська фірма «Дока», що на умовах франчайзингу реалізує широкомасштабні програми «Дока-піца» і «Дока-хліб». В Україні існують франчайзингові пропозиції і від національних виробників. Зокрема відома Київська фірма «Денді-Ексім» пропонує рентабельні проекти «Бар-морозиво» і «Бар-піцерія». І хоча приклади можна ще наводити, слід визнати, що в Україні фран-чайзінговий бізнес робить ще перші кроки. Звичайно активному просуванню цієї справи і відповідно ширшому залученню іноземних капіталів буде сприяти прийняття закону України про франчайзинг та інші заходи. Однак вже сьогодні за такою ж схемою часто працюють роздрібні торгівці, що реалізують на ринку товари або послуги поставника. У такому випадку угода передбачає певну територію, на якій надається франчиза, а також рекламну та іншу допомогу для франчайзі з боку франчайзера.
У спеціальній юридичній літературі наводиться ряд принципових позитивів і привабливостей цього нового виду комерційної діяльності для усіх зацікавлених сторін [13].
Для франчайзі
1.Передача франчайзером спеціальних знань за допомогою програм навчання і професійних консультацій з управління підприємством відкриває шлях для створення торговельних точок, що можуть успішно конкурувати з великими фірмами.
2.Використання добре знаного товарного знака позитивно позначається на входженні у ринок. Крім того, франчайзер постійно проводить потужну рекламну компанію в Україні та на місцевому рівні, що не під силу малому підприємству. Це дозволяє франчайзі повністю зосередитись на організації власного бізнесу, не піклуючись про просування товару.
3.Можливість придбання у франчайзера обладнання або інгредієнтів, необхідних для виробництва кінцевого продукту або послуг, за цінами нижчими за ринкові. У разі звернення за кредитом або виникненням труднощів при розрахунках із споживачем франчайзер виступає поручителем за франчайзі.
4.Низька схильність до банкрутства порівняно із звичайними малими підприємствами. За статистикою згортають свій бізнес понад 25 % звичайних малих підприємств і тільки 5 % франчайзі
Для франчайзера
1. Можливість отримання чималої вигоди від швидкого розгортання власного бізнесу, не вдаючись до кредитів і не беручи на себе серйозних фінансових зобов’язань, адже це франчайзі вкладає свою частку у бізнес і пов’язане з цим розширення.
2. Для франчайзера успіх франчайзі — незалежного підприємця, що прагне до збільшення власних прибутків, може бути більш вигідним ніж експлуатація власного підприємства або торговельної точки з менеджером, що не вклав власних коштів у цю справу.
3. Здійснення більшого контролю за умовами реалізації власної продукції порівняно з тим, що може дати франчайзеру традиційний шлях, який не передбачає такої тісної взаємодії з клієнтами.
4.Розширення мережі розподілу власного товару або послуг, особливо з укладанням франчайзингових контрактів, за якими франчайзі зобов’язані купувати обладнання та інгредієнти для виготовлення кінцевого продукту у франчайзера.
5. Набуття значних переваг у разі розвитку міжнародного франчайзингу. Працюючи разом з франчайзі у іншій країні, франчайзер докладно вивчає зарубіжне законодавство і особливості ведення бізнесу у цій країні, дізнається про запити зарубіжного споживача тощо, тобто отримує знання, теоретичне освоєння яких коштувало б йому набагато дорожче.
Для споживачів і суспільства
1.Сприяння появі нових конкурентів на ринку збуту товарів та послуг і відповідно зростання конкуренції серед товарних знаків, а також надання споживачеві широкого вибору і можливості швидкого одержання товарів і послуг, що відповідають сучасному рівню.
2.Залучення іноземних інвестицій, які забезпечують ефективну передачу новітніх технологій і створюють додаткові робочі місця.
3.Поповнення державного бюджету за рахунок надходження коштів від оподаткування і стимулювання розвитку загальної і суміжних галузей промисловості.
4.Скорочення державних витрат, пов’язаних із банкрутством підприємств та допомогою по безробіттю.
Хотілося б познайомити Вас ще з одним об’єктом, якій регламентується в українському законодавстві, наприклад, у Законі України «Про податок на добавлену вартість» або у Законі України «Про інвестиційну діяльність» тощо. Це так зване «ноу-хау».
В спеціальній літературі зустрічається безліч різноманітних визначень цього поняття. У вітчизняному законодавстві це поняття трактується, як сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих [14].
У принципі, за певних обставин, «ноу-хау» може включати
— обладнання, зразки, комплектуючі або запасні частини, інструменти тощо;
— методики, проекти, параметри способу або інші дані, інструкції тощо;
— незапатентовані винаходи, розрахунки, креслення тощо.
У законодавстві більшості країн, на відміну від інших об’єктів промислової власності, як правило, не передбачено прямого правого захисту «ноу-хау». Тому «ноу-хау» не реєструються і не оприлюднюються, а є конденфеденційною інформацією і складають комерційну таємницю. Однак і цей продукт можна захистити. Для цього, як правило, використовуються законодавча база, пов’язана з захистом репутації та чесного імені виробника, санкції проти несумлінної конкуренції тощо. І все ж процес передачі «ноу-хау» пов’язаний з певним ризиком розкриття секретної інформації для третіх осіб до чи після укладання контракту. Крім того, власнику «ноу-хау» завжди слід мати на увазі, що окрім зазначених ризиків кримінального плану існують і об’єктивні обставини, пов’язані з науково-технічним прогресом. Звідси напрошується простий висновок, актуальність Вашого «ноу-хау» з часом зменшується і може настати час, коли про ці секрети будь-хто зможе прочитати у відкритому науковому виданні. Тому не зволікайте, але й занадто не поспішайте. Цю справу слід добре обміркувати. Ретельно зважте усі ризики і скоріше шукайте потенційного покупця. Взагалі оптимальний шлях для передачі «ноу-хау», як показує практика, є ліцензійна угода на використання винаходу або КМ. У цьому договорі ліцензіату додатково надається право на застосування «ноу-хау». Відповідно, логіка підказує, що у такому випадку правовласник не зацікавлений у розголошенні секретної інформації, за яку він сплатив власні гроші. Вартість правової охорони об’єкта ліцензій обумовлюється у ліцензійній угоді. При цьому вартість прав, які передаються разом з основним об’єктом (винаходом або KM), може зростати на 50 % від вартості усього звичайного контракту, що не містить виробничих секретів. Тож самі бачите, наскільки вагому прибавку являє собою «ноу-хау». До речі, саме «ноу-хау» найчастіше і становить найбільший інтерес для конкурентів, які полюють за ним усіма можливими методами, включно до засобів промислового шпигунства.
Враховуючи вищеназвані ризики світова практика виробила деякі стандартні процедури передачі «ноу-хау». Наприклад, часто застосовується так званий одноразовий або перманентний трансферт. За першою схемою, коли «ноу-хау» відноситься до певного виробу чи процесу, у визначений термін об’єкт передається шляхом надання документації або навчання персоналу. У другому випадку «ноу-хау» передається послідовно і постадійно. Спочатку передається необхідна технічна документація і обладнання. Після чого постачальник приймає участь у пусконалагоджувальних роботах, адаптує процес виробництва до умов замовника і запускає його. Крім того, за цією системою передачі «ноу-хау» постачальник обов’язково періодично контролює виробництво, з метою забезпечення якісних і кількісних показників, обумовлених у ліцензійній угоді.
Відомо декілька видів розрахунків за угоду з передачі «ноу-хау» [22]. Наприклад, оплата готівкою. У цьому випадку використовуються схеми паушальних платежів, роялті або їх комбінації. У разі внесення па-ушальних платежів передбачається єдиний платіж або їх ланцюжок, що включає авансовий і ряд фіксованих платежів.
Зустрічається також оплата у вигляді зустрічної поставки товарів чи послуг, а також змішана оплата або бартер.
Система розрахунків у формі роялті базується на загальному обороті виробленої продукції. У цьому випадку слід зважити, що найбільш складною позицією є термін «загальний оборот». Справа у тому, що у різних країнах він визначається на основі національних особливостей. Тому власник «ноу-хау» вже на етапі укладання ліцензійної угоди повинен домовитись з замовником про прийнятний для сторін зміст цього терміну.
Контрольні питання
1. Чи може власник об’єктів інтелектуальної власності передавати права, що йому належать іншій особі?
2. Які з видів прав на об’єкти інтелектуальної власності можуть передаватися другій особі і у який спосіб?
3. Пригадайте, якими життєвими циклами характеризуються об’єкти інтелектуальної власності і чому це важливо знати при передачі прав на них?
4. На підставі чого можуть передаватися виключні майнові права на об’єкти авторського права і суміжних прав?
5. Які особливості передачі виключних майнових прав на об’єкти авторського права і суміжних прав?
6. Що таке ліцензія і які вони бувають?
7. Хто такі ліцензіар та ліцензіат?
8. Які права надає виключна ліцензія на об’єкти промислової власності.
9. За яких умов угода про надання ліцензії вважається чинною?
10. Що таке передача об’єктів інтелектуальної власності у співвласність?
11. Поясніть, як Ви розумієте поняття «франчизна угода».
12. Що таке «ноу-хау» і яке значення воно відіграє в ліцензуванні або передачі прав ?
«Закон суворий, але це закон» Римське приспів ‘я
РОЗДІЛ 5
ЗАХИСТ ПРАВ НА ОБ’ЄКТИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
Серед пересічних громадян України і досі ще побутує думка про безкарність піратства щодо об’єктів інтелектуальної власності на вітчизняному ринку. Справді, слід визнати, що таке зустрічається ще досить часто. Пригадайте хоча б, як нещодавно у столиці тракторами трощили гори неліцензійних компакт-дисків. І це не дивно, адже країна, виборсуючись з тенет колоніального минулого не може змінитися вмить. Однак, як казали мудрі еліни «Двічі не можна вступити у ту саму річку». І вже сьогодні в Україні питанню захисту об’єктів інтелектуальної власності почали приділяти чільну увагу. Так 10 січня 2002 року Верховна Рада України прийняла зміни і доповнення, внесені до українського законодавства стосовно об’єктів інтелектуальної власності. А 17 січня 2002 року під тиском світової громадськості, зокрема США в Україні прийнято Закон «Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування» [29]. Можна довго сперечатися про зміст Закону, але у принципі заперечувати його необхідність для України сьогодні мабуть ніхто не наважиться.
Країна почала уважно приглядатися до фактів порушення прав власників об’єктів інтелектуальної власності і виявлена контрафактна продукція зразу вилучається з продажу. Причому такі дії обов’язково супроводжуються адекватною відповіддю недобросовісним торгівцям та виробникам з боку держави. У складі українських силових структур успішно почали функціонувати спеціальні підрозділи з контролю над дотриманням законодавства у сфері інтелектуальної власності та захисту економічних інтересів держави. В Україні, як Ви знаєте, в останні роки створено і діє законодавче поле з цього питання. Майже усі міжнародні акти у галузі інтелектуальної власності чинні зараз і в Україні. Звичайно, нам ще далеко до ідеалу. Тим не менше, не можна не помічати позитивних змін, які відбуваються на наших очах. Ринок товарів та послуг поступово цивілізується. Усе більше підприємців усвідомлюють необхідність захисту об’єктів інтелектуальної власності, якими вони володіють, користуються або пропонують на ринок. Споживачі сьогодні активніше починають виявляти свою прихильність до певних товарних знаків, цікавляться місцем походження товару, назвою фірми виробника тощо. Тобто, непомітно але впевнено і невідворотно саме життя поступово втягує нас у вир стосунків притаманних світовому товариству.
Раніше, за радянських часів, коли виключні права на майже усі об’єкти інтелектуальної власності належали державі, дістати економічну вигоду від використання, наприклад, власного винаходу було практично неможливо. Варто згадати хоча б найбільш відомий приклад з винахідниками автоматичної зброї. Американський винахідник автоматичної гвинтівки М-16 Едвард Стонер став мільйонером, а автор знаменитого автомата Калашникова, за даними російських ЗМІ, не одержав за свій витвір ні цента. Майнові права у ті часи зберігались хіба що за авторами літературних, музичних творів та виконавцями.
Сьогодні ситуація в Україні, хочеться вірити, зміниться на краще. На законодавчому рівні держава не тільки декларує, але й вже робить тверду спробу опікуватись правами власників усіх без винятку об’єктів інтелектуальної власності, а також слідкувати за виконанням цих прав. На жаль, найскладнішим у цьому процесі, як не дивно, виявились не якісь юридичні колізії, а саме банальна «ломка стереотипів» і вироблення у наших громадян законослухняності та цивілізованого підходу до форм і методів технологічного обміну на ринку товарів та інформаційних продуктів. Слід визнати, що цей процес, як показує практика, досить складний і тривалий [5]. Він пов’язаний з психологічною інерцією, притаманною будь-кому суспільству. Тим більше нашому, де панувало «телефонне право» і практично були відсутні правові традиції охорони об’єктів інтелектуальної власності. От саме у цьому Ви і маєте допомогти собі, своїм нащадкам і своїй Батьківщині. Тільки від Вас залежить, прискориться і цивілізується цей процес чи ні. Саме Ви, Ваше покоління маєте стати справжніми хазяями власних творів, винаходів тощо. На Ваших очах Україна обов’язково стане повноправним членом світового співтовариства, увійде у всі європейські структури і нарешті розквітне. Звичайно, можна обрати і іншу долю, наприклад, емігрувати. Ми жодним чином не судимо цих людей, кожен обирає свій шлях широкий. Та по щирості, безперечно, століття національних принижень і активного виховання безбатченків дало свої гірки плоди. І все ж дуже не хотілося щоб хтось із Вас спокусився і шукав кращої долі за горами та морями. Адже Батьківщина, як мати у кожного лише одна! Тож перетворити нашу державу Україну у справді рідний дім — це завдання кожного з її громадян. Його ніхто не давав і ніхто за це нас не спитає, окрім хіба що власного серця і душі.
5.1. ЗАХИСТ ПРАВ НА ОБ’ЄКТИ АВТОРСЬКОГО ПРАВА І СУМІЖНИХ ПРАВ
Окремий V розділ Закону [8] спеціально присвячено цивільно-правовому захисту авторського права і суміжних прав. Окрім відшкодування прямих матеріальних збитків, а також стягнення прибутків, за порушення авторського права або суміжних прав суд стягує з винних штраф у розмірі 10 відсотків від суми, що присуджена на користь позивача. Виплата компенсації, яка визначається судом, може сягати 50000 мінімальних розмірів заробітної плати, встановлених законодавством України, і використовується замість вищезгаданих відшкодувань. Сума штрафів направляється у встановленому законодавством порядку до відповідних бюджетів. Порушник авторського права і суміжних прав зобов’язаний також відшкодувати особам, які мають авторське право і суміжні права, моральну шкоду в розмірі, що визначається судом.
Суд може винести рішення про вилучення чи конфіскацію всіх контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення, щодо яких встановлено, що вони були виготовлені або розповсюджені з порушенням авторського права і (або) суміжних прав, а також засобів обходу технічних засобів захисту. Це стосується усіх кліше, матриць, форм, оригіналів, магнітних стрічок, фотонегативів та інших предметів, за допомогою яких відтворюються примірники творів, фонограм, відеограм, програм мовлення, а також матеріалів і обладнання, що використовуються для їх відтворення і для виготовлення засобів обходу технічних засобів захисту.
За рішенням суду вилучені контрафактні примірники творів (у тому числі комп’ютерні програми і бази даних), фонограм, відеограм, програм мовлення на вимогу особи, яка є суб’єктом авторського права і (або) суміжних прав і права якої порушено, можуть бути передані цій особі. Якщо ця особа не вимагає такої передачі, то контрафактні примірники підлягають знищенню, а матеріали і обладнання, що використовувалися для відтворення контрафактних примірників, підлягають відчуженню із перерахування виручених коштів до Державного бюджету України.
Як бачите, міри досить суворі. Тож слід зважати на це. Тим більше, що, як кажуть в Україні «Немає в світі нічого таємного, щоб з часом не стало явним».
Більш детально з особливостями законодавчого закріплення авторських та суміжних прав можна ознайомитись, уважно прочитавши текст Закону.
Історія захисту авторських прав почалась мабуть разом з виникненням друкування, коли стало можливим тиражування літературних творів замість їх переписування. Суміжні права, як відомо, тісно пов’язані з авторським правом. Тому, мабуть, можна сказати і про суміжні права, що вони також мають давне коріння. Хоча на офіційному рівні суміжні права почали захищатися порівняно недавно. Лавиноподібний процес розвитку технічних засобів запису та відтворення звуку і візуального зображення після другої світової війни спонукав людство до пошуку конструктивної взаємодії у царині захисту суміжних прав. Більшість існуючих міжнародних конвенцій щодо охорони об’єктів інтелектуальної власності являють собою синтез вже існуючих національних законів. На відміну від них, Римська конвенція, що присвячена охороні суміжних прав була вдалою спробою ввести міжнародні норми правового регулювання у національні законодавства. Після її прийняття у 1961 р. більше 60 країн прийняли національні закони, що регулюють правовідносини у сфері суміжних прав. Україна також прийняла Закон «Про авторське право і суміжні права. На той час державі ледь виповнилося 3 роки. Це сталося 23 грудня 1993 р. А у грудні 1996 р. всесвітня Дипломатична конференція прийняла угоду ВОІВ «По виконанню і фонограмам» [28]. Тобто, як бачите, процес творення законодавчого поля з суміжних прав на земній кулі ще продовжується.
Як вже зазначалось, традиційно розрізняють три різновиди суміжних прав права виконавців на їх виконання, права виробників фонограм і відеограм на їх фонограми і відеограми та права теле- та радіостанцій на їх теле- та радіопрограми. По суті охорона суміжних прав передбачає захист прав тих, хто допомагає авторам творів доносити їх до людства. Тож послідовно розглянемо їх усі.
Захист прав виконавців. Але спочатку визначимось, кого можна вважати виконавцем. Виконавцем є особа, яка безпосередньо доносить твір до глядача і (або) слухача із сцени, кіно- або телеекрана тощо. Тобто, — це актори, співаки, музиканти, танцюристи та усі інші особи, що читають, декламують, співають або грають, а також диригент музичних і музично-драматичних творів.
Якщо виконавців декілька, вони реалізують власні права тільки за взаємною згодою [14]. Реалізація прав великих колективів виконавців, як наприклад, оркестрів, хорів, театральних труп або естрадних гуртів виконується режисерами, диригентами, солістами, керівниками трупи. З конкретними артистами питання, пов’язані з забезпечення суміжних прав, вирішуються у рамках укладених з ними контрактів, а також обов’язково мають найти відображення у нормативних документах, які регламентують діяльність цих колективів.
За виконавцями визнаються майнові і немайнові права. Право на ім’я дозволяє виконавцю вимагати згадування його дійсного імені або псевдоніма, які не повинні викривлятися при будь-якій творчій інтерпретації твору. Нагадаємо ще раз, що право на ім ‘я не може ніяким чином відчужуватись і охороняється довічно. При цьому будь-які зміни у виконанні можуть вноситись виключно із згоди виконавця.
Майнові права виконавців забезпечуються за рахунок закріплення за ними виключного права на використання виконання у будь-якій формі. При цьому кожне використання неодмінно має супроводжуватись виплатою винагороди. За виконавцем зберігається право дозволу чи заборони кабельної чи ефірної передачі виконання; запису раніше не записаного виконання; надання для прокату фонограм чи відеограм із записом виконання.
Слід пам’ятати, що у разі, коли виконавець під час першої фіксації виконання безпосередньо дозволить виробнику фонограми чи виробнику відеограми її подальше відтворення, то вважається, що виконавець передав виробнику фонограми чи виробнику відеограми виключне право на розповсюдження фонограм, відеограм і їх примірників способом першого продажу або іншої передачі у власність чи володіння, а також способом здавання у майновий найм, комерційний прокат та іншої передачі. При укладанні угоди про запис виконання з виробником фонограм (відеограм) право на нього відходить до виробника.
При цьому виконавець зберігає за собою право на одержання справедливої винагороди за зазначені види використання свого виконання через організації колективного управління або іншим способом.
Усі виключні права виконавців можуть передаватися іншій особі але виключно на підставі угоди. Як правило, у ролі посередника при виконанні цих операцій виступають організації, що управляють авторськими та суміжними правами на колективних засадах або повірені виконавців.
Слід окремо підкреслити, що в практиці майнових стосунків між виконавцем і виробником фонограм (відеограм) є певні особливості. Пам’ятайте, що майнові права виконавців можуть передаватися (відчужуватися) іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання виконань, розмір і порядок виплати винагороди, строк дії договору і використання виконань, територія, на яку розповсюджуються передані права тощо. Визначені договором ставки винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України.
У разі, коли виконання використовується у аудіовізуальному творі, вважається, що виконавець передає організації, яка здійснює виробництво аудіовізуального твору або продюсеру аудіовізуального твору всі майнові права на виконання, якщо інше не передбачено договором.
У той самий час виконавцю не надається охорона від наслідування. Тобто виконавець не може заборонити колезі по мистецькому цеху наслідувати його власну манеру виконання. Цим часто користуються молоді артисти, що пробиваються нагору. Згадайте деяких співаків у молоді роки, коли вони наслідували улюбленому виконавцю аж поки не створювали свій неповторний стиль.
Захист прав виробників фонограм (відеограм). Давайте також і у цьому випадку введемо деякі роз’яснення. Виробниками фонограм (відеограм) визнаються усі без винятку фізичні та юридичні особи, які зініціювали та взяли на себе відповідальність за перший звуковий запис (відеозапис) виконавця або інших звуків чи візуальної інформації.
За неможливості доведення зворотного виробником фонограми (відеограми) визнається особа, ім’я або назва якої позначені на цій фонограмі (відеограмі) або її футлярі.
До речі, охороні підлягають будь-які фонограми (відеограми). При цьому для надання охорони зовсім неважливо чи записаний твір вже охороняється Законом. Також для цього не має значення якість самого запису або наявність різних звукових ефектів чи матеріальна форма запису, а також зміст того, що записано.
Особливо наголосимо, що за виробником фонограм (відеограм) визнаються лише майнові права, передані йому автором або виконавцем, яким на правах довічного належить особисте немайнове право, що ніколи не передається і не відчужується.
Виробнику фонограм (відеограм) належить виключне право на використання фонограм (відеограм) у будь-якій формі. Запам’ятайте, що виробнику фонограм (відеограм) також належить право на отримання винагороди за її використання незалежно від його методу. Виключне право у даному випадку означає право здійснення або надання дозволу на проведення таких дій
— відтворення фонограми (відеограми);
— змінювання або переробка фонограми (відеограми);
— торгівля або їх розповсюдження в інший спосіб;
— імпортування фонограми (відеограми).
Крім того, виробник фонограми (відеограми), яка опублікована зкомерційною метою, має право спільно з виконавцем, публічне виконання якого зафіксовано на цій фонограмі (відеограмі), на одержання винагороди за будь-яке її використання. Збором, розподілом та виплатою винагороди, як правило, займаються організації, що управляють правами виробників фонограм (відеограм) і виконавців на колективній основі, чи повірені у повній відповідності до угоди з ними.
Слід, також, мати на увазі, що перехід у власність примірника фонограми (відеограми) сам по собі ще нічого не означає. Однак, якщо її примірники, що були легально опубліковані потраплять до торгової мережі, то їх подальше розповсюдження вже не вимагає дозволу виробника і не передбачає виплати йому винагороди. У той самий час власник фонограми (відеограми) не може займатися її комерційним прокатом чи здавати їх у майновий найм, тому що це право належить до виключних прав виробника.
Захист прав організацій кабельного та ефірного мовлення. Тут також спершу внесемо ясність у термінологію. Під організаціями кабельного та ефірного мовлення будемо розуміти радіо- і телестудії, а також інші організації, що займаються публічним розповсюдженням звукової та (або) зображувальної інформації як власного виробництва, так і виробництва інших організацій за допомогою ефіру або кабельних, або оптико-волоконних засобів передачі тощо.
Самі ці організації, як правило, не завжди створюють творчі доробки, а лише сприяють їх висвітленню і доведенню до уваги глядачів та слухачів. Однак такі заходи потребують значних капіталовкладень і тому діяльність цих організацій також вимагає правового захисту. Тобто має бути створене юридичне підґрунтя для економічного виправдання діяльності таких організацій.
У світовій практиці за організаціями кабельного та ефірного мовлення закріпляються виключні права на використання передачі у будь-якій формі та дозвіл на їх використання. Ну і, звичайно, виключні права цих організацій передбачають право на отримання винагороди за такий дозвіл. До речі, ці права розповсюджуються і на усі види передач, які створені безпосередньо самою організацією або виготовлені на її замовлення іншою особою. Пригадайте знамениті телесеріали зняті на замовлення провідних телестудій країни. Крім того, до виключних прав організацій кабельного та ефірного мовлення належить ще й дозволяти чи забороняти іншим особам
— публічне сповіщення своїх програм шляхом трансляції і ретрансляції;
— фіксацію своїх програм на матеріальному носії та їх відтворення;
— публічне виконання і публічну демонстрацію своїх програм у місцях з платним входом;
— поширення на території України чи з території України сигналу із супутника, що несе їх програми, розповсюджуючим органом, для якого цей сигнал із супутника не призначався.
Дія вказаних прав не розповсюджується на випадки, коли запис передачі був виконаний з дозволу цих організацій або її відтворення відбувається за тих самих умов.
Стосовно авторського права і суміжних прав, слід зазначити таке. Згідно зі ст. 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права» порушенням, що дає підставу для судового захисту, є ряд дій, вчинених будь-якою особою стосовно немайнових та майнових прав суб’єктів авторського права і суміжних прав. Під ці дії підпадає будь-яке піратство у сфері авторського права і (або) суміжних прав, пов’язане з незаконним відтворенням, розповсюдженням або іншим використанням контрафактних примірників творів (у тому числі комп’ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення. Крім того, дії вважаються неправомірними і при звичайному ввезенні на митну територію України контрафактних творів, а також при їх ввезенні з метою їх розповсюдження чи публічного сповіщення творів, з яких без дозволу суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав вилучена чи змінена інформація про управління правами, зокрема в електронній формі.
Порушення авторського права і суміжних прав тягне за собою відповідальність згідно з чинним адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством України. Так, діючий Кримінальний Кодекс України (ККУ), ст. 176 «Порушення авторського права та суміжних прав» передбачає кримінальну відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності.
Необхідно зазначити, що суб’єктивна сторона цього злочину характеризується умислом. І вважається, що мотиви порушення авторських і суміжних прав не мають значення для кваліфікації злочину.
Як бачите, санкції, які застосовуються до порушників авторського і суміжного права, досить суворі. Тому, перш ніж розпочати використовування будь-якого твору, спочатку слід пересвідчитись, кому належать авторські і суміжні права та укласти з власником відповідну угоду, щоб потім не нарікати на свою тяжку долю.
5.2. ЗАХИСТ ПРАВ НА ОБ’ЄКТИ ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ
Одним з основних завдань, які постали перед нашою державою у зв’язку з інтеграцією країни до світових та європейських структур, було приведення чинного законодавства у сфері охорони прав промислової власності у відповідність до світових стандартів.
Загальновизнано, що об’єкти промислової власності є важливою і невід’ємною складовою економічного розвитку будь-якої держави. В Україні захисту від порушень виключних прав на об’єкти промислової власності також надають великого значення. Правові засоби захисту вже набутих прав передбачені у відповідних статтях низки Законів України про охорону прав на винаходи і корисні моделі [10], промислові зразки, знаки для товарів і послуг [7], топографії інтегральних мікросхем [11], а також обумовлені у різних національних кодексах [29].
В основному Законі країни — Конституції України — у ст. 54 кожному громадянину гарантується право на захист його інтелектуальної власності, моральних та матеріальних інтересів. Так, будь-яке посягання на права власника патенту на винахід чи корисну модель, передбачене ст. 34 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», вважається порушенням прав власника патенту і тягне за собою відповідальність згідно з чинним адміністративним, цивільним та кримінальним законодавством України. Для промислових зразків ця норма визначена у ст. 26 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки». Стосовно власників знаків для товарів і послуг — ст. 20 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Для власників зареєстрованої топографії ІМС — ст. 21 Закону України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем».
Порушенням прав власника патенту на винахід чи корисну модель визнаються дії з боку будь-якої особи щодо виготовлення, пропонування для продажу, введення в господарський оборот, застосування або ввезення чи зберігання з зазначеною метою об’єкта, що охороняється патентом.
Аналогічні норми є чинними і для інших об’єктів промислової власності. Наприклад, порушенням прав власника визнаються дії з боку будь-якої особи щодо застосування до зареєстрованого знака, позначеного на упаковці товарів чи у рекламі іншого позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати.
Для топографії ІМС таким порушенням визнаються дії з боку будь-якої особи, що без дозволу власника копіює топографію або займається виготовленням ІМС із застосуванням даної топографії, або будь-яких виробів, що містять такі ІМС. Крім того, порушенням визнаються також дії, пов’язані з ввезенням таких ІМС та виробів, що їх містять, на митну територію України. Також до порушень відноситься пропонування для продажу, продаж, зберігання із зазначеною метою та інше введення в обіг ІМС, виготовленої із застосуванням зареєстрованої топографії, та будь-яких виробів, що містять такі ІМС.
На вимогу власника патенту чи свідоцтва таке порушення повинно бути припинено, а порушник зобов’язаний відшкодувати власнику патенту заподіяні збитки.
Вимагати поновлення порушених прав власника патенту або свідоцтва може також особа, яка придбала ліцензію, якщо інше не передбачено в ліцензійній угоді.
Для захисту виключного права власник повинен довести, що його патент або свідоцтво було порушено. Таким чином, у справах про контрафакцію, тобто порушення прав на патент або свідоцтво, центральним є питання збирання доказів про факти такого порушення. Необхідно розуміти, що цей процес є дуже трудомісткий. Особливо важким є одержання доказів у справах про порушення прав на такий об’єкт винаходу як способу, оскільки при цьому необхідно мати доступ на підприємство порушника.
Наведений перелік контрафактних дій є вичерпним, тобто будь-які інші дії не можуть переслідуватись за Законом. Слід зазначити, що перелічені дії є окремими випадками протизаконного використання об’єкта, що охороняється, і мають самостійне значення. Іншими словами, будь-яка із зазначених дій, наприклад, виготовлення, вже вважається порушенням Закону.
Самостійність вказаних складів правопорушень полягає у тому, що за кожен з них власник прав може переслідувати порушника свого патенту.
Раніше первісними формами правопорушень виступали лише несанкціоноване виготовлення продукту та застосування способу. Але з часом, в результаті ринкових перетворень, що пов’язані зі спеціалізацією підприємств, розвитком кооперації, стало необхідним забезпечення ефективного захисту продукту на всіх етапах просування його до споживача виготовлення, зберігання, ввезення, пропонування до продажу, продаж тощо.
Необхідно враховувати, що кожна форма протиправного використання має свої особливості. Наприклад, сам по собі факт виготовлення контрафактного товару вже є правопорушенням і не залежить від подальшого введення товару в обіг. Однак слід пам’ятати, що таке виготовлення має носити характер промислового і провадитись з комерційною метою. Це також є цілком слушним для такої форми контрафакції, як ввезення товару на митну територію із порушенням прав інтелектуальної власності. Цей вид правопорушення також не залежить від подальших дій порушника щодо такого товару.
У той самий час, що стосується зберігання контрафактного товару, наявність умислу на подальші дії (наприклад, пропонування до продажу, продаж) є вирішальним для кваліфікування його як правопорушення, тому, що сам факт зберігання ще не є підтвердженням намірів порушника ввести товар у господарський обіг.
Тому слід визнати правильна кваліфікація порушення прав власника має першочергове значення для захисту його майнових інтересів.
Слід враховувати, що не усі дії, які порушують права на об’єкт, можна вважати введенням в господарський обіг. Виготовлення певного виробу, наприклад, вважають введенням до господарського обігу. Такий підхід при кваліфікації правопорушення може призвести до суттєвого звуження патентної монополії власника прав.
Окрім цього, не можна некоректно застосовувати поняття «попереднього користування» стосовно винаходів, розуміючи під цим виготовлення дослідних зразків або дослідних партій. Слід завжди розуміти, що термін «попереднє користування» має чіткий юридичний зміст. Винятком з патентної монополії є використання винаходу особою, яка добросовісно та самостійно його запровадила або зробила для цього необхідні приготування (підготувала виробництво). Мова йде про виробника, який сам дійшов до цього винаходу, не знаючи про подану заявку, та вклав в його реалізацію значні кошти.
Іноді, невірно кваліфікуються правопорушення, Власники прав намагаються притягти до відповідальності осіб, які юридично не порушували їх права. Наприклад, розробка технічної документації, в якій використано чужий винахід чи КМ, не може вважатись порушенням патенту як «інше введення у господарський обіг». При цьому неправомірно посилаються на те, що така документація є «науково-технічним продуктом, який передається замовнику». Те саме стосується промислових зразків та топографій ІМС.
Тут наявним є ототожнення правопорушуючої дії з терміном «інше введення у господарський обіг».
Слід зазначити, що розробника технічної документації майже неможливо притягти до відповідальності, якщо не доведена його співучасть у виготовленні продукту, в якому використано чужий винахід (KM, промисловий зразок чи топографія ІМС). Продукт визнається виготовленим у тому випадку, коли він матеріалізований у реальному об’єкті господарської діяльності, наприклад, пристрої, а не у науково-технічній документації.
Таким чином, до відповідальності слід притягати тільки виробника контрафактної продукції, яка виготовляється на підставі переданої йому технічної документації.
Не можна притягувати до відповідальності осіб, які використовують чужий винахід у випадках, чітко обумовлених чинним законодавством (див. п. 2 ст. 31 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», а саме
— у конструкції чи при експлуатації транспортного засобу іноземної держави, який тимчасово або випадково знаходиться у водах, повітряному просторі чи на території України, за умови, що винахід (корисна модель) використовується виключно для потреб зазначеного засобу;
— без комерційної мети;
— з науковою метою або з метою проведення експерименту;
— за надзвичайних обставин (стихійне лихо, катастрофа, епідемія тощо);
— при разовому виготовленні ліків в аптеках за рецептом лікаря.
Аналогічні норми містять відповідні законодавчі акти стосовно інших об’єктів. Окрім цього, не вважаються також порушенням прав власника дії, котрі підпадають під так звану доктрину «вичерпання прав», що встановлено у пункті 3 вищезазначеної статті. Тобто, якщо особа добросовісно придбала виріб, в якому використано винахід, що охороняється, мається на увазі, що виріб виготовлено за згодою власника прав, власник патенту не має права вимагати від покупця сплати додаткових коштів чи забороняти йому використовувати куплений виріб на власний розсуд. Наприклад, придбаний у магазині млин для кави, що захищений патентом на винахід, не надає власнику патенту права вимагати від кожного покупця сплати «роялті» за кожну склянку намеленої кави. Це також стосується верстатів, інструментів та інших засобів виробництва.
Чинним законодавством України встановлено відповідальність за порушення прав власника патенту. Відповідно до ст. ЗО Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (для товарних знаків ст. 21 відповідного Закону, для промислових зразків — ст. 27, для голографій ІМС — ст. 22) спори, пов’язані з його застосуванням, вирішуються судом, арбітражним або третейським у порядку, встановленому чинним законодавством України. Суди, відповідно до їх компетенції, розглядають спори про авторство на винахід і корисну модель, встановлення власника патенту, порушення майнових прав власника патенту, укладання та виконання ліцензійних договорів, право попереднього користування, винагороду винахіднику (автору), компенсації. Суди розглядають також інші спори, пов’язані з охороною прав, що надаються цими законами.
Статтею 177 ККУ «Порушення прав на об’єкти промислової власності» передбачається відповідальність за незаконне використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка, кваліфікованого зазначення походження товару, топографії інтегральних мікросхем, сорту рослин, якщо ці дії завдали матеріальної шкоди у великому розмірі. Цей злочин карається штрафом від ста до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, призначених для її виготовлення. Крім того, у цій же статті передбачені наслідки для осіб, що вчинили такі дії повторно, припустились службових злочинів або завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі. Матеріальна шкода вважається завданою в особливо великому розмірі, якщо її вартість у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
5.3. ОСОБЛИВОСТІ ЗАХИСТУ ПРАВ НА ОБ’ЄКТИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ
Тепер Ви вже маєте певне уявлення про відповідальність за порушення авторських і суміжних прав, а також об’єктів промислової власності. Крім того, Ви також дещо обізнані і з ККУ. Давайте поміркуємо разом ще над одним важливим питанням. Чи може пересічний громадянин захистити свої права на об’єкти інтелектуальної власності? Відповідь на нього потребує чіткого розуміння ситуації, в якій опиняються багато власників цих об’єктів. Крім того, сьогодні дати правильну відповідь на це питання можливо лише після відповіді ще на одне запитання «Чи варто витрачати кошти, час та власні нерви на забезпечення правової охорони об’єкта і що це дасть його власнику?» Логічним у ринковій ситуації мабуть буде зважити економічну доцільність таких дій. Якщо Ви уважно прорахували усі «за» та «против», і «за» переважають, то чинне законодавство дозволить Вам забезпечити захист своїх законних інтересів.
Однак Ви також повинні зважити і на те, що порушник буде затято захищатись. Порадившись з фахівцем, він обов’язково подасть зустрічний позов. У випадку суперечки про промислову власність, наприклад, про визнання Вашого патенту чи свідоцтва недійсним. Це звична тактика відповідача [13]. Він буде намагатися довести, що його правопорушення просто не підпадає під обсяг охорони конкретного об’єкта промислової власності. Посилаючись на правові підстави, відповідач може намагатися оскаржити чинність Вашого охоронного документа. Наприклад, стосовно винаходу, він може спробувати опорочите його новизну, доводячи очевидність винаходу або його винахідницький рівень, посилаючись на недостатність чи неповноту опису винаходу для його впровадження, на те, що винахід не є корисним, тобто не має промислової придатності, на те, що патент був виданий шляхом введення патентної експертизи в оману, із викривленням фактів або на те, що винахід був протиправно запозичений з іншого патенту. Методи захисту можуть бути зухвалими і різними, тож до цього Ви маєте бути готові.
Отже остаточне рішення залишається за Вами. Ще раз зважте, чи зможете Ви перемогти, спираючись не тільки на правду, яка, звичайно, на Вашому боці. Адже для перемоги у судовій справі обов’язково потрібні немалі фінансові та інтелектуальні ресурси. Тож зважте, чи володієте Ви їх достатнім запасом, щоб розпочинати судову справу. Крім того, пам’ятайте, що її ведення вимагатиме від Вас чималих духовних і моральних зусиль. І, нарешті, нагадаємо, головне -спробуйте ще раз, без емоцій та образ оцінити, чи варта гра свічок?
Якщо Ви все ж вирішили звернутися до суду, намагайтеся обов’язково перемогти. Але якщо на якомусь етапі процесу Ви відчуєте, що можна досягти мирової, без вагання погоджуйтесь на таку угоду, звичайно з прийнятними для Вас умовами. Тому що «поганий мир завжди кращий за добру війну». Вдумайтеся, адже Ви збережете свої ресурси, нерви і, головне, забезпечите свої інтереси, заради чого все і робилось. Отже, як кажуть німці «З кожного свинства, треба мати хоча б шматок шинки».
І ще на одному аспекті судового розгляду Вашої справи хочеться зупинитися окремо. Звичайно, Ви почуваєте себе скривдженим і безперечно компетентним, і вважаєте, що у змозі самостійно довести власну правоту і захистити свої права. Але не поспішайте і трошки зачекайте, нехай вгамується вибух від перших загострених емоцій. Адже трішки поміркувавши, Ви не будете мабуть заперечувати, що, як і у кожній справі, у судовий також є потреба у спеціальних знаннях, вміннях та зрештою і у навичках, яких у Вас просто не може бути. Звичайно, якщо Ви не спеціалізуєтесь на цьому. Адже логіка підказує, що для цього треба не тільки юридично грамотно оформити документи, а й виробити стратегію і тактику ведення процесу. До того ж, судова практика показує, що, як правило, самостійно забезпечити весь комплекс цих робіт невеличке підприємство або сам автор навряд чи буде в змозі [29]. І повірте, як би Ви не були ображені, і як би Ви ретельно не готувалися до судового реваншу, нажаль, без допомоги фахівців шансів. знову ж, як підтверджує життя, у Вас майже ніяких. Як це не прикро, нам, однак, слід визнати, шо у сучасному українському складному світі всі справи вирішують ті, у чиїх руках більш спритні фахівці-юристи. Це також і наша щира думка, до того ж помножена на власний досвід. Отож будьте розумні і не повторюйте чужих помилок. Можливо цей посібник і з’явився на світ саме через бажання авторів переконати майбутніх творців інтелектуальних шедеврів у елементарній істині. Не знаючи законів ми не тільки ризикуємо потрапити під прес відповідальності, а головне, як це не парадоксально, самостійно і добровільно обмежуємо власні права!
Ринок юридичних послуг у сфері інтелектуальної власності в Україні тільки починає зароджуватись. Економічна криза звичайно не сприяє виникненню нових форм бізнесу, але окремі юристи та деякі юридичні фірми вже мають певний досвід щодо захисту інтересів власників прав на об’єкти інтелектуальної власності у судах. Перелік цих осіб не є секретом. Він регулярно публікується у довідниках, що щорічно, а то й частіше видаються у будь-якому з обласних центрів України. І на Вашу долю випадає, спочатку звичайно добре полічивши власні капітали і ще раз зваживши усі «за» та «проти», лише обрати собі захисника. Об’єктивно кажучи, фахівці з цієї справи сконцентровані у Києві, але це зовсім не означає, що досвідчені та кваліфіковані спеціалісти не живуть десь поруч з Вами, наприклад, у Хмельницькому чи древньому Львові. Тож успіхів Вам. І дай Бог обійтись без судової тяганини.
Контрольні питання
1. Що, на Ваш погляд, відноситься до контрафактної продукції?
2. Хто в Україні опікується проблемами захисту прав авторів об’єктів інтелектуальної власності?
3. Коли на офіційному рівні почали захищатися суміжні права в світі і в Україні?
4. Кого в українському законодавстві визнають виконавцем?
5. Що захищають суміжні права по відношенню до виконавців?
6. Кого визнають виробником фонограм та відеограм?
7. Які права надає виключне право виробникам фонограм та відеограм?
8. Які установи прийнято кваліфікувати як організації ефірного і кабельного мовлення?
9. Які дії належать до виключних прав цих організацій мовлення?
10. Чи захищає законодавство України суміжні права?
11. У яких випадках визнається порушення прав власника патенту на винахід (KM), промисловий зразок чи свідоцтва на товарний знак?
12. Які дії спричиняють до порушення прав власника топографії ІМС?
13. Чи завжди виготовлення запатентованої продукції тягне порушення прав власників.
14. У разі чого не можна притягти до відповідальності осіб, які використовують чужий винахід.
15. Хто і яким чином захищаються в Україні права власника патенту на винахід (KM), промисловий зразок чи свідоцтва на товарний знак.
ПЕРЕЛІК НАЙБІЛЬШ ВЖИВАНИХ ТЕРМІНІВ
А
Автор — фізична особа, творчою працею якої створено об’єкт, що охороняється авторським чи суміжним правом або підпадає під охорону як об’єкт промислової власності.
Авторське право — це правова охорона, надана правовласнику на оригінальний твір, який він створив. Воно об’єднує дві основні групи прав майнові й особисті немайнові права автора.
Авторське свідоцтво — документ, що видавався Державним комітетом колишнього Союзу в справах винаходів та відкриттів на ім’я автора або кожного з співавторів, що засвідчував визнання пропозиції винаходом і його пріоритет при виключному праві держави на цей винахід.
Алгоритм — процедура по рішенню математичної задачі певного типу.
Аналіз — логічний прийом, яким послуговуються в патентних дослідженнях і зміст якого в тому, що об’єкт, який вивчається, умовно поділяється на складові елементи, кожен з яких потім досліджується окремо.
Акцептована заявка — заявка на винахід або KM, що подана в патентне відомство, по якій проведено науково-технічну експертизу після її попереднього опублікування за піклуванням заявника, знову виставлена для загального ознайомлення з метою одержання заперечення про видачу по ній патенту.
Аналог — об’єкт винаходу або КМ того ж призначення, що і той, який заявляється, і споріднений з ним за технічною суттю та результатом.
Апеляційна палата — колегіальний орган Установи для розгляду заперечень проти його рішень щодо набуття прав на об’єкти інтелектуальної власності.
Аудіовізуальний твір — твір, що фіксується на певному матеріальному носії (кіноплівці, магнітній плівці чи магнітному диску, компакт-диску тощо) у вигляді серії послідовних кадрів (зображень) чи аналогових або дискретних сигналів, які відображають (закодовують) рухомі зображення (як із звуковим супроводом, так і без нього), і сприйняття якого є можливим виключно за допомогою того чи іншого виду екрана (кіноекрана, телевізійного тощо), на якому рухомі зображення візуально відображаються за допомогою певних технічних засобів. Видами аудіовізуального твору є кінофільми, телефільми. відеофільми, діафільми, слайдфільми тощо, які можуть бути ігровими, анімаційними (мультиплікаційними), неігровими чи іншими.
Б
База даних (компіляція даних) — сукупність творів, даних або будь-якої іншої незалежної інформації у довільній формі, в тому числі електронній, підбір і розташування складових частин якої та її упорядкування є результатом творчої праці, складові частини якої є доступними індивідуально і можуть бути знайдені за допомогою спеціальної пошукової системи на основі електронних засобів (комп’ютера) чи інших засобів.
Бернська конвенція — Конвенція з охорони літературних та художніх творів, підписана в Берні (Швейцарія) 8 вересня 1886 р.
Бібліографія — перелік науково-технічної та патентної інформації з вказівкою вихідних даних (місце, рік видання, видавництво, номер охоронного документа, вид тощо).
Бюлетень — періодичне видання інформаційного характеру.
Бюлетень «Промислова власність» — офіційне видання Державного департаменту інтелектуальної власності України, у якому публікується інформація про заявки, надіслані до національної патентної Установи та патенти, занесені до державного реєстру.
Бюлетень «Открытия, изобретения» (до 1 січня 1983 р. «Открытия, промышленные образцы, товарные знаки») — з 1992 р. офіційне видання Держкомвинаходів Російської Федерації.
В
Види патентного пошуку — до основних видів патентного пошуку відносяться тематичний, фірменний або іменний, нумераційний, пошук патентів-аналогів, а також на новизну (патентоспроможність), на патентну чистоту (мета — визначити, чи не підпадає об’єкт, що заявляється під дію інших охоронних документів) та на визначення рівня техніки (мета — визначення напряму науково-дослідної роботи).
Вказівка про місце походження товару — це найменування, висловлювання або знак, які вказують, що виріб або послуга має своє конкретне походження країну, регіон або конкретну місцевість, наприклад, «Шампанське».
Виключна ліцензія — ліцензія, за якою ліцензіар може передати виключні майнові права на користування об’єктом інтелектуальної власності, якій йому належить, іншим особам, залишаючи за собою власності, якій йому належить, іншим особам, залишаючи за собою права у обсязі, що не передавались (кожен з об’єктів інтелектуальної власності має свої особливості застосування правових норм).
Виключне право — майнове право особи, яке вона мас щодо об’єктів інтелектуальної власності і яке забезпечує умови, за яких жодна інша особа, окрім тієї, якій належить це право, не може його використовувати, не маючи на те відповідного дозволу від першої, за винятком випадків, установлених чинним законодавством.
Виконавець — актор (театру, кіно тощо), співак, музикант, танцюрист або інша особа, яка виконує роль, співає, читає, декламує, грає на музичному інструменті, танцює чи будь-яким іншим способом виконує твори літератури, мистецтва чи твори народної творчості, циркові, естрадні, лялькові номери, пантоміми тощо, а також диригент музичних і музично-драматичних творів.
Винахід — результат творчої діяльності людини у будь-якій галузі техніки та технології і відповідає умовам патентоздатності (новизні, винахідницькому рівню та промисловій придатності.
Винахідник — людина, творчою працею якої створено винахід або KM.
Виробник відеограми — фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший відеозапис виконання або будь-яких рухомих зображень (як із звуковим супроводом, так і без нього).
Виробник фонограми — фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший звукозапис виконання або будь-яких звуків.
Виставочний пріоритет — пільгове правило, що дозволяє країні-учасниці Паризької конвенції, експонувати свої вироби на міжнародних виставках, які проводяться на території інших країн-учасниць цієї конвенції без правової охорони, при цьому дата показу на виставці в разі подачі заявки в цій країні вважається датою пріоритету.
Відеограма — відеозапис на відповідному матеріальному носії (магнітній стрічці, магнітному диску, компакт-диску тощо), виконання або будь-яких рухомих зображень (із звуковим супроводом чи без нього), крім зображень у вигляді запису, що входить до аудіовізуального твору. Відеограма є вихідним матеріалом для виготовлення її копій.
Відтворення — виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп’ютер.
Відтворення фонограми — виготовлення одного чи більше примірників фонограми чи її частини на будь-якому матеріальному носії.
Власник — особа, що наділена правом на володіння, користування та розпорядження будь-яким матеріальним або нематеріальним благом.
Власність — поняття, що охоплює право володіння, користування та розпорядження різними видами матеріальних та нематеріальних об’єктів, наприклад нерухомість суспільна, приватна чи акціонерна, інтелектуальна власність особиста або колективна тощо, тобто до цього поняття можна віднести все, що складає- багатство або майно власника.
Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) -міжурядова організація, що є однією з установ у системі Організації Об’єднаних Націй. Основні задачі
— сприяти охороні інтелектуальної власності у всьому світі шляхом співробітництва між державами;
— забезпечувати адміністративні функції по відношенню до багатосторонніх угод, що регулюють правові та адміністративні аспекти інтелектуальної власності.
Штаб-квартира ВОІВ розташована у м. Женеві в Швейцарії.
Г
Гільдія (цех) — в епоху середньовіччя об’єднання ремісників, які контролювали певний сектор ринку. Сьогодні — це добровільна асоціація осіб, що зайняті в одній галузі діяльності, професії або бізнесі, наприклад, актори, ювеліри тощо. Ці особи об’єднануються у рамках чітко вираженої організації, яка регулює їх діяльність та відстоює в суспільстві їх інтереси.
Герб — геральдичне позначення, що запозичене англійським королем Ричардом І в Палестині, і спочатку малювалось на щитах лицарів, які брали участь у хрестових походах.
Глибина патентного пошуку (ретроспектива) — залежить від його мети. На стадії планування розробки -7-Ю років; при патентних дослідженнях — 10-15 років; при перевірці на патентну чистоту — визначається індивідуально для кожної країни окремо виходячи з того, як давно розвивається галузь техніки, до якої належить об’єкт; загальний рівень патентного впливу та розвитку тощо.
Границя дії патенту — визначається територією держави, що видала патент, особливостями її законодавства, а також формулою конкретного винаходу.
Графічні матеріали до заявки — графічні зображення, що прикладаються до тексту заявки у повній відповідності з ним, і є документом.
Гудвіл — прихильність, яку дістають фірми за свої товари або послуги від споживачів, що надає їм можливість отримувати додаткові прибутки. Іншими словами, гудвіл — це, як приз глядацьких симпатій, що негласно видається фірмі суспільством за її чесну і довготривалу ділову діяльність, високу партнерську надійність, високу якість товарів або послуг. Тобто, це не є якоюсь матеріальною ознакою, а скоріш пов’язано з іміджем, шо її заслужено завоювала фірма у людській свідомості і у більшості випадків пов’язується з фірменою назвою або товарним знаком, як, наприклад, всесвітньо відомі автомобільні компанії «Mercedes», «Ford» або напої «Coca-Cola» тощо.
Д
Дата першого використання топографії 1МС — дата, коли використання топографії ІМС стало відомим у галузі мікроелектроніки.
Дата пріоритету (дата подання заявки) — дата подання заявки до Відомства чи до відповідного органу держави — учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності, за якою заявлено пріоритет.
Деклараційний патент на винахід — різновид патенту, що видається за результатами формальної експертизи та експертизи на локальну новизну заявки на винахід.
Деклараційний патент на корисну модель — різновид патенту, що видається за результатами формальної експертизи заявки на корисну модель.
Деклараційний патент на секретну KM — різновид патенту, що видається на KM, віднесену до державної таємниці.
Державна система правової охорони інтелектуальної власності — Установа і сукупність експертних, наукових, освітніх, інформаційних та інших державних закладів відповідної спеціалізації, що входять до сфери управління Установи.
Державна таємниця — урядова таємниця, що стосується національних інтересів або національної оборони, а також міжнародних відносин.
Дизайнер — особа, творчою працею якої створюється промисловий зразок.
Додатковий пункт формули — другий та решта пунктів формули винаходу (KM), підпорядковані першому основному пункту і які не мають самостійного правового значення.
Доручення роботодавця — видане працівникові у письмовій формі завдання, яке має безпосереднє відношення до специфіки діяльності підприємства або діяльності роботодавця і може привести до створення об’єкта інтелектуальної власності.
Е
Експертиза на локальну новизну — складова частина кваліфікаційної експертизи, що встановлює локальну новизну винаходу.
Є
Єдиність винаходу — вимога подачі заявки на один винахід, тобто заявка має містити опис лише одного об’єкта — пристрою, способу або речовини. Дозволяється об’єднання в одній заявці двох або більше винаходів, що відносяться до різних об’єктів (пристрій, спосіб, речовина), якщо вони призначені для задоволення однієї мети і можуть використовуватись лише спільно.
З
Заклад експертизи — уповноважений установою державний заклад (підприємство, організація) для розгляду і проведення експертизи заявок.
Закон — акт, що видається вищім законодавчим органом державної влади, якій встановлює найважливіші та принципові норми права.
Залежний пункт формули — пункт багатоланкової формули винаходу (KM), що не має самостійного правового значення, а лише розвиває та доповнює ознаки об’єкта, викладені в основних пунктах формули.
Запатентований винахід (KM) — винахід (КМ), на який видано патент.
Запатентований промисловий зразок — промисловий зразок, на який видано патент.
Запис (звукозапис, відеозапис) — фіксація за допомогою спеціальних технічних засобів (у тому числі й за допомогою числового представлення) на відповідному матеріальному носії звуків і (або) рухомих зображень, яка дозволяє здійснювати їх сприйняття, відтворення або сповіщення за допомогою відповідного пристрою.
Зареєстрований знак — знак, на який видано свідоцтво.
Зареєстрована топографія IMC — топографія IMC, відомості про яку занесено до Реєстру і на яку видано свідоцтво.
Заявник — фізична або юридична особа, яка подає заявку на об’єкт правової охорони до патентної Установи певної країни або міждержавного об’єднання.
Заявка на видачу патенту (свідоцтва) — комплекс обов’язкових документів, обумовлених в Законі певної країни, що подаються до патентної установи з метою одержання охоронного документа.
Збитки — будь-яка несправедливість, що завдана іншій особі, її особистості, правам, власності або репутації.
Збір — певна грошова сума, розміри якої встановлюються постановою Кабінету Міністрів України, що сплачується громадянами і юридичними особами за дії, пов’язані з охороною об’єктів промислової власності в Україні.
Здавання у майновий найм (прокат) — передача права користування і (або) володіння оригіналом чи примірником твору, фонограми, відеограми на певний строк з метою одержання прямої чи опосередкованої комерційної вигоди.
Знак для товарів і послуг — позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб.
Знак охорони авторських прав — вміщується на кожному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі — ©, імені (найменування) особи, яка володіє авторським правом, і року першої публікації твору.
Знак охорони суміжних прав — вміщується на кожному примірнику фонограми або її футлярі і складається з латинської літери Р — ® у колі, імені (найменування) особи, що має суміжні права, і зазначення року першої публікації фонограми.
Знак охорони товарного знаку — вміщується на кожному примірнику товару, де проставляється товарний знак і позначається для зареєстрованого товарного знаку символом — ®, а для знаку, що знаходиться на реєстрації символом — ™.
І
Іменний (фірмовий) пошук — при цьому виді пошуку відбір інформації виконується не за індексами МПК або НІЖ, а ведеться за прізвищем авторів винаходу або KM чи назвою відповідної фірми. При цьому спочатку встановлюються прізвища винахідників та назви фірм, які працюють в певній галузі техніки.
Ім’я автора — сукупність слів чи знаків, що ідентифікують автора прізвище та ім’я автора; прізвище, ім’я та по батькові автора; ініціали автора; псевдонім автора; прийнятий автором знак (сукупність знаків) тощо.
Інтегральна мікросхема (ІМС) — мікроелектронний виріб кінцевої або проміжної форми, призначений для виконання функцій електронної схеми, елементи і з’єднання якого неподільно сформовані в об’ємі і (або) на поверхні матеріалу, що становить основу такого виробу, незалежно від способу його виготовлення.
Інтелектуальна власність — юридичне поняття, що охоплює право власності на об’єкти промислової власності, авторського та суміжного права запобігання недобросовісної конкуренції та всіх інших прав, що є результатом інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, літературній або мистецькій галузях.
Інформація — зміст будь-якого повідомлення.
Інформація про управління правами — інформація, в тому числі, в електронній (цифровій) формі, що ідентифікує об’єкт авторського права і (або) суміжних прав і автора чи іншу особу, яка має на цей об’єкт авторське право і (або) суміжні права, або інформація про умови використання об’єкта авторського права і (або) суміжних прав або будь-які цифри чи коди, у яких представлена така інформація, коли будь-який із цих елементів інформації прикладений до примірника об’єкта авторського права і (або) суміжних прав або вміщений у нього чи з’являється у зв’язку з його повідомленням до загального відома.
К
Кабельне мовлення — передачі телепрограм на комунальні антенні телевізійні системи за допомогою високої антени або мікрохвильового передавача, підсилення і розповсюдження серед передплатників за допомогою коаксіального кабелю.
Кваліфікаційна експертиза (експертиза по суті) — експертиза, що встановлює відповідність винаходу умовам патентоздатності (новизні, винахідницькому рівню та промисловій придатності).
Клас — елемент класифікаційної системи, що приймається за основний та являє собою сукупність предметів, понять тощо, об’єднаних за одним або декількома ознаками.
Класифікація — впорядкована розстановка об’єктів у відповідності з певними правилами, у тому числі прийнятими на міжнародному рівні. Наприклад, стосовно об’єктів промислової власності
— Страсбурзька угода про Міжнародну патентну класифікацію (1971 p.);
— Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів та послуг для реєстрації знаків (1957 p.);
— Локарнська угода про встановлення Міжнародної класифікації промислових зразків (1908 р.)
— Віденська угода про встановлення Міжнародної класифікації зображувальних елементів знаків (1973 р.)
Комерційна діяльність — діяльність, направлена на одержання прибутку.
Компіляція — несамостійна літературна чи наукова праця, побудована на використанні чужих творів.
Комп’ютерна програма — набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи в будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, яку читає машина, і які приводять її у дію для досягнення певної мети або результату. Це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному або об’єктному коді, включаючи підготовчі матеріали та аудіовізуальні відображення, одержані внаслідок розробки комп’ютерної програми. Поняття «комп’ютерна програма» не поширюється на поняття «база даних».
Контрафактний примірник твору, фонограми, відеограми -примірник твору, фонограми чи відеограми, відтворений, опублікований і (або) розповсюджуваний з порушенням авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі примірники захищених в Україні творів, фонограм і відеограм, що ввозяться на митну територію України без згоди автора чи іншого суб’єкта авторського права і (або) суміжних прав, зокрема з країн, в яких ці твори, фонограми і відеограми ніколи не охоронялися або перестали охоронятися.
Конвекційна заявка — заявка на винахід (KM), що подається в одну з країн-учасниць Паризької конвенції (спочатку заявка обов’язково подається в країні, де вона створена), на яку проситься та діє річний пріоритет за датою заявки в першій країні; така заявка має перевагу за пріоритетом при зарубіжному патентуванні в цій країні перед всіма заявками, що подані до неї (але не раніше дати подачі заявки в першій країні).
Конкуренція — боротьба між собою одних і тих самих суб’єктів господарювання в один і той самий час.
Контрабанда — будь-яке майно, яким у відповідності з законом не можна володіти або виробляти, експортувати чи імпортувати.
Контракт — угода між двома або більшою кількістю осіб, яка породжує певні узгоджені між ними обов’язки по відношенню до виконання або невиконання конкретних дій.
Контрафактна продукція — примірники творів, фонограм, виготовлених і розповсюджених із порушенням авторського і суміжного права.
Копірайт — з англійської, буквально — право на виготовлення копій. Це поняття відноситься до сфери авторського права і позначає майновий інтерес авторів творів.
Корисна модель — нове і промислово придатне конструктивне виконання засобів виробництва і предметів споживання у вигляді пристрою, а також їх складових частин. (KM — явище, яке знаходиться десь посередині між винаходом і раціоналізаторською пропозицією).
Критика прототипу — обов’язкова частина опису винаходу (КМ), в якій вказуються недоліки відомих технічних рішень, що усуваються винаходом (KM), що заявляється.
Л
Локальна новизна — новизна, що встановлюється за виданими в Україні патентами на винаходи і поданими до Установи заявками на видачу патентів.
Ліцензіар — особа, котра передає свої виключні економічні (майнові) права повністю або частково іншій особі на умовах ліцензійної угоди.
Ліцензіат — особа, котра отримала виключні економічні права від ліцензіара в обсягах, обумовлених у ліцензійній угоді.
Ліцензія — письмовий дозвіл власника охоронного документа (ліцензіара), який видається іншій особі (ліцензіату), на використання об’єкта інтелектуальної власності, на який він виданий на певних узгоджених між ними умовах протягом певного часу і на певній території.
Ліцензування — продаж ліцензії, яка дозволяє використовувати іншій особі з комерційною метою об’єкти авторського, суміжного права або промислової власності.
м
Майнові права — це права власника на будь-яке відтворення об’єкта інтелектуальної власності, що йому належить, а також на отримання прибутку від виконання цих дій.
Мито — певна сума грошей, розміри якої законодавчо встановлені, що сплачується до державного бюджету за послуги Установи, а також за підтримання чинності виданого охоронного документа.
Міжнародна заявка — заявка, подана згідно процедури Вашингтонського договору про патентну кооперацію (РСТ), підписану 19 червня 1970 р.
Міжнародна патентна класифікація (МІЖ) — класифікація винаходів, що прийнята на підставі угоди між державами — учасницями європейської Ради з патентних справ в 1954 р.
Міжнародна класифікація промислових зразків (МКПЗ) -класифікація промислових зразків, що запроваджена Локарнською Угодою, яка підписана під час Локарнської дипломатичної конференції 8 жовтня 1968 р.
Міжнародна класифікація товарних знаків та послуг (МКТП) — класифікація товарів та послуг вперше була розроблена у 1935 р. Сьогоднішня МКТП діє на підставі Ніццької угоди про міжнародну класифікацію товарів та послуг для реєстрації знаків, що була укладена 15 червня 1957 р.
Н
Назва винаходу (KM) — назва об’єкта, по якому порушується клопотання про видачу охоронного документа.
Наступна передача в ефір — наступна передача в ефір раніше переданих в ефір творів, фонограм, виконань, постановок, передач організацій ефірного або кабельного радіомовлення чи телебачення.
Неакцептовані заявки — заявки, що подані до патентного Відомства але рішення по яким ще не прийнято. Між іншим, по деяким з цих заявок охоронні документи можуть бути і не видані.
Невиключна ліцензія — ліцензія, за якою ліцензіар, передаючи виключні майнові права на користування об’єктом інтелектуальної власності інший особі, має право на власне використання цього об’єкта, а також може надавати невиключні ліцензії іншим особам (кожен з об’єктів інтелектуальної власності має свої особливості застосування правових норм).
Несумлінна конкуренція — вважається всякий акт конкуренції, що суперечить чесним звичаям у промислових і торгових справах.
Новизна винаходу (КМ) — одна з обов’язкових ознак винаходу (KM), що визнається справедливою, якщо до дати пріоритету суть цього або аналогічного технічного рішення не була розкрита в країні, де заявляється об’єкт, або за кордоном для невизначеного кола осіб настільки, щоб стало можливим його здійснення.
«Ноу-хау» (від англ. «знати як») — незапатентована корисна інформація, що не є загальновідомою і легко доступною, і являє собою досвід або одержана в результаті спеціальних досліджень або випробовувань.
Нумераційний пошук — різновид патентного пошуку, при якому пошук об’єктів ведеться за номером охоронного документа.
О
Опис винаходу (KM) — основна частина заявки на винахід (KM). Завдання опису
— по-перше, викласти зміст винаходу (KM);
— по-друге, надати можливість спеціалісту відтворити об’єкт, що заявляється;
— по-третє, показати його переваги порівняно з відомими технічними рішеннями.
Об’єкти винаходу — ними вважаються пристрій, — конструкційний елемент чи комплекс таких елементів, які знаходяться між собою в функціональних або інших зв’язках (машини, апарати, пристрої тощо); спосіб — процес обробки сировини, матеріалів, виготовлення хімічних та інших речовин, вирощування різних культур, лікування хвороб тощо, спосіб полягає у встановленні нового порядку, черговості застосування певних дій; речовина — штучно створене матеріальне утворення, що є сукупністю інгредієнтів, які взаємно пов’язані розчини, сплави, емульсії, хімічні з’єднання; штам — наслідково однорідні культури профілактичних бактерій, вірусів тощо; застосування відомих раніше пристроїв, способів, речовин штамів за новим призначенням — відомий об’єкт використовується для вирішення завдання, яке не передбачалось, коли вперше став застосовуватись такий об’єкт.
Оприлюднення (розкриття публіці) твору — здійснена за згодою автора чи іншого суб’єкта авторського права і (або) суміжних прав дія, що вперше робить твір доступним для публіки шляхом опублікування, публічного виконання, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення тощо.
Опублікування твору, фонограми, відеограми — випуск в обіг за згодою автора чи іншого суб’єкта авторського права і (або) суміжних прав виготовлених поліграфічними, електронними чи іншими способами примірників твору, фонограми, відеограми у кількості, здатній задовольнити, з урахуванням характеру твору, фонограми чи відеограми, розумні потреби публіки, шляхом їх продажу, здавання в майновий найм, побутового чи комерційного прокату, надання доступу до них через електронні системи інформації таким чином, що будь-яка особа може його отримати з будь-якого місця і у будь-який час за власним вибором або передачі права власності на них чи володіння ними іншими способами. Опублікуванням твору, фонограми, відеограми вважається також депонування рукопису твору, фонограми, відеограми у сховищі (депозитарії) з відкритим доступом та можливістю одержання в ньому примірника (копії) твору, фонограми, відеограми.
Організація ефірного мовлення — телерадіоорганізація, що здійснює публічне сповіщення радіо- чи телевізійних передач і програм мовлення (як власного виробництва, так і виробництва інших організацій) шляхом передачі в ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних променів, гама-променів тощо) у будь-якому частотному діапазоні (у тому числі й з використанням супутників).
Організація кабельного мовлення — телерадіоорганізація, що здійснює публічне сповіщення радіо- чи телевізійних передач і програм мовлення (як власного виробництва, так і виробництва інших організацій) шляхом передачі на віддаль сигналу за допомогою того чи іншого виду наземного, підземного чи підводного кабелю (провідникового, оптоволоконного чи іншого виду).
Організація колективного управління (організація колективного управління майновими правами) — організація, що керує на колективній основі майновими правами суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав і не має на меті одержання прибутку.
Оригінал — документ, з якого робляться копії.
Основний пункт формули винаходу (KM) — пункт багатолан-кової формули винаходу (КМ), в якому всі суттєві ознаки об’єкта необхідні та достатні для досягнення мети винаходу (KM), що викладаються допустимо узагальненими поняттями та термінами і який має самостійне правове значення.
Особа — фізична або юридична особа.
Особисті немайнові права — право автора будь-якого об’єкта інтелектуальної власності, що охороняються вічно незалежно від терміну дії охорони майнових прав на цей об’єкт, і не можуть відчужуватись ні в який спосіб.
П
Паризька конвенція по охороні промислової власності — багатостороння угода, укладена 29 березня 1883 р. в Парижі, що вступила в силу 7 липня 1884 р. і неодноразово переглядалась. Україна також учасниця цієї конвенції.
Патент — охоронний документ, що видається патентним Відомством і засвідчує виключні права заявника на об’єкт інтелектуальної власності (винахід, корисну модель, промисловий зразок тощо), який охороняється цим документом.
Патент (деклараційний патент) на секретний винахід — різновид патенту, що видається на винахід, віднесений до державної таємниці.
Патентний повірений — фізична або юридична особа, яка на комерційних засадах представляє інтереси заявника в патентному Відомстві та суді, здала кваліфікаційні іспити і зареєстрована у Відомстві. У США та Великобританії зустрічається ще одна професія — »патентний агент». На відміну від патентного повіреного, що має технічну та юридичну освіту, патентний агент має тільки технічну освіту. Патентний агент також представляє інтереси клієнтів, однак не має права цього робити в суді і складати ліцензійні угоди.
Патентний пул — явище, коли ряд власників патентів дають згоду на ліцензування власних патентів між учасниками пула або (і) передають їх холдинговим компаніям для надання ліцензій третім сторонам. Патентні пули бувають відкриті та закриті. Відкриті — це такі, коли кожен з учасників може надавати ліцензію без згоди інших учасників пула. Закриті — коли для видачі ліцензії потрібна згода усіх учасників пула.
Паушальний платіж — авторська винагорода, що здійснюється у вигляді одноразового платежу
Передача в ефір — повідомлення творів, фонограм, виконань, постановок, передач організацій ефірного чи кабельного віщання для загалу (включаючи показ або виконання) за допомогою їхньої передачі по радіо чи телебаченню (за винятком кабельного телебачення). При передачі цих об’єктів через супутник під передачею в ефір розуміється прийом сигналів з наземної станції на супутник і передача сигналів з супутника, за допомогою яких твори, фонограми, виконання, постановки, передачі організацій ефірного чи кабельного радіомовлення та телебачення можуть бути доведені до широкого загалу незалежно від фактичного сприйняття їх публікою.
Піратство — незаконне розповсюдження та виготовлення об’єктів, що охороняються законодавством про авторські і суміжні права, а також про промислову власність.
Плагіат — використання чужого твору або його частини без посилання на першоджерело.
Повідомляти — показувати, виконувати, передавати в ефір чи робити інші дії (за винятком поширення примірників твору чи фонограми), за допомогою яких твір, фонограма, виконання, постановка, передачі організацій ефірного чи кабельного радіомовлення та телебачення стають доступними для слухового і (чи) зорового сприймання, незалежно від їхнього фактичного сприйняття публікою.
Повідомлення для широкого загалу — відтворення твору, фонограми, відеограми, виконання, постановки, передачі організацій ефірного чи кабельного радіомовлення та телебачення для загальної уваги за допомогою кабельних, провідних, оптичних або інших аналогічних засобів зв’язку.
Позивач — особа, що подає позов до судових органів.
Похідний твір — твір, що є творчою переробкою іншого існуючого твору без завдавання шкоди його охороні (анотація, адаптація, аранжування, обробка фольклору, інша переробка твору) чи його творчим перекладом на іншу мову (до похідних творів не належать аудіовізуальні твори, одержані шляхом дублювання, озвучення, субтит-рування українською чи іншими мовами інших аудіовізуальних творів).
Правовласник об’єкту інтелектуальної власності — особа, яка дістала права на певний об’єкт інтелектуальної власності у результаті передачі (відчуження) виключних економічних прав від попереднього власника цього об’єкта, наприклад, автора.
Примірник відеограми — копія відеограми на відповідному матеріальному носії, яка виконана безпосередньо чи опосередковано із цієї відеограми і містить усі зафіксовані на ній рухомі зображення чи їх частину (як із звуковим супроводом, так і без нього).
Примірник твору — копія твору, виконана у будь-якій матеріальній формі.
Примірник фонограми — копія фонограми на відповідному матеріальному носії, яка виконана безпосередньо чи опосередковано із цієї фонограми і містить усі зафіксовані на ній звуки чи їх частину.
Пристій — машина, механізм, прилад, деталь, вузол або сукупність взаємопов’язаних деталей та вузлів.
Пріоритет заявки (пріоритет) — першість у поданні заявки на певний вид охоронного документа.
Програма для ЕОМ — об’єктивна форма представлення сукупності даних і команд, призначених для функціонування ЕОМ та інших комп’ютерних пристроїв з метою одержання визначеного результату, включаючи підготовчі матеріали, отримані у ході розробки програми для ЕОМ, і породжувані нею аудіовізуальні відображення.
Продюсер аудіовізуального твору — особа, яка організує або організує та фінансує створення аудіовізуального твору.
Промислова власність — поняття, ідо об’єднує ряд об’єктів винахід, товарний знак, торгову назву, промисловий зразок, а також боротьбу проти недобросовісної конкуренції.
Промисловий зразок — результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання.
Передача організації ефірного чи кабельного вішання — передача, створена самою організацією ефірного чи кабельного радіомовлення та телебачення, а також на її замовлення за рахунок її засобів іншою організацією.
Промислове шпигунство — шпіонаж по відношенню до конкурента з метою заволодіння його секретами нечесними засобами.
Прототип — найбільш близький за технічною суттю та результатом, який досягається, до об’єкта, що заявляється.
Псевдонім — вигадане ім’я, вибране автором чи виконавцем для позначення свого авторства.
Публічне виконання — подання за згодою суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи кабелями) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до звичайного кола сім’ї або близьких знайомих цієї сім’ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час.
Публічна демонстрація аудіовізуального твору, відеограми -публічне одноразове чи багаторазове представлення публіці за згодою суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав у приміщенні, в якому можуть бути присутніми особи, які не належать до звичайного кола однієї сім’ї або близьких знайомих цієї сім’ї, аудіовізуального твору чи зафіксованого у відеограмі виконання або будь-яких рухомих зображень.
Публічний показ — будь-яка демонстрація оригіналу або примірника твору, виконання, фонограми, відеограми, передачі організації мовлення за згодою суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав безпосередньо або на екрані за допомогою плівки, слайда, телевізійного кадру тощо (за винятком передачі в ефір чи кабелями) або за допомогою інших пристроїв чи процесів у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до звичайного кола однієї сім’ї чи близьких знайомих цієї сім’ї особи, яка здійснює показ, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час (публічний показ аудіовізуального твору чи відеограми означає також демонстрацію окремих кадрів аудіовізуального твору чи відеограми без дотримання їх послідовності).
Публічне сповіщення (доведення до загального відома) — передача за згодою суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав в ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних променів, гама-променів тощо), у тому числі з використанням супутників чи передача на віддаль за допомогою проводів або будь-якого виду наземного чи підземного (підводного) кабелю (провідникового, оптоволоконного та інших видів) творів, виконань, будь-яких звуків і (або) зображень, їх записів у фонограмах і відеограмах, програм організацій мовлення тощо, коли зазначена передача може бути сприйнята необмеженою кількістю осіб у різних місцях, віддаленість яких від місця передачі є такою, що без зазначеної передачі зображення чи звуки не можуть бути сприйняті.
р
Реєстр — Державний реєстр певних охоронних документів України або іншої країни.
Режисер (постановник спектаклю) — особа, яка здійснює постановку театрального циркового, лялькового, естрадного або іншого спектаклю.
Репрографічне відтворення (репродукування) — факсимільне відтворення у будь-якому розмірі (у тому числі збільшеному чи зменшеному) оригіналу письмового чи іншого графічного твору або його примірника шляхом фотокопіювання або іншими подібними способами, крім запису в електронній (у тому числі цифровій), оптичній чи іншій формі, яку зчитує комп’ютер.
Речовина — штучно створена сукупність взаємозв’язаних інгредієнтів, індивідуальні хімічні сполуки, об’єкти генетичної інженерії, композиції та продукти ядерного перетворення.
Рівень техніки — включає всю інформацію, яка стала загальнодоступною у світі до дати подання заявки до Відомства. Крім того, рівень техніки включає зміст будь-якої заявки на видачу патенту України та міжнародної заявки в якій зазначена Україна, в тій редакції, в якій її було подано і згодом опубліковано.
Роботодавець — особа, яка найняла працівника за трудовою угодою або контрактом.
Розповсюдження об’єктів авторського права і (або) суміжних прав — будь-яка дія, за допомогою якої об’єкти авторського права і (або) суміжних прав безпосередньо чи опосередковано пропонуються публіці, в тому числі доведення цих об’єктів до відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до цих об’єктів з будь-якого місця і в будь-який час за власним вибором.
Розголошення суті винаходу (KM) — інформація, що створює можливість для спеціаліста безперешкодно відтворити об’єкт. Джерела, що порочать новизну можуть бути як недруковані, так і друковані. До недрукованих відносяться наприклад, роботи прийняті на конкурс, в яких міститься інформація про об’єкти або їх використання.
Роялті — вид платежу, що направляється власнику об’єкта інтелектуальної власності за легальне використання майнових прав на об’єкт, що уступлені іншій особі за угодою або по ліцензії. Величина роялті визначається у відсотках до кожного проданого примірника твору, запатентованого виробу тощо.
С
Свідоцтво — свідоцтво України на знак для товарів і послуг.
Секретний винахід (секретна KM) — винахід (KM), що містить інформацію, віднесену до державної таємниці.
Службовий винахід (KM) — винахід (KM), створений працівником
— у зв’язку з виконанням службових обов’язків чи дорученням роботодавця за умови, що трудовим договором (контрактом) не передбачене інше;
— з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання роботодавця.
Службові обов’язки — зафіксовані в трудових договорах (контрактах), посадових інструкціях функціональні обов’язки працівника, що передбачають виконання робіт, які можуть привести до створення об’єкта інтелектуальної власності.
Службовий твір — твір, створений автором у порядку виконання службових обов’язків відповідно до службового завдання чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем.
Співавтор — особа, що приймала творчу участь в розробці винаходу (KM). Особи, що надали автору технічну допомогу в оформленні заявки, виготовленні дослідного зразка тощо не вважаються співавторами.
Спосіб — метод виготовлення продукту або параметри цього процесу.
Статут Анни — державний акт стосовно авторських прав, що був прийнятий парламентом Великобританії у 1709 р. і надавав автору літературного твору право на його друкування протягом 14 років від дати першої публікації цього твору.
Статут про монополії — державний акт, що був прийнятий парламентом Великобританії у 1623 р. з метою запобігання королівських зловживань при наданні монопольного права, що погіршували умови вільної торгівлі та ускладнювали конкуренцію в сфері основних комерційних товарів та предметів щоденного попиту. «Статут» зупинив необмежену роздачу королівських монополій. Однак він не стосувався патентів, що могли видаватися терміном до 14 років, і надавав першому діючому винахіднику і означав надання йому виключних прав на виготовлення та використання виробу на території королівства. Це був Закон, що вважається відправною точкою для подальшого розвитку патентного законодавства.
Строк дії майнових прав на об’єкти інтелектуальної власності -авторські права діють протягом усього життя автора і 70 років по його смерті. Дія суміжних прав обмежується 50 роками з моменту першого оприлюднення твору. Для патентів цикл відраховується від дати подачі заявки і становить на винахід — 20 років, на KM — 10 років, для деклараційного патенту на винахід — 6 років, для промислового зразка — 10 років і може бути продовжена, але не більше ніж на 5 років. Для свідоцтва на товарний знак — 10 років від дати подачі заявки і також може продовжуватись. Таке продовження щоразу відбувається на 10 років.
Суміжні права — це права, що належать виконавцям, виробникам фонограм і організаціям ефірного віщання відповідно до їхніх виконань, фонограм і теле- та радіопередач.
Суспільне надбання — твори і об’єкти суміжних прав, строк дії авторського права і (або) суміжних прав на які закінчився.
Суттєві ознаки винаходу — ознаки, кожна з яких взята окремо необхідна, а всі разом достатні для ідентифікації об’єкта.
Суть винаходу — сукупність суттєвих ознак, достатніх для досягнення технічного результату, який забезпечує винахід або KM.
Т
Твір архітектури — твір у галузі мистецтва спорудження будівель і ландшафтних утворень (креслення, ескізи, моделі, збудовані будівлі та споруди, парки, плани населених пунктів тощо).
Твір образотворчого мистецтва — скульптура, картина, малюнок, гравюра, літографія, твір художнього (у тому числі сценічного) дизайну тощо.
Твір ужиткового мистецтва — твір мистецтва, в тому числі твір художнього промислу, створений ручним або промисловим способом для користування у побуті або перенесений на предмети такого користування.
Тематичний пошук — вид пошуку патентної інформації, що виконується за індексами МІЖ та НПК для тих країн, по фондах яких мають проводитись дослідження. Як правило, прийнято виконувати пошук по фондах промислово розвинених країн Великій Британії, США, ФРН, Франції, Японії, Швейцарії, Росії, України а також по колишньому союзу.
Технічна задача, що вирішується винахідником — конкретизація мети винаходу (KM), яка розкривається в його описі і містить вказівку, в чому конкретно полягає задача, що вирішується.
Технічні засоби захисту — технічні пристрої і (або) технологічні розробки, призначені для створення технологічної перешкоди порушенню авторського права і (або) суміжних прав при сприйнятті і (або) копіюванні захищених (закодованих) записів у фонограмах (відеограмах) і передачах організацій мовлення чи для контролю доступу до використання об’єктів авторського права і суміжних прав.
Тимчасовий патент — патент, що видається патентним відомством країни на підставі формальної експертизи.
Товарний знак — дивись (Знак для товарів і послуг).
Топографія ШС — зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з’єднань між ними.
У
Установа — центральний орган виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності, на сьогодні — це Державний департамент інтелектуальної власності.
Уступка прав власності — акт передачі іншій особі прав власності (майнових прав) у повному обсязі або частково.
Ф
Фірмена назва — назва, під якою фірма проводиться власну діяльність.
Формальна експертиза (експертиза за формальними ознаками) — експертиза, у ході якої встановлюється належність зазначеного у заявці об’єкта до переліку об’єктів, які можуть бути визнані винаходами (корисними моделями), і відповідність заявки та її оформлення встановленим вимогам.
Формула винаходу (KM) — коротка словесна характеристика винаходу (KM) , яка відбиває його суть і служить для визначення правової охорони, що надана патентом.
Фонограма — звукозапис на відповідному носії (магнітній стрічці чи магнітному диску, грамофонній платівці, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких звуків, крім звуків у формі запису, що входить до аудіовізуального твору. Фонограма є вихідним матеріалом для виготовлення її примірників (копій).
Франчиза — детально пророблена угода, за якою одержувач франчизи (франчайзі) приймає на себе обов’язки по відношенню до проведення комерційної діяльності або продажу продукту у відповідності до методів та процедур, запропонованих особою, що надає фран-чизу (франчайзером). У пересічних громадян найбільш поширеним є дещо спрощене поняття франчизи, коли під нею розуміється ліцензія, яка надається власником товарного знака або фірмової назви, на продаж продукту або надання послуги під цим товарним знаком або фірмовою назвою (пригадайте хоча б ресторани MaCdonal’s, що розкидані по усьому світу).
ш
Штами мікроорганізмів — спадково однорідні культури бактерій, вірусів, грибів та інших мікроорганізмів, що продукують корисні речовини або володіють іншими корисними властивостями.
ю
Юридична особа — установа або підприємства різних форм власності, що вступають у правові стосунки як правонаступник винахідника, власника патенту на винахід KM або промисловий зразок чи свідоцтва на товарний знак, заявника винаходу або KM тощо, а також в інших випадках, які передбачені законодавством про інтелектуальну власність.
ц
Цитата — порівняно короткий уривок з літературного, наукового чи будь-якого іншого опублікованого твору, який використовується, з обов’язковим посиланням на його автора і джерела цитування, іншою особою у своєму творі з метою зробити зрозумілішими свої твердження або для посилання на погляди іншого автора в автентичному формулюванні.
ЛІТЕРАТУРА
1. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28.06.1996 р. // Відомості ВРУ. — 1996. — № 30. — Ст. 141.
2. Винахід / Л. І. Ніколаєнко, Г. П. Добриніна, Л.А.Меняйло та інші. За ред. В. Л. Петрова. — К. Видавничий Дім «Ін Юре», 1999. — 136 с.
3. Драпак Г. Захист інтелектуальної власності. — Хмельницький Поділля, 1997. — 57 с
4. Дахно И.И. Англо-русский толковый словарь по интеллектуальной собственности (Словарь Ивана Дахно). — К. ВИРА-Р, 1997. -387 с.
5. Драпак Г.М., Гуляева В.О. Роздуми над деякими проблемами європейської інтеграції України // Проблеми підготовки спеціалістів з інтелектуальної власності в Україні. Матеріали до науково-практичної конференції. — К. Ін-т інтелектуальної власності і права, 2001.-С 80-82.
6. Жаров В.О. Інтелектуальна власність в Україні правові аспекти набуття, здійснення та захисту прав. — К. Видавничий Дім «Ін Юре», 2000.-188 с
7. Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг», від 15.12. 1993 р. № 3689-ХИ (зі змінами та доповненнями) // Відомості ВРУ. — 1994. — № 7.
8. Закон України «Про авторське право та суміжні права» від 23.12.1993 р. № 3792-XII (зі змінами та доповненнями) // Відомості ВРУ.-2001.-№32.
9. Закон України «Про охорону прав на промислові зразки» від 15.12.1993 р. 3688-ХІІ // Відомості ВРУ. — 1994. — № 7.
10. Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15.12.1993 р. № 3687-ХІІ у ред. від 01.06.2000 р. (зі змінами та доповненнями) // ОВУ. — 2000. — № 26.
11. Закон України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» від 5.11.1997 р. № 621/97-ВР (зі змінами та доповненнями) // ОВУ. — 1997. — № 48.
12. Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16.06.1999 p. № 752-XIV (зі змінами та доповненнями) //ОВУ.-1999.-№28.
13. Інтелектуальна власність. Основні поняття. — Хмельницький ХДЦНТЕІ, 2001. — 29 с
14. Интеллектуальная собственность в Украине правовые основы и практика. — Науч.-практ. изд. В 4т. / Под общ. ред. А.Д. Свято-цкого. — К. Издательский Дом «Ін Юре», 1999
15. Киселев А. Секреты с Бережковской набережной // ИР -1991. -№4. -С. 31-32.
16. Корисна модель / Л.І. Ніколаєнко, Г.П.Добриніна, Л.А. Ме-няйло та ін., за ред. В. Л. Петрова. — К. Видавничій дім «Ін Юре», 1999.- 128 с.
17. Костин А.Н. Названия говорящие за себя // Техника молодежи. — 1976. -№12. — С.34.
18. Крайнев П.П., Работягова Л.І., Дятлик І.І. Патентування винаходів в Україні / За ред. П.П.Крайнева Монографія. — К. Видавничий Дім «Ін Юре», 2000. — 340 с.
19. Скиба М., Драпак Г. Навчання винахідництву // Тези доповідей міжнародної науково-методичної конференції «Шляхи підвищення якості підготовки фахівців». — К. КНУТД, 2001. — С.47-49.
20.Основы интеллектуальной собственности. — К. Издательский Дом «Ін Юре», 1999. — 600 с.
21.Охорона промислової власності в Україні Монографія / За редакцією О.Д. Святоцького, В.П.Петрова. — К. Видавничий Дім «Ін Юре», 1999.-400 с.
22.Оцінка прав інтелектуальної власності. Інформаційні матеріали. — К. УІНТЕІ, 1998. -62 с
23.Патентування винаходів в іноземних державах / Л.І. Ніколаєнко, І.Ю.Кожарська, В.С.Радомський, С.Й.Полачек. — К. Державне патентне Відомство України, 1999.
24.Промисловий зразок / Л.І. Ніколаєнко, А.П. Буттєва, Л.А. Ме-няйло та інші за ред. В.Л. Петрова. — К. Видавничій дім «Ін Юре», 1999.- 136 с.
25.Р. Силин, Р. Коуп. Практика тотального менежмента Учебное пособие для вузов.- Хмельницький ТУП, 2000. — 248 с.
26.Товарний знак / Л.І. Ніколаєнко, А.П. Буттєва, Л.А. Ме-няйло, В.М. Радомський за ред. В.Л. Петрова. — К. Видавничій дім «Ін Юре», 1999.- 123 с.
27.Цивільний кодекс України Закон України від 29.11.2001 р. -К. ВТФ «Велес», 2002. — 88 с
28.http //www.wipo.int.
29.http //ukrpravo.com.
30.http //spon.kiev.ua.
31.http //sdip.kiev.ua.
32.http //febras.ru.
33.http //fips.ru.
ЗМІСТ
Передмова
Вступ
Розділ 1. Що таке інтелектуальна власність
1.1.Основні поняття інтелектуальної власності
1.2.Про авторські права і суміжні права
1.3.Про промислову власність
1.3.1.Патенти на винаходи
1.3.2.Корисні моделі
1.4.Про промислові зразки
1.5.Про товарні знаки, фірмові назви і зазначення походження товару
1.6.1.5.1.Товарні знаки
1.5.1.1 Функції товарних знаків
1.5.1.2. Значення товарних знаків для економіки
1.5.2.Фірмові назви
1.5.3.Зазначення походження товару
1.6.Про недобросовісну конкуренцію
Розділ 2. Правове регулювання відносин щодо об’єктів авторського права і суміжних прав
2.1.Авторське право
2.2.Суміжні права
Розділ 3. Правове регулювання відносин щодо об’єктів промислової власності
3.1.Дещо з історії винахідництва
3.2.Винаходи та корисні моделі в Україні
3.2.1. Умови надання правової охорони винаходу
та корисної моделі
3.2.2. Умови патентоздатності винаходу та корисної моделі
3.2.3.Право на одержання патенту
3.2.4.Процедура подання заявки на винахід та корисну модель
3.2.5.Експертиза заявки
3.2.6.Іноземне патентування винаходів та корисних моделей
3.3.Правова охорона промислових зразків
3.3.1. Умови надання правової охорони промисловому зразку
3.3.2. Умови патентоспроможності промислового зразка
3.3.3. Право на одержання патенту на промисловий зразок
3.3.4.Порядок оформлення та подання заявки на промисловий зразок
3.3.5.Експертиза заявки
3.4. Правова охорона товарних знаків
3.4.1.Знаки для товарів та послуг
3.4.2.Правова охорона знака
3.4.3.Умови надання правової охорони знака
3.4.4.Право на одержання свідоцтва на знак
3.4.5.Порядок оформлення та подання заявки на знак
3.4.6.Експертиза заявки
3.4.7.Міжнародна класифікація товарів і послуг
Розділ 4. Передача прав на об’єкти інтелектуальної власності
4.1 Передача прав на об’єкти авторського права та суміжних прав
4.2. Передача прав на об’єкти промислової власності
Розділ 5. Захист прав на об’єкти інтелектуальної власності
5.1.Захист прав на об’єкти авторського і суміжного права .
5.2.Захист прав на об’єкти промислової власності
5.3.Особливості захисту власних прав на об’єкти інтелектуальної власності
Термінологічний словник
Література
Навчальне видання
ГЕОРГІЙДРАПАК, МИКОЛА СКИБА
ОСНОВИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
Навчальний посібник
Відповідальний за випуск Яремчук В. С.
Художнє оформлення обкладинки ГурницькийД.В.
Комп’ютерна верстка Карпанасюк В.П.
Коректор Юрченко Н.К
Підписано до друку 20.06.2003 р.
Формат А 3. Папір офсетний. Гарнітура Times New Roman Cyr.
Друк різографією. Ум. друк. арк. — 8,50. Обл.-вид. арк. — 7,36.
Тираж 300. Зам. № 135
Віддруковано в редакційно-видавничому центрі ТУП 29016, м. Хмельницький, вул. Інститутська, 7/1
«