Мислення як предмет логіки

Мислення як предмет логіки

Мислення як предмет логіки

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДВНЗ КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАДИМА ТЕТЬМАНА»

РЕФЕРАТ
Мислення як предмет логіки

Роботу виконала
Студентка І курсу ОЕФ
Групи №2
Зарудна Владислава Ігорівна
Перевірив Козлов Є.В.
КИЇВ 2010

План
1. Мислення як предмет логіки
2. Види мислення
1) Правильне мислення
2) Неправильне мислення
3. Логічне мислення
4. Види логіки
1) Традиційна логіка
2) Сучасна логіка
3) Класична логіка
4) Некласична логіка

В спілкуванні, люди дуже часто почали використовувати такий термін як «Логіка», але не в розумінні науки, а в якості людського мислення. Відомі вирази як «Жіноча логіка», «Чоловіча логіка», «Немає логіки», «Логіка мислення» та інші, вживаються для доведення або спростування своєї чи іншої думки, підтвердження певних фактів. Така «Логіка» використовується для характеристики людського мислення.
Мислення — це особлива ідеальна діяльність людини, яка виникає, формується, розвивається в суспільстві, коли людина перебуває у певному соціокультурному середовищі і вступає в багатогранні відносини з природним і соціальним світом, що її оточує.
Інакшими словами, мислення — розумовий процес людини, в ході якого вже з наявних знань формуються нові знання.
Висловлювання наведені вище називають засновками, а отримане шляхом осмислення — висновками. Щоб більш детально зрозуміти суть, розглянемо наступний приклад

У цьому умовиводі, що виводиться з простих суджень, такі слова як «Всі люди є смертні» та «Кай — людина» є засновками, а «Кай є смертним» — висновком.
Зазвичай, у спілкуванні люди опускають деякі засновки або висновки, але для того щоб логічно аналізувати мислення, його необхідно виявити в повному обсязі, тобто знайти всі його складові.
Сутність мислення осягається в межах ряду наук — філософії, психології, кібернетиці тощо. У такій складовій частині філософії, як гносеологія (теорія пізнання), формуються наступні важливі положення про мислення.
ü Мислення і свідомість є функцією головного мозку і відображають процеси та явища об’єктивного світу.
ü На відміну від форм чуттєвого пізнання мислення є опосередкованим і узагальненим відображенням дійсності і здійснюється в логічних формах понять, суджень, умовиводів.
ü За допомогою мислення можна осягти такі сторони реального світу, які не можуть бути розкриті за допомогою форм чуттєвого пізнання.
ü Мислення не може існувати без мови, поза мовою. Без вираження думки в письмовому вигляді, у вигляді символів, слів мислення неможливо передати, а отже довідатись про існування його також є неможливим.
ü Критерієм правильності наших знань про дійсність є практика. Поряд з цим існують і узагальнені критерії естетичний (краса), прагматичний (корисність), етичний, логічний і т.д.
Психологія також вивчає процес мислення індивіда. Закони, що вивчаються психологією мислення, — це закони, в яких мислення є таким, яким воно визначається усіма компонентами психіки індивіда. З позиції психології мислення нормальної людини і марення божевільного розкривається таким, яким воно повинно бути, щоб не відхилитись від істини. Логіку не цікавить питання про те, хто мислить, а для психології це питання є дуже важливим.
Мислення буває правильним і неправильним. У правильному мисленні висновок випливає із засновків із логічною необхідністю. Загальна схема такого мислення виражає логічний закон, у ньому дотримуються усі правила логіки. Мислити логічно правильно — це означає мислити у відповідності із правилами і законами логіки.
Мислення, в якому допущені логічні помилки внаслідок недотримання законів та правил логіки, називають неправильним. Логічні помилки у процесі мислення можуть припускатися як ненавмисно (через незнання), так і навмисно, з метою введення в оману опонента, обґрунтування неправдивого твердження, якоїсь нісенітниці тощо. У першому випадку логічна помилка називається паралогізмом, у другому — софізмом. Відмінною рисою софізму є те, що він, будучи неправильним мисленням, видається за правильне.
Софізми відомі ще з давнини. Таким мисленням широко користувалися у своїй практиці софісти. Саме від назви цих людей і походить назва «софізм». Так, ще з античних часів відомий софізм «Рогатий»

На перший погляд це мислення здається правильним, але в ньому допущена логічна помилка, яку людині, не знайомою з логікою важко пояснити.
Основним завданням логіки є аналіз правильних мислень. Фахівці з логіки прагнуть виявити та дослідити схеми таких мислень, визначити їх різні типи та ін. Неправильні мислення в логіці аналізуються лише з точки зору тих помилок, які в них допущено.
Слід зазначити, що логіка не займається визначенням істинності та хибності засновків та висновків мислень. Але в логіці існує таке положення якщо мислення побудоване правильно (відповідно до правил та законів логіки) і при цьому воно спирається на істинні засновки, то висновок такого мислення завжди буде безумовно істинним. В інших випадках істинність висновку не може бути гарантована. Так, якщо мислення побудоване неправильно, то, навіть незважаючи на те, що його засновки — істинні, висновок такого мислення може бути в одному випадку — істинним, а в другому — хибним.
Мислити логічно — це значить мислити послідовно і точно, не допускаючи протиріч в своїх міркуваннях, вміти викривати логічні помилки. Ці якості мислення мають велике значення в будь-якій області наукової і практичної діяльності, в тому числі і в роботі економіста, яка потребує точності мислення, обґрунтованості висновків. Міркування, в якому відсутня строга логіка, непослідовність і протиріччя, може стати причиною великого недоліку в розрахунках. Мислення людини відбувається не хаотично, а підлягає певним логічним законам. Під законом логіки розуміють внутрішній, необхідний, суттєвий звязок між думками. Основними законами формальної логіки є закон тотожності, закон достатньої підстави, закон суперечності, закон виключеного третього. Логікою називають і науку, яка досліджує впорядкованість людського мислення, його закони й форми, і відповідну навчальну дисципліну. Розрізняють традиційну і сучасну логіку. Був час, коли чи не головну відмінність між ними вбачали в тому, що перша зберігала в собі елементи діалектичної логіки (при цьому часто зверталися до логіки Арістотеля, зокрема до його вчення про категорії). Проте переважна більшість фахівців вважає, що специфіка сучасної формальної логіки полягає у використанні ідеї наведення доводів, подібних до обчислень у математиці, математичних методів, штучної мови тощо. Традиційна логіка — перший ступінь формальної логіки, тобто її «арифметика», в ній досліджувані структури думок і міркувань ще обтяжені змістом, оскільки виражені переважно засобами природної (національної) мови. Сучасна ж логіка (так звана математична чи символічна) — другий, вищий ступінь розвитку формальної логіки, своєрідна «алгебра» логіки. Вона застосовує математичні методи та спеціальний апарат символів і досліджує мислення з допомогою числення. А це відкриває дорогу до пізнання нових закономірностей мислення, з якими доводиться стикатися при побудові складних логічних конструкцій, зокрема в математиці, кібернетиці, теорії релейно-контактних систем, при проектуванні, в роботі електронно-обчислювальних машин, різноманітних автоматів і керуючих пристроїв. Розрізняють ще класичний і некласичний різновиди сучасної логіки. Одні вчені жорстко протиставляють їх, інші — навпаки, розглядають як різні напрями і тенденції в її розвитку. Класична логіка, як і традиційна, кожному висловлюванню приписує лише одне з двох істинних значень — істину або хибу. Цю логіку започаткували Г. Фреге і Б. Рассел. Дати однозначне визначення поняття некласичної логіки нелегко. Критика класичної логіки, що розпочалася на початку XX ст., спричинила виникнення новітніх розділів сучасної логіки, які в сукупності складають так звану некласичну логіку.
Окремими розділами некласичної логіки являються
· Алетична логіка — аналізує сенс термінів «необхідно», «можливо», «випадково» та їх модифікації;
· Деонтична логіка — вивчає логічні зв’язки нормативних висловлювань, до складу яких входять терміни «дозволено», «обов’язково», «заборонено» та їх різновиди;
· Епістемічна логіка — досліджує сенс термінів «доведено», «спростовано», «знаю», «сумніваюся» та ін.;
· Логіка оцінок — вдається до термінів «добре», «погано», «краще», «гірше», «байдуже»;
· Релевантна логіка — виділяє і систематизує тільки доречні (релевантні) принципи логіки, виключаючи всі інші, зокрема парадокси імплікації;
· Темпоральна (логіка часу) — досліджує логічні зв язки між висловлюваннями про минуле, сучасне, майбутнє.
Знання логіки дозволяє орієнтуватися в законах логіки, які в свою чергу, будучи специфічними законами мислення, неодноразово пов’язані із законами об’єктивного світу, погоджуються з ними. Закони логіки є знаряддям пізнання дійсності, необхідною умовою точного, адекватного відображення мисленням зовнішнього світу. Щоб мислення приводило нас до істини, воно має відповідати вимогам формально-логічних законів-закону тотожності, суперечливості, виключеного третього та достатньої підстави.
Порушення вимог законів логіки призводить до того, що мислення стає неправильним, нелогічним. А отже і висновок в міркуванні буде хибним.

Список використаної літератури
1. Артюнов В.Х., Кирик Д.П., Мішин В.М. Логіка Навч.посібник для економістів. — Вид.2-ге, допов, і перероб. — К. КНЕУ, 2000.
2. Конверський А.С. Логіка. — К., 2000
3. Горський Д.П. Короткий словник з логіки. — Л., 2004
4. Руденко К.П. Логіка. — К., 2002
5. Тофтул М.Г. Логіка. — К., 2003

«