Нерегламентована зайнятість населення та способи її регламентування

Реферат
на тему «Нерегламентована зайнятість населення та способи її регламентування»

Вступ
Слід зазначити, що поняття неформальний сектор» з’явилось порівняно недавно. У 70-х роках минулого століття в деяких африканських країнах Міжнародна організація праці провела обстеження і вперше офіційно виділила специфічну частину населення, зайнятого практично в усіх галузях економіки, проте не врахованого статистикою. Як правило, це люди з низьким, нерегулярним доходом, часто в натуральній формі, що дає їм змогу якось вижити в умовах, коли так званий «формальний» (тобто такий, що враховується) сектор, не забезпечує оплачуваної зайнятості.
Водночас слід чітко розрізняти два поняття — незаконну (кримінальну) активність у тіньовій економіці та неформальному секторі з порушенням законів і ухиленням від сплати податків й активність неформального сектору з усіма дозволеними видами економічної діяльності, але прихованої від оподаткування.
У розвинутих країнах на неформальний сектор звернули увагу в 60-х рр., не відокремлюючи його від тіньової економіки. На початку 80-х відбувся один з міжнародних конгресів з проблем прихованої економіки, на якому було поставлено це питання. Щодо обсягу тіньової економіки у ВВП розвинутих країн єдиної думки поки що немає. Найчастіше називають 5— 10%, але є підстави вважати, що цей показник істотно коливається в окремих країнах і постійно зростає. Наприклад, в Італії, Іспанії, Греції в загальному обсязі ВВП тіньова економіка становить 20— 30%. За деякими оцінками, в Україні цей показник — 35—50%.

1. Поняття нерегламентованої зайнятості
Кримінальна зайнятість, масштаби якої в Україні останнім часом зростають, в першу чергу носить позаекономічний характер. Йдеться про крадіжки і перепродаж краденого, рекет, продаж наркотиків та зброї, корупцію, проституцію та торгівлю жінками, іншу злочинну діяльність. Надвисокі протиправні доходи від вказаних видів діяльності уникають участі у податковій системі держави. В контексті боротьби з незареєстрованою зайнятістю в даному випадку йдеться про необхідність безумовного припинення згаданої діяльності.
Зайнятість нерегламентована – незареєстрована органами державної влади і неоподаткована оплачувана діяльність. Зайнятість нерегламентована – передусім робота без укладення трудових угод, комерційний туризм, надання послуг на бартерній основі та ін.
Тіньова зайнятість є економічною діяльністю фізичних та юридичних осіб, мета якої — отримання основного чи додаткового доходу в обхід законодавчо установлених норм та правил реєстрації діяльності та її результатів. В даному контексті зниження рівня тінізації зайнятості повинно відбуватися за рахунок переведення незареєстрованої діяльності до офіційного сектору економіки.
В Україні в 90-х рр. ХХ ст. Зайнятістю нерегламентованою було охоплено до 7 млн. осіб або майже 25% трудових ресурсів. Причина – глибока криза виробництва, низькі стимули до праці (заробітна плата у декілька разів менша за вартість робочої сили) в державному секторі; недосконалість податкової системи; корупція; слабкість правоохоронних органів та ін. Нерідко зайняті на «дикому» ринку праці отримують дохід, що в кілька разів перевищує заробітну плату за основним місцем роботи. Багатьох ця форма зайнятості приваблює самостійністю та вільним режимом роботи. Зайнятість нерегламентована дає змогу істотно поповнити сімейний бюджет, зупинити зниження життєвого рівня населення. Однак вона не дає права на соціальний захист.
2. Нерегламентована зайнятість в Україні
Структурна перебудова, зміна форм власності, приватизація підприємств супроводжується значним вивільненням працюючих, що поряд із персоналом збанкрутілих та ліквідованих підприємств розширює масштаби ринку праці і загострює проблему безробіття. Аналіз чисельності економічно активного населення показує, що в його структурі поступово скорочується питома вага зайнятих в економіці, натомість зростає частка зареєстрованого та прихованого безробіття. Таку тенденцію можна очікувати і надалі. Частка прихованого безробіття майже в усіх областях України (крім Волинської, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської та Чернігівської) перевищувала частку зареєстрованого безробіття. Порівняння показників структури безробіття дає можливість зробити висновки, що співвідношення наявного та прихованого безробіття поступово змінюється на користь першого.
Так, якщо у 1994 р. співвідношення зареєстрованих та прихованих безробітних становило 14,1 і 85,9%, то у 2003 р. воно вже дорівнювало 44,0 та 56,0%. Таку картину можна простежити майже в усіх областях країни, а у Волинській, Івано-Франківській, Київській, Кіровоградській, Тернопільській і Чернігівській областях офіційно зареєстроване безробіття перевищує приховане.
За допомогою статистичної інформації можна дослідити таку форму прихованого безробіття, як вимушена неповна зайнятість, до якої відносять осіб, які перебувають в неоплачуваних відпустках саме з ініціативи адміністрації, працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Незважаючи на економічні й фінансові негаразди, більшість керівників підприємств продовжують утримувати надлишкову робочу силу, віддаючи перевагу довготривалим неоплачуваним відпусткам, скороченню робочого часу. Причин цьому багато. Серед них можна назвати і невизначеність підприємств щодо структурної перебудови, і намагання зберегти кваліфіковані кадри на випадок розширення виробництва, і економію фонду заробітної плати або підвищення останньої тим, хто продовжує працювати, і фінансову неспроможність підприємств додержуватись встановлених законодавством норм при вивільненні працівників. Більшість працівників психологічно не адаптовані до нових відносин на ринку праці, їх більше влаштовує залишатись у відпустці без збереження заробітної плати, тобто зберегти становище зайнятих, ніж стати безробітними. Таким чином, головним джерелом прихованого безробіття є неоплачувані відпустки на них припадає 55,7% вимушеної неповної зайнятості; скорочення робочого дня або робочого тижня обумовлюють 44,3% її обсягів.
Якщо чисельність працівників, які перебували у стані вимушеної неповної зайнятості за галузями економіки у 1998 р. становила 2793,0 тис. осіб, або 22,4% загальної чисельності робітників і службовців, то у 2003 р. вона зменшилась до 2199,0 тис, (або до 16,1%), тобто зменшилась на 6,3%. Особливо низький рівень вимушеної неповної зайнятості спостерігався у Одеській — 11,1%, Кіровоградській — 11,8% областях та містах Києві та Севастополі — 8,6%. Відбулись зміни і в складових прихованого безробіття обсягах чисельності працівників, які перебували у вимушених адміністративних відпустках та працювали неповний робочий час. Якщо у 1995 р. їх співвідношення дорівнювало 75,9 та 24,1%, то в минулому році — 55,7 та 44,3%. Найбільше страждають від вимушеної неповної зайнятості працівники виробничої сфери. Серед галузей національної економіки України найвища питома вага працівників, які перебувають у відпустках з ініціативи адміністрації, припадає на промисловість — 54,0, 11,7 — будівництво, 11,5 — на транспорт і зв’язок, 5,1 — на торгівлю та громадське харчування, 2,3% — на сільське господарство.
Найбільшого поширення такі відпустки набули у будівництві та промисловості — відповідно 45,9 та 37,1% зайнятих в них працівників, що безпосередньо пов’язано зі спадом виробництва, кризою постачання та збуту, зниженням платоспроможного попиту населення, згортанням інвестиційного процесу. Ці ж галузі та ще транспорт, наука і наукове обслуговування, інформаційне обслуговування відзначаються і найбільшою часткою працюючих у режимі неповного робочого часу — відповідно 24,8, 26,4, 24,8, 29,1, 28,6 та 20,7% проти 17,5% загалом в Україні. Статистичні дані свідчать, що серед галузей національної економіки приховане безробіття найбільше позначилось на промисловості, зокрема таких її галузях, як машинобудування, хімічна і нафтохімічна, легка. Загальна чисельність працівників зросла у чорній металургії та харчовій промисловості більш ніж на 11%, мікробіологічній — на 29,4%, борошномельно-круп’яній та комбікормовій — на 52%. Водночас у багатьох галузях промисловості чисельність працівників, які перебували у відпустках з ініціативи адміністрації, скоротилась. Загалом у промисловості це скорочення становило 499,4 тис. осіб, або 24,2%.
3. Тіньова зайнятість як різновид нерегламентованої зайнятості
Зайнятість у неформальному секторі супроводжується недотриманням контрольованих у офіційній економіці трудових та санітарних норм фіксованої тривалості робочого часу. Однак тіньова зайнятість становить стихійну основу перерозподілу робочої сили по видах діяльності, результат якого відображає дійсні структурні зміни в національній економіці. При вкрай низькій оплаті праці в формальному секторі зайнятість у неформальному секторі дозволяє виживати населенню, отже, відіграє важливу роль соціального стабілізатора.
Згідно результатів ряду соціологічних досліджень, частка неформально зайнятих серед безробітних становить біля 90%, а серед учнів працездатного віку — 70%.
Таким чином, можна констатувати, що тіньова зайнятість в Україні викопує як позитивні, так і негативні функції.
Серед позитивних функцій
■збереження потенціалу людських ресурсів за рахунок підтримання рівня життя населення;
■втримання процесу зубожіння населення та підтримка його платоспроможності;
■збереження трудового потенціалу робочої сили;
■формування додаткового попиту на внутрішньому ринку;
■збільшення пропозиції споживчих товарів та побутових послуг для населення;
■сприяння розвитку підприємницьких навичок у значного прошарку населення України.
Серед негативних функцій
■нівелювання вартісних важелів ринку праці, підвищення прихованого безробіття;
■збільшення майнового розшарування населення, що веде до посилення соціальної напруги у суспільстві;
■втрата трудового потенціалу через використання висококваліфікованої робочої сили на низькопродуктивних робочих місцях;
■суттєве погіршення умов праці зайнятих, що веде до погіршення ряду соціально демографічних показників;
■створення досить потужної соціальної бази тінізації — прошарку населення, особисто зацікавленого у збереженні тіньової економіки;
■вивезення значних прошарків населення, зайнятого у тіньовому секторі, з-під охоплення медичним та пенсійним страхуванням;
■втрата державним бюджетом потенційних надходжень від податку на доходи та нарахування на фонд оплати праці;
■поширення навичок ухилення від офіційного ведення бізнесу.
Виходячи із викладеного вище, заходи щодо державної політики зниження обсягів тіньової зайнятості в Україні мають враховувати як негативний, так і позитивний вплив її на економічні та соціальні процеси в державі. Оскільки людські ресурси є найціннішою складовою української економіки, а офіційна економіка та система соціального забезпечення не можуть у достатній мірі забезпечити відповідні доходи населення, вплив на тіньову зайнятість повинен бути скоріше коригуючим, аніж каральним.
Невизначеність статусу частково безробітного і відсутність законодавчих гарантій соціального захисту цієї категорії населення зумовлює необхідність термінової розробки нормативно-правового механізму, який регламентував би часткове безробіття. Однією з головних ланок політики зайнятості має стати проблема послідовного і контрольованого скорочення прихованого безробіття.
Зайнятість нерегламентована потребує відповідного регулювання. Об’єктивна основа її скорочення – висока дохідність і престижність праці за місцем основної та офіційної роботи, гарантія і стабільність зайнятості. Конкретні заходи – поєднання адміністративних методів регулювання (боротьба з криміногенними формами зайнятості нерегламентованої і корупцією, посилення ролі правоохоронних органів) з економічними (послаблення податкового тягаря, надання органами державної влади пільг в оренді приміщень, кредитів, створення і розвиток кредитних спілок). По-справжньому ринковою економіка може стати тільки за умови існування відкритості безробіття в країні.
Фундаментальне розв’язання проблеми тіньової зайнятості можливе лише в контексті загального зниження рівня тінізації економіки внаслідок впровадження узгодженого пакету дій по реформуванню економіки в цілому, спрямованих на усунення причин, які спонукають населення звертатися до тіньових джерел отримання доходу. Основні заходи, які повинні бути здійснені першочергово
-обмеження монопольної поведінки в усіх сферах діяльності, регулювання рентабельності в усіх сферах економіки з метою усунення цінових диспаритетів;
-жорстке регулювання природних монополій, енергетичної сфери та фінансових інституцій;
-суттєве зменшення податкового тиску на фонд заробітної плати;
-підвищення рівня оплати праці згідно з результатами роботи підприємства;
-обмеження присутності на українському ринку імпортованих товарів, ввезення яких пригнічує аналогічні виробництва в Україні;
-жорстке обмеження дій владних структур у зловживаннях службовим становищем.
Особливого значення набуває необхідність розвитку малих підприємств у сфері торгівельного та побутового обслуговування населення щодо яких має бути використано всі можливості для усунення ущемлення їх за допомогою як фіскальних, так і не фіскальних заходів.
Вирішальну роль у комплексі заходів щодо запобігання зростанню чисельності зайнятих у тіньовому секторі та сприяння їх виходу з тіньової сфери до «світлого» сектора економіки може також відіграти запровадження нової пенсійної системи, яка комбінувала б систему «солідарності поколінь» з системою персоніфікованих рахунків.
Ефективно переборювати неформальну зайнятість, як показує досвід західноєвропейських країн, можна з допомогою методів соціальної економіки. До сектору соціальної економіки належать некомерційні підприємства і організації, які виробляють необхідні товари чи здійснюють послуги, в яких при розподілі доходів пріоритет віддається праці, а не капіталу. Тіньовий сектор не є виключним надбанням країн перехідної економіки — він притаманний також і високорозвиненим країнам. Але можна стверджувати, що масштаби і значимість тіньової зайнятості прямо пропорційні ступеню майнового розшарування населення та гостроті соціальних потреб у країні. Зниження обсягів зайнятості в неформальному секторі є надзвичайно складною задачею. Для вирішення задачі істотного зниження обсягів зайнятих у тіньовій економіці ще далеко не повністю задіяні адміністративні методи. У зв’язку з тим, що тіньова зайнятість в Україні носить переважно вимушений характер і безпосередньо пов’язана з проблемою безробіття, і саме безробіття є основним джерелом розширення тіньового сектору, необхідно розробити державну програму по утриманню безробіття на певному стабільному рівні.

Висновки
З правової точки зору неформальна зайнятість, як частина тіньової зайнятості, на відміну від кримінальної та нелегальної не є суспільно небезпечним явищем. За своєю природою та обсягами доходу від цієї діяльності не виконують функцію відтворення криміногенного потенціалу у сфері як суспільних, так і економічних відносин. На сьогоднішній день ці доходи є скоріше одним з головних чинників зняття соціальної напруги в суспільстві. В сучасних умовах перед країною стоїть завдання одночасно зі збереженням трудового потенціалу зменшити тіньову зайнятість шляхом «м’якої» трансформації, яка полягає в застосуванні методів мотиваційного переходу від тіньових засад здійснення діяльності до легальної сфери. Всі інші методи, спрямовані на знищення чи зменшення тіньової зайнятості за рахунок виключно карно-обмежувальних дій, можуть призвести до небажаного соціального вибуху у суспільстві (оскільки тіньова зайнятість носить масовий характер). Серед першочергових заходів потрібне скасування закріпленої в Кримінальному кодексі статті 154 (частини 1, 2, 3), яка передбачає позбавлення волі за спекуляцію (дії зайнятих у неформальному секторі досить легко підводяться під цю статтю) до 10 років. Це, по суті, означає, що держава вважає величезні верстви власного населення злочинцями та відрізає їм шлях до легалізації їхньої діяльності та надбаних фінансових ресурсів. Тому дії, що підпадають під згадані статті, повинні бути декриміналізовані.
Насамкінець слід назвати деякі заходи, які, на мою думку, спрямовано на легалізацію тих видів діяльності, котрі не суперечать законодавству, але з різних причин не реєструються
— спрощення механізму оподатковування;
— гарантії незмінності встановлених податкових зобов’язань, зборів та інших обов’язкових платежів протягом досить тривалого періоду;
— перехід до безготівкової форми розрахунків;
— упровадження контролю за витратами, а не за доходами;
— формування суспільної негативної оцінки всіх випадків несплати податків.
Варто зазначити, що незареєстрована зайнятість є наслідком сучасних економічних умов, і тому державну політику має бути спрямовано не лише на викорінення неформальної зайнятості, а на підтримку тієї її частини, де більше позитивних, ніж негативних наслідків.

Список використаних джерел
1. Економічна енциклопедія у 3-х т. Т.І. /Ред. кол. С.В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К. Видавничий центр «Академія», 2000. – 864 с.
2. Краснов Ю. Стратегія ефективної зайнятості населення // Україна аспекти праці. – 2004. — № 4 – с. 3.
3. Левицька С. Тіньова зайнятість в Україні та шляхи її «детінізації» // Вісник законодавства України. – 2001. — № 7 – с. 25.
4. Покрищук В. Що таке неформальна зайнятість? // Праця і зарплата.- 2005. — № 48 – с. 6

«