Психолого-педагогічні основи розвитку пізнавальних інтересів молодших школярів на прикладі уроків курсу Я і Україна»»

Міністерство освіти і науки України
Тернопільський національний педагогічний університет
імені Володимира Гнатюка
Кафедра природничих і математичних
дисциплін початкового навчання
Курсова робота
Психолого-педагогічні основи розвитку пізнавальних інтересів молодших школярів на прикладі уроків курсу
«Я і Україна»
Виконала
студентка 31 групи (заочної форми навчання)
факультету підготовки вчителів початкових класів
Вознюк Наталія Анатоліївна
Науковий керівник
кандидат педагогічних наук,
доцент кафедри природничих
і математичних дисциплін початкового навчання
Жаркова Ірина Іванівна
Тернопіль-2009

Зміст

1. Сутність пізнавальних інтересів та їх роль у навчально-виховному процесі початкової школи
2. Вікові особливості учнів молодшого шкільного віку
3. Сучасний урок природознавства з погляду забезпечення пізнавальних інтересів
Список використаної літератури

1. Сутність пізнавальних інтересів та їх роль у навчально-виховному процесі початкової школи
Інтерес є могутнім засобом успішного навчання й виховання, необхідною умовою досягнення позитивних результатів.
Розглянемо, як у психолого-педагогічній літературі розкривається природа інтересу, тобто його сутність, структура, взаємозв’язки з окремими компонентами навчального процесу.
Інтерес — це вибіркове емоційно-пізнавальне ставлення особистості до предметів, явищ, подій навколишньої дійсності. Тут вступають в єдності об’єкт інтересу, що має захоплюючі, привабливі сторони, і суб’єкт, для якого ці сторони життєво важливі [73].
Іншими словами, уміння щось побачити, здивуватися, захопитися, захотіти негайно зрозуміти, що, чому і як відбувається, знайти в собі сили, щоб відшукати відповіді на ці запитання, не відступити перед труднощами, а отримавши відповідь, знову прагнути вперед, у незвідане — все це , разом узяте, і є інтерес. Інтерес емоційний, він дарує радість творчості, радість пізнання, він міцно пов’язаний з гостротою сприймання навколишнього світу, увагою, пам’яттю, мисленням і волею. Інтерес ґрунтується на орієнтувально-дослідницькому рефлексі. І.П. Павлов вдало назвав його рефлексом «Що таке?».
Пізнавальний інтерес — вид мотивів, форма прояву пізнавальних потреб, що виявляється в прагненні до пізнання об’єкта чи явища, оволодіння певним видом діяльності; має вибірковий характер; є найважливішим стимулом до навчання [73].
Динамічність, поступальний рух, перехід від явища до сутності, встановлення глибоких зв’язків, оволодіння закономірностями є характерними ознаками пізнавального інтересу.
З самого початку навчальної діяльності дітей значно змінюється спрямованість їхніх інтересів. Дослідження Л.І. Божович [12], М.Ф. Морозової [60], П.І. Размислова [69] та інших психологів показують, що наприкінці дошкільного періоду внаслідок освітньо-виховної роботи в дітей звичайно виникає нова вища потреба — вчитися. У зв’язку з цим з’являється інтерес до школи, до навчання, до всього шкільного життя.
Вивчаючи пізнавальні інтереси молодших школярів, учені переконалися, що дитячі захоплення дуже різні. Зокрема, у дослідженнях Н.М. Бібік [8], Л.К. Нарочної [62] встановлено, що діти виявляють великий інтерес до предметів і явищ природи. Це видно із численних запитань, з якими вони звертаються до дорослих і вчителів. Так, виходячи із своїх знань про утворення різних предметів і пов’язуючи їх з явищами природи, учні запитують «З чого Сонце зроблено? Хто зробив Сонце?» Дітей цікавить величина і склад нашої планети «Чи велика Земля? Хто її зробив? З чого складається Земля?» Багато запитань пов’язано з бажанням розширити свої знання про воду «Чому вода буває тепла і холодна? З чого вона? Звідки береться вода в річках?» Великий інтерес учні початкових класів виявляють до живих істот. Їх приваблює можливість набувати знання в процесі пізнавальної діяльності.
Характеризуючи особливості пізнавального інтересу, Г.І. Щукіна [86] визначає такі його істотні ознаки
· інтелектуальну спрямованість пошуку нового в об’єкті, прагнення ознайомитися з предметом ближче, пізнати його глибоко і всебічно;
· усвідомлене ставлення людини до предмета свого інтересу і до завдання, що стоїть перед нею в пізнанні цього предмета;
· емоційну забарвленість інтерес завжди пов’язаний з бажанням щось дізнатися, радістю пошуку, гіркотою невдачі і торжеством відкриттів;
· вияв у вольовій дії інтерес спрямовує зусилля людини на відкриття нових сторін і ознак предмета.
У цій характеристиці привертає увагу емоційна забарвленість і дієвість інтересу, який стає значущим мотивом поведінки школярів.
Інтереси молодших школярів відзначаються такими характерними особливостями
Ø наслідувальністю (випадковістю виникнення);
Ø непостійністю, короткочасністю легкою і безпричинною зміною;
Ø поверховістю (цікаві лише зовнішні факти, зокрема яскраві, незвичайні, заглиблюватися в суть — непривабливо);
Ø близькістю власному життєвому досвіду;
Ø розкиданістю (учень цікавиться багатьма зовсім різними галузями знань, без усякого їх зв’язку; діти ставлять безліч запитань, далеко виходячи за межі навчального матеріалу);
Ø спрямованістю на найближчий результат (Розв’язав задачу чи ні? Скільки помилок зробив? Яку оцінку поставив учитель?) [27.].
Протягом першого року навчання діти починають дедалі більше цікавитися окремими предметами, явищами природи і подіями з життя людей. У школярів виникає безліч запитань, пов’язаних із змістом навчальних предметів і з різними подіями суспільного життя. Політ у космос, операція на серці, вибух у шахті — усе викликає в дітей жвавий інтерес.
На основі інтересу до навчальної діяльності в дітей формуються спеціально пізнавальні інтереси, тобто потяг до пізнання нового в межах певного навчального предмета.
Дослідження Н.М. Бібік [8], Н.Г. Морозової [61], П.І. Розмислова [69], Г.І. Щукіної [84;85;86] та інших авторів показали, що пізнавальні інтереси у школярів виникають і закріплюються залежно від кількох умов. Зокрема
1. Правильне співвідношення нового і вже відомого є істотною умовою виникнення пізнавального інтересу у дітей. Це означає, що школярі повинні мати якісь знання про явища природи, що спричинить глибший інтерес до предмета. Вчитель повинен уміти в старому, відомому показати новий зміст ознаки, властивості, відношення з іншими об’єктами. Наприклад, інтерес до кита в дітей помітно зростає, коли вони дізнаються, що тварина важить в середньому 112 тонн; щоб його зрівноважити, треба на другу шальку терезів поставити 36 слонів. Серце кита важить 600-700 кілограмів, мозок — 2,5 кілограма, а язик — 3 тонни.
2. Можливість використати свою ініціативу, свою активність для творчого перетворення предмета підвищує інтерес учня до роботи.
3. Інтерес виникає і підтримується досягнутим успіхом діяльності.
4. Величезне значення для підвищення інтересу має відкриття для дітей практичного використання виучуваного матеріалу, його застосування в житті людей. Наприклад, діти з більшим інтересом починають вивчати трави, коли дізнаються про їх лікувальні властивості; кругообіг води в природі привертає увагу дітей і породжує багато запитань про посуху, зливи, грози і град тощо.
5. Інтерес дітей до навчального предмета зростає тоді, коли вони бачать, що вчитель — це людина, захоплена своєю роботою і володіє майстерністю передавання знань дітям, вміє цікаво, повно, яскраво викладати навчальний матеріал.
6. Формуванню навчальних і пізнавальних інтересів значною мірою сприяє позакласна і позашкільна робота.
З другої половини першого року навчання дитини в школі в її життя входить художня книжка. Дитина не тільки слухає, як її читають дорослі, вона починає читати сама. І як тільки подолано труднощі в оволодінні технікою читання, діти починають дедалі більше захоплюватися новим для них видом діяльності. Читання розкриває перед дітьми безліч нових галузей життя природи і людей у їх сьогоднішньому, минулому і майбутньому. Дослідження Н.М. Житомирової, О. Хузе, Н.М. Свєтловської, Н.М. Дружиніної показують, що учнів 1-2 класів цікавлять, насамперед, сюжетний бік літературного твору, передусім дії людей або тварин, і випадки, які відбуваються з героями. У дітей виникає живий інтерес до книжки. Вже в початковій школі величезна роль у розвитку пізнавальних і навчальних інтересів належить науково-пізнавальним книгам, читаючи які діти дізнаються багато нового про людей минулого і сучасності, про тваринний і рослинний світ, техніку і т. ін.
Спірним є питання про те, як позначаються на пізнавальних інтересах маленького школяра, що формуються, зусилля, спричинені потребою розв’язати складні завдання. Деякі дослідники, зокрема П.І. Размислов, вважають, що молодших школярів цікавить легка справа, яка не потребує напруження. Складний зміст не викликає позитивного ставлення і бажання пізнати його глибше й повніше. Ці результати потребують уточнення. Вони розбігаються з даними, одержаними іншими дослідниками. Наприклад, М.Ф. Морозова [60] зазначає, що школярів не задовольняють уроки, побудовані на основі легких завдань. Навіть учні 1-2 класів (75-85 %) віддають явну перевагу складним (посильним) завданням. Легкі завдання, що не потребують розумового зусилля, породжують нудьгу і не приваблюють уваги. Спочатку інтерес учнів спрямовується на пізнання нових для них фактів, явищ. Потім дедалі більший інтерес виявляють школярі до тих різноманітних ознак явищ і, зокрема, їх взаємозалежностей та зв’язку, які учні розкривають, засвоюючи навчальний матеріал. Такий інтерес розвивається особливо тоді, коли вчитель залучає учнів до здійснення маленьких відкриттів.
Яскраво виявлена потреба молодших школярів в активній розумовій діяльності мобілізує їхній пізнавальний інтерес. Якщо зміст і організація повсякденної навчальної роботи школяра задовольняє цю потребу, інтерес до навчальної роботи підсилюється і зростає. Це чітко показали спеціальні дослідження учених Л.В. Занкова [34], Н.О. Менчинської [56], Г.О. Люблінської [53] та інших, а також досвід навчання молодших школярів за новими програмами.
Запорукою ефективності навчальної діяльності й процесу учіння молодших школярів є результативність пізнавальної діяльності, від якої залежить цілеспрямованість розумової активності, розвиток інтелектуальної рефлексії та природжених задатків учнів тощо. Л.В. Артемова справедливо зазначає «Щоб навчання було легким і бажаним, важливо пропонувати такий зміст знань, який дитина на даному етапі розвитку своєї психіки може сприйняти найбільш оптимально – зацікавлено, з найменшими труднощами» [3]. Тобто важливим є вплив пізнавального інтересу на результативність навчання в початкових класах.
У психологічній і педагогічній літературі висвітлені результати спеціальних досліджень, в яких розкривається роль інтересу в навчально-виховному процесі (Н.М. Бібік [8], Г.С. Костюк [44]О.Я.Савченко[ 73], О.В. Скрипченко [76] та інші). Всі автори надають винятково важливого значення інтересу до пізнання в процесі шкільного навчання. Аналіз цих досліджень свідчить про необхідність перегляду, уточнення та розширення наукових уявлень про визначальні фактори навчальної успішності учнів початкових класів. Виховання активного ставлення до знань, науки, взагалі, й до навчальної діяльності, зокрема, неможливе без розвитку допитливості, потягу до знань, інтересу до пізнання. Суворі, категоричні вимоги, покарання, адміністративні заходи безсилі, якщо в дитини не має потреби навчатися, якщо пізнавальна діяльність для неї позбавлена життєвого змісту.
Оскільки інтерес зумовлює загальну тенденцію звертати увагу на певні об’єкти і явища навколишнього світу з метою їх пізнання або на виконання певного виду діяльності, то він впливає на всі без винятку психічні процеси, спрямовуючи їх у потрібне русло. Йдеться, насамперед, про увагу до об’єкта інтересу, яка з фізіологічного погляду пояснюється виникненням у корі великих півкуль головного мозку осередку оптимального збудження. Відомо, що в стані зацікавленості дитина все засвоює швидко. Розумова діяльність під впливом інтересу стає дедалі зосередженішою, з’являються роздуми, що спонукають певні дії.
Аналізуючи зміст пізнавальних інтересів та їх роль у навчально-виховному процесі, можна зробити такі висновки
1. Ефективність навчання учнів значною мірою залежить від його мотивів. У системі мотивів учіння важливе місце посідають навчальні, зокрема пізнавальні, інтереси дітей. Від їх наявності залежить дієвість й інших мотивів учіння, які називають «соціальними мотивами» (почуття обов’язку, усвідомлення необхідності та життєвої важливості освіти тощо) Проте не завжди навчання спонукається інтересом учнів до нього як до діяльності, що негативно відбивається на якості засвоєння дітьми знань, умінь і навичок. Щоб запобігти цьому, треба спеціально вивчати навчальні пізнавальні інтереси учнів, фактори, що обумовлюють їх, та шляхи формування інтересу в процесі навчання.
2. Дослідження показали, що зміни у структурі та функції пізнавальних інтересів спричиняють перебудову всієї структури навчальних інтересів. Пізнавальні інтереси, на які насамперед впливає навчання, проходять складний шлях розвитку. Так, у 1-2 класах інтерес учнів до навчальних занять має переважно безпосередній характер. Він виявляється в зацікавленості учнів змістом навчальної діяльності, новизною об’єктів пізнання, можливістю спілкування з ровесниками. Навчальна діяльність приваблює дитину передусім як процес, що дає їй можливість виявити свою активність. У процесі виконання різних навчальних завдань інтерес до практичних занять на уроці поступово переходить у складні форми інтересу до розумової роботи, необхідної для їх виконання, і до самого змісту пізнавальної діяльності. В яскравій формі цей інтерес починає виявлятися в учнів 3-4 класів.
3. Дослідження показали, що формування пізнавального інтересу є і результатом, і необхідною умовою шкільного навчання. Не випадково інтерес образно порівнюють з каталізатором, який полегшує і прискорює розумові реакції, з ферментом, що дає змогу учням асимілювати основи наук. Інтереси змінюють психічний світ дитини. Інтерес до справи і пов’язаний з ним бадьорий і хороший настрій учня підвищує продуктивність його пізнавальної діяльності, рівень логічного мислення, полегшує розв’язання більш складних, ніж звичайно, навчальних завдань. І навпаки, відсутність інтересу, безперспективність знижує успішність роботи.

2. Вікові особливості учнів молодшого шкільного віку
За сучасною класифікацією молодший шкільний вік охоплює період життя дитини від 6-7 до 10-11 років. Основою для визначення вікових меж цього періоду є час навчання дітей у початковій школі, зокрема нижня межа пов’язана з переходом до навчання як систематичної та цілеспрямованої діяльності. Найбільш характерною обставиною цього періоду є те, що дошкільник стає школярем. Цей період має величезні нові можливості для психічного та особистісного розвитку дитини.
Протягом молодшого шкільного віку відбувається подальший ріст і розвиток організму дитини. Кістково-м’язовий апарат молодших школярів відзначається гнучкістю, оскільки в ньому ще багато хрящової тканини. На це треба зважати, щоб запобігти можливому викривленню хребта, кистей рук, що негативно позначається на кровообігу, диханні й тим самим ослаблює організм дитини. Далі розвивається м’язова система молодших школярів. Збільшується маса всіх м’язів щодо маси тіла, що сприяє зростанню фізичної сили у дітей, підвищується здатність організму до відносно тривалої діяльності. Дрібні м’язи кисті руки розвиваються повільніше. Діти цього віку добре ходять і бігають, проте ще недосконало координують рухи, здійснювані дрібними м’язами. Першокласникові важко писати в межах рядка, координувати роботу руки, не роблячи зайвих рухів, які викликають швидку втому. Тому в 1 класі слід проводити фізхвилинки, які знімають напруження дрібних м’язів пальців і кисті. З часом школярі набувають здатності розподіляти навантаження на різні групи м’язів. Рухи їх стають більш координованими, точними, удосконалюється техніка письма. Діти цього віку дихають частіше, ніж дорослі. Для підтримання їхньої працездатності особливо важливо, щоб у класі було чисте повітря. Продовжується ріст серцевого м’яза. Артерії у школяра пропорційно дещо ширші, ніж у дорослого, і саме цим моделюється особливість артеріального тиску. Частота серцевих скорочень у молодшого школяра стійкіша, ніж у дитини дошкільного віку. Але під впливом різних рухів, позитивних і негативних емоцій вона швидко змінюється. Маса мозку першокласника наближається до маси мозку дорослої людини. Відбувається морфологічне дозрівання лобного відділу великих півкуль головного мозку, що створює можливості для цілеспрямованої довільної поведінки, планування і виконання програм дій. Зростає функціональне значення другої сигнальної системи, слово набуває узагальнюючого значення, як і у дорослої людини. У молодших школярів підвищується рухливість нервових процесів, що дає їм змогу швидко змінювати поведінку відповідно до вимог учителя. Спостерігається більша, ніж у дошкільнят, урівноваженість процесів збудження та гальмування, хоча перші переважають. Нервова система молодших школярів характеризується високою пластичністю, тобто здатністю фіксувати впливи середовища та готовністю реагувати на них. Зростає роль другої сигнальної системи в аналізі і синтезі вражень від зовнішнього світу, в утворенні тимчасових зв’язків, у виробленні нових дій та операцій, у формуванні динамічних стереотипів. У дітей добре розвинуті всі органи чуття, але деякі з них мають свої особливості. Зокрема, очі, завдяки пластичності кришталика, можуть швидко змінювати свою форму залежно від пози під час читання і письма. Якщо не враховувати цієї особливості органу зору молодших школярів і не виправляти їх постави, то це може призвести до підвищення очного тиску, до нечіткості зображень на сітківці й до короткозорості.
Початок шкільного навчання знаменує собою зміну всього способу життя дитини. Це принципово нова соціальна ситуація розвитку особистості. По-перше, дитина починає виконувати суспільно-важливу діяльність, — вона вчиться, і значущість цієї діяльності певним чином оцінюється оточенням. Перехід до шкільного життя пов’язаний, головним чином, зі зміною типу провідної діяльності з ігрової на навчальну. По-друге, шкільне життя вимагає систематичного та обов’язкового виконання низки правил, обов’язкових для всіх, котрим підпорядковується поведінка дитини в школі. Підпорядкування цим правилам вимагає від дитини вміння регулювати свою поведінку, висуває суттєві вимоги до довільності діяльності, вміння підпорядковувати її свідомо поставленим цілям. Таким чином, відбувається зміна провідної психічної саморегуляції від мимовільної до свідомо-вольової. По-третє, зміна соціальної ролі дитини, поява нових обов’язків накладає відбиток на стосунки з однолітками і вчителями. Усе життя в школі пов’язане з особистістю вчителя, а його позиція стосовно дитини відрізняється від позиції батьків чи вихователя дитячого садка. Стосунки з учителем складаються в процесі навчальної діяльності та є жорстко регламентованими організацією шкільного життя, більш діловими і стриманими. У зв’язку з цим для вчителя дуже важливо мати правильне уявлення про особистість учня в перші дні навчання та допомогти йому повноцінно включитися в нове життя.
Таким чином, перехід дитини з сім’ї та сімейного виховання в школу, в систему шкільного навчання і виховання — важливий, складний і важкий процес за багатьма показниками.
У молодшому шкільному віці закріплюються і розвиваються далі ті основні людські характеристики пізнавальних процесів (сприймання, увага, пам’ять, уява, мислення і мова), необхідність яких пов’язана зі вступом до школи. З «натуральних» ці процеси наприкінці молодшого шкільного віку повинні стати «культурними», тобто перетворитись у вищі психічні функції, пов’язані з мовою, довільні та опосередковані (за Л.С. Виготським). Цьому сприяють основні види діяльності, якими переважно зайнята дитина цього віку у школі і вдома навчання, спілкування, гра та праця.
Розглянемо, в чому полягають найважливіші зміни, які за період молодшого шкільного віку відбуваються зі сприйманням, увагою, пам’яттю, мовою і мисленням дитини.
Швидкий сенсорний розвиток дитини в дошкільному віці призводить до того, що молодший школяр має достатній рівень розвитку сприймання у нього високий рівень гостроти зору, слуху, орієнтації на форму і колір предмета. Процес навчання ставить нові вимоги до сприймання школяра. У процесі засвоєння навчальної інформації необхідна довільність і усвідомлення перцептивної діяльності учнів, вони сприймають різні зразки, згідно з якими повинні діяти. Довільність і усвідомленість дій тісно взаємопов’язані і розвиваються одночасно. Спочатку дитину приваблює сам предмет і, в першу чергу, його зовнішні яскраві ознаки. Зосередитись і детально розглянути всі особливості предмета та виділити в ньому головне, суттєве діти ще не можуть. Ця особливість проявляється і в процесі навчальної діяльності. Робота вчителя завжди повинна бути спрямована на розвиток уміння учнів аналізувати, порівнювати властивості предметів, виділяти суттєве. Необхідно вчити дітей зосереджувати увагу на предметах навчальної діяльності незалежно від їх зовнішньої привабливості. Все це призводить до розвитку довільності, усвідомленості, а разом з тим і до іншої вибірковості сприймання — вибірковості за змістом, а не за зовнішньою привабливістю. Вже наприкінці 1 класу школяр уміє сприймати предмети відповідно до потреб та інтересів, які виникають у процесі навчання, і свого попереднього досвіду. Вчитель продовжує вчити учнів «технології» сприймання, показує прийоми огляду чи прослуховування, порядок виявлення особливостей. Усе це стимулює подальший розвиток сприймання. З’являється спостереження як спеціальна діяльність, розвивається спостережливість як риса характеру.
Увага у молодшому шкільному віці стає довільною, але ще досить довго, особливо у 1-2 класах, сильною і конкурентною щодо неї залишається мимовільна увага. На початку навчання молодшого школяра приваблює лише зовнішній бік речей. Це заважає йому проникнути в їх сутність (подій, явищ), ускладнює самоконтроль за діяльністю. Формуванню довільної уваги сприяє чітка організація дій, якими дитина може керувати самостійно і при цьому постійно себе контролювати. Це може бути спеціально організована перевірка помилок, зроблених особисто або іншими школярами. Так поступово молодший школяр вчиться керуватись самостійно поставленою метою, тобто довільна увага стає провідною. Із розвитком довільної уваги розвивається мимовільна, яка пов’язана тепер не з яскравістю і зовнішньою привабливістю предмета, а з потребами та інтересами дитини, які виникають у ході навчальної діяльності. У молодшому шкільному віці розвиваються обсяг і стійкість, переключення і концентрація уваги. Однак і тут увага дитини ще зберігає певні ознаки «дитячості». Свої найбільш досконалі риси увага дітей виявляє лише тоді, коли предмет чи явище, що безпосередньо привернули увагу , особливо цікаві для них. Увага молодших школярів тісно пов’язана із значущістю для них навчального матеріалу. На початку навчання в школі увага ще досі нестійка. Зміцнюючи її, вчителю слід пам’ятати, що в 1 і 2 класах стійкість уваги вища при виконанні молодшими школярами зовнішніх дій і нижча – при виконанні розумових. Саме тому слід чергувати розумові завдання і завдання зі складання схем, рисунків, креслень. У молодших школярів слабо розвинений розподіл уваги. Особливо яскраво невміння розподіляти увагу проявляється під час написання диктантів, коли необхідно одночасно слухати, пригадувати правила, використовувати їх і писати. Але вже на час закінчення 2 класу спостерігаються помітні зрушення в удосконаленні цієї властивості, якщо вчитель на уроці, а батьки вдома так організують навчальну роботу, щоб діти вчилися контролювати свою діяльність і одночасно стежити за виконанням кількох дій. У молодших школярів недосконалою є і така важлива властивість уваги, як переключення. На початку навчання у них не сформовані навчальні вміння та навички, що й заважає швидко перейти від одного виду навчальних занять до іншого. Однак удосконалення навчальної діяльності вже на кінець 1-го і початок 2-го класу призводить до формування уміння переключатись з одного етапу уроку на інший, від однієї навчальної роботи до іншої. Усі ці особливості слід врахувати при організації навчання в початковій школі.
Молодший шкільний вік характеризується значними якісними змінами, що відбуваються у розвитку пам’яті дитини. Це, власне, сензитивний період розвитку пам’яті. Під впливом навчання у молодшого школяра формується логічна пам’ять, яка відіграє основну роль у засвоєнні знань. У цей період учні частіше вдаються до спеціальних прийомів запам’ятовування. Навчання дітей мнемічним діям повинно здійснюватися у два етапи. На першому з них діти повинні оволодіти мислительними операціями, які потрібні для запам’ятовування і відтворення матеріалу, а на другому — навчитись користуватися ними як засобами запам’ятовування у різних ситуаціях. Активному розвитку пам’яті дітей у перші роки навчання сприяє розв’язання спеціальних мнемічних завдань, які виникають перед дітьми у відповідних видах діяльності. У молодшому шкільному віці значно підвищується здатність заучувати і відтворювати, зростає продуктивність запам’ятовування навчального матеріалу. В учнів 2-4 класів зростає міцність запам’ятовування. З віком у молодших школярів підвищується точність упізнавання запам’ятованих об’єктів. Розвитку пам’яті сприяє вивчення віршів, виконання завдань на спостереження, розповіді тощо. Основна лінія розвитку пам’яті молодших школярів полягає в зміні співвідношення мимовільного й довільного запам’ятовування, образної та словесно-логічної пам’яті. Відбувається інтенсивний розвиток довільної пам’яті, довільного запам’ятовування і відтворення. Розвиток довільної пам’яті не означає послаблення мимовільних видів запам’ятовування. Тому вчителеві необхідно використовувати обидва види пам’яті. Довільне запам’ятовування буває найбільш продуктивним тоді, коли матеріал, що запам’ятовується стає змістом активної діяльності школярів.
Основна тенденція у розвитку уяви молодших школярів полягає в переходах від переважно репродуктивних її форм до творчої переробки уявлень, від простого логічного їх комбінування до побудови нових образів. У молодшому шкільному віці зростає вимогливість дитини до витворів власної уяви, збільшується швидкість утворення образів фантазії. Розвиток уяви молодшого школяра залежить від роботи вчителя із збагачення системи тематичних уявлень на уроках. У результаті його постійних зусиль у розвитку уяви молодшого школяра відбуваються зміни спочатку образи уяви в учнів розпливчасті, нечіткі, але згодом вони стають більш точними і чіткими; спочатку в образі відображаються тільки декілька ознак (переважно несуттєві), а до 3-4 класу кількість відображених ознак значно зростає (серед них переважають суттєві). Перетворення образів уяви спочатку незначне, а до 3-4 класу, коли учень отримує значно більше знань, образи стають більш узагальненими та яскравими, діти вже можуть змінити сюжетну лінію оповідання. На початку навчання для виникнення образу необхідна опора на конкретний предмет (наприклад, при читанні чи розповіді — опора на малюнок), а далі розвивається опора на слово, оскільки саме воно дає школяреві можливість подумки створити новий образ. Завдяки розвитку у дитини здатності керувати своєю розумовою діяльністю уява стає все більше керованим процесом, а і її образи пов’язуються із задачами, які ставить перед молодшим школярем зміст навчальної діяльності. Усі названі особливості створюють основу для розвитку процесу творчої уяви, в якій велику роль відіграють спеціальні знання молодших школярів. Ці знання стають основою для розвитку цього виду уяви й процесу творчості у наступні вікові періоди життя школяра.
Мислення молодших школярів найчастіше характеризується як конкретно-образне. Але водночас у його структурі все більше зростає роль абстрактних компонентів. Під впливом навчання у мисленні молодших школярів змінюється співвідношення його образних і понятійних, конкретних і абстрактних компонентів. Процес навчання стимулює розвиток абстрактного мислення. Учні першого і частково другого класів застосовують переважно практично-дійовий та образно-мовленнєвий аналіз. У частини учнів другого і в більшості учнів третього та четвертого класів аналіз стає систематичним. Об’єктом аналізу є предмети, явища тощо. Рівень аналізу й синтезу у молодших школярів залежить не тільки від їхнього загального розвитку, а й від предметів, які є об’єктом цих дій. Аналіз і синтез поєднуються у порівнянні об’єктів. Порівняння молодших школярів також має свої особливості. Спочатку у порівнянні учні легко виділяють відмінності і важче – подібність. Далі поступово виділяється та порівнюється подібність. Процес порівняння вимагає систематичного і тривалого навчання школярів. Абстрагування молодшого школяра характеризується тим, що суттєвими ознаками вважаються зовнішні, яскраві. Діти легше абстрагують властивості предметів, ніж зв’язки і відношення. Узагальнення, особливо в 1 класі, характеризується усвідомленням тільки деяких ознак, оскільки школяр ще не може проникнути в сутність предмету. В учнів 2 класу удосконалюються способи узагальнення. Умовою успішного розвитку узагальнень є систематичне виконання завдань на групування й узагальнення наочних даних, а також словесно означених об’єктів. У молодшому шкільному віці відбувається усвідомлення дітьми власних мислительних операцій, що допомагає їм здійснювати самоконтроль у процесі пізнання. У процесі навчання розвиваються такі якості розуму, як самостійність, гнучкість, критичність та ін.
Перехід до шкільного навчання призводить до поглиблення і розширення змісту дитячого мислення, що виявляється в збагаченні змісту наявних і формуванні нових понять. Наукові поняття, які засвоює дитина в школі, відрізняються від життєвих уявлень перш за все тим, що дають наукову картину світу. Те, що дитина раніше сприймала переважно чуттєвим шляхом і фіксувала у своєму мисленні суто емпірично, — як об’єкт із відомим набором ознак, — тепер отримує наукове осмислення. З переходом до школи відбувається перехід від безпосередньо чуттєвого сприймання світу до «надчуттєвого», тобто вираженого в абстрактних поняттях. Цей перехід забезпечує включення дитини в більш широку соціальну мотивацію діяльності через формування у неї уміння вчитися. У навчальній діяльності дитина під керівництвом вчителя оперує науковими поняттями, засвоює їх. Результатом цього є зміни в особистості дитини, розвиток її здібностей, перш за все, здібності оперувати поняттями. У зв’язку з цим змінюється і вид мислення — воно стає понятійним.
Таким чином, молодший шкільний вік — вік інтенсивного психічного, насамперед, інтелектуального та особистісного розвитку. Новоутворення, що виникають у цей період (довільність, усвідомленість та опосередкованість психічних функцій та процесів, внутрішній план дій, усвідомлення особистісних змін), створюють передумови для переходу молодшого школяра у наступний віковий період.
Для того щоб успішно реалізувати особистісно орієнтоване навчання вчитель повинен добре знати особливості індивідуально-психологічного та вікового розвитку дитини. У процесі навчання важливо не тільки озброювати учнів певним запасом знань, способів дій, але й формувати у них критичне ставлення до своїх можливостей і успіхів, учити контролювати власні дії в навчально-пізнавальній діяльності.

3. Сучасний урок природознавства з погляду забезпечення пізнавальних інтересів
Серед педагогічних якостей учителя важливими є вміння збудити в учнів інтерес до знань. І не тільки збудити, а й задовольнити його.
Протягом тривалого часу в нашій країні була поширеною класно-урочна система навчання, яка дозволяла вчителеві одночасно навчати багатьох учнів. Головним компонентом цієї системи є урок. Це частина навчального процесу, яка є викінченою в смисловому, часовому й організаційному плані. Від ефективності уроків залежить ефективність навчального процесу.
Найчастіше уроки будувалися на основі закономірностей навчально-виховного процесу і характеризувалися поєднанням та реалізацією всіх дидактичних принципів і правил, забезпечуючи умови для продуктивної пізнавальної діяльності учнів із урахуванням їхніх інтересів та потреб.
Такі уроки прийнято вважати стандартними. Вони охоплюють основні етапи навчального процесу. Стандартні уроки відіграли значну позитивну роль у навчанні школярів. Проте вже в середині 70-х років минулого століття з’явилася тенденція до зниження інтересу дітей до класних занять. На практиці це реалізувалося появою нестандартних (нетипових) уроків, головною метою яких є пробудження інтересу школярів до навчальної діяльності [27].
Сьогодні замало «давати знання». З перших днів у школі дитину треба вчити вчитися, вчити думати, вірити в розум дитини, її можливості, в її право здобувати знання радісно. Логічна завершеність, поєднання традиційних методів навчання із сучасними технічними засобами, емоційність, активність психічної діяльності як учителя, так і учнів — усе це є істотними ознаками сучасного уроку.
Нестандартний урок — це імпровізоване навчальне заняття, що не має традиційної структури. Такі уроки не вкладаються (повністю або частково) в рамки виробленого і сформованого дидактикою. Учитель не дотримується чітких етапів навчального процесу, традиційних методів, видів роботи [74].
Особливість нестандартних уроків полягає в такому структуруванні змісту і форми, яке б викликало зацікавленість учнів. Сприяло їхньому оптимальному розвитку й вихованню.
Для нестандартних уроків характерною є інформаційно-пізнавальна система навчання — оволодіння готовими знаннями, пошук нових даних, розкриття внутрішньої сутності явищ через диспут, змагання. На цьому уроці вчитель може організувати діяльність класу так, щоб учні в міру можливості працювали самостійно, а він керував цією діяльністю, забезпечуючи її необхідними дидактичними матеріалами.
Порівняно із звичайним, нормативним заняттям нестандартний урок максимально стимулює пізнавальну самостійність, творчу активність та ініціативу школярів. Навчання на ньому спрямоване на підвищення якості їхніх знань, формування працьовитості, цілеспрямованості, потрібних у житті навичок і вмінь.(див. додаток Г)
Крім цього, такі уроки більше подобаються учням, ніж буденні навчальні заняття. Насамперед тому, що навчальний процес тут має багато спільного з ігровою діяльністю дітей. Майже всі прийоми, способи дії нестандартних уроків відзначаються ігровим спрямуванням. Не дивно, що в методичній літературі їх часто визначають як «урок-гра», «урок-змагання», «екологічна гра в завданнях» тощо [75].
Водночас не слід перетворювати нестандартні уроки в головну форму роботи в школі вони не завжди характеризуються серйозною, вдумливою пізнавальною працею учнів, високою результативністю, властива їм і велика витрата часу.
Істотно важливе значення для нестандартного уроку має організаційна форма навчання. З цього погляду їх поділяють на такі типи
1. уроки-змагання (вікторини, конкурси, уроки-аукціони, уроки типу КВК). Такі уроки передбачають поділ дітей на групи, що змагаються між собою; проведення різноманітних конкурсів та оцінювання їх результатів;
2. уроки громадського огляду знань (уроки-заліки, уроки-конференції, уроки взаємного навчання) До них звертаються, щоб оцінити найскладніші розділи навчальної програми. Ці уроки спонукають до активної пізнавальної діяльності, вивчення додаткової літератури. Проводять їх наприкінці вивчення розділу, наприкінці семестру чи навчального року;
3. уроки комунікативної спрямованості (уроки-диспути, конференції, телеуроки). Вони передбачають самостійне опрацювання матеріалу, підготовку доповідей, виступи перед аудиторією, обговорення або доповнення опонентів. Сприяють розвитку комунікативних умінь, навичок самостійної роботи;
4. театралізовані уроки (виконання ролей за сценарієм, імітація певної діяльності). Збуджують інтерес до навчання, спираючись переважно на образне мислення, фантазію, уяву учнів. Особливо цінними є для школярів 1-2 класів, у яких конкретно-образне мислення переважає над абстрактним. Драматизація є засобом надання навчальному процесу емоційності, забезпечує зв’язки природознавства з предметами естетичного циклу;
5. Уроки-подорожі, мандрівки. Вони пов’язані з виконанням ролей, відповідним оформленням, умовами проведення;
6. уроки «милування природою». Передбачають розвиток у дітей емоційної чутливості до проявів прекрасного в навколишній природі, а також різні цікаві форми емоційно-естетичного пізнання довкілля.
Отже, нестандартні уроки з природознавства в початкових класах руйнують застиглі штампи в організації навчально-виховного процесу школярів, спрямовуючи його в русло активізації пізнавальної самостійності й творчої активності.
Найвищої майстерності в проведенні такого уроку досягає той учитель, який дозволяє своєму класові вільно почуватися і переживати, але утримує його в тих рамках, які потрібні для успіху в навчанні. Користуючись свободою творчості й самостійної діяльності, учні не повинні забувати, що вони на уроці і дотримуватися певної дисципліни.
Розглянемо докладніше найпоширеніші різновиди нестандартних уроків.
Урок-вікторина. Термін «вікторина» визначається як гра, що являє собою ряд питань із різних галузей людської діяльності, які потребують відповідей в усній чи письмовій формі. Оскільки вікторина — це різновид гри, то діти залюбки стають її учасниками. [4]
Проведення уроку-вікторини в початкових класах буде результативним лише за вмілої підготовки вчителем цього уроку.
В основі вікторини лежать запитання, на які мають відповісти окремі учні чи команди, тому від змісту, форми чи характеру запитань залежатиме результат вікторини. Складаючи запитання вікторини, вчитель повинен врахувати вік, інтереси, розумовий розвиток, рівень знань учнів свого класу. Володіючи такою інформацією, він зуміє правильно обрати ту тему уроку, яку можна провести у формі вікторини, застосовуючи досвід і знання учнів.
Готуючи урок-вікторину, вчитель не повинен забувати, що головне завдання цієї форми навчання — сформувати в учнів знання з певної теми, розвинути їхні пізнавальні інтереси. Запитання вікторини мають бути правильними з теоретичного і методичного поглядів, базуватися на сучасних досягненнях у галузі природознавства, містити доступні дітям природничі терміни, елементи дослідів. Під час формування запитань учитель може використати ілюстрації, роздавальний матеріал, твори мистецтва і літератури, ТЗН. Запитання вікторини мають поєднувати теоретичні знання і практичні вміння з природознавства, міжпредметні зв’язки та досвід учнів.
Урок-вікторина має характер змагання, що також повинно впливати на побудову запитань. Для активнішого змагання запитання вікторини слід формувати чітко, конкретно, без зайвих слів. Лише в такому випадку учні зможуть дати швидку відповідь.
Ще однією важливою умовою ефективного проведення вікторини є вміле її втілення. Насамперед учитель повинен попередити учнів про те, що у них буде урок-вікторина з певної теми, щоб вони могли заздалегідь підготуватися до неї. На уроці слід залучити до роботи всіх учнів. Цього можна досягти, поділивши клас на кілька команд із невеликою кількістю учасників, де кожен член команди виконуватиме певне завдання.
Не менш важливим є підбиття підсумків вікторини. Логічним закінченням уроку-вікторини повинно бути оголошення переможців і оцінювання учнів.
Використання уроку-вікторини в процесі викладання курсу «Я і Україна» має широкі можливості. Практичне спрямування курсу природознавства, його між предметні зв’язки, використання знань учнів допомагають учителеві в процесі навчання проводити урок-вікторину як повноцінне заняття, що має свою мету і виконує поставлені завдання. Ця нестандартна форма організації навчання сприяє розвитку інтересу до вивчення природи, збагачує мислення і мовлення дітей, допомагає кращому запам’ятовуванню інформації, виробляє в учнів практичні вміння і навички.
Урок-вікторину доцільно використовувати, як підсумковий до певного розділу.
Урок-КВК. Це своєрідна гра-змагання команд веселих і кмітливих, що розгортається на уроці. Характерною ознакою такого уроку є його насиченість позитивними емоціями. Безперечно, що урок, повний емоцій, на довший час збережеться в пам’яті учнів. До того ж, він сприяє розвитку пізнавальних інтересів, засвоєнню знань, розвиває активність, спостережливість, дотепність.[74]
Для уроку-КВК притаманними є певні особливості, які відрізняють його від усіх інших типів нестандартних уроків і які слід ураховувати під час його підготовки та проведення.
Перш за все, треба організувати, як мінімум, дві команди, які братимуть участь у КВК. Команди повинні знайти собі цікаві назви та обрати капітанів. Обрання капітана — досить важливий етап у створенні команди. Адже капітан повинен добре знати природознавство, бути спостережливим, веселим, енергійним, кмітливим, активним. І що головне — користуватися авторитетом серед членів команди та вміти організувати учнів на виконання різних завдань.
Ініціативу до створення команди повинні виявляти самі учні, але вчитель має провести контроль та корекцію цього процесу, щоб утворені команди були рівносильними. Інакше урок-КВК, ще не відбувшись, буде приречений на невдачу, а в гіршому випадку — ще й на озлоблення чи ворожнечу нерівносильних команд.
Другим важливим моментом урок-КВК є наявність журі, яке оцінюватиме гру команд. Склад журі може бути різноманітним, включати і вчителя-класовода, і учнів з активу класу, старшокласників, а також запрошених представників адміністрації школи, батьків. Головним критерієм під час формування журі повинна бути не його кількість, а об’єктивність.
Чи не найважливішим для уроку-КВК є вдалий вибір теми і змісту змагань. Тему варто обирати таку, що її добре засвоїли на попередніх уроках («Нежива природа», «Наша Батьківщина — Україна»). Іноді темою уроку-КВК може бути частина будь-якого розділу. Наприклад, у формі уроку-КВК можна провести такі теми, як «Корисні копалини», «Водойми на території України», «Органи травлення людини» і т. ін.
Щодо змісту уроку-КВК, то його повинні формувати такі конкурси, які б мали триєдину мету (навчальну, виховну, розвивальну) і за тривалістю вмістилися б у відведений для уроку час. Саме при формуванні змісту уроку-КВК не варто забувати, що це урок, а не виховний захід, тому необхідно дотримуватися всіх функцій і завдань навчального заняття.
Серед завдань-конкурсів можуть бути такі поясніть термін; продемонструйте дослід; доведіть і т. ін. Але саме формування завдань-конкурсів повинно бути нестандартним, цікавим і веселим. Цьому сприятиме використання жартів, загадок, уривків пісень, фрагментів казок, кінофільмів тощо. Так, наприклад, пропонується відгадати такі загадки
У якому лісі немає листя? (У хвойному)
Посеред двора стоїть гора,
Спереду вила, позаду мітла. (Корова)
Коли можна воду в решеті носити? (Як замерзне)
Хвіст гачком, ніс п’ятачком,
Ще й два ряди ґудзиків. (Свиня)
Визначаючи зміст конкурсів, учитель повинен врахувати пропозиції та ідеї учнів. Обов’язковим етапом проведення уроку-КВК є підбиття підсумків. На цьому етапі журі проводить оцінювання команд, визначає переможця. Учитель звертає увагу на помилки суперників. Шкала оцінювання конкурсів також розробляється вчителем.
Урок-конференція. Як відомо, конференція — це збори, нарада представників урядових, громадських, наукових організацій для обговорення та розв’язання певних питань. Поняття «урок-конференція з природознавства» є звуженим і означає те, що учні вивчають на уроці ті питання і проблеми, які ставить перед ними нова тема [4].
Уроку передує обов’язкова самостійна підготовка учнів. Окремі з них за дорученням вчителя вивчають задане питання з науково-популярної та художньої літератури, періодичних видань.
Таким чином, володіючи інформацією з різних джерел, учитель разом із учнями будує урок-конференцію. Замість одноосібного викладання матеріалу відбувається обмін тими знаннями, які здобули учні. Вчитель лише коригує, підсумовує і узагальнює.
Водночас слід зауважити, що в жодному разі такий урок не можна перетворювати на доповіді школярів. На уроці-конференції повинно бути обговорення нової інформації, а не лише її повідомлення. Тому перед кожним наступним «виступом» учня вчитель має двома-трьома реченнями ввести клас у коло питань, яке він розкриє, зосередити увагу дітей на головному.
Таке чергування виступів учнів, обговорення класу та повідомлення вчителя сприяють легшому засвоєнню інформації.
Дуже добре, коли на уроці-конференції виступи школярів складаються не лише зі словесних розповідей. Кожну розповідь може супроводжувати показ таблиці, ілюстративний матеріал чи наочний посібник. Іноді учні, розподіливши між собою ролі на уроці, стають одні повідомлювачами, а інші — відповідальними за практичне виконання певного завдання.
Практичні завдання можуть бути різноманітні, залежно від теми конференції. Це може бути виготовлення гербарію, оформлення колекції, підготовка роздавального матеріалу, закладання дослідів, повідомлення цікавих фактів, демонстрування виробів із корисних копалин та ін.
Важливо звернути увагу, що на уроці-конференції учні мають почуватися рівноправними господарями. Адже вони не просто відповідають на запитання, виконують завдання, а допомагають учителеві проводити урок. Тому використання такої форми роботи виховує у школярів пізнавальні інтереси, самостійність, повагу до співрозмовника, розвиває уміння слухати, виділяти головне, уміння довести свою думку. Виступи учнів у ролі вчителя впливають на формування особистості школяра, допомагають краще зрозуміти свої права і можливості. Отже, урок-конференція у початковій школі — це перша сходинка до наукової діяльності майбутніх науковців, дослідників.
Урок-подорож. Поняття «подорож» охоплює такий зміст поїздка або пересування пішки поза межі перебування, але тільки в уяві, подумки, за допомогою власної фантазії і за сприянням тих факторів чи умов, які оточують учня [62]. При уявній подорожі може відбуватися все те, що супроводжує справжню подорож — яскраві враження, позитивні емоції, цікаві зустрічі. Учні сидять в класі за партами і одночасно вони подорожують за допомогою вказівок і порад учителя. Тут учитель уже виступає в ролі капітана корабля, штурмана, ведучого і т. ін., а школярі є мандрівниками, які, слідуючи вказаному вчителем курсу, подорожують у просторі або часі. Юні мандрівники зустрічаються з новими явищами, спостерігають цікаві природні процеси, ознайомлюються з різноманітними живими організмами, роблять висновки і узагальнення.
Основний позитивний момент уроку-подорожі полягає в тому, що учні відчувають себе мандрівниками-дослідниками, першовідкривачами, вченими-науковцями, які вирішують важливу проблему. Вони самі роблять висновки, підсумки-узагальнення. Самостійно можуть відповісти, наприклад, на запитання «Чому з хмари падає сніг і дощ?», «Чому від стану зубів залежить здоров’я людини?»
Таким чином, проведення уроків-подорожей розвиває в учнів спостережливість, уміння робити підсумок та висновки, шукати зв’язки між наслідками і причинами, по-своєму трактувати певне явище. Крім того, урок-подорож сприяє розвиткові уяви і фантазії, мови і мислення, інтересу до вивчення природи.(див. додаток Е)
Головним і найскладнішим завданням учителя на уроці-подорожі є створення такої обстановки, за якої учні уявили б себе справжніми мандрівниками. Для цього він повинен дібрати і майстерно поєднати ілюстративний матеріал, аудіо записи, відеофільми та об’єктів живої та неживої природи. Дітям набагато легше буде уявити себе у справжній подорожі, якщо вони, наприклад, переглядатимуть фотографії, малюнки, відеозаписи гір та гірської місцевості, прослухають спів птахів, чи вивчать специфічну будову листка алое на справжній рослині.
Слід зауважити, що в жодному разі вчителі не повинні замінювати уроки-подорожі та уроки-екскурсії одні одними. За своєю основою ці поняття подібні, але сама форма їх втілення докорінно відрізняється. Урок-екскурсія проводиться в іншій зовнішній обстановці, за межами класу. Під час уроку-подорожі учні залишаються в класі, але вони подумки перебувають у лісі чи на березі річки. Урок-подорож слід застосовувати в тих випадках, де неможливо провести екскурсію.
Для учнів початкової школи можна запропонувати такі теми для подорожей на уроках природознавства «Зимова подорож у природу», «Ґрунти рідного краю», «Корисні копалини рідного краю» тощо.
Урок «милування природою». Учні початкової школи мають зрозуміти, що світ природи існує не тільки як об’єкт наукового вивчення та практичної діяльності людини, а і як джерело естетичних емоцій та почуттів. Неабиякий потенціал такого шкільного виховання містять у собі так звані уроки «милування природою».[66]
Милування природою — досить складний процес. Це не просто спостереження за об’єктами та явищами навколишнього середовища. Милуватися красою природи означає зробити її предметом особливої уваги, духовно з’єднатися з нею. Технологія проведення уроків милування природою потребує від учителя високої педагогічної культури. Адже під час такого уроку школярі отримують насамперед емоційно-чуттєву та художньо-образну інформацію про природу.
Уроки милування проводять здебільшого в позаурочний час. Тривалість їх дещо менша від звичайного шкільного уроку, тому що вона враховує вікові можливості дитячого сприймання (до 20 хв у 1-2 класах і до 30 хв у 3-4 класах). Необхідно пам’ятати, що не можна перенасичувати навчально-виховний процес такими уроками, бо інакше вони викликатимуть байдужість і нудьгу.
Уроки милування доцільно пов’язувати зі своєрідним станом природи, як-от листопад, перший сніг, відлига, поява райдуги тощо. Нестандартність таких уроків потребує ретельної підготовки вчителя. Насамперед потрібне попереднє осмислення вчителем естетичного потенціалу природи, споглядання якої планується. Слід своєчасно знайти відповідь на такі запитання
— Що саме в природі певного сезону є носієм естетичної інформації?
— Що зумовлює естетичну виразність і своєрідність даної пори року?
— Який комплекс чуттєвих ознак можна вважати естетичним змістом, скажімо, осені?
Завжди можна відокремити конкретні чуттєві ознаки (світло і колір, форму, звуки, запахи), які надають особливу виразність тому чи іншому стану природи. Для осіннього пейзажу характерна розмаїтість кольорів, весні притаманні особливий динамізм і багатство звукових характеристик. Такий аналіз ґрунтуватиметься на об’єктивних властивостях природи і водночас певною мірою на суб’єктивності індивідуального сприймання природної краси.
Відповідно до цього пропонується і тематика «милування» для початкових класів. Наприклад
1 клас. «Природа міста (села); природа їх околиць», «Рослини. Різноманітність рослин у природі».
2 клас. «Осінь у природі. Рослини восени», «Весна в природі. Ранньоквітучі рослини».
3 клас. «Різноманітність рослин у природі», «Довкілля рослин», «Довкілля тварин».
4 клас. «Природні угрупування рідного краю», «Рослинництво рідного краю».
До організації та проведення уроків милування висуваються такі вимоги
— головним напрямом уроку є постійне звертання до емоційно-чуттєвої сфери дитини;
— процес «милування» значною мірою залежить від культури чуттєвого сприймання. Треба вчасно подбати про активізацію чуттєвих аналізаторів школярів, забезпечуючи належну гостроту кольорового зору, слуху, диференціацію запахів, дотикових і смакових відчуттів;
— слід підносити дитяче сприймання на належний емоційно-образний рівень та організовувати оцінну діяльність учнів. У цьому значною мірою допоможуть експресивність учительського слова, а також доречне використання пейзажної лірики, загадок, казок, пісень тощо;
— необхідно зважити на те, що молодші школярі за своїми віковими особливостями насамперед відчувають природу в русі, в конкретних діях. Отже, потрібно забезпечити необхідний рівень рухливості учнів у природі, пропонуючи їм різноманітні оцінні та творчі завдання (пластичні імпровізації, словотворчість, робота з природним матеріалом), а також деякі форми емоційно-естетичного пізнання навколишнього світу(ігри, змагання, конкурси).
Сформулюємо загальні правила організації сучасного уроку «Я і Україна. Природознавство»
1. Визначити дидактичну, розвивальну і виховну мету.
2. Підготувати зміст навчального матеріалу.
3. Визначити дидактичні завдання уроку, послідовність виконання яких зумовить досягнення всіх цілей.
4. Вибрати найбільш ефективне поєднання прийомів і методів навчання до поставлених цілей, змісту навчального матеріалу і дидактичних завдань.
5. Забезпечити плановість, цілісність; єдину логіку розгортання діяльності вчителя і учнів, що лежить в основі керування навчально-пізнавальною діяльністю учнів.
Найхарактернішою ознакою методики сучасного уроку»Я і Україна. Природознавство» є орієнтація на всебічний розвиток активності й самостійності учня. Зміст, методи й структура уроку мають підпорядковуватись його меті. Необхідно свідомо виділити на кожному занятті виховну спрямованість матеріалу. Мету уроку треба формулювати чітко, зіставляти з результатом, досягнутим наприкінці попереднього заняття. На уроці слід формувати пізнавальні інтереси дітей. І тут вирішальне значення мають інтелектуальні процеси інтенсивна робота думки при розв’язуванні навчальних завдань, пошуках відповідей на поставлені запитання, вияви волі, спрямовані на подолання неминучих при цьому труднощів.
Твердження, що «викладання повинно бути цікавим», треба вважати принципом методики сучасного уроку природознавства. Проте інтерес не має нічого спільного з розвагою, яка не переслідує пізнавальних цілей. Йдеться про цікаву систему навчання, про постійну копітку й наполегливу роботу з формування стійкого інтересу, а не про каскад цікавих завдань, не про те, щоб перетворити навчальний предмет у «збірник цікавинок», щоб усе зробити цікавим. Показати навчальний предмет не як систему істин, які треба завчати, а як систему міркувань, що вимагають творчого мислення , це важко, але в цьому зміст активізації творчого навчального процесу, підвищення його ефективності. Синтез мислення, мови (слова) і дії на уроці — найважливіше з погляду забезпечення розвитку пізнавальних інтересів дітей молодшого шкільного віку.
Збудженню й розвитку інтересу учнів початкових класів сприяють такі фактори
1. Створення проблемних ситуацій під час вивчення теоретичних питань та розв’язування практичних завдань; варіативність у навчанні (різний за структурою виклад матеріалу).
2. Самостійне розв’язання учнями пошукових завдань, що передбачають застосування засвоєних знань на практиці, в тому числі в зміненій навчальній ситуації.
3. Індивідуалізація навчання в двох напрямах робота з усунення прогалин у знаннях учнів; робота з розвитку розумової діяльності дітей, їхніх інтересів, із покращання якості знань учнів, розширення їхнього кругозору та поглиблення знань.
4. Розв’язування цікавих завдань, зокрема логічних, головоломок, задач-загадок і задач-жартів.
5. Організація змагань на краще виконання завдань із використанням елементів гри та із застосуванням оцінювання вищим балом оригінальних розв’язань вправ та інші заохочення.
6. Оцінювання оригінальності самостійних творчих робіт.
7. Перспективне висвітлення окремих питань програми.
8. Позакласна робота із широким використанням предметних розваг.
Таким чином, проблему розвитку пізнавальних інтересів учнів на уроках «Я Україна. Природознавство» буде успішно розв’язано, якщо використовуватимуться всі можливості навчально-виховного процесу.

Список використаної літератури

1. Амонашвили Ш.О. В школу с шести лет. — М. Советская школа, 1976. — 266 с.
2. Бібік Н.М. Формування пізнавальних інтересів молодших школярів. — К. Віпом, 1987. — 97 с.
3. Біда О.А. Природознавство і сільськогосподарська праця Методика викладання. — Київ Ірпінь. ВПФ “Перун”, 2000. — 400 с.
4. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. Психологическое исследование. — М. Просвещение, 1986. — 463 с.
5. Жаркова І.І., Мечник Л.А. Я і Україна. Природознавство Зошит для 4 класу. — Тернопіль Підручники і посібники, 2008. — 48 с.
6. Коломинский Е.Л., Панько Е.А. Учителю о психологии детей шестилетнего возраста. — М. Просвещение, 1988. — 76 с.
7. Компанець Н. Дидактичні ігрові ситуації для адаптації дитини в школі і розвитку розумових процесів // Початкова школа. — 1999. — № 11. — С. 10-13.
8. Люблинская А.А. Учителю о психологии младшего школьника Пособие для учителей. — М. Просвещение, 1977. — 224 с.
9. Люблінська Г.О. Дитяча психологія. — К. Вища школа, 1974. — 40 с.
10. Макаренко А.С. Гра // Твори в 7-ми тт. — Т. 4. — К. Радянська школа, 1954. — С. 367-373.
11. Програми для середньої загальноосвітньої школи. 1-4 класи. — К. Початкова школа, 2006. — С. 246-276.
12. Размыслов П.И. Интересы младших школьников. — М. Изд-во АПН РСФСР, 1960. — 67 с.
13. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. — СПб. Питер, 1999. — 720 с.
14. Рудакова Т.І. Дидактична гра — дієвий засіб активізації пізнавальної активності учнів // Початкова школа. — 2005. — № 16. — С. 7-13.
15. Савчин М.В., Василенко Л.П.Вікова психологія. — Д. Відродження, 2001. — 125 с.
16. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи Підручник для студентів педагогічних факультетів. — К. Ґенеза, 1999. — 368 с.
17. Савченко О.Я. Сучасний урок у початкових класах. — К. Ґенеза, 1999. —256 с.
18. Скаткін М.М. Методика викладання природознавства в початковій школі Посібник для вчителів. — К. Радянська школа, 1953. — 227 с.
19. Щукина Г.И. Формирование познавательных интересов у учащихся в процесе обучения. — М. Учпедгиз, 1962. — 53 с.