Етнографічний район Карпат

Етнографічний район Карпат

Етнографічний район Карпат

Карпати і Прикарпаття, Галичина, Буковина, Покуття
До Карпатського етнографічного району належать Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська (крім східної частини), Чернівецька, більша частина Тернопільської областей. В Карпатському етнографічному районі виділяються три основні підгрупи Прикарпаття, Власне Карпати, Закарпаття. Так історично склалося, що, перебуваючи у складі різних держав, українці зберегли свою етнокультуру, хоча і не уникли деяких взаємовпливів з культурами словаків, угорців та поляків. Мешканці гірських районів Карпат зберегли найархаїчніші риси культури, які дещо відмінні від поліських.
Ще до 40-х років тут зберігались залишки ручного землеробства (в Закарпатті залишки підсічно-вогневого землеробства), а в деяких місцевостях обробіток землі з допомогою рискаля і сапи (на Івано-Франківщині). У гірському скотарстві багато спільних рис зі степовим, проте воно має свої особливості тільки в гірських скотарів жінки не допускаються до роботи на полонинах, тільки вівчарі зберегли обряди, пов’язані з культом вогню. Пастухи полонин вдягалися в сорочки, прокип’ячені в лою, змішаному з іншими жирами. Архаїчні риси збереглися також в обрядах при покійнику, які вірогідно залишилися ще з княжої доби. Зрідка такий обряд ще, зберігався і на Поділлі.
У гірських районах і влітку й узимку носять киптар. Давні типи житла з коморою, розміщеною позаду хати, характерні також і для поляків. Житло також має галерею, в інших районах вона поширилася значно пізніше. У Карпатському регіоні є три етнографічні групи лемки, бойки, гуцули. Розглянемо особливості культури і побуту кожної з них.
Лемки живуть по обидва схили Бескиду, між річками Саном (Сяном) та Попрадом. Це автохтонні жителі Карпат Перші згадки про них у писемних джерелах з’являються в VI ст. до лемків за етнографічними особливостями культури належать русини, які через різні історичні обставини опинилися на територіях різних держав Угорщини, Польщі, Словаччини, України. Значна частина цих українців асимілювалася місцевим населенням. Так у Словаччині їх було близько 200 тисяч, нині лишилося близько 40 тис.; у Польщі під час операції “Вісла” в 1947 p. русинів було примусово вивезено з рідних земель і розселено по всій країні. Тому визначити місця їхньої локалізації нині важко, хоча приблизно можна вважати в Словаччині — Пряшівщина (по с. Остурно), в Польщі — по Білу Вежу є місцевості, заселені українцями-русинами.
Отже, лемки є найзахіднішою групою українців. Назву свою вірогідно отримали від сусідніх народів за вживання поширеної тут діалектної частки лем, що означає “тільки, лише. За гіпотезою М. Худаша, назва лемків походить від давньослов’янського імені Лемко. Самоназва їх — русини або лемаки.
Народний одяг Лемківщини має специфічні риси, що лишилися, [вірогідно], з князівської доби — плащоподібна чуга з широким коміром та шнурками. Інші стародавні види одягу сіряк, лейбик, опанча, сірманя (одяг з пелериною). Тільки у лемків лишився обрус, який накидається (а не пов’язується) на голову, а також чоловіча сорочка з розрізом іззаду.
Культурно-побутові особливості населення Закарпаття позначені деяким впливом сусідніх народів так звана волоська сорочка з чотирикутним вирізом нагадує молдавську (не слід плутати волохи — молдовани і валахи — румуни). На Закарпатті до початку ХХ ст. збереглися будівлі кількох сімей в одному подвір’ї, відомі ще з описів ХVІІІ ст. Типовим для закарпатців є народний верхній одяг з ворсу гуня, який має плащеподібну форму і поширений також серед угорців. Збереглося також кілька видів короткого чоловічого і жіночого верхнього одягу уйош, сірак, кожух (губа) без рукавів. Дівчата носили гірляндочки з квітів (косиці) над вухами — традиційна прикраса. Набедреним одягом жінок є лише фартух (плат), який закриває сорочку тільки спереду. З Їжі тут цікаві ячні коржики. Землеробство, як і в горах, підсічно-вогневе. Бойки живуть на Івано-Франківщині; у південно-західній частині Рожнятівського району та в Долинському районі (за винятком його північної частини); на Львівщині у Воловецькому, на півночі Міжгірського і Великоберезнянського районів; в Закарпатській області. Самі бойки цю назву не люблять, дехто вважає її глузливою, тому віддають перевагу назві верховинці. Дослідник С. Верхратський виводить назву бойків від діалектної частки бойє, яку вони вживають у значенні “так». “Руська трійця” — Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький — вважали бойків нащадками кельтських племен, які з VI ст. до н. е. жили в Центральній Європі, а близько І ст. н. е. перейшли на Балкани. Археологи стверджують, що в басейнах рік Тиси, Дністра, Західного Бугу, а також Прип’яті, Дніпра, в Криму є пам’ятки кельтського походження. Як видно, територія бойків також позначена кельтськими пам’ятками. Мовознавці назву бойків пов’язують з антропонімом (прізвище чи ім’я) Бойко, яке в слов’ян було поширене з дуже давнього часу.
Для поселень бойків дуже характерний замкнутий двір, де будівлі розташовані в одну лінію. Клуня називається боїско. Оригінальний стародавній звичай мали жінки для укладання волосся. У буденні дні заміжні жінки від закладених під очіпок кіс відділяли по пасму волосся з обох боків так, щоб воно спускалось на груди. На свята ж волосся повністю розпускалося на спину, навіть якщо воно було довшим, ніж до пояса. Розпущене волосся покривали півкою, давнім видом намітки (прямокутне полотно або перкаль з вишивкою на одному з країв). Чоловіки також носили довге розпущене волосся, яке іноді заплітали в дві коси — це було дуже архаїчне явище, зафіксоване тільки у бойків. Жіночі сердаки без рукавів такі ж, як і в лемків та болгар. Жіноча сорочка складається з двох частин верхня дуже коротка, відокремлена від нижньої — подолки. Чоловічий сердак довший від гуцульського, з вусами, більше схожий на свиту.
Гуцули живуть на Івано-Франківщині південь Надвірнянського, Косівського та Верховинського районів; в Чернівецькій області в Путильському та на півдні Вижницького районів; в Закарпатській області переважно в Рахівському районі.
Походження назви гуцулів досі викликає дискусії серед вчених. Найпоширеніші гіпотези — від молдавського гуц, гоц, що означає “розбійник”. У ХVІІ — ХVІІІ ст. серед гуцулів було чимало опришків — повстанців, народних месників. На думку Дмитра Зеленіна це слово позначало партизанів, тобто “благородних розбійників». Мовознавці пов’язують цю назву з дієсловом кочувати через форми кочул, гочул, що не зовсім переконливо. Немає також достатніх аргументів на підтвердження гіпотез про походження цієї назви від назви тюркського племені уци, або давньоруського племені уличі. Отже, назва досі лишається не зовсім зрозумілою. Самі гуцули не називають себе цим словом, яке, можливо, в давнину було для їхніх предків образливим.
Володимир Шухевич писав “Всім укладом свого життя, своїми нравами і звичаями гуцули відрізняються від своїх співвітчизників, що живуть у Карпатах і далі на захід. Зокрема, гуцульський костюм являє собою особливе й видатне явище; більш за все він відзначається великою кількістю металічних прикрас, що дуже красиво виділяються на темно-червоному фоні їхнього одягу”.
Оригінальність культури гуцулів стала причиною гіпотез про походження їх від кавказців, котрі змішалися з українцями (Федір Вовк), або фракійців. Володимир Січинський знаходить в гуцульській архітектурі чимало спільних рис із культурою давніх етрусків. Архаїзм давніх гуцульських будівель полягає насамперед у типовому замкненому подвір’ї — своєрідній фортеці, яка має тільки ворота і хвіртку. Кожна гуцульська хата нагадує своєрідний музей народного мистецтва всі речі повсякденного вжитку (посуд, меблі, килими, одяг, зброя) прикрашаються різноманітними візерунками, різьбою, вишивками, художнім розписом тощо.
Живучи в горах, гуцули не забули землеробства, тим більше, що в жнива вони спускалися в долини на заробітки. Землеробська термінологія гуцулів уся слов’янського походження, тоді як термінологія тваринництва має багато слів волоського (молдавського) походження бербениця — діжка бриндзя; будз — назви сирів; деякі назви рослин і тварин.
Типові гуцульські прикраси клокічки — намисто з плодів, яке носять як жінки, так і чоловіки. Можливо, в давнину воно було ритуальним або оберегом. Нараквиці — чоловічі та жіночі прикраси у вигляді браслетів, плетених з вовни, прикрашених геометричним орнаментом. З часів Київської Русі збереглися жіночі чільця — налобні прикраси. Згарди — литі з металу хрести, нанизані на ремінець, які носять жінки, не зустрічаються більше ніде в Європі. Лише в гуцулів зберігся плащевидний ритуальний одяг нареченої гугля, який нагадує давньоруське корзно.
Особливі й гуцульські штани холоші вишиваються із зворотного боку яскравою вовною, а потім вивертаються вишивкою наверх. Сорочка носиться поверх штанів. Онучі та шкарпетки (капчурі) вишиваються по краях. Жінки носили доколінниці — ногавиці з білого сукна (в холодну пору року). Доколінниці — стародавніші від жіночих штанів. Гуцулки також носили головні перемітки — убруси. Безрукавний одяг називався гугля, гуня, манта, чуга.
Характерна дівоча налобна прикраса, схожа на давньоруські рясна, потребувала багато праці і була святковою. Її готували всі дівчата й жінки для старшої дочки поки старша не виходила заміж, молодші не мали права вдягати цей головний убір.
Етнографічний район Карпат і Прикарпаття має ще історичну назву Галичина. У Х — ХІ ст. вона входила до складу Київської Русі. В ХІІ ст. тут було Галицьке князівство, а ХІІІ — XIV ст. Галицько-Волинське. Отже, нині територія Галичини точно не визначена. Крім того, Галичиною називалися у пізніші часи й землі, що входили до інших держав (Польщі, Австрії). Нині Галичиною прийнято вважати території Івано-Франківської, Львівської, Тернопільської, Чернівецької областей. Частину етнографічних груп цих областей ми вже розглянули, тому далі мова піде про райони, перехідні між Поділлям і Гуцульщиною.
Назву Галичина пов’язують з племенами Геродотових алазонів (галізонів). Геродот розмістив їх у межиріччі Дніпра й Південного Бугу, нині це територія Вінницької та Київської областей. Отже, така гіпотеза була б правомірною, якщо припустити, що ці племена перемістилися на захід. Цікавою гіпотезою є думка Олексія Стрижака про кельтське походження назви і самого населення Галичини. Це підтверджується багатьма топонімами та етнонімами спільного походження як у Галичині в Україні, так і в Галлії у Франції, в Галатії у Малій Азії, тобто на всьому шляху, який подолали ці племена. Греки називали кельтів галатами, римлянм — галлами. Цікаво й те, що в південній Галлії є історична провінція Руссийон, столицею якої було місто Русцино, а трохи північніше — м. Рутени (теперішнє Родез), населення якого ще і нині називає себе рутенами.
Галицьке Прикарпаття є перехідним етнографічним районом між Карпатами та Поділлям. Зберігаючи основні риси культури, спільні з населенням Карпат, Галицьке Прикарпаття має й свої оригінальні особливості. До наших днів у Чернівецькій області збереглися хати-мазанки, які можна вважати поліпшеним варіантом трипільських будівель стіни, стеля, піл для спання, двері й лави — все це виплетене з лози. На Тернопільщині переважають садиби на кількох терасах на верхній — хата, на нижній — господарські будівлі. Такого типу забудови характерні також і для Поділля.
Одяг жінок відрізнявся від одягу інших регіонів тим, що жінки тут не носили керсета, замість нього була коротенька безрукавка з перехватом на талії — камізелька. Чоловічий одяг — полотнянка, опанча з відлогою — особливо не відрізнявся від подільського. Жіночий кожушок кабат — кофтоподібний одяг приталеного крою, близький до закарпатського сіряка. Дівчата заплітали коси в дрібушки. На весіллі у молодої відтинали косу — звичай дуже архаїчний. Головний убір дівчат вінчик.
У цьому регіоні можна виділити дві етнографічні території Буковину і Покуття, які мають свої локальні особливості. Назва Буковини походить від назви дерева бук, буковий ліс. Така назва зафіксована у грамотах молдавських господарів з XIV ст. Нині південна Буковина належить до Сучавського повіту в Румунії, а її населення є нащадками волохів і слов’ян. Північна Буковина — це переважно територія Чернівецької області.
Господарство Буковини має такі ж особливості, як і середнє Подніпров’я (Правобережжя) тут переважає землеробство, поширений безколісний плуг, який застосовувався аж до початку ХХ ст. Житло таке ж, як і на Правобережжі, але були відомі рублені хати, в яких стіни мазали широкою смугою тільки посередині від верху до низу. В необмазаній частині стіни нагадують гуцульську хату. Чоловіки-буковинці носять широкі шкіряні пояси та кольорові торбинки через плече, як і гуцули. Жіночі сорочки двох типів тунікоподібна та волоська. Запаска називається горбаткою. Вона схожа на гуцульську, але має горизонтальний крій, як молдавська катринца. Верхній одяг — кирея або манта.
Назва Покуття походить від назви смт Кути Косівського району Івано-Франківської області. На думку польського етнографа Оскара Кольберга, автора збірки “Покуття», “Гуцульщина» та ін., поляки, захопивши значну частину України, говорили “Наша держава по Кути”, що пізніше оформилося в Покуття. Нині Покуттям прийнято вважати рівнинну частину Івано-Франківщини між Дністром і Прутом. Отже, це південно-східний кут Галичини.
Етнографічні особливості Покуття мають багато спільного з Буковиною та Гуцульщиною, проте є й оригінальні риси. Подвір’я має своєрідне планування типу “дворядної зв’язі». Інтер’єр хати відзначається великою кількістю барвистих тканин, вишивок. На ліжках викладають по кілька вишитих подушок, на жердках вивішують рушники, а над ліжком — одяг. Мальовнича кераміка також була окрасою покутської хати миски, глечики різної форми і різного призначення. Одяг відрізняється від гуцульського і буковинського переважно візерунками, вишивками, але не кроєм. Чоловіки носять сорочку поверх штанів, одягають торбинку через плече. Жінки підтикають запаску, як на Буковині. Сердак тут носили довгий, опанчу — подільського типу
Українські Карпати
Українські Карпати є фізико-географічною провінцією величезної Карпатської гірської країни. Це середньовисотні гори, їх витягнуті з північного заходу на південний схід паралельні гірські хребти мають асиметричну будову. Вони складені глинястими сланцями, алевритами, вапняками, пісковиками крейдового та палеогенового періодів. Сланці легко піддаються руйнуванню, тому гірські хребти здебільшого мають пологі схили, зручні перевали. На найвищих гірських масивах (Чор-ногора, Полонинський хребет, Рахівські гори, Чивчини) трапляються давньольодовикові форми.
В Українських Карпатах немає льодовиків і постійної снігової лінії. Однак на окремих невеликих ділянках найвищих вершин сніг лежить до середини літа.
На кліматичні умови Українських Карпат впливають висота та орієнтація схилів гірських хребтів, зміни температури і кількості опадів з висотою. Сумарна річна сонячна радіація становить З 770-4 106 МДж/м2 у Передкарпатті і 4 399 МДж/м2 на Закарпатській низовині. Середні температури січня становлять відповідно — 4,5 і — З °С, а в горах — 6… — 12 °С. Зима м’яка, багатосніжна, з тривалими відлигами, а літо в горах не жарке, з дощами. Середні температури липня в Передкарпатті +19 °С, Закарпатті +20 °С, в горах +10… +7 °С. Гори і передгір’я надмірно зволожуються річні суми опадів у передгір’ях становлять 500-800 мм, а в горах — 1 500 — 2 0000 мм. Випадання снігу іноді супроводжується сніговими зсувами, лавинами. Подекуди лавини набирають великої руйнівної сили і бувають небезпечними. Інтенсивне танення великої маси снігу, дощі спричинюють бурхливі розливи карпатських річок. Тоді швидка течія підмиває берег, несе каламуть, каміння, дерева. Підйом рівня води в річках іноді набуває характеру стихійного лиха. Паводки на річках Карпат можливі в будь-яку пору року після тривалих дощів. Бурхливі річки прорізують гірські хребти, утворюючи вузькі долини, мальовничі ущелини, оточені густою зеленню лісів. (Знайдіть ці річки на карті)
Широколисто-лісові ПТК Передкарпаття розвиваються в умовах помірного теплого клімату з надмірним зволоженням (річна сума опадів 600-750 мм). Тут переважають ландшафти передгірних розчленованих рівнин, горбистих передгір’їв на неогенових породах з буково-дубовими, буковими, буково-грабовими лісами на ясно-сірих і сірих лісових ґрунтах. Такі ландшафти поширені на острівних горбогір’ях та терасово-рівнинних місцевостях Закарпатської низовини, для яких характерними є дубово-грабові і дубові ліси на дерново-буроземних ґрунтах.
В Українських Карпатах спостерігається вертикальна поясність природних компонентів і ландшафтів. До 400 — 700 м розвинутий передгірний пояс з дубово-грабовими і дубовими лісами.
Низькогірний пояс піднімається від 700 до 1 200 м. Там ростуть високостовбурні букові, мішані буково-смерекові, ялиново-смерекові ліси. Середньогірний пояс досягає 1 200 — 1 500 м, у якому переважають ялинові і ялиново-ялицеві ліси. Вище, в субальпійському поясі (1 500 — • 1 800 м), ростуть чагарники з гірської сосни, чорної вільхи, ялівцю, схили вкриті гірськими луками.
Гірські хребти Українських Карпат витягнуті з північного заходу на південний схід, що збігається з простяганням тектонічних структур і відповідних їм орографічних елементів.
В Українських Карпатах зосереджено понад 1 400 природоохоронних об’єктів.
У межах провінції Українських Карпат виділяються сім фізико-географічних областей Передкарпатська височинна, Зовнішньокарпатська, Вододільно-Верховинська, Полонинсько-Чорногорська, Рахівсько-Чивчинська, Вулканічно-Карпатська, Закарпатська низовинна лісолучна.
Передкарпатська височинна область знаходиться в межах Львівської, Івано-Франківської і Чернівецької областей. Простягається вздовж Зовнішніх Карпат з північного заходу на південний схід. Це височина з висотами від 200 до 700 м. Вона приурочена до Передкарпатського прогину, що заповнений потужною товщею неогенових відкладів — глин, пісковиків, мергелів, сланців, а також антропогенових водно-льодовикових, річково-озерних піщаних, глинястих, галечникових! нашарувань. Клімат помірно теплий, з надмірним зволоженням. За рік там буває 600-750 мм опадів. Ліси займають близько 25%, а болота — 10% території області. В Перед-карпатській височинній області поширені передгірні, горбисті, терасово-рівнинні ландшафти з дубовими і грабово-дубовими лісами на дерново-підзолистих, поверхнево оглеєних і лучних ґрунтах. Великі площі зайняті сільськогосподарськими угіддями. На орні землі припадає близько 40%, на сіножаті і пасовища — 25% території.
В межах області знаходяться Княждвірський заказник, заказники Турова Дача, Цецине.
Зовнішньокарпатська фізико-географічна область простягається смугою 260-280 км з північного заходу на південний схід. Знаходиться в межах Львівської, Івано-Франківської і Чернівецької областей.
До неї входять Східні Бескиди, Горгани, Покутсько-Буковинські Карпати. Це середньо — і низькогірні хребти з висотами 800-1 000 м. Вони складені крейдовими і палеогеновими гірськими породами чорними сланцями, пісковиками та ін. Схили хребтів пологі, вершини — куполоподібні. Вони перетинаються долинами річок Прута, Черемоша, Серету та ін. Клімат області прохолодний, вологий. За рік тут буває від 700-800 до 1 000 мм опадів. Це сприяє інтенсивному поверхневому змиву, утворенню сельових явищ в басейнах річок Черемош, Серет.
У межах Зовнішньокарпатської області поширені середньо-, низькогірні, улоговинні ландшафти з ялиново-буковими, яли-
ново-широколистими лісами. Середньогірні хребти Горган займає субальпійський пояс з кам’янистими осипищами, криволіссям, гірськими луками (мал.58).
У Зовнішніх Карпатах знаходяться Карпатський природний національний парк, заказники Джурджійський, Тавпиширків-ський, Садки.
До Вододільно-Верховинської фізико-географічної області входять гірські хребти Вододільний, Верховинський, Горгани, а також Ворохта-Путильське низькогір’я, Стрийсько-Сянська верховина, Воловецька верховина, Ясінська міжгірна улоговина. Область знаходиться в межах Львівської, Івано-Франківської і Закарпатської областей. Гірські хребти складені породами крейдового і палеогенового періодів — сланцями, пісковиками та ін. У рельєфі переважають низькогірні і середньогірні хребти з висотами 800-1 200 м, міжгірні улоговини, низькогірно-увалисті малолісисті місцевості — верховини. Клімат помірний, прохолодний. Середні температури січня — 8,5… — 5 °С, липня +13… +17 °С. Річні суми опадів у низькогір’ях становлять 750 мм, у середньогір’ях — до 1 500 мм. У ґрунтовому покриві поширені буроземні ґрунти, на яких ростуть ялинові ліси. Значні площі зайнято вторинними (післялісові) луками, орними угіддями. У ландшафтній структурі Вододільно-Верховинської області переважають низькогірні схилові і міжгірно-улоговинні ландшафти. Природні умови області сприятливі для розвитку лісового господарства, міжнародного туризму тощо.
У межах Вододільно-Верховинських Карпат знаходяться частина Карпатського заповідника, кілька заказників та інших природно-заповідних територій й об’єктів.
Полонинсько-Чорногірська область — найвища частина Українських Карпат з добре вираженою висотною поясністю ландшафтів. Вона розташована між Вододільно-Верховинською, Рахівсько-Чивчинською та Вулканічно-Карпатською фізико-географічними областями. До складу області входять Полонинський хребет, гірські масиви Свидовець, Чорногора та Гринявські гори. В її будові наявні породи юрського, крейдового і палеогенового періодів. Це — вапняки, конгломерати та ін.
Кліматичні умови змінюються з висотою. Річні суми опадів становлять 1 300-1 500 мм і більше. Середньогірні хребти в нижніх і середніх частинах вкриті буковими і ялиновими лісами. Під цими лісами розвинулися буроземні і дерново-буроземні ґрунти. На більш пологих південно-західних схилах, де більше тепла, ростуть букові ліси, на північно-східних — ялинові, ялиново-ялицеві. І букові, і ялиново-ялицеві ліси піднімаються до лучного субальпійського поясу. Верхні частини гірських хребтів мають круті схили, на них є льодовикові форми — кари, осипні конуси.
Рахівсько-Чивчинська фізико-географічна область знаходиться в східній частині Закарпаття, її територія складена найдавнішими в Українських Карпатах гірськими породами — палеозойськими вапняками і сланцями, тріасовими конгломератами, вапняками і доломітами, юрськими вапняками, крейдовими сланцями і пісковиками. Схили Рахівсько-Чивчинських гір круті, їх вершини і гребені гострі. Не випадково один з гірських масивів цього району названо Гуцульськими Альпами. Рахівські і Чивчинські гори розчленовані глибокими річковими долинами на окремі масиви. Чивчинські гори є вододілом річок Тиси, Пруту, Серету. За рік тут буває 1 300-1 500 мм опадів. Зима холодна, середні температури січня — 5… — 7 °С, літо прохолодне, середні температури липня залежно від висоти гір змінюються від +18 до +10 °С. Переважають буроземні ґрунти, які розвинулись під буковими, ялиновими і ялицевими лісами, що піднімаються до 1 700-1 800 м. Вище знаходиться пояс з гірської низькорослої сосни, вільхи, ялівцю. Для Рахівсько-Чивчинської області характерні середньогірські, альпійські, гірськоущелинні і долинно-терасові місцевості.
У межах області знаходиться Чорногірський масив Карпатського заповідника та кілька заказників, понад 50 пам’яток природи.
Вулканічно-Карпатська область (Вулканічні Карпати) знаходиться в межах Закарпатської області на південний захід від Полонинсько-Чорногірського хребта. До неї входять власне Вулканічний хребет, Березне-Ліпшанська долина, Іршавська і Верхньотисинська улоговини. Вулканічні Карпати утворилися в неогені. Хребет складений вулканічними породами андезитами, туфами, базальтами. Над прилягаючою до хребта Закарпатською низовиною він піднімається на 600 — 700 м. Долини річок Тиси, Боржави, Латориці розділяють Вулканічний хребет на окремі масиви. Клімат помірно теплий, вологий. Річні суми опадів становлять 800-1 000 мм. У цих умовах добре ростуть дубово-букові і букові ліси, під якими сформувались буроземні і буроземно-підзолисті ґрунти. Це сприяє розвитку землеробства, виноградарства, садівництва.
На території Вулканічно-Карпатської області знаходяться частина Карпатського заповідника, заказники Росішний, Чорна гора, пам’ятки природи гора Яворник, урочище Тепла Яма та ін.
Закарпатська низовинна лісолучна область прилягає на сході до Вулканічного хребта. В тектонічному відношенні вона приурочена до Закарпатського прогину. Прогин виповнений продуктами руйнування гірських порід брилами, галькою, глинами, піском. Поверхня Закарпатської низовини рівнинна, найвищі висоти не перевищують 120 м (мал.59).
На фоні плоскої низовини помітно виділяється вулканічне Берегівське горбогір’я — острівний масив плоских вулканічних горбів. У межах області переважають ландшафти низовинних рівнин з дерновими опідзоленими глейовими, лучно-болотними та болотними ґрунтами з дубовими і вільховими лісами, луками. Майже половина низовини зайнята сільськогосподарськими угіддями — орними землями, садами, виноградниками. В межах області знаходяться Карпатський заповідник, заказники Росішний, Стужиця, Горгани та кілька заказників, інші природно-заповідні об’єкти й території

Напрямки розвитку діяльності карпатського регіону
Невід’ємною складовою формування і побудови соціально-орієнтованої ринкової економіки областей Карпатського регіону є реалізація комплексу заходів, пов’язаних з розвитком соціального захисту населення, охорони здоров’я, удосконалення міжнаціональних відносин в усіх сферах суспільного життя. Пріоритетами соціальної політики на регіональному рівні є створення умов для забезпечення достатнього життєвого рівня населення областей, збереження і відтворення трудового потенціалу, різке скорочення безробіття, утвердження необхідності мотивації до праці, недопущення надмірної диференціації населення за рівнем доходів, політики охорони здоров’я тощо.
Без врахування природних, історичних, геополітичних, економічних особливостей регіонів розраховувати на успіх ринкових реформ буде важко. Внаслідок цього останнім часом активізувалась проблема регіоналізації реформ, вибору оптимальних стратегій територіального розвитку.
Карпатський регіон, в який входить Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька області, займає загальну площу 56,6 тис. км і в ньому проживає біля 6,5 млн. чоловік (13,7% від загальної кількості в країні).
Перспективна політика розвитку економіки та соціальної сфери областей регіону повинна базуватися на врахуванні комплексу факторів сприятливого та релаксантного характеру.
До сприятливих факторів віднесено
географічний. Займаючи вигідне географічне положення, територія областей є західними воротами України в Європу, що створює їй певні переваги в зовнішньоекономічній діяльності. На сучасному етапі за участю України створені та функціонують євро регіони на західному та південно-західному кордонах “Буг», “Верхній Прут», “Карпатський” та ін.;
достатній ресурсний потенціал (природний, мінерально-сировинний, трудовий), здатний забезпечити стабільний розвиток традиційних для областей галузей економіки;
економічний. Деякі позитивні структурні зрушення, досягнуті в останні роки в сфері приватного господарювання, зменшення залежності від кон’юнктури зовнішнього ринку, зростання інвестиційної активності тощо служать вагомою передумовою для економічного зростання;
транспортний. Розвинута мережа автомобільних та залізничних доріг з урахуванням зручного географічного положення може принести реальні прибутки економіці регіону;
рекреаційний. Регіон володіє вагомим природним потенціалом для санаторно-курортного лікування та оздоровлення населення, який за своєю економічною властивістю і віддачею може перетворити рекреаційну сферу в одну з провідних галузей економіки областей Карпатського регіону;
еколого-кліматичний. Порівняно низький рівень антропогенного забруднення довкілля та виняткова екологічна роль Карпат на континенті сприяють позитивному сприйняттю областей держави на міжнародній арені. Природно-кліматична специфіка областей створює умови для спеціалізації сільськогосподарського виробництва продукції європейського асортименту;
історичний. Відносно більш висока ринкова культура, обумовлена історичним минулим регіону, створює передумови для швидкої адаптації населення до ринкових умов господарювання.
Розумною альтернативою подальшій промисловій ескалації може служити економічно, соціально та екологічно обґрунтоване освоєння рекреаційного потенціалу Карпатського регіону. Тут зосереджені найбільші на Україні запаси мінеральних вод усіх відомих типів, значні поклади лікувальних грязей та озокериту, які є основою розвитку санаторно-курортної справи. Сприятливий клімат, мальовничі природні ландшафти (полонини, гори, річки, ліси), багата історико-культурна спадщина сприяють створенню сучасної туристичної індустрії в краї.
Не менш важливо і те, що вигідний геополітичний фактор зможе активізувати інтеграцію рекреаційної системи регіону в Європейський рекреаційний простір.
Надмірна експлуатація природних ресурсів, які фактично склали економічне ядро регіону, опинились перед загрозою закриття. Орієнтована, до того ж, на внутрішні ринки колишнього СРСР, регіональна економічна система виявилась нежиттєздатною в кризових умовах.
Створений в регіоні виробничий потенціал, його структура і ефективність є прямим результатом реалізації економічної політики командно-адміністративної економіки в Західних областях України. За рахунок екстенсивного нарощування виробничих потужностей, в першу чергу в природо експлуатуючих галузях, благодатний край був активно перетворений в сировинний придаток імперії.
Такі дії призвели до шкідливих наслідків у багатьох регіонах країни вирубка лісів, меліорація, створення штучних водойм, висушування цілих регіонів і інші шкідливі дії для природи, яка побудована на саморегулюванні.
Відзначимо, що на початку 1990 р. в регіоні було зосереджено 9,2% основних фондів, в тому числі — 9,7% основних невиробничих фондів України. Вироблялось майже 12% національного доходу. Приблизно такою ж була частка регіону в загальному обсязі споживання матеріальних благ і послуг населення. В ті ж роки в економіку Карпатських областей щорічно спрямовувалось в середньому 9 — 10% інвестицій.
Таким чином, певний ріст економічних показників, безперечно, був викликаний виключно дією екстенсивних факторів, які вже останніми роками вичерпали себе і не дають ніяких вагомих доходів в регіоні.
У Карпатському регіоні сформувався індустріально-аграрний тип господарського комплексу з розвинутою промисловістю та багатогалузевим сільським господарством, в якому вирощують продукцію тваринництва (м’ясну, молочну), зернові культури, овочівництво (огірки, капуста, морква, редис та інші), садівництво (яблука, груші, сливи), бджільництво (набирає розвитку в окремих районах), птахівництво (кури, гуси, індики, качки), крільництво, козярство та інші напрямки діяльності.
Виділені нами галузі сільського господарства, які мають достатньо розвинену структуру в Карпатському регіоні, підтверджують те, що ці напрямки сприяють розвитку рекреації, туризму і забезпечення регіону свіжими сільськогосподарськими продуктами харчування, а також значною кількістю туристів.
Регіон за своєю укрупненою структурою наслідує загальну структуру народного господарства України, за винятком Львівської області, яка наближається до промислово розвинутих районів країни, де виробляються автобуси, крани на колісному шасі, верстати різних видів, телевізори, машини сільського пристосування, долота для нафтогазової промисловості і багато інших.
Необхідно також наголосити, що у 1990 році регіон давав 32,7% товарної продукції лісової, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості, 10% машинобудування, металообробки, промисловості будівельних матеріалів, легкої і харчової промисловості.
Регіон дає весь обсяг в Україні видобутку самородної сірки та сировини для полівінілхлорид них смол, техніки для обробки рослин отрутохімікатами, майже всі українські автобуси, автонавантажувачі та калійні добрива, 39% кольорових телевізорів, 75% автомобільних кранів, третину паперу, четверту частину картону, половину вироблюваних в країні нетканих матеріалів і ін.
Провідне місце в галузевій структурі промисловості займають машинобудування та металообробка — 25%, легка — 16%, лісова, деревообробна та целюлозно-паперова промисловість — 8,6%.
Особливістю розвитку сільського господарства Карпатського регіону є низька землезабезпеченість. Показники забезпеченості на душу населення сільськогосподарськими угіддями та ріллею найнижчі в Україні (відповідно 0,4 га та 0,24 га при середньому по Україні 0,78 га та 0,67 га).
Тут відзначимо, що регіон, на який припадає 6,4% площі сільськогосподарських угідь держави та 5,3% ріллі, виробляє 10% продукції сільського господарства України. Разом з тим, можна констатувати, що агропромисловий комплекс нині не забезпечує потреб населення регіону в продуктах харчування, в останні роки знижується виробництво усіх видів продуктів харчування сільського виробництва. Значна частина постачається з інших країн — переважно Польщі, Туреччини та інших.
Завезення продуктів харчування з інших країн нині пояснюють іншими причинами, до яких можна віднести такі, як продаж товарів (продуктів) за демпінговими цінами, низький розвиток фермерства в регіоні (1,2 — 3,1% від загальної кількості), високі податки, що діють в країні, не надають можливості вітчизняному виробникові розширити виробництво, нестабільна фінансова система, низький рівень державної підтримки сільськогосподарського виробника з боку державних органів влади, відтік капіталу за межі України та низька участь іноземних інвесторів в економіці, зокрема в галузі сільського виробництва.
За останні роки нагромадилось багато соціально-економічних проблем, гострота і необхідність яких з усією силою проявились в наші дні. Оцінюючи ситуацію в регіоні за критеріями цивілізованих націй, шукаючи найоптимальніші шляхи до процвітання і прогресу, треба рахуватись з тими негативними явищами і фактами, які виникли і мають місце, а саме
соціально-економічна структура регіону страждає виробничою однобокістю майже З/4 працюючих зайнято у виробничій сфері, що говорить про соціально несприятливий характер регіональної економіки;
існують відчутні територіальні диспропорції у вищому розвитку продуктивних сил рівнинної частини і соціальною відсталістю гірських районів;
промисловість регіону, як і в цілому його господарство, є еколого небезпечним, а окремі виробництва і галузі з відсталими технологіями є взагалі несумісні з природою краю; орієнтація деяких галузей промисловості, особливо машинобудування, на привізну сировину (комплектуючі) і прискорені темпи розвитку природо-експлуатуючих галузей (сірка, ліс, калійні солі, нафта, газ, вугілля) зробили регіональну економічну систему малопридатною до виживання в критичних ситуаціях;
в регіоні чітко простежується тенденція до різкого погіршення демографічної ситуації падає природній приріст населення, йде процес старіння населення. Кожен п’ятий житель регіону — пенсіонер. Існує реальна загроза генофонду регіону, а саме поступово загострюється соціальна ситуація, пов’язана з проблемами безробіття і зайнятості населення, яку підсилює ще й той факт, що тут вже давно був надлишок трудових ресурсів, який було зроблено штучно;
заподіяні в попередні роки екологічні збитки природі, які сьогодні доповнюються марнотратством і безгосподарністю, спричинили значне погіршення стану навколишнього середовища, викликали деградацію унікальної природи Карпат.
Аналіз географічних, природних, історичних, економічних умов показує, що Карпатський регіон на етапі становлення державності і входження України у світове господарство має унікальний шанс стати своєрідним полігоном, де розумна економічна політика може успішно поєднати регіональні, державні та міжнародні інтереси країни, забезпечивши при цьому прогрес у соціально-економічному житті регіону.
Варто відзначити, що необхідно вибрати правильний стратегічний курс розвитку регіону, беручи до уваги те, що Карпати є географічним центром Європи, а в природному відношенні — унікальною екологічною системою на заході України. Отже, при формуванні політики освоєння цього краю необхідно розумно використати його геополітичні переваги і зберегти екологічний феномен території.
Майбутня соціально-економічна модель Карпат має бути економічно вигідною для України і екологічно сумісною з прилеглими територіями сусідніх країн.
Необхідно також відзначити, що через Карпатський регіон проходять всі сполучення із країнами заходу, як транспортними засобами (автомобільний, залізнодорожній), так і повітряний та трубопровідний, що міцно поєднує регіон з сусідніми країнами.
Сусідські відносини Львівської області з Польщею, Закарпатської — з Чехією, Чернівецької області з Румунією створюють сприятливі умови інтеграції України в західні країни.
Налагоджені шляхові сполучення роблять регіон привабливим для туризму та економічної співпраці у всіх напрямках діяльності.
Карпатський регіон, як один із стародавніх районів України, має надзвичайно вигідне географічне положення, багату природно-ресурсну базу, найбільші в Україні запаси мінеральних вод усіх відомих типів, значні поклади лікувальних грязей та озокериту, які є основою розвитку санаторно-курортної справи.
Карпатський регіон розташований в сприятливому кліматичному поясі, має мальовничі природні ландшафти — полонини, гори, річки, різні породи лісу, крім того, багата історико-культурна спадщина сприяє створенню сучасної туристичної індустрії для всієї Європи, що буде економічно вигідною галуззю для регіону, основною стратегією його розвитку та піднесення добробуту населення.

«