Інфляція в Україні та її особливості

План
Вступ
1. Сутність інфляції
2. Причини інфляції
3. Типи інфляції
4. Соціально-економічні наслідки інфляції
5. Інфляція в Україні та її особливості
6. Шляхи подолання інфляції в Україні
Висновки
Література

Вступ
Одним із неодмінних атрибутів грошового обігу в країнах, де основу суспільного виробництва складає ринкова економіка, є інфляція. Це явище, власне кажучи, супроводжувало товарне виробництво на всьому історичному шляху його розвитку, але з особливою частотою і негативними наслідками для економіки інфляція стала проявлятися у ХХ столітті, коли країни перейшли до паперово — грошових систем. Інфляція як явище охоплює практично всі напрямки і сфери виробництва і може призводити до дуже гострої соціальної напруженості у суспільстві. Прикладом є Німеччини початку 20 — х років, Югославія — в кінці 80 — х років, Україна — на початку 90 — х років минулого століття. Водночас значна за своїми масштабами інфляція підриває економічні позиції держави, ослаблює її роль у світовому поділі праці.
Проте в останні десятиліття в розвинутих країнах капіталізму вдалося розробити систему заходів державного регулювання, яка, не усуваючи самого явища, все ж дозволяє стримувати інфляційні процеси і певною мірою управляти ними. Це ж саме і стосується України.

1. Сутність інфляції
Інфляція (лат. Inflatio — роздмухування) означає знецінювання грошей у результаті перевищення кількості грошових знаків, що перебувають в обігу, порівняно з сумою товарних цін.
Зовнішнім виявом інфляції є підвищення цін — пряме відображення знецінювання грошей. Як явище інфляція вже була відома приблизно з ІV — ІІІ ст. до н. е. в умовах дії монетних грошових систем. Причиною знецінювання монет було навмисне зменшення в них грошового металу. Так, у римській імперії імператор Семптимієм Севером у 198 році вміст міді в срібних монетах було збільшено на 50 — 60%, що привело до знецінювання грошей і зростання цін.
Приклади монетно — грошової інфляції мали місце й у більш пізні періоди. Однак у докапіталістичних формаціях і в період капіталізму, аж до скасування золотого стандарту, інфляція була явищем спорадичним, тому що кількість грошей в обігу регулювалася стихійно шляхом їхнього відпливу в скарби або їх припливу звідти.
2. Причини інфляції
До найбільш істотних причин інфляції належать
Емісія грошей, що викликає диспропорцію між реальною потребою народного господарства в грошах і реальною грошовою масою.
Крах золотого стандарту.
Прискорення обороту грошей, що може бути викликано різними обставинами. До них належить, наприклад, широке впровадження безготівкових розрахунків, застосування нової техніки у процесах, пов’язаних з організацією грошового обігу.
Значне скорочення товарообороту, обумовлене, наприклад, скороченням виробництва через кризовий стан економіки, неврожай або якесь стихійне лихо.
Кредитна експансія, що стає причиною збільшення безготівкового грошового обігу, тобто емісія кредитних грошей.
Значне збільшення попиту (інфляція попиту), яке може бути викликане, наприклад, різким збільшенням заробітної плати, збільшення попиту, викликане мілітаризацією економіки, що знаходить своє вираження у зростанні військових замовлень держави.
Кризові явища у виробництві базових матеріальних ресурсів. Прикладом може бути енергетична криза, що почалася у світі в 1973 році і була пов’язана, головним чином, з політикою країн членів ОПЕК з обмеженням видобутку нафти.
Перелік причин інфляції діють не ізольовано, а часто переплітаються, доповнюючи одна одну і надаючи інфляції характер затяжного і часто дуже глибокого за своїми наслідками процесу.
На виникнення інфляції і особливо на її розвиток впливають також інші численні чинники. Їх можна класифікувати на внутрішні й зовнішні. Так, до внутрішніх чинників належить високий рівень монополізації економіки. Монополії, які зосереджують переважну частину виготовлення чи збуту товарів можуть штучно підвищувати ціни. До цієї групи чинників можна віднести і значні обсяги розміщення державних цінних паперів. Їх покупці — переважно комерційні банки, які дуже часто реагують на це випуском кредитних грошей під забезпечення їх державними цінними паперами. Тим самим вони можуть суттєво збільшувати обсяг цих платіжних засобів у загальній грошовій масі.
До зовнішніх чинників належить, наприклад, імпорт інфляції з однієї країни в іншу. Високий ступінь інтеграції економіки багатьох країн, а це особливо характерно для країн, що входять у регіональні економічні блоки (Європейський союз, СНД та інші), складає основу на котрій інфляційний процес з однієї країни швидко переходить в іншу. Як правило, імпорт інфляції здійснюється через ціни імпортованих товарів.

3. Типи інфляції
Виділяють чотири типа інфляції — повзуча, відкрита, галопуюча і гіперінфляція.
Повзуча інфляція характеризується прискореним нагромадженням грошей в обігу без помітного підвищення чи з не дуже значним зростанням цін, що може відбуватись на початку розвитку інфляційного процесу. При цьому певний час зростання цін може розвиватися повільними темпами. Якщо вони не перевищують 3 — 5% на рік, то така інфляція не має явних негативних наслідків і мало відчутна для економічних суб’єктів. Вони можуть навіть штучно підтримуватися протягом тривалого часу з певними цілями, що і надає їй повзучого характеру.
Відкрита інфляція настає тоді, коли темпи зміцнення грошей в країні перевищують 5% на рік. При цьому наслідки інфляції стають відкритими перш за все у монополізованих секторах економіки. Зайняті в них підприємці починають прискорено підвищувати ціни на свої товари у відповідь на зростання попиту. В зв’язку з цим їхні покупці починають зазнавати додаткових витрат. А тому вони підвищують ціни на свої товари, включаючи і товар робоча сила. Поступово інфляція поширюється на всі сектори економіки, внаслідок чого порушується її рівномірний, збалансований розвиток.
Галопуюча інфляція настає тоді, коли темпи знецінення грошей досягають 20 — 25% на рік. В цей період значно посилюються економічні суперечності та соціальна напруга в суспільстві. Найбільш організовані групи економічних суб’єктів домагаються різкого підвищення цін на свої товари. Це примушує та інші категорії організовуватися та посилювати свої економічні й соціальні вимоги. Темп зростання цін набуває стрибкоподібного характеру, стає важкопередбачуваним і практично не піддається регулюванню. Інфляція виходить з — під контролю держави і різко негативно впливає на всі сфени економіки та соціальне життя країни.
Гіперінфляція характеризується перевищенням темпів знецінення грошей на 40 — 45% протягом місяця. В цьому стані гроші починають втрачати здатність виконувати свої функції. А сама роль грошей в економіці падає. Відбувається натуралізація господарських зв’язків. Поширюються бартерні операції. Порушується фінансовий та кредитний механізми. В економіці розвиваються неорганізовані, стихійні процеси тощо.
При інфляції попиту надлишок грошей виникає внаслідок зростання сукупних грошових витрат підприємств, державних і домашніх господарств. Попит в країні в цілому виявляється більшим сукупної пропозиції товарів і послуг, а це неминуче веде до зростання рівня цін.
Не менш небезпечною є інфляція витрат, коли ціни зростають через збільшення витрат виробництва. Зрослі ціни вимагають нового збільшення витрат при купівлі необхідних виробничих ресурсів, що знову “штовхає” ціни вгору там, де ці ресурси застосовуються. Інфляційні стрибки цін в результаті посилюють один одного, їх зростання стає, по суті, самопідтримуючим, при чому із зростаючими темпами.
Два найважливіших джерела, що живлять інфляцію витрат, — це зростання номінальної заробітної плати і цін на сировину та енергію. Надмірне зростання заробітної плати, як правило, породжує інфляцію, тому профспілки, що вимагають постійного підвищення оплати праці для працівників своєї галузі, повинні рахуватись із загальним економічним станом країни, середнім рівнем заробітної плати. Зростання витрат виробництва, що обертається накручуванням цін, веде до раптового, непередбачуваного зростання цін на сировинні ресурси, а особливо — на енергоносії.
Найстрашніше в інфляції втрат те, що вона породжує інфляційну психологію. Це явище виникає тоді, коли в масовій свідомості людей існує впевненість, що інфляція буде наростати і надалі. При цьому працівники починають вимагати підвищення заробітної плати “під майбутнє зростання цін, а підприємці завчасно закладають у ціну своїх товарів очікуване зростання витрат на сировину, енергію, робочу силу і кредит.
Всі ці види інфляції існують тільки при відкритому її становищі — тобто при відносно вільному ринку. При «прихованій» інфляції ріст цін на товари і послуги може не спостерігатись, а знецінення грошей може виражатись в дефіциті пропозиції.
Також інфляція може бути збалансованою і незбалансованою. При збалансованій інфляції ціни піднімаються відносно помірно і одночасно на більшість товарів і послуг. В цьому випадку по результатах середньорічного росту цін піднімається процентна ставка державного банку і таким чином ситуація стає рівносильна стабільним цінам. У випадку незбалансованої інфляції ціни на різні товари і послуги піднімаються неодночасно і по-різному на кожний тип товару.
Існує також очікувана і неочікувана інфляція. Очікувану інфляцію можна спрогнозувати на який-небудь період часу і вона як правило є прямим результатом діянь влади. В якості прикладу можна навести лібералізацію цін в Росії в 1992 році і відповідний прогноз росту цін напередодні — в грудні 1991р. Неочікувана інфляція характеризується неочікуваним скачком цін, що негативно відбивається на податковій системі і грошовому обігу. У випадку присутності у населення інфляційних очікувань така ситуація викличе різке збільшення попиту, що само по собі створює труднощі в економіці і змінює реальну картину суспільного попиту, що веде до збою в прогностичних тенденціях в економіці і при деякій нерішучості уряду ще сильніше збільшують інфляційні очікування, які будуть збільшувати ріст цін. Але у випадку коли раптовий скачок цін відбувається в економіці на зараженій інфляційними очікуваннями, то виникає так званий «ефект Пігу» — різке падіння попиту у населення в надії на швидке зниження цін. В наслідок зниження попиту, виробник змушений знизити ціну, все повертається в становище рівноваги.

4. Соціально-економічні наслідки інфляції
У числі тих, хто найбільш потерпає від інфляції, насамперед, найменш захищені верстви населення. Пенсіонери, інваліди, студенти і деякі категорії працюючих в умовах інфляції витрачають свої заощадження, а їх пенсії, стипендії та інші виплати не зростають узагалі або збільшуються в темпі, що відстає від темпів інфляції.
Зменшення реальної заробітної плати основної частини найманих працівників у період інфляції стає повсюдним. Це призводить до змін у структурі споживання, погіршення загальних умов відтворення робочої сили, зубожіння населення.
У період інфляції погіршується становище дрібних власників і особливо фермерів. Різниця між цінами на сільськогосподарську і промислову продукцію зростає, а це погіршує економічне становище.
З розвитком інфляційних процесів відбуваються глибокі негативні зміни в економіці в цілому. Ціни на вироблені товари швидко зростають. При цьому підвищення цін відбувається нерівномірно, а це спричиняє порушення сформованих в економіці пропорцій.
Неодмінним супутником такої зміни цін стає спекуляція. Виникає величезна кількість посередницьких фірм, що займаються перепродажем вироблених товарів.
Нестійкість грошової одиниці значно збільшує підприємницький ризик і знижує ділову активність. Причиною її зниження стає скорочення всіх видів кредиту і, насамперед, комерційного.
Капіталовкладення в економіку зменшуються, а зміна структури попиту і нерівномірне зростання цін призводить до дезорганізації внутрішнього ринку.
Зниження реальної заробітної плати робить ручну працю дешевою, а це гальмує науково — технічний прогрес і впровадження нової техніки.
Прямим вираженням негативних наслідків інфляції стає розлад усієї системи грошового обігу. Один із яскравих проявів цього — витиснення національної грошової одиниці іноземною валютою.
Інфляція призводить до порушення сформованих міжнародних відносин, а можливість зниження цін на експортні товари тієї країни, де інфляція досягла великих розмірів, посилює конкуренцію на зовнішніх ринках.
Якщо інфляція триває досить довго, то сукупність усіх її негативних наслідків призводить до різкого розладу фінансової системи держави і до важкого стану всієї економіки.
5. Інфляція в Україні та її особливості
Перші роки становлення незалежної суверенної України супроводжувалися значними економічними труднощами. У головному вони пов’язані з переходом від тотально — планової системи організації виробництва до ринкової економіки. Саме еволюція соціально — економічного оновлення нашої Батьківщини і викликала до життя низку суб’єктивних суперечностей, які, у свою чергу, призвели до появи глобальних негативних явищ. Серед них — диспропорції в економіці, спад виробництва, безробіття, різке погіршення матеріального становища основної частини населення — усе це ще не повний перелік тих явищ в економічному житті нашого суспільства, які надовго стали ознакою розвитку України. Серед них особливе місце за своїм значенням і впливом на посилення економічної кризи в Україні зайняла інфляція.
Слід зазначити, що в умовах тоталітарної системи з її практично повним контролем за цінами інфляція мала місце у вигляді прихованої. Остання, як відомо, виявляється в дефіциті товарів і послуг, який щодалі посилювався в СРСР, віддзеркалюючи велику розбалансованість товарної і грошової сфери.
Перші роки існування України як незалежної держави супроводжувалися величезним збільшенням цін і характеризувалися високою динамікою їх зростання. Так у 1991 р. інфляція склала 390% за рік, у 1992 р. — 2100%, а в 1993 р. — 10256% за рік. Цей рік став піком інфляційного процесу. Надалі вона почала помітно падати і склала в 1994 р. — 501%, у 1995 р. — 281,7%. У 1996 р. — 139,7%, у 1997 р. — 110,1%, у 1998 р. — 120%, у 1999 р. — 119,2%, у 2000 р. — 125,8%, у 2001 р. — 106,1%, у 2002 р. — 99,4%, у 2003 р. — 108,2%, у 2004 р. — 12,3%.
Інфляція в Україні, як і в інших країнах колишнього соціалістичного табору, викликана багатьма причинами, серед них можна виділити ті, що визначили основні особливості даного процесу в нашій держава
Україна в спадщину від СРСР одержала дуже деформовану економіку, в якій величезна роль належала військово — промисловому комплексу. У 1990 році у промисловості України приблизно 40% обсягів виробництва припадало на військове виробництво. Це різко зменшувало можливості економіки щодо задоволення потреб населення і спричиняло величезні непродуктивні витрати.
Поряд із цим народне господарство України, як і інших країн СНД, характеризувалося високим рівнем монополізації економіки. Так, тільки серед 380 найбільших підприємств України в 1990 році більше половини являли собою єдине підприємство з виробництва відповідного товару. В умовах спаду виробництва ця обставина теж сприяла помітному зростанню цін.
Важливою причиною, що обумовила наростання інфляції в перші роки існування незалежної України, стало й те, що уряд виділяв величезні дотаційні кошти на підтримку неефективно працюючих підприємств. До них належала більша частина колгоспів, окремі підприємства промисловості і навіть галузі, наприклад вугільна.
Загальний стан економіки у поєднанні зі складнощами перехідного до ринку періоду призвів до значного скорочення обсягів як промислового, так і сільськогосподарського виробництва. За 1991 — 1999 рр. валовий внутрішній продукт країни зменшився в 2,5 рази.
Розвитку інфляційних процесів сприяла й сформована за роки радянської влади в населення стійка психологія споживання. У поєднанні з масовою безгосподарністю і марнотратством усіх видів ресурсів вона ставала причиною нераціонального використання наявного потенціалу і скорочувала товарну масу. Це призводило до істотного тиску на споживчий ринок і порушувало співвідношення між грошовою і товарною масами.
Сприяло інфляції розширення державного апарату тощо.
Суттєвою причиною, що обумовила розвиток інфляційної спіралі, стало підвищення цін на російські енергоносії. Досить сказати, що тільки за 1992 р. ціни на нафту, газ і нафтопродукти зросли в 300 разів. У зв’язку з цим України, яка не має великих запасів енергетичних ресурсів і насамперед нафти і газу, з її залежністю від одного постачальника, потрапила в надзвичайно скрутний стан, і це стало одним зі значних чинників гіперінфляції в нашій державі.
Суттєвим чинником інфляції в Україні виявилося деформування попиту. Ті групи населення, що почали отримувати великі доходи, стали пред’являти підвищений попит на іноземні товари і на вітчизняні товари підвищеної якості. Це призвело до посилення диспропорцій в економіці саме через зміну попиту.
Усі ці явища в економіці України як у дзеркалі знайшли свій відбиток у величезному дефіциті державного бюджету, покриття якого значною мірою здійснювалось за рахунок емісії грошей. Так, за 1992 — 1995 рр. частка кредитів уряду в загальному обсязі чистих внутрішніх вимог, куди, крім кредитів уряду, входять прямі кредити комерційним банкам і кредити цим банкам, що розміщувались через кредитні аукціони, склала біля 90%. За розрахунками фахівців у 1993 році за рахунок збільшення грошової маси інфляція забезпечувалася приблизно на 85%. В останньому її приріст був наслідком перш за все зміни швидкості грошової маси і падіння виробництва.
Важливою причиною інфляції став і її прямий імпорт з Росії. У 1991 році правлячі кола Росії, намагаючись закріпитись при владі, пішли на нечувану емісію грошей. Тільки за 1991 рік Центральний банк Росії випустив в обіг грошей на 32% більше, ніж за попередні 30 років. Унаслідок цього грошова маса в Росії за весь 1991 рік зросла в 2,26 рази, а в Україні — тільки в 1,44 рази. За наявності прозорих кордонів цей надлишок грошей з Росії хлинув в Україну, змітаючи з полиць наших крамниць товари і посилюючи дисбаланс між товарною і грошовою масами.
Суттєвим чинником інфляції в Україні стало й те, що Росія без будь — яких правових підстав оголосила себе правонаступником загальносоюзного майна багатьох державних інституцій. І серед них — активи Державного банку колишнього СРСР, що були представлені золотим і діамантовим фондами, валютними резервами, дорогоцінними металами та каміннями й іншими активами. Зрозуміло, що якби Україна й інші колишні республіки Радянського Союзу відстояли своє законне право на частину тільки цього спільного майна (не говорячи вже про правомірність поділу всіх флотів, а не тільки Чорноморського), інфляція в цих республіках була б значно меншою.
Обмін у банках іноземної валюти на національну, оскільки на депозитних рахунках банків з’являються додатково випущені національні гроші.
Структурні світові кризи (енергетика, сировина тощо).
Таким чином, можна констатувати, що в Україні інфляція викликана цілою низкою причин, що в поєднанні з повною руйнацією господарчого механізму призвело до дуже тяжких наслідків. Цей важкий інфляційний період тривав практично до грошової реформи 1996 року, після якої інфляція значно зменшилась.
Особливі надії на вщухання інфляційних процесів Україна отримала після припинення фази депресії і початку пожвавлення в суспільному виробництві. Вже в 1999 році спад ВВП був найменшим за всі попередні роки і відносно невеликим, а в 2000 році уперше ВВП зрів на 5,9%. у наступному році він збільшився на 9,2%, у 2002 році — на 5,2%, у 2003 році — на 9,3%, а у 2004 році — на 12%. Ці позитивні зміни в поєднанні з виваженою політикою монетаризму суттєво вплинули й на динаміку інфляції. Вона почала помітно вщухати і вже в 2001 році становила 6,1%, у 2002 році — 99,4%, а в 2003 році — 8,2%, хоч і зросла в 2004 році до 12,3%.
6. Шляхи подолання інфляції в Україні
В Україні ще немає значного досвіду боротьби з інфляцією і тому в розробці своєї антиінфляційної політики в нашій державі було використано теоретичні й практичні розробки західної економічної науки в цій сфері. Це дозволило нашій країні, хоч і з багатьма серйозними помилками, приборкати, врешті — решт, інфляцію і подолати ти найбільш негативні її соціально — економічні наслідки.
Увесь комплекс заходів щодо боротьби з інфляцією і її наслідками, який і складає, власне, антиінфляційну політику держави, у незалежній Україні можна поділити на декілька етапів.
Перший етап — антиінфляційної політики почався на початку 1990 років. Він продовжувався з 1991 по кінець 1993 року. Його суть зводилась до спроб в умовах реформування економіки підняти виробництво і наповнити ринок товарами. Але за обмеженості ресурсів і зростання цін через різке подорожчання енергоресурсів, що надходили, головним чином, з Росії, і дії інших факторів, ці спроби здійснити економічне зростання виявились марними. У той же час урядом була здійснена масова лібералізація цін і знято обмеження на підвищення заробітної плати. Усе це призвело до зростання дефіциту державного бюджету, який покривався за рахунок використання потужностей друкарського верстата. Інфляція переросла в гіперінфляцію і стала найбільш загрозливим явищем в економіці нашої держави. За суттю антиінфляційну політику держави на цьому етапі можна назвати антиінфляційною тільки умовно. Насправді вона була про інфляційною.
Другий етап — формування й реалізації антиінфляційної політики починається з кінця 1993 і продовжується до вересня 1996 року. На цьому етапі антиінфляційна політика в Україна набуває певних конкретних ознак. І хоч вона інколи мала суперечливий характер, проте її спрямованість на зменшення інфляції на цьому етапі очевидна. У цей період упорядковано ціноутворення при формуванні оптових цін промисловості. З метою зменшення спекулятивних операцій було обмежено відсотки по кредитах комерційних банків. Для торговельно-посередницьких фірм уведено обмеження націнок, що не повинні бути більше 50% від відпускної ціни промисловості. Наведені й інші заходи призвели до суттєвого зменшення динаміки зростання цін і дали можливість 2 вересня 1996 року почати грошову реформу в Україні.
Третій етап — антиінфляційної політики починається з кінця 1996 і по кінець 1999 року. Він характеризується тим, що інфляція в її розмірах у ці роки не була ворогом номер один і основний акцент в антиінфляційній політиці було зроблено на створення умов для виходу з економічної кризи. Антиінфляційна політика базувалась на жорстких монетарних принципах і це призвело до придушення інфляції, яка в 1997 році склала 110%.
Проте обмеження приросту грошової маси мало й негативні наслідки. Вони виявились у кризі неплатежів, у зростанні взаємної та бюджетної заборгованості, у підвищенні частки бартерних розрахунків.
З початку 2000 року в економіці України почалось зростання виробництва. У цих умовах антиінфляційна політика була спрямована на забезпечення підйому економіки. Того часу почали застосовуватись різні, переважно непрямі антиінфляційні заходи.
У сучасних умовах в Україні для здійснення виваженої антиінфляційної політики слід, передусім, навчитись точно прогнозувати інфляцію. Для цього необхідно на основі чіткого статистичного відображення основних макроекономічних показників у сфері товарного і грошового обігу розробляти моделі можливих інфляційних змін у грошовій сфері. Але розробка моделі розвитку інфляційних процесів з огляду на заплановані основні макроекономічні показники розвитку нашої економіки являє собою тільки теоретичне обґрунтування здійснення антиінфляційних заходів. Їх реалізація вимагає постійного пошуку з боку НБУ шляхів найефективнішого застосування цього інструментарію. Останнє передбачає максимальне врахування особливостей і реального стану нашої економіки. Досвід показує, що в наших умовах традиційні антиінфляційні заходи не завжди дають відповідні результати.
Так, в останні роки для посилення стимулів до економічного зростання, а відтак, і впливу на інфляційні процеси, НБУ чітко проводить політику зниження облікової ставки. Якщо в 1996 році вона склала 40%, то в 2000 році — 27%, у 2002 році — 8%, у 2003 році — 7% і тільки в кінці 2004 року — біля 9%. Незважаючи на дуже помітну тенденцію щодо здешевлення кредитних ресурсів для комерційних банків, вони не поспішають знижувати вартість кредитів, що надаються суб’єктам господарювання. Це підтверджує той факт, що середньозважена ставка за кредитами комерційних банків у 2001 році склала 30 — 35%, а в 2004 році — 18%. Розрив між базовою ставкою НБУ і середньозваженими ставками комерційних банків ще великий.
Важливим напрямком здійснення антиінфляційної політики мають стати операції центрального банку на ринку цінних паперів. Активний продаж цінних паперів і реанімація цього ринку в Україні — необхідна передумова зменшення інфляційних наслідків від збільшення заробітної плати, пенсій, стипендій тощо. Нині цей ринок в Україні малоефективний і слабкий. Посилення його роботи стає неодмінною умовою як розвитку економіки в цілому, так і вдосконалення системи антиінфляційних заходів держави.
Суттєве місце в Україні щодо стримування інфляційних процесів має зайняти і організація державного управління. Як відомо, на сьогодні маємо великий і обтяжливий для країни управлінський апарат. І якщо його скорочення в більш — менш помітних масштабах на даному етапі малореальне, то треба хоч би підвищити ефективність використання коштів, які виділяються на цей апарат з державного бюджету. Великий резерв ще є і в царині функціонування всієї бюджетної сфери, де проблема не тільки в оптимізації витрат бюджетних коштів, але й в удосконаленні її організаційної структури.
У країнах з перехідною економікою, а саме такою є економіка нашої держави, важливий антиінфляційний захід — це контроль за рухом іноземної валюти. Справа в тому, що перехідна економіка характеризується, як правило, високим рівнем доларизації. А це робить грошовий обіг дуже чутливим до всіляких зовнішніх і внутрішніх змін в економіці, і за певних умов може стати чинником посилення інфляції. Принаймні вітчизняні фахівці доводять, що, наприклад, між курсом гривні до долара і рівнем інфляції є досить тісний зв’язок.
З огляду на це слід дуже ретельно розробляти і реалізовувати валютну політику в усьому різноманітті її напрямів. Політика в галузі курсоутворення, організації руху іноземної валюти, її залучення до інвестиційного процесу, способи та організація її конвертації у вітчизняну грошову одиницю і т. ін. — усе це має велике значення як для всього процесу відтворення, так і для стану динаміки інфляційних процесів.
Наша молода незалежна держава робить ще тільки перші кроки в напрямку розробки антиінфляційних програм. Але вже перші заходи в цій площині показують, що при концентрації зусиль науковців у поєднанні з дією владних структур можна, дійсно, досить швидко набути гарного досвіду в боротьбі з таким грізним явищем, як інфляція.

Висновки
Інфляція — надзвичайно складне соціально — економічне явище і тривалий процес. Інфляційний процес в Україні розвивається згідно з загальновизнаними закономірностями від помірної до гіперінфляції.
Суттєво поліпшити ситуацію можна лише за умов комплексного впровадження антиінфляційного регулювання, а найважливіші шляхи подолання інфляції в Україні можна назвати слідуючі
загальне підвищення народногосподарської ефективності;
прискорення науково — технічного прогресу;
вдосконалення структури відтворення;
виважена, розумна інвестиційна політика;
конверсія військового виробництва;
скорочення чисельності управлінського персоналу, вдосконалення його роботи;
раціоналізація зовнішньоторгових і зовнішньоекономічних відносин;
суворий контроль за сплатою грошових коштів;
аргументована, виважена політика податків;
звузити межі діяльності „тіньової” економіки;
провести приватизацію і роздержавлення;
провести фінансову — кредитну реформу;
створити необхідні умови для середнього і малого бізнесу, підприємництва;
забезпечити проведення довгострокової грошової політики;
підвищити курс національної валюти;
скоротити бюджетний дефіцит з перспективною його повної ліквідації.
Безперечно, що Україна, маючи значний економічний потенціал, не лише стабілізує фінансову ситуацію в країні, але й забезпечить умови „керованості ” інфляційним фактором, що подасть їй змогу зайняти належне місце серед інших економічно та соціально розвинутих країн Європи.

Література
1. Гальчинський А.С. Теорія грошей Київ Основи 2001
2. Рудавка С.І., Ольшевський П.Б. Основи економічної теорії Вінниця Тезис 2003
3. Савлук М.І. Гроші та кредит Київ 2002
4. Шлях України до економічної безпеки. Матеріали
5. науково — практичної конференції Харків НУВС 2004
6. Щетинін А.І. Гроші та кредит Київ, Центр навчальної літератури 2005

«