Розслідування кишенькових крадіжок

Розслідування кишенькових крадіжок

1. Коротка кримінально-правова й криміналістична характеристика кишенькових крадіжок
· Об’єкт злочину – право власності, відповідно до якого здійснюється володіння, користування й розпорядження майном.
· Предметом кишенькових крадіжок головним чином є гроші (у виняткових випадках банківські пластикові картки з грішми на рахунку), що складає 83,3%, стільникові телефони – 10%, різні документи – 1,8%, іноземна валюта та вироби із золота – 1%. У решті випадків викрадались речі, які не маюють матеріальної цінності для потерпілих (телефонні картки, проїзні квитки, ключі тощо).
Злодій зазвичай використовує будь-якові можливості, щоб одразу після вчинення крадіжки позбавитись від єдиного доказу, який може його викрити — гаманця, який має свою індивідуальність і тім самим може бути упізнаний. При цьому він намагається розташувати викрадений гаманець таким чином, щоб у випадку небезпеки непомітно його викинути.
Зазначена специфіка кишенькових крадіжок сприяє тому, що кишеньковий злодій протягом дня може вчинити велику кількість злочинів, оскільки він не обтяжений необхідністю реалізувати викрадене (наприклад, як буває у випадку квартирної крадіжки), і не потребує в таємному зберіганні викраденого.
· Об’єктивна сторона злочину – дії, які характеризуються протиправним корисливим зверненням до своєї користі чужого майна, що заподіює прямий збиток власникові.
· Суб’єкт злочину – фізична осудна особа, що досягла 14-літнього віку.
· Суб’єктивна сторона крадіжки характеризується прямим наміром на заволодіння чужим майном з корисливих спонукань.
· Особистість злочинця — у загальній масі кишенькових крадіїв можна виділити тихнув, для яких вчинення кишенькових крадіжок було епізодичним, не типовим для їхньої поведінки в цілому, і злодіїв-рецидивістів, для яких вчинення кишенькових крадіжок – це основне джерело існування.
У більшості випадків (86,8%) вчиняються особами чоловічої статі.
Злодійські групи кишенькових крадіїв з числа жінок — явище доволі рідке. Смороду вчиняють злочини або поодинці, або в співучасті йз чоловіками, при цьому спритністю нічим не поступаються останнім, алі крадуть переважливо в магазинах та на ринках із дамських сумочок і зовнішніх кишень.
Психологічна особливість жінки-злодійки полягає в тому, що вона рідко стає на злочинний шлях самостійно. Її антисуспільна „кар’єра”, як правило, починається йз співмешкання з кишеньковим злодієм та надання йому будь-яких послуг. Лише після засудження злодія судом вона, будучи зваблена „красивим життям”, або починає співмешкати з іншим злодієм, або красти самостійно.
Серед осіб, які вчинили кишенькові крадіжки, найбільш криміногенною є вікова група 25 – 29 років, а найближча до неї – 18 – 24 роки (характерно, що особини, які почали злочинну діяльність у цьому віці, частіше за інших засуджених вчиняли повторні крадіжки).
У кишенькових крадіїв освітній рівень нижче, ніж в інших категорій злочинців. З початковою освітою серед їх є 7,2%, з неповною — 34,9%, з середньою та спеціальною — 57,9%, осіб, які мають вищу освіту серед кишенькових злодіїв немає.
Соціальний стан, рід зайняти й відношення до праці в кишенькових крадіїв доволі специфічне інтелігенції немає; службовці та учні складають 2,5%, робочі — 38%, сільськогосподарських працівників немає; осіб без певного роду зайняти — 59,5%. Серед останніх майже третина не має постійного місця проживання. Алі, робота для кишенькових крадіїв є лише ширмою — 64,2% засуджених, які значилися до затримання працюючими, постійно гастролювали з метою вчинення злочинів. Не можна не враховувати й ті, що певна частка кишенькових злодіїв не прагне працювати через побоювання втратити чутливість пальців рук. Чинність звички до відхилу від робити в кишенькових злодіїв значно сильніше ніж страх перед покаранням.
Загальний рецидив серед кишенькових крадіїв складає 85,5%, а спеціальний — 78%. Серед рецидивістів, які відбували покарання за кишенькові крадіжки, 15,6% малі дві судимості, 19,3% — три, 26,5% — чотири, 19,3% — п’ять і стільки ж більше п’яти. При цьому 70% з їх за кишенькові крадіжки судимі більше трьох разів.
Ці та раніше наведені дані безперечно свідчать про високий професіоналізм особини кишенькового злодія.
Можна зробити висновки про ті, що наявність кримінального професіоналізму серед кишенькових злодіїв підтверджується наступним
— вибором певного способу таємного заволодіння майном, як свого роду постійного протиправного заняття;
— достатньо вузькою спеціалізацією в порівнянні з іншими категоріями осіб, які посягають на чуже майно;
— ставлення до злочину як до промислу, тобто як до основного та достатньо суттєвого джерела придбання засобів для існування;
— ототожнення собі зі злочинним середовищем, що виражається у високому рівні як загального, так і спеціального рецидиву, використання крадійського жаргону, наявність відповідних прізвиськ і татуювань.
Абсолютна більшість кишенькових крадіїв спеціалізується у своєму злочинному ремеслі за способом, окремими прийомами та місцем вчинення крадіжок
— „писаки” -злодії, які застосовують безпечні бритви або гострі ножі для розрізу кишень чи сумочок. У своєму середовищі вважаються найбільш кваліфікованими та авторитетними. Мабуть тому їх ще називають „технарями”;
— „ширмачі” — злодії, що вчиняють крадіжки за допомогою прикриття („ширми”), якими є плащі, пальта, газети, букети квітів тощо;
— „щипачі” — використовують спосіб, коли смороду запускають у кишеню жертви „вилку” з двох пальців однієї руки, у тієї година як іншими трьома пальцями відтягують одежу від тіла (діють без „ширми”), частка таких злочинів у середньому по регіонах складає 64%.
— „трясуни” — вчиняють крадіжки шляхом витрушування гаманця з кишені за допомогою різких підштовхувань жертви;
— „рибалки” („гачечники”) — вчиняють крадіжки в основному з чи сумок портфелів, використовуючи при цьому або спеціальний, або рибальський гачок;
— „пінцетники” („хірурги”) — „працюють” пінцетом, за допомогою якого найчастіше вчиняють крадіжки йз задніх кишень штанів або прихованої кишені-пістона, а також із дамських сумочок;
— „сумочники” — спеціалізуються на крадіжках із дамських і господарських сумок;
— „верхушники” (презирливо „дубило”) — вчиняють крадіжки предметів та гаманців, які лежати зверху господарських сумок;
— „марвіхери” — викрадають гаманці заможних громадян, особливо іноземців, які дуже часто відвідують нічні клубочи, дискотеки та презентації;
За окремими прийомами розподіл „праці” частіше відбувається в крадійських групах. Отут відомі такі „спеціалісти”
— „тирщики” („постановщики”) — співучасники, які відтісняють або відволікають жертву, при цьому створюють для неї незручне становище;
— „навальщики” („затинщики”) — заслоняють виконавця, утворюючи так звану „стінку”;
— „пропальщики” — приймають викрадене одразу ж після крадіжки та забезпечують його зберігання;
— „волинщики” — відволікають увагу громадян та міліції у випадку виявлення крадіжки та створюють умови для втечі виконавця;
— „розвідники” („стрьомщики”) — особини, які забезпечують спостереження за оточуючими;
— „майстри” — безпосередні виконавці крадіжки.
Доволі поширене явище серед кримінальних елементів, а особливо кишенькових злодіїв — татуювання. Характерно, що якщо в загальній масі засуджених спостерігається змішування старих малюнків-символів із новими, те в кишенькових крадіїв переважають традиційні позначення. До них можна віднести восьмикінцеву зірку, якові наносять не передпліччя чи на гомілку; серце простромлене кинджалом; орла, який несе в пазурі оголену жінку, „марвіхери” мають своє татуювання — павук без павутиння між великим та вказівним пальцем руки; розпізнавальним знаком „писаря” є татуювання у вигляді ченця, який пише книгу гусячим пером тощо.
У субкультурі кишенькових злодіїв особливо колоритним є жаргон, який, по суті, відображає їхню психологію, злочинну направленість, відношення до чи тихнув інших соціальних цінностей.
Жаргон кишенькових злодіїв, на відміну від інших професіоналізованих категорій злочинців, — найбільший за кількістю слів і зворотів (близько 400). Він відіграє в їхньому протиправному житті не тільки комунікативну, алі й допоміжну роль. Наприклад, його використовують при вчиненні кожної третьої кишенькової крадіжки.
Серед кишенькових злодіїв доволі 43% — інваліди ІІ та ІІІ груп. Для них характерні такі хвороби, як туберкульоз, венеричні захворювання. З кожних чотирьох троє є людьми з недостатнім фізичним розвитком.
Число хронічних алкоголіків серед кишенькових злодіїв коливається від 20 до 30%, наркоманів — 50 — 60%, осіб із порушеннями психіки до 10%.
Постійна потреба в чи наркотиках спиртних напайках є для багатьох злодіїв причиною, яка підбурює до вчинення злочину. Найбільш активні крадії — це наркомани. І подібна тенденція спостерігається не тільки стосовно кишенькових крадіжок.
Крім цього, кишеньковим злодіям властива емоційна неврівноваженість, безмірна дратівливість, а нерідко й напади істерії. Смороду частіше за інших злочинців виражають будь-який протест, пов’язаний із діяльністю правоохоронних органів, розрізають собі вени, б’ються головою про стінку тощо Однак нерідко подібні дії можуть бути цілком продумані та переслідують конкретні цілі (переведення до лікарні, відстрочка зимового етапу, звільнення від фізичної праці тощо).
Злочинна кваліфікація залежить від рук кишенькового злодія. Наприклад, пальці його рук тонкі, довгі, дуже гнучкі та чутливі до зовнішніх подразників. І кишеньковий злодій набуває тільки йому властивої ходи, координації рухів тіла, рук тощо.
Практика боротьби з кишеньковими крадіжками свідчить про ті, що схильних до вчинення вказаних злочинів, слід виявляти з числа
— раніше судимих за вчинення кишенькових крадіжок;
— судимих за інші майнові злочини;
— наркоманів, алкоголіків та осіб, які систематично зловживають спиртними напайками;
— бродяг;
— тих, що займаються азартними іграми;
— „проблемних” підлітків.
· Особистість потерпілого. Переважлива більшість кишенькових крадіжок (93,6%) вчиняється в жінок, чому сприяє не тільки та обставина, що саме жінки, як правило, ведуть домашнє господарство, купують продукти харчування й завжди мають при собі готівку. Крім цього, в одязі жінок дуже часто відсутні бокові кишені, де можна було б заховати гаманець, і смороду звикли його носити або в господарських сумках, кошиках, або в сумочках. Не слід також забувати про психологічні особливості жіночого характеру та, у певній мірі, незосередженість на оточуючих людях, алі й ті, що смороду, навіть при виявленні кишенькового злодія, не уявляють до останнього серйозної небезпеки, оскільки, як правило, не в змозі його затримати.
· Способи здійснення крманных крадіжок – обумовлює насамперед тим, що предмет злочинного посягання (найчастіше гаманець із готівкою) знаходиться безпосередньо при потерпілому, а порядок дій злочинців закономірно пов’язується як із предметом посягання, так і з їх соціальними, психологічними та фізіологічними особливостями.
Залежно від способу вчинення кишенькові крадіжки можуть бути поділені на
1). Прості крадіжки – крадіжки з розкритих сумок або зовнішніх кишень на одязі, які вчиняються без застосування будь-яких технічних засобів і додаткових прийомів із відкриття мов (ємностей), де зберігається предмет крадіжки. Наприклад, гаманець потерпілого знаходиться у відкритій сумочці, яка лежить на пакунках, лежить на очах. Або стільниковий телефон, який знаходиться в зовнішній кишені чи штанів куртки. Зазвичай, крадіжки за таких обставин у практиці називаються крадіжками, вчиненими шляхом „вільного доступу”;
2). Складні крадіжки – злочинець сам відкриває сумку (сумочку, кишеню), закриту блискавкою, ґудзиком, проникає в кишені одягу потерпілого, знімає годинника з руки тощо і робить це з використанням як природних, так і штучно створених розумів для відволікання уваги потерпілого, тобто в процесі вчинення злочину злодій зазнає певних труднощів при проникненні в ємність, де зберігається предмет злочину;
3). Крадіжки із застосуванням технічних засобів – кишенькові крадіжки, які вчиняються з використанням ліз, скальпелів, ножиців, пінцетів, гачків тощо. До цієї групи злочинів належати крадіжки через розріз сумки (портфеля, кишені тощо), викрадання сумочок, фотоапаратів, стільникових телефонів шляхом зрізання шнурка або ремінця, на якому він висить, витягування гаманця з кишені шляхом підчіплювання його рибальським гачком.
За місцем вчинюваних злочинів кишенькові злодії поділяються на базарних („базарники”), залізничних („майданники”), тихнув, що скоюють кишенькові крадіжки в громадському транспорті („гонщики”, „гумовики”, „колісники”), на зупинках, біля кіосків та просто у вуличному натовпі („вуличні”) та тихнув, що крадуть у метро („кроти”).
Кишенькова крадіжка найчастіше — міський злочин, оскільки переважлива їх більшість вчиняється в містах і особливо обласних центрах, дещо рідше в селищах міського типу.
Важливу роль (вона впливає на значну розповсюдженість кишенькових крадіжок у містах), відіграє та обставина, що саме в міській місцевості майже всі без винятку громадяни мають при собі готівку, необхідну для оплати численних послуг сфери обслуговування (проїзд у громадському транспорті, харчування, різні покупки). Особливо, якщо йдеться про південні (переважливо курортні) міста, де вчиняється близько 80% цих злочинів. У сільській місцевості, де, як правило, немає такого широкого асортименту платних послуг, як у місті, часто не викликає необхідності мати при собі певну суму грошів.
При дослідженні даних про місце вчинення кишенькових крадіжок, встановлено, що в магазинах їх вчиняється 56,7%, у громадському транспорті — 23,5%, на ринках — 11,3%, на вулицях — 6,9%, в інших місцях — 1,6%.
За годиною вчинення динаміка кишенькових злочинів протягом долі неоднакова. Як правило, весною вчиняється 28,3% крадіжок, улітку — 30,9%, восени — 15,9%, узимку — 24,9%.
За годиною доби кримінальна активність кишенькових злодіїв також різна. У проміжок години з 8 до 12 години зафіксовано 14,5% крадіжок, з 12 до 15 години — 37,4%, з 15 до 17 часів — 27,4%,а з 17 до 19 години — 16,1% [9, с.9].
Частка крадіжок, що припадають на вихідні чи святкові дні, складає 14,8% від загальної кількості, або в 5,7 разів менше, ніж у будні. Враховуючи, що кількість вихідних і святкових днів в 2,5 разів менше за кількість будніх днів, недоладно підрахувати співвідношення кишенькових крадіжок вчинених у середньому у вихідний (святковий) і в будній день.
· Типові сліди злочину визначають способом і предметом кишенькової крадіжки. На місці злочину можуть бути виявлені
а) сліди злочинця (сліди рук, ніг, крові, слини, інших виділень, губної помади, мікрочастинки (одягу, взуття, волосся));
б) сліди знаряддя злочину (сліди розрізу й ін.);
в) викинуті знаряддя злочину (леза бритви, загострені монети, пінцет скальпель тощо);
г) речі, що належали потерпілому, від яких злодій поспішив позбутися (гаманець, барсетка, сумочка й ін.);
д) предмети, викрадені в потерпілого (при затримці в момент здійснення крадіжки або безпосередньо після її здійснення), на яких можуть залишатися сліди, залишені колишнім власником.
На злочинці можуть бути виявлені сліди білого порошку (тальку, каніфолі тощо), для натирання пальців (щоб під година вчинення крадіжки не вислизнули цінності). Злочинці можуть переховувати викрадене під пластирними наклейками на тілі або пов’язками.
Следовая катртина показує, як злодій поводився на місці події, куди зник. Всі сліди між собою зв’язані й відображають ознаки конкретного предмета або особи, а також механізму следообразования (характер дії, напрямок додатка чинності й ін.). На злочинці (тілі, одязі, взутті) і знаряддях, що використовувалися, також можуть залишатися сліди з місця події й від злочинних дій (ушкодження нашарування фарби, ґрунту, волокон тканини й т.д.)
2. Особливості порушення кримінальної справи. Типові слідчі версії
Кримінальна справа по крадіжці збуджується на підставі
-заяви громадян;
-заяви очевидців або осіб, що довідалися про крадіжку;
-заяви громадян про злочинну діяльність конкретних осіб;
-затримки на місці злочину (краденим);
-інших джерел.
При наявності таких підстав насамперед необхідно встановити, у кого й коли зроблена крадіжка й що саме при цьому викрадене.
При встановленні явних ознак злочину, кримінальна справа збуджується.
У тих же випадках, коли даних недостатньо, проводиться попередня перевірка, метою якої є встановлення достатності підстав до порушення кримінальної справи, а так само з’ясування наявності або відсутності обставин, що виключають виробництво в справі. При виявленні в ході перевірки ознак крадіжки збуджується кримінальна справа.
Первісний матеріал, необхідний для порушення кримінальної справи, включає
1) Заява й пояснення потерпілого.
2) Пояснення свідків-очевидців.
3) Протокол огляду місця події.
4) Рапорт оперативного співробітника карного розшуку про результати попередньої перевірки.
Типові слідчі версії
а) крадіжка дійсно мала місце, при цьому
— злочин вчинено особою, що має досвід вчинення кишенькових крадіжок і, можливо, є раніше судимою за вчинення кишенькових крадіжок;
— злочин вчинено крадієм-гастролером;
— злочин вчинено особою, що випадково опинилась на місці крадіжки;
— злочин вчинено кишеньковим крадієм-професіоналом, для якого крадіжки є джерелом існування;
б) крадіжки не було, у наявності сумлінна омана заявника;
в) інсценівка крадіжки.

3. Обставини, що підлягають установленню
— По предметі злочину
1. Що викрадено, розмір завданої шкоди Якщо не брати до уваги
поодинокі випадки викрадення золота, валюти, годинників, мобільних телефонів, які можна впізнати при затриманні кишенькового крадія, останній явно віддає переваги викраденню готівки (у виняткових випадках банківські пластикові картки з грішми на рахунку). Предметом крадіжки виступають, як правило, паперові гроші, які фактично не можуть бути впізнані господарем (він, у кращому випадку, може назвати тільки номінал грошових купюр, що знаходились у його гаманці до крадіжки). Однак злодій може викрасти гаманець, у якому знаходяться документи.
2. Через кого, як та кому збувалось викрадене. Викрадені речі (ланцюжки, кулони, браслети, фотоапарати, мобільні телефони, цифрові програвачі, годинники) кишенькові крадії одразу ж після крадіжки намагаються збути скупнику краденого, через знайомих та близьких закласти в ломбард (згодом ломбардні квитанції знищуються). З’ясування цих обставин забезпечує можливість притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 198 КК України осіб, що скуповують чи збувають майно, здобуте злочинним шляхом.
— По об’єктивній стороні злочину
3. Чи мала місце кишенькова крадіжка. Відомі випадки, коли громадяни, втративши гроші або документи, заявляти про нібито кишенькову крадіжку, тім самим ставлять працівників міліції в складні становище. Іноді окремі особини намагаються присвоїти ввірені їм гроші або цінності, переховати розтрату чи втрату грошів, завідомо неправдиво заявляють про вчинену в них кишенькову крадіжку.
4. У кого, де і коли вчинено кишенькову крадіжку. У ході розслідування кишенькової крадіжки необхідно виявити всіх потерпілих. Установлення місця крадіжки дає можливість своєчасно провести там огляд, виявити очевидців та інших свідків. З’ясування години вчинення кишенькової крадіжки полегшує проведення невідкладних дій по затриманню кишенькового крадія (якщо відомі його прикмети), а також спростування неправдивого алібі, яку висунуто злодієм.
5. Яким способом скоєно кишенькову крадіжку. Визначення способу вчинення кишенькової крадіжки надає можливість слідчому висунути версію про особу злочинця, його крадійські навички, ознаки зовнішності та використати обліки злочинців за способом вчинення злочину.
— По суб’єкті злочину
6. Хто вчинивши крадіжку, кількість учасників, роль шкірного з їх, як характеризується особа обвинуваченого (обвинувачених). Для вчинення кишенькових крадіжок злодії іноді об’єднуються в невеликі групи по трьох-чотири особини і під година крадіжки допомагають один одному. При розслідуванні необхідно встановити роль шкірного зі злодіїв, крім цього, важливо з’ясувати ступінь стійкості злочинної групи й хто є організатором.
— По суб’єктивній стороні
7. Які мотиви злочину. Мотив кишенькової крадіжки — користь, прагнення збагатитись за рахунок чужого майна. Алі в деяких випадках злодії вчиняють крадіжки документів, що засвідчують особу (паспорт, військовий квиток, посвідчення тощо), з метою їх підроблення та подальшого використання.
4. Типові слідчі ситуації й слідчі дії первісного етапу розслідування
1. Особа, підозрювана в скоєнні злочину, затримана на місці злочину.
Найбільш доцільна в таких випадках наступна програма дій слідчого
— затримка;
— особистий обшук, огляд одягу підозрюваного;
— при необхідності — огляд підозрюваного;
— огляд місця події;
— допити потерпілих (або матеріально відповідальних осіб);
— допити свідків;
— допит підозрюваного;
— обшук за місцем проживання підозрюваного.
2. Особа, підозрювана в скоєнні злочину, не затримана, але про її особистість є певна інформація.
Основним напрямком розслідування при такій слідчій ситуації є дослідження матеріальної обстановки зробленого злочину, збирання й закріплення доказів про запідозрених осіб
— огляд місця події;
— допит потерпілих або матеріально відповідальних осіб;
— допити свідків;
— призначення судових експертиз.
Проводяться також відповідні оперативно-розшукові заходи.
3. Особа, що скоїла злочин, невідома.
Головними способами одержання відомостей про особу, що зробила кишенькову крадіжку, є використання криміналістичних обліків з відбитками пальців зареєстрованих злочинців. Крім слідчих дій, перерахованих вище, проводяться оперативно-розшукові заходи, спрямовані на встановлення особи (осіб), що совершили злочин; розшук викраденого; здійснюється перевірка за способом здійснення злочину, по виявленим на місці події слідам, прикметам викраденого майна з використанням криміналістичних обліків і інші заходи.
5. Особливості проведення окремих слідчих дій
Огляд місця події, проведень оперативно, дозволяє успішно спрогнозувати розслідування в кримінальній справі, висунути обґрунтовані версії, вести напрямків пошук підозрюваних, визначити коло слідчих дій та необхідних оперативно-розшукових заходів.
У тихнув випадках, коли кишенькового крадія оперативна група затримує на місці вчинення злочину, огляд місця події на підставі ст. 104 КПК України доцільно проводити негайно одному з працівників цієї групи.
Завданнями огляду місця події в даному випадку є
— установлення можливих очевидців і свідків, які судячи з обстановки місця події, могли бачити або чути, що відбувалося;
— виявлення слідів, які могли залишитись на дільницях події, що відбулась, та на використаних знаряддях;
— визначення об’єктів, які підлягають вилученню з місця події з метою встановлення учасників злочину.
При огляді місця події можуть бути встановлені обставини, які характеризують
а). суб’єкт злочину
— кількість осіб, які брали доля у вчиненні злочину;
— приблизний вік учасників злочину (повнолітні, неповнолітні);
— їх фізичні дані (зріст, будова тіла тощо);
— звички осіб, які вчинили злочин;
— наявність у них окремих навичок;
— професія;
— дані, які характеризують особливості психіки особини, яка вчинила злочин.
б). об’єкт злочину
— на що було спрямовано злочинне посягання;
— що було безпосереднім предметом злочину;
— особливості предметів — їх родові та індивідуальні ознаки.
в) об’єктивну сторону злочину
— година вчинення злочину;
— спосіб вчинення злочину;
— дії злочинця (злочинців) на місці вчинення злочину;
— обставини, які сприяли вчиненню злочину;
— наслідки вчиненого злочину;
— наявність причинного зв’язку між діями злочинця та наслідками, що настали.
г). суб’єктивну сторону злочину
— мотив та цілі злочинця.
Специфіка розслідування кишенькових крадіжок потребує своєрідного підходу до проведення огляду місця події. Іноді потерпілі особини не можуть точно вказати на місце, година та спосіб вчинення крадіжки, і це ускладнює проведення початкових слідчих дій, у тому числі огляді місця події.
Практикою доведена необхідність проведення огляду місця події як при затриманні злочинця в момент вчинення кишенькової крадіжки, так і тоді, коли він встиг викинути викрадене або зник із місця вчинення злочину.
При проведенні огляду місця події, зазвичай, запрошується експерт-криміналіст. Крім того, слідчий має право залучати до участі в огляді потерпілого, свідка та підозрюваного.
Під година огляду місця події, доцільно проводити комплекс оперативно-розшукових заходів. До них слід віднести нагляд за особами, що зібралися біля місця події та цікавляться роботою слідчо-оперативної групи. Серед їх може бути злодій або його співучасник, який вирішив дізнатись, чи не виявлені в ході огляду які-небудь докази, які б їх викривали, з тім щоб заздалегідь продумати свою поведінку на випадок затримання або непомітно знищити залишені їм сліди. Одночасно особа, яка проводити оперативно-розшукову роботові, зобов’язана прислухатись до розмов громадян, які знаходяться поблизу місця події, а особливо тихнув осіб, які мешкають неподалік від місця злочину.
Якщо під година обходу прилеглої до місця події території виявлено будь-які предмети, які впустивши, кинувши або заховав кишеньковий злодій, необхідно провести огляд місця, де смороду були виявлені. Цей огляд є складовою частиною огляду місця події, якщо виявлене знаходиться поряд із місцем, де було скоєно крадіжку. Коли ті чи інші об’єкти знайдено під година обходу прилеглої до місця події території, огляд проводитися як самостійна слідча дія за правилами слідчого огляду.
У випадку, коли предмети виявлено не на місці крадіжки, а на певному віддалені від нього, як правило, буває досить важко довести зв’язок між скоєною крадіжкою, знайденим об’єктом та певною особою. У ході огляду місця події вдається виявити викинуті злочинцем знаряддя вчинення злочину й предмети злочинного посягання (гаманець, гроші, документи), тому необхідно ретельно оглянути самі предмети. На місці їх виявлення можуть бути знайдені сліди взуття особини, яка доставила ці предмети на дане місце, та інші сліди, які можна використати для встановлення злочинця.
Вилучати речові докази, виявлені на місці події, треба з відповідною обережністю, оскільки на них можуть бути виявлені сліди пальців рук злочинця й потерпілого, що в подальшому дозволити провести дактилоскопічну експертизу, і таким чином підтвердити причетність злочинця до скоєної крадіжки.
Обмірковане та прискіпливе дослідження матеріальної обстановки дозволяє виявити мікрооб’єкти різноманітних властивостей і природи, у яких міститься годиною значна інформація. Слід вдатися для отримання цієї інформації прямо на місці події шляхом лабораторного аналізу або експрес-аналізу.
Об’єктами-носіями мікрочасток головним чином є викрадене майно, різні предмети обстановки вчинення злочину, знаряддя злочину та їх сліди.
Допитий потерпілого і всіх виявлених свідків проводитися невідкладно, що дозволяє слідчому своєчасно дізнатись про особу, можливо причетну до крадіжки, і по „гарячих слідах” організувати її затримання; установити розпізнавальні прикмети викраденого майна і перекрити можливі канали його збуту; запобігти можливому в подальшому негативному впливу на поведінку на досудовому слідстві потерпілої чи особини свідків із боку зацікавлених у результатах справи осіб (обвинуваченого, його родичів тощо).
У першу чергу допитується потерпілий, оскільки в чинність свого особливого стану він більш ніж хто- небудь обізнаний про прикмети викраденого майна. Його свідчення з даного питання можуть бути цінним джерелом отримання початкових даних для визначення вірного напряму заходів із встановлення особини, що вчинила крадіжку.
Завдання слідчого полягає в тому, щоб уникнути в конфліктної ситуації, створити для особини, якові допитують, найкращі умови для передачі інформації про подію злочину. У даному випадку слід враховувати, що, переживши хвилювання, пов’язані з крадіжкою, потерпілий не завжди запам’ятовує окремі деталі злочину та, іноді, необ’єктивно оцінює їх. Були випадки, коли окремі потерпілі, переслідуючи корисливі цілі, свідомо перебільшували розмір викраденого.
Слід зазначити особливості встановлення контакту з потерпілим, якщо він певним чином своєю поведінкою надав привід або полегшив, зумовив вчинення злочину. У цих випадках недопустимі
а) груба форма засудження його поведінки, якби навіть вона заслуговувала засудження взагалі (треба враховувати, що він все-таки постраждав через свою неправильну поведінку);
б) неуважність і необ’єктивність до його свідчень, клопотань і прохань, основані на тому, що він „сам винуватий”. Поряд із цим не слід допускати невірного уявлення, що завдання слідчого полягає в безперцевому захисті інтересів потерпілого, що його свідчення повинні сприйматись некритично тощо;
в) вимога нездійснених або не передбачених законом вимог (наприклад, щоб він сам знайшов свідків події або речові докази);
г) не викликане необхідністю обговорення або оголошення даних про особисте інтимне життя потерпілого.
У ході допиту по справах про кишенькові крадіжки належати встановленню наступні обставини
1) що викрадено й детальні прикмети викраденого. Якщо викрадено гроші, те слід встановити точну суму, номінал купюр, їх стан (нові чи старі);
2) чи не бачив раніше потерпілий затриманого підозрюваного (де, коли, за яких обставин);
3) які обставини скоєння кишенькової крадіжки;
4) якщо мало місце затримання кишенькового крадія, те обставини затримання (хто і як затримав);
5) як вів собі підозрюваний при затриманні (намагався зникнути, викинути або передати своїм співучасникам викрадене, намагався нанести тілесні ушкодження особам, які його затримали);
6) якщо є підстави думати, що в затриманого були спільники, які прикмети їх зовнішності.
Невідкладність допиту свідків зумовлена необхідністю отримання більш точних і повних свідчень, а це може бути досягнуто при умові, що смороду будуть допитані в тієї годину, коли в їх пам’яті ще свіжі обставини й деталі минулої події. Несвоєчасний та запізнений допитий взагалі може не дати належного ефекту.
За змістом показання свідків можуть бути первинними, тобто виходячи з першоджерел, і похідними, коли свідок знає про факт зі слів іншої особини. Похідні свідчення менш цінні, ніж первинні.
При відсутності свідків, які можуть підтвердити тієї чи інший факт, слідчий з’ясовує, хто міг знаходитись на місці події, кому міг розповісти злочинець про скоєний злочин, вживає певних заходів для виявлення свідків. Важливо визначити послідовність допиту свідків, якщо по справі їх проходити декілька. Насамперед допитуються особини, які в змозі розповісти про факти та обставини, які встановлюються на початковому етапі розслідування, від яких можна чекати правдивих свідчень, і за їх допомогою вже оцінити інформацію інших свідків.
При викладені свідчень свідки іноді висловлюють свої висновки й пропозиції вказують на особу, яка, на їх думку, могла вчинити злочин. До цих висновків і пропозицій свідка слідчий винний прислухатися, і чітко уяснити, на підставі яких аргументів він дійшов до таких висновків і що є основою для їх обґрунтування.
Не можна нехтувати опитуванням дітей, які часто добрі запам’ятовують і відтворюють різного роду події, а також прикмети людини. Алі не можна й не враховувати, що їхні відповіді про обставини минулої події можуть бути недостатньо достовірними, переплітатися з фантазіями, перебільшеннями, зумовленими віковими особливостями.
Допитуючи свідків кишенькової крадіжки, необхідно мати на увазі ті, що в їх числі можуть бути особини, винні в її вчиненні. Тому в процесі допиту необхідно з’ясувати, як і у зв’язку з чим допитуваний опинився на місці вчинення злочину, звідки й для чого він опинився та хто бачив його в цьому місці. Перевірка відповідей на ці питання й зіставлення їх з іншими встановленими по справі даними можуть дати підставу для підозри про долю допитуваного в крадіжці й включення в план розслідування заходів по перевірці певної версії.
7) Свідків слід у першу чергу шукати серед працівників транспортних і торгівельних організацій. Іноді, у якості свідків, допитують працівників ломбардів, комісійних магазинів, а також осіб, які знаходились там одночасно з людиною, яка здавала розшукувані речі що викрадені. При цьому, доцільно обов’язково допитати в якості свідків працівників міліції або осіб, які затримували кишенькового крадія. якісь позначки, плями, склеєні місця. У випадку крадіжки гаманця — яка його форма, розміри, колір, особливості, що знаходилось у ньому. Коли викрадаються годинники, фотоапарати, мобільні телефони, цифрові програвачі, те встановлюються марка (модель), розміри, серійний номер, індивідуальні особливості (подряпини, відколи, відсутність кнопок управління тощо), чи зберігся технічний паспорт або гарантійний талон на викрадену річ, приблизна вартість;
8) де знаходилось викрадене (у внутрішній кишені піджака, пальто, у кишенях штанів, сумці, портфелі, на ремені, на шнурку, на ланцюжку тощо);
9) що передувало крадіжці (потерпілий отримав готівку в касі чи за допомогою банкомату, діставав готівку та розраховувався в магазині, транспорті, розмовляв по мобільному телефоні й т.д.
Затримання підозрюваного здійснюється безпосередньо під час кишенькової крадіжки або відразу після її в ході переслідування злочинця «по гарячих слідах». Важливо захопити злочинця на місці злочину. При цьому варто ретельно контролювати дії злочинця, щоб не допустити викидання предметів-доказів і цінностей або передачі їх співучасникам.
Є специфіка в затриманні кишенькових злодіїв їх потрібно доставлятии у чергову частину, не даючи можливості розтиснути кулак з «видобутком» — ця обставина неодмінно повинна бути відображена в протоколі затримання.
Особистий обшук і огляд затриманого. При першій можливості, після затримання, кишенькового крадія необхідно піддати особистому обшуку (у відповідності з правилами, визначених ст.106, 115 КПК України). Це можливо здійснити безпосередньо на місці затримання або в іншому службовому приміщенні, куди доставляється затриманий. Крім мов, які стали предметом кишенькової крадіжки, у ході особистого обшуку крадія можуть бути виявлені предмети, які належати злодію й можуть бути використані як знаряддя злочину (пінцети, за допомогою яких дістають гаманці з глибоких кишень; невеликі гострозубці, маленькі ножиці, ножі для зрізання сумочок, плеєрів, телефонів чи фотоапаратів; леза небезпечної бритви, один край якої може бути обгорнутий ізоляційної стрічкою; монета з загостреними краями; спеціальні персні з напаяними на них шматочками леза або загостреної металевої пластинки). При огляді кишень або сумок затриманого слід звернути увагу на наявність білого порошку (каніфолі), яким досвідчені кишенькові крадії натирають свої пальці для того, щоб під година вчинення крадіжки не вислизнули цінності.
Перед качаном цієї слідчої дії обшукуваному слід запропонувати залишити в руках всі, що в нього є й не рухатись. Необхідно пам’ятати, що затриманий крадій може чинити опір та несподівано напасти на особу, яка проводити особистий обшук, саме тому на початковому етапі обшуку слід вжити всіх заходів безпеки — швидко прощупати одяг обшукуваного злодія з метою виявлення предметів, якими можна нанести ушкодження (ножі, кастети, леза небезпечних бритв, сіль, перець тощо). Надалі, на наш погляд, затриманому слід поставити питання, чи є в нього гроші, якщо так, то в яких купюрах і де смороду знаходяться (у кишені, сумці, під одягом), і обов’язково зафіксувати відповіді в протоколі обшуку.
У протоколі особистого обшуку приводитися перелік вилучених предметів, вказується де смороду виявлені (у кишені, в одежі); описуються їх індивідуальні ознаки; вказуються пояснення обшукуваного. Особливу увагу слід приділити стану, номіналу грошових купюр, як смороду зложені тощо. Доцільно також зафіксувати як одягнутий затриманий, адже не виключена можливість, що він учинивши декілька кишенькових крадіжок у різних місцях. Потерпілі та свідки, зазвичай, краще запам’ятовують загальні ознаки зовнішності та його одягу, ніж риси обличчя.
У кінці особистого обшуку доцільно провести обстеження тіла затриманого, при цьому залучити до участі в дії лікаря або судово-медичного експерта. Злочинці можуть переховувати викрадене під пластирними наклейками на тілі або пов’язками. Тому при наявності таких слід запропонувати лікарю зняти їх та замінити іншими.
На пальцях рук та долонях затриманого можуть бути сліди білого порошку (тальку, каніфолі тощо).
Обшук за місцем проживання підозрюваного. Відповідно до ст.177 КПК України провадження обшуку допускається, коли в розпорядженні слідчого є достатньо підстав вважати, що в одному з приміщень або іншому місці, в особини знаходяться знаряддя злочину, предмети й цінності, здобуті злочинним шляхом, документи, а також інші речові докази, які мають значення для справи. Такими підставами частіше від всього бувають свідчення свідків і потерпілих. Іноді підстави для обшуку можуть виникати одразу після допиту підозрюваного, обвинуваченого, або після проведення оперативно-розшукових заходів.
Для провадження обшуку у великому будинку (квартирі) комплектується група, у склад якої зазвичай входять слідчий (керівник групи), працівник карного розшуку, дільничний інспектор, 1-2 міліціонери, а при необхідності спеціаліст-криміналіст.
У якості безпосередніх місць схову, як правило, виступають природні пустоти в стінах, стельові та підлогові перекриття, пічки, димарі, каміни, вентиляційні канали, змивні бачки унітазів та інші ємності. У процесі обшуку в житлових приміщеннях необхідно оглянути предмети умеблювання. У звільнених від одягу, посуд, білизни та інших об’єктах необхідно оглянути всі пази, щілини, днища, відокремити всі зйомні частини, виміряти й порівняти всі внутрішні й зовнішні габарити.
Допитий підозрюваного чи обвинуваченого. Особа, яка вчинила злочин, є носієм значно більшої за об’ємом і змістом інформацією про елементи механізму крадіжки, ніж потерпілий та свідки. Виходячи з цього, при допиті підозрюваного й обвинуваченого слідчий орієнтується на отримання наступної інформації про елементи механізму злочину
— про самого допитуваного (його соціальний статус, демографічні ознаки, образ життя, матеріальний та інтелектуальний рівень, професійну належність, психологічний портрет тощо);
— про інших осіб як носіїв інформації про механізм даного злочину (співучасників, скупників викраденого майна тощо);
— про матеріально зафіксовані сліди, які утворились у ході вчинення злочину на його тілі, одязі, інших супутніх мовах;
— про інші матеріально фіксовані сліди, які утворились у зв’язку з його кримінальною й некримінальною поведінкою;
— про знаряддя злочину, інші матеріальні об’єкти, які брали доля в процесі взаємодії та відображення у зв’язку з подією, що розслідується;
— про обстановку вчинення злочину;
— про психічний і фізичний стан допитуваного при вчиненні злочину, реалізації інших, пов’язаних з його злочинною та незлочинною поведінкою, подій;
— про особливості його поведінки перед, під година та після вчинення злочину;
— про наявність, характері зв’язку з місцем злочину, предметом посягання, іншими матеріальними об’єктами;
— про годину, місце, мотив, цілі, об’єкт злочинного посягання, злочинні дії, спосіб вчинення злочину, ставлення допитуваного до вчиненого діяння;
— про обставини підготовки, укриття злочину.
При оцінці отриманих свідчень слідчий винний виходити з їх повноти й достовірності; з того, наскільки ця інформація відповідає даним, отриманих з інших джерел; зі ступеню стабільності позиції, якові зайняв підозрюваний (обвинувачений).
Очні ставки проводяться між обвинуваченим, свідками і потерпілим, які дають різні свідчення по одним і тім же обставинам. Дана слідча дія спрямована на усунення суттєвих протиріч у свідченнях вказаних категорій осіб та на встановлення істини по справі.
Для найбільш результативної очної ставки особливу увагу приділяють дослідженню раніше отриманих показань осіб, які будуть брати доля в проведенні очної ставки; виявленню протиріч у них; вибору тактичних прийомів, направлених на усунення вказаних протиріч; взаємовідносинам учасників очної ставки; встановленню особини, якові на очній ставці буде допитано першою. Виходячи з рекомендацій, розроблених у криміналістиці, першим допитується особа, свідчення якої, на думку слідчого, правдиві.
Судові експертизи. У практиці розслідування кримінальних справ про кишенькові крадіжки експертизи призначаються рідко. Разом із тім використання можливостей експертизи нерідко забезпечує отримання важливого доказу причетності підозрюваного до вчинення крадіжки.
Дактилоскопічна експертиза проводитися в тихнув випадках, коли при огляді поверхні гаманця, сумочки або інших предметів, з яких було скоєно крадіжку, або викинутих кишеньковим крадієм знаряддя злочину, виявлені сліди пальців рук. Виявлення слідів пальців рук на цих предметах може свідчити про долю певної особини у вчиненні кишенькової крадіжки або причетності до неї.
Не слід забувати, що висновки дактилоскопічної експертизи допомагають встановити не тільки причетність особини до крадіжки, а й особу злочинця який зник або переховується.
У процесі розслідування кишенькових крадіжок може бути проведена експертиза встановлення цілого по частинах. Наприклад, якщо при проведенні особистого обшуку в підозрюваного виявлено невеликі шматочки підкладки чи сумки піджака потерпілого, які були вилучені затриманим разом з грошима, або якщо в кишені потерпілого залишаються шматочки (зазвичай куточки) грошів, а в підозрюваного вилучають грошові купюри з обрізаними кутами. Ця експертиза призначається й у тихнув випадках, коли в підозрюваного вилучені частини предметів, які раніше належали потерпілому й складали єдине ціле (футляр фотоапарату, обрізаний ремінець або шнурок), а також коли, на місці крадіжки виявлено частину леза безпечної бритви, обгорнутої ізоляційною стрічкою чи пластиром, а в підозрюваного при обшуку місця проживання буде знайдений уламок леза. У вказаних випадках збіг досліджуваних об’єктів за лінією розрізу, розриву чи зламу є серйозним доказом проти підозрюваного.
У випадках, коли на одежі чи сумці потерпілого зроблені надрізи та порізи, що виявлені на грошових купюрах, вилучених у підозрюваного, те експерт-криміналіст при проведенні відповідних трасологічних досліджень може визначити, чи зроблені смороду одночасно чи в різний годину, встановити, що розрізи зроблені одним знаряддям, яку вилучене в підозрюваного.
Коли на одежі потерпілого чи на його сумці виявляють плями, схожі на дах, а на руках підозрюваного — невеликі порізи, те доцільно призначити в такому випадку судово-медичну експертизу (біологічне дослідження) з метою встановлення групової належності крові, адже кишеньковий злодій предметом, яким розрізає сумки, міг спричинити собі невелику травму під година вчинення крадіжки.
Залежно від конкретної ситуації та наявності достатніх підстав можуть призначатись і інші види експертиз (судово-хімічна, судово-матеріалознавча, товарознавча тощо).