Митна політика

Контрольна робота
з дисципліни
«Державне регулювання економіки»
Тема
„Митна політика держави”

Зміст
Вступ
1. Поняття митної справи
2. Митна політика й основні її елементи
3. Принципи митного регулювання
4. Правове регулювання підприємництва за участю іноземного елемента
5. Митна політика і міжнародна торгівля
6. Державне регулювання діяльності митних органів
Список літератури

Вступ
Проголосивши Декларацією про державний суверенітет України незалежність та самостійність в економічній сфері, Україна тим самим започаткувала свою самостійну митну політику та своє митне законодавство. Його значення при здійсненні зовнішньоекономічних відносин та міжнародного співробітництва в інших галузях важко недооцінити як і не треба переоцінювати. Це пояснюється перерозподілом товарних ринків, необхідністю завоювати на них стійке становище, отримати вигоду від ринкових механізмів, наповнити споживацький ринок. Розвиток економічної активності населення України, різке посилення міграційних процесів та гуманітарних зв’язків, міжнародного туризму, у тому числі і його комерційних різновидів, дали поштовх для становлення митного права на нових засадах. У той же час прозорість кордонів створює передумови для економічних злочинів й підриву національної економіки.
Одними з перших економічних законів України стали Закон України Про митну справу в Українській РСР» та Митний кодекс України. Поступово митне право оформилось у відносно самостійну галузь зако­нодавства й знаходиться в процесі становлення. Деякі норми відміняються, інші приходять їм на зміну. Хоча домінуючим підходом у регулюванні відносин, які виникають при перетині кордону фізичними особами й при переміщенні через нього матеріальних та інтелектуальних цінностей є адміністрування, це не виключає й приватного регулювання деяких з них.
В контрольній роботі на тему „Митна політика держави” розкриваються такі питання поняття митної справи; митна політика й основні її елементи; принципи митного регулювання; правове регулювання підприємництва за участю іноземного елемента; митна політика і міжнародна торгівля и державне регулювання діяльності митних органів
У процесі підготовки використовувались усі доступні джерела й поради фахівців і теоретиків митної справи України та інших держав.
1. Поняття митної справи
Зі становленням України як незалежної держави, розкріпаченням економічної активності населення та міграційної політики особливого значення набуло забезпечення її економічної самостійності, невід’ємним елементом якої є митна система. Відповідно до розділу УІ Декларації про державний суверенітет Україна самостійно створює банківську (включаючи зовнішньоекономічний банк), цінову, фінансову, митну, податкову системи, формує державний бюджет. Отже самостійний розвиток України визначально пов’язувався з її суверенітетом у зовніш­ньоекономічній діяльності, де особливого значення набуває митна спра­ва, основу якої складає митне законодавство.
Характерно, що врегулювання митної справи стало однією з перших та пріоритетних завдань України. Так, ще 25 червня 1991 р. Верховна Рада Української РСР приймає Закон Української РСР «Про митну справу в Українській РСР», де визначено, що ним регулюються відповідно до Конституції правові засади організації митної справи при орієнтації на формування спільного ринкового простору і митних союзів із іншими країнами. Україна як суверенна країна самостійно створює митну систему та здійснює митну справу. Остання визнається складовою частиною зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності. Отже митна справа започатковувалася як елемент зовнішньої політики України та зовнішньоекономічної діяльності. Відкритість чи закритість суспільства пізнається через низку зовнішніх та внутрішніх факторів. Але визначне місце серед них відводиться митній справі.
Але спрямованість та зміст митної справи визначається не тільки цим. Вона є необхідним елементом переміщення осіб, предметів та товарів через кордон. Зміст митної справи визначався встановленням порядку та організацією переміщення через митну територію України товарів і предметів, обкладення їх митом, оформлення, здійснення контролю та інших заходів щодо реалізації митної політики. При цьому підкреслювалося, що при здійсненні митної справи Україна дотримується визнаних у міжнародній практиці системи класифікації та кодифікації товарів, єдиної форми декларування експорту та імпорту товарів, стандартів митної інформації та інших загальноприйнятих у міжнародній практиці норм та стандартів. У подальшому з розвитком митного законодавства й особливо з прийняттям Митного кодексу більшість норм згаданого закону в нього інкорпоровано та уточнено.
Відповідно до ст. 1 Митного кодексу України митна страва є поліструктурним явищем й включає в себе порядок переміщення через митну територію України товарів та інших предметів; митне регулювання, пов’язане із встановленням мит та митних зборів, процедури митного контролю та інших засобів проведення митної політики. У митну справу також включається митна статистика та ведення товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності, боротьба з контрабандою та іншими порушеннями митного законодавства, розгляд справ про його порушення, співробітництво з митними органами інших країн. Відповідно кожен із перелічених напрямків має свій зміст, свою специфіку та інструментарій здійснення. У ряді випадків здійснення митної справи виходить за межі компетенції самих митних органів.
Отже митна справа є специфічною діяльністю митних органів у взаємодії з іншими державними органами щодо забезпечення зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів підприємництва. Сучасне уявлення про митну справу охоплює складний комплекс відносин, безпосередньо пов’язаних із зовнішньою та внутрішньою політикою держави. Перш за все це стосується зовнішньоекономічних, культурних та інших зв’язків. Митна справа здійснюється в межах митної політики, має багатоцільовий характер, слугує задоволенню інтересів та потреб фізичних та юридичних осіб і самої держави. Відповідно до ст. 3 Конституції України визначено пріоритети здійснення державної політики. Тому й митна політика повинна слугувати інтересам людини. Лише в такому ракурсі повинна оцінюватися діяльність усіх ланок державного механізму здійснення митної політики.
Структура митної справи може бути репрезентована наступним чином і в такій послідовності митна політика; переміщення через митну територію товарів, транспортних засобів та інших предметів; митні режими; митно-тарифне регулювання; митні платежі; митне оформлення; митний контроль; валютний контроль; надання митних пільг; ведення митної статистики та товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності (ТН ЗЕД); боротьба з контрабандою та іншими порушеннями митного законодавства; дізнання та оперативно-пошукова діяльність митних органів; притягнення винних осіб до відповідальності за скоєні ними порушення; провадження в даних справах; інформаційна, консультативна та роз’яснювальна діяльність; прийняття, відміна чи відкликання попередніх рішень; звернення переміщених із порушеннями митного законодавства предметів та товарів у власність держави й розпорядження вилученими товарами та транспортними засобами; оскарження та розгляд рішень, дій чи бездіяльності митних органів та їхніх посадових осіб; регулювання порядку проходження служби в митних органах та внутрішніх взаємовідносин; співробітництво з митними органами інших країн та міжнародними організаціями в галузі митної справи та митного регулювання.
Митна справа в той же час не є незмінною й знаходиться у постійному розвитку. Тому з ускладненням завдання митної політики змінюються її пріоритети, засоби здійснення. У той же час митна справа завжди спрямована на досягнення економічних, фіскальних, правоохоронних і регулятивних завдань держави. При цьому економічна мета митної діяльності полягає в захисті економічних інтересів та національного ринку, стягнення митних платежів при переміщенні товарів та предметів через кордон. Відповідно до номенклатури митних товарів також стягується мито, податок на додану вартість, акцизні та інші збори, у тому числі й за митне оформлення, зберігання товарів, їх митне супроводження. Тим самим митна справа є вагомим джерелом формування державного бюджету. Регулятивна мета митної справи та митного регулювання досягається шляхом встановлення ставок і мита, які застосовуються до товарів при їх переміщенні через кордон, встановлення заборон та обмежень на ввезення та вивіз товарів, ліцензування та квотування експорту та імпорту, видачі дозволів на ввезення та вивіз окремих товарів.
Регуляторна політика при здійсненні митної справи є відображенням економічної політики й проводиться відповідно до міжнародних зобов’язань України, необхідності захисту економічної основи власного суверенітету, захисту власного споживацького ринку від засилля низькоякісних товарів, сприяння внутрішньому товаровиробникові та захист від дискримінації зі сторони інших країн та інше. Основу цієї та іншої діяльності складає необхідність захисту життя та здоров’я людей, їхніх законних прав та інтересів. Власне це й складає основу діяльності митних органів при здійсненні митної справи.
2. Митна політика й основні її елементи
Митна політика й основні її елементи в основному збігається в багатьох країнах, що обумовлено інтеграційними процесами та розвитком гуманітарного законодавства, посиленням ролі та значення міжнародних зв’язків.
Митна справа у всіх країнах є виключною монополією держави. Це означає виключне право держави на розробку засад митної політики й механізму її здійснення. Головний зміст державної монополії митної справи складається в забезпеченні цілісного централізованого регулювання зовнішньоторговельного обміну. Кінцева мета митної політики є меркантильною й полягає в забезпеченні залучення додаткових коштів для формування бюджету. У той же час пробиває дорогу інше розуміння її сутності — сприяння економічному обігу та обміну між державами, забезпе­чення свободи пересування особистості та міжнародних контактів.
Монополія митної справи вирішує по суті справи два завдання. Перше полягає в найширшому використанні зовнішньоекономічних зв’язків для розвитку економіки країни, друге — в її захисті від несприятливого впливу зовнішньоекономічних факторів — спекулятивних, монопольних, кон’юнктурних і т. ін.
Формування митної політики передбачає необхідність врахування двох важливих підходів у її формуванні фритредерства та протекціонізму. Якщо перший є політикою вільної торгівлі, за якої митні органи виконують переважно реєстраційні функції, не стягують експортні та імпортні мита, не встановлюють обмеження на зовнішньоторговий обіг, то другий, навпаки, спрямований на захист власної промисловості та власного товаровиробника від зарубіжних конкурентів на внутрішньому ринку. Для протекціонізму характерні високі митні тарифи та обмеження імпорту.
Митний протекціонізм уперше був започаткований у XVI столітті в Англії і пов’язувався із промисловою революцією. Для захисту інтересів промисловців та підприємств від конкуренції зі сторони голанських та французьких товарів було введено високі ставки мита на товари, що вироблялися в Англії. Паралельно було обмежено або заборонено ввезення товарів. Було введено такий порядок, відповідно до якого дозволялося привозити іноземні товари тільки на англійських суднах чи, по крайній мірі, на кораблях країни походження товарів. При цьому за це стягувався додатковий збір. З колоній привозилися товари виключно на англійських кораблях. Мета цих заходів полягала також у позбавленні Голландії переваг та сили в торгівлі. Така політика продовжувалася майже 400 років, що дозволило Англії стати не тільки могутньою морською державою, але й вийти по економічному розвитку на перше місце у світі.
Після того, як було досягнуто передових позицій у промисловості! й дешевизни англійських товарів, Англія докорінно змінити свою митну політику й перейшла до фритредерства.
У країнах, де сповідується політика протекціонізму, підсилюється спеціалізація тарифів, що призводить до їхньої громіздкості та заплутаності, частим змінам, у яких важко розібратися не тільки експортерами та імпортерам, але й самим митним органам. Тарифна політика при фритредерстві, як правило, є стабільною. Тарифи мають низькі, інколи символічні ставки, а митні надходження до бюджету формуються лише на основі декількох статей.
Формування сучасної митної політики України враховує стан її економіки, геополітичне становище та необхідність залучення іноземних інвестиції, що неможливо зробити без політики фритредерства. Це пояснюється тим, що через країну проходять великі міжнародні транспортні артерії й Україна по суті є великим транспортним коридором. Усякі спроби ускладнити пересування товарів по цих транспортних коридорах можуть призвести до важких наслідків в економіці. У той же час простежується тенденція до протекціонізму й захисту інтересів національного товаровиробника. На митну політику України впливають суб’єктивні фактори. На митну політику впливають і геополітичні тенденції, які заставляють ураховувати національні інтереси в митній політиці, захищати економічні інтереси як країни у цілому, так і її окремих регіонів.
Функціонально митна політика зводиться до забезпечення прав громадян України на пересування, забезпечення економічних інтересів України, в тому числі й фіскальної політики, забезпечення міжнародного економічного, політичного, культурного та соціального співробітництва, захоплювання місця в міжнародному розподілі ринків.
Митна політика України зводиться до необхідності забезпечення її єдності на всій території, координації зусиль усіх митних органів на виконання її приоритетних напрямків, удосконалення нормативно-правової бази, взаємодії та тісної співпраці з митними органами інших країн. Митна політика включає в себе елементи гуманітарної, економічної (зовнішньоекономічної), торгової, фінансової, науково-технічної, інвестиційної, природоохоронної та інших видів політики.
У ринковій економіці держава здійснює регулювання зовнішньоекономічної діяльності з метою забезпечення безпеки країни й захисту загальнонаціональних інтересів. Діяльність державних органів по регулюванню ЗЕД здійснюється практично у всіх країнах світу, але її масштаби, форми й методи, конкретні цілі й завдання визначаються кожною країною, виходячи з її масштабів, положення в сучасному світі, зовнішньої та внутрішньої політики держави.
Державне регулювання ЗЕД здійснюється різними методами, що в залежності від кваліфікаційних ознак (критеріїв) підрозділяються на адміністративні й економічні, тарифні й нетарифні.
Економічні методи регулювання ЗЕД базуються на використанні економічних інструментів торгової політики — мита, податків (ПДВ, акцизів і т. ін.) і митних зборів. Використовуючи ці інструменти, держава впливає на економічні інтереси суб’єктів ЗЕД і на їхню поведінку. Ці методи в більшій мірі відповідають природі ринкових відносин і тому відіграють головну роль у регулюванні ЗЕД у сучасних умовах.
Адміністративні методи включають державні правила, нормативи, заборони, за допомогою яких держава здійснює безпосередній вплив на суб’єктів ЗЕД регламентує різні сторони їхньої діяльності в інтересах суспільства. Адміністративні методи в більшості випадків суперечать природі ринкових відносин, і тому сфера їх застосування поступово звужується. Але найбільш суттєвий захід адміністративного впливу — контроль, у тому числі й митний, зберігає свою актуальність та значення й тепер.
Тарифні методи поряд з податками та зборами є основою економічного регулювання ЗЕД. Виняткова роль митних тарифів у регулюванні ЗЕД визначила доцільність їх особливого розгляду, поза зв’язком із іншими методами економічного регулювання. Тарифне регулювання спрямоване переважно на захист внутрішнього ринку від іноземної конкуренції, у тому числі недобросовісної. У системі тарифного регулювання вирішальну роль відіграють увізні мита.
Експортні мита вважаються суперечними природі ринкових відносин, міжнародні та регіональні союзи й угоди не рекомендують їх використовувати в міжнародній торгівлі.
У більшості випадків імпортні товари мають вітчизняні аналоги й складають конкуренцію останнім. Увізні мита на такі товари повинні визначатися з урахуванням співвідношення між світовими й національними витратами й цінами. Ці співвідношення по групах і видах продукції можуть, як правило, коливатися в дуже широкому діапазоні, що визначає необхідність диференціації ставок увізного мита по групах і видах продукції. У зв’язку з цим вони часто змінюються.
При обмеженому асортименті завезеної продукції й масовості її завезення ставки мита можуть встановлюватися індивідуально для конкретних суб’єктів чи виробів з орієнтацією на їхні індивідуальні вихідні головні параметри.
Мито є найважливішим економічним регулятором ЗЕД за допомогою якого реалізується технічна політика держави в області зовнішньо­економічного обміну, і тому ставки ввізного мита не можуть бути інертними до технічного рівня й фізичного етану-імпортованих машин і устаткування, а тим більше створювати переваги для імпорту морально застарілих і фізично зношених машин і устаткування.
Основною правовою базою для стягнення мита в Україні є Митний кодекс України, Закон України «Про єдиний митний тариф». Відповідно до цього закону митний тариф є своєрідним зводом ставок мита, що застосовуються до переміщуваних через митний кордон України товарів і систематизованим відповідно до ТН ЗЕД СНД. У той же час ці ставки постійно змінюються. Наприклад, постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2000 р. № 1624 «Про внесення змін до ставок ввізного мита на окремі види товарів та до деяких постанов Кабінету Міністрів України»1 знову внесено ряд змін у ставки мита.
Відповідно до чинного законодавства при формуванні імпортного митного тарифу базові ставки ввізного мита установлюються до товарів, що ввозяться з країн, у торгово-політичних відносинах з якими Україна застосовує режим найбільшого сприяння.
До товарів, що ввозяться з країн, торгово-політичні відносини з якими не передбачають режиму найбільшого сприяння до нації або товарів, походження яких не визначено, ставки ввізних мит збільшуються в два рази, за винятком випадків надання тарифних пільг, преференцій.
3. Принципи митного регулювання
Принципи митного регулювання що закріплені в ст. 2 МК України. До них відноситься
— самостійність визначення митної політики. Він проявляється в тому, що Україна самостійно відповідно до міжнародно-правових стандартів і потреб визначає свою митну політику й послідовно проводить її в законодавстві й практичній діяльності митних органів;
— наявність власної митної системи, що проявляється в створенні власних митних органів, встановленні засад їх взаємодії з іншими дер­жавними органами. Разом з тим, митні органи тісно співпрацюють із митними органами інших держав;
— здійснення митного регулювання на власній території власними силами. Митне регулювання на території України здійснюється відповідно до Митного кодексу, інших законів України та міжнародних договорів. Україна вправі вступати в митні союзи з іншими державами та приймати участь у діяльності міжнародних організацій із митної справи. Але Україна поки що утримується від вступу в митні союзи й переважно свої відносини в галузі митної справи врегульовує на підставі двохсторонніх угод з іншими країнами. Утім такі союзи, як свідчить практика, не є стійкими.
Відповідно до ст. 8 МК України регулювання митної справи здійснюють вищі органи державної влади та управління. При цьому основні напрямки митної політики України, структуру системи органів державного регулювання митної справи, розміри мита та умови митного обкладення, спеціальні митні зони й митні режими на території України, перелік товарів, експорт, імпорт та транзит котрих через територію України заборонено, визначається Верховною Радою України.
До компетенції Кабінету Міністрів України відповідно до ст. 106 Конституції України та Закону України «Про Кабінет Міністрів України» відноситься забезпечення здійснення митної політики відповідно до чинного законодавства України; установлення розмірів митних зборів та плати за митні процедури; координація діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України з питань митної справи; проведення переговорів та укладання міжнародних договорів України з митних питань у передбачених чинним законодавством України випадках; подання на розгляд Верховної Ради України пропозицій стосовно системи митних органів.
Галузевим, спеціально уповноваженим органом державного управління в області митної справи є Державна митна служба України (Держмитслужба України). Вона діє на підставі затвердженого Указом Президента України «Положення про державну митну службу в Україні» від 8 лютого 1997 р., де вказано, що ця служба є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує проведення в життя державної митної політики, організовує функціонування митної системи, здійснює керівництво дорученою йому сферою управління, відповідає за її стан та розвиток.
При регулюванні митної справи враховуються її міжнародні стандарти й практика, зобов’язання України в зовнішньоекономічній сфері, потреби забезпечення законних прав та інтересів громадян і розвиток економіки.

4. Правове регулювання підприємництва за участю іноземного елемента
Правове регулювання підприємництва за участю іноземного елемента підкоряється загальному механізму правового регулювання підприємництва. У той же час є ряд особливостей, що спричинені економічними реаліями, традиційними зв’язками, вимогами міжнародного співтовариства тощо. Це проявляється в інвестиційному, торговому й митному праві. Зміни в економіці привели також до радикальних змін у зовнішньоекономічній сфері, до ліквідації монополії зовнішньої торгівлі, надання права участі в ЗЕД усім юридичним та фізичним особам, організації внутрішнього валютного ринку, розвитку іноземного підприємництва, удосконалення контролюючих функцій держави, розширення економічних методів регулювання ЗЕД і т. ін.
Економічний розвиток і інтеграція України у світове господарство неможлива без розвитку національного законодавства відповідно до міжнародного досвіду регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Правове регулювання ЗЕД включає в себе систему нормативних актів різної галузевої належності, у рамках і на основі яких здійснюється її практика. Ця система представлена
— міжнародними правилами та нормами, підписаними й ратифікованими Україною, міжнародними договорами України з іншими країнами. Навіть у тому разі, коли міжнародні акти і не є підписаними, приймаються всі міри, щоб їх дотримувались, або, у крайній мірі, грубо не порушували;
— національним законодавством про ЗЕД, яке представлене законами, кодексами, а також підзаконними актами;
— зовнішньоекономічними контрактами суб’єктів підприємництва.
Створення системи правового регулювання ЗЕД — це тривалий процес, який несе на собі відбиток розвитку як національної економіки, так і міжнародних зобов’язань України, що стоїть на порозі вступу до Всесвітньої торгової організації. Президент України у своєму посланні до Верховної Ради України в 2000 р. вказав «У контексті нової стратегії особливої ваги набувають питання подальшого вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності, забезпечення інтегрування української економіки в структури світового економічного простору, міжнародного поділу праці, прискорення адаптації економічних, правових та інституціональних структур України до міжнародних стандартів Світової організації торгівлі (COT) та ЄС, активної участі нашої держави в міжнародних економічних, науково-технічних та інших організаціях, тісної взаємодії з ними.
Входження України у світовий економічний простір можливе лише на базі відкритості економіки з одночасним застосуванням комплексу заходів щодо захисту внутрішнього ринку. … Дальшого вдосконалення потребує митна служба». З цією метою використовуються різноманітні способи регулювання відносин.
Розрізняють тарифні й нетарифні міри регулювання.
Кількісні обмеження — це адміністративна форма нетарифного державного регулювання торговельного обігу, яка полягає у встановлені кількості й номенклатури дозволених до експорту чи імпорту товарів. Кількісні обмеження включають квотування, ліцензування й «добровільне» обмеження експорту.
Квота — це кількісна межа товару певних категорій, які дозволено звозити в країну. Квоти переслідують мету зберегти іноземну валюту, захистити промисловість України й забезпечити зайнятість населення. Тому й квотування розглядається як різновид мір регулювання зовнішньоекономічної діяльності через уведення державними й міжнародними органами обмежень виробництва, експорту чи імпорту товарів. За спрямованістю дії квоти розділяються на експортні й імпортні. За охопленням території квоти поділяються на глобальні й індивідуальні.
Регулювання такої діяльності здійснюється й через ліцензування — засіб регулювання зовнішньоекономічної діяльності через дозволи, що видаються державними органами на експорт чи імпорт товару у встановлених кількостях за визначений проміжок часу. Ліцензії бувають разові й генеральні, глобальні й автоматичні.
Разова ліцензія — це письмовий дозвіл терміном до 1 року на ввезення чи вивезення товару, який видається уповноваженим органом конкретній фірмі на здійснення однієї зовнішньоторговельної операції.
Генеральна ліцензія — це дозвіл на ввезення чи вивезення того чи іншого товару протягом року без обмежень угод.
Глобальна ліцензія — це дозвіл ввезти чи вивезти даний товар у будь-яку країну світу за визначений проміжок часу без обмеження кількості.
Автоматична ліцензія — це дозвіл, видаваний негайно після одержання від експортера (імпортера) заявки, яку не може відхилити державний орган.
«Добровільне» обмеження експорту — це кількісне обмеження експорту, засноване на зобов’язанні одного з партнерів по торгівлі обмежити чи, принаймні, не розширювати обсяг експорту, прийнятий у рамках офіційної міжурядової чи неофіційної угоди про встановлення квот на експорт товару. Таке обмеження в останні роки практикується країнами ОПЕК щодо обмеження видобутку й експорту нафти.
Поряд із кількісними методами серед нетарифних методів торгової політики істотну роль грають бар’єри немитного характеру. Серед них розрізняють
— технічні бар’єри — національні технічні, адміністративні норми та правила, побудовані таким чином, щоб перешкоджати ввозу неякісних чи небажаних на вітчизняному ринку товарів із-за кордону. Найбільш розповсюдженими є технічні бар’єри
— вимоги про дотримання національних стандартів;
— вимоги про одержання сертифікатів якості імпортної продукції;
— вимоги до упаковки й маркування;
— вимоги про дотримання визначених санітарно-гігієнічних, ветеринарних, фітосанітарних норм, включаючи проведення заходів щодо охорони довкілля;
— вимоги про дотримання митних формальностей і вимог законів про захист споживачів.
Утім, технічні бар’єри далеко не завжди є засобом протекціонізму, у багатьох випадках їх введення продиктоване не стільки бажанням відгородити внутрішній ринок, скільки турботою про захист населення від шкідливих товарів. Наприклад, у 1995 р. Україна заборонила ввезення й продаж на своїй території ряду низькоякісних жуйок.
Важливим засобом регулювання зовнішньоекономічної діяльності є
— внутрішні податки та збори (ПДВ, акцизи, збори за митне оформлення, портові збори);
— політика в рамках державних закупівель;
— вимога щодо змісту місцевих компонентів.
Із цією метою також широко застосовується система експортного контролю — сукупність заходів для реалізації державними органами порядку вивозу за межі України озброєння та військової техніки, а також окремих видів сировини, матеріалів, устаткування, технологій і науково-технічної інформації, що можуть бути використані при створенні озброєння та військової техніки (товари подвійного застосування); по недопущенню вивозу зброї масового знищення й інших найбільш небезпечних видів зброї і технологій, за якими їх може бути створено, а також заходів для виявлення, попередження й припинення вказаних порушень і встановленого чинним законодавством порядку. До товарів подвійного застосування відносяться окремі види виробів, обладнання, матеріалів, програмного забезпечення і технологій; роботи й послуги, що пов’язані з ними, що, окрім основного цивільного призначення, можуть бути використані при розробленні, виробництві чи використанні озброєння, військової чи спеціальної техніки і підлягають державному експортному контролю.
Експортний контроль згідно з Указом Президента України від 28 грудня 1996 р. №1279/96 «Про подальше удосконалення державного експортного контролю» переслідує наступні завдання
— організацію й здійснення державного контролю за забезпеченням інтересів національної безпеки, дотримання міжнародних зобов’язань України про нєрозповсюдження зброї масового знищення, засобів її доставки й обмеження передання звичайної зброї;
— прийняття заходів, спрямованих на захист державних інтересів в області експортного контролю;
— вирішення питання про можливість здійснення міжнародних передач контрольованих товарів;
— здійснення контролю за використанням контрольованих товарів із заявленою метою;
— реєстрація юридичних та фізичних осіб, діяльність котрих стосується експорту, імпорту, транзиту вказаних товарів і надання відповідних послуг;
— розробка проектів законодавчих та інших нормативних актів по регулюванню діяльності в цій сфері;
— створення автоматизованої системи державного експортного контролю й забезпечення її функціонування;
— здійснення співробітництва з відповідними органами іноземних держав і організаціями міжнародних режимів контролю;
— участь у підготовці матеріалів для розгляду Комісією по політиці експортного контролю і військово-технічного співробітництва з іноземними державами з питань, що відносяться до її компетенції.
Державному експортному контролю відповідно до Положення про державний експортний контроль в Україні від 13 лютого 1998 р. підлягають міжнародні передачі товарів наступних категорій
— товари, що стосуються ядерної діяльності й можуть бути використані для створення ядерної зброї;
— товари, які можуть бути використані при створенні хімічної, бактеріологічної (біологічної) та токсичної зброї;
— вироби ракетної техніки, обладнання, матеріали й технології, у тому числі після відповідної доробки, які використовуються або можуть бути використані для створення ракетної зброї;
— товари військового призначення.
5. Митна політика і міжнародна торгівля
Митна політика і міжнародна торгівля, як уже неодноразово підкреслювалося, митна політика України залежить від потреб розвитку зовнішньоекономічної діяльності. У зв’язку з цим митні відносини тісно пов’язані з намаганням України вступити до Всесвітньої торгової організації (ВТО). Остання є важливим міжнародним інститутом, який розробляє правила й методи тарифного й нетарифного регулювання ЗЕД. Тому варто зупинитися на аналізі особливостей ВТО більш детально.
Загалом ВТО є правонаступницею Генеральної угоди по тарифах і торгівлі (ГААТ) і діє з 1995 р. ВТО було створено в результаті багатосторонніх торгових переговорів, що велися з 1986 р. по 1994 р. у рамках ГАТТ (General agreement on tariffs and trade 1994 — GATT 1994), яке отримало ще назву Уругвайського раунду. У цих переговорах приймало участь більше 120 держав. Вони завершилися 15 квітня 1994 підписанням Заключного акту, що відкрив шлях для заснування ВТО.
Головним завданням ВТО є лібералізація міжнародної торгівлі шляхом її регулювання переважно тарифними методами при послідовному скороченні рівня імпортного мита, усунення інших бар’єрів у торгівлі.
Основними принципами й правилами ГАТТ/ВТО є надання режиму найбільшого сприяння у взаємній торгівлі на недискримінаціиних засадах, взаємне надання національного режиму товарам та послугам іноземного походження, транспарентність торговельної політики, вирішення торговельних спорів шляхом консультацій і переговорів.
Основні функції ВТО полягають у
— організації виконання й застосування всіх угод Уругвайського раунду, а також інших документів, які вже підписані й будуть підписані в подальшому;
— організація переговорів між членами ВТО з питань, які відносяться до підписаних угод, а також з інших проблем, з яких Конференцією на рівні міністрів будуть прийняті відповідні рішення;
— забезпечення розгляду спорів і конфліктних ситуацій між членами ВТО;
— забезпечення аналізу періодичних оглядів торгової політики країн-членів ВТО.
По суті ВТО — це пакет угод, нормами яких регулюється більше 90 відсотків усієї світової торгівлі товарами та послугами. Членами ВТО є більше 130 держав світу. Пакет угод Уругвайського раунду охоплює приблизно 50 багатосторонніх угод та інших документів, основними з яких є Угода про заснування ВТО й додані до неї багатосторонні угоди
І.Багатосторонні угоди по торгівлі товарами
— Генеральна угода по тарифах і торгівлі 1994 р. (ГАТТ-94);
— Угода по сільському господарству;
— Угода про застосування санітарних і фітосанітарних заходів;
— Угода по текстильним виробам і одягу;
Угода про технічні бар’єри в торгівлі;
— Угода про інвестиційні заходи, пов’язані з торгівлею (ТРІПс);
— Угода про застосування Статті УІ ГАТТ-94 (антидемпінгові процедури);
— Угода про застосування Статті УП ГАТТ-94 (оцінка митної вартості товарів);
— Угода про передвантажну інспекцію;
— Угода про правила проходження товарів;
— Угода про процедури імпортного ліцензування;
— Угода про субсидії і компенсаційні заходи.
II. Генеральна угода про торгівлю послугами (ГАТС).
III.Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПс).
IV.Домовленість про правила й процедури регулюванні вирішення спорів.
V. Механізм огляду торговельної політики.
VI. Угода з обмеженою участю країн-членів (необов’язкові для всіх членів ВТО)
— Угода про торгівлю цивільною авіатехнікою;
— Угода про урядові закупівлі;
— Міжнародна угода по молочних продуктах;
— Міжнародна угода по яловичині.
Таким чином, на механізм митної політики України як і більшості країн світу впливають правила ГАТТ, що обумовлює такі ж самі підходи до формування національного митного законодавства.
6. Державне регулювання діяльності митних органів
Державне регулювання діяльності митних органів в Україні здійснюється вищими органами державної влади України на основі прийнятих законів та інших нормативних актів. Верховною Радою України визначаються основні напрями митної політики України; система митних органів; розміри мита та умови митного обкладення; спеціальні митні зони та митні режими на території України; перелік товарів, експорт, імпорт та транзит яких через територію України забороняється.
Забезпечення здійснення митної політики України відповідно до законів України та координація діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України з питань митної справи забезпечується Кабінетом Міністрів України. До того ж, Кабінет Міністрів України встановлює розміри мита та зборів, плати за митні процедури; проводить переговори та укладає міжнародні договори України з митних питань у випадках, передбачених законами України; подає на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо вдосконалення системи митних органів України.
Президент України затверджує Положення про Державну митну службу України, має право її реорганізувати чи навіть ліквідувати. Утім такий крок потягнув би за собою тяжкі наслідки. Країни, що відмовлялися від виділення митних органів в самостійну систему, з часом були змушені повернути їм самостійність у системі центральних органів державної виконавчої влади.
Спеціально уповноваженим органом у галузі митної справи є Державна митна служба України (ДМСУ), яка й очолює систему митних органів України. На підставі ч. 1 ст. 9 МК України систему митних органів поряд з ДМСУ складають регіональні митниці, митниці, митні пости, спеціалізовані митні управління та організації, установи й навчальні заклади. У системі митних органів України діють митні лабораторії, кінологічні центри і т. ін.
Система митних органів України є дворівневою. До першого рівня відноситься ДМСУ, а другого — територіальні органи, що здійснюють свою діяльність тільки на території визначеного їм регіону. При цьому межі діяльності регіональних митниць не завжди співпадають із межами адміністративно-територіальних регіонів.
Взаємовідносини в системі митних органів України засновані на сполученні централізації і децентралізації. Кожен нижчий орган по вертикалі підпорядковується вищому. При цьому централізоване управління діяльністю митних органів гармонічно доповнюється ініціативою й відповідальністю за виконання покладених завдань регіональними управліннями, митницями та митними постами.
Для митних органів є характерним
— єдність мети діяльності — здійснення єдиної митної політики;
— єдність завдань — ефективне використання всіх інструментів митного оформлення та контролю для забезпечення зовнішньоекономічної діяльності та обміну, захисту національного ринку;
— єдність функцій — участь у розробці та реалізації митної політики, забезпечення дотримання законності в межах наділеної компетенції щодо захисту економічних інтересів України. Стягнення мита та інших платежів, боротьба з контрабандою.
Правовий статус Державної митної служби України визначається Конституцією України, МК України, Указами Президента України «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади» від 15 грудня 1999 року, «Про Державну митну службу України» від 29 листопада 1996 року та «Питання Державної митної служби України» від 24 серпня 2000 року. Указом Президента України № 1573/99 від 15 грудня 1999 року «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади» Державна митна служба України визнається центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Список літератури
1. Спиридонов И.А. Мировая экономика Учеб.пособие. – М. ИНФРА-М, 1999.-256с.
2. Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки Навч.посібник. – К. МАУП,2000.-176с.
3. І.Михасюк, А.Мельник,М.Крупка, З.Залога. Державне регулювання економіки. – ЛНУ ім.Франка, Львів “Українські технології”, 1999. – 640с.
4. Митне право України. Посібник/За ред.доц., к.ю.н. Р.Б.Шишки. – Харків Національний ун-т внтр.справ, 2001.-180с.

«