Економічна сутність значення і родова належність підприємництва

РЕФЕРАТ
Економічна сутність, значення і родова належність підприємництва

ВСТУП
В економічній літературі підкреслюється значення підприємництва та його взаємозв’язок з ринковою економікою.
Одним з основних факторів у розвитку пострадянського суспільства є становлення і функціонування підприємництва. В умовах переходу до ринкової економіки підприємницька ініціатива, реалізація прагнень економічно активної частини населення включитися в цілеспрямовану й ефективну виробничу, комерційну, банківсько-фінансову та інші види творчої діяльності сприяють економічному зростанню за рахунок збільшення виробництва товарів і послуг силами приватних підприємств, зниженню соціальної напруженості через збільшення зайнятості населення і рівня його доходів.
Підприємництво — це вільна ініціатива людей у господарській діяльності, спосіб організації економічних сил. Іншими словами, це випробуваний у світовій практиці спосіб ефективної організації виробництва. Існування підприємництва — обов’язкова умова функціонування ринку
Підприємницька діяльність (підприємництво) є найважливішим інститутом будь-якої ринкової економіки, тому що вона забезпечує економічне зростання, виробництво маси різноманітних товарів, покликаних задовольнити кількісно і, що ще важливіше, якісно потреби суспільства, різних його колів та індивідів .

Економічна сутність, значення і родова належність підприємництва
Однією з найважливіших проблем реформування економічної системи України, створення поля дії ринкових законів є становлення та розвиток підприємництва. У ринковій економіці будь-якої країни підприємництво — основа процвітання і людей, і держави. Підставою для виникнення та розвитку підприємництва виступає така форма організації виробництва товарів і послуг, яка здійснюється тими, кому належать фактори виробництва.
Тому підприємництво слід розглядати як провідну, об’єктивно обумовлену форму реалізації власності і, перш за все, власності на засоби виробництва, бо той, хто є власником засобів виробництва, може організувати процес виробництва, управляти цим процесом або доручати керівництво якомусь іншому працівнику, привласнювати результати цього виробництва і розпоряджатись на свій розсуд тією часткою прибутку, яка залишиться після сплати податків і платежів до бюджету. Таким чином, поза підприємницькою діяльністю власність на певне майно не може бути реалізована і тільки підприємництво дає змогу власнику, орендарю, особі, яка володіє майном, здійснити дії (заходи), які дозволять отримати від цього майна якусь користь (прибуток, дохід). Діяльність підприємця не потребує втручання з боку держави, за прибутки або збитки від своєї діяльності він несе відповідальність сам, тобто діє на свій власний ризик.
За сучасним визначенням, підприємець є суб’єктом пошуку і реалізації нових можливостей у генеруванні та освоєнні новаторських ідей, розробці якісних продуктів і технологій, здійсненні нововведень і опануванні перспективних факторів розвитку. Звідси підприємництво — це вміння заснувати і вести справу, генерувати і використовувати ініціативу, зважуватися на ризик, подолати протидію середовища тощо. Підприємництво є переважно виявом економічної організаційної творчості та новаторства [7]. Досвід розвинених країн переконливо доводить, що сьогодні підприємництво є найпрогресивнішою системою ведення господарства незалежно від соціально-економічного устрою суспільства [8].
Слід розрізняти поняття підприємництва і бізнесу. Бізнес неоднозначно визначають у літературі. Нерідко вказується, що поняття «бізнес» має кілька значень.
Так, у зарубіжній літературі відзначається, що business (бізнес, підприємство, підприємництво, ділова активність) має трояке значення 1. Усі форми виробничої і торговельної діяльності, спрямованої на отримання прибутку. 2. Фірми, що займаються підприємницькою діяльністю; бізнесменами, або підприємцями, називають директорів і менеджерів фірм. 3. Власники/управляючі фірм, на відміну від рядових робітників та службовців; цю групу людей називають діловими колами [1].
Цікавим є визначення бізнесу, типове для американських економістів. «Що таке бізнес? Бізнес – це система ведення справи. Бізнес – це центральна магістраль у нашій соціально-економічній системі. Бізнес – це система, яку ми створили для задоволення наших бажань [10].
Висловлюється думка, що бізнес є економічною діяльністю людини, спрямованою на одержання прибутку, вигоди за допомогою виробництва матеріальних благ і послуг [5], а суть підприємництва виражається у вільному й організаційному новаторстві .
У вітчизняній літературі відзначається, що бізнес – це будь-який вид безпосередньої діяльності з метою одержання доходу, що передбачає залучення власних коштів, або опосередкована участь у такій діяльності шляхом вкладення в справу власного капіталу [12, с.13].
Бізнес – 1) ініціативна, самостійна, економічна діяльність, що здійснюється за рахунок власних або позикових коштів на свій ризик та під свою майнову відповідальність, що має головними цілями одержання прибутку і розвиток власної справи, а також продаж товарів, виконання робіт, надання послуг. Підприємництво переслідує також мету підвищення іміджу, статусу підприємця. Основні ознаки підприємництва, що відрізняють його від інших форм економічної діяльності самостійність, відповідальність, ініціатива, ризик, динамічність, активний пошук рішень [13].
Бізнес – ініціативна господарська діяльність, що здійснюється як за рахунок власних, так і позикових коштів на свій ризик і під свою відповідальність, метою якої є становлення і розвиток власної справи для одержання прибутку і вирішення соціальних проблем підприємця, трудового колективу, суспільства в цілому. Іншими словами, бізнес — це професійна економічна діяльність, побудована на ініціативі і постійних інноваціях, спрямована на розширене відтворення і якісне удосконалення підприємства, своєї справи, задоволення власних і суспільних потреб [4].
Іноді в економічній літературі ототожнюють бізнес і підприємництво.
Як підприємництво, так і бізнес – це самостійна, ініціативна, здійснювана на свій страх і ризик, під свою майнову відповідальність будь-яка діяльність окремих громадян або груп громадян, спрямована головним чином на одержання економічної вигоди у вигляді прибутку або в іншій формі [5с.6]. Вказується, що бізнес і підприємництво – настільки близькі слова, що знайти різницю між ними нелегко [1, с.18].
Внутрішньо суперечливою є позиція вчених, які, з одного боку, вважають, що в зміст поняття «підприємництво» звичайно включають і «бізнес», який визначають як справу, ділову активність щодо здійснення операцій обміну товарами і послугами між економічними учасниками ринкових відносин. З іншого боку, вказують, що у певному відношенні бізнес — більш широке явище, чим підприємництво, оскільки бізнес охоплює в тому числі і здійснення разових комерційних справ [7, с.596].
Представляється правильною думка, відповідно до якої підприємництво і бізнес не є тотожними поняттями, що ретельно аргументовано вченими.
Так, на думку Є.М.Воробйова, підприємництво – ініціативна, самостійна діяльність громадян, їхніх об’єднань, здійснювана на свій ризик, під свою майнову відповідальність, спрямована на інновації й одержання прибутку [8, с.161], а бізнес – будь-який вид діяльності, заснований на ризику і спрямований на одержання прибутку. Головна відмінність підприємництва від бізнесу – новаторський характер першого, діяльність, головний зміст якої – «творче руйнування», безперервний процес просування, впровадження інновацій. Підприємництво відповідно до більш глибокого рівня змісту цього феномена – це унікальна здатність, що рідко виявляється, до «творчого руйнування» [8, с.162].
Г.П.Журавльова вважає, що підприємництво – одна з форм бізнесу. Бізнес – це справа, будь-який вид діяльності, що приносить доход або особисту вигоду. У західній літературі бізнес характеризують як систему ведення справ, яку люди створили для задоволення своїх потреб. Суть системи «бізнес» полягає в тому, що кожен суб’єкт ринкової економіки займається своєю справою, і в той же час у суспільстві відпрацьовані такі механізми, завдяки яким бізнес не завдає збитку іншим людям, які легально реалізують власні економічні ініціативи, заповзятливість, ділову хватку. Термін «підприємництво» використовується в тому разі, коли хочуть підкреслити новаторську сторону господарської діяльності [9, с.126].
Бізнес — це справа, ділова активність, спрямована на вирішення завдань, пов’язаних у кінцевому підсумку із здійсненням на ринку операції обміну товарів і послуг між економічними суб’єктами ринку, з використанням форм та методів конкретної діяльності, які склалися в ринковій практиці. Бізнес здійснюється заради одержання доходу (прибутку) від результатів діяльності у найрізноманітніших сферах — виробництві і торгівлі товарами та послугами, банківській та страховій справах, при проведенні транспортних, орендних і багатьох інших операцій як видів діяльності. Бізнес — поняття більш широке, ніж підприємницька діяльність, оскільки до бізнесу належить здійснення будь-яких одноразових комерційних угод у будь-якій сфері діяльності, які направлені на одержання доходу [4].
Аналіз світового та вітчизняного досвіду і сучасні тенденції економічного розвитку свідчать, що саме підприємництво є одним з найважливіших чинників соціально-економічного прогресу сучасного суспільства.
Що стосується поняття підприємництва, то на думку представників історичної науки, підприємництво як історичне явище людської практичної діяльності налічує багато століть, і успіхи західної науки в його осмисленні значні. Однак слід зауважити, що загальновизнаної теорії підприємництва і досі не розроблено [2, с.102]. На думку одного з відомих представників економічної науки М.Блауга, однією з причин такого стану було невизнання концепцій підприємництва, оскільки вони не вписувалися в традиційні межі статичного економічного аналізу. Історія думок про підприємництво показує багато підходів [5].
Підприємництво (entrepreneurship) – устояне поняття підприємництва одержало останнім часом право на нове життя. В Оксфордському енциклопедичному англійському словнику підприємець (entrepreneur) визначається як “особа, яка очолює підприємство або бізнес з можливістю одержання прибутку або збитку”. Заповзятливий означає винахідливий, такий, що має творчу уяву, енергійний. Інакше кажучи, підприємець – це той, хто відкриває свою справу або керує власним підприємством. Це не відноситься до менеджерів, які не є власниками підприємств [3]. Підприємництво – це здатність створити і побудувати видимість з нічого практично фундаментально це людський, творчий акт. Це, скоріше, застосування енергії ініціативності і створення підприємства або організації, чим тільки спостереження або аналіз. Це бачення вимагає бажання приймати підраховувані ризики – як фізичні, так і фінансові – і потім робити все можливе, щоб зменшити шанси невдачі. Підприємництво також включає здатність побудувати підприємницьку або ризикову команду для завершення своїх власних умінь і талантів [4, с.5-6].
Зараз у світі не існує загальноприйнятого визначення підприємництва. Американський вчений, професор Роберт Хизрич визначає «підприємництво як процес створення чогось нового, що має вартість, а підприємця – як людину, яка витрачає на це весь необхідний час і сили, бере на себе весь фінансовий, психологічний і соціальний ризик, одержуючи в нагороду гроші і задоволення досягнутим» [2, с.20]. В американській навчальній і науковій літературі надається безліч інших визначень, що характеризують підприємництво і підприємця з економічної, політекономічної, психологічної, управлінської та інших точок зору [6, с.12].
Англійський професор Алан Хоскинг затверджує «Індивідуальним підприємцем є особа, яка веде справу за свій рахунок, особисто займається управлінням бізнесом і несе особисту відповідальність за забезпечення необхідними коштами, самостійно приймає рішення. Його винагородою є отриманий в результаті підприємницької діяльності прибуток і почуття задоволення, що він отримує від заняття вільним підприємництвом. Але поряд з цим він повинен прийняти на себе весь ризик втрат у разі банкрутства його підприємства» [2, с.28].
Ю.В.Тихонравов здійснив спробу філософсько-правового осмислення явища підприємництва як різновиду економічної активності, «приваблюючої людину форми розтрати життєвої енергії», що виявляється в особливого типу співтовариствах і в особливого типу людей [8, с.28-29].
Під час аналізу проблеми підприємництва з точки зору політекономічної теорії, звертається увага на те, що цей соціально-історичний феномен — не абстрактне поняття. Воно завжди розвивається в певному історичному та соціальному середовищі. Однак обов’язковою умовою і ознакою підприємницької діяльності є свобода економічної самодіяльності людини, її самостійність у виборі варіантів рішень, за якими стоять комерційний успіх, прибуток або ж банкрутство зі всіма його наслідками. Сутністю підприємництва є самостійне, ініціативне господарювання, а його метою — діловий успіх у вигляді прибутку, особистий доход. Основними його рисами є постійний ризик, матеріальна відповідальність, організаційно-господарське новаторство, раціоналізм, ефективне використання ресурсів [8, с.164].
У навчальній літературі підприємництво позначається як господарська діяльність з використанням новизни, ризику, винахідництва з метою одержання доходів. У широкому змісті під підприємництвом розуміють заповзятливість, ініціативність, активність у сфері економіки. У вузькому змісті – це економічна діяльність власника або господарюючого суб’єкта, що поєднана з ризиком, відповідальністю, новаторством. Не пов’язана з відповідальністю господарська діяльність характеризує не підприємництво, а просте розпорядництво за дорученням [9, с.126]. Підприємницькою вважається будь-яка діяльність, що переслідує мету одержання доходу за рахунок залучення власних коштів, або опосередкована участь у такій діяльності шляхом вкладення в справу власного капіталу [9, с.6].
Підприємництво (підприємницька діяльність) визначається як основний вид самостійної господарської діяльності, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, яких називають підприємцями, від свого імені і на свій ризик на постійній основі. Основними складовими цього поняття є
1.Підприємництво як особливий вид діяльності вимагає від суб’єктів цієї діяльності певного способу мислення, особливого стилю і типу господарської поведінки.
2.Підприємництво як самостійна діяльність передбачає свободу і самостійність суб’єктів цієї діяльності в різних напрямках.
3.Підприємництво як господарська діяльність передбачає організацію та управління господарським процесом незалежно від виду і сфери діяльності фірми або індивідуального підприємництва.
4. Підприємницька діяльність здійснюється фізичними та юридичними особами.
Підприємницька діяльність здійснюється на постійній основі, а не на основі одноразових угод.
Підприємницька діяльність спрямована на
— досягнення комерційного успіху, одержання прибутку, або підприємницького доходу;
— найкраще використання капіталу власності, іншого майна, фінансових, матеріально-технічних, трудових ресурсів [2, с.52-53].
Розвиток підприємництва тісно пов’язаний із середовищем, що припускає певну економічну, соціально-культурну, технологічну, організаційно-технічну і фізичну або географічну обстановку [3, с.11].
На думку А.В.Бусигіна, формування підприємницького простору здійснюється шляхом введення обмежувального (або навіть заборонного) національного законодавства на елементи підприємницької діяльності, але — що дуже важливо — вихідним моментом подібного роду законотворчої діяльності виступає абсолютна, нічим не обмежена свобода підприємницького корпуса. Підприємницький простір являє собою територіальну цілісність, у рамках якої певні фактори впливають на професійну діяльність підприємця або підприємець змушений враховувати ці фактори і підбудовувати під них свою професійну діяльність. Підприємницький простір можна охарактеризувати як суму трьох сфер, аналіз кожної з яких дає підприємцеві можливість побудови своєї тактики і стратегії організації професійної діяльності. Це правова, соціальна й економічна сфери [6, с.4].
Важливим й актуальним у даний час у зв’язку з процесами глобалізації представляється аналіз підприємництва як глобального феномена.
Один з видатних дослідників феномена підприємництва П. Друкер, характеризуючи його глобальний характер, аналізує зміни в економіці США, що ведуть до формування підприємницької економіки» у другій половині XX ст., та звертає увагу на зрушення в технологіях менеджменту і показує, що менеджмент прикладається і до тих галузей і типів підприємств, з якими раніше дана категорія не асоціювалася, а саме до нових і малих підприємств, некомерційних організацій, до організацій сфери послуг, що раніше взагалі не розглядалися у якості «підприємств». На його думку, в економіці спостерігається принципово нове явище – систематичний інноваційний процес, у рамках якого здійснюються пошук і вивчення нових можливостей задоволення людських бажань і потреб [1, с.34].
Р.Ронштадт виділяє найважливіші процеси, що наростають у підприємницькому суспільстві. З’являються нові можливості для створення підприємств, знижуються витрати входження на ринки в багатьох галузях, що пов’язано з революцією в галузі інформаційних технологій. Удосконалюються і розширюються програми навчання підприємництву в усьому світі, що відображає глобальний міжнародний характер феномена підприємництва. Цей феномен вимагає ретельного аналізу, причому не тільки в сугубо економічному, а й у політичному і, що особливо важливо, у соціокультурному аспекті [3, c.126].
У зарубіжній літературі підприємництво розглядається не у вузькому змісті як «діяльність, спрямована на одержання прибутку», а як процес особистісного або системного самовідновлення (personal and organizational renewal) і самоорганізації через втілення в життя ідей щодо створення нових або розвитку діючих підприємств різних сфер діяльності і форм власності. У ході цього процесу індивідууми й організації взаємодіють з мікро- і макросередовищем їхнього функціонування в рамках динамічного балансу суперечливих економічних і соціальних інтересів учасників цього процесу. Взаємодія здійснюється з метою максимізації можливостей задоволення соціально-економічних потреб організаторів підприємства. Підкреслюється відмінність поняття «динамічного балансу» від поняття «рівноваги» або тим більше «стабільної рівноваги», якому противна сама природа підприємництва [3, с.16-17].
Для розуміння ролі підприємництва в економічній системі потребує з’ясування його функції.
Деякі учені вважають, що підприємництво виконує три функції ресурсну, організаторську і творчу
1) ресурсна функція реалізується в мобілізації капіталу, трудових, матеріальних, інформаційних та інших ресурсів для їхнього продуктивного використання; спрямованість підприємця на динамічну ефективність змушує його до постійного пошуку додаткових ресурсів;
2) організаторська функція підприємець бере на себе функцію організації виробництва, збуту, дослідження ринку, наукових розробок тощо;
3) творча функція — підприємець постійно спрямований на пошук нових рішень. Прагнення максимізувати прибуток або інший результат, визнаний підприємцем в якості мети своєї діяльності, не дає йому задовольнятися сформованим становищем [5, с.133].
Аналізуючи ресурсну функцію, С.Е.Жилинський відзначає, що останнім часом у теорії і на практиці все частіше акцент робиться на значимості ще одного ресурсу – підприємницької здатності. Підприємець, який бере на себе ініціативу новаторського, нетрадиційного поєднання факторів виробництва – землі, капіталу, праці, — сприяє зростанню виробництва товарів і послуг, підвищенню ефективності економіки. Здійснює він це через другу функцію підприємництва – організаторську. Підприємець використовує свої здібності, щоб забезпечити таке поєднання і комбінування факторів виробництва, що щонайкраще призведе до досягнення мети, одержання високого доходу. Третя функція підприємництва – творча, пов’язана з новаторством. Її значення особливо зростає в умовах сучасного науково-технічного прогресу. У зв’язку з посиленням функції, пов’язаної з інноваціями, створюється новий економічний клімат для підприємництва [3, с.39].
Автори підручника «Основи економічної теорії», виділяють, крім ресурсної й організаторської функцій, також інноваційну та мотиваційну функції. Інноваційна функція підприємництва полягає в сприянні генеруванню та реалізації нових ідей, здійсненню техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов’язані з господарським ризиком. Мотиваційна функція підприємництва зводиться до формування мотиваційного механізму ефективного використання ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва, а також до максимального задоволення потреб споживача [5, с.238].
Представляється, що функції підприємництва слід аналізувати в контексті здійснення підприємництва на ринку. У цьому плані найважливішими функціями підприємництва на ринку, у яких відображається його призначення і сутність, є
функція саморегулювання підприємництва, що припускає узгодження виробництва і споживання в асортиментній структурі, а також підтримка збалансованості попиту та пропозиції за обсягом та ціною;
стимулююча функція, що полягає в спонуканні підприємців до створення нової продукції з найменшими витратами та максимумом прибутку.
Дискусійним у літературі є питання щодо родової належності підприємництва.
Однією з розповсюджених точок зору на підприємництво є його розуміння як виду господарської діяльності.
Так, В.К.Мамутов вважає, що підприємництво – це один з видів господарювання. Разом з тим, відзначається, що господарювання, господарська діяльність не зводяться до підприємництва, комерції. Підприємництво – це особливий режим господарювання, для якого характерна спрямованість на одержання прибутку [3, с.82, 83]. Р.І.Кузьмін і Р.Р.Кузьмін зазначають, що господарська діяльність як категорія більш об’ємна, вміщує багато форм діяльності, спрямованої на здобуття економічно значимого результату (господарської вигоди), в тому числі і підприємництво. При цьому господарська діяльність – це діяльність, яка завжди пов’язана з виготовленням і реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг і забезпеченням їх виробників необхідними ресурсами, що передбачає специфічну організацію управління майном або справою та участь суб’єктів такої діяльності в господарських відносинах як носіїв певних властивостей [7, с.92].
Економічна діяльність – одне з ключових, базисних понять, тісно пов’язаних з ринком, товарно-грошовими відносинами. Економічна діяльність – процес відтворення, створення і розподілу матеріальних і духовних багатств. Для економічної діяльності характерно те, що вона випливає з існування товарного виробництва; ринкової організації економіки; пов’язана виключно з процесом відтворення матеріальних благ, тобто носить товарний характер; втілюється в створенні (виробництві) продукції (товару), у виконанні робіт, наданні послуг матеріального характеру та (або) їхньому розподілі, та (або) їхньому використанні (розподілі, обміні, споживанні).
Зміст економічної діяльності визначає зміст і призначення інших видів діяльності, що входять до неї. Мова йде про господарську, підприємницьку і комерційну діяльність. Господарська діяльність – один з видів економічної діяльності. Підприємницька діяльність – вид економічної, господарської діяльності. Вона пов’язана з підприємницьким ризиком, новими підходами до управління, новаторством, використанням наукових досягнень, динамічною невизначеністю і завжди спрямована на систематичне одержання прибутку [2, с.12-13].
А.Я.Курбатов вважає, що змістовний аналіз поняття «підприємницька діяльність» припускає визначення його місця серед інших близьких понять, таких як «економічна діяльність», «господарська діяльність», «комерційна діяльність», «торговельна діяльність» [4, с.95]. Поняття «господарська діяльність» по суті є тотожним поняттю «активна економічна діяльність», тобто це професійна, самостійна, здійснювана на свій ризик діяльність, пов’язана з користуванням майном, продажем товарів, виконанням робіт або наданням послуг. Причому як спрямована на систематичне одержання прибутку, так і така, що не має такої мети. У даний час саме господарську, а не підприємницьку діяльність здійснюють, наприклад, біржі. За змістом ця діяльність може бути охарактеризована як така, що сприяє здійсненню підприємницької діяльності [3, с.96].
На думку К.К.Лебедєва, економічна діяльність – поняття більш широке за обсягом. Підприємницька діяльність – різновид економічної. Поряд з підприємницькою, існують інші види (різновиди) економічної діяльності. Від інших видів економічної діяльності підприємницька діяльність відрізняється за своєю сутністю, а саме – спрямованістю на систематичне одержання прибутку (доходу) шляхом реалізації результатів діяльності як товару, що має споживчу та мінову вартість. Та ж економічна діяльність, що не має названих сутнісних ознак, не є підприємницькою діяльністю. Іншими видами економічної діяльності, поряд з підприємницькою, є, зокрема, наймана трудова діяльність, творча діяльність, що втілюється в реалізації творчих результатів за винагороду, бюджетна діяльність держави і муніципальних утворень, діяльність, спрямована на задоволення різного роду власних господарських потреб експлуатація і ремонт належного організаціям і громадянам об’єктів, матеріально-технічне забезпечення. Останній різновид економічної діяльності можна було б називати експлуатаційною або господарською діяльністю [4, с.98].
У чинному законодавстві та юридичній науковій літературі розмежування понять підприємницької, економічної і господарської діяльності не одержало належного відображення, що цілком обґрунтовано відзначали деякі автори. На практиці це тягне за собою безліч складностей, пов’язаних з віднесенням тих або інших видів економічної активності людини до підприємництва [1, с.15].
На нашу думку, детальний аналіз поняття підприємницької діяльності припускає визначення його місця серед таких понять як економічна, господарська, комерційна і торговельна діяльність.
У той же час, залишається не розкритим зміст названих понять, а чинне законодавство і наукові дослідження не приділяють цьому належної уваги. Це, у свою чергу, негативно відображається на застосуванні правових норм, що містять зазначені поняття.
Без сумніву, економічна діяльність – найбільш широке поняття з усіх перерахованих вище, що охоплює всі стадії відтворення виробництво, розподіл, обмін і споживання товарів (робіт, послуг) незалежно від мети здійснення (спрямованість на одержання прибутку або на задоволення особистих потреб) [5, с.14].
Як відзначають деякі автори, економічна діяльність – один з видів економічної активності людини, форма участі індивіда в суспільному виробництві і спосіб одержання фінансових коштів для забезпечення життєдіяльності її самої та членів її родини [4, с.16].
За наявністю ознаки професійності економічна діяльність поділяється на активну (з виробництва і реалізації товарів, робіт, послуг) і пасивну (розміщення коштів у кредитні організації, передача майна в оренду, у довірче управління, розпорядження власним майном, у тому числі шляхом внесення до статутних капіталів організацій тощо) [6, с.121].
Слід зазначити, що в юридичній науці склалася думка, що залежно від мети можна провести різницю між підприємницькою та іншою економічною діяльністю [4, с.12].
На нашу думку, з економічною діяльністю тісно пов’язана діяльність господарська, хоча в найбільш розповсюдженому розумінні вона прирівнюється до економічної діяльності.
У чинному законодавстві поняття «господарська діяльність» одержало законодавче закріплення. Згідно з ч.1 ст.3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю в цьому Кодексі розуміється діяльність суб’єктів господарювання в сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
підприємництво бізнес прибуток майнова

ЛІТЕРАТУРА
1. Конституція України Закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. № 436 // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №18-22. – Ст. 144.
3. Про лібералізацію підприємницької діяльності та державну підтримку підприємництва Указ Президента України від 12 травня 2005 р. № 779/2005 // Урядовий кур’єр. –2005. – 20 трав. (№ 92).
4. Бабосов Е. Дифференциация и консолидация в процессе становления предпринимательства в переходном обществе // Общество и экономика. – 2002. – № 12. – С. 103-112.
5. Задоя А.А., Петруня Ю.Е. Основы экономической теории Учеб. пособие. – М. Рыбари, 2000. – 479 с.
6. Экономика Учебник для юристов /Под ред. проф. Д.В.Валового. – М. Изд-во «Щит-М», 1999. – 360 с.
7. Основи економічної теорії /За ред. В.А. Предборського. – К. Кондор, 2002. – 621 с.
8. Основи економічної теорії політекономічний аспект Підручник /За ред. Г.М.Климка, В.П.Нестеренка. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К. Вища школа. – Знання, 1997. – 743 с.
9. Блэк Дж. Экономика Толковый словарь Англо-русский. – М. ИНФРА-М, Изд-во «Весь Мир», 2000. – 840 с.
10. Розенблатт С., Боннингтон Р., Нидлс Б. Концепция бизнеса // Рыночная экономика. – М. Соминтек, 1992. – Т.2. – С. 5-84.
11. Баликов В.З. Общая экономическая теорія Учеб. пособие. – Новосибирск ТОО «ЮК ЭА», НПК «Модус», 1996. – 416 с.
12. Львов Ю.А. Основы экономики и организации бизнеса. – СПб ГМП «Формика», 1992. – 383 с.
13. Лозовский Л.Ш., Райзберг Б.А., Ратковский А.А. Универсальный бизнес-словарь. – М. Инфра-М, 1997. – 640 с.
14. Уткин Э.А. Этика бизнеса Учебник для вузов. – М. Зерцало, 1998. – 256 с.
15. Райзберг Б.А. Основы бизнеса Учеб. пособие. – М. «Ось-89», 1996. – 192 с.

«