Соціологічна думка на Україні (кінець ХІХ — поч. ХХ)

Вступ.
I. Обслўдування народно∙ творчостў в Укра∙нў
а) вивчення укра∙нського фольклору;
б) етнографўчнў дослўдження;
в) соцўологўя лўтератури.
II. Перўод формування та розвитку укра∙нсько∙ академўчно∙ соцўо-
логў∙
1. Полўтична соцўологўя М.Драгоманова.
2. Соцўологўчнў погляди Ў.Франка.
3. Грушевський як ўсторик-соцўолог.
4. Б.Костякўвський та його проект створення науково∙ соцўоло-
гў∙.
5. Соцўологўчна концепцўя М.Шаповала.
Укра∙нський ўнститут громадознавства В Празў.
Заключення.
ВСТУП
Ўсторико-соцўологўчне знання — ўстотний компонент суспўльствознав-
ства, де соцўологўя займаї особливе мўсце.Соцўологўчне вўдтворення жит-
тїдўяльностў суспўльства пов’язане з осмисленням його конкретно-ўстори-
чних потреб, ўнтересўв, проблем, норм, соцўальних цўнностей, ўдеалўв,
соцўоструктурних особливостей. Соцўологўя вўдображуї специфўку ўсторич-
ного розвитку народу, його культури, менталўтету й сприяї ∙х подаль-
дальшўй еволюцў∙.
Ўсторўя соцўологўчно∙ думки в УКра∙нў як цўлўсний еволюцўйний про-
цес практично не дослўджувалася, а нечисленнў ўсторико-соцўологўчнў
розвўдки обмежувалися розглядом соцўологўчно∙ проблематики конкретних
мислителўв чи окремих ўсторичних етапўв.
Ўсторўя кожного народу — це найперш ўсторўя його культури як су-

5;1
— 3 —
купностў створених ним матерўальних ў духовних надбань. В системў
ўїрархў∙ цўнностей наука посўдаї одне з провўдних мўсць, тому дос-
лўдження процесу розвитку соцўологўчно∙ думки в Укра∙нў, починаючи вўд
∙∙ давнўх витокўв до ўнституцўалўзацў∙ як академўчно∙ науки набуваї
особливого значення.
У нових умовах незалежностў Укра∙ни постаї низка проблем, пов’яза-
них з ўсторўїю та особливостями розвитку соцўально∙ ў соцўологўчно∙
думки в кра∙нў. Адже в минулому панўвна ўдеологўя, полўтчна ў наукова
практика виключали з поля зору ряд факторўв ў проблем, що лежали в ос-
новў духовного ў культурного життя Укра∙ни, зокрема гострў проблеми ет-
ногенезу укра∙нського народу, його культури, мови, науково∙ спадщини,
проблеми нацўонально∙ незалежностў, державно∙ самостўйностў та багато
ўн. Тому питання перевидання, реконструкцў∙ писемних джерел, вўдновлен-
ня документўв ўсторў∙ укра∙нського народу, перевидання репресованих» ў
забутих матерўалўв, ознайомлення з ними широкого кола читачўв — одне з
головних завдань нашого нацўонального ў культурного вўдродження.
Потребуї переосмислення й процес становлення та розвитку су-
спўльно∙, полўтично∙ ў соцўологўчно∙ думки в Укра∙нў. Тут виникаї цўлий
комплекс проблем, що чекають свого вирўшення. Чи не найўстотнўшою, цен-
тральною з них ї визначення ўсторичного часу та простору становлення
укра∙нського етносу, його етнўчно∙ специфўчно∙ культури й менталўтету,
державностў, ўсторчних етапўв розвитку.
Необхўдно переглянути догматичнў схеми, типологўзацў∙, принципи,
установки, коли всў самобутнў полўтичнў, соцўальнў та культурнў проце-
си в багатонацўональнўй ўсторў∙ Росўйсько∙ держави вўдкидалися, замов-
чувалися або ж пўдтягувались до великодержавного зразка. Штучнўсть, на-
тяжки, перебўльшення або фальсифўкацўя й неправда були супутниками дог-
матично∙ ўдеологў∙, котра залишила глибокў рубцў в соцўальнўй,
полўтичнўй ў духовнўй ўсторў∙ нашого народу. Можна називати безлўч
представникўв укра∙нсько∙ науки, лўтератури, мистецтва — духовну елўту,
гордўсть нацў∙, дўяльнўсть яких ошельмована, спотворена або перелицьо-
вана на свўй лад М.Ў.Костомаров, М.П.Драгоманов, В.К.Винниченко,
М.С.Грушевський, Д.Ў.Яворницький ў багато ўнших.
Одним ўз ўстотних напрямўв розробки проблем ўсторў∙ соцўологўчно∙
думки в Укра∙нў маї бути переоцўнка окремих етапўв ∙∙ розвитку ў кла-
сифўкацў∙ ∙∙ дўячўв. Ўсторўя — неперервний процес, тому розглядаючи

5;1
— 4 —
ўсторўю соцўологўчно∙ думки в Укра∙нў, важливо вўдтворити ∙∙ як
цўлўсний, спадково-поступальний процес еволюцў∙, вивчити внутрўшню
логўку й механўзми цього процесу. Для цього ўсторўю соцўологўчно∙ думки
роздўляють на два перўоди
— протосоцўологўчний перўод включаї в себе процеси зародження,
становлення, розвитку донаукових (мўфологўя, геро∙чно-побутовий епос,
релўгўйнў уявлення та ўн.) та елементўв наукових знань про людину, су-
спўльство, соцўальнў вўдносини, соцўальну структуру, побуджувальнў мо-
тиви людсько∙ дўяльностў, форми закрўплення та засоби здўйснення ∙∙
спецўалўзованих видўв щодо органўзацў∙, регулювання, управлўння соцў-
альними процесами, взаїминами мўж соцўальними групами та ўндивўдами ў
т.д. Зазначенў тут елементи соцўального знання виникають не вўдразу, ў
∙х формування пов’язане з певними комплексами умов, котрў ми вўдокрем-
люїмо й видўляїмо в даному перўодў як його певнў етапи. Зрозумўло, що
не слўд ототожнювати протосоцўологўю, протосоцўологўчне знання з соцўо-
логўїю як наукою, котра виникла у першўй половинў ХIХ ст. Це рўзнў
речў. Протосоцўологўчне знання минулого не ї наукою, як алхўмўя не ї
хўмўїю, але так само , як з алхўмўчних пошукўв формувалася наука хўмўя,
так ў з протосоцўологўчного знання (але не лише з нього) йшло станов-
лення соцўологў∙.
— перўод академўчно∙ соцўологў∙ включаї етапи класично∙ соцўологў∙
(вўд О.Конта до кўнця ХIХ ст.), ∙∙ ўнституцўалўзацўїю як визнано∙ нау-
ково∙ дисциплўни (кўнець ХIХ ст. — 20-тў роки ХХ ст.) ў етап ново∙ та
сучасно∙ соцўологў∙ (з 20-х рокўв ХХ ст.), пов’язаний з формуванням су-
часних соцўологўчних концепцўй, виробленням нових принципўв ў методўв
аналўзу, переходом до глобального бачення соцўологўчних проблем сучас-
ного суспўльства, спробами створення загальносоцўологўчно∙ теорў∙ з
глибокою спецўалўзацўїю системи сучасного соцўологўчного знання.
Перўодизацўя ўсторў∙ соцўологўчно∙ думки маї вўдносний характер,
оскўльки вона залежить вўд багатьох параметрўв (принципўв аналўзу,
рўвнўв узагальнення, просторових ў хронологўчних факторўв та ўн.).
В цўй роботў показано перўод становлення академўчно∙ соцўологў∙ на
основў праць вўдомих дўячўв укра∙нсько∙ лўтератури, науки, культури.

5;1
— 5 —
ГЛАВА I
Для ХIХ ст. характерне пожвавлення ўнтересу до вивчення народного
життя й побуту у рўзних кра∙нах. В Укра∙нў для цього не було нў науко-
вого досвўду, нў матерўальних можливостей, та й ўмперўя не була
зацўкавленою. Проте етнографўчнў й деякў дослўдження соцўально-стру-
ктурних явищ завдяки ентузўазму та власнўй ўнўцўативў дослўдникўв роз-
вивалися. Особливо ўнтенсивно йшло нагромадження матерўалўв про госпо-
дарство, торгўвлю, побут ў звича∙ народу. Майже в усўх регўонах Укра∙ни
в цей час вўдбувалося збирання етнографўчних матерўалўв ў рўзних фанрўв
народного фольклору — соцўально-побутових, ўсторичних, козацьких, чу-
мацьких пўсень, дум, мўфўв, легенд, апокрифўв, казок, прислўв’∙в, при-
казок, загадок ў т.д.
В Укра∙нў були й сво∙ особливў причини, пов’язанў з бажанням збе-
регти народнў матерўальнў та духовнў цўнностў й вўдродити ўнтерес до
минулого, щоб яснўше бачити перспективи у зв’язку з пошуками шляхўв ви-
ведення Укра∙ни на новў магўстралў розвитку як незалежно∙ нацўонально∙
держави. Все це визначило активний процес записўв, дослўджень, пошукўв
та видань матерўалўв народно∙ творчостў.
Протягом ХIХ ст. виходять у свўт численнў збўрки укра∙нського
фольклору, серед яких одна з перших — праця укра∙нського та росўйсько-
го фольклориста М.А.Цертелїва «Опыт собрания старинных малороссийских
песен» (СПб.,1819), М.Максимовича «Украинские народные песни» в трьох
книгах (М., 1827-1849), П.Я.Лукашевича «Малороссийские и червонорусские
народные думы и песни» (СПб, 1836), М.А.Маркевича «Обычаи, поверья,
кухня и напитки малороссиян» (К.,1860), М.Номиса «Укра∙нськў приказки,
прислўв’я ў таке ўнше» (СПб.,1864) та ўншў.
Масовий характер етнографўчних дослўджень в Укра∙нў ХIХ ст., бага-
томанўтнўсть ∙х напрямкўв допомагали побачити прадавнў витоки нацўо-
нально∙ культури, народного свўтосприйняття та менталўтету. Одночасно
все бўльшого значення набували соцўально-полўтичнў проблеми поневолено-
го народу, культура, традицў∙, мова, духовнўсть якого перебували пўд
постўйно зростаючими масштабами загрози денацўоналўзацў∙. Тому в роз-
витку етнографўчних дослўджень якоюсь мўрою матерўалўзувався й процес
нацўонального пробудження, вўдбивалося самоусвўдомлення укра∙нським ет-

5;1
— 6 —
носом власного ўснування як народу, що маї право на волю, незалежнўсть,
на знання свої∙ ўсторў∙ та культури.
Етнографўчний та етнологўчний матерўал, зўбраний у ХIХ ст., над-
звичайно рўзноманўтний ў вўдображаї всў сфери народного життя й побуту,
що даї пўдстави розглядати значну частину цих матерўалўв як формування
зародкўв етносоцўологў∙, котра згодом видўлилась в самостўйний пўдроз-
дўл соцўологў∙.
Етносоцўологўя виникла у ХХ ст. на стику етнографў∙ та соцўологў∙.
Предметом ∙∙ ї етноси як соцўальнў спўльностў, соцўальнў процеси,
взаїмозв’язки та вўдносини, що ўснують мўж його внутрўшнўми структурни-
ми елементами, так ў в його взаїмодў∙ з ўншими етносами.
Соцўальне, полўтичне, духовне значення етнографўчного матерўалу
було величезним. Пўд його безпосереднўм впливом вўдбувалося формування
свўтогляду та ўнтересўв численних представникўв нацўонально∙
ўнтелўгенцў∙. Укра∙нська народна творчўсть привертала до себе увагу,
викликала подив ў захоплення багатьох учених, дўячўв культури й за ме-
жами Укра∙ни. Вона безпосередньо впливала на розвиток укра∙нсько∙ ху-
дожньо∙ лўтератури, яка все частўше пўднўмала свўй голос на захист по-
неволеного народу й набувала революцўйно-демократичного змўсту. На
фольклорнўй основў створювались лўтературнў жанри комедўй, драм, тра-
гедўй, ўсторичних поем, продовжились традицў∙ народного бурлеску тощо.
З ХIХ ст. саме лўтература була головним носўїм ў поширювачем нацўо-
нально∙ та державницько∙ ўдей, формувала менталўтет маси, будила гро-
мадську думку, критикувала ўснуючий лад, була барометром, котрий вўдо-
бражував стан суспўльства. Це коло проблем, що складають особливий
предмет дослўдження, який можна розглядати як соцўологўю лўтератури.
Предметом ∙∙ ї дослўдження взаїмозалежностей та закономўрностей взаїмо-
дў∙ мўж масами, рўзними формами спўльностей ў тўїю сукупнўстю художнўх
образўв, ўдеалўв, ўдей, норм, котрў даї лўтература.
Завдяки масовому збору й дослўдженням фольклорного матерўалу цў
данў перетворювалися в ефективнў засоби боротьби за соцўокультурну са-
мобутнўсть укра∙нського етносу, за його мову, майбутнї; набуваючи час-
то вўдчутного полўтичного забарвлення, вони сприяли вўдродженню ўнтере-
су до минулого, пўдтримували вўру й сподўвання на краще майбутнї.
ГЛАВА II

5;1
— 7 —
Одним ўз перших мислителўв, хто закладав пўдвалини укра∙нсько∙
соцўологў∙, був Михайло Петрович Драгоманов (1841-1895) — людина енци-
клопедичних знань, рўзнобўчних наукових ўнтересўв, яскравого публўцис-
тичного таланту. З тих пўр, як з його ўменў була скинута завўса мов-
чачння, опублўковано немало праць, що характеризують творчий генўй
укра∙нського мислителя. Полўтична соцўологўя Драгоманова, певна рўч,
похўдна вўд його загальнотеоретичних, методологўчних переконань, уяв-
лень про сутнўсть ў завдання соцўологў∙ в цўлому. Соцўологўю вўн ро-
зумўв як унўверсальну, а з тим ў точну науку про суспўльство, «якўй ба-
гато з ўснуючих до цих пўр самостўйних наук повиннў стати вўддўлами».
Винятки не передбачалися нў для ўсторў∙, нў для полўтично∙ економўки,
нў для науки про державу. Драгоманов прагне не стўльки до диференцўацў∙
галузей суспўльствознавства, скўльки до теоретичного синтезу «науки
суспўльно∙ чи наук суспўльних, динамўка яко∙ чи яких ў ї ўсторўя».
Використовуючи загальнў методологўчнў установки першого пози-
тивўзму, Драгоманов вельми критично ставився до тих концептуальних по-
ложень його вўдомих представникўв, якў з рўзних причин не мўг прийняти
ў схвалити; досить енергўйно розвивав власнў ўде∙. Драгоманов був не
тўльки пропагандистом ў дослўдником позитивўстсько∙ соцўологў∙ в Росў∙
ў на Сходў Ївропи, а й фактично одним ўз спўвавторўв принципово ново∙
для того часу системи суспўльного знання.
М.Драгоманов визначаї соцўологўю як «науку про дўяльнўсть людини в
суспўльствў», а ўсторўю — як науку про звершену, минулу дўяльнўсть,
стявлячи вимогу, щоб цў науки давали «такў ж точно узагальнення, якў
дають ўншў науки, математичнў, фўзико-хўмўчнў ў бўологўчнў, тобто так
званў закони». Соцўологўчний метод Драгоманова одержуї розвиток ў про-
довження в сукупностў конкретних прийомўв ў процедур загальнонаукового
значення, серед яких звертаї на себе увагу насамперед порўвняльний ме-
тод, який широко використовуїтьсяв сучаснўй культурологў∙ та етносоцўо-
логў∙. Ўсторико-порўвняльний метод Драгоманов успўшно застосовуї не
тўльки в працях, присвячених питанням стародавньо∙ ўсторў∙, а й у тих,
що аналўзують мўжетнўчнў взаїмодў∙ на Сходў Ївропи, полўтичнў проблеми
Росў∙ та Укра∙ни, народну творчўсть укра∙нського народу, укра∙нський
нацўонально-визвольний рух.
Особливу увагу М.П.Драгоманов придўляї соцўологў∙ полўтичних

5;1
— 8 —
вўдносин. Тут його цўкавлять насамперед проблеми влади, взаїмовўдносин
мўж державою ў суспўльством, мўж загальногромадянськими прўоритетами та
особистими правами, ўндивўдуальною свободою; одне слово, широке коло
питань, яке в сучаснўй термўнологў∙ визначаїться як предметна сфера ет-
нополўтологў∙ — науки, що виражаї етнонацўональний аспект соцўально-по-
лўтичних процесўв.
Учений ясно бачив, що влада як суспўльне явище неперервно еволюцў-
онуї; поточна полўтика мўнлива, пўдлягають змўнам ў фундаментальнў,
здавалось би, основи полўтичного устрою. Тому не ўснують ў не можуть
ўснувати будь-якў ўнститути влади, полўтичнў чи правовў установи, якў
мали б претендувати на безперечну, позаўсторичну сталўсть. Полўтичне
життя за сво∙м змўстом ї процесуальним, тут усе рухаїться, виникаї,
деякий час впливаї на суспўльство й поринаї в небуття; старе змўнюїться
новим, причому цў процеси в цўлому закономўрнў, — така методологўчна
установка Драгоманова в дослўдженнў тих проблем, якў в сучаснўй соцўо-
логўчнўй науцў визначають предметне поле соцўологў∙ влади.
Треба пўдкреслити, що М.Драгоманов намагався в багатьох сво∙х пра-
цях довести до свўдомостў спўввўтчизникўв, що вўн не ворог нацўональним
ўнтересам Укра∙ни, що в сво∙х ўсторичних ў соцўологўчних дослўдженнях
вўн виходить ўз загальнолюдських ўнтересўв «…людина мусить прийти до
того, що сама по собў думка про нацўональнўсть ще не може довести людей
до волў й правди для всўх ў не може дати ради для впорядкування навўть
державних справ. Треба пошукати чогось ўншого, такого, що б стало вище
над усўма нацўональностями та й мирило ∙х, коли вони пўдуть одна проти
друго∙. Треба шукати всесвўтньо∙ правди, котра була б спўльною всўм на-
цўональностям».
Загальна соцўологўчна концепцўя ўсторичного процесу М.П.Драгомано-
ва пропагована ним як новий ў функцўональний метод пўзнання дўйсностў,
ўсторў∙, ї досить вагомим внеском в ўсторўю розвитку соцўологўчно∙ дум-
ки. Вўн ўшов у ногу з кращими досягненнями фўлософў∙, етнографў∙,
соцўологў∙. Значний пласт творчостў мислителя звернений до дослўдження
полўтико-ўдеологўчних процесўв, якў вўдбувалися у суспўльствў, ў в
сво∙х пошуках вўн вийшов на новий для укра∙нських гуманўтарних наук
рўвень — рўвень полўтично∙ соцўологў∙. Соцўологўчне розумўння ўсторич-
ного процесу, застосування порўвняльного методу в ўсторичнўй науцў зу-
мовило подальший прогресивний розвиток молодо∙ укра∙нсько∙ соцўологў∙.

5;1
— 9 —
Визначне мўсце в ўсторў∙ фўлософсько∙, соцўологўчно∙, соцўально-
полўтично∙ думки займаї видатний укра∙нський мислитель, учений, пись-
менник, суспўльно-полўтичний дўяч Ўван Якович Франко (1846-1916).
Творча дўяльнўсть Ў.Я.Франка енциклопедично рўзностороння — охо-
плюї проблеми ўсторў∙, економўки, фўлософў∙, соцўологў∙, фольклористи-
ки, лўтературознавства, естетики публўцистики. Вўн залишив глибокий
слўд в ўсторў∙ укра∙нсько∙ культури — в поезў∙, прозў, драматургў∙, пе-
рекладав з росўйсько∙, нўмецько∙, англўйсько∙, французько∙, чесько∙,
польсько∙, словацько∙ мов.
Соцўологўчна спадщина Франка багата ў рўзноманўтна. Вона не лише
вўдобразила головнў досягнення ївропейсько∙ соцўологўчно∙ думки ХIХ —
початку ХХ ст., а й розвинула новў ўде∙ та принципи актуальних на той
час соцўальних проблем. соцўологўчнў питання розробляються ученим у
працях «Про соцўалўзм», «Наука та ∙∙ становище щодо працюючих класўв»,
«Мислў о еволюцў∙ в ўсторў∙ людськостў», «Що таке поступ?», «Про працю»
та ўн.
У творчостў Франка багато уваги придўляїться питанням методологў∙
та методўв соцўального дослўдження. Одним ўз важливих методўв соцўа-
льного дослўдження Франко називаї ўсторичний метод. У статтў «Найновўшў
напрямки в народознавствў» Франко пўдкреслюї велике пўзнавальне значен-
ня еволюцўйного погляду на свўт природи та людську ўсторўю, елементи
якого ї в творчостў Гегеля, Канта, Фейїрбаха, Маркса ў, особливо в пра-
цях Дарвўна, що дало «сильний ўмпульс для розвитку багатьох емпўрўчних
наук».
Особливу увагу Франко придўляї дослўдженню науки, ∙∙ ролў та зна-
чення в життїдўяльностў людини, зазначаючи, що «кўнцевою метою науки ї
людина та ∙∙ добро».
Ў.Франко близько пўдходить до сучасного розумўння предметно∙ спе-
цифўки соцўологўчно∙ науки. В листў до Ольги Рошкевич вўд 20 вересня
1878 р. вўн зазначаї, що соцўологўя вивчаї «форми спўльного життя лю-
дей, розвитку, виховання ў т.д.». Сьогоднў загальноприйнятим ї розумўн-
ня предмета соцўологў∙ як науки про соцўальнў спўльноти, котрў ў ї, по
сутў, «формами спўльного життя» людей.
Вивчення соцўальних явищ, зазначаї мислитель, пов’язане з величез-
ною складнўстю людських взаїмин, численними переплетеннями причин ў

5;1
— 10 —
наслўдкўв, що в свою чергу породжують новў видимў й прихованў причини
та наслўдки, якў важко пўддаються виявленню. Ў тому немаї науки «труд-
нўшо∙ ў бўльше запутано∙, але одночасно тако∙ важливо∙, як наука про
людину ў людське життя».
Еволюцўйний розвиток суспўльства, його етапи та перспективи Ўван
Франко розглядаї найбўльш фундаментально у двох працях — «Мислў о ево-
люцў∙ в ўсторў∙ людськостў» та «Що таке поступ?». Вони свўдчать, що ав-
тор був глибоко обўзнаний ўз новўтнўми досягненнями «наук соцўо-
логўчних» ў тих вчених, що пўднялися до «оброблення» та узагальнення
емпўрўчних фактўв, — Бокля, Маркса, Спенсера, Тейлора та ўн.
Майбутнї людства Ў.Франко вбачаї не в пануваннў одного класу над
ўншим, не в боротьбў бўдних проти багатих, не у «всесвўтнўй рўзанинў»,
а в прогресў технўки, розвитковў науки, культури, освўти, моралў й пе-
реконаннў, що «послўднўй акт велико∙ революцў∙ соцўально∙ буде остўльки
лагўднўший, оскўльки освўта ў наука зможе прояснити масам робочого на-
роду цўль ў способи цўлого дўла», — пише вўн у працў «Наука ў ∙∙ стано-
вище щодо працюючих класўв».
Учений прекрасно розумўв, що ўсторўя — складний процес, не звичай-
ний перелўк «важливих подўй» — воїн, дўючих осўб, процесўв, наслўдкўв,
що вона нўколи не може стати «повною, скўнченою, такою, про котру мож-
на сказати се будинок готовий, нў однўї∙ цеглини в нўм не хибуї.
…Ўсторўя назавсўгди останеться таким будинком, котрий кожне нове по-
колўння в бўльшўй або в меншўй частинў перебудовуї ў пересипаї вўдповў-
дно до власних потреб, до власних поглядўв». Вона ї закономўрним проце-
сом, а людство в своїму розвитку пўдпорядковане певним «законам, а не
залежить вўд примх ў бажань окремих людей». В ўсторў∙ укра∙нсько∙ нау-
ки це була нова методологўя ў нова парадигма для ўсторўографў∙ в ро-
зумўннў ўсторичного процесу розвитку суспўльства, його джерел, ме-
ханўзмўв ў рушўйних сил.
Ўван Франко дуже високо оцўнюї збирання ў вивчення фольклору, що,
як вўн пўдкреслюї, допомагало «глибше заглядати в душу свого народу»,
сприяло формуванню нацўонально∙ свўдомостў, особливо ўнтелўгенцў∙, та
справў вўдродження нацў∙.
Будучи видатним ученим ў водночас впливовим громадсько-полўтичним
дўячем, М.Грушевський придўляв велику увагу як теоретичним, так ў пра-

5;1
— 11 —
ктично-полўтичним проблемам розбудови молодо∙ Укра∙нсько∙ держави. Ком-
плекс цих проблем мўстив у собў як суто соцўологўчнў питання (соцўаль-
но-класова структура суспўльства, проблема взаїмовўдносин мўста й села,
динамўка громадських суспўльно-полўтичних настро∙в), так ў соцўологўчнў
аспекти питань державного будўвництва (проблема суспўльно-полўтичного
устрою, нацўональна полўтика — етносоцўологўя та етнополўтика, соцўо-
логўя суспўльно∙ моралў).
Найбўльш адекватний вираз соцўологўчнў ўнтереси вченого, що форму-
валися пўд теоретичним впливом ўдей класично∙ позитивўстсько∙ традицў∙,
французько∙ соцўологўчно∙ школи Дюркгейма, антропологўчних дослўдўв
Левў-Брюля, Л.Моргана, етнологў∙ та психологў∙ В.Вундта, найшли в його
курсў «генетично∙ соцўологў∙», яка була своїрўдним вступом до початкўв
еволюцў∙ громадянства в Укра∙нў.
«Генетична соцўологўя», ўде∙ яко∙ Грушевський розвиваї на сторўн-
ках сво∙х «Початкўв громадянства», продовжила цю актуальну дослўдницьку
соцўологўчну традицўю вивчення людського суспўльства й суспўльностў.
Завдання цўї∙ працў вчений визначаї у такий спосўб — «в популярнўй ў
короткўй формў… ознайомити ширшў верстви нашого громадянства з
новўшими течўямив сўй сферў, з фактами ў помўченнями, поробленими
спўльною працею цивўлўзованих народўв».
М.Грушевський по-своїму розв’язуї проблему механўзму еволюцў∙ люд-
ського суспўльства й рўзних форм суспўльностў. Аналўзуючи соцўальнў
факти того часу та дослўдження соцўально∙ еволюцў∙ в минулому, вчений
доходить висновку про вирўшальну роль у вўчних змўнах людського життя
невпинно∙ конкуренцў∙ ўндивўдуалўстських та колективўстських тенденцўй
ў перўоидчного чергування переваги то одних, то других. Саме ця бо-
ротьба двох тенденцўй ї, на думку Грушевського, основою того ритму
соцўально∙ еволюцў∙, котрий дослўджуї соцўологўя ў всў соцўальнў науки.
В концепцў∙ «генетично∙ соцўологў∙» Грушевський намагаїться по-
лўдовно впроваджувати свўй методологўчний принцип органўчного синтезу
основних факторўв розвитку людського суспўльства — бўологўчного,
психўчного та соцўального.
Перша стадўя розвитку суспўльностў характеризуїтся, за Грушев-
ським, перевагою бўологўчних факторўв розвитку досоцўальних форм ор-
ганўзацў∙ та вўдокремленням людини й людського колективу зў сфери тва-
ринного ўснування з подальшим поглибленням дў∙ соцўального та психо-

5;1
— 12 —
логўчного факторўв.
Друга стадўя характеризуїться пануванням племўнно-родово∙ ор-
ганўзацў∙ та процесами ∙∙ поступового розкладу пўд впливом економўчно∙
диференцўацў∙, розвитком особисто∙ власностў та вўдокремленням родини
чи родинно∙ сўм’∙ ўз загалу племенў. Формуїться влада та соцўальнў вер-
стви, яким вона належить, — вўйськова аристократўя, цивўльнў та
релўгўйнў авторитети.
Процеси розкладу племўнно-родово∙ органўзацў∙ неминуче приводять
до формування класово∙ держави, що й знаменуї собою наступ третьо∙
стадў∙ розвитку суспўльностў.
У теоретичнўй спадщинў М.С.Грушевського становлять значний ўнтерес
ўде∙ та концепцў∙, що тўсно пов’язанў з його громадсько-полўтичною
дўяльнўстю. Умовно можна окреслити ∙х як «полўтична соцўологўя» Грушев-
ського. У сво∙й полўтичнўй соцўологў∙ М.Грушевський з неупередженўстю й
терпўнням ученого ў водночас ўз практичним досвўдом полўтика дослўджуї
ў визначаї тў предумови, обставини й перспективи, за яких розвивалося й
буде розвиватись укра∙нське суспўльство. В цўлковитўй вўдповўдностў з
методом свої∙ «генетично∙ соцўологў∙» вўн виводить генезис ўде∙ ук-
ра∙нсько∙ державностў, починаючи з найдавнўших часўв Ки∙всько∙ Русў й
кўнчаючи проголошенням Укра∙нсько∙ держави у 1917 р.
М.Грушевський виконуї величезнў за сво∙м значенням завдання — об-
грунтовуї ўсторично, теоретично та юридично право укра∙нського народу
на власну державу, довўвши, що цей народ ўснуї як окремий ўсторичний,
культурний та етнўчний суб’їкт. «Це людина, яка встановила науковў,
точнў пўдстави нашо∙ державностў», — сказав про нього В.Винниченко.
Займаючись питанням укра∙нсько∙ нацўонально-культурно∙ осўбностў,
М.С.Грушевський розробляв деякў загальнў методологўчнў проблеми теорў∙
соцўально∙ та нацўонально∙ ўдентичностў. Зокрема, становить ўнтерес
розроблена ним система факторўв формування нацўонально-культурно∙ ўден-
тичностў та нацўонально∙ самосвўдомостў. Серед головних факторўв тако-
го роду вчений видўляї, крўм спўльного ўсторичного шляху розвитку, ет-
нўчне походження, мову та самоусвўдомлення своїў принадлежностў до пев-
но∙ культурно-етнўчно∙ спўльноти. Теоретичнў пўдстави концепцў∙ М.Гру-
шевського збўгаються у сво∙й основў з провўдними сучасними розробками
цўї∙ проблематики.
Концепцўя нацўонального миру, що ї кўнцевою метою етнополўтики

5;1
— 13 —
М.С.Грушевського, органўчно доповнюї його теорўю укра∙нсько∙ соцўально∙
гармонў∙. Наочним втўленням ў соцўальним забезпеченням останньо∙ мало
стати нове уявлення про громадянськўсть ў громадянство — «державу-гро-
маду», за висловом самого вченого, — «подўбне за означенням новўй
релўгў∙ для народу».
Демократичнў за своїю суттю принципи нацўонально∙ полўтики
Укра∙ни, якў були розробленў в сво∙х основах М.С.Грушевським, безумов-
но, вимагали й вимагають для свої∙ повно∙ реалўзацў∙ створення демокра-
тичних умов ў розвитку демократичного громадянського суспўльства.
Перетворити соцўологўю в справжню науку про суспўльство було од-
ним ўз найважливўших завдань у сферў соцўальних наук видатного ук-
ра∙нського теоретика права, фўлософа, соцўолога, полўтичного дўяча Бог-
дана Олександровича Кўстякўвського (1868-1920).
В сво∙й дисертацў∙ «Суспўльство ў особистўсть» вўн дотримувався
позицў∙ соцўально-психологўчного напряму в соцўологў∙, з точки зору
якого суспўльство — результат психологўчно∙ взаїмодў∙ мўж ўндивўдами.
За тако∙ взаїмодў∙ мўж ўндивўдами встановлюїться спўльнўсть почуттўв,
бажань та ўдей, що перетворюї групу ўндивўдумўв у соцўальне формування
ў, нарештў, в суспўльство. «Дўя суспўльства, — писав у цўй працў Костя-
кўвський, — полягаї не лише в кўлькўснўй ў ўнтенсивнўй змўнў десь уже
ўснуючих однакових почуттўв у ўндивўдўв, якў складають суспўльство, але
так само, в значнўй мўрў, в створеннў цўї∙ спўльностў почуттўв у ўнди-
видўв, якў первўсно не мають нўчого спўльного, або в створеннў сус-
пўльних рухўв ў прагнень у замкнених суспўльних колах. Кожний зокрема
ўснуї передусўм просто як ўндивўд, або, вживаючи розмовний вислўв, як
приватна особа вўн куї, кравцюї, шиї чоботи ў т.ўн. ў цўлком поглину-
тий приватними заняттями та ўнтересами. Якщо ж цў приватнў особи хо-
чуть брати участь у суспўльному життў, то вони повиннў, в кожному разў,
однаково вўдчувати й бажати. Ця однорўднўсть у почуттях ў бажаннях
з’являїться лише завдяки взаїмодў∙ мўж особистостями ў отже, маї бути
створена якўсною змўною ўндивўдуальних психўчних станўв».
На думку Кўстякўвського, перетворення соцўологў∙ в строгу науку
вимагаї виконання наступних умов. Перша умова стосуїться понятўйного
апарату соцўально∙ науки. Критично повиннў бути проаналўзованў основнў
соцўально-науковў поняття, такў як суспўльство, держава, право ў т.д.

5;1
— 14 —
Згўдно з цим Кўстякўвський дўлить свою монографўю «Соцўальнў науки ў
право» на чотири великў роздўли «Суспўльство», «Право», «Держава»,
«Культура».
Другою важливою умовою ї застосування причинних вўдносин у сферў
соцўальних явищ. Застосування поняття причинностў вимагаї вирўшення пи-
тань про необхўднўсть ў випадковўсть соцўальних процесўв, можливўсть ў
дўйснўсть. У сферў явищ важливо визначити рўвень аналўзу, на якому мож-
на простежити причиннў й необхўднў зв’язки.
Третьою умовою, що даї змогу вирўшити питання про науково строгу
соцўальну науку, ї проблема цўнностей. Кўстякўвський визначаї ∙∙ як
проблему норм. Норми, за Кўстякўвським, — це певнў цўннўснў регулятиви,
що впливають на соцўальне життя.
На переконання Кўстякўвського, соцўальна наука може працювати ли-
ше при певному рўвнў рўвнў узагальнення дўйсностў, який фўксуїться в
науково-соцўальних поняттях.
У працў «Соцўальнў науки ў право» Кўстякўвський не вўдокремив кри-
тику соцўологўчних понять у самостўйний роздўл. Як зазначив сам учений,
«мої завдання не побудувати систему, а пўдготувати шляхи ў засоби, якў
допоможуть здобувати ў створювати наукове знання».
У вченнў про право, найбўльш опрацьованўй частинў теоретично∙
спадщини Кўстякўвського, конкретизуються тў принципи пўзнання
соцўальних явищ, якў вўн виробив, дослўджуючи загальнў питання соцўо-
логў∙.
Дво∙ста природа права з одного боку, це сфера чисто∙ належностў,
зовнўшня форма ўснування справедливостў ў свободи, з ўншого — воно на-
лежить до сфери соцўальних вўдносин, вўдносин мўж окремими ўндивўдами ў
соцўальними групами, являючи собою суму норм, що встановлюють ком-
промўс мўж рўзними вимогами, — вимагаї вўд учених дво∙стого методу,
своїрўдного методологўчного плюралўзму в дослўдженнў.
З точки зору Кўстякўвського, неправильнў тў вчення про право, якў
розглядають його лише з одного боку; так, соцўологўчний пўдхўд до пра-
ва забуваї про його цўннисний характер, але цўннисний пўдхўд також маї
пам’ятати про те, що ўдея права завжди втўлюїться в конкретному
суспўльствў, яке складаїться з певних соцўальних груп з рўзними, часто
суперечливими ўнтересами. Згўдно з такою сутнўстю права Кўстякўвський
видўляї чотири пўдходи до його аналўзу соцўологўчний, психологўчний,

5;1
— 15 —
догматичний ў нормативний. Першў два пўдходи розглядають право як
реальне причиново-зумовлене явище, яке входить в структуру ўснуючих
соцўальних зв’язкўв. Якщо соцўологўчний пўдхўд спрямований на аналўз
права як явища природного порядку, на вивчення законўв його розвитку й
виникнення, то психологўчний пўдхўд пов’язаний з вивченням того, що в
сучаснўй термўнологў∙ описуїться поняттям правосвўдомостў.
Догматичний (юридичний) пўдхўд до права вивчаї систему правових
норм або правовий порядок, що дўї в ўсторично визначеному суспўльствў.
Останнўй пўдхўд до вивчення права — нормативний або телеологўчний
— припускаї, що в правў реалўзуються «трансцендентальнў» цўлў рацўо-
нальнў та етичнў. Рацўональна мета в правў полягяї в тому, що ∙й зав-
жди притаманне прагнення до максимально∙ повноти логўчно завершеного
цўлого, позбавленого суперечностей. Етична природа права, на думку
Кўстякўвського, полягаї в його спроможностў висловлювати ўде∙ свободи ў
справедливостў. Право — це справедливўсть ў свобода в ∙х зовнўшнўх, зу-
мовлених суспўльним середовищем формах. «Право рухаїться ў зумов-
люїться рўзними етичними цўлями воно ї одночасно носўїм свободи ў
справедливостў. Право прагне втўлити в собў свободу ў справедливўсть
якомога повнўше ў досконалўше».
Серед властивого росўйськўй ўнтелўгенцў∙ на рубежў столўть право-
вого нўгўлўзму дўяльнўсть Кўстякўвського як фўлософа ў теоретика права
важко переоцўнити. В сво∙х працях ў публўчних виступах вўн закликав
кожного громадянина до участў в створеннў, застосуваннў ў втўленнў пра-
ва, пўдпорядковуючи цьому завданню творче натхнення, запити розуму,
напруження почуттўв ў зусилля волў.
В ўсторў∙ соцўологўчно∙ думки Укра∙ни до недавнього часу було
невўдомим ўм’я одного з видатних ∙∙ представникўв, котрий чимало зро-
бив як для ўнституцўалўзацў∙ укра∙нсько∙ соцўологў∙, так ў для ∙∙ роз-
витку — Микити Шаповала. Головною причиною замовчування його наукового
доробку була примўтна роль цього вўдомого полўтичного дўяча в ўсторў∙
укра∙нсько∙ держави — Центральнўй Радў та УНР.
Микита Шаповал як полўтичний дўяч ў учений один з перших ук-
ра∙нських науковцўв зрозумўв практичне значення соцўологў∙ як науки,
без теорў∙ ў методўв яко∙ неможливо вирўшувати прагматичнў соцўальнў,
економўчнў, полўтичнў та ўншў проблеми, що постають перед Укра∙ною у

5;1
— 16 —
зв’язку з потребами ∙∙ вўдродження пўсля втрати незалежностў. Виходячи
з глибокого переконання про тўсний зв’язок «науки ў життя», М.Шаповал
пўдкреслюї, що «полўтика може наукою стати лише на грунтў соцўологў∙ ў
соцўографў∙», бо вўдродження укра∙нського народу неможливе без «серйоз-
но∙ органўзацў∙ соцўологўчних студўй», оскўльки народ, що «йтиме помац-
ки, що не бачитиме перспектив, що не розбиратиметься в супўльних спра-
вах, впаде жертвою могутньо∙ механўки мўжнародного й суспўльного життя».
Задум створення Укра∙нського ўнституту громадознавства в Празў ви-
никаї у його засновника з внутрўшнього переконання в необхўдностў «гли-
бокого аналўзу» соцўальних процесўв, чого не може дати зовнўшнї ∙х
спостереження та описання. У зв’язку з цим Шаповал розробляї план ор-
ганўзацў∙ соцўологўчного ўнституту, котрий займався б глибоким дос-
лўдженням соцўальних явищ ў процесўв насамперед укра∙нського життя.
Ўнститут громадознавства був створений у Празў при пўдтримцў уря-
ду ЧСР в листопадў 1924 р. В ньому ўснували три вўддўли народознав-
ства, господарства ў технўки, соцўологў∙ ў полўтики. Вўддўл народо-
знавства займався загальними проблемами народознавства, дослўдженням
розвитку форм «людських органўзацўй» (суспўльств, народўв), вивченням
витворўв духовно∙ дўяльностў, суспўльно∙ свўдомостў та ўн. Вўддўл гос-
подарства (економўки) ў технўки провадив дослўдження економўчних стру-
ктур ў процесўв, вивчав економўку Укра∙ни та ∙∙ сусўдўв, систему еко-
номўчних зв’язкўв тощо, а вўддўл соцўологў∙ й полўтики зосередився на
дослўдженнях соцўально∙ статистики, рўзноманўтних форм життїдўяльностў
суспўльств ў соцўальних процесўв, аналўзў процесўв виникнення ў розвит-
ку суспўльних форм органўзацў∙ та управлўння суспўльним життям та ўн.
У липнў 1927 р. при Ўнститутў було вўдкрито Укра∙нський робўтни-
чий унўверситет. Тут викладався курс громадознавства (теоретична соцўо-
логўя), студенти набували знання з «суспўльно∙ полўтики» (про соцўальнў
процеси, суспўльнў чинники, соцўальну генетику), оволодўвали ўсторўїю
соцўологў∙, соцўальною педагогўкою, концепцўями соцўального контролю та
ўн. Читалися лекцў∙ з укра∙нознавства та соцўографў∙ Укра∙ни, де
всебўчно висвўтлювались питання географў∙, населення, ўсторў∙ укра-
∙нського письменства, мистецтва, господарства, вўдродження, революцў∙.
Програма з проблем сучасно∙ политики включала такў питання, як робўтни-
ча, земельна, селянська, нацўональна, вўйськова справи, свўтове госпо-
дарство, взаїмовўдносини Росў∙ й Укра∙ни та ўн. Спўвпрацўвниками цього

5;1
— 17 —
ўнституту було опублўковано або пўдготовлено до друку багато цўкавих
праць, бўльша частина котрих мало або зовсўм невўдома в Укра∙нў сьо-
годнў. Серед виданих були працў С.Бородаївського «Ўсторўя кооперацў∙»,
М.Ю.Шаповала «Вўйсько з соцўологўчного погляду», «Органўзацўя укра-
∙нських соцўологўчних студўй», «Укра∙нська соцўологўя», а серед пўдго-
товлених до друку наприкўнцў 1927 р. були працў Л.Бўлецького «Соцўо-
логўчний метод в лўтературнўй критицў», Т.Гриба «Соцўологўчна теорўя
нацў∙», В.Петрўва «Соцўологўчна теорўя оборони нацў∙» та ўн.
Микитў Шаповалу належить прўоритет в укра∙нськўй соцўологў∙ у
розробцў системи загально∙ соцўологўчно∙ теорў∙. Мова йде про його фун-
даментальну працю «Загальна соцўологўя», написану як курс лекцўй для
студентўв Укра∙нського робўтничого унўверситету при Ўнститутў громадо-
знавства в Празў. Учений розглядаї тут соцўологўю як практичну науку
про життя суспўльства, котру потрўбно знати, щоб «не блукати потемки в
громадських справах, а свўдомо розбўратись в ∙х ў керувати ними», бо
укра∙нцям «нема ўншого виходу, як взятися до вивчення суспўльства або
ми пўзнаїмо його науково ў станемо активними, дўяльними, творчими, або
… будемо лише скўглити вўд болю рабства ў не зрушимось з мўсця, не
визволимось з неволў». Усвўдомлення ролў ў значення наукового розумўння
суспўльства на основў глибокого знання законўв його розвитку та фун-
кцўонування червоною ниткою проходить крўзь усў соцўологўчнў працў
М.Шаповла.
Предметом спецўального аналўзу в соцўологў∙ М.Шаповала ї характе-
ристика складних соцўальних чинникўв, котрў детермўнують ўндивўдуальну
ту групову дўяльнўсть. Ўндивўд дўї не сам по собў, а в об’їднаннў з
ўншими. Така взаїмодўя утворюї новў об’їднання людей, новў соцўальнў
групи, системи, а тому такў спўльностў синтезують ўндивўдуальне та за-
гальне, утворюючи «комплекси сил, збўрникўв ∙х, якў ми сприймаїмо як
окремў сполученў, складнў їдностў», котрў називаються колективами, або
соцўальними силами. Соцўальнў сили М.Шаповал розглядаї як спосўб
поїднання, зв’язку людей, як чинник, що «утворюї всяку вза∙мочиннўсть
мўж людьми».
М.Шаповал вважаї необхўдним створення «соцўологў∙ мови», котра
розкривала б ∙∙ соцўальнў функцў∙ в суспўльствў, що поглибило б наше
знання супўльного життя. У цьому ж значеннївому контекстў вўн розглядаї
письмо як знакову систему, що допомагаї закрўплювати нагромадженвй люд-

5;1
— 18 —
ський досвўд, передавати його наступним генерацўям, ў як така вона без-
посередньо впливаї на поведўнку й життїдўяльнўсть людських скупин та на
∙х ўсторичну долю.
Соцўологўчна спадщина М.Шаповала маї велике значення не лише в
ўсторико-соцўологўчному аспектў, вона актуальна й сьогоднў, оскўльки
чимало ўдей ў рекомендацўй в умовах розбудови ново∙ Укра∙ни набувають
практичного значення, застерўгають проти повторення трагўчних помилок
минуло∙ ўсторў∙ нашо∙ кра∙ни.
ЗАКЛЮЧЕННЯ
Ўсторўя розвитку соцўологўчно∙ думки в Укра∙нў вўдтворюї не лише
загальнў закономўрностў становлення системи соцўологўчного знання без-
вўдносно до ўсторичного простору й часу, а й вўддзеркалюї всю склад-
нўсть економўчних, полўтичних, соцўальних, пўзнавально-наукових проце-
сўв, проблем, умов, тенденцўй, що матерўалўзувалися в конкретних ўдеях,
вченнях концепцўях, проблема та уявленнях вўтчизняних мислителўв. Саме
цей змўстовно-проблемний аспект, а не якўсь особливў форми знання чи
мислення дають пўдстави вўдокремити укра∙нську соцўологўю як спе-
цифўчну форму соцўально∙ саморефлексў∙ нашого етносу, як елемент теоре-
тичного самоусвўдомлення ним сво∙х специфўчних ў загальнолюдських
соцўокультурних рис та особливостей.
КУльтура, соцўальна структура, багатоманўтнўсть соцўальних вўдно-
син, норм, цўнностей, традицўй, символўв тощо, усвўдомлених ў вўдтворе-
них у суспўльнўй свўдомостў, — все це утворюї той специфўчний соцўо-
культурний колорит, котрий в системў наукового соцўологўчного знання
уособлюїться не лише в загальновизнаних принципах, ўдеях, теорўях, ме-
тодах, якў стають загальнолюдським надбанням, а й вўдбивають специфўчнў
особливостў розвитку соцўологўчного знання в рўзних кра∙нах (Соцўо-
логўя США, Францў∙, Нўмеччини тощо).
На Укра∙нў склалися необхўднў передумови для ўнституцўалўзацў∙
соцўологў∙. Укра∙нське суспўльство потребувало об’їктивного наукового
знання про власну природу, про свої мўсце й роль у всесвўтнўй та ївро-
пейськўй ўсторў∙ ў культурў. Доказом цього ї багата спадщина,
оригўнальнў, глибокў ўде∙, проблеми й концепцў∙ в творчостў М.Костома-

5;1
— 19 —
рова, М.Драгоманова, Ў.Франка, М.Грушевського, Б.Кўстякўвського, М.Ша-
повала та ўн.
Ўнституцўалўзацўя соцўологў∙ в СРСР, незважаючи на суворий конт-
роль за ∙∙ розвитком з боку партўйно-адмўнўстративно∙ системи, сприяла
розвитку соцўологўчних дослўджень ў в Укра∙нў. Першими паростками цього
процесу тут стали так званў лабораторў∙ конкретних соцўологўчних дос-
лўджень, створенў на початку 60-х рокўв. Така лабораторўя почала фун-
кцўонувати в 1961 р. в Ки∙вському державному унўверситетў ўм.Шевченка
при кафедрў фўлософў∙. Подўбнў лабораторў∙ були вўдкритў у Львўвському,
Харкўвському унўверситетах, а згодом ў в ўнших вузах Укра∙ни.
Ўз започаткуванням соцўологўчно∙ освўти розгорнулася пўдготовка
соцўологўчних кадрўв вищо∙ квалўфўкацў∙. Було вўдкрито набўр до аспў-
рантури зў спецўальностў «соцўологўя». В груднў 1979 р. в Ки∙вському
унўверситетў була створена перша в його ўсторў∙ кафедра соцўологў∙, в
1986 р. — вўддўлення соцўологў∙, а з квўтня 1991 р. — факультет соцўо-
логў∙. Соцўологўчнў факультети чи вўддўлення були створенў також у Хар-
кўвському, Львўвському, Одеському, Днўпропетровському, Волинському
унўверситетах. В Укра∙нў в 1968 р. в структурў Ўнституту фўлософў∙ АН
органўзований соцўологўчний вўддўл, на базў якого восени 1990 р. ство-
рено Ўнститут соцўологў∙ Академў∙ наук Укра∙ни.
Дослўдження та вирўшення актуальних соцўальних ў теоретико-методо-
логўчних проблем дасть змогу поставити згодом нашу соцўологўчну науку
поряд з авторитетними школами ў течўями в свўтовўй сучаснўй соцўологў∙.

5;1
— 20 —
ВИКОРИСТАНА ЛЎТЕРАТУРА
1. Шаповал М. «Укра∙нська соцўологўя»
Прага, 1927 р.
2. Шаповал М.»Соцўологўя укра∙нського вўдродження»
Ки∙в, 1994 р.
3. Грушевський М. «На порозў ново∙ Укра∙ни»
Ки∙в, 1991 р.
4. Довгич В.А. «Укра∙нська ўдея в полўтичнўй теорў∙ М.Драгоманова»
Ки∙в, 1991 р.
5. Франко Ў. «Мислў о еволюцў∙ в ўсторў∙ людьськостў»
Твори. Ки∙в, 1956 р. Т.19.
6. Франко Ў. «Найновўшў напрямки в народознавствў»
Твори. Ки∙в, 1956 р. Т.19.
7. Франко Ў. «Потреби аграрно∙ статистики»
Твори. Ки∙в, 1956 р. Т.19.
8. Франко Ў. «Наука ў ∙∙ становище щодо працюючих класўв»
Твори. Ки∙в, 1956 р. Т.19.
9. Франко Ў. «Лист до Ольги Рошкевич 20 вересня 1878р.»
Твори. Ки∙в, 1956 р. Т.20.
10. Кистяковский Б.А. «В защиту права (Интеллигенция и правосознание)»
Вехи М.,1991 г.
11. Депенчук Л.П. «Кистяковский жизненный путь и философия»
Филос. и социол. мысль. М.,1992. N 1.

«