Заходи Держави щодо залучення іноземного капіталу

Київський Державний Торговельно-Економічний Университет

Доповідь на тему

Заходи держави, щодо залучення іноземного капіталу»

Студентки 2 курсу 1 групи

Київ 1999
ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ ТА ІНВЕСТИЦІЙ, КЛАСИФІКАЦІЯ
Економічна діяльність окремих гос­подарюючих суб’єктів та країни в ціло­му значною мірою характеризується об­сягом здійснюваних інвестицій.
Термін «інвестиції» означає вкладення коштів. У більш широкій трактовці інвестиції являють собою вкладен­ня капіталу з метою подальшого його збільшення. Інвестиції мають фінансове та економічне визначення.
За фінансовим визначенням, ІН­ВЕСТИЦІЇ — це всі види активів (кош­тів), що вкладаються в господарчу діяльність з метою отримання доходу. Економічне визначення інвестицій можна сформулювати таким чином
інвестиції — це видатки на створення, розширення, реконструкцію та техніч­не переозброєння основного капіталу, а також на пов’язані з цим зміни обо­ротного капіталу, оскільки зміни у то­варно-матеріальних запасах здебіль­шого залежать від руху видатків на основний капітал.
Інвестиції в об’єкти підприємниць­кої діяльності здійснюються в різних формах. З метою обліку, аналізу та плану­вання інвестиції класифікуються за різ­ними ознаками.
1. За об’єктами вкладень виділяють­ся реальні та фінансові інвестиції.
Під РЕАЛЬНИМИ інвестиціями розу­міють вкладення коштів у реальні ак­тиви — як матеріальні, так і немате­ріальні (Іноді вкладення коштів у нема­теріальні активи, пов’язані з науково-технічним прогресом, характеризу­ються як інноваційні Інвестиції).
Під ФІНАНСОВИМИ Інвестиціями розуміють вкладення коштів у різні фі­нансові активи, серед яких найбільш значущу частку посідають вкладення коштів у цінні папери.
2. За характером участі в інвесту­ванні виділяються прямі та непрямі інвес­тиції.
Під ПРЯМИМИ інвестиціями розумі­ється безпосереднє вкладення коштів Інвестором в об’єкти Інвестування.
Під НЕПРЯМИМИ Інвестиціями ро­зуміється інвестування, опосередко­ване іншими особами (інвестиційними або фінансовими посередниками).
3. За періодом інвестування розріз­няють короткострокові та довгострокові інвестиції.
Під КОРОТКОСТРОКОВИМИ інвес­тиціями розуміють звичайно вкла­дення капіталу на період, не більше одного року.
Під ДОВГОСТРОКОВИМИ інвести­ціями розуміють вкладення капіталу на період більше одного року.
У практиці великих інвестиційних компаній довгострокові інвестиції деталі­зуються таким чином
а) до 2 років;б) від 2 до 3 років;в) від 3 до 5 років;г) понад 5 років.
4. За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні (акціо­нерні), державні, іноземні та спільні.
5. За регіональною ознакою виді­ляють інвестиції всередині країни та за кордоном.
Під ВНУТРІШНІМИ інвестиціями розуміють вкладення коштів у об’єкти інвестування, розміщені в межах даної країни.
Під інвестиціями ЗА КОРДОНОМ (іноземні Інвестиції) розуміють вкла­дення коштів у об’єкти Інвестування, розміщені за межами даної країни.
Під інвестиціями звичайно розумі­ються довгострокові вкладення капіталу в підприємства різних галузей народного господарства, в інфраструктуру, в соці­альні програми, в охорону навколишньо­го середовища. Інвестиції виражають усі види майнових та інтелектуальних цінно­стей, які вкладаються в об’єкти підприєм­ницької та інших видів діяльності, у ре­зультаті якої формується прибуток (до­ход) або досягається соціальний ефект. Державні інвестиції можуть здійснюва­тись і з метою регулювання розвитку економіки. Основними цінностями інвестицій є
• рухоме та нерухоме майно (будівлі, спо­руди, обладнання та інші матеріальні цін­ності);
• кошти, цільові банківські внески, кре­дити, акції та інші цінні папери;
• майнові права, похідні від авторського права — ліцензії, «ноу-хау», досвід та інші інтелектуальні цінності;
•право користування землею та іншими природними ресурсами, а також інші май­нові права.
Головним об’єктом вивчення висту­пали капітальні вкладення як процес ру­ху вартості, авансованої у розширене від­творення основних фондів. Основна увага приділялась вивченню структури дже­рел фінансування капітальних вкладень, договірним стосункам замовників та під­рядників, ролі банків як установ, що здій­снюють фінансування та кредитування капітальних вкладень. За обсягом та значущістю капіталь­ні вкладення є основною складовою частиною інвестицій, у нашій країні на них припадає близько 85% усіх інвести­цій.
Головними етапами інвестування є
• перетворення ресурсів у капітальні вкладення (витрати), тобто процес спря­мування інвестицій у конкретні об’єкти інвестиційної діяльності (власне інвесту­вання);
• перетворення вкладених коштів у при­ріст капітальної вартості, що характери­зує кінцеве перетворення інвестицій та отримання нової споживчої вартості;
• приріст капітальних вартостей у формі доходу або соціального ефекту, тобто кін­цева мета інвестиційної діяльності.
Початковий та кінцевий ланцюжки замикаються, утворюючи новий взаємо­зв’язок прибуток — ресурси, тобто про­цес нагромадження повторюється.
ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ, МЕТА ТА ЗАВДАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Інвестиційна діяльність являє со­бою сукупність практичних дій юридич­них осіб, держави та громадян щодо реалізації інвестицій. Нинішня правова система України складається з більше ніж 100 законів та інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяль­ність.
Серед них слід насамперед відзна­чити Закон України «Про інвестиційну діяльність», Закон України «Про іноземні інвестиції», Закон України «Про державну програму заохочення іноземних інвести­цій в Україні», Закон України «Про цінні папери та фондову біржу», які створюють правову основу інвестиційної діяльності.
Законодавство визначає, що всі су­б’єкти інвестиційної діяльності незалеж­но від форм власності та господарювання
мають рівні права в частині здійснення цієї діяльності; самостійно визначають цілі, напрямки, види та обсяги інвести­цій; залучають для їх реалізації на дого­вірній основі будь-яких учасників інвес­тиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів та торгів.
Об’єктами інвестиційної діяльності в Україні є
• новоутворювані та ті, що реконструю­ються, основні фонди, а також обігові кош­ти в усіх галузях народного господар­ства;
• цінні папери (акції, облігації та ін.);
• цільові грошові внески;
• науково-технічна продукція та інші об’єкти власності; майнові права та права на інтелектуальну власність.
Аналогічні об’єкти має і діяльність зарубіжних інвесторів, якщо вона не суперечить законодавству України. Іно­земні інвестори мають право здійсню­вати інвестування на території України шляхом
• пайової участі спільно з юридичними та фізичними особами України у створен­ні підприємств;
• створення підприємств, цілком належ­них іноземним інвесторам, а також фі­ліалів підприємств іноземних юридич­них осіб;
• придбання підприємств, будівель, спо­руд, паїв, акцій, облігацій та інших цінних паперів, а також іншого майна, яке за за­конодавством України може належати іноземним інвесторам;
• придбання прав користування землею та іншими природними ресурсами;
• надання позик, кредитів, майна та май­нових прав.
Суб’єктами інвестиційної діяльності є
• інвестори (замовники);
• виконавці робіт (підрядники);
• користувачі об’єктів інвестиційної ді­яльності;
• постачальники товарно-матеріальних цінностей, обладнання та проектної про­дукції;
•юридичні особи (банківські, страхові та посередницькі організації, інвестиційні фонди та компанії та ін.);
• громадяни України;
•іноземні юридичні та фізичні особи, дер­жави та міжнародні організації.
Інвесторові надане право володіти, користуватись та розпоряджатись об’єк­тами та результатами інвестиційної ді­яльності, у тому числі здійснювати торго­вельні операції та реінвестування. Інвес­тор може придбати необхідне йому майно за цінами та на умовах, що визначаються за домовленістю, без обмежень щодо обсягу та номенклатури, якщо такі угоди не суперечать законодавству України. Ін­вестор може передати за угодою (контрак­том) свої права щодо інвестицій, їх резуль­татів юридичним та фізичним особам, державним та муніципальним органам.
Учасники інвестиційної діяльності повинні мати у своєму розпорядженні ліцензію або сертифікат на право її здійс­нення.
Інвестиційна діяльність є найважли­вішою складовою частиною підприєм­ницької діяльності компанії (фірми), під­приємства.
Основною метою інвестиційної ді­яльності є забезпечення найбільш ефективних шляхів реалізації інвес­тиційної стратегії компанії (фірми), підприємства на окремих етапах їх розвитку.
У процесі реалізації цієї основної мети інвестиційна діяльність спрямована на вирішення таких найважливіших зав­дань розвитку економіки
1. Визначення шляхів прискорення реа­лізації інвестиційних програм та проек­тів. Вирішальна роль у реалізації інвести­цій належить галузям інвестиційного комплексу, передусім будівництву. Тому основним завданням інвестиційної діяль­ності є визначення шляхів розвитку цих галузей. Розвинений інвестиційний комп­лекс дозволяє забезпечувати стійкі тем­пи зростання народного господарства, за­проваджувати найновітніші досягнення технічного прогресу, реалізовувати великі соціально-економічні завдання.
2. Забезпечення високих темпів еконо­мічного розвитку підпри­ємства. Стратегія розвитку будь-якого підприємства від моменту їх створення передбачає по­стійне економічне зростання за рахунок збільшення обсягів результатів підпри­ємницької діяльності, а також галузевої, асортиментної та регіональної диверсифі­кації цієї діяльності. Це економічне зро­стання забезпечується насамперед за ра­хунок інвестиційної діяльності, у процесі якої реалізуються довгострокові стратегіч­ні цілі підприємства.
3. Забезпечення максимізації доходів від інвестиційної діяльності, Прибуток є основним показником, що ха­рактеризує результати не тільки інвес­тиційної, але й усієї підприємницької ді­яльності підприємства.
4. Забезпечення мінімізації інвестицій­них ризиків. Сучасне ринкове середови­ще немислиме без ризику. За певних не­сприятливих умов ці ризики можуть ви­кликати втрату не тільки прибутку та додаткового доходу від інвестицій, але й частини інвестованого капіталу. Ці об­ставини зумовлюють необхідність пошу­ку шляхів та способів зниження ризику при реалізації інвестиційних проектів.
5. Забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності під­приємства у процесі здійснення інвести­ційної діяльності.
Усі перелічені завдання інвестицій­ної діяльності тісно взаємопов’язані та взаємозумовлені.Забезпечення ви­соких темпів розвитку підприємства може бути досягнуте за рахунок добору високопри­буткових інвестиційних проектів, та за рахунок прискорення реалізації інвестиційних програм, передбачених на тому чи іншому етапі її розвитку. У свою чергу максимізація прибутку.
Мінімі­зація інвестиційних ризиків є одночасно найважливішою умовою забезпечення фінансової стійкості та платоспромож­ності компанії у процесі здійс­нення інвестиційної діяльності.
Виходячи з цього, серед розгляну­тих завдань інвестиційної діяльності пріо­ритетною є не максимізація доходу (при­бутку) від інвестиційної діяльності, а за­безпечення високих темпів економічного розвитку компаній (фірм) та підприємств при достатній їхній фінансовій стійкості.
Створення сприятливого інвестиційного клімату

Інвестиційний клімат держави — це сукупність політичних, правових, економічних та соціальних умов, що забезпечують та сприяють інвестиційній діяльності вітчизняних та закордонних інвесторів. Сприятливий інвестиційний клімат має забезпечити захист інвестора від інвестиційних ризиків.
Враховуючи стан економічного потенціалу й обмежені внут­рішні інвестиційні можливості впродовж всього періоду транс­формації економіки, українська держава намагається створити сприятливі рамкові умови для розвитку інвестиційної сфери. Здійснено перехід до управління інвестиціями на базі ринкових відносин. Формується багатосекторна система капітального будів­ництва. Ліквідовані будівельні міністерства. Розукрупнені та приватизуються будівельні організації. У макроекономічній по­літиці наголос робиться на створенні передумов зростання інвес­тицій — послаблення інфляції, забезпечення оптимальних про­центів за депозитами і вкладеннями, зниження відсоткових ста­вок за кредитами, скорочення заборгованості та зростання спо­живчого попиту населення.

Е-< ^ § К 5 Д к 3 5 Ь й М РЗ Я
Рівень розвитку продуктивних сил та стан інвестиційного ринку
Стан та структура виробництва

Рівень розвитку робочої сили

Стан ринку інвестицій і інвестиційних товарів, фондового ринку

Політична воля влади та правове поле держави
Створення відповідної законодавчої і норма­тивної бази

Досягнення стабільності національної грошо­вої одиниці. Валютне регулювання

Забезпечення привабливості об’єктів інвестування

Стан фінансово-кре­дитної системи та діяльність фінансо­вих посередників
Інвестиційна діяльність банків, її рівень

Рівень розвитку та функціювання парабан-ківської системи

Інвестиційна політика Національного банку

Статус іноземного інвестора
Режим іноземного інвестування

Діяльність міжнародних фінансово-кредитних інституцій

Наявність вільних економічних та офшорних зон

Інвестиційна актив­ність населення
Відносини власності в державі

Стан ринку нерухомості

Виконання державної програми приватизації

Чинники, що формують інвестиційний клімат держави
До чинників, що забезпечують подолання або зниження ризиків для інвесторів в Україні, належать
1) рівень розвитку продуктивних сил та стан ринку інвестицій;
2) правове поле держави (законодавча база);
3) політична воля усіх гілок влади;
4) стан фінансово-кредитної системи;
5) статус іноземного інвестора;
6) інвестиційна активність населення.
За умов економічної кризи важливе значення має державна під­тримка реалізації інвестиційних проектів розвитку пріоритетних зиробництв, а також впровадження еко­номічних регуляторів активізації внутрішньої інвестиційної ак­тивності.
Рівень розвитку продуктивних сил держави — один з найваж­ливіших чинників, що впливає на покращення інвестиційного клімату. Оскільки основні джерела інвестицій формуються у ви­робництві, то велике значення має зростання ВВП та національного доходу, що спрямовуються на нагромадження. На жаль, до 1997 р. ми маємо стійке падіння цих показників. Ретро­спективна картина погіршується тим, що наша методика визна­чення ВВП суттєво відрізняється від світової, на що вказує ше­рег вітчизняних і зарубіжних вчених. Розподіл національного доходу на фонди споживання і на­громадження та фінансування обігових -коштів і основних фон­дів дає певну помилку у визначенні розміру ресурсів для інвес­тування, але не такою мірою. Зрозуміло, що в останні роки структура національного доходу змінювалась не на користь фон­ду нагромадження і, перш за все, через інфляцію та стагнацію виробництва.
Згідно з офіційними даними національні нагромадження в 1990—1995 рр. коливались на прийнятному рівні від 26 до ЗО %, а інвестиції з врахуванням структурних зрушень в запасах — від 26 до 34 %. Але ці нагромадження та інвестиції фактично не бу­ли профінансовані в 1992—1995 рр., а через інфляційні процеси були спожиті.
В 1996—1997 рр. через подолання інфляції картина різко змі­нилась і національні нагромадження та інвестиції в структурі ВВП і національного доходу набули реального характеру. В 1997 р. за даними Держкомстату освоєно 10,42 млрд грн. капітальних вкла­день, що становить понад 10 % ВВП. Основними джерела­ми фінансування були кошти підприємств і кредити банків — 74 % від обсягу; держбюджету — 8 %; місцевих бюджетів — 5 % .
В серпні 1997 р. оприлюднений прогноз КМУ на 1998 р. і на період до 2001 р.

1997
1998
1999
2000
2001

Номінальний ВВП, млрд. грн.
91,3
101,4
111,6
123
135,9

Реальний ВВП, в % до попереднього року
96,6
100,5
102
104
106

Індекс споживчих цін (% до попередньо­го року)
117,5
111,1
108,2
106,1
104,4

Індекс оптових цін у промисловості (% до попереднього року)
109
108,7
107,1
105,5
103,7

Приріст грошової бази за рік, у %
43
30
16-24
12-19
11-15

Приріст грошової маси за рік, у %
39
31
21-33
16-27
13-23

Обсяг промислової продукції (у % до попереднього року)
97
100,9
101,8
102,3
103,2

Валовий випуск продукції сільського гос­подарства (у % до попереднього року)
97,8
102
104,2
104,5
105,2

Середньомісячна заробітна плата, грн.
159,9
176,3
189,7
201,3
211,3

Рівень безробіття, %
2,4
4,3
5
5,8
6,3

Зовнішньоторговельний оборот, $ млн
37102
37890
38430
38850
ЗУІ/0

Сальдо торгового балансу, $ млн
-1550
-1410
-1390
-1250
-1130

Важливим чинником, що впливає на інвестиційний клімат, є рівень розвитку інвестиційної сфери, особливо активних її еле­ментів — підприємств і організацій будівельного комплексу.
Підприємства мають зношене та морально заста­ріле обладнання, але при першочерговому їх переозброєнні мо­жуть стати впливовим чинником активізації інвестиційних про­цесів в Україні. Приватизація цієї сфери з залученням іноземних інвестицій також сприятиме цим процесам.
Одним з найважливіших чинників покращення інвестицій­ного клімату в Україні є створення адекватного ринковій еконо­міці правового поля, яке цілком залежить від політичної волі за­конодавчої та виконавчої гілок влади. Так, наприклад, реалізація угоди про вільну торгівлю між Україною та РФ дозволила вес­ти торгівлю з Росією без стягування ПДВ, що значно покращило інвестиційний клімат.
Загальне правове поле інвестиційної діяльності регулюється законами, більшість з яких прийняті ще в 1991 р.
Закон «Про зовнішньоекономічну діяльність» визначає рів­ність суб’єктів цієї діяльності (вітчизняних та іноземних), гаран­тії прав власності, право представництва, реєстраційний порядок організації діяльності. В законі передбачені податкові, митні нор­ми регулювання, експортно-імпортні квоти.
Розрахунки між суб’єктами інвестиційної діяльності (рези­дентами і нерезидентами) здійснюються згідно з Законом «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» .
В Законі «Про інвестиційну діяльність» зафіксовані державні гарантії прав інвестора. Передусім передбачено стабільність умов діяльності інвесторів внаслідок зміни законодавства впродовж 10 років, відшкодування збитків, що спричинили інвестору дер­жавні органи та ін. Закон України «Про іноземні інвестиції» (бе­резень 1992 р., його дію припинено 19.03.1996 р.) був визнаний одним з найкращих у країнах колишнього Радянського Союзу щодо заохочення прямих іноземних інвестицій. Він надавав значні гарантії, права та пільги іноземним інвесторам.
Розпорядженням Президента України 20.05.97 р. створено Палату незалежних експертів з питань іноземних інвестицій. За­тверджено перелік суперечок, з якими інвестори можуть зверта­тись до Палати, в тому числі про нечесну конкуренцію, односто­роннє невиконання домовленостей, розголошення конфіденцій­ної інформації тощо.
Сьогодні статус іноземного інвестора в Україні визначається Законом «Про режим іноземного інвестування», який був прий­нятий в березні 1996 р. Останні пільги іноземним інвесторам скасовані новою редакцією законів про ПДВ та оподаткування прибутку, що передбачають оподаткування іноземних інвестицій на загальних засадах.
Закон «Про банки і банківську діяльність» визначає дозволе­ні банкам види операцій, пов’язаних з інвестиційною діяльністю фінансування реальних інвестицій за дорученням їх власників або розпорядників, випуск цінних паперів, їх придбання та про­даж; лізингові, факторингові та довірчі операції. Законом забо­роняється діяльність банку як інвестора в виробничій сфері, в законопроекті нової редакції цього закону передбачаються суттє­ві зміни щодо активізації інвестиційної діяльності банків.
Важливе значення має Указ Президента «Про заходи щодо реформування інвестиційної політики в Україні», в якому на­давались доручення КМ щодо впровадження в практику нового порядку визначення амортизації, норм амортизаційних відраху­вань, віднесення амортизаційних відрахувань на витрати вироб­ництва (обігу), використання прискореної амортизації основних фондів. Указ Президента «Про невідкладні заходи щодо стимулю­вання інвестиційної діяльності в Україні» зумовлює
— необхідність приватизації об’єктів незавершеного будівни­цтва одночасно з приватизацією земельних ділянок;
— спрощення системи отримання дозволів на проведення проектно-розвідувальних робіт;
— звільнення компаній, що споруджують об’єкти за рахунок бюджету, від сплати земельного податку.
Постанова передбачає розробку проектів таких законів
— про звільнення експортерів від сплати податку на прибу­ток на приріст обсягів експорту;
— про спрощення оподаткування малого підприємництва;
— про дозвіл підприємству відкривати більше одного банків­ського рахунку;
— про скасування обмеження для інвестфондів та інвестком-паній щодо володіння майном підприємств;
— про амністію нелегально вивезених з України капіталів;
— про збільшення ліміту участі іноземного капіталу в україн­ській банківській системі
Певну роль в покращенні інвестиційного клімату та в акти­візації інвестиційного процесу повинні відіграти законодавчі ак­ти, що будуть розглянуті парламентом в 1998 р., якщо положен­ня, що в них пропонуються, не будуть вилучені і якщо будуть вра­ховані прогресивні пропозиції. Це, зокрема, такі законопроекти
— «Про промислово-торговельну палату України». Мета пала­ти — забезпечити представництво і захист інтересів підприємців У відносинах з державою міжнародними та неурядовими органі­заціями. Ця палата повинна затверджувати сертифікати товарів, підтверджувати форс-мажорні обставини, вести недержавний ре­єстр українських підприємств з надійним фінансовим станом;

«Про націоналізацію майна в Україні», де повинна перед­бачатись повна компенсація вартості втраченого майна та упу­щеної інвесторами вигоди;

— законодавство з валютного регулювання повинно передба­чити реєстраційний характер одержання кредитів резидентами та звільнення від податків Грантів, що надходять з-за кордону;
— «Про оцінку майна, майнових прав і про професійну оці­ночну діяльність в Україні». Цей законопроект повинен визнача­ти вимоги до оцінювачів майна, затверджувати прогресивну ме­тодику його оцінки та порядок державної реєстрації фірм-оціню­вачів;
— «Про управління державним майном», де повинна бути створена система регулювання казенних підприємств, тобто зі 100 % державною власністю, і корпоратизованих підприємств, передбачатись створення окремого органу, який буде управляти державними активами;
— «Про електронний обіг цінних паперів і систему депози­тарію України», де повинен бути передбачений загальний облік всіх акцій, що унеможливить створення «пірамід» у фінансових структурах.
Для покращення інвестиційного клімату в Україні конче не­обхідно прийняти цілу низку законодавчих актів
— закони «Про Державний банк реконструкції та розвитку», «Про іпотеку та іпотечні банки», «Про інвестиційні банки»;
— закони про страхування цінних паперів, депозитів юридич­них осіб, внесків фізичних осіб, інвестиційних житлових креди­тів тощо.
Важливе значення мають також заходи щодо державної під­тримки та стимулювання інвестиційної діяльності, що передба­чаються урядом на 1998 р.
Важливу роль у формуванні сприятливого інвестиційного клімату в Україні відіграють фондовий ринок, фінансово-кредит­на система, залучення іноземного капіталу, інвестиційна актив­ність населення, структурно-інноваційна перебудова економіки та інші чинники, що будуть розглянуті в наступних підрозділах.
Залучення іноземного капіталу
Існує багато шляхів залучення іноземного капіталу для ін­вестування економіки країни. Найважливіші з них
— прямі інвестиції через створення підприємств з іноземним капіталом, в тому числі спільних підприємств;
— портфельні інвестиції шляхом продажу іноземним рези­дентам і нерезидентам цінних паперів;
— кредити, позики та Гранти міжнародних фінансових інсти­туцій, країн, державних установ, міжнародних фондів, експорт­них агентств, банків тощо.
Державна політика щодо залучення іноземного капіталу здійснюється Кабінетом Міністрів України спільно з НБУ і ре­гулюється Верховною Радою України. Неабияку роль в цьому процесі відіграє Адміністрація Президента. Указами Президента України створена певна кількість державних інституцій, що без­посередньо займаються залученням іноземних інвестицій в Ук­раїну
— Українська державна кредитно-інвестиційна компанія;
— Національне агентство України по реконструкції і розвитку;
— Державний інвестиційно-кліринговий комітет;
— Палата незалежних експертів з питань інвестицій;
— Консультативна рада з питань іноземних інвестицій в Ук­раїну;
— Валютно-кредитна рада Кабінету Міністрів;
— Координаційна рада з питань інвестиційно-клірингового спів­робітництва.
в липні 1996 р. Указом Президента було створено Національне агентство України по реконструкції і роз­витку, завданням якого є участь в формуванні державної політи­ки при взаємодії з міжнародними фінансовими організаціями і закладами для залучення кредитів, грантів, міжнародної гумані­тарної і технічної допомоги, іноземних інвестицій. Згідно з По­ложенням про Агентство, воно має статус міністерства і повинно здійснювати контроль за ефективністю використання коштів, що надходять з-за кордону.
Державний інвестиційно-кліринговий комітет та Координа­ційна рада з питань інвестиційно-клірингового співробітництва розглядають питання, пов’язані з залученням фінансових і інвес­тиційних ресурсів в рамках інвестиційно-клірингових відносин.
Палата незалежних експертів з питань іноземних інвестицій функціонує згідно з Положенням і є постійно діючим консультативнодорадчим органом при Президентові України, метою яко­го є запобігання конфліктів між іноземними інвесторами і орга­нами виконавчої влади.
Консультативна рада з питань іноземних інвестицій створена при Президентові для розробки і реалізації державної політики по залученню і використанню іноземних інвестицій.
Рішення про надання державних гарантій при залученні іно­земних кредитів приймає валютно-кредитна Рада Кабінету Міні­стрів України.
Перші спільні підприємства в Україні почали створюватись в 1991 р. Цей процес регулюється нормативними актами різної юридичної сили в яких обумовлюється порядок реєстрації іно­земних інвестицій, надання або відміна пільг спільним підпри­ємствам, умови розподілу та реінвестування прибутків, їх опо­даткування тощо. Загальна сума прямих іноземних інвестицій, Що надійшли в Україну станом на 1.01.1998 р., складає близько 2,1 млрд дол. США. При цьому неможливо визначити, скільки коштів надійшло безпосередньо у виробничі фонди, а скільки — на обладнання офісів та на інші потреби підприємств та їх ке­рівників.
На частку США і Німеччини припадає більше третини пря­мих інвестицій в Україну, приблизно 10 % сукупного товарообі­гу України припадає на ці держави.
Іноземні інвестиції вкладені в 5263 підприємств України, 4117 з яких — спільні. СП володіють двома третинами загальної суми інвестицій. Основна форма ін­вестицій це — рухоме і нерухоме майно (65 %),— близько 20 % — безпосередньо — грошові внески.
Взагалі діяльність іноземних інвесторів в Україні регулюєть­ся близько 70 нормативними актами різного рівня, якими іно­земному інвестору досить важко керуватися в зв’язку з неодно­значністю положень. Крім цього, до діючого Законодавства пос­тійно вносяться зміни і доповнення, які часто значно погіршу­ють існуючі положення та умови діяльності іноземних інвесто­рів. З метою усунення цих недолік доцільно було б, з одного бо­ку, прийняття нових законодавчих актів або змін і доповнень до вже діючих, а з другого боку — усунення протиріч та неодно­значних положень в уже діючих законодавчих та нормативних актах.
Найсприятливішим для іноземних інвесторів був Закон про іноземні інвестиції, прийнятий ще в 1992 році.
В Законі передбачались такі положення
— іноземним інвесторам надавались гарантії непогіршення їх фінансового стану від змін законодавства протягом 10 років;
— підприємства з іноземними інвестиціями звільнялись від сплати податку на доходи в виробничій сфері протягом 5 років, в торгівлі — протягом 3 років, в посередницькій діяльності — протягом 2 років;
— іноземні інвестиції в Україні не підлягали націоналізації;
— в разі припинення інвестиційної діяльності іноземний ін­вестор мав право репатріації свого майна та доходів протягом 6 місяців;
— з іноземними інвесторами могли укладатися концесійні договори на розробку корисних копалин строком на 99 років.
Діяльність іноземних інвесторів на території України трива­лий час регулювалась Декретом КМУ «Про режим іноземного інвестування та Законом України «Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україну» В цих законо­давчих актах закріплювались майнові права іноземних інвесто­рів, додатково передбачені Законом «Про іноземні інвестиції», але відмінялась більшість пільг.
Більшість державних гарантій збереглася в діючому Законо­давстві, зокрема, державні гарантії відносно
— примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів та їх посадових осіб;
— компенсації втрат та відшкодування збитків іноземним ін­весторам;
— повернення своїх інвестицій в разі припинення інвести­ційної діяльності;
— переказу частки прибутку за кордон після сплати податків;
Ці гарантії закріплені в статті 8 Закону України «Про режим іноземного інвестування», вони захищають права власності іноземного інвестора на протязі 10 років з моменту змін в Зако­нодавстві.
Новою редакцією статті 7 Закону «Про оподаткування при­бутку підприємств» встановлюється податок на прибуток під­приємств з іноземними інвестиціями на загальних засадах.
Закон «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»» визначає постійне представництво нерезидента в Україні та порядок оподаткування його прибутку. Згідно із статтею 13 цього Закону, всі доходи нерезидентів джерелом походження з України від головної діяльності, портфельних інвестицій в цінні папери, в тому числі від корпоративних прав оподатковуються за ставкою ЗО %.
-Доходи від головної (господарської) діяльності в разі репат­ріації додатково підлягають оподаткуванню в розмірі 15 %.
Суми доходів нерезидентів, отриманих у ви­гляді страхових внесків, страхових платежів або страхових пре­мій від перестрахування ризиків, а також ризиків резидентів за межами України, оподатковуються за ставкою 15 % у джерела їх виплати за рахунок таких виплат.
Не підлягають оподаткуванню доходи, отримані нерезиден­тами у вигляді відсотків або доходу (дисконту) на державні цін­ні папери, продані (розміщені) нерезидентами за межами тери­торії України через уповноважених агентів-нерезидентів, або відсотків, сплачених нерезидентам за отримані Україною позики (кредити або державні зовнішні запозичення), які відображають­ся у державному бюджеті України чи кошторисі Національного банку України.
Що стосується надання пільг іноземним інвесторам та ін­шим суб’єктам господарювання, то, згідно з чинним законодав­ством — це прерогатива Верховної Ради. КМУ має повноваження на встановлення номенклатури товарів критичного імпорту, вве­зення яких на митну територію України звільняється від ПДВ.
З 1 липня 1997 р. Верховна Рада України внесенням змін до Законів «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про ре­жим іноземного інвестування» скасувала пільговий режим опо­даткування діяльності підприємств з іноземними інвестиціями.
Законом «Про оподаткування прибутку підприємств» передба­чалося звільнення від податку на прибуток підприємств, які заре­єстровані до 1 січня 1995 р., і мають іноземну інвестицію на тери­торії України не менше 100 тис. дол. США. Таких підприємств в Україні приблизно ЗО % (11 тис.) і скасування пільг щодо них має принести бюджетові України в 1997 році 615 млн. грн.
Законом «Про режим іноземного інвестування» підприємства з іноземними інвестиціями звільнялися від обкладання ввізним митом на майно, що ввозилося як внесок у статутний фонд. В 1996 році сума коштів внаслідок дії цієї пільги склала 1 млрд. 190 млн. грн.
На мою думку, скасування пільг щодо іноземних інвесторів погіршить інвестиційний клімат в Україні, тим паче що для біль­шості спільних підприємств пільгове оподаткування закінчуєть­ся в поточному (1997) році. У виробничій сфері пільги по подат­ках на прибуток повинні бути збережені. Прибуток СП повинен оподатковуватись, але за дещо меншими податковими ставками.
Всі необхідні позитивні зміни для іноземних інвесторів по­винні знайти відображення у проекті Закона «Про внесення змін до Закону України «Про режим іноземного інвестування»», що розглядається Верховною Радою в 1998 р.
Законодавча база портфельного інвестування шляхом прода­жу іноземним інвесторам державних та корпоративних цінних паперів більш-менш відрегульована.
Фінансові (портфельні) інвестиції можуть надходити в Ук­раїну шляхом придбання іноземним інвестором державних (му­ніципальних) цінних паперів; акцій, облігацій, деревативів акціонерних товариств та підприємств; часток (паїв) підприємств, що приватизуються, за міжнародним конкурсом або шляхом реа­лізації на аукціоні застави.
Продажа пакетів акцій здійснюється згідно з Положенням про порядок проведення на позабіржовій торговельній системі аук­ціонів з продажу за грошові кошти пакетів акцій, що належать державі, відкритих акціонерних товариств.
Продаж пакетів акцій здійснюється під час торгових сесій асо­ціації «Позабіржова фондова торговельна система (ПФТС)», що згідно з Законом «Про підприємства в Україні» є об’єднанням юри­дичних осіб, які займаються підприємницькою діяльністю в галу­зі торгівлі цінними паперами. Іноземний інвестор згідно з діючим законодавством має право на придбання пакетів таких акцій.
Таким чином, іноземний інвестор формує свій інвестиційний портфель шляхом залучення боргових фінансових інструментів і інструментів власності (капіталу) чим більший доход ці інстру­менти будуть приносити інвесторові, тим довше він буде трима­ти їх у своєму портфелі.
Закордонний досвід свідчить, що інвестиційний портфель приносить його власнику приблизно 10 % доходу. Наприклад, середній номінальний доход Міжнародної фінансової корпорації від інвестиційного портфеля, терміном від шести місяців до од­ного року склав 9,5 % .
Іноземні інституційні інвестори представлені на українсько­му ринку міжнародними фінансово-кредитними інституціями, фон­дами, агенціями та банками.
Особливості надходження від цих інвестицій — це обумов-лення обов’язковими для української сторони вимогами. Як пра­вило, інвестиції надаються лише як частка до потрібних для ін­вестиційного проекту.
Найвпливовіший міжнародний інституційний інвестор — це Світовий банк, створений в 1944 році з метою сприяння соціаль­но-економічного розвитку різних країн світу (членами СБ є близько 160 країн).
Проектний портфель України у Світовому банку налічує близь­ко ЗО проектів на загальну суму понад 3,5 млрд дол. США, що по­винні бути реалізованими в 1996-1998 рр. В 1997 р. реалізуєть­ся сім кредитних угод, найважливіші з яких
— проект розвитку підприємств 300 млн дол. США;
— проект реструктуризації вугільної промисловості 300 млн дол. США;
— проект реструктуризації сільського господарства 300 млн дол. США;
— експериментальний проект вугледобувної галузі — 15,8 млн дол. США;
Крім того, в 1997 р. Світовий банк спільно з Укрексімбан-ком започаткував проект розвитку експорту приватними підпри­ємствами України. Розмір кредитів за рахунок цієї кредитної лі­нії може бути від 100 тис. дол. США до 5 млн дол. США з тер­міном до 5 років та з забезпеченням застави не менше ніж 130 %.
Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР), ство­рений в 1990 р., об’єднує 59 країн-акціонерів. Мета банку — сприяння розвитку держав Центральної та Східної Європи, про­ведення в них ринкових реформ.
На початку 1998 р. банк має високий кредитний рейтинг, спроможний залучати кредитні ресурси на міжнародних ринках капіталів на вигідних умовах, в тому числі і для українських по­стачальників. ЄБРР в Україні реалізує проекти як для держав­них підприємств, так і з приватним сектором економіки; зокрема реалізує кредитну лінію для розвитку малого та середнього біз­несу обсягом близько 150 млн дол. США. Умови кредитування малого та середнього бізнесу такі
— розмір кредиту від 50 тис. до 2,5 млн дол. США з термі­ном дії до 5 років;
— забезпечення кредиту заставою не менше 125 %;
— загальна вартість проекту повинна складати від 75 тис. до 4 млн дол. США, при цьому власний внесок позичальника пе­редбачається не менше ЗО % вартості проекту, а чисельність пра­цюючих повинна не перевищувати 500 осіб.
Єропейський інвестиційний банк (ЄІБ) заснований в Люк­сембурзі в 1959 році десятьма країнами — членами Європейської спільності. Банк видає пільгові кредити на строк 30—40 років в основному на розвиток транспорту, енергетики, зв’язку, телеко-мунікацій.
В окремих країнах банк фінансує будівництво, реконструк­цію і модернізацію підприємств. ЄІБ є одним із головних спів-засновників Європейського банку реконструкції та розвитку.
Сьогодні в Україні діють декілька міжнародних фондів, які здійснюють інвестиційну і кредитну підтримку підприємництва в Україні. Основні з них
Фонд підтримки підприємництва в нових незалежних дер­жавах створений в 1994 році уря­дом США з початковим капіталом 150 млн дол. США. Фонд, в основному інвестує малий та середній бізнес шляхом створення спільних підприємств або купівлі акцій господарюючих това­риств. Фонд реалізував в Україні 12 проектів переважно в галузі агробізнесу, промисловості будівельних матеріалів та виробниц­тві металів. Фонд також надає кредити підприємцям від 10 до 100 тис. дол. США, терміном від 2 місяців до 2-х років.
Фонд «Україна» заснований в 1992 році в м. Бостоні (США) з статутним капіталом 22,5 млн дол. США. До початку 1998 р. Фонд реалізував 26 інвестиційних проектів на суму 8 млн дол. США на засадах партнерства.
Німецько-український фонд створений в 1996 р. урядом Ні­меччини з статутним фондом 10 млн ^М для сприяння розвит­ку малого підприємництва в межах програми трансформ. Фонд може надавати кредити трьох видів мікрокредити до 15 тис. ВМ терміном до 1 року; для малого бізнесу — від 15 до 50 тис. ОМ терміном до 2-х років; кредити для спільних підприємств розмі­ром до 500 тис. ОМ і терміном також до 2-х років.
Фонд «Відродження» створено в 1990 р. за підтримкою відо­мого фінансиста Джорджа Сороса. Фонд започаткував з 1.01.1998 р. Програму мікрокредитування та підтримки розвитку кредитних спілок в Україні. Взагалі фонд «Відродження» фінансує інтелек­туальні інвестиції і до цього часу вже запровадив в Україні мі-крокредитів та грантів на суму близько 5,5 млн дол. США.
Ще однією організаційною формою залучення іноземних ін­вестицій можна вважати міжнародні агенції експортного креди­ту. В Україні діє кілька таких агенцій. Як приклад можна навес­ти Агентство США з міжнародного розвитку, яке має за мету створити можливості для зростання малого бізнесу в Україні за рахунок створення мережі «бізнес-інкубаторів», тобто освітньо-тренінгових закладів. Агентство також надає кредитну підтрим­ку інвестиційним проектам на конкурентній основі для високо­технічних виробництв до 60 тис. дол. США, а також мікрокре­дити до 5 тис. дол. США.
Агентства експортного кредиту функціюють в рамках Угоди 1971—1978 рр., яку підписало 20 країн, щодо обмеження конку­ренції на кредитних ринках. Угодою встановлюються мінімальні процентні ставки за кредитами на строк понад двох років. Всі країни-позичальники поділені на три категорії перша — найба-гатші; третя — найбідніші. Цікаво, що в 1982 р. Радянський Со­юз був віднесений до першої категорії, а нещодавно Україна — до третьої. Для більшості країн строки повернення кредитів складають 8,5 років, а для країн третьої категорії — 10 років.
На сучасному етапі розвитку ринкових відносин в Україні іноземні банки кредитують в основному імпортні операції клієн­тів і виробничу діяльність деяких підприємств з іноземними ін­вестиціями.
Разом з тим інвестиційна діяльність іноземних банків наба­гато ширша.
Умовно ці послуги і операції можна поділити на кілька груп
1) операції на ринку торговельних зобов’язань; 2) операції з цін­ними паперами власності та їх похідними, участь в приватиза­ційному процесі; 3) проектне фінансування та операції з малолі-квідними інвестиціями; 4) інвестиційні консалтингові послуги.
1. Операції на ринку боргових зобов’язань — це обслугову­вання кредитних та облігаційних позик та похідних від них ін­струментів (деревативів). Іноземні банки спроможні в Україні здійснювати як власне, так і сіндиційне кредитування корпора­цій, обслуговувати форвардні та ф’ючерсні контракти, варанти.
2. Основним інструментом емісії цінних паперів за кордон на сьогодні є єврооблігації, що випускаються в іноземній для емі­тента валюті і розміщуються серед іноземних інвесторів. Євро-облігація — довгострокове боргове зобов’язання в одній із євро-валют, випускається великими банками або емісійними синдика­тами. На відміну від звичайних облігацій, що випускають нере­зиденти, єврооблігації розміщуються, як правило на ринках кіль­кох країн.
Участь в приватизаційному процесі включає аналіз існуючо­го стану підприємства, пропозиції щодо його реструктуризації, підготовку плану приватизації, продаж пакетів акцій підпри­ємств на зовнішньому ринку.
Операції з цінними паперами власності зумовлюють в першу чергу їх андерайтинг, першу емісію на відкритий ринок, приват­не розміщення, їх конвертацію в боргові зобов’язання і, навпаки, конвертацію акцій в позички.
3. Проектне фінансування передбачає участь банку в про­екті як інвестора, тобто фінансування з метою одержати доход від реалізації проекту, фінансування під забезпечення активами, використання лізингу, консорційного фінансування, залучення стра­хових компаній та перестрахування проектів. Стратегічне фінан­сування малоліквідних інвестицій, тобто довгострокових інвести­ційних проектів, мають важливе соціально-економічне значення.
Ці та багато інших видів інвестиційної діяльності можуть впро­ваджувати іноземні банки на інвестиційному ринку України. По­ки що в Україні працює близько десятка іноземних банків.
Проектне фінансування може здійснюватись шляхом утво­рення інвестиційного консорціуму за схемою інвестор — фінан­суючий банк — будівельна фірма. Кожен з цих учасників може бути іноземцем.
Якщо учасником такого консорціуму є іноземний банк, то він може відкрити ескроу-рахунок в Україні або в третій країні, мо­жливо в офшорній зоні.
Ескроу-рахунки використовуються як засіб забезпечення кредиторам гарантій повернення боргу.
Якщо банк-нерезидент є учасником консорціуму, то він мо­же відкрити в себе ескроу-рахунок. На ескроу-рахунки надхо­дить вся виручка (грошові потоки) від реалізації інвестиційного проекту аж до повного відшкодування боргу інвестора перед банком. В умовах України позичальник (інвестор) може відкри­ти такий рахунок у кредитора-нерезидента з дозволу НБУ і при умові, що кошти від реалізації проекту будуть надходити через кореспондентський рахунок уповноваженого українського банку. Якщо позичальник — іноземний інвестор, то розрахунки з бан­ком проводяться в іноземній валюті. Український позичальник сплачує борг в гривнях.
Банк — агент ескроу — діє від імені кредиторів. Капітальні витрати відшкодовуються на резервний рахунок обслуговування боргу, а дивіденди перераховуються на дивідендний ескроу-раху­нок.
4. Консультаційні послуги з приватизації, придбанню кон­трольних пакетів та злиттю підприємств, захист від придбання пакетів акцій недружніми інвесторами, продаж компаній, ство­рення підприємств з іноземними інвестиціями, придбання або продаж частини активів і реструктуризація виробництва тощо.
Звичайно, у виробничій сфері залучення прямих іноземних ін­вестицій потребує певного пільгового режиму (в перехідний період). Наприклад, податок на прибуток підприємств з іноземними інвестиціями коливається в Угорщині, Польщі, Болгарії і Румунії від 6 до 12 %, в той час як в США він складає близько 40 %
На мою думку, для України в цих межах може бути запро­ваджена ставка оподаткування прибутку, що застосовується в Центральній Європі для виробничих підприємств з іноземними інвестиціями і, особливо, для стратегічних інвесторів, що прий­мають участь в міжнародних конкурсах приватизації.
Крім встановлення низької номінальної податкової ставки, існують інші шляхи стимулювання іноземних інвесторів з міні­мальними збитками для Держбюджету, що звичайно застосову­ються у вільних економічних (офшорних) зонах
— запровадження пільгових процентних ставок на кредити, доходи від фінансових інвестицій;
— швидке списання капіталу через прискорену амортизацію;
— звільнення від податку прибутку, що йде на відшкодуван­ня інвестиційного кредиту;
— запровадження інвестиційного податкового кредиту або податкових канікул тощо.
Залучення іноземного капіталу в Україну потребує розробки науково-обґрунтованої програми уряду на тривалий строк.
Програма повинна передбачати
— залучення до інвестування великих компаній з промисло-во розвинутих країн і транснаціональних корпорацій;
— суттєве вдосконалення фондового ринку та фінансово-кредитної системи, залучення до інвестиційного процесу вели­ких іноземних фінансово-кредитних установ;
— розробку, впровадження та фінансування з допомогою іноземних інвестицій проектів, що мають соціально-економічне значення на всій території України. Запровадження тендерних процедур в сфері державних закупок за імпортом
Як один із вагомих заходів, направлених на вдо­сконалення ефективного використання державних коштів, є використання тендерних процедур у сфері державних закупок, що забезпечує не тільки раціональне використання коштів держави, але і не­допущення на ринки України неякісної продукції, то­варів , робіт, послуг, некомпетентних постачальників (підрядників), запобігає зловживанням в цій сфері

Використана література

Омельченко “Іноземні інвестиції в Україні” довідник з правових питань Київ “Юрінком” 1997р.
Шевчук, Рогожин “ Основи інвестиційної діяльності” Київ видавництво “ Генеза” 1997
Пересада “Інвестиційний процес в Україні” Київ “Лібра” 1998
«Іноземні інвестиції та українські інвестиції за кордоном, міжнародні торги ( тендери )» // «Фінансовая тема» № 9 сентябрь 1998
Гаврилюк «Умови здійснення іноземного інвестування» // «Економіка України» № 8 серпень 1997
Ландарь «Особливості залучення іноземних інвестицій в Україну»
// «Економіка України» № 12 грудень 1998

«