Підвищення ефективності силової підготовки кваліфікованих лижників-гонщиків в підготовчому періоді

Підвищення ефективності силової підготовки кваліфікованих лижників-гонщиків в підготовчому періоді

Підвищення ефективності силової підготовки кваліфікованих лижників-гонщиків в підготовчому періоді

Курсова робота
«Підвищення ефективності силової підготовки кваліфікованих лижників-гонщиків в підготовчому періоді»

Зміст

Введення
Розділ 1. Перспективи вдосконалення тренувального процесу лижників-гонщиків високої кваліфікації
1.1 Загальна характеристика системи управління у спорті
1.2 Чинники, що визначають спортивний результат
1.2.1 Значення різних чинників в підготовці спортсменів
1.2.2 Чинники, що впливають на спеціальну підготовленість лижників-гонщиків
1.2.3 Чинники, що впливають на річну структуру тренувального процесу лижників-гонщиків високої кваліфікації
1.3 Силові здібності і задачі по їх вихованню
1.3.1 Характеристики силових якостей
1.3.2 Задачі, що вирішуються в процесі виховання силових здібностей
1.4 Тренувальні режими і методи, що застосовуються в спеціальній фізичній підготовці лижників високої кваліфікації
1.4.1 Аналіз впливу різних тренувальних засобів на організм лижника-гонщика
1.4.2 Модельні характеристики функціональних можливостей лижників-гонщиків
1.5 Модельні характеристики спеціальних силових показників лижників-гонщиків високої кваліфікації
1.5.1 Динаміка розвитку спеціальних силових якостей у лижників-гонщиків різної кваліфікації
1.5.2 Взаємозв’язок спеціальних силових показників зі спортивними результатами у лижників-гонщиків високої спортивної кваліфікації
Розділ 2. Методи і організація досліджень
2.1 Загальна характеристика методів і обробка даних дослідження
2.1.1 Методи теоретичного аналізу, узагальнення
2.1.2 Методи педагогічного обстеження
2.1.3 Методи педагогічного експерименту
2.1.4 Методи медично-біологічного обстеження
2.1.5 Математична обробка матеріалів досліджень
2.2 Організація досліджень
Розділ 3. Розробка і обґрунтування стандартних тренувальних завдань силової спрямованості для лижників-гонщиків високої кваліфікації
3.1 Попередній експеримент (вибір та ранжирування вправ)
3.2 Розробка стандартних тренувальних завдань
3.3 Результати експерименту по обґрунтуванню різних по об’єму навантажень
Висновки
Література
Додаток

Перелік умовних позначень, скорочень і термінів

ЖЄЛ
життєва ємкість легенів

МСК
максимальне споживання кисню

ЧСС
частота серцевих скорочень

ЦНС
центральна нервова система

ЗМЄ
загальна метаболічна ємкість

АМЄ
аеробна метаболічна ємкість

АНАМЄ
анаеробна метаболічна ємкість

Вес.рост. показ.
весо-ростовой показник

АТ
артеріальний тиск

ІГСТ
індекс Гаргвардського степ-теста

КВ
коефіцієнт витривалості

Рівномірний
метод тренування припускає рівномірне виконання роботи

Інтервальний
метод тренування припускає виконання серії вправ однаковою тривалістю з постійною інтенсивністю і строго регламентованими паузами відпочинку

Змінний
метод тренування припускає варіювання інтенсивності тренувального навантаження

Змагання
метод тренування припускає спеціально-організовану діяльність змагання, яка виступає як оптимальний спосіб підвищення результативності тренувального процесу

Введення
Актуальність проблеми. Стрімке зростання результатів на лижних гонках постійно міняє багато деякі положення методики тренування. Практика висуває нові варіанти побудови тренувального процесу, вимагає їх вивчення. Загалом, тренувальний процес розвивається при збільшенні об’єму і інтенсивності тренувальних навантажень, а також підвищення частки спеціальних вправ в загальному об’ємі підготовки. Однак, для спорту вищих досягнень характерно вичерпання резервів в подальшому збільшенні об’ємів тренувальних навантажень і збільшенні інтенсивності, і сталася деяка стабілізація останніх. Тому приріст результатів в лижних гонках в цей час відбувається за рахунок реалізації інших програм, що включають в себе більш глибокий і раціональний підхід до питань спеціальної силової підготовки, психологічної, фармакологічної і інших видів підготовки. Ці проблеми на сучасному етапі еволюції лижного спорту бачаться досить важливими і вимагають особливої уваги фахівців, тренерів і спортсменів.
Сучасна лижна траса пред’являє підвищені вимоги до фізичної підготовки лижника-гонщика. Сумарний перепад висот для чоловіків на дистанції 10 км становить 300-450 м, 15 км 450-600 м, 30 км 750-1000 м, а в деяких випадках і значно більше. Крім того, з появою все більш довершеного спортивного інвентарю, новітніх розробок в області змазки та парафінів, а також підготовці лижних трас за допомогою спеціальних машин, результати у лижних гонках стали рости великими темпами. Все це вимагає від спортсмена збільшення власних фізичних кондицій, застосування нових тренувальних режимів та їх поєднань, перегляду старих підходів до тренування і зміщення акцентів у бік спеціальної силової підготовки.
Вагомий внесок в розробку теорії і методики силової підготовки внесли наукові труди Платонова В.Н. (1987р.), Матвеєва Л.Г. (1991р.), Кузнецова В.К. (1982р.), Манжосова В.Н. (1982р.), Кал’юсто Ю-Х. А. (1976г.), Листопада И.В. (1983р.), Ростовцева В.Л. (1985р.), Зеновського Е.В. (1985р.), Гилязова Р.Г. (1981р.), Девальда В.Г.(1982г.), Дунаєва К.С.(1981г.), Савицького Я.И. (1982р.) та інших. У їх роботах показана значна роль силової підготовки і її внесок в досягнення високих результатів в різних видах спорту, науково обґрунтовані методи, засоби і організація тренування, що дозволяє розвивати силові якості спортсменів.
Однак, аналізуючи доступну нам літературу, ми пересвідчилися, що в цей час питання, пов’язане зі спеціальною силовою підготовкою лижників-гонщиків високої спортивної кваліфікації, а саме особливості періодизації силової підготовки, перелік вправ, комплекси силової спрямованості, міра впливу їх на організм спортсмена і більш того, виділення процесу силової підготовки в самостійну (“паралельну” основному тренувальному процесу) програму підготовки, вивчене недостатньо глибоко і вимагає додаткового вивчення.
У світлі викладеного, проблема спеціальної силової підготовки лижників-гонщиків високої спортивної кваліфікації представляється вельми актуальною.
Актуальність вибраної теми визначається запитами практики спорту, пов’язаної з підвищенням ефективності тренувального процесу у лижних гонках за рахунок більш якісної організації тренувального процесу силової підготовки і застосування в ньому стандартних комплексів вправ силової спрямованості.
Гіпотеза. Аналіз основних тенденцій і передової практики дозволили передбачити, що тренувальний процес лижників-гонщиків високої кваліфікації в підготовчому періоді по силовій підготовці може бути раціоналізований за рахунок застосування стандартних тренувальних комплексів вправ, підібраних спеціально після детального аналізу і формування з цих комплексів спеціальної тренувальної силової програми зі своєю структурою, градацією навантажень і періодом застосування.
Об’єкт дослідження — тренувальний процес у лижному спорті. А конкретно процес силової підготовки лижників-гонщиків високої кваліфікації в підготовчому періоді річного циклу підготовки.
Предмет дослідження — фізичні якості лижників-гонщиків (максимальна сила, вибухова сила, силова витривалість, статична сила) і обґрунтування різних фізичних навантажень в тренувальних завданнях силового характеру.
Метою роботи є підвищення ефективності тренувального процесу лижників-гонщиків високої кваліфікації в підготовчому періоді за рахунок застосування стандартних комплексів вправ силової спрямованості.
Основні задачі дослідження
1. Провести аналіз існуючих методик по силовій підготовці у видах спорту циклічного характеру.
2. Виявити сучасний стан в області застосування силових вправ, комплексів, динаміки зростання силових показників спортсменів, зв’язок силових показників зі спортивним результатом, модельні характеристики силових показників лижників-гонщиків високої спортивної кваліфікації.
3. Зробити детальний відбір вправ силової спрямованості, виборче впливаючих на групи м’язів, що безпосередньо беруть участь в роботі при виконанні лижних рухів.
4. Скласти стандартні комплекси вправ силової спрямованості і зробити ранжирування кожного конкретного комплексу по навантаженнях.
5. Вивчити глибину впливу на організм спортсменів при застосуванні стандартних комплексів вправ з різними навантаженнями (мала, середня, значна, велика).
Практична значущість роботи полягає в можливості широкого використання методичних рекомендацій по застосуванню традиційних і нетрадиційних засобів спортивного тренування, застосовуючи розроблені нами тренувальні завдання. Рекомендації можуть бути використані в умовах ДЮСШ, на базі шкіл-інтернатів спортивного профілю, ШВСМ та збірних команд товариств України.
На захист виносяться
— методика розробки і застосування стандартних тренувальних завдань силової спрямованості для лижників-гонщиків високої кваліфікації.

Розділ 1. Перспективи вдосконалення тренувального процесу лижників-гонщиків високої кваліфікації в підготовчому періоді річного циклу підготовки
1.1 Загальна характеристика системи управління в спорті
У цей час інтенсивно розвивається наука про спорт. Важливе місце у рішенні пошуку нових, більш ефективних шляхів підготовки спортсменів високого класу відводиться вдосконаленню управління тренувальним процесом.
Перед управлінням спортивним тренуванням стоять складні задачі. Вдосконалення цього процесу обумовлює необхідність розв’язання декількох взаємопов’язаних проблем а) структуру побудови тренувального процесу, б) перспективного планування, в) прогнозування. Всі ці проблеми можуть включати як приватні, так і загальні питання [32,39,44].
Складність планування спортивного тренування визначається насамперед специфікою вибору тренувальних засобів та методів. У той же час необхідно враховувати, що кожний спортсмен володіє тільки йому властивими психікою, характером, здібностями та інтересами. Ось чому в тренувальному процесі передусім необхідно добитися чіткої взаємодії і координації усіх ланок. Це потрібно мати на увазі при загальному перспективному плануванні тренування, що є необхідною умовою «керованості» спортсменів, можливості регулювання тренувального процесу, спрямованості його на досягнення певної мети [42, 45].
Значення спортивного тренування як цілеспрямованого психолого-педагогічного процесу зводиться, загалом, до управління складною біологічною системою, якою є людина. Людина як об’єкт управління надзвичайно складна. На неї одночасно впливає безліч чинників фізичні, біологічні, соціальна середа. Значна частина таких впливів може порушити оптимальну течію її життя. Однак, організм людини володіє такою важливою властивістю, як адаптивна мінливість. Цінність адаптації людини полягає в здатності нагромаджувати, зберігати і використовувати ресурси [35, 43, 44, 45].
Специфічним прикладом «адаптаційного ефекту» є зміна, що відбувається в організмі спортсменів у період змагань і тренування. Внаслідок цих адаптаційних процесів виникають зміни в рівні тренувальності, що, в свою чергу, змінює спортивну кваліфікацію [49].
Спортсмен в функціонуючій системі розглядається як виключно важливий елемент, тренер безпосередньо здійснює управління підготовкою спортсмена. Причому інформація від тренера до спортсмена є прямим зв’язком в підсистемі, від спортсмена до тренера та навпаки. Взаємовідносини між ними здійснюються в формі тренувального процесу, пов’язаного з навчанням, вихованням і вдосконаленням.
У самому загальному вигляді управління складається з декількох стадій прийняття рішення, організація виконання, збір і обробка інформації, підведення підсумків. По своїй суті управління це процес перекладу складної динамічної системи з одного стану в інше, заздалегідь задане, шляхом впливу на її змінні. Однак, для цього в керуючій системі необхідно мати моделі об’єкта в його сучасному і перспективному стані. Проте, навіть при наявності самої моделі, необхідний пошук найбільш ефективних тренувальних коштів і методів. Ось чому найактуальнішим питанням управління тренувальним процесом у всіх ланках залишається його раціональне планування [3, 39, 48].
Обов’язковою умовою оптимального планування тренувального процесу є постійний педагогічний і медично-біологічний контроль [6, 7].
До загальних задач управління системи тренувального процесу відносяться а) розробка програм тренувального впливу, б) поповнення науково-теоретичної ерудиції, в) корекція поведінки спортсмена.
Це коло задач має шлях зворотного зв’язку 1) тренер отримує інформацію про стан керованої системи від спортсмена, 2) переробляючи цю інформацію, тренер виробляє рішення про коригуючи можливості, визначаючи коло можливих засобів і методів впливу.
Не менш важливою задачею в управлінні тренувальним процесом є визначення компонентів управління і послідовність (алгоритм) їх виконання. Під алгоритмом управління розуміється послідовність дій управління. У основному дії управління мають наступну послідовність
1) розробка мети управління,
2) розробка задач, які необхідно вирішити для введення спортсмена в новий бажаний стан,
3) на основі мети і задач розробка засобів, методів і послідовності їх рішення у часі (визначення структурних ланок, етапів і т.д.),
4) розробка засобів та методів контролю ефективності управління та строків контролю,
5) аналіз розробки виконання наміченого на першому етапі управління,
6) оцінка результатів проробленої роботи і виявлення невідповідностей з планом,
7) аналіз причин невідповідностей, корекція, уточнення задач в процесі управління.
Основою при складанні програм є тренувальне навантаження. Однак, при розподілі навантаження велике значення мають індивідуальні дані спортсмена (вік, кваліфікація, стаж, переносимість і т.д.) [7, 8, 11].
В.Н. Платонов [44,45] вважає, що тренувальні навантаження необхідно характеризувати наступними компонентами
а) характером вправ,
б) інтенсивністю роботи при їх виконанні,
в) тривалістю роботи (протяжністю відрізків або дистанції),
г) тривалістю і характером відпочинку між окремими вправами,
д) кількістю повторень вправ (тривалість роботи).
Співвідношення цих компонентів в тренувальних навантаженнях визначає величину і спрямованість їх впливу на організм спортсмена.
Способи підвищення об’єму і інтенсивності
1) підвищення швидкості виконання,
2) збільшення дистанції,
3) збільшення ваги снарядів,
4) збільшення тривалості виконання вправ або тренувальних завдань,
5) заміна легких вправ більш складними,
6) збільшення числа повторень.
У кожному занятті є своя міра гранично допустимих навантажень, але будь-яке навантаження повинне визначатися і залежати від віку, статі, підготовленості займаючихся. Величину тренувального навантаження В.Н. Платонов [44] характеризує і ранжує в тренувальних заняттях на чотири умовних групи 1) великі, 2) значні, 3) середні, 4) малі.
Великі навантаження супроводжуються значними функціональними зсувами в організмі спортсмена, зниженням працездатності. Зовнішнім критерієм великого навантаження є нездатність продовжувати виконання пропонуємої роботи.
Значні навантаження характеризуються великим сумарним об’ємом роботи, що виконується в умовах стійкого стану і не супроводиться зниженням працездатності. Об’єм її звичайно становить 70% об’єму виконуємої роботи до стану стомлення (явного стомлення).
Середнє навантаження відповідає початку другої фази стійкої працездатності, що супроводиться стабільністю рухів. Об’єм роботи в занятті звичайно коливається в межах 40-50% від роботи, що виконується до настання явного стомлення.
Мале навантаження значно активізує рухливість різних функціональних систем, супроводиться стабілізацією рухів. Об’єм роботи в занятті звичайно коливається в межах 20-25% від об’єму роботи, що виконується до явного стомлення.
Всі ці дані стосуються тренувального процесу для спортсменів високої кваліфікації, тобто етапу спортивного вдосконалення. Якщо розглядати ідею розподілу навантажень з урахуванням етапу багаторічної підготовки юних спортсменів, то таке ранжирування не підходить до етапів попередньої підготовки і початкової спортивної спеціалізації.
У циклічних видах спорту величину зовнішніх навантажень, що застосовуються оцінюють по показниках об’єму і інтенсивності. Об’єм навантаження характеризується тривалістю впливу вправ на організм спортсмена. Критерієм об’єму є кількість а) тренувальних занять, б) вправ, в) часу, затраченого на виконання вправ, г) виконаної роботи (км, метрів, секунд і т.д.).
Об’єм внутрішнього навантаження визначається а) сумарною ЧСС, б) кількістю втраченої ваги. Під загальним поняттям інтенсивності навантаження розуміють силу впливу в кожний момент напруження функцій.
У циклічних видах спорту навантаження оцінюють з двох позицій
1) міри напруження організму при виконанні окремих вправ. Тут мірою служить швидкість їх виконання (м/с),
2) часткою вправ, що виконуються з підвищеною інтенсивністю в загальному тренувальному об’ємі, виражених в процентах.
Петровський В.В. [43] використовує терміни «абсолютна» і «відносна» інтенсивність. Абсолютна інтенсивність служить для вибору швидкості виконання об’єму тренувальних засобів. Критерієм інтенсивності можуть служити різні фізіологічні і біохімічні показники навантаження. Критерії оцінки вибирають в залежності від того, яка функціональна система є об’єктом дослідження. Більше усього в практиці використовуються дані аналізу електрокардіограм, максимального споживання кисню, ЧСС, артеріального тиску, рівня концентрації лактату.

1.2 Чинники, що визначають спортивний результат
1.2.1 Значення різних чинників в підготовці спортсменів
Результати в спорті залежать від багатьох чинників (педагогічних, біологічних, соціальних), діючих самостійно і у взаємозв’язку один з одним.
Ролі чинників, що визначають успіх в спорті, відведено значне місце в ряді вітчизняних і зарубіжних робіт [1, 4, 13, 38].
Озолін Н.Г. [40] показав, що до числа основних чинників потрібно віднести а) рівень матеріального добробуту народу, б) ефективність організації тренувального процесу, в) наявність спортивних баз. Особливе місце Н.Г.Озолін відводить педагогічному керівництву, плануванню тренування, гігієнічному режиму, лікарському контролю.
Найбільш істотними чинниками, що впливають на спортивний результат в більшості видів спорту, є вік і стаж спортсмена, його зовнішні морфологічні ознаки, функціональні можливості, рівень найважливіших сторін його підготовки (фізичної, технічної, тактичної, психологічної і теоретичної), здібність до відновлення після великих тренувальних навантажень (фізичних і психічних), стан здоров’я.
Булкин В.А. [3,4] відмічає три групи чинників, що впливають на спортивний результат
1) педагогічно відносно керовані — функціональний стан, фізична, технічна, тактична і психологічна підготовленість,
2) «проміжні» — стан здоров’я, особисті властивості, індивідуально-типологічні,
3) педагогічно мало або зовсім некеровані — вік, стаж, соціальне середовище, умови змагань.
Жмарьов Н.В. [13], розглядаючи можливості, що визначають зростання спортивних результатів у веслуванні, виділив три групи чинників
1) генетична (природжена) або індивідуальна обдарованість до занять веслуванням,
2) система тренування,
3) умови життя і побуту.
Розкриваючи особливості першої групи чинників, автор враховує наступне а) міра мотивації до занять веслуванням, б) психічну стійкість, в) здатність спортсмена до адаптації, г) показники фізичного розвитку що займаються, д) ритм і темп біологічного дозрівання організму.
До другої групи чинників відносяться всі компоненти системи тренування а) об’єм тренувальних навантажень, б) поєднання навантажень по спрямованості на переважний розвиток загальної (аеробний) або швидкісної (анаеробної) витривалості, в) виховання фізичних якостей (сили, швидкості, силової витривалості), г) орієнтація на технічну і психологічну підготовку, д) раціональний розподіл тренувальних режимів.
У третю групу чинників, пов’язаних з організацією побуту і умов життя, автор включає а) ресурс вільного часу, необхідного для тренування і відпочинку, б) сон, достатній для відновлення сил, в) правильне організоване і збалансоване живлення.
Жмарьов Н.В., завершуючи перелік і характеристику чинників, що визначають зростання спортивних результатів у веслуванні, затверджує, що, крім перерахованих чинників, в процесі багаторічного тренування існує залежність від стажу занять спортом, рівня спортивного результату і віку спортсмена.
Дослідження в більшості випадків приводять до того, що основними чинниками, що визначають результат в різних видах спорту, є чинники фізичної, технічної і психологічної підготовленості [1, 4, 38].
Далі ми розкриємо основні особливості впливу чинників на спеціальну підготовленість лижників-гонщиків в річній структурі підготовки.

1.2.2 Чинники, що впливають на спеціальну підготовленість лижників-гонщиків
Особливості сучасного лижного спорту, для якого властива виключно висока напруженість м’язової діяльності, обумовлює пошук чинників, що визначають спортивний результат в залежності від рівня розвитку спеціальної витривалості спортсмена. Вважаючи спеціальну витривалість базою для досягнення високих результатів у лижному спорті, ми вивчили ряд літературних джерел по видах спорту циклічного характеру, пов’язаних з виявом витривалості [7, 20-30, 35,37.46]. За даними цих джерел, здатність виявляти високий рівень спеціальної витривалості визначають багато які чинники. Одними з ведучих чинників є фізіологічні. В.С. Міщенко в своїй роботі [35, 36] приводить систематизацію приватних і узагальнених фізіологічних чинників лімітування працездатності спортсменів, що спеціалізуються у видах спорту циклічного характеру. На його думку, в обмеженні максимальної працездатності в динамічних навантаженнях грають роль як фізіологічні, так і біохімічні чинники самого м’яза — обмеження її здатності використати кисень, що доставляється, субстрат окислення і гліколізу, так і максимальна здатність системи доставки кисня до енергетичних утворень працюючих м’язів, видалення метаболітів і підтримка теплового балансу.
В умовах змагальної діяльності глобальне і локальне лімітування працездатності тісно пов’язані. Міра переважання того або іншого визначається об’ємом функціонуючих м’язів і конкретними умовами змагальної діяльності. Слідує, однак, враховувати, що основні закономірності такого роду встановлені головним чином для лімітування працездатності в модельних умовах виконання граничних навантажень. Механізми обмеження продуктивності ведучих систем за весь період інтенсивності при різній тривалості змагальної дистанції в спорті вивчені ще недостатньо. Для конкретної змагальної дистанції вони істотно специфічні і вимагають у кожному конкретному разі спеціального аналізу.
Розвиток принципів управління спортивним тренуванням, які можуть бути позначені як біологічні, є значним резервом її інтенсифікації, який може бути реалізований в найближчому майбутньому.
Для аналізу ведучих чинників обмеження спортивної працездатності на різних змагальних дистанціях важливо враховувати як максимальну тривалість такої роботи, так і її силовий компонент. Останній набуває наглядність, якщо його виражати у відсотках від максимальної сили, яка може розвиватися в одному циклі руху.
З урахуванням цих класифікаційних ознак Міщенко В.С. систематизує ведучі фізіологічні чинники обмеження працездатності при різній орієнтовній тривалості роботи змагального характеру. Ці дані подані в табл. 1.
Деякі дослідники для контрастного фізіологічного аналізу виділяють інші потужності навантажень по діапазону їх граничної тривалості. Так, Кеул [58] виділяє такі види навантажень, розглядаючи їх як види тренування
1) тренування з періодами навантаження менше за 30 с. Основний функціональний ефект таких навантажень — сила і швидкість, збільшення кількості міофіріл, активності ферментів АТФази і КФкінази;
2) тренування з періодами навантаження 1-3 хвил. Основний функціональний ефект — аеробна здатність і локальна м’язова витривалість. У нижньому діапазоні цієї групи навантажень спостерігається виразне переважання гліколізу і накопичення лактату. У найбільшій мірі вдається «навантажити» гліколітичну систему при 4-5 повтореннях граничного навантаження тривалістю близько 1 хвил. з інтервалами відпочинку 2-4 хвил. Це одна з найбільш інтенсивних форм тренування, яка психологічно переноситься як дуже важка. Деякі дослідники пропонують застосовувати інтервали відпочинку, що скорочуються.
3) Тренування з періодами навантаження, принаймні, 3-4 хвил. з використанням в роботі великого об’єму м’язових груп — близько 2/3 м’язової маси. Умовною верхньою межею тривалості такого навантаження є 8-10 хвил. Її основний функціональний ефект — збільшення аеробної потужності, що характеризується величиною МПК, і потужносних характеристик центральної циркуляції, зовнішнього дихання, потужності газотранспортних функцій разом і системи буферування, компенсації ацідозу. У цьому випадку, крім великого об’єму м’язової маси, в інтенсивній роботі необхідний досить великий силовий компонент навантаження.
4) Тренування з періодами навантаження 1-3 г. Основний функціональний ефект — поліпшення окислювальної здатності м’язових клітин, метаболічної продуктивності організму.
Є і інші поділення діапазонів тривалості навантажень граничної інтенсивності, які засновуються на їх фізіологічному ефекті, що виразно розрізнюється.
Якщо спробувати узагальнити все лімітуючи працездатність чинники, то можна виділити чотири основних компоненти обмеження спеціальної працездатності спортсмена
1) м’язовий (локальний) компонент (енергетичний, координаційний потенціал м’язів);
2) вегетативний системний компонент (доставка кисню, субстрат енергетичних процесів і очищення від метаболітів і тепла;
3) метаболічний організмений компонент (енергетичні ресурси організму, теплоутворення);
4) регуляторний компонент (регуляторна інтеграція, оптимізація фізіологічної реактивності).
На кожній змагальній дистанції значення тих або інших чинників лімітування працездатності різне. Деякі чинники будуть мати найбільшу питому вагу, інші ж можуть бути малоістотними.
Поглиблення розуміння фізіологічних чинників лімітування працездатності, систематизація їх при тій або іншій довжині змагальної дистанції створює основи для регламентації засобів тренування. Логіка міркувань при цьому полягає в тому, що весь тренувальний процес, принаймні, на етапі підготовки, повинен бути чітко орієнтований на той діапазон інтенсивності навантажень, лімітуючи чинники яких в основному співпадають з такими на змагальній дистанції.
Такий підхід передбачає цільовий підбір спектра засобів тренування (по тривалості і інтенсивності відрізків дистанції) для розвитку механізмів і резервів подолання ведучих функціональних чинників лімітування для основної дистанції змагань. Якщо розглянути динаміку фізіологічних процесів протягом навантаження, що моделює змагальні умови, то можна оцінити роль різних чинників в лімітуванні загальної робочої продуктивності на даній дистанції.
Підбір засобів тренування може здійснюватися на основі описаних вище і систематизованих загальних закономірностей і чинників обмеження працездатності в залежності від тривалості навантаження граничної інтенсивності. З приведених в табл. 1 даних видно, що тривалість навантажень може бути діаметрально протилежною по механізмах лімітування їх граничної інтенсивності. Є також велика група навантажень, в яких різницю визначає міра присутності тих або інших лімітуючих чинників і їх співвідношення.
Для кожної дистанції співвідношення чинників лімітування буде різним. Нижче приводиться перелік 20 основних чинників лімітування працездатності.
1) механізм збудження ЦНС — стійкість і потужносні характеристики,
2) метаболічні характеристики м’язів, їх маса та склад,
3) можливості гліколізу, обмеження, місткість потужність формених систем гліколізу,
4) ацидотичні явища, само руйнувальна дія лактату,
5) потужність циркуляторних системних чинників, міокарда і ефективність розподілу крові,
6) пікове МПК,
7) потужність дихальної компенсації метаболічного ацидозу і місткість системи буферировання ацидемії,
8) об’єм акумуляції лактату в м’язах,
9) можливості очищення активних м’язів, розподіли лактату у всьому організмі, швидкість його утилізації,
10) окислювальний потенціал організму,
11) міра утилізації кисню в працюючих м’язах і у всьому організмі,
12) гіпоксичні явища,
13) стійкість регуляції циркуляторних реакцій і ефективність газообмінних процесів,
14) виснаження запасів глікогену в організмі,
15) обмеження тепловіддачі, гіперемія,
16) деградація і зниження об’єму крові, її реологічних характеристик,
17) зниження контролю ЦНС,
18) виснаження ресурсів водно-сольового обміну,
19) зниження ефективності м’язового насосу крові,
20) активність і місткість ферментних систем жирового обміну.
Детальний аналіз кожного з приведених вище чинників дозволяє виділити 2-4 ведучих чинника обмеження змагального навантаження, що мають найбільше значення для вияву спеціальної витривалості в лижних гонках на різних дистанціях. Так, на дистанціях 5-15 км ведучими чинниками є 5, 6, 14, а такі, як 9, 10, 11, 12 і 16 будуть другорядними. Для більш довгих дистанцій співвідношення будуть наступними 6, 11 і 13, 14, 17, 18, 19, 20 відповідно.
Співвідношення вказаних чинників, їх значення для виявів витривалості варіює в залежності від індивідуальності спортсмена, його віку, етапу підготовки, а також деяких інших причин. Разом з тим, загальні принципові закономірності лімітування залишаються в силі у всіх випадках і можуть бути використані для вибору засобів тренування, які цілеспрямовано впливають на розвиток здатності подолання ведучих лімітуючих чинників.
Викладений матеріал ілюструє можливості програмування тренування по її спрямованості на біологічній основі. Основою можуть служити чіткі, систематизовані уявлення про ведучі фізіологічні чинники лімітування працездатності в умовах змагального навантаження. На їх основі може бути складена стандартна програма співвідношення засобів тренування для кожної змагальної дистанції. Вона коректується з урахуванням індивідуальних особливостей лімітуючих чинників, виявлених при фізіологічному тестуванні.
Такий погляд на вибір засобів тренування, їх структури, приводить до необхідності вироблення нових видів тренуючих впливів, модифікацій режимів виконання навантажень, спрямованих на поглиблення спеціалізованого їх впливу з точки зору подолання тієї або іншої сторони лімітації. Для поглиблення спеціалізованого впливу тренувальних навантажень на подолання кожного із значущих лімітуючих чинників можуть бути розроблені спеціальні нетрадиційні режими навантажень і інших направлених впливів.
1.2.3 Чинники, що впливають на річну структуру тренувального процесу лижників-гонщиків високої кваліфікації
Періодизація тренування в лижних гонках засновується на загальних закономірностях розвитку тренувальності і становлення спортивної форми. У цей час у лижному спорті прийнята наступна основна періодизація річний цикл ділиться на три періоди — підготовчий, змагальний і перехідний.
Підготовчий період тренування по суті є найважливішим в сучасній системі підготовки лижника. У цьому періоді закладаються основи майбутніх успіхів на змагальному етапі, виконується великий об’єм навантажень на розвиток фізичних якостей, удосконалюється техніка способів пересування на лижах, поліпшуються вольові якості лижника, вивчається теорія лижного спорту.
Підготовчий період в тренуванні лижника містить три етапи
1-й етап — весняно-літній. Іноді його називають етапом загальної підготовки. Він продовжується орієнтовно з 1 травня по 31 липня. Головна задача тренування в цей час — придбання та підвищення рівня загальної фізичної підготовки.
2-й етап – літньо-осінній (етап попередньої спеціальної підготовки) з 1 серпня до випадання снігу (постановки на лижі). Головна задача цього етапу — створення спеціального фундаменту для майбутнього розвитку спеціальних якостей в пересуванні на лижах. Крім того, удосконалюються елементи техніки способів пересування на лижах. Об’єм засобів ЗФП на цьому етапі меншає, але підтримується досягнутий рівень розвитку основних фізичних якостей. Об’єм тренувального навантаження в ці місяці поступово підвищується, збільшення інтенсивності навантаження відбувається повільніше і дещо відстає від зростання об’єму.
3-й етап — зимовий (етап основної спеціальної підготовки), починається з випаданням снігу (з моменту постановки лижників на сніг), продовжується до початку основних змагань, і закінчується звичайно в кінці грудня. Головна задача, яка вирішується на цьому етапі підготовки — розвиток спеціальних якостей, насамперед витривалості, а також вдосконалення технічно способів пересування на лижах, вдосконалення тактичної майстерності і досягнення до кінця етапу спортивної форми. На цьому етапі лижники виконують великий об’єм в пересуванні на лижах. Пік хвилі об’єму доводиться на першу половину етапу, коли лижники звертають увагу на розвиток загальної витривалості. Інтенсивність навантаження в цей час дещо знижується. Надалі в зв’язку із збільшенням навантаження на розвиток швидкісної витривалості загальний об’єм навантаження дещо знижується (але залишається досить високий), але зростає інтенсивність тренування. На цьому етапі паралельно розвиваються і інші спеціальні якості — швидкість і сила, але засобами лижного спорту.
Змагальний період (з 1 січня по 15 квітня) має головною метою досягнення найвищої спортивної форми і її реалізацію. На цей час доводиться ряд основних змагань сезону, в яких лижник повинен показати найвищі результати. Основні задачі змагального періоду подальше підвищення і розвиток спеціальних фізичних якостей, морально-вольових якостей, технічної і тактичної майстерності, придбання змагального досвіду. Тренувальні мікроцикли і їх чергування будуються з урахуванням календаря змагань. Тренувальні мікроцикли чергуються з перед змагальними та змагальними.
При побудові тренувального циклу об’єм і інтенсивність, як правило, підвищуються. Змагальний цикл, що закінчується стартом на різні дистанції, передбачає деяке зниження або стабілізацію об’єму в залежності від цілей і масштабу змагань. Інтенсивність навантаження має тенденцію до збільшення.
У зв’язку з участю в змаганнях тренувальне навантаження, як по об’єму, так і по інтенсивності зазнає значних хвилеподібних змін. Часом у календарному плані немає однакових інтервалів між змаганнями, крім того, на окремих стартах перед лижником ставиться задача показати найвищий результат, тому перед спортсменом варто складна задача спланувати свою підготовку так, щоб на загальному фоні високого рівня спортивної форми добитися її найвищого підйому саме в період основних змагань. Крім того, між відповідальними змаганнями важливо забезпечити відновлення і добитися потім нового підйому спортивної форми.
Такі хвилеподібні чергування підйомів і деяких спадів в розвитку спортивної форми дають можливість показувати високі результати на всіх відповідальних змаганнях тривалого зимового сезону. По суті, спортсмен повинен знаходитися в спортивній формі 3,5 місяці. Ця досить важка задача може бути виконана тільки спільними зусиллями спортсмена і тренера з урахуванням безлічі чинників, що впливають на спортивний результат.
Перехідний період тривалістю до одного місяця має на меті вивести спортсмена зі стану спортивної форми і підвести його до нового сезону відновившимся і зберігшим досягнутий рівень розвитку фізичних якостей. У цей період основна увага звертається на підтримку досягнутого рівня ЗФП і частково спеціальної підготовки.
Така періодизація застосовується при плануванні тренування лижників-гонщиків різної кваліфікації. Терміни етапів, їх тривалість не є догмою. Вони можуть мінятися під впливом багатьох чинників 1) конкретних зовнішніх умов, а саме — кліматичних умов, регіону, де проживає спортсмен і т.д.; 2) особливості підготовки спортсмена; 3) кількості і напруженість змагань даного сезону; 4) соціально-побутових умов; 5) поточного стану здоров’я спортсмена (наявність травм і захворювань).
Специфіка тренувальної та змагальної діяльності у лижників-гонщиків високої кваліфікації накладає свій відбиток на структуру річного циклу підготовки, а саме, терміни етапів, їх тривалість, співвідношення засобів СФП і ЗФП, кількість змагань, як в зимовий, так і в літній період (змагання по лижеролерам і ЗФП).
1.3 Силові здібності і задачі по їх вихованню
тренувальний лижник силовий спорт
1.3.1 Характеристики силових якостей
Силові якості. Основними формами силових виявів є абсолютна сила, швидкісна сила, силова витривалість. У іншій інтерпретації (В.М. Зациорський, 1965) запропонована і така інтерпретація сили власне — силові якості (статична сила), умови їх вияву — статичний режим і повільні рухи; швидкісно-силові якості а) динамічна сила, умови її вияву швидкі рухи, б) амортизаційна сила, умови її вияву поступовими рухами.
Фізіологічні характеристики силових якостей.
Сила, що розвивається м’язом, залежить від характеру нервових процесів, які забезпечують її скорочення, а також від кількості скорочувальних білків, що знаходяться в м’язах.
Для розвитку максимального зусилля в роботі повинно залучатися найбільше число рухливих одиниць м’язів. Збудження в нервовій системі в цьому випадку повинно охоплювати відповідні мотонейрони. Частота нервових імпульсів, що посилаються мотонейронами, повинна бути достатньою для забезпечення найбільш ефективного скорочення м’язів. Фізіологічною основою розвитку сили є наступні процеси скорочення по можливості більшого числа м’язових одиниць, розслаблення м’язів-антагоністів, попереднє розтягнення м’язів-сінергистів.
Анатомічні характеристики.
Максимальні силові і швидкісно-силові якості обумовлюються наявністю в м’язах 90-95% білих м’язових волокон. Відомо, що на передпліччі і в гомілці частіше зустрічаються м’язи з перистою будовою, тобто м’язове волокно підходить до сухожилля під деяким кутом, а чим гостріше кут зміцнення м’язового волокна (коротше — м’язове черевце), тим м’яз більш швидкісний.
Біохімічні характеристики.
Можливості максимальних силових і швидкісно-силових якостей, визначаються запасами АТФ і креатінфосфату, яких вистачить на 8-10 секунд роботи.
Біомеханічні характеристики.
Власне-силові і швидкісно-силові якості повинні забезпечуватися вибором робочих м’язових груп, що беруть участь в формуванні індивідуальної спортивної техніки даної вправи при збереженні певних показників і амплітуди рухів.
Психологічні характеристики.
При розвитку силових якостей вони повинні обумовлювати велике вольове зусилля при подоланні зовнішнього опору.
Педагогічні характеристики.
Вони повинні забезпечити систематичність, доступність, послідовність і пропорційність тренувальних занять.
Методичні характеристики.
Вони повинні враховувати вибір ефективних вправ, величини навантаження, умови виконання, тип сили.
Використовують наступні методи в розвитку сили повторний метод або метод «до відказу», максимальних зусиль і динамічних зусиль.
При повторному методі використовують вправи з обтяженням від 30 до 70% від максимуму, кількість повторень 8-12, кількість серій 5-7, відпочинок між серіями 2-4 хвилини.
Метод максимальних зусиль включає три групи засобів
перша — статичні вправи. Час виконання 4-6 секунд, кількість повторень 6-8, кількість серій до 4, відпочинок після кожного напруження 30-60 секунд. Кількість м’язових груп 3-4;
друга група — вправи із зовнішнім обтяженням від 90 до 100% від максимуму. Кількість повторень 1-3, кількість серій 5-6, відпочинок між серіями 4-8 хвилин;
третя група — електростимуляція. Час виконання до 10 секунд, кількість повторень 10, кількість серій 4-6, кількість м’язових груп до 5.
Метод динамічних зусиль. Варіанти виконання
а) вправи із зовнішнім обтяженням від 30 до 70% від максимуму. Швидкість виконання — максимальна, кількість повторень від 5 до 25, кількість серій 3-7, відпочинок між серіями 2-4 хвилини;
б) стрибкові вправи з місця, многоскоки (3, 5, 10-й стрибки довгі, 10-15 м) на час;
в) «ударний» спосіб виконання стрибкових вправ. Висота зістрибування 70-110 см для кваліфікованих і 50-60 см для початківців. Кількість повторень до 10, кількість серій 3-5;
г) «понад максимальний» спосіб виконання стрибкових вправ. Висота зістрибування 2-3 м, кількість повторень до 10, кількість серій 2-3, приземлення на пісок, використовується тільки висококваліфікованими спортсменами.
Педагогічна оцінка силових якостей. У спортивній практиці оцінюють а) абсолютні показники сили (вага вижатої штанги рукою, руками, ногою, ногами; присідання з вагою до максимуму; кистьова і станова динамометрія); б) швидкісно-силові якості (стрибки з місця потрійним, п’ятірним, десятерним на результат; довгі стрибки (10-15 м) на час; найменша кількість стрибків на певному відрізку; метання з різних початкових положень); в) силову витривалість (кількість повторень з вагою від 55 до 85% від максимуму, час утримання пози).
1.3.2 Задачі, що вирішуються в процесі виховання силових здібностей
Задачі. Загальна мета у вихованні силових здібностей оптимізувати розвиток даних здібностей протягом життя, створивши умови для необхідного прогресування їх (особливо в найбільш сприятливі вікові періоди) і для можливого збереження досягнутого рівня їх розвитку, як того вимагають закономірності нормального функціонування організму і повноцінної життєдіяльності.
Основні задачі в аспекті цієї мети полягають у наступному.
1. Забезпечити гармонічне формування і подальший розвиток усіх м’язових груп опорно-рухового апарату шляхом виборче направлених впливів на них адекватними силовими вправами.
2. Забезпечити в рамках базового фізичного виховання (загальної фізичної підготовки) різносторонній розвиток силових здібностей (власне-силових, швидкісно-силових, силової витривалості) в єдності з освоєнням основних життєво важливих форм рушійних дій; гарантувати можливо велику міру збереження досягнутого на цій основі рівня силової дієздатності (базового рівня розвитку силових здібностей) протягом життя.
3. Збільшити можливість високих виявів силових здібностей шляхом спеціалізованого виховання їх в рамках спортивної та (або) професійно-прикладної фізичної підготовки.
При рішенні першої задачі треба мати на увазі, що природний розвиток морфофункціональних властивостей різних м’язових груп в онтогенезі відбувається не одночасно і не в однаковій мірі. Вельми істотне значення при цьому мають об’єм та зміст реально рушійної діяльності, що складається в житті. У разі її дефіциту і однобічності відмічаються значні диспропорції в розвитку різних м’язових груп, також загальний недостатній розвиток м’язової системи. Це негативно позначається не тільки на зовнішніх формах статури і поставі, але головне — на життєзабезпечуючих функціях організму і цілісному ефекті рухової діяльності.
Навіть при дуже розвинених окремих великих м’язових групах досить ефективно виконати цілісну рухову дію часто не вдається, якщо в м’язовій системі є слабкі ланки, — адже вона функціонує саме як система. Звідси зрозуміла важливість гармонізації розвитку м’язового апарату в процесі фізичного виховання.
Друга задача передбачає розвиток силових здібностей всіх основних типів, що виявляються у життєво важливих формах рухової діяльності. Доцільна міра їх розвитку не є раз і назавжди заданою, оскільки вимоги до якісних особливостей рухової діяльності і форми її вияву протягом життя людини не залишаються постійними. У сучасних умовах повсякденної життєдіяльності переважно не потрібно граничних виявів силових здібностей, якщо не вважати екстремальних умов. Було б, однак, невірним вважати, що тим самим взагалі знімається необхідність всебічного розвитку цих здібностей.
Практично не так уже рідко складаються ситуації, при яких ефект рухової діяльності багато в чому визначається рівнем комплексного розвитку власне силових і швидкісно-силових здібностей, а також силової витривалості. Від загального рівня їх розвитку в чималій мірі залежить і сама можливість вдосконалення у руховій діяльності. Необхідний кожному базовий рівень їх розвитку передбачається у відповідних нормативах програм обов’язкового курсу фізичного виховання загальноосвітньої школи і подальшої загальної фізичної підготовки.
Третя задача спеціалізоване виховання силових здібностей ставиться і вирішується у визначальній залежності від особистої рухливої обдарованості і специфічних вимог, що пред’являється діяльністю, яка є предметом поглибленої спеціалізації (спортивної і професійної).
Так, при спортивній спеціалізації у важкій атлетиці передбачається максимально можлива міра розвитку всіх силових здібностей, при спеціалізації в легкоатлетичному метанні молота або штовхання ядра, швидкісно-силових здібностей і так далі. Спортивна спеціалізація в таких випадках в найбільшій мірі, показує, наскільки великі потенції людини в цьому відношенні. Існує і ряд видів професійної діяльності, що пред’являють вельми високі вимоги до силових здібностей (чимала частина видів продуктивного фізичного труда, деякі види професійної діяльності, силові трюки в цирковому і естрадному мистецтві та ін.).
Розглянуті задачі вирішуються в єдності протягом усього багаторічного процесу фізичного виховання з послідовним акцентування впливу на різні сторони та чинники силових здібностей відповідно особливостям періодів їх вікового розвитку. У початкові періоди на перший план, природно, висувається задача по забезпеченню гармонічного виховання і формування м’язової системи, розвитку тонічних властивостей м’язів, що гарантує правильну поставу, виховання здатностей до відносно локальних м’язових напружень, а потім швидкісно-силових здібностей, що виявляються у рушійних діях без значного зовнішнього обтяження. По мірі вікового дозрівання організму все більш повно вирішуються задачі виховання власне силових і швидкісно-силових здібностей, а також силової витривалості у єдності з вдосконаленням цілісних форм основних, спортивних і професіонально-прикладних дій.

1.4 Тренувальні режими і методи, що застосовуються в спеціальній фізичній підготовці лижників високої кваліфікації
Аналіз впливу різних тренувальних засобів на організм лижника-гонщика.
Процес силової підготовки направлений на розвиток силових якостей різних видів максимальної і вибухової сили, силової витривалості. Силова підготовка передбачає не тільки підвищення максимальних показників силових якостей, але і вдосконалення здібностей до їх утилізації в процесі змагальної діяльності, обґрунтоване на оптимальній відповідності рівня розвитку силових якостей, досконалості спортивної техніки і діяльності вегетативних систем.
Ефективність процесу силової підготовки багато в чому залежить від технічної оснащеності тренувального процесу. Протягом останніх 15 років в системі силової підготовки спортсменів реалізований ряд методичних підходів, заснованих як на використанні традиційних методів обтяжень і опорів (штанги, гантелі, блокових пристроїв, подоланні маси власного тіла і опору партнера і так далі), так і на застосуванні різноманітних спеціальних тренажерних пристроїв. При використанні силових тренажерів керуються, як мінімум, одним з наступних чинників
1) можливістю витримати основні методичні вимоги до розвитку того або іншого вигляду сили;
2) підвищенням ефективності управління і контролю за процесом силової підготовки;
3) можливістю реалізації принципу сполученості при розвитку силових і інших рушійних якостей і становлення і технічної майстерності.
Найбільш вдалі технічні і методичні рішення завжди пов’язані з цими трьома чинниками. Саме такі тренажерні пристрої в досить короткий термін отримали теоретичне обґрунтування і широке поширення в практиці спорту.
Впровадження різних тренажерних пристроїв, що дозволяють значно тонше диференціювати режим роботи м’язів, чим використання різних обтяжень, привело до більш дробового розподілу режимів роботи м’язів при виконанні силових вправ. Зокрема, в цей час прийнято виділяти вправи силової спрямованості, що виконуються в наступних режимах
ü в ізометричному (статичному);
ü в ізотонічному (динамічному) при постійній величині обтяження і поєднанні роботи долаючого і поступливого характеру;
ü в ізотонічному при поступливому режимі роботи м’язів;
ü в ізокінетичному;
ü змінних опорів.
Цей розподіл не є досить суворим, оскільки всі режими, крім ізометричного, є різними варіантами роботи динамічного характеру. Однак відмінності в методиці, тренажерному обладнанні і ефективності сприяли поширенню такого підрозділу і упорядкуванню процесу силової підготовки спортсменів і дали підстави для виділення відповідних самостійних методів.
Ізометричний метод. При використанні ізометричного режиму роботи м’язів приріст сили спостерігається тільки по відношенню до тієї частини траєкторії руху, яка відповідає вправам, що застосовуються. Потрібно також враховувати, що сила, придбана внаслідок силового тренування в цьому режимі, розповсюджується на роботу динамічного характеру і вимагає періоду спеціального силового тренування, направленого на забезпечення реалізації силових якостей при виконанні рухів динамічного характеру.
При тренуванні в ізометричному режимі приріст силових якостей супроводжується зменшенням швидкісних можливостей спортсменів, що достовірно виявляється вже через декілька тижнів силового тренування.
Це вимагає поєднувати застосування цього методу з роботою швидкісного характеру.
У числі переваг ізометричного методу, які примушують використовувати його в практиці, треба відмітити можливість інтенсивного локального впливу на окремі м’язові групи. При локальних статичних напруженнях виявляються найбільш точні кінестетичні відчуття основних елементів спортивної техніки, що дозволяє нарівні з підвищенням силових якостей вдосконалити її окремі параметри. Тривалість коломережних напружень в статичних умовах в декілька разів перевищує ту, що реєструється в динамічних умовах.
При тренуванні в статичному режимі, коли ставиться задача розвитку максимальної сили, треба прагнути до використання максимальних або близьких до них напружень. Задачі силової підготовки вимагають розвитку сили стосовно до різних фаз рухів, що викликає необхідність застосування серії родинних вправ для кожної фази руху. Комплекси статичних вправ можуть виконуватися щодня або через день з відносно невеликою кількістю повторень (до 10-15), тривалість кожного з яких складає від 5-6 до 10-12 секунд при розвитку максимальної сили і від 10-15 до 30-40 секунд при розвитку силової витривалості. Найкраща техніка дихання при виконанні ізометричних вправ наступна глибокий вдих перед вправою, затримка дихання на декілька секунд під час вправи, повільний видих в заключній частині вправи.
Ізотонічний метод (при постійній величині обтяження і поєднанні роботи долаючого і поступливого характеру). При виконанні вправ з традиційними обтяженнями (наприклад, зі штангою) опір є постійним протягом всього руху. У той же час силові можливості людини в різних фазах руху істотно змінюються в зв’язку із зміною величин важелів додатку сили, і максимальний опір м’яза випробовують тільки в крайніх точках амплітуди руху.
Вправи зі штангою, блоковими пристроями або іншими подібними обтяженнями мало прийнятні для розвитку силових можливостей застосовно до силової роботи. Пояснюється це тим, що вправи з цими обтяженнями повинні виконуватися з постійною невисокою швидкістю. Тільки в цьому випадку забезпечується навантаження на м’язи по всій амплітуді руху, і те в окремих фазах вона не відповідає реальним можливостям м’язів, залучених до роботи.
При виконанні рухів з штангою або іншим снарядом з високою швидкістю робота є неефективною, оскільки застосування максимальних зусиль на початку руху додає снаряду прискорення. Крім того, при виконанні різних вправ в кінцевих позиціях м’яза практично не випробовують навантаження. Так буває, наприклад, в різних видах вижимання штанги, віджимання на паралельних брусах.
Всі ці недоліки в значній мірі компенсуються простотою, доступністю інвентарю, різноманіттям вправ, які можуть виконуватися з штангою, гантелями, блоковими пристроями, з опором партнера, на гімнастичних приладах (брусах, перекладині та інш.).
Різноманітність засобів, які можуть використовуватися при застосуванні даного методу, забезпечує всебічний вплив на м’язовий апарат, дозволяє забезпечити зв’язане вдосконалення силових якостей і основних елементів технічної майстерності.
Поєднання долаючого і поступливого режимів роботи м’язів створює умови для виконання рухів з досить великою амплітудою, що є позитивним чинником для вияву і розвитку силових якостей.
Шляхом раціонального підбору вправ (наприклад, використання вузько спрямованих вправ з обмеженою амплітудою) можна в певній мірі компенсувати недоліки методу, пов’язані із зменшенням навантаження на м’язи, викликаним інерційністю при швидкісно-силовій роботі. Таким же шляхом можна забезпечити навантаження на м’язи, адекватне їх можливостям в тій чи іншій фазі.
Простота та доступність методу при досить високій його ефективності обумовлюють істотний об’єм силової роботи традиційного динамічного характеру при підготовці спортсменів, особливо для рішення задач загальної фізичної підготовки, пов’язаних із створенням силового фундаменту, і насамперед з розвитком максимальної сили.
При розвитку максимальної сили виконується робота з великими обтяженнями (75-80% максимуму) при невеликій кількості повторень (6-8 в одному підході), в повільному темпі (на долаючу частину роботи затрачується 1-2 секунди, на поступливу — 2-4 секунди). Темп рухів та тривалість пауз можуть варіювати. Коли ставиться задача приросту сили за рахунок збільшення м’язової маси, планується повільний темп при тривалих паузах між підходами (20-40 секунд); прагнення підвищити силу за рахунок вдосконалення м’язової та внутрішньом’язової координації пов’язано із збільшенням темпу (0,8-1,0 секунди на долаючу частину роботи, 1-2 секунди на поступливу) і тривалості пауз до 2-3 хвилин.
Така робота в тренуванні спортсменів звичайно займає обмежене місце. Тому не треба побоюватися, що виконання вправ, направлених на підвищення максимальної сили, приведе до зниження швидкісних можливостей м’язів. Однак, Каунсилмен (1980 р.) вказує, що якщо застосовувати великі обтяження при малій кількості повторень і низькій швидкості, то м’язова маса і силові можливості зростають за рахунок гіпертрофії повільно скорочуючихся м’язових волокон, нездібних до силової роботи. Це може привести до зниження витривалості і одночасно не сприяє, а навіть перешкоджає вияву силових якостей при виконанні швидкісної роботи, оскільки останні забезпечуються переважно білими м’язовими волокнами.
Це твердження можна вважати об’єктивним лише наполовину. Дійсно, внаслідок такого тренування можуть знизитися рівень витривалості, стабілізуватися або навіть знизитися швидкісні якості. Це і природно, оскільки вправи, направлені на розвиток максимальної сили, за динамічними і кінетичними характеристиками далекі від основних рухових дій, характерних для більшості видів спорту. Що ж до причин цих негативних наслідків, то тут Д. Каунсилмен, певне, помиляється. Адже переконливо доведено, що залучення до роботи швидко скорочуючихся м’язових волокон пов’язане не з швидкістю, а з інтенсивністю роботи, величиною обтяження. Швидко скорочуючися м’язові волокна скорочуються і включаються у роботу по мірі збільшення обтяжень, а не по мірі збільшення швидкості рухів. Тому, у разі необхідності, можна розвивати максимальну силу при роботі з великими обтяженнями та невисокою швидкістю руху. Морфологічні зміни в м’язах, що отримуються внаслідок такого тренування, можуть бути основою для спеціальної швидкісно-силової підготовки.
Особливо потрібно виділити тренування ізотонічним методом при поступливому режимі роботи м’язів. Тренування в цьому режимі засноване на виконанні рухів поступливого характеру з великими обтяженнями, звичайно, на 10-30% перевищуючими доступні при роботі долаючого характеру. Відносно цього режиму, в порівнянні з іншими, думки фахівців розходяться. Одні з них стверджують, що тренування при поступливому режимі за ефективністю перевищує ефективність тренування в долаючому режимі; інші вважають, що таке тренування не має переваг в порівнянні з тренуванням в долаючому режимі, однак, страждає рядом недоліків. Воно є неспецифічним по відношенню до переважної більшості рухів в різних видах спорту, оскільки в них відсутній поступливий вид роботи м’язів; воно більш втомливе, приводить до великого накопичення в м’язах продуктів розпаду в порівнянні з роботою в ізотонічному і особливо в ізокінетичному режимах.
Тому в спортивному тренуванні робота в поступливому режимі застосовується дуже обмежено по ряду причин 1) рухи в цьому випадку виконуються з низькою швидкістю, що не відповідає вимогам ефективного виконання рухових дій в більшості видів спорту; 2) вправи в поступливому режимі пов’язані з дуже високими навантаженнями на зв’язки і суглоби і небезпекою травматизму, складні організаційно, оскільки вимагають спеціального обладнання або допомоги партнера для повернення обтяження в початкове положення. Однак, розглядати використання роботи в поступливому режимі, як засіб підвищення силових якостей, примушують її деякі сильні сторони.
Зокрема, робота поступливого характеру є ефективним шляхом максимального розтягнення м’язів при зворотних рухах, що забезпечує суміщений розвиток силових якостей та гнучкості.
Ізокінетичний метод. Тренування ізокінетичним методом передбачає роботу з використанням спеціальних тренажерних пристроїв, які дозволяють спортсмену виконувати рухи в широкому діапазоні швидкості, виявляти максимальні або близькі до них зусилля практично в будь-якій фазі руху. Це дає можливість м’язам працювати з оптимальним навантаженням протягом всього діапазону рухів, чого не можна добитися, застосовуючи будь-якого із загальноприйнятих обтяжень. Істотне значення має також можливість підбору виключно великої кількості різних вправ як локального, так і відносно широкого впливу. Перевагою ізокінетичного методу є також значне скорочення часу для виконання вправ, зменшення ймовірності травм, відсутність необхідності в інтенсивній розминці, швидке відновлення після застосовуючихся вправ і ефективне відновлення в процесі роботи.
Відомо, що найбільшому розвитку максимальної сили сприяє максимальне обтяження. З іншого боку, доведено, що найбільш ефективні для розвитку цієї якості вправи, в яких виконується 6-8 повторень. Однак, тут існує об’єктивна суперечність прагнення виконувати 6-8 повторень в підході змушує спортсмена виконувати вправи з обтяженнями, маса яких значно менше доступних при одному повторенні. Ізокінетичний метод знімає цю суперечність, оскільки дозволяє в кожному повторенні добитися максимальних виявів сили, тобто пов’язує силові вияви з реальними можливостями не тільки в різних повтореннях окремого підходу.
Завдяки особливостям ізокінетичного режиму опір може варіюватися в широкому діапазоні, пристосовуватися до реальних можливостей м’язів в кожній фазі виконуючогося руху. Потрібно враховувати і той факт, що при роботі в ізотонічному режимі швидкість переміщення біоланок тіла звичайно може перевищувати 45-60 за 1 секунду, в той час як в природних рухах, характерних для різних видів спорту, вона часто виявляється значно вищою. Це дуже важливий чинник, оскільки свідчить про сувору специфічність силового тренування. Силові вправи в ізокінетичному режимі, що виконуються на сучасних тренажерах, дозволяють варіювати швидкість переміщення від 0 до 200 за 1 секунду та більш.
Метод змінних опорів. Виділення цього методу прямо пов’язане з використанням різних тренажерів, конструктивні особливості яких дозволяють змінювати величину обтяжень в різних частинах руху з урахуванням реальних можливостей м’язів, залучених до роботи. Наприклад, в практиці підготовки плавців і веслярів широке поширення отримав пружинно-важільний тренажер Мартенса-Хюттеля для виконання різноманітних вправ, що імітують робочі рухи руками. Особливості тренажера і зміна кількості пружин дозволяють «пристосовувати» опір до реальних можливостей м’язів в різних частинах рухів. Вправи виконуються тільки в долаючому режимі.
Для тренування в навперемінному режимі все ширше використовуються тренажери типу «Наутілус», які дозволяють регулювати опір в широкому діапазоні відповідно до реальних можливостей групи м’язів, що забезпечують виконання руху. Зміна опору здійснюється шляхом застосування важелів і ексцентриків. Можлива комбінація, заснована на застосуванні ексцентриків і важелів, довжина яких змінюється за ходом руху.
Істотною перевагою тренування методом змінних опорів з використанням тренажерів типу «Наутілус» є те, що вправи виконуються з виключно великою амплітудою і таким чином, забезпечують в поступливій частині роботи максимальне розтягнення працюючих м’язів. Це важливе по двох причинах по-перше, заздалегідь добре розтягнуті м’язи здібні до більш високого вияву силових якостей; по-друге, створюються гарні передумови для одночасного вияву силових якостей і гнучкості.

1.4.1 Аналіз впливу різних тренувальних засобів на організм лижника-гонщика
Фізична і функціональна підготовка лижника-гонщика здійснюється різними засобами. У процесі фізичної підготовки особлива увага приділяється розвитку швидкісно-силових якостей. Функціональна підготовка лижника-гонщика передбачає розвиток систем організму спортсмена, що забезпечують досягнення спортивного результату. Вона визначає рівень розвитку основної фізичної якості лижника — витривалості. Розвиток швидкісно-силових якостей здійснюється в процесі загальної і спеціальної фізичної підготовки.
Загальна фізична підготовка. Останнім часом лижники займаються загальною фізичною підготовкою значно менше. З зростанням кваліфікації частка загальної фізичної підготовки знижується. При цьому вона стала більш спеціалізованою, причому коло її засобів помітно звузилося. Основну увагу загальній фізичній підготовці приділяють в безсніжну пору року. Для розвитку швидкісно-силових якостей використовуються загально розвиваючі вправи, трудові процеси, пересування по місцевості, інші види спорту швидкісно-силової спрямованості, вправи на тренажерах. Раніше в процесі загальної фізичної підготовки лижника-гонщика застосовувалися широко вправи, направлені на розвиток швидкості, такі, як біг 10 х 100 м і інш. Подібний анаеробний режим роботи, що виконується в швидкому темпі, зі значними зусиллями має мало спільного з лижними гонками, тому в нинішній час від такого тренування відмовилися. Розглянемо засоби загальної фізичної підготовки трохи детальніше.
Загально розвиваючі вправи. Існує багато загально розвиваючих вправ, що використовуються у підготовці лижників-гонщиків.
У тренуванні по загальній фізичній підготовці пропонуються вправи, що чинять вплив на всі групи м’язів. Раціональніше після основної частини занять (звичайно тренування на витривалість) разом з вправами на гнучкість і розтягання використати комплекс вправ, направлений на розвиток конкретної групи м’язів, щоб досягти значного впливу на неї. Якщо виявлене відставання яких-небудь м’язових груп, то тренування, направлене на їх розвиток, потрібно проводити частіше.
Трудові процеси. У 60-х в нашій країні робилися спроби широко використовувати трудові процеси в підготовці лижників-гонщиків (пиляння і коління дров, рубання лісу, земляні роботи, роботи на сінокосі та ін.). При цьому окремі спортсмени домагалися значних результатів, але загалом цей засіб себе не виправдав і в цей час використовується мало. Цілі покоління скандинавських лижників використовували роботу в лісі як тренувальний засіб. Однак і вони майже повністю від нього відмовилися. Великий обсяг важкої фізичної роботи надає позитивний вплив на розвиток м’язів, але робота ця не спеціальна, і серцево-судинна система функціонує не на високому рівні, в той час як енергетичні витрати вельми великі.
Ми вважаємо, що важкої фізичної роботи не треба уникати навіть гонщикам вищої кваліфікації, але лише на початку підготовчого періоду, причому в невеликих обсягах. Трудові процеси корисні і лижникам старших розрядів, особливо з недостатньою силовою підготовкою, якщо їх здійснювати літом протягом двох-трьох тижнів в поєднанні із звичайним тренуванням зі зниженим обсягом. Що стосується лижників молодших розрядів, то включення в їх підготовку трудових процесів в безсніжний час року можна тільки вітати, але тут треба дотримувати міру [31].
Пересування по місцевості.
Ходьба та біг по місцевості, багатій крутими підйомами, призначені вирішувати задачі силової підготовки починаючих лижників у підготовчому періоді. Ці рухи виконуються з високою частотою кроків (3 кроки за сек.), однак по структурі вони значно відрізняються від лижного ходу. Для збільшення силового впливу раніше застосовувалися обтяження (пояс, жилет, устілки та ін.). Застосування ходьби і бігу лижниками старших розрядів з метою силової підготовки обмежено проводиться невелика кількість тренування на початку підготовчого періоду, спортсмени долають круті і затяжні підйоми в тривалому тренуванні (походах).
Інші види спорту швидкісно-силової спрямованості. Як засоби швидкісно силової підготовки можна використовувати багато які види спорту, вірніше, окремі їх елементи. Так, веслування добре сприяє розвитку сили м’язів рук, спини і брюшного пресу і її можна використовувати літом в основному на другому тренуванні. Майже те ж можна сказати і про плавання. При цьому необхідно хоча б в загальних рисах освоїти техніку плавальних вправ, що розширить запас рухових навиків лижника і створити більш сприятливі передумови для розвитку сили. Особливу роль в підготовці лижників грають гімнастичні вправи (зі снарядами та без них), в яких рухи виконуються з постійною амплітудою, з повним випрямленням рук і ніг в суглобах. Не випадково лижники будь-якої кваліфікації широко використовують ці вправи в розминці, зарядці, в паузах і т.д.
Спортивна гра посідає важливе місце в підготовці лижника-гонщика. Безперервна зміна ігрових ситуацій, граничні вибухові зусилля, максимальні прискорення типові для спортивної гри і дозволяють використовувати їх як засіб швидкісно-силової підготовки загального впливу.
Вправи на тренажерах. Існують різні типи тренажерів, які застосовуються в плаванні, веслуванні та інших видах спорту. На жаль, у лижному спорті тренажери довгий час ігнорувалися. Необхідно випробувати існуючі тренажери в підготовці лижника-гонщика і по можливості удосконалити їх з урахуванням специфіки лиж. Цього наполегливо вимагають інтереси розвитку лижного спорту. Найбільшу цінність будуть представляти тренажери, що дозволяють визначати рівень розвитку швидкісно-силових якостей.
Заняття із загальної фізичної підготовки зручно проводити в формі колового тренування (Шолих М., 1968). У цьому випадку вправи виконуються на «станціях». Задається кількість повторень і час виконання вправ на одній «станції», потім лижник переходить на іншу «станцію» (як би по колу). Таке виконання вправ проходить набагато емоційніше. Крім того, є можливість по тривалості виконання вправ оцінювати прогрес в загальній фізичній підготовці. Через деякий час комплекс вправ міняється.
Чи потрібно проводити заняття із загальної фізичної підготовки на снігу? Одні фахівці обмежуються заняттями на лижах в зимовий час, інші проводять в двох-трьох других тренуваннях в тиждень кроси або спортивну гру, треті (в основному фахівці ГДР) — продовжують інтенсивні заняття з загальної фізичної підготовки в підготовчому та змагальному періодах. Національна команда лижників ГДР неодноразово використовувала в підготовці так звані «силові фази», що містять щоденні заняття силовими вправами протягом декількох днів підряд, причому майже завжди по два тренування на день (усього по 15-20 годин у кожній фазі), періодично протягом всього року, аж до основних змагань. Обґрунтування такого походу вони бачать в тому, що тренування на витривалість і силу негативно впливають один на одне. Крім того, відомо, що якщо не виконувати протягом тривалого часу силові вправи, то рівень силової підготовки знижується. Питання в тому, яка методика правильна, можна вирішити лише після того, як в практику лижного спорту міцно увійде тестування, в тому числі і з загальної фізичної підготовки. Тоді можна буде визначити, на скільки знижується рівень швидкісно-силових якостей, якщо виключити заняття з загальної фізичної підготовки та точно знати необхідний рівень розвитку фізичних якостей для досягнення певних результатів. Без цього сперечання про правильність методик навряд чи правомірне.
У нинішній час запропоновано фізіологічний метод розвитку швидкісно-силових якостей з допомогою електростимуляції. Визначені режими електорстимуляціонного тренування м’язової сили, знайдені параметри електростимуляції і розроблений спеціальний апарат, що отримав назву «Стімул». Однак навряд чи можна добитися значних успіхів за допомогою цього методу.

Спеціальна швидкісно-силова підготовка.
Спеціальна швидкісно-силова підготовка в основному здійснюється при виконанні спеціальних підготовчих вправ (крокова та стрибкова імітація з палицями, лижеролери, штучна лижня) в безсніжний час року і при пересуванні на лижах зимою. Але не зовсім ясно, за допомогою яких вправ, що, як і коли формується, як виявляються швидкісно-силові якості на різних швидкостях у кожному засобі підготовки. Таких досліджень дуже мало. Досі немає відомостей про опорні реакції при пересуванні на підйомах. Тому наші знання часто інтуїтивні. Однак останнім часом нагромаджено досить багато відомостей про швидкість, довжину і частоту кроків в різних ходах на дільницях різної крутості. Це дозволяє виявити дільниці, на яких у кожному виді підготовки швидкість пересування вище, ніж на лижах, тобто говорити про розвиток швидкісного компонента фізичних якостей.
Крокова імітація застосовується в підйоми крутіше ніж 5 при тренуванні невисокої інтенсивності. Швидкості пересування звичайно нижче за 2,5 м/с при довжині кроку 1 м. У кваліфікованих спортсменів крокова імітація викликає лише невеликий тренувальний ефект. У починаючих лижників він може бути значним, особливо при багаторазовому подоланні крутих підйомів. У них крокова імітація є основним засобом тренування в безсніжний час року.
Стрибкова імітація з палицями у підйом. На жаль, досі динамічні характеристики відштовхувань у цьому вигляді вправ зареєстровані тільки на рівнині, де цей засіб не застосовується. Проте безперечний могутній силовий вплив цієї вправи на багато які м’язові групи, і, передусім, на м’язи-розгиначи стегон. Як правило, тренування із застосуванням імітації з палицями проводиться на колах найбільшої важкості. Але імітація з палицями надає не тільки силовий вплив. Виявлено, що змагальна швидкість в імітації з палицями у першорозрядників описується виразом

V = 4,38 — 0,1а (4°<а<13°),
а довжина кроків і частота кроків в залежності від інтенсивності мають вигляд
L = 1,23 — 0,42а + 0,0085 i,
τ = 1,01 + 0,04а + 0,0107 i.
З цих співвідношень видно, що змагальна швидкість на підйомах в імітації вище, ніж на лижах (починаючи з 6), а на підйомі 13 різниця складає вже більше за 30%. Тому вона вище навіть тоді, коли підйоми в імітації долаються не з граничною швидкістю. Отже, імітація з палицями надає також і швидкісний вплив.
Частота кроків при імітації досягає 2,5 та більше кроків за секунду, що близько до максимальних значень і більше, ніж при пересуванні на лижах. Навіть на тренуванні зі середньою інтенсивністю при подоланні підйомів в імітації з палицями швидкість, як правило, висока. Таким чином, стрибкова імітація з палицями є могутнім спеціальним засобом швидкісно-силової підготовки лижників-гонщиків. Цей засіб використовується, як правило, в поєднанні з бігом, причому в значних обсягах його потрібно застосовувати лише при досягненні високого рівня тренувальності.
Істотну роль грає вибір тренувальних кіл. Бажано, щоб ґрунт на них був м’яким. Кола потрібно підбирати на декілька років, щоб мати можливість спостерігати за динамікою результатів. Крутість підйомів повинна бути різною. Найбільш ефективним є наступний розподіл підйомів пологі (до 6) — 20%, середні (6-12) — 50%, круті (понад 12) — 30%. Довжина підйомів повинна бути різною (обов’язково включати і короткі підйоми довжиною до 50 м, на яких підтримується висока швидкість), але не більше за 250 м, оскільки у разі більшої протяжності дуже падає швидкість їх подолання.
Лижеролери. Існує багато типів лижеролерів, що використовуються для швидкісно-силової підготовки лижників-гонщиків. Останнім часом в основному застосовуються легкі лижеролери (по типу виготовлених у Німеччині). Швидкість пересування на них (з коефіцієнтом тертя коливання 0,04-0,06) загалом вище, ніж на лижах. Наприклад, на підйомі 10 ведучі лижники досягають швидкості 4 м/с при довжині кроку до 2,5 м і частоті кроків 1,5-1,6 кроку за секунду. На лижах ці показники будуть іншими 3,5 м/с, 2 м, 1,5 м/с.
Виявлено (Кондрашов А.В.), що змагальна швидкість на лижеролерах у першорозрядників описується виразом
V = 5,1 — 0,23а (0°<а<10°),
а довжина і частота кроків
L = 2,11 + 0,0092i — 0,123а + 0018a⊃2; ,
τ = 0,34 + 0,0108 + 0,057а 0,0045a.
Порівняння даних виразів з аналогічними при пересуванні на лижах показує той же характер залежності, що і в прикладі для лижників високої кваліфікації. Відмінності пояснюються умовами пересування хорошим зчепленням лижеролерів з асфальтом, що виключає прослизання, а також високою якістю коливання.
Для підвищення ефективності лижеролерної підготовки необхідні лижеролерні траси. Сумарна довжина підйомів, спусків і рівнинних дільниць на такій трасі повинна бути приблизно однаковою. Потрібно уникати великих підйомів, їх довжина не повинна перевищувати 300 м, а висота — 50м. Підйоми потрібно вибирати наступної крутості пологі — 50%, середні — 35%, круті — 15%.
Рельєф лижеролерних трас повинен бути більш перетненим, ніж звичайне шосе, де сума перепадів висот на кожному кілометрі дуже рідко перевищує 20 м. На шосе, як правило, не буває і крутих підйомів (з крутістю 10 і більш), які обов’язкові на лижеролерній трасі. Лижеролерні траси, призначені для лижників різної кваліфікації, необхідно будувати у вигляді сполучуючихся петель різної міри трудності.
Лижна підготовка. Розвиток швидкісно-силових якостей при пересуванні на лижах носить спеціалізований характер. Є можливість виборчо впливати на різні сторони цього процесу. Дуже важливо правильно вибирати тренувальні кола. Основним показником може служити сума перепадів висот на кожному кілометрі траси. Для першорозрядників і майстрів спорту цей показник повинен знаходитися в межах 30-40 м, для спортсменів II розряду 20-35 м, для III розряду — 15-25 м. У жінок ці величини знижені на 10%. Чим важче траса, тим краще розвивається сила м’язів, оскільки на підйомі подаються підвищені вимоги до їх роботи. Тренування повинні проходити на рельєфі вказаної важкості, але їх треба постійно варіювати. Крім того, 15% обсягу рекомендується виконувати на більш легкому рельєфі (але з підвищеними швидкостями) і стільки ж на рельєфі, важкість якого перевищує вказану межу. Все це передбачає постійне врахування профілів тренувальних та змагальних трас, що поки ще не увійшло в практику роботи тренерів.
Змагальні швидкості для кожної категорії лижників визначаються вимогами спортивної класифікації, причому швидкості починаючих лижників майже вдвічі нижче рекордних досягнень. Потрібно враховувати також, що загальні швидкості значно міняються в залежності від умов ковзання. Так, якщо швидкість лижника при доброму ковзанні прийняти за 100%, то при поганому вона становитиме 94%, по м’якій лижні — 80%, при ожеледі — 105%. На швидкість пересування істотно впливає розташування підйомів, спусків і рівнинних ділянок на трасі. Якщо прийняти швидкість проходження рівнинної траси за 100%, то можна так підібрати трасу, що швидкість в тих же умовах ковзання становитиме 115% і вище. Цей приклад ілюструє можливості тренера впливати на швидкість пересування лижника.
Для розвитку швидкісно-силових якостей лижників при підготовці на снігу необхідно провести швидкісне тренування на коротких відрізках з швидкістю 100-105% від змагальної інтервальним та повторним методом, а також спеціальну силову роботу одночасними ходами і навперемінно тільки за допомогою рук — дистанційно, рівномірний тривалий час (до 60-90 хвилин). Рекомендується змагатися на швидкісних і полегшених трасах не менш 5-7 разів за сезон і планувати в ряді гонок проходження частини дистанції з межовою швидкістю.
Вияв швидкісно-силових якостей специфічний для кожного способу пересування. Розвиток цих якостей відбувається лише при достатньому обсязі застосування кожного ходу [31].
1.4.2 Модельні характеристики функціональних можливостей лижників-гонщиків
Вимоги, що пред’являються організму лижника під час гонки, абсолютно однозначно показують, що добре треновані спортсмени можуть добитися успіху. Якого рівня функціональних і швидкісно-силових показників (що визначаються тестуванням) повинен досягнути лижник, щоб показати запланований результат? Це питання незрозуміле до кінця в багатьох відносинах. По-перше, поки не визначено набір тестових показників, що зумовлює можливість досягнення конкретного результату. По-друге, не виявлено мінімальні значення цих показників, які необхідні для досягнення запланованого результату. Нарешті, кожний лижник на шляху до високого результату проходить через ряд проміжних цілей, яким відповідають свої модельні характеристики. Взаємозв’язок результатів, навантажень і окремих характеристик далеко не лінійний. Визначити оптимальну динаміку зростання цих показників поки не вдається. Однак до нинішнього часу проведено значне число обстежень лижників різного віку і кваліфікації, що дозволяють з певною часткою упевненості говорити про адекватність моделей стану гонщиків.
Як приклад приведемо модельні характеристики лижників різної кваліфікації (табл. 2). Параметри тренувальних навантажень, відповідні рівням функціонального розвитку — питання більш зрозуміле і відпрацьоване тренерами і фахівцями в процесі багаторічного тренування. Організм спортсмена володіє дивними компенсаторними можливостями, і нерідко успіху домагаються лижники, у яких немає рекордних показників в функціональних тестах, але всі вони знаходяться на досить високому рівні. Відмічені випадки, коли лижники з невисоким МПК досягали непоганих результатів (але не чемпіонських). Мабуть, підготовленість спортсмена визначається лише сукупністю різних тестових показників.
Якщо вдасться зв’язати зростання різних функціональних і швидкісно-силових показників з параметрами навантажень, то з’явиться можливість в повній мірі застосувати методи імітаційного моделювання. У цьому випадку тренувальні плани спочатку можуть «програватись» на ПЕОМ для відбору найбільш раціонального поєднання засобів підготовки, обсягу та інтенсивності їх застосування. Метою програми буде вихід на запланований рівень функціональних і швидкісно-силових можливостей, що забезпечують досягнення максимального результату.
1.5 Модельні характеристики спеціальних силових показників лижників-гонщиків високої кваліфікації
1.5.1 Динаміка розвитку спеціальних силових якостей у лижників-гонщиків різної кваліфікації
У лижному спорті велике значення має рівень розвитку спеціальних силових якостей (абсолютної і відносної спеціальної сили, часу відштовхування, вибухової і відносної вибухової сили), що виявляються в робочих позах.
Якщо рівень розвитку одної з цих якостей не досягає потрібного, цю якість необхідно вдосконалити на спеціальних заняттях. При цьому треба враховувати, що поліпшувати окремі фізичні якості раціональніше в періоди їх природного зростання. Це положення, обґрунтоване багатьма фахівцями, торкається і спеціальних силових показників.
Розглянемо, як розвиваються спеціальні силові показники у спортсменів різного віку і різної спортивної кваліфікації. Рівень розвитку спеціальної сили безперервно зростає з підвищенням спортивної кваліфікації (табл. 3). Це збільшення відбувається порівняно плавно до 13-14 років (до I юнацького розряду). З 13-14 років до 19-21 року (майстри спорту) відмічається бурхливе зростання (стрибок) спеціальної сили, причому в кожній групі темпи приросту неоднакові. Вони більш виражені у 14-15-тирічних спортсменів. З 19-21 року до 22-25 років (майстри спорту) показники спеціальної сили стабілізуються, темпи приросту в цей період незначні в середньому 4%. З 22-25 років і до 26-30 років (майстри спорту, майстри спорту міжнародного класу) знову відмічається зростання показників спеціальної сили в середньому на 8%. Якщо зіставити показники спеціальної сили 22-25-тирічних спортсменів і 26-30-тирічних, то можна відмітити деяку перевагу останніх (майстрів спорту міжнародного класу) у всіх специфічних показниках (відповідно на 7,3 7,2 24,0 кг). Таким чином, спеціальна сила у лижників різного віку (від 11 до 30 років) і різної спортивної кваліфікації (від новаків до МСМК) розвивається нерівномірно, стрибкоподібно, періоди бурхливого розвитку зміняються періодами плавного зростання показників спеціальної сили. Найбільш інтенсивне збільшення показників спеціальної сили спостерігається в 14-15 років, темпи приросту становлять 45% (табл. 3).
Динаміка показників часу відштовхування у лижників-гонщиків в специфічних рухах має свої особливості (табл. 4). Щорічний приріст показників часу відштовхування неоднаковий. Найбільш інтенсивне поліпшення цих показників відбувається у віці 17-18 років (I розряд) при одночасному відштовхуванні руками на 0,05 с, відштовхуванні ногами на 0,06 с.
Показники часу відштовхування з 19-21 до 23-25 років (МС) змінюються у досліджуваних рухах неоднаково при відштовхуванні ногами зменшаються (поліпшуються) в середньому на 5%, при навперемінному відштовхуванні руками стабілізуються, а при одночасному відштовхуванні руками збільшуються (погіршуються) в середньому на 5%.
У віці від 22-25 до 26-30 років ці показники зменшуються незначно при одночасному відштовхуванні руками на 0,01 с, при відштовхуванні ногами на 0,02 с, а при навперемінному відштовхуванні руками залишаються без змін.
Таким чином, зміна часу відштовхування відбувається нерівномірно, періоди посиленого поліпшення показників змінюються періодами стабілізації. Ця нерівномірність, мабуть, пов’язана з різною мірою тренувальності, специфікою тренування, збільшенням показників спеціальної сили, а також із зростанням спортивно-технічної майстерності.
Показники спеціальної відносної сили також збільшуються із зростанням спортивної кваліфікації і віком (табл. 5). Однак, це збільшення відбувається нерівномірно. З 11-12 років до 12-13 років (новаки — II юнацький розряд) відносна сила росте рівномірно, з 13-14 до 16-17 (I юн. розряд — II розряд) ці показники стабілізуються. Надалі продовжується її бурхливе зростання, і до 26-30 років (МСМК) вона досягає максимальних величин. Найбільший приріст абсолютних показників відносної сили спостерігається в 13-14 років. Так, при одночасному відштовхуванні руками він становить 0,08 кг, навперемінному відштовхуванні руками 0,08 кг, відштовхуванні ногами 0,35 кг. Аналіз розвитку відносної спеціальної сили показав, що темпи зростання її безперервно збільшуються.
Дані, що характеризують вікові зміни вибухової сили, приведені в табл. 6. Показники вибухової сили з віком безперервно збільшуються, причому змінюються вони нерівномірно. Так, від 11 до 13 років (новаки – I юн. розряд) зафіксоване плавне і безперервне зростання, з 13-14 до 14-15 років (I юн. — III розряд) — стрибкоподібне збільшення показників. При одночасному та навперемінному відштовхуванні руками і відштовхуванні ногами приріст складає відповідно 182,7 кг/с, 94,91 кг/с та 587,56 кг/с. Інтенсивне зростання вибухової сили продовжується до 19-21 року (МС). У віці від 19-21 до 22-25 років (МС) спостерігається тенденція до стабілізації показників вибухової сили, а в 26-30 років (МСМК) знову починається їх зростання (в середньому на 14%).
При зіставленні даних 22-25 і 26-30-тирічних спортсменів виявляється значна перевага 26-30-тирічних лижників-гонщиків (МСМК) в темпах приросту. Так, при одночасному відштовхуванні руками вони випереджають більш молодих спортсменів на 64,4 кг/с, при навперемінному відштовхуванні руками — на 56.8 кг/с, при відштовхуванні ногами на 466,0 кг/с. Виходячи з вищезазначеного можна зробити висновок, що систематичні заняття лижними гонками впливають позитивним чином на розвиток вибухової сили в підлітковому (14-15 років) і старшому (17-18 років) юнацькому віці. Це підтверджується абсолютними показниками вибухової сили, а також їх інтенсивним щорічним приростом.
У всіх вікових групах, що вивчаються, відмічається поступальний розвиток показників відносної вибухової сили у всіх специфічних рухах (табл. 7). У період з 11 до 13 років (новаки I юн. розряд) вона росте рівномірно. Найбільші темпи приросту відмічаються в 14-15 років (III розряд), в середньому на 55%, 16-17 років (II розряд), в середньому на 55%, і 17-18 років (I розряд) в середньому на 21%.
Збільшення показників відносної вибухової сили за один рік у віці від 13-14 до 14-15 років складає при одночасному відштовхуванні руками 3,01 кг/с, при навперемінному відштовхуванні руками 1,60 кг/с, відштовхуванні ногами 6,0 кг/с (37%).
Аналізуючи показники відносної вибухової сили (МС) від 19-21 до 22-25-тирічних спортсменів можна зробити висновок, що вони у всіх випробуваних рухах вище у 22-25-тирічних відповідно на 0,6 кг/с, 0,51 кг/с, 6,47 кг/с.
Зіставлення показників темпу приросту відносної вибухової сили 22-25 і 26-30-тирічних лижників-гонщиків (МС і МСМК) свідчить про те, що 26- 30-тирічні спортсмени мають неістотні переваги. Так, при одночасному і навперемінному відштовхуванні руками ця перевага складає відповідно 0,55 кг/с і 0,61 кг/с, при відштовхуванні ногами 4,46 кг/с.
На закінчення необхідно зазначити, що розвиток відносної вибухової сили відбувається протягом вікового періоду, що усього досліджується від 11 до 30 років. Однак темпи щорічного приросту цих показників схильні до значних змін рівномірне, плавне зростання зміняється періодом інтенсивного, стрибкоподібного зростання. Найбільші темпи збільшення мають 14-15-тирічні, в середньому 50%, і 17-18-тирічні, у середньому 21% (відповідно III і I розряди).
Аналіз зміни спеціальних силових якостей з віком спортсменів (сили, часу відштовхування, відносної сили, вибухової сили, відносної вибухової сили) виявив безперервне збільшення цих показників (час відштовхування меншає), яке відбувається нерівномірно, стрибкоподібно.
Найбільш інтенсивний розвиток спеціальної сили відбувається в 13-15 років (III розряд), поліпшення показника часу відштовхування — в 17-18 років (I розряд), відносної спеціальної сили — в 13-14 років і в 19-21 рік (відповідно I юн. розряд і МС), вибухової сили і відносної вибухової сили — в 14-15 років і 17-18 років (відповідно III і I спортивні розряди).
1.5.2 Взаємозв’язок спеціальних силових показників зі спортивними результатами у лижників-гонщиків високої спортивної кваліфікації
Розглядаючи особливості зв’язків абсолютних і відносних показників специфічної сили зі спортивними результатами у лижників-гонщиків різного віку і різної спортивної кваліфікації, можна вивести, що в юнацькі роки (10-14 років) зв’язок між абсолютною і відносною спеціальною силою і спортивними результатами більш щільний, ніж в старшому віці.
Стан таких показників як час відштовхування (час опорної реакції), абсолютна і відносна вибухова сила (потужність поштовху), що виявляється в робочих позах, значно сильніше коригує зі спортивними результатами в лижних гонках у всіх вікових групах і на всіх рівнях спортивно-технічної майстерності, ніж інші фізіологічні показники. Особливо велике значення має такий показник, як вибухова сила (відносна вибухова сила), який описує як силу, так і швидкість відштовхування, що дуже важливо в лижних гонках. Чим вище даний показник, тим, за інших однакових умов, кваліфікованіше спортсмен. Крім того, відомо, що, чим нижче рівень спортивної майстерності і менше вік, тим вище зв’язок специфічних силових показників зі спортивним результатом.
По досягненні I-го спортивного розряду щільність зв’язків спеціальних силових показників зі спортивними результатами зменшується. Певно, можна передбачити, що існує деякий мінімальний рівень кожного з силових показників і їх суми разом, досягнення якого вже дає можливість показувати спортивні результати високого класу. Якщо спортсмен досяг певного рівня розвитку спеціальних силових показників, то, певне, у нього є інші недоліки (в техніці лижних ходів, в рівні розвитку функціональних можливостей та ін.).
У табл. 8 приведені значення рівнів розвитку спеціальної сили, необхідних для досягнення високих спортивних результатів у лижних гонках (вік 19-23 роки, кваліфікація I розряд — МС), виходячи з аналізу як кореляційних зв’язків, так і динаміки цих показників у спортсменів різної кваліфікації.

Розділ 2. Методи і організація досліджень
2.1 Загальна характеристика методів і обробка даних дослідження
Для рішення поставлених задач використовувалися загальноприйняті і спеціально розроблені методи досліджень.
1. Методи теоретичного аналізу, узагальнення.
2. Методи педагогічного обстеження спостереження, тестові випробування фізичної підготовленості.
3. Методи педагогічного експерименту.
4. Методи медично-біологічного обстеження, фізіологічні проби.
Обчислювальні, статистичні і інші методи кількісного аналізу і формалізованого представлення даних.
2.1.1 Методи теоретичного аналізу, узагальнення
Вивчення і узагальнення вітчизняної та зарубіжної науково-методичної літератури. При вивченні та аналізі літературних джерел з даної проблеми виявилися основні чинники, від яких залежить результат у лижному спорті, найбільш раціональні, з нашої точки зору, засоби та методи, що застосовуються лижниками-гонщиками різної кваліфікації та спортсменами, представниками інших видів спорту циклічного характеру і видів спорту, пов’язаних з виявом сили. Основна увага була зосереджена на роботах з проблем силової підготовки у спортсменів високої кваліфікації. У зв’язку з цим не менший інтерес мала для нас література з різних питань, пов’язаних з модельними характеристиками (як силовими і спеціальними силовими, так і фізіологічними). Були схилені до аналізу труди, що містять відомості з вивчаємого питання з анатомії, спортивної фізіології, біохімії, біомеханіки, теорії і методики фізичного виховання.
Інтерв’ювання та опит тренерів і спортсменів. При узагальненні досвіду передової спортивної практики враховувалися точки зору ведучих українських, російських і деяких зарубіжних тренерів і фахівців, викладачів ВНЗів та спортсменів. Інтерв’ювання та опит проводилися в основному у формі особистих бесід, аналізу накопиченого в цьому питанні досвіду. Ці дані допомогли глибше і різностороннє вивчити і узагальнити цікавлячи нас питання.
Збір даних, а також бесіди з ведучими тренерами і фахівцями проводилися на змаганнях з лижних гонках, інших видів спорту в багатьох містах України, Росії, а також за кордоном в Болгарії, Італії, Туреччині.
Аналітичний огляд літературних даних і опиту тренерів і спортсменів наведено в гл.1. Огляд охопив 57 літературних джерел. За результатами літературного огляду і опиту оцінено стан проблеми силової підготовки у лижних гонках. Виявлені основні напрями з проблеми, що вивчається. У результаті конкретизована постановка проблеми дослідження і висунена робоча гіпотеза її рішення.
2.1.2 Методи педагогічного обстеження
Педагогічні спостереження. На всіх етапах дослідницької роботи нами широко використовувався метод педагогічних спостережень. Об’єктом цих спостережень з’явився тренувальний процес у лижному спорті, а зокрема, тренувальний процес в групах відділення лижних гонок Харківської ШВСМ, збірна ХДАФК з лижних гонок, збірній Харківської області і УОР №2. Особлива увага була приділена тренуванню, задачею якого був розвиток силових якостей, за допомогою застосування стандартних силових комплексів вправ.
Спостереженням необхідно було виявити, як в процесі тренування змінювалися якісні і кількісні силові показники виконання вправ, а відповідно власне силові показники спортсменів. Нас цікавило, як різні за мірою навантаження (мале, середнє, значне, велике) впливають на організм спортсмена, яка послідовність комплексів в тренувальному занятті більш раціональна і яким чином краще побудувати тренувальний процес в мікроциклах, щоб забезпечити підвищення ефективності останнього.
Для більш детального аналізу тренувального процесу із застосуванням стандартних тренувальних завдань силової спрямованості була вибрана група спортсменів, членів збірної команди Харківської області з лижних гонок (вік 18-24 роки, кваліфікація КМС та I розряд, стаж занять спортом 6-10 років, кількість — 8 чоловік). Оцінку ефективності застосування комплексів вправ силової спрямованості проводили за допомогою найбільш інформативних, з нашої точки зору, тестів і контрольних випробувань, що дозволяють оцінити динаміку як власне силових показників, так і показників, що характеризують спеціальні силові якості лижників-гонщиків.
2.1.3 Методи педагогічного експерименту
Педагогічний експеримент був основним методом досліджень, які проводилися в лабораторіях і природних умовах.
У процесі проведення експерименту вирішувалися наступні задачі а) вибрати вправи силової спрямованості, що є з нашої точки зору найбільш ефективними і що надають цілеспрямований вплив на робочі м’язи і групи м’язів; б) скласти стандартні комплекси вправ силової спрямованості для основних груп м’язів з урахуванням найбільш ефективного чергування режимів виконання вправ «всередині» комплексу; в) зробити ранжирування навантажень в комплексах (за Платоновим); г) вибрати найбільш оптимальні критерії оцінки власне силової і спеціально силової підготовки лижників-гонщиків; д) оцінити ефективність застосування стандартного комплексу вправ в підготовчому періоді річного циклу підготовки у лижників-гонщиків високої кваліфікації, використовуючи для аналізу результати контроль-вимірювань, випробувань і змагань по ЗФП і СФП серед лижників.
Для оцінки динаміки власне силових показників використовувалися результати спортсменів в окремих вправах, що входять до складу силових комплексів. А для оцінки спеціальних силових якостей спортсменів застосовувалися спеціально підібрані контрольні вправи, що дозволяють оцінити динаміку останніх
1. Подолання на лижеролерах підйому стандартної довжини і крутості (5-6 і 400 м) з максимальною інтенсивністю навперемінно і одночасно лише руками,
2. «утримання» заданого темпу рухів при змінній роботі руками на стандартному гумовому амортизаторі (сек.),
3. модифікований силовий тест по методиці Карпмана-Мешконіса, що дозволяє оцінити показник «силовий PWC170».
2.1.4 Методи медично-біологічного обстеження
Електрокардіографія. Запис електрокардіограм до і після навантаження проводився на електрокардіографі вітчизняного виробництва по загальноприйнятій методиці в умовах обласного диспансеру і лікарського кабінету Харківської ШВСМ. Функціональні тести і проби. У процесі досліджень ми використали деякі із загальноприйнятих тестів і проб
1. Середній артеріальний тиск, що є одним з важливих показників гемодінамики. Математично метод обчислення середнього тиску
АТсист
Середнє АТ = АТдіаст +
2
Спостереження показують що при фізичному стомленні середнє АТ підвищуються на 10-30 мм.рт.ст.
2. Дослідження динаміки ЧСС і показника ПФС (показника функціонального стану) по методу Мешконіса.
3. Визначення показника силового PWC170 по модифікованому методу Карпмана

170 — ЧСС1
PWC 170 = F1+ (F2-F1) х ,
ЧСС2 — ЧСС1
де засіб тесту — гумовий, стандартний амортизатор. Висота (L) кріплення — 2 м, довжина розтягнутого амортизатора — 3 м. Навантаження Р1 і Р2 задається за допомогою зміни частоти рухів F1 і F2 роботи з амортизатором одночасним одно кроковим ходом. Величини F1 і F2 підібрані так, що значення ЧСС1 і ЧСС2 відповідають орієнтовно 120 і 150 уд/хвил. Одиницею вимірювання [PWC 170] є частота рухів з амортизатором на пульсі 170 уд/хвил. Тривалість F1 =F2=5 хвил. Час відпочинку між навантаженнями Тотд = 3 хвил. Після виконання Р2 вимірюється значення ЧСС1 разом з ЧСС2. Значення ЧСС вимірюються по методиці Мешконіса (кожні 10 сек. протягом 5 хвил.). Внаслідок останніх вимірювань набуваємо значень ПФС (показник функціонального стан) і графіка динаміки ЧСС в процесі 5-тиминутного відновлення.
ПФС = 600 24 х а — S хі — а ,
Де ПФС — показник функціонального стану,
600 — експерементально встановлена величина,
а — значення ЧСС за 10 сек. з початкового рівня,
хi — значення ЧСС за кожні 10 сек. з трьоххвилинного періоду відновлення,
S |хі — а|- сума абсолютних значень різниць між ЧСС за кожні 10 сек. трьоххвилинного відновлення і початкової ЧСС за 10 сек.
У даній формулі кількісно відображена функціональна значущість ряду приватних показників стаціонарного і перехідного процесів системи регуляції кардіоритму.
За формою відновлення ЧСС при функціональних пробах можна розрізнити три типи кривих. Перший тип — швидке, менше 2-х хвилин, експонентне відновлення до початкового рівня. Другий тип — криві з «перерегулюванням» (негативна фаза пульсу, тобто зниження її в який-небудь момент відновлення нижче початкового рівня). Такі криві свідчать про переважання парасимпатичної вегетативної регуляції, тим більшим, ніж глибше та довше негативна фаза. Третій тип — експонентні криві з часом відновлення більш 2-х хвилин. Вони відображають певне переважання збудливих механізмів рефлекторної регуляції.
Форма кривих відновлення ЧСС (тип рефлекторного регулювання) визначається поєднанням спадкових і придбаних властивостей організму в звичайних умовах може зберігатися протягом ряду років. Однак в особливих умовах (неадекватні навантаження, «предхвороба», початок захворювання тощо) типові для даної людини форми кривих можуть різко мінятися. Діапазон рівня розташування кривих відновлення ЧСС так само індивідуальний у одних роками зберігається вузький діапазон, у інших він вельми широкий, що відображає стійкість або, навпаки рухливість механізмів регуляції. По мірі адаптації до фізичних навантажень криві ЧСС при функціональних пробах, як правило, знижуються.

2.1.5 Математична обробка матеріалів досліджень
Щоб об’єктивно оцінити міру надійності і достовірність отриманого матеріалу досліджень, виявити закономірність та зміну показників, що вивчаються, нами були використані методи математичної статистики, а саме для вимірювання показника функціонального стану
ПФС = 600 24 х а — S хі — а,
для визначення показника силового PWC170 по методу Карпмана

170 — ЧСС1
PWC 170 = F1+ (F2-F1) х
ЧСС2 — ЧСС1
для вимірювання змагальної швидкості в імітації з палицями
V = 4,38 — 0,1а (4°<а<13°),
для вимірювання довжини і частоти кроків в залежності від інтенсивності
L = 1,23 — 0,42а + 0,0085 i,
τ = 1,01 + 0,04а + 0,0107 i,
для виявлення змагальної швидкості на лижеролерах
V = 5,1 — 0,23а (0°<а<10°),
для вимірювання довжини і частоти кроків при змаганнях на лижеролерах
L = 2,11 + 0,0092i — 0,123а + 0018a⊃2; ,
τ = 0,34 + 0,0108 + 0,057а 0,0045a,
та інші вимірювання.
По закінченні кожного етапу досліджень оброблялися кількісні дані, що характеризують динаміку власне силових і спеціально силових показників. Все це дало можливість привести отримані дані в певну і зручну для аналізу форму.

2.2 Організація досліджень
На основі досліджень розроблені стандартні комплекси вправ силової спрямованості, методика їх застосовується з урахуванням ранжирування їх по навантаженнях (за Платоновим), запропоновані різні засоби та методи контролю, контрольні тести, що найбільш інформативно характеризують динаміку силових показників лижників-гонщиків високої кваліфікації.
Критично проаналізовані дані дослідження і узагальнений досвід українських і зарубіжних фахівців, а також особистий досвід. Переглянена, систематизована, доповнена з подальшим викладом система силового тренування в лижних гонках на основі стандартних тренувальних завдань.
На основі аналізу конкретних задач і досягнутих результатів, нами умовно виділено три основних етапи досліджень.
На першому етапі (2004-2005 рр.) відбувалося формування предмета дослідження. У ці роки проводився аналіз літературних джерел. Проводилися зустрічі та обмін інформацією з провідними українськими і зарубіжними фахівцями, здійснювалися педагогічні спостереження за тренувальним процесом в різних збірних командах.
На другому етапі (2005-2006 рр.) експеримент проводився в лабораторних і природних умовах тренувальних занять в групі ШВСМ. З’ясувався вплив на організм лижників тренувальних силових комплексів з різною мірою навантаження, в різних послідовностях. Знаходилися оптимальні рішення в формуванні структури циклів силової підготовки. Знаходилися найбільш інформативні критерії для оцінки рівня спеціальної силової підготовленості. Пробувалися різні засоби і методи контролю за функціональним станом спортсменів.
На третьому етапі (2006-2007 рр.) відбувалося теоретичне і прикладне узагальнення результатів, систематизація результатів як попереднього, так і основного експерименту.

Розділ 3. Розробка і обґрунтування стандартних тренувальних завдань силової спрямованості для лижників-гонщиків високої кваліфікації
3.1 Попередній експеримент (вибір та ранжирування вправ)
На етапі попереднього експерименту нами була проаналізована велика кількість літературних джерел, що вмістили у собі інформацію по силовій підготовці, різних вправ силового характеру, комплексів вправ і різних методик по їх застосуванню (18-30, 46-47). Для того, щоб визначити, які ж вправи вибрати для застосування їх в процесі підготовки у лижників-гонщиків, ми з’ясували які окремі м’язи і м’язові групи несуть основне навантаження при виконанні лижних рухів.
Руху в плечовому суглобі (м’язи, що беруть участь в роботі).
Згинання плеча (руху уперед)
— передня частина дельтовидного м’яза,
— великий грудний м’яз,
— клювоплечовий,
— двоголовий.
Розгинання плеча (рух назад)
— задня частина дельтовидного м’яза,
— найширший м’яз спини,
— підосний,
— малий круглий,
— великий круглий.
Рух у локтевому суглобі (м’язи, що беруть участь в роботі).
Згинання передпліччя
— двоголовий м’яз плеча,
— плечовий,
— плечелучовий,
— круглий пронатор.
Розгинання передпліччя
— трицепс плеча,
— локтевий м’яз.
М’язи тулуба.
Розгинання тулуба
— трапецієподібний,
— верхній і нижній задні зубчаті,
— пластирний м’яз шиї та голови,
— м’яз-випрямлювач хребта,
— поперечно-остистий,
— короткі м’язи спини.
Згинання тулуба
— грудино-ключично-сосцевидний,
— сходові м’язи,
— довгий м’яз голови та шиї,
— прямий і косий м’язи живота,
— підвздошно-поясничний м’яз.
Рух у тазостегновому суглобі.
Згинання стегна (рух уперед)
— підвздошно-поясничний,
— кравецький,
— м’яз-натягувач широкої фасції,
— гребешковий м’яз,
— прямий м’яз стегна.
Розгинання стегна (рух назад)
— великий ягодичний м’яз,
— двоголовий м’яз стегна,
— напівсухожильний,
— напівпоперечний,
— великий приводячий м’яз.
Рух у колінному суглобі.
Згинання в колінному суглобі
— двоголовий м’яз стегна,
— напівсухожильний,
— напівпоперечний,
— кравецький,
— ніжний,
— підколінний,
— ікроніжний,
— підошвенний.
Розгинання в колінному суглобі
— чотирьохголовий м’яз стегна.
Природно, що значення і внесок в роботу такої великої кількості м’язів розрізнений. Тому, ми пішли шляхом визначення найбільш значущих для реалізації рухів, властивих лижним гонкам, м’язів.
Спираючись на великий досвід в силовій підготовці, накопичений в таких видах спорту, як атлетизм (Дж. Уайдер, Семенов В.Г., Костюченков В.Н., Воробйов А.Н., Власов Ю.П. та інш.), плавання (Платонов В.Н., Фесенко С.П., Шуберт М., Дж. Кауінсилмен), велоспорті (Васил’їв Б.А., Манаков С.М., Сайхуджин Г. Р., Капітонов В.А.) та лижні гонки (Кузнєцов В.К., Манжосов В.Н., Донськой Д.Д., Колчін П.К., Ростовцев В.Л., Девальд В.Г., Дунаєв К.С. та ін.) ми відібрали вправи силового характеру, що надають ефективний вплив на найбільш значущі м’язи, і що дуже важливо, були б схожі або наближалися за своїми кінематичними характеристиками до рухів лижника-гонщика. Відібрані нами вправи, представлені відповідно до їх застосування і використання тих або інших спортивних снарядів, а також розділені на великі м’язові групи.
М’язи верхнього плечового поясу.
— підтягнення на перекладині
1) звичайним хватом,
2) широким хватом,
3) зворотним хватом.
— віджими на брус’ях
1) звичайним хватом,
2) зворотним хватом.
— віджими від землі
1) руки на ширині плечей,
2) руки широко розведені по сторонах.
— вправи зі штангою
1) поштовх від грудей з положення лежачи,
2) поштовх від грудей широким хватом з положення лежачи,
3) жим з-за голови з положення стоячи,
4) жим з-за голови широким хватом з положення стоячи,
5) тяга штанги до грудей.
М’язи брюшного пресу.
1) згинання-розгинання тулуба з положення сидячи,
2) згинання-розгинання тулуба з положення лежачи, ноги на лавці,
3) тяга високо закріпленої гуми до низу з положення стоячи навколішки.
М’язи ніг.
1) присідання з малою амплітудою і зовнішнім обтяженням,
2) стрибки-многоскоки в піску і на ґрунті,
3) різні види «пригібної» ходьби.
Вправи, представлені вище, ми застосовували в складі стандартних комплексів у великому об’ємі під час базової силової підготовки (квітень-червень) та в комплексі зі спеціальними силовими вправами в період спеціалізованої силової підготовки. Як спеціальні силові засоби застосовувалося
— пересування на лижеролерах одночасними ходами і тільки за допомогою навперемінної роботи рук,
— силова робота з гумовими амортизаторами різної пружності,
— стрибкова імітація з лижними палицями у підйомі.
Спеціалізована силова підготовка проводилася у великому об’ємі протягом усього підготовчого періоду (до кінця жовтня) та в меншому об’ємі в змагальному періоді річного циклу підготовки.
3.2 Розробка стандартних тренувальних завдань
У системі програмно-методичного забезпечення тренувального процесу тренувальні завдання порівняно недавно отримали визнання і термінологічне обґрунтування як структурну одиницю тренувального процесу. Зараз можна говорити, що тренувальні завдання є початковими елементом структури тренування. Однак деякі фахівці в області спорту розуміють навантаження і тренувальне завдання, як одне і те ж. Стисло охарактеризуємо і розкриємо ці два поняття.
У теорії і методиці фізичного виховання під навантаженням розуміється, передусім, кількісна міра впливу фізичних вправ. Загальний об’єм навантаження у вправах циклічного характеру частіше за все оцінюється по кілометражу (сумарному) за одне заняття, тиждень і т.д., у вправах з навантаженням по числу підйомів штанги, гирі, гантель і т.д. В останні роки для сумарної оцінки навантаження по величині функціональних зсувів (тобто внутрішньої фізіологічної сторони навантаження) використовується безперервна і досить часта реєстрація частоти серцевих скорочень з допомогою різних тестерів і телеметричних систем і розрахунок сумарних енергозатрат. Абсолютна інтенсивність внутрішнього навантаження визначається величиною витрат в одиницю часу.
М.А. Годік [11] класифікує тренувальні навантаження, враховуючи наступні характеристики
— спеціализованість, тобто міру схожості даного тренувального завдання з змагальною вправою,
— спрямованість, яка виявляється у впливі тренувальної вправи на розвиток тієї або іншої рухової якості,
— координаційну складність, що впливає на величину тренувальних ефектів,
— необхідність обліку умов, в яких проходять тренувальні заняття (температуру, інвентар і т.д.),
— міру впливу вправ на організм спортсменів.
Чому початковою структурною одиницею тренування є не навантаження, а тренувальне завдання? На це питання дає відповідь в своїй роботі В.П. Попов. На його думку, абстрактні поняття роботи і відпочинку не несуть педагогічної інформації. Робота і відпочинок придбавають педагогічне значення тільки тоді, коли вони певним чином організовані. А організованим певним чином робота і відпочинок це вже тренувальне завдання, що дає відоме тренувальне навантаження організму спортсмена і що має конкретне педагогічне значення і зміст. Основне полягає в тому, що тренувальні завдання завжди дозволяють вирішувати в занятті конкретну педагогічну задачу, а тренувальне заняття це як би певна послідовність тренувальних завдань.
Враховуючи все вищесказане, можна дати наступне визначення тренувальному завданню це частина плану тренувального заняття, що складається з однієї вправи або комплексу фізичних вправ, що виконується з певними педагогічними задачами тренувального процесу.
Тренувальне завдання розглядається як первинна ланка в реалізації цілеспрямованого і більш чіткого управління тренуванням. У тренувальному завданні є важлива умова педагогічний і функціональний вплив на організм спортсмена в процесі виконання цього завдання.
Досвід багатьох ведучих тренерів, працюючих в різних видах спорту, показав, що тренувальне завдання є дуже ефективною організаційною формою і елементом структури тренувального процесу. Ряд тренерів мають набір направлених завдань з тактикою використання їх на тренувальному занятті. Однак, в основному, фахівці розраховують на свій особистий досвід. Причому більшість тренерів в описках більш ефективних тренувальних завдань значно зменшують їх каталог.
Виходячи з фізіологічної спрямованості вправ, німецькі фахівці розділили тренувальні завдання на наступні п’ять груп
— компенсуючі — дуже помірній інтенсивності, що використовуються, головним чином, у відновних цілях,
— основні — виконуються в умовах стійкого стану,
— підвищені (розвиваючі) — при значному зростанні діяльність анаеробних джерел енергозабезпечення,
— межові — виконуються в зоні рівня максимального споживання кисню,
— граничні — обумовлюючі максимальні зміни в протіканні анаеробних процесів і пред’являючи гранично високі вимоги до мобілізації всіх резервів організму спортсмена.
Типовою межею побудови тренувального завдання виступає його стандартизація, яка передбачає (при багаторазовому використанні завдання) досягнення позитивного ефекту і полягає в наступному
— забезпечення довготривалої пристосованості морфо-функціональної перебудови організму, на базі якої досягається розвиток фізичних якостей,
— закріплення досягнутого і створення подальшого прогресу в підготовці спортсменів.
Побудова учбово-тренувального процесу на основі використання стандартних тренувальних завдань дозволяє забезпечити
— одноманітність методики підготовки,
— диференціацію і цілеспрямований вплив на організм спортсменів,
— зниження монотонності за допомогою методу варіативності при побудові комплексів,
— збільшення діапазону доцільних варіацій основних рухових дій,
— створення умов оптимального співвідношення повторюваності і варіативності,
— значне упорядкування тренувального процесу.
Внаслідок проведених нами досліджень і накопиченого досвіду ми отримали стандартні комплекси вправ силової спрямованості для ведучих м’язових груп відповідно до принципів варіативності і диференціації навантажень, складені з вправ, приведених в розділі 3.1. Аналізуючи різні варіанти чергування режимів роботи «всередині» комплексу. Ми прийняли як основний наступний варіант
динамічний (ізотонічний) режим — статичний (ізометричний) режим динамічний (ізотонічний) — динамічний (ізотонічний) — динамічний (ізотонічний) режим.
Причому виконання вправ в динамічному режимі має різний зміст. У першому випадку це виконання вправи з високою інтенсивністю до явного падіння швидкості виконання вправи, у другому — виконання вправи, у відмінній від першої варіації, з високою інтенсивністю, в третьому — виконання вправи з максимальним зовнішнім обтяженням, коли число повторень дуже мале, в четвертому — виконання вправи з високою інтенсивністю «до відказу».
Таке чергування режимів виконання вправ стандартного силового комплексу на нашій думку найбільш ефективно і приводить до більш високих темпів зростання силових показників.
Комплекс №1. (підтягнення на перекладині)
1. Підтягнення звичайним хватом в динамічному режимі з високою інтенсивністю до явного падіння швидкості.
2. Підтягнення звичайним хватом в статичному режимі із «зависанням» в проміжному положенні протягом 5-7 сек.
3. Підтягнення широким хватом в динамічному режимі з високою інтенсивністю.
4. Підтягнення звичайним хватом в динамічному режимі з максимальним зовнішнім обтяженням.
5. Підтягнення звичайним хватом в динамічному режимі «повністю »
Комплекс №2. (віджими від землі)
1. Віджими від землі в динамічному режимі до явного падіння швидкості.
2. Віджими в статичному режимі із затримкою в крайньому нижньому положенні протягом 8-10 сек.
3. Віджими широким хватом в динамічному режимі з високою інтенсивністю.
4. Віджими в динамічному режимі з максимальним зовнішнім обтяженням.
5. Віджими в динамічному режимі «до відказу».
Комплекс №3. (віджими на брусах)
1. Віджими на брусах в динамічному режимі до явного падіння швидкості.
2. Віджими в статичному режимі із затримкою в проміжному положенні протягом 5-7 сек.
3. Віджими в динамічному режимі з підігненими до грудей колінами.
4. Віджими в динамічному режимі з максимальним зовнішнім обтяженням.
5. Віджими в динамічному режимі «до відказу».
Комплекс №4. (вправи з штангою)
1. Поштовх штанги з-за голови в динамічному режимі з високою інтенсивністю.
2. Поштовх штанги від грудей в статичному режимі із затримкою снаряда в проміжному положенні протягом 5 сек.
3. Поштовх штанги від грудей широким хватом в динамічному режимі.
4. Поштовх штанги від грудей в динамічному режимі при вазі снаряда біля максимального.
5. Поштовх штанги через голову в динамічному режимі «до відказу».
Комплекс №5. (вправи на м’язи брюшного пресу)
1. Згинання-розгинання тулуба в динамічному режимі з положення сидячи до явного падіння швидкості.
2. Згинання-розгинання тулуба в статичному режимі із затримкою в проміжному положенні протягом 5-7 сек.
3. Згинання-розгинання тулуба в динамічному режимі з обертанням тулуба.
4. Згинання-розгинання тулуба в динамічному режимі з подоланням зовнішнього опору.
5. Згинання-розгинання тулуба в динамічному режимі «повністю ».
Кількість повторень вправ, що виконуються в комплексах №№ 1, 2, 3, 4, і 5 визначається під час попередніх контрольних випробувань для кожної конкретної вправи окремо. Із зростанням силових показників і відповідно результатів у виконанні силових вправ проводяться повторні контрольні випробування з метою коректування навантаження в стандартних силових комплексах.
У комплексі №4 вага штанги у вправі 1, 2, 3 і 5 становить 30-35% від максимального, а у вправі 4 становить 80-100% від максимального.

3.3 Результати експерименту по обґрунтуванню різних по об’єму навантажень
Під навантаженням в спортивному тренуванні потрібно розуміти вплив фізичних вправ на організм спортсменів, що викликають активну реакцію його функціональних систем.
Інтенсивність, величина і спрямованість протікання адаптаційних процесів в організмі спортсмена визначаються характером, величиною і спрямованістю навантажень. По характеру навантаження можуть поділятися на тренувальні, змагальні, специфічні і неспецифічні. По величині — на малі, середні, значні і великі. По спрямованості — сприяючі розвитку окремих рухових здібностей (швидкісних, силових, координаційних, витривалості, гнучкості) або їх компонентів (наприклад, алактатних або лактатних анаеробних можливостей, аеробний можливостей). Навантаження можуть бути направлені на вдосконалення координаційної структури, рухів компонентів психічної підготовленості або тактичної майстерності та інш. По координаційній складності потрібно розрізнювати навантаження, що виконуються в стереотипних умовах, що не вимагають значної мобілізації координаційних здібностей, або ж пов’язані з виконанням рухів високої координаційної складності пред’являючи різні вимоги до психічних здібностей спортсменів.
Навантаження можуть розрізнюватися по приналежності до того або іншого структурного утворення тренувального процесу. Зокрема, потрібно розрізнювати навантаження окремих тренувальних і змагальних вправ або їх комплексів, навантаження тренувальних занять, днів, сумарні навантаження мікро- і мезоциклів, періодів і етапів тренування, макроциклів, тренувального року.
Величина тренувальних і змагальних навантажень може бути охарактеризована із зовнішньої і внутрішньої сторони. Зовнішня сторона навантаження в найбільш загальному вигляді може бути представлена показниками сумарного об’єму роботи. У їх числі загальний об’єм роботи в годинах, об’єм циклічної роботи в кілометрах, кількість тренувальних занять, змагальних стартів. Розкрити ці загальні характеристики зовнішньої сторони тренувального навантаження можна, виділяючи приватні об’єми навантаження, що відображають планування в загальному об’ємі роботи, що виконується з підвищеною інтенсивністю або ж сприяючої переважному вдосконаленню окремих сторін підготовленості. З цією метою визначають, наприклад, процент інтенсивної роботи в загальному її об’ємі, співвідношення роботи, направленої на розвиток окремих якостей і здібностей, засобів загальної і спеціальної підготовки і т.п.
Для оцінки зовнішньої сторони навантаження широко використовують показники її інтенсивності. До таких показників відносяться темп рухів, швидкість їх виконання, час подолання тренувальних відрізків і дистанцій, величина обтяжень, що долаються в процесі розвитку силових якостей, і т.п.
Однак найбільш повно навантаження характеризується з внутрішньої сторони, тобто за реакцією організму на виконуючу роботу. Тут, нарівні з показниками, несучими інформацію про терміновий ефект навантаження, що виявляється в зміні стану функціональних систем безпосередньо під час роботи і відразу по її закінченні, можуть використовуватися дані про характер і тривалість протікання періоду відновлення. Про величину навантаження при цьому можна судити по самим різним показникам, що свідчать про міру активності функціональних систем, що переважно забезпечують виконання даної роботи. До таких показників відносяться час рухової реакції, час виконання одиночного руху, величина і характер розвиваючих зусиль, данні про біоелектричну активність м’язів, частоту скорочення серця, частоту дихання, показники вентиляції легких, хвилинного об’єму кровообігу, споживання кисню, швидкість накопичення і кількість лактату в крові. Величина навантаження, крім цих показників, може бути охарактеризована відновленням працездатності, запасами глікогену, активністю окислювальних ферментів, швидкістю і рухливістю нервових процесів та ін.
Зовнішні і внутрішні характеристики навантаження тісно пов’язані. Збільшення об’єму і інтенсивності тренувальної роботи приводить до посилення зсувів в функціональному стані різних систем і органів, до виникнення і поглиблення процесів стомлення. При одних і тих самих зовнішніх характеристиках величина внутрішнього навантаження може змінюватися під впливом самих різних причин. Так, виконання однієї і тієї ж роботи в різних функціональних становищах приводить до різних реакцій з боку функціональних систем організму.
Приводимо характеристики основних видів навантажень, що застосовуються в процесі тренування кваліфікованих спортсменів.
При малому навантаженні основними критеріями його величини є
— перша фаза періоду стійкої працездатності (15-20% об’єму роботи, що виконується до настання явного стомлення).
Основною задачею є підтримка досягнутого рівня тренувальності, прискорення процесів відновлення після попередніх навантажень.
Середнє навантаження характеризується другою фазою стійкої працездатності (40-60% об’єму роботи, до настання явного стомлення). Основна задача підтримка досягнутого рівня тренувальності, рішення приватних задач підготовки.
Значне навантаження характеризується фазою прихованого (компенсованого) стомлення (60-75% об’єму роботи, що виконується до настання явного стомлення). Задача стабілізація і подальше підвищення тренувальності.
Велике навантаження характеризується настанням стану явного стомлення. Основною задачею є підвищення тренувальності.
У ході досліджень ми зупинилися саме на такій формі ранжирування навантажень. Всі кількісні показники, що характеризують кожну силову вправу, були ранжирувані у відповідності із запропонованою В.Н.Платоновим схемою. Кількість повторів виконання вправ, зображена в таблицях 9-13, приведених в додатку. Внаслідок експерименту по застосуванню стандартних комплексів з різними мірами навантажень ми отримали різні дані, що характеризують глибину фізіологічних зсувів в організмі спортсменів (мал. 1-4). Виходячи з отриманих даних, а також відгуків спортсменів можна передбачити, що специфіка силової роботи накладає свій відбиток на градацію навантажень. Так, мале навантаження (за Платоновим) надає такий незначний вплив на організм спортсмена, що може бути виключено з тренувального арсеналу, а його місце може зайняти навантаження, раніше класифіковане, як середнє. У процесі педагогічного і медично-біологічного контролю нами застосовувався прилад для автоматичного цифрового вимірювання значень артеріального тиску і частоти серцевих скорочень виробництва Угорщини (модель SЕ-2000).
Вимірювання АТ і ЧСС робилися в процесі виконання спортсменами стандартних силових комплексів при різному навантаженні. Так, реєстрація ЧСС призначувалася першими 10 сек. після виконання кожної силової вправи. Дані, отримані внаслідок досліджень, були оброблені і представлені в графічній формі у вигляді графіків динаміки ЧСС (мал. 1-4). Значення АТ визначалися до початку силової роботи і через 1 хвилину після виконання останньої силової вправи стандартного комплексу. Ці дані систематизувалися і представлялися для аналізу у вигляді показника
АТсист
АТср. = АТдіаст +
2
динаміка яких дозволяє судити про вплив різних за розміром навантажень.
Що стосовно до кількісного боку досліджень, ми отримали більш стабільні показники спеціальної сили (табл. 9), при застосуванні розроблених нами стандартних комплексів для підвищення спеціальної силової підготовки лижників-гонщиків високої кваліфікації.

Висновки
1. Одне з центральних місць в побудові тренувального процесу у видах спорту циклічного характеру займає спеціальна силова підготовка. Зміна якісного змісту цього виду підготовки, застосування нових, нетрадиційних її форм, дозволяє поліпшити динаміку зростання спеціальних силових показників, що є одним з чинників (іноді вирішним), що впливає на кінцевий результат у вибраному виді спорту.
2. Аналіз динаміки зростання силових показників, зв’язки спеціальних силових показників зі спортивним результатом, а також модельних характеристик лижників-гонщиків дозволили встановити, що існує мінімально необхідний рівень кожного з силових показників і їх суми загалом, досягнення якого вже дає можливість показувати спортивні результати високого класу
а) спеціальна сила у відштовхуванні руками (правою + лівою) в попові-ремінному двукроковому ході — 87,8±9,7 кг, у відштовхуванні ногами 291,0±31,9 кг, у відштовхуванні двома руками при одночасному ході 84,7±9,3 кг;
б) вибухова сила у відштовхуванні руками (правою + лівою) у навперемінному двукроковому ході 463,7±50,0 кг/с, при відштовхуванні ногами 2960,0±327,4 кг/с, у відштовхуванні двома руками при одночасному ході 450,6±48,1 кг/с;
в) час відштовхування при відштовхуванні руками (правою + лівою) в навперемінному двукроковому ході 0,28±0,05 с, у відштовхуванні ногами 20,0±0,04 с, у відштовхуванні двома руками при одночасному ході 0,19±0,04 с.
3. Вибір найбільш ефективних вправ силового характеру — необхідна ланка в побудові тренувального процесу по розвитку спеціальних силових якостей лижника-гонщика. Ці вправи за своїми кінематичними характеристиками, своїй структурі повинні відповідати рухам, що виконуються лижником під час роботи. Вони повинні виборчо впливати на опорні м’язи і м’язові групи, що беруть участь у виконанні лижних рухів.
4. Застосування розроблених нами стандартних комплексів вправ силової спрямованості (ст. комплекс №1 — 5) дозволяє більш ефективно вести силову підготовку лижників-гонщиків, бо позитивно впливає на динаміку зростання спеціальних силових показників і допомагає оцінити тренувальне навантаження з якісного і кількісного боку.
5. Використання схеми ранжирування комплексів вправ по навантаженнях (мале, середнє, значне і велике) дозволяє більш гнучко і варіативно провести силову підготовку лижників-гонщиків. Аналіз глибини впливу застосовуючи комплексів з різною мірою навантаження на організм спортсменів за допомогою медично-біологічних і педагогічних засобів та методів дозволив зробити висновок про недоцільність застосування малого навантаження в комплексах слабкого впливу. Рекомендовано застосовувати його в індивідуальному порядку.

Література
1. Алабин В.Г. Многолетняя подготовка легкоатлетов. – Минск Вышейшая школа, 1981. – 207с.
2. Алабин В.Г. и др. Многолетняя тренировка юных спортсменов Учебное пособие. – Харьков Основа, 1993. – 243с.
3. Булкин В.А. Отбор квалифицированнх спортсменов и диагностика состояний их готовности для участия в ответственных соревнованиях // Пути повышения мастерства квалифицированных спортсменв. – Л., 1975. – с. 3-20.
4. Булкин В.А. Педагогическая диагностика как фактор управления руховой деятельностью спортсменов Дис… д-ра пед. наук. – Л., 1984. –384с.
5. Велосипедный спорт Ежегодник. – М. ФиС, 1982. – с. 28-34, 52-55.
6. Верхошанский Ю.В. Программирование и организация тренировочного процесса. М. ФиС, 1985. – 175с.
7. Верхошанский Ю.В. Основы специальной физичесокй подготовки спортсменов. М. ФиС, 1988. – 331с.
8. Волков Л.В. Возрастная периодизация тренировочных нагрузок в спортивной подготовке детей и подростков Учебно-мет. Пособие. – Переяслав-Хмельницкий, 1990. –25с.
9. Гимнастика. Сборник статей. Вып. 1, 1978. М. ФиС, 1978. – с.8-11.
10. Гимнастика. Сборник статей. Вып. 2, 1981. М. ФиС, 1981. – с.19-21.
11. Годик М.А. Контроль тренировочных и соревновательных нагрузок. – М. ФиС, 1980. – 136с.
12. Гуревич И.А. 1500 упражнений для моделирования круговой тренировки. – Минск Вышейшая школа, 1980. – 253с.
13. Жмарев Н.В. Системный подход и целевое управление в спорте. – К. Здоров’я, 1984. – 142с.
14. Запорожанов В.А. Основы педагогического контроля в легкой атлетике Дис… д-ра пед. наук. – М., 1975. – 297с.
15. Зациорский В.М. физические качества спортсмена. – М. ФиС, 1970. – 200с.
16. Зациорский В.М.Основы спортивной метрологии. – М. ФиС, 1979. – 152с.
17. Карпман В.Л. и др. Исследование физической работоспособности у спортсменов. – М. ФиС, 1974. –94с.
18. Кузнецов В.В. Силовая подготовка спортсменов высших разрядов. – М. ФиС, 1970. – 207с.
19. Кузнецов В.К. Силовая подготовка лыжника. – М. ФиС, 1982. – 95с.
20. Камаев О.И. и др. Техническая и специальная физическая подготовка квалификационных лыжников-гонщиков Методические рекомендации., Х. ХаГИФК, 1989. – 24с.
21. Лыжный спорт. Вып. 2. 1976. – М. ФиС, 1976. – с. 34-37.
22. Лыжный спорт. Вып. 2. 1978. – М. ФиС, 1978. – с. 11-15.
23. Лыжный спорт. Вып. 1. 1978. – М. ФиС, 1978. – с. 16-18, 40-43.
24. Лыжный спорт. Вып. 2. 1979. – М. ФиС, 1979. – с. 36-38.
25. Лыжный спорт. Вып. 1. 1981. – М. ФиС, 1981. – с. 14-24.
26. Лыжный спорт. Вып. 1. 1982. – М. ФиС, 1982. – с. 10-13.
27. Лыжный спорт. Вып. 2. 1982. – М. ФиС, 1982. – с. 9-13, 16-18.
28. Лыжный спорт. Вып. 1. 1985. – М. ФиС, 1985. – с. 27-32.
29. Лыжный спорт. Вып. 2. 1986. – М. ФиС, 1976. – с. 33-36.
30. Конькобежный спорт. Ежегодник. – М. ФиС, 1982. – с.36-37.
31. Манжосов В.Н. Тренировка лыжника-гонщика. – М. ФиС, 1986. – 13-16, 44-51, 86-93.
32. Матвеев Л.П. Основы спортивной тренировки. – М. ФиС, 1977. – 271с.
33. Матвеев Л.П. Теория и методика физической культуры/ общие основы теории и методики физического воспитания, теоретико-методические аспекты спора, профессионально-прикладных форм физической культтуры/ Учебн. для ин-в физической культуры. – М. ФиС, 1991. – 534с.
34. Медико-биологичесике основы спортивной тренировки в циклических видах спорта Уч. пособие/ Под ред. В.Г. Ткачука. – Киев КГИФК. – 90с.
35. Мищенко В.С. Физиологические механизмы долговременной адаптации системы дыхания человека к напряженной мышечной деятельности Автореф. дис… д-ра биол. наук. – Киев, 1984. – 48с.
36. Мищенко В.С. Функциональные возможносит спортсменов. — К. Здоров’я, 1990. – с.28-40.
37. Моногаров В.Д. Утомление в спорте. — К. Здоров’я, 1986. – 120с.
38. Мотылянская Р.Е. Факторы, определяющие успехи спортивного совершенствования юных спортсменов в циклических видах спорта // Теория и практика физической культуры. – 1971. – с.43-47.
39. Набатникова М.Я. Специальная выносливость спортсмена. – М. ФиС, 1972. – 261с.
40. Озолин Н.Г. Современная система спортивной тренировки. – М. ФиС, 1970. – 479с.
41. Организационно-методические основы использования стандартных тренировочных заданий. Методические рекомендации для преподавателей / В.Г. Алабин, А.В. Алабин, Н.А. Олейник. – Х. ХаГИФК, 1990. – 79с.
42. Перспективное планирование спортивной тренировки / Под общ. ред. М.Я. Набатниковой, Н.Д. Граевской. – М. ФиС, 1961. – 168с.
43. Петровский В.В. Организация спортивной тренировки. – К. Здоров’я, 1978. – 92с.
44. Теорияи методика спортивной тренировки. К. Вища школа. Головное изд-во, 1984. – 352с.
45. Платонов В.Н. Адаптация в спорте.- К. Здоров’я, 1988. – 216с.
46. Платонов В.Н., Фесенко С.П. Сильнейшие пловцы мира /методика спортивной тренировки/. – М. ФиС, 1990. – 304с.
47. Семенов В.Г. Основы методики тренировки в атлетической гимнастике. – Смоленск, 1990. – с.12-15, 36-37, 63-65.
48. Семенов В.Г. Научно-педагогические основы повышения эффективности учебно-тренировочного процесса легкоатлетов Учебное пособие для студентов институтов физической культуры и тренеров по легкой атлетике. – Смоленск СГИФК, 1988. – 66с.
49. Теория спорта / Под ред. проф. В.Н. Платонова. – К. Вища школа, Головное изд-во, 1987. – 424с.
50. Тренировочные задания для построения учебно-тренировочного процесса в условиях спортивного класса Методическое рекомендации / Под общ. ред. В.Г. Алабина. – Минск Спорткомитет БССР, 1983. – 92с.
51. Физиология мышечной деятельности Учебник для ин-в физ. культ. под ред. Я.М. Коца. – М. ФиС, 1982. – 347с.
52. Филин В.П. педагогические методы исследования в спорте. –М. Советский спорт, 1969. – 212с.
53. Уайдер Джо. Бодибилдинг. Фундаментальный курс. – М. СГ «Уайдер спорт — СУ», 1992. – 166с.
54. Юшкевич Т.П. и др. Применение техничесикх средств в обучении и ртенировке спортсменов Метод пособие. – Минск Полыммя, 1987. – 240с.
55. Юшкевич Т.П. Научно-методические основы системы многолетней тренировки в скоростно-силовых видах спорта циклического характера Дис… д-ра пед. наук. – М., 1991. – 311с.
56. Никитюк Б.А. и др. Анатомия и спортивная морфология. Учебное пособие для инст. физ. культ. – М. ФиС, 1989. – 176с.
57. Kevl J. Haralambia G. The Adaptation of the Energy Supply in Muscle to Phisical Activity // Ergonomics. – 1997. – V 20. – No. 5. – 285p.

Додаток
Таблиця 1. Ведучі фізіологічні чинники обмеження працездатності при різній тривалості динамічного навантаження змагального характеру.

Межова тривалість навантаження
Силовий компонент робочого руху , % від макс. в одному циклі руху
Ведучі чинники обмеження потужності навантаження
Чинники обмеження витривалості при даному навантаженні

Один цикл руху
100
Кількість і склад м’язових волокон (поперечний перетин м’язів)
Чинники ЦНС, або властивості міоневрального з’єднання, або нездатність сарколеми м’язової клітини сприймати другу хвилю поновлення

10с або менше
Коло 100-75
Запас АТФ, КФ, їх ферментів. Потужні характеристики збудження. Маса, склад і метаболічні характеристики м’язів
Стійкість механізму збудження. Вичерпання АТФ, швидкість її ресинтезу.

30-40с
Коло 50
Метаболічні характеристики м’язів — потужність гліколізу, — запас м’язового глікогену, — максимально переносимий лактат та знижена величина рН в м’язах в точці відмови від роботи.
Локальна м’язова витривалість. Ацідотичні з’єднання. Виснаження запасу АТФ, КФ. Обмеження можливості гліколізу ресинтезувати АТФ досить швидко. Саморозрушуюча дія лактату, пригноблююча дію ферментів гліколізу.

2-10 хвил.
Коло 30-20
Аеробна потужність — МПК, — потужність циркуляторних системних чинників і ефективність розподілу крові, — максимальна кисне транспортна здатність крові і т.д. Потужність системи очищення від метаболітів дихальної компенсації метаболічного ацідозу, буферування ацідозу та накопичення СО2. Потужність місцевих м’язових чинників (питома вага повільних волокон та капилярізація та ін.)
Аеробна продуктивність — здатність підтримувати МПК, — здатність реалізації аеробної потужності в конкретних умовах навантаження, швидкість розгортання реакцій, — економічність метаболізму, функцій. Місткість системи буферрування ацідемії. Об’єм акумуляції лактата в скелетних м’язах. Чутливість до лактату і ацідозу дихальних та гліколітичних ферментів. Можливість очищення активних м’язів і розподілу лактату у всьому організмі, швидкість його утилізації

20-30 хвил.
Коло 20
Аеробна потужність. Склад, метаболічні характеристики і окислювальний потенціал м’язової тканини. Здатність підтримувати тривало 90% МПК.
Гіпоксичні явища. Стійкість циркуляції, вентиляції, ефективності газообміну. Виснаження запасів глікогену в організмі. Зміни аферентації та регуляції вісцеральних функцій, зниження чутливості до СО2, його ретенція. Обмеження тепловіддачі, наростання температури тіла. Дегідратація організму і зниження об’єму крові.

Біля 2-3 годин
Нижче за 15
Зниження загальної реактивності мозку. Аеробна потужність. Здатність підтримувати 70-80% МПК. Запаси субстратів окислення. Активність і місткість ферментних систем жирового обміну. Ресурси водно-сольового обміну. Температурна стійкість.
Виснаження до критичних рівнів запасів субстратів окислення, зниження рівня глюкози в крові. Зниження контролю ЦНС через монотонність роботи. Неможливість підтримки мотивації до виконання роботи. Виснаження ресурсів водно-сольового обміну, дегідратація, зниження об’єму, зміна реологічних характеристик крові, її розподіл. Зміна регуляції, аферентації, зниження чутливості до СО2.

Таблиця 2. Модельні характеристики функціональних можливостей лижників-гонщиків високої кваліфікації.

показники
Спортивні розряди

III
II
I

чол.
жін.
чол.
жін.
чол.
жін.

Життєва місткість легенів,л Діастолічний об’єм, см⊃3; Систолічний об’єм, см⊃3; Хвилинний об’єм, см⊃3; МПК, мл/кг/хвил. Максимальний кисневий борг, л Середня дистанц. ЧСС, уд/хвил. Кисневий пульс Хвилинний об’єм крові, л
4,5 66±10 16±4 60±5 50±5 8±2 200±10 20±4 24±4
3,2 — — 48±5 48±5 6±2 200±10 16±2 20±2
5,5 85±8 35±6 85±9 70±6 10±2 180±5 26±4 30±4
4,0 — — 68±10 65±6 8±2 190±10 23±2 26±4
5,8 128±6 49±5 120±10 82±6 18±3 175±5 30±2 36±4
4,5 — — 100±10 75±6 12±3 180±5 28±3 30±3

Таблиця 3. Вікові зміни показників спеціальної сили у лижників-гонщиків різної спортивної кваліфікації

Вік, років
Спортивна кваліфікація
Одночасне відштовхування руками
Змінне відштовхування руками
Відштов. ногами
Загальна сума показників

11-12 12-13 13-14 14-15 16-17 17-18 19-21 22-25 26-30
Новаки ІІ юн. розряд І юн. розряд ІІІ розряд ІІ розряд Мастер спорту Мастер спорту Мастер спорту Мастер спорту міжнародного класу
22,00 23,76 26,13 47,73 58,20 65,12 79,10 84,70 92,00
23,06 27,99 29,66 43,20 52,40 71,60 83,40 87,80 95,00
95,13 99,66 110,93 116,73 203,90 219,50 280,10 291,00 315,00
140,19 151,38 166,72 257,66 314,50 356,22 442,60 463,50 502,00

Таблиця 4. Вікові зміни показників часу відштовхування у лижників-гонщиків високої кваліфікації.

Вік, років
Спортивна кваліфікація
Одночасне відштовхування руками
Змінне відштовхування руками
Відштовх. ногами
Загальна сума показників

11-12 12-13 13-14 14-15 16-17 17-18 19-21 22-25 26-30
Новаки ІІ юн. розряд І юн. розряд ІІІ розряд ІІ розряд Мастер спорту Мастер спорту Мастер спорту Мастер спорту міжнародного класу
0,29 0,22 0,24 0,16 0,18 0,15 0,18 0,19 0,18
0,50 0,34 0.36 0,36 0,35 0,30 0,28 0,28 0,28
0,44 0,36 0,29 0,29 0,27 0,21 0,21 0,20 0,18
1,23 0,92 0,89 0,81 0,80 0,66 0,67 0,67 0,64

Таблиця 5. Вікові зміни показників відносної спеціальної сили у лижників-гонщиків високої кваліфікації.

Вік, років
Спортивна кваліфікація
Одночасне відштовхування руками
Змінне відштовхування руками
Відштовх. ногами
Загальна сума показників

11-12 12-13 13-14 14-15 16-17 17-18 19-21 22-25 26-30
Новаки ІІ юн. розряд І юн. розряд ІІІ розряд ІІ розряд Мастер спорту Мастер спорту Мастер спорту Мастер спорту міжнародного класу
0,69 0,68 0,76 0.95 1,05 1,05 1,14 1,24 1,31
0,69 0,72 0,80 0,86 0,95 1,15 1,22 1,29 1,35
2,86 2,64 2,99 3,35 3,67 3,54 4,08 4,24 4,60
4,24 4,04 4,55 5,16 5,67 5,74 6,44 6,77 7,28

Таблиця 6. Вікові зміни показників взривної сили у лижників-гонщиків високої кваліфікації.

Вік, років
Спортивна кваліфікація
Одночасне відштовхування руками
Змінне відштовхування руками
Відштовх. ногами
Загальна сума показників

11-12 12-13 13-14 14-15 16-17 17-18 19-21 22-25 26-30
Новаки ІІ юн. розряд І юн. розряд ІІІ розряд ІІ розряд Мастер спорту Мастер спорту Мастер спорту Мастер спорту міжнародного класу
81,13 108,00 130,60 313,30 324,60 427,70 422,00 450,60 515,00
96,99 120,00 140,00 234,00 305,00 453,10 450,00 463.70 520,00
428,13 450,00 520,50 1108,06 1480,00 2047,00 2520,00 2960,00 3426,00
606,25 678,00 791,10 1655,37 2109,60 2927,80 3392,00 3874,30 4461,00

Таблиця 7. Вікові зміни показників відносної взривної сили у лижників-гонщиків високої кваліфікації.

Вік, років
Спортивна кваліфікація
Одночасне відштовхування руками
Змінне відштовхування руками
Відштовх. ногами
Загальна сума показників

11-12 12-13 13-14 14-15 16-17 17-18 19-21 22-25 26-30
Новаки ІІ юн. розряд І юн. розряд ІІІ розряд ІІ розряд Мастер спорту Мастер спорту Мастер спорту Мастер спорту міжнародного класу
2,40 2,82 3,28 6,29 5,86 6,20 6,25 6,85 7,40
2,89 3,10 3,12 4,72 5,54 7,25 6,80 7,31 7,50
12,72 15,00 16,00 22,00 26,50 32,00 37,59 43,10 48,36
18,01 20,92 22,40 33,01 37,90 45,45 50,64 57,26 63,26

Таблиця 8. Показники спеціальної сили, необхідні для досягнення високих спортивних результатів у лижних гонках (середні данні, вік 19-23 роки, кваліфікація І розряд- МС)

Показники
Навперемінний двокроковий
Одночасний хід

Відштовхування руками (права+ліва)
Відштовхування ногами
Відштовхування руками

Спеціальна сила (кг) Відносна спеціальна сила Взривна сила (кг/сек.) Відносна взривна сила Час відштовхування (сек.)
87,8±9,7 1,29±0,16 463,7±50,0 7,31±0,76 0,28±0,05
291,0±31,9 4,29±0,46 2960±327,4 43,1±4,8 0,20±0,04
84,7±9,3 1,24±0,14 450,6±48,1 6,85±0,72 0,19±0,04

Таблиця 9. Показники спеціальної сили, при проведенні експерименту (середні данні, вік 19-23 роки, кваліфікація І розряд — МС)

Показники
Навперемінний двокроковий
Одночасний хід

Відштовхування Руками (права+ліва)
Відштовхування ногами
Відштовхування руками

Спеціальна сила (кг) Відносна спеціальна сила Взривна сила (кг/сек.) Відносна взривна сила Час відштовхування (сек.)
90,5±8,6 1,32±0,34 470±48,5 9±0,56 0,23±0,05
300±28 5,21±0,4 2981±311,4 47±3,1 0,18±0,03
89,1±8,2 1,59±0,09 462,8±41,9 7,1±0,6 0,18±0,06